tag:blogger.com,1999:blog-20046142395476888392024-03-13T06:48:37.270+02:00Блоґ Цікавої Публіцистикиfrom Ukraine:
"Про духовне та гріховне"Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.comBlogger436125tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-40080110501313448902024-02-10T14:14:00.015+02:002024-02-10T14:30:48.607+02:00Велике князівство Українське, як спадкоємець Королівства Русі-України<span style="font-family: Montserrat;"><span face="Arial, Helvetica, sans-serif"><b>Українська державність існувала безперервно протягом всього Середньовіччя, починаючи від заснування і становлення </b><span face="Arial, Helvetica, sans-serif" style="font-weight: bold;">Великого князівства Київського (Київської Русі)</span><b>, </b><b>через утворення і піднесення </b><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-weight: bold;">Королівства Русі (Королівства України) </span></span></span><b>й до існування Великого князівства Руського (Великого князівства Українського), а пізніше до розквіту Козацької держави (Гетьманщини або Війська Запорізького).</b></span><div><span style="font-family: Montserrat;">Після вигасання прямої лінії української королівської династії Романовичів, розпочалась боротьба за спадщину та корону Королівства Руси між сусідами, в яку активно включився король Польщі Казимир ІІІ.</span><div><span><span style="font-family: Montserrat;">Він ступив в перемовини з Галицьким боярством та їх лідером Дмитром Дедьком.</span></span></div><div><span><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span><span style="font-family: Montserrat;">Хоча Дмитро Дедько у своїй грамоті 1341 року називав претендента на трон Королівства Руси Любарта-Дмитра володарем держави, а татарського хана — зверхником; він підтримував активні зв'язки з Казимиром ІІІ. </span></span></div><div><span><span style="font-family: Montserrat;">Після того, як минула загроза татарського нападу на Польщу, Казимир ІІІ відновив свої дії щодо загарбання Королівства Руси, тож влітку 1341 р. звернувся до Папи Римського Бенедикта XII за розгрішенням («диспензою») через те, що мав намір не дотримуватись укладеної з Д. Дедьком угоди. Папа задовольнив прохання польського короля, й Казимир ІІІ виступив з військом на Галичину.</span></span></div><div><span><span><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span>Оскільки в латиномовних грамотах останні королі Руси Андрій Юрійович </span>“Andreas Dei gratia dux Ladomiriae et dominus Russiae” (1320 р.) та Юрій ІІ Болеслав “Georgius … ex dono Dei natus dux et dominus Russiae” (1334 р.) титулувався Володарі Руси;</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">аналогічний титул привласнює собі польський король Казимир III, після того як він окупував Львів та викрав королівські клейноди та корону Короля Руси він назвав себе: “nos Casimirus dei gratia rex Poloniae dominusque terre Russie” (1349 р.). </span></div><div><span><span><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span style="background-color: white;"><i>Детальніше про <b>Українських Королів</b> можна прочитати тут:</i></span></span></span><br /><span face=""verdana" , sans-serif"><span style="background-color: white; color: blue;"><b><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; white-space: pre-wrap;"><span face=""verdana" , sans-serif">* </span></span><b style="text-align: justify; text-indent: -15px;"><span face=""verdana" , sans-serif"><a href="http://berest.blogspot.com/2011/01/blog-post_20.html" style="text-decoration-line: none; white-space: pre-wrap;" target="_blank">Перші Королі України-Русі</a><span style="white-space: pre-wrap;">.</span></span></b></span></span></span></b></span></span><span><span><br /></span></span>
<span></span><br />В той же час, на престол Королівства Руси претендував Дмитро-Любарт, що був одружений з донькою Короля Руси Андрія Юрійовича. За іншими даними він також був онуком короля Русі Юрія І.<br /><span><span face=""verdana" , sans-serif">За часи правління останнього Короля Руси-України Дмитра-Любарта <span style="background-color: white;">(1340-1384)</span>, що був рідним братом Великого князя Литовського Ольґерда почалось "оксамитове", але досить активне проникнення та утвердження правління Ґедиминовичів на українських землях.</span></span><br />
