Корупційне злиття бізнес-інтересів з урядом

Співдоповідачі моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи по Україні Ханне Северинсен і Рената Вольвенд вважають, що влада України не спроможна забезпечити верховенство права й прозорість управління на всіх рівнях.

Доповідачі ПАРЄ вказують на непрозорість, з якою більш ніж півроку велися переговори щодо створення коаліції, а також "темні" угоди, внаслідок яких виникла короткострокова "широка коаліція".

"Новий Кабінет Міністрів переповнений чиновниками, які персоніфікують корупційне злиття бізнес-інтересів з урядом. Народ, зрештою, не знає, за кого він голосував", - зазначають доповідачі ПАРЄ.

Крім цього, на їхню думку, конфронтація, що триває між Президентом Віктором Ющенком і прем'єр-міністром Віктором Януковичем, перешкоджає прийняттю стратегічних рішень і прискоренню вкрай необхідного процесу реформ.

"Універсал Президента Ющенко лише дав можливість Партії регіонів прийти до влади й здійснювати її без якої-небудь оглядки на його положення", - сказано у звіті.

Северинсен і Вольвенд також вважають, що внаслідок введення нової політичної системи Україна піддалася тривалому конфліктному розподілу влади.

Вони також зазначають, що статус політичної реформи до цього часу викликає сумніви.

"Рамки й необоротність реформи до цього часу залишаються постійним джерелом конфлікту й плутанини. З самого початку головним питанням на кону в цій реформі був не "баланс влади", а контроль влади", - сказано в доповіді.

Права людини - декларація, а не реальність

Україна посідає четверте місце серед 46 європейських країн за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини.

Станом на 1 січня українці подали до суду у Страсбурзі 6800 скарг, поступившись лише росіянам, туркам та румунам.

Така кількість звернень, що свідчить про нездатність держави захистити права своїх громадян, може призвести до юридичного банкрутства України.

Лише за минулий рік Європейський суд з прав людини ухвалив 119 рішень проти України.

Значна частка цих рішень стосувалася незабезпечення права на справедливий суд, в тому числі надто тривалий розгляд та невиконання рішень.

Водночас, у повідомленні зауважується, що Європейський суд з прав людини розглядає справи іноді по п'ять-сім років і зізнається, що не в змозі впоратися з величезною кількістю справ, які постали перед ним.

Оглядачі зазначають, що за ухвали 14 протоколу до конвенції з прав людини, який передбачає зміни процедури розгляду рішень і має збільшити ефективність суду на 20-25%, Україна може стати фінансовим заручником недієвості своєї судової системи.

Водночас, спроби спростити процедуру розгляду скарг у Європейському суді блокуються Росією, Держдума якої не ратифікувала реформу, вважаючи, що суд часто ухвалює політичні, а не юридичні рішення. (А чого чекати від тих, хто сам постійно ухвалює політичні, а не юридичні рішення).

Українці вшанували пам’ять героїв Крут

29 січня 1918 року в нерівній битві на станції Крути (Борзнянський р-н Чернігівської області) загинуло 300 київських гімназистів, студентів і юнкерів, що захищали Київ від 6-тисячної більшовицької армії з матросами Балтійського флоту під командуванням Муравйова.

Невеликій частині гайдамак і козаків вдалося врятуватися, відступивши до Києва, більшість загинуло, а патріоти, що потрапили в полон, були розстріляні.

19 березня 1918 року тіла частини загиблих були урочисто перепоховані в братській Аскольдовій могилі в Києві.

Президент Віктор Ющенко закликає українців оцінити подвиг загиблих у битві під Крутами, повідомила прес-служба Президента.

"Наш борг - повернути з забуття імена тих героїв, що залишаються дотепер невідомими, донести до свідомості кожного українця велич подвигу героїв", - говориться в повідомленні.

Ющенко вважає, що учасники цієї битви являють зразок патріотизму і мужності.

Президент підкреслює, що ця історична подія повинна стати застереженням для українських лідерів і навчити консолідації і виваженості.

"Трагедія Крут повинна стати застереженням нам, сучасним і майбутнім українським лідерам української нації, навчити мудрості, консолідації і виваженості в рішеннях і діях", - говориться в повідомленні.

Місце країни в світі.... Довели...

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) перевела Україну і Македонію з шостої до п’ятої групи експортних кредитних ризиків за класифікацією цієї організації.