<span><br /><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">В 1362—1385 рр. відбувається поступове «оукраїнення» литовських князів. </span></span><br /><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Велике князівство Литовське набуває форми своєрідної федерації удільних князівств, рівноправними суб'єктами якої стали й українські землі:</span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">* "Литовські статути", свод законів за яким жила країна, були фактичним удосконаленням "Руської (тобто Давньоукраїнської) Правди" Ярослава Мудрого; </span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">* державною релігією було православ'я, а церковними правителями були Митрополити Київські і всієї Русі;</span></span><br /><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">* державною мовою у Великому князівстві Литовському була "руська" (давньоукраїнська) мова. </span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Зі смертю Великого князя Литовського Ольґерда (1377 р.) та претендента на трон Королівства Русі, Великого князя Руського Дмитра-Любарта (1383 р.) урвались гілка правителів з української королівської династії Романовичів та прямі родинні зв'язки між правителями Литви та України; </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">а в 1381-1384 та 1389-1392 рр. у Великому князівстві Литовському відбулись дві "громадянські війни",<br />які фактично були протистоянням між литовськими князями, яких підтримувала Польща та українсько-білоруськими князями, які виступали за збереження незалежності своїх князівств й утворення окремого Великого князівства Руського. </span></span></span><span><br /></span></span><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Син та спадкоємець престолу правителя Королівства Русі Дмитра-Любарта <br />Федір Любартович ще деякий час титулувався Великим князем й намагався зберегти свої володіння й суверенітет української держави.</span></div><div><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;">Рубежем його правління є 1383-1390 рр., якими датуються й випуск власних монет Великим князем Федором Любартовичем. </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;">На одному боці монети розміщено зображення хреста (герба Волині), на іншій – лев (герб Королівства Русі). </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><span><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">В протистоянні та боротьбі за владу у Великому князівстві Литовському гору взяв представник про-католицької партії Ягайло Ольґердович (правнук короля Руси Юрія Львовича по материнській лінії), який був проголошений Великим князем Литовським. </span></span></span><br /><span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Проте, маючи велику опозицію в середні країні з боку своїх братів двоюрідного Вітовта і рідного Свидриґайла, яких підтримували українські князі, він вирішив спертися на польську шляхту й одружитись з Королевою Польщі Ядвіґою.</span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">За це Ягайло обіцяє „на вічні часи прилучити свої землі, литовські й руські (українські) до корони Польської”, про що </span><span face=""verdana" , sans-serif">15 серпня 1385 р.</span><span face=""verdana" , sans-serif"> була підписана</span><span face=""verdana" , sans-serif"> Грамота самим Ягайлом та його з братами: Скиргайлом, Корибутом, Вітовтом і Лугвеном, за себе й за "неприсутних князів литовських". </span></span><br /><span><br /><span face=""verdana" , sans-serif"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgba8IlsTUwGNk7tP_I0iqF_zttLpAltJnY5IR-5ih57aqui53oCH_itIEBC0dlxh858NX_mrr9lw9UPG0StHO6J9gDu5ZA1uST6HfiUHYJoWWyqZXyU-TthBmyUSnxXUZ7rTNf6T7zQF2NXqzFIr8FXB6RFTycSBsTSvZH-0FK9E0EWa-5jbx1qN_Q-Z2H/s6343/Eur%C3%B3pa_W.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="6343" data-original-width="5945" height="320" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgba8IlsTUwGNk7tP_I0iqF_zttLpAltJnY5IR-5ih57aqui53oCH_itIEBC0dlxh858NX_mrr9lw9UPG0StHO6J9gDu5ZA1uST6HfiUHYJoWWyqZXyU-TthBmyUSnxXUZ7rTNf6T7zQF2NXqzFIr8FXB6RFTycSBsTSvZH-0FK9E0EWa-5jbx1qN_Q-Z2H/s320/Eur%C3%B3pa_W.png" width="300" /></a></div>1386 р. Ягайла було охрещено в католицькому обряді під ім'ям Володислава ІІ, обвінчано з Ядвіґою й короновано на польського короля.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Пізніше Володислав ІІ Ягайло став титулуватись "rex Polonie, princeps supremus Litwanie et heres Russie" (король Польщі, Великий князь Литви, Спадкоємець Русі). </span></span><br /><span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Тим часом тривало протистояння між Польщею та Угорщиною за спадщину, землі й корону Українського Королівства. </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Після смерті польського короля Казимира ІІІ, під час правління Короля об'єднаної держави Угорщини та Польщі Людовика І Великого (1370-1382) західні землі Королівства Русі-України: Закарпаття, Галичина, Подільське князівство перебували під владою Угорщини.</span></span><br /><span><br />З 1372 по 1387 рр. Галичиною правив "володар і спадкоємець Королівства Русі" Володислав Опольчик, як васал Угорського королівства.<br /><br /><span face=""verdana" , sans-serif">При цьому Закарпаття управлялось напряму угорським королем;</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Поділлям на правах удільного князівства володіли українські князі Коріятовичі (1372-1394);</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">в Галичині намісником короля був </span><span face=""verdana" , sans-serif">„пан і дідич Руського королівства” Володислав Опольчик (1372-1379 та 1385-1387).</span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><span>Титул “Господар Руської землі” або </span>“Володар Руської землі”, що його<span> вживав Володислав Опольський на правах васала угорського короля звучав так: “Божою Милістю, князь Володислав Опольськой землі і Руськой землі, Господар і Дідич, вічний землям тим Самодержець”. </span></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><div><span style="font-family: Montserrat;"><i>Детальніше про це можна прочитати тут:</i></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span><b style="text-indent: -15px;"></b></span><b style="text-indent: -15px;"><div style="font-weight: 400; text-indent: 0px;"><span><span face=""verdana" , sans-serif"><b style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b><b><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b><b style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0" face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">* <a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)</a></span></span></b></b></span></span></span></b></b></span></span></span></b></span></span></div><span style="font-weight: 400; text-indent: 0px;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /></span></span><div style="font-weight: 400; text-indent: 0px;"><i><b style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b><b><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b><b style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0" face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><b style="text-align: justify; white-space: normal;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" style="background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)</a></b></span></span></span></b></b></span></span></span></b></b></span></span></span></b></i></div><div style="font-weight: 400; text-indent: 0px;"><i><b style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b><b><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b><b style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0" face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /></span></span></span></b></b></span></span></span></b></b></span></span></span></b></i></div><div style="font-weight: 400; text-indent: 0px;"><b style="color: blue; text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b><b style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0" face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><b style="text-align: justify; white-space: normal;">* <a href="http://berest.blogspot.com/2013/06/blog-post.html" style="text-decoration-line: none;" target="_blank">Список Королів України-Руси</a>.</b></span></span></span></b></b></span></span></span></b></div></b></span></div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;">Ставши одночасно Великим князем Литовським і королем польським, Владислав Ягайло, титулував себе “король Польський, Литовський і Руський, інших земель господар” (rex Poloniae Lithuaniae, Russiae et aliarum plurimarum terrarum dominus). </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><span><span face=""verdana" , sans-serif"><br />Волинь, Берестейщина, Київщина, Чернігівщина, Сіверщина, Центральна України та Причорномор'я перебували у складі Великого князівства Литовського. </span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Після смерті угорського короля Людовика Анжуйського (</span><span face=""verdana" , sans-serif">1382 р.) </span><span face=""verdana" , sans-serif">відбулось розірвання особистої унїї Угорщини й Польщі.</span></span><br /><span><span face=""verdana" , sans-serif">Оскільки Людовік І не мав синів, то дві його малолітні доньки Марія та Ядвіґа стали відповідно королевами Угорщини та Польщі.</span><br /><br /><span face=""verdana" , sans-serif">При цьому номінальною "королевою Русі" або </span><span face=""verdana" , sans-serif">„правителькою всієї Руси” в </span><span face=""verdana" , sans-serif">1383-1385 рр.</span><span face=""verdana" , sans-serif"> вважалась угорська королева Марія.</span></span><br /><span><span face=""verdana" , sans-serif">Це тривало, поки на початку 1387 р. своїм військовим походом польська королева Ядвиґа не окупувала більшу частину Галичини й почала титулувати себе "Спадкоємець Русі" ("heres Russie").</span></span></span></div><div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span><span style="font-family: Montserrat;"><b>Одночасно, Королівство Русі продовжувало де-юре вважатись окремою державою зі своїм правом, законами, кордонами й карбувало власну монету зі своїм гербом (левом).</b></span></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><span></span><span><span face=""verdana" , sans-serif">Подільське князівство поки й далі зберігало автономію та залишилось васалом Угорщини.