До п’ятої групи також входять Азербайджан, Іран, Туреччина, В’єтнам, Уругвай, Папуа Нова Гвінея, Домініканська Республіка, Гватемала, Йорданія, Шрі-Ланка, Філіппіни, Мальдівські та Антильські острова, Сент-Вінсент і Гренадіни.

Україна перебувала в шостій групі п’ять років.

Загалом у класифікації сім груп. У шостій групі залишаються, наприклад, такі країни як Венесуела і Ємен, Сенегал і Пакистан, Албанія і Вірменія, до цієї групи ОЕСР перевела наприкінці січня із сьомої групи Грузію.

Крім того, експерти організації вирішили перевести з четвертої групи до третьої Росію, Румунію й Болгарію, а Словенію з першої – до вищої, нульової.

З сусідів України у гіршій сьомій групі перебувають Білорусь і Молдова, а найкраща оцінка у Словаччини - вона у першій групи, тоді як Польща - у другій.

Як повідомив Кабінет міністрів із посиланням на експертів, при збереженні високих темпів економічного розвитку, а також за умови вступу України до Світової організації торгівлі влітку 2007 року, країна має шанси перейти до четвертої групи кредитних ризиків вже у січні 2009 року.

При владі залишились совки та хохли

П’ятнадцять років незалежності України та п’ятнадцять років ходіння по коридорах влади знадобилось двом Героям України, щоб добитися справедливості.

Суд реабілітував двох киян, які у 1966-му підняли в Києві жовто-блакитний стяг.

За свій вчинок двоє чоловіків відбули покарання у таборах. Лише нещодавно Верховний Суд України їх реабілітував та скасував судимість.

На даху одного з київських інститутів понад 40 років тому двоє студентів потай замінили радянський червоний прапор на український - жовто-синій. Заплатити за це їм довелося кількома роками ув’язнення та пожиттєвим статусом кримінальних злочинців.

Вікторові Куксі тоді було 26. Каже, ця подія перевернула усе життя. Після таборів поновити в інституті його відмовилися. На роботу ж працівника із кримінальним минулим брати не поспішали. Зізнається, попри це жодного разу не пошкодував про свій вчинок. Хоча своє «світле майбутнє» у СРСР втратив назавжди.

Віктор Кукса, репресований: «Такі високі слова, як зараз: соборна Україна, незалежна Україна, та й мало хто говорив. Народ тоді ще, не то що якийсь був пасивний до цього, але просто ці питання тоді ніхто не піднімав. Всі боялися, всі були залякані».

Українська незалежність не змінила кримінального минулого двох сміливців. Лише після подій помаранчевої революції вони отримали орден «За мужність» від Віктора Ющенка. Втім, протягом 5 років справа про реабілітацію не рухалася з місця. Захисник репресованих каже, що вони надто не полюбилися Генпрокуратурі.

Валерій Кравченко, адвокат репресованих: «Прийшла відповідь мені, підписана Медведьком, в якій дії Москаленка і Кукси по встановленню прапора на Київському інституті народного господарства формулюються як посягання на територіальну цілісність України». (Ганьба таким високопосадовцям!!!)

Водночас, єдине засідання Верховного Суду в цій справі було коротким. Всього 5 хвилин. В результаті рішення, якого репресовані чекали понад 40 років: статус кримінальних злочинців вважати недійсним.

Англійська принцеса та українці...

Принцеса Великобританії Анна відвідала українську дослідницьку станцію "Академік Вернадський" в Антарктиді.

Про це "Українським Новінам" повідомив завідувач відділом міжнародної співпраці Національного антарктичного наукового центру Олександр Кузько.

"Якраз на Хрещення", - сказав він. За словами Олександра Кузько, принцеса з чоловіком і свитою прибула на військовому кораблі. "Спочатку на вертольоті прибув представник британської екологічної служби, а на другому сама принцеса зі свитою", - сказав він.

Принцесу особисто познайомили з членами експедиції і провели екскурсію по станції. Після цього полярники влаштували прийом, де був накритий десертний стіл. "На торті був напис по-англійськи - "Вернадський" і географічні координати станції", - сказав Кузько.

Він відзначив, що принцеса вже була в Києві за часів СРСР під час міжнародного чемпіонату по кінному спорту, на якому вона представляла англійську збірну, і сказала що Київ їй сподобався, а українська станція ще більше.

Станція "Академік Вернадський" була створена на базі британської станції "Фарадей". Зараз в Антарктиді знаходиться 23 українських полярника (13 членів експедиції і 10 ремонтників).

6 лютого 1996 р. відбулася передача станції й Україна стала антарктичною державою.
За роки незалежності (з 1991 року) Україна провела в Антарктиді 11 експедицій.

Станцію названо на честь видатного українського вченого - академіка Володимира Вернадського (1863-1945), який у 1918 р. став першим президентом Академії наук України. Того ж року заснував наукову бібліотеку – тепер найбільше в країні зібрання літератури з усіх галузей знань – Національна наукова бібліотека ім. Вернадського. Відомий геолог, дослідник хімічного складу земної кори, він створив теорію ізоморфізму, став основоположником вчення про біосферу і ноосферу.

Ґоливуд

В країні існує попит на кіно українською мовою.
Але в 2006 році в Україні лише 20% кіно-сеансів проводилось українською мовою, в той час як ~80% - російською. Об’єм ринку кінопрокату (касові збори) в 2006 році може досягти, за нашими оцінками, 60 млн.



Основну частку зборів отримують в Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Львові. Київ є головним ринком в країні і дає близько 60% всіх зборів.
За результатами прокату україномовних копій в 2006 році видно, що столиця має визначену мовну толерантність: кияни охоче йдуть на фільми як українською, так і російськими мовами. Рівень зборів зберігається також у випадку, коли всі копії показуються українською мовою (дані компанії B&H).
Наразі аудиторія Києва разом з західними і центральними містами є головним ресурсом для україномовного кінопрокату.

День Соборності України

22 Січня – День Соборності України.

Державним святом День Соборності України було встановлено Указом Президента від 21 січня 1999 року.

Урочистий Акт Злуки Захiдно-Української Народної Республiки та Української Народної Республiки в єдину соборну Українську державу проголосила директорiя УНР 22 сiчня 1919 року на Софiйському майданi в Києвi.

Захiдно-Українську Народну Республiку було проголошено 1 листопада 1918 року масовим виступом української iнтелiгенцiї та військових на теренах Австро-Угорської iмперiї в Галичинi. Столицею ЗУНР спочатку був Львiв, потiм Тернопiль, а з сiчня 1919 року - Станiслав (нині - Івано-Франківськ).

Водночас, Політв’язень Юрій Шухевич заявив, що: "сьогодні треба відзначати не День злуки, а проголошення незалежності Української держави"

«Я вважаю, що сьогодні треба святкувати не День злуки, а День проголошення незалежності Української держави», – сказав політв’язень, голова Української національної асамблеї Юрій Шухевич.

«22 січня 1918 року було видано четвертий Універсал Центральної ради, який проголошував незалежність УНР. А вже рівно через рік відбулася злука. Отже, якщо б раніше не було проголошено незалежності, то про злуку говорити не довелося б. Тому доцільно святкувати саме проголошення незалежності УНР», – сказав Юрій Шухевич.

За його словами, День злуки на буває особливої актуальності сьогодні, коли різні політичні сили розтягують державу у різні боки.

Справжні герої України

Президент України Віктор Ющенко з нагоди Дня Соборності України посмертно присвоїв звання Героя України Олексі Гірнику, який 21 січня 1978 року на Тарасовій горі у Каневі вчинив акт самоспалення на знак протесту проти тоталітарного режиму.

"Перед самоспаленням Олекса Гірник розкидав по Чернечій горі листівки. На зворотній сторінці кожної листівки Олекси Гірника був один і той же текст: „Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава! Радянська, та не російська! Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 p. 22 січня 1978 p. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі!”.

Нагороду отримав син Героя, народний депутат Євген Гірник.

Також посмертно званням Героя України та Орденом Держави за самовіддане служіння Україні, визначний особистий внесок у демократизацію українського суспільства, плідну законотворчу та громадсько–політичну діяльність нагороджено народного депутата України Юрія Оробця. Нагороду вручили вдові і сину.

“Тема Злуки завжди домінувала в українській історії від князівських часів і до сучасності. Вона пронизувала дух, творчість і працю українців. 88 років тому представники ЗУНР і УНР подали один одному руки. Ця тема актуальна і сьогодні”, - сказав під час нагородження Президент України Віктор Ющенко.

Чи хочуть українці жити в Україні

Близько половини (49,65%) українців хотіли би працювати за межами своєї країни.