</span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Польська шляхта, яка хотіла закріпити за собою Галичину та убезпечитись від можливих претензій на цю частину Королівства Русі-України з боку Великого князівства Литовського, домоглися від Ягайла видачі осібної грамоти, що він "ніколи не відлучить Львівської землі від Польщі, ані дасть їх ніякому князю". </span></span><br /><span><span face=""verdana" , sans-serif">Схожа грамота була дана щодо Перемишльській землі королевою Ядвіґою. </span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><i><a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" target="_blank">Детальніше про <b>історію Українського Королівства</b> можна прочитати тут</a></i><br /><span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Одночасно, королі Угорщини продовжували вважати себе законними володарями Королівства Русі (Королівства Галичини й Волині), проте королева Угорщини Марія та її чоловік король Сиґизмунд не мали сил вступати у військовий конфликт і не пішли далі дипломатичних протестів. </span></span><br /><span><span face=""verdana" , sans-serif">Адже в ті часи Угорщина переживала низку внутрішніх повстань й боротьбу за владу, та зовнішню турецьку навалу на своїх південно-східних кордонах. </span></span></span></div></div><div style="background-color: white;"><span><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div style="background-color: white;"><span><span style="font-family: Montserrat;">Тому за посередництва Папи Римського в осени 1388 р. було укладено перемир'я між угорським королем Сиґимундом і польським Ягайлом.</span></span></div><div style="background-color: white;"><span><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div style="background-color: white;"><span><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Весною 1392 р. король угорський пропонував створити комісію, з угорських і польських панів, для вирішення "галицької справи" й звернувся до посередництва пруських лицарів, проте ця ініціатива також нічим не завершилась. </span></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Весь цей час князі Коріятовичі, що правили у Подільському князівстві, зберегли ленну залежність від Угорського королівства. </span></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">1393 року війська Великого князівства Литовського захопили Кам'янець-Подільський. Внаслідок військового походу Вітовта восени 1394 князі Федір і Василь Коріятовичі були змушені покинути Кам'янець й перебратися на Закарпаття. </span></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Там Федір як васал угорського короля Сиґізмунда отримав у володіння місто Мукачеве і комітат Берег.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">У 1393–1414 Федір Коріятович роках був також правителем Бардіїва.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Після цього західне Поділля відійшло до Польщі, а східне до Литви.</span></span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;">Окрім Великого князівства Київського, Великого князівства Волинського та Подільського князівства, певну автономію деякий час зберігало й Сіверське князівство. <br />Так, відбувалось карбування власної монету за часів князювання Корибут-Дмитра Ольгердовича (1380—1393) у Сіверському та Чернігівському князівствах.<br /><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;">Отже бачимо, що починаючи з середини XIV ст. українські удільні князівства, що перебували під васальною залежністю Золотої Орди і які мали адміністративну цілісність та самоуправління, потрапляють до складу Великого князівства Литовського династії Гедимовичів. <br />А з приходом до влади у Великоку князівстві Литовському і Руському князя Вітовта (1393–1430) до князя Корибута-Дмитра почали висуватися вимоги. Йому наказувалося визнати за Вітовтом верховну владу, присягнути на вірність та відновити сплату данини. Однак ці умови не були прийняті — поміж князями розгорнувся військовий конфлікт, який закінчився поразкою Новгород-Сіверського князя. <br />Взимку 1392—1393 рр. князя Корибута було усунено від управління удільним князівством, замість якого Вітовт надав йому кілька замків Подільського князівства — Вінницю, Брацлав, Соколець та Кременець, де він і помер близько 1404 року. </span><span style="font-family: Montserrat;"><br />На тих срібних грошах карбувався герб Корибута - цей символ нагадував, покладену на бік «вісімку» увінчану зверху хрестом. Пізніше такий герб також використовував на своїй печатці син Корибута — Федір Корибутович як родовий символ династії Корибутовичів. </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;">Основним державним утворенням, яке продовжило неперервну традицію української державності, було Київське князівство. Впродовж 1362—1394 рр. ним правив князь Володимир Ольгердович. Вміло використовуючи протиріччя поміж Ордою та Литвою, він зумів домогтися для свого володіння спеціального статусу серед інших удільних князівств, що входили до складу Великого князівства Литовського і Руського. При цьому він опирався на давні традиції стольного Києва, особливо його значення як духовної столиці всіх українських земель. Князь підтримував дипломатичні зносини зі Золотою Ордою, а також володів правом монетного карбування.</span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;">Однією зі столиць монголо-татарського улусу на українських землях було державне утворення на місці нинішнього Кучугурського городища у Запорізькій області. Саме тут у 1365-1380 рр. велося регулярне монетне виробництво. Основними номіналами золотоординської монетної системи були срібні дірхеми та мідні пули. Їх оформлення, згідно з засадами ісламу, містило тамгу — символ держави, імена та титули ханів, а також вихідні дані карбування — його дату та місце емісії. Срібні татарські монети обслуговували потреби грошового обігу не тільки Мамаєвої Орди, а й сусідніх держав, у тому числі українських земель у складі Королівства Руси, та пізніше Великого князівства Литовського та Руського. <br />Очолюване Мамаєм державне утворення припинило своє існування після поразки його військ у битвах з литовсько-українськими військами.</span><span style="font-family: Montserrat;"><br /><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg1ONOgxQKN_hEATa084tW85flHwCLDximZ3nJGe7wHf5VzJV691Mi44mnl2PcM7RcbZhyiEkGpV-DaUeC7KtfcrCCcZRhqezrnC1MrKcoqcj3NtXfswmuo86tnCjEQ7Z1L66CpgWFRNmOul9M0McSXzzUsYFfg5pOnxNlQMc85nyb5Y9pIAGDfsk2Q2FIn/s788/Plh1.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="788" data-original-width="684" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg1ONOgxQKN_hEATa084tW85flHwCLDximZ3nJGe7wHf5VzJV691Mi44mnl2PcM7RcbZhyiEkGpV-DaUeC7KtfcrCCcZRhqezrnC1MrKcoqcj3NtXfswmuo86tnCjEQ7Z1L66CpgWFRNmOul9M0McSXzzUsYFfg5pOnxNlQMc85nyb5Y9pIAGDfsk2Q2FIn/w348-h400/Plh1.png" width="348" /></a></div>Маловідомою сторінкою історії українського монетного карбування є випуск власних монет на Поділлі. Саме тут карбувались гроші з зображенням Св. Юрія зі список (копієм) на коні, які пізніше почали карбувати в Московії та називати "копійками". </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;">Перша письмова згадка про Подільське князівство датується 1352 р., коли відбувалось політичне та військове протистояння між Польщею, Угорщиною, Литвою та Ордою за землі Королівства Руси. <br />Подільське князівство охоплювало широкі простори між Карпатами та Дніпром. Після гострої боротьби тут утвердилися брати-співправителі Юрій та Олександр Коріятовичі (до 1374 р.), а згодом Олександр та Борис (до початку 80-х років), Костянтин (одноосібно правив до 1388 р.) та останній представник роду — Федір. </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;">На аверсі монети був зображений Св. Юрій-змієборець у вигляді вершника, який списом пронизує пащу змія, що лежить під конем. Навколо герба — легенда "MONETA* CONSTA(N)TINI" ("Монета Костянтина"). На реверсі — трикутний гербовий щит готичного типу, та напис "князя, дідича і господаря Смотрича". </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;">У 80-х роках XIV ст. володар Подільського князівства Костянтин Коріятович у своїй столиці — містечку Смотрич — карбував власну монету грошового типу, відому під назвою "подільські півгрошки" що є першою відомою "копійкою".</span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;">Карбування монет Королівства Руси, які емітувалися у Львові у великій кількості, припинилося 1408 р. </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;">А вже після цього починається московське монетне виробництво за князів Василя Дмитровича (1389—1425) та Василя Васильовича (1425—1462). На аверсі перших денг вміщувалось ім'я князя та його титули, а на реверсі — напис татарською мовою. </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;">Після смерті останнього Короля Русі (Короля України) Дмитра-Любарта (1384 р)., боротьба за українські землі, українську корону та титул Короля Руси-України точився між правителями Польщі, Угорщини та Литви.</span></span></span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Смерть королеви угорської Марії (весна 1395 р.) поставила її чоловіка Сигизмунда в ще більш складне становище, адже відповідно до Кошицької угоди 1383 р., в разі бездітної смерти котроїсь з дочок короля Людовика — Марії чи Ядвіґи, інша мала дістати по ній відповідне королівство. </span></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">З претензій Ядвіґи на угорську корону, правда, нічого не вийшло й Сигизмунд зміг силою втримати владу, але свої претензії на Галичину знову відтермінував. </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Лише 1411 р. було домовлено створити змішану комісію з польських і угорських панів. </span></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Результатом якої була постанова, прийнята на з'їзді королів в Любовлі 1412 р.: statu quo у володінні Галичиною, до котрої також було додано Поділля й Волощину. Всі ці землі було залишено за Польщею поки будуть живі участники переговорів — Сиґизмунд і Ягайло, а по смерти котрогось з них ще на пять років. </span></span></span></span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><span>Відповідно до угоди Угорщина визнавала, що Галичина й Поділля залишається під владою польського короля.