Про це розказав директор Київського інституту проблем управління Кость Бондаренко, представляючи результати соціологічного дослідження, проведеного його інститутом в 14 регіонах України. В опитуванні взяли участь 2 тис. респондентів, старших за 18 років. Погрішність вибірки не перевищує 2,4%.

Серед бажаючих працювати за кордоном Польщу обрали 3,43%, іншу країну Європи – 15,56%, Росію обрали 14,75% респондентів, США або Канаду – 9,29%, іншу країну світу – 6,62%. При цьому лише 28,58% респондентів або їхні родичі бували в країнах Європи, США або Канаді і 47,5% – у сучасній Росії.

Водночас, більше ніж третина українців (39,04%) задоволені своєю роботою в Україні. Близько чверті (26,77%) не змогли відповісти на це запитання.

Свої особисті перспективи на найближчі роки пов'язують із успіхом членів сім'ї 34,25% респондентів, зі збільшенням доходів – 31,5%, із вдалим працевлаштуванням – 15,65%, з кар'єрним зростанням – 8,9%, із розвитком особистого бізнесу – 8,75%, із здобуванням освіти – 8,4%, з придбанням житла, авто, дачі – 7%, із роботою за кордоном – 3,8%, з творчими успіхами – 2,75%, з іншими чинниками – 1,7%, важко відповісти – 23,95%.

НКВС = СС

У Музеї Берлінського муру 16-го січня з’явиться новий експонат – список загиблих у таборах НКВС, що існували в окупованій Німеччині у повоєнні роки.

Серед 43 тисяч прізвищ – не тільки колишні нацисти і противники нового режиму, а й вихідці з СРСР: прибалти, білоруси, українці.

Як передає «Німецька хвиля», там поруч з історичними фотографіями Берліна, уламками Муру та численними приладами, що їх використовували втікачі з соціалістичної НДР на Захід, з’являться п’ять книжок, в яких зібрано десятки тисяч прізвищ. Це люди, які після війни загинули в так званих «спецтаборах» НКВС у радянській окупаційній зоні й про долю яких десятки років нічого не було відомо.

Загалом існувало 10 спецтаборів, деякі з них розташовувалися в колишніх німецьких концтаборах «Бухенвальд» і «Заксенхаузен».

Після краху «третього рейху» союзники використовували ці та інші концтабори, щоб утримувати в них колишніх нацистів. Але, як розповідає експерт Пошукової служби Німецького Червоного Хреста Гайнріх Реберг, у спецтаборах НКВС разом з активістами гітлерівського режиму сиділи противники окупаційної влади.

«Людей арештовували за підготовленими списками, в першу чергу всіх функціонерів Націонал-соціалістичної робочої партії Німеччини, членів «гітлерюґенду», СА, а потім усіх, кого підозрювали в незгоді з новим режимом – журналістів, лікарів і селян, які були проти примусової колективізації сільського господарства», – зазначає експерт

За словами завідувачки Музею Берлінського муру Александри Гільдебрандт, серед в’язнів було і чимало несправедливо затриманих. По дорозі до спецтаборів деякі підозрювані тікали. Замість них на вулицях ловили перших ліпших. Часто до таборів потрапляли через доноси.

Більшість ув’язнених у таборах НКВС були німцями, решта – представники інших національностей: росіяни, українці, білоруси, поляки, угорці, австрійці, литовці, естонці.

За даними експертів, йдеться частково про цивільних, які працювали в Берліні перекладачами, люди, які працювали в нацистських концтаборах на території «третього рейху» і частково – примусові робітники, остарбайтери.

За оцінками німецьких істориків, за роки існування спецтаборів НКВС (1945-1950) там утримувалися від 140 тисяч до 180 тисяч осіб. Кожен четвертий не вижив: був страчений або загинув від хвороб та голоду.

Майже 40 років про долю цих людей не було нічого відомо. Радянська влада не повідомляла родичів про арешт та місце перебування затриманих. Лише на початку 1990-х СРСР відкрив доступ до архівів НКВС у Москві. Тоді експерти Пошукової служби Німецького Червоного Хреста змогли скласти списки загиблих у спецтаборах.

Тепер Німецький Червоний Хрест допомагає родичам дізнатися про долю загиблих. Поки що знайдено близьких лише половини людей зі списку, один примірник якого буде виставлено в Музеї Берлінського муру.

Акція - яку слід підтримати

Україна чи малоросія - де живеш, вирішуєш сам

Зроби подарунок Україні до Нового року!

З 2007 переходь на українську!

Навіщо підтримувати українську?

По-перше, це справедливо. Адже українська – це мова землі, якою ходять кияни. Споконвічно в Києві говорили по-українськи. Але після приєднання України до Росії російська мова витіснила в Києві українську з широкого вжитку. Проте з усіх боків навколо Києва невеличкі міста та села продовжували говорити по-українськи. Там збереглася мова землі, яка була серцем першого дежавного об’єднання Східної Європи – Київської Русі.

По-друге, це практично. Адже сьогодні молодій людині майже неможливо досягти успіху в професійній діяльності без досконалого знання державної мови.

По-третє, це збереже нашу державу в єдності. Звичайно, якщо українська мова залишиться єдиною державною. Надання російській мові статусу державної, хай би як логічно воно виглядало у нашій двомовній країні, може призвести до роз’єднання України. Воно породить ментальне двовладдя, чітко розмежує країну на два табори. Яскравий приклад – Канада, де після введення в 1969 р. французької як другої державної Квебек не лише не передумав від’єднуватися від Канади, а навпаки – сепаратистські настрої там посилилися. Так, за незалежність Квебеку на виборах у 1980 р. виступило близько третини його мешканців, а в 1996 р. – вже майже половина квебекців. І сьогодні відокремленя Квебеку – один з варіантів розвитку подій, який офіційно визнає влада Канади.
Розкіш зберегти свою мову випадає далеко не кожній країні з такою складною історією, як Україна. Наприклад, Ірландія, після століть залежності від Англії, з часу отримання незалежності в 1922 р. так і не змогла відродити свою мову у повсякденому спілкуванні. Цікаво, що у долях Ірландії та України є багато схожого – обидві були включені до складу імперій в ХVII ст., в Ірландії також був свій голодомор в 1840 р., тоді ж почалася активна фаза повної англізації країни.
Україні поталанило. Вона зберегла свою мову. Питання в тому, чи зможемо ми скористатися шансом, який дає нам історія, і передати повноцінну мову нашим дітям. Можна продовжувати розмовляти в Києві по-російськи і бути при цьому патріотом України. А українська слугуватиме символічним каркасом нової держави. Проте треба розуміти, що символічні каркаси легко руйнуються. „Вчора Україна була частиною Росії. Сьогодні – ні. Завтра – знову буде”, – це поширена в Росії думка. Її не приховують і відкрито висловлюють. Президент Росії Володимир Путін називає розпад СРСР „найбільшою геополітичною катастрофою ХХ ст.”. Виходить,

перед Україною досі стоїть питання: бути чи не бути?

Україна чи Малоросія?

Коли нація після перебування в колоніальному стані нарешті здобуває незалежність, то цей факт варто бодай кількома словами зафіксувати в Конституції.

На жаль, найдемократичніша, як дехто стверджує, Конституція України мовчанкою соромливо обходить факт колоніального минулого, а також і те, що пригнічувана віками українська нація в незалежній Україні нарешті отримує право бути господарем на своїй землі, з усім, що з цього випливає. А випливає з цього передусім право українців на національне відродження.

Колонізатори України віками використовували російську мову як засіб пригнічення колоніальних мас, зробивши її атрибутом імперського панування не лише в Україні, а й у всіх колоніях: Грузії, Азербайджані, Молдові, Узбекистані й інших республіках. Надання російській мові державного статусу в Україні на ділі означатиме продовження там колоніальних порядків, а саме приниження української національності та скасування її права на національне відродження. 

Здійснення такого антиукраїнського заходу буде перемогою колоніалізму на всій території СНД – вкорінення омріяного колонізаторами єдиного інформаційного простору для дальшого розширення свого впливу на колишні колонії.

about myself

Berest is Ukrainian ancient family.It goes back to the origins of the Knyajih times (Golden Age of Kyiv (800–1100) - Kievan Rus').

Among my ancestors are Cossacks, farmers, nobleman (Szlachta) and scientists.

At the beginning of the XX-th century, my ancestors lived in the south of Ukraine (the Kherson province).

With the advent Russian communist regime in Ukraine my grandfather was repressed. The family escaped from persecution had moved to the central Ukraine (Dnepropetrovsk region).

Now, my family lives in Kyiv, the capital of Independent Ukraine.

Contact with me

about Ukraine

Ukraine is a great country.
Country with a lot of ancient history, a great nation and a proud people.

The country has seen that it is the middle of Europe.

We still ahead.

Glory to Ukraine! / Слава Україні!