</span><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Під час же того п'ятиріччя справа спірних земель мала бути вирішена спеціальною комісією. Ця угода була підтверджена ще в 1415 і 1423 рр. </span></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Після смерті Ягайла, Сиґизмунд не став активно підіймати цього питання, а 1439 р. новий король Угорщини Володислав (син Ягайла) у своїй грамоті зазначив, що Галичина й Поділля залишаються у володінні Польщі, аж доки шляхта обох країн не вирішать цю справу на спільному з'їзді. До якого так ніколи й не дійшло. </span></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Проте ці угоди та „історичні підстави” на "володіння" Галичиною були фактором, який дозволив Австро-Угорщині, при розділі Речі Посполитої (1772 р.) претендувати на данні території та включити їх до складу своєї імперії.</span></span></span></span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></span></span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Одночасно, у Великому князівстві Литовському тривало протистояння між литовсько-польською шляхтою на чолі з Ягайлом та українсько-білоруськими князями на чолі з Вітовтом. </span></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Після персональної унії Ягайла 1385 р. Велике князівство Литовське й Польща мали стати об'єднаною державою. <br />Проте князь Вітовт (двоюрідний брат Ягайла) очолив опозиційно налаштованих українських і білоруських князів й шляхту, що боровся за незалежність своїх земель від Польщі.</span></span></span></span></span></span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></span></span></span></span></div><div style="background-color: white;"><span><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">В результаті низки збройних конфліктів та повстань, відповідно до Острівської угоди 1392 р., польський король Владислав II Ягайло, визнав свого двоюрідного брата Вітовта довічним правителем</span><span face=""verdana" , sans-serif"> </span><span face=""verdana" , sans-serif">Литви, </span><span face=""verdana" , sans-serif">але Ягайло де-юре зберігав титул Великого князя Литовського. </span></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Проте Вітовт продовжував вирішувати свої справи, не зважаючи на Ягайла. У 1393 році він зайняв Східне Поділля .<br />Він проводив політику централізації влади й ліквідував на території України найбільші удільні князівства: Волинське, Київське, Новгород-Сіверське, Чернігівське та Подільське, створивши замість них звичайні провінції, в яких правили князівські намісники, але Західне Поділля змушений був передати Польщі. </span></span><br /></span></span></span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span><div style="background-color: white;"><span style="background-color: transparent; font-family: Montserrat;">З 1395 року Вітовт у всіх документа почав титулуватись Великим князем Литовським.</span></div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""verdana" , sans-serif">Під час володарювання Вітовта значно поширилась українська територіальна колонізація на південь та схід, аж до Слобожанщини та Чорного моря. </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Вітовт, виконуючи плани проголошеного ним «великого княжіння на всій руській землі», розбудовує на півдні України систему опорних укріплень, закладає фортеці та морські порти у південних степах: Каравул (на Дністрі), Чорне місто (Черн; на лівому березі Дністровського лиману), Коцюбіїв (Кочубей або Хаджибей — на місці сучасної Одеси), ряд військових поселень на Південному Бузі і нижньому Дніпрі: Дашів (пізніше Очаків), Соколець (пізніше Вознесенськ), Каравул (пізніше Рашків), Білгород та інші.</span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Здійснює у 1397-1398 два переможних походи проти Золотої Орди. </span><span face=""verdana" , sans-serif">Вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з українського Причорномор'я. </span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><div>На Дніпрі, поблизу острова Тавань, було зведено фортецю й місто Вітовтова митниця.</div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Дійшов до Криму, який став платити йому дань й фактично увійшов до складу Великого князівства Литовського і Руського (Українського).</span></span></div><br />Вітовт усіляко прагнув позбутися польського впливу й провадив курс на розбудову цілком незалежної держави. <br />У жовтні 1398 року підписав угоду з Тевтонським Орденом, згідно з якою Велике князівство Литовське повинно було допомогти Ордену у завоюванні Пскова, натомість Орден повинен був допомогти ВКЛ у завоюванні Новгорода та у поході проти Золотої Орди.
<br />Крім того Орден зобов'язувався не підтримувати іншого претендента на Великокнязівський престол Литви - Свидригайла.
<br /><br />Вітовт також заручився підтримкою Ордену на здійснення своїх планів з досягнення повної незалежності від Польщі. <br /><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;">1398 року на з'їзді українських, білоруських і литовських князів, бояр і шляхти Вітовта було проголошено «<b>королем Литви і Руси</b>»</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Вітовт усіляко прагнув позбутися польського впливу й провадив курс на розбудову цілком незалежної держави. </span></div><div>
<span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /></span><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Однак, оскільки королівський титул мав право надавати тільки Папа Римський або Імператор Священної Римської імперії, </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">то офіційно Вітовт став називатись <b>Великим князем Литовським, Руським (тобто Українським) та Жемантійським</b>. </span></span><br />
<span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">А його величезна держава з 1398 року отримала назву </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Велике князівство Литовське, Руське (тобто Українське) і Жемантійське. </span></span><br />
<span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif"><b>Хоча до цього часу деякі правителі України й мали титули:</b></span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">* Роман Мстиславич або Роман Великий (1152-1205) — Великий князь Київський (1201-1205), Самодержець всія Руси або Володар Руської землі (1188-1205). </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">* Данило Романович (1201-1264) та всі його наступники </span><span face=""verdana" , sans-serif">— Великий князь Київський, </span><span face=""verdana" , sans-serif">Король Русі або Король Руський (тобто Король України).</span></span></span><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""verdana" , sans-serif">* Лев І Данилович (12-1301) - Король Русі, Великий князь Київський.<br />* Дмитро-Любарт Гедимінович (1312-1384) окрім титула Король Русі та Володар королівства Русі в деяких документах також іменувався Великий князь Руський.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">* Федір Любартович (1351-1431) деякий час титулувався Великим князем Волинським (Великий князь Руський) та карбував власну монету з гербом Королівства Русі (лев).</span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif"><b>вповні Велике князівство Руське (Велике князівство Українське) </b></span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">виходить на історичну сцену саме за часів правління князя Вітовта.</span></span><br />
<span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span></span><span face=""verdana" , sans-serif">При цьому Велике князівство Українське було безпосереднім спадкоємцем, державності, політики й державотворчих процесів як Великого князівства Київського, так і Королівства Русі-України. </span></span><br />
<span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">В цей же час Вітовта робить кроки для офіційного отримання королівської корони від Папи Римського.</span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">На жаль, як пише видатний українських історик Михайло Грушевський "страшна неудача 1399 р. спинила розмах Вітовтової політики. В битві над Ворсклою (12 серпня 1399) поліг цвіт українсько-литовського лицарства; самих убитих князів рахують багатьма десятками. </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">При такім ослабленню сил і загальній депресії, яку ця невдача викликала, продовжувати конфлікт з Польщею було небезпечно. Коронаційні пляни прийшлося відложити".</span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Тим часом й становище самого короля Польщі Ягайла було досить непевним. </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;">Влітку 1399 року королева Ядвіга померла, не залишивши спадкоємця, тому персональна унія Ягайла втрачала силу. </span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Як пишуть літописці "Ягайло виїхав на Русь і заявляв, що збирається повернутись у Велике князівство Литовське, не маючи більше прав на польську корону". Однак отримавши підтримку й запевнення від польських панів, що вони й далі хочуть бачити його польським королем, Ягайло вступив у переговори з Вітовтом.</span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""verdana" , sans-serif"></span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">На початку 1401 року була укладена угода що Ягайло „розділив з Вітовтом свою управу і надав йому великокняжу власть в землях литовських й інших володіннях до його живота”.</span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">В іншій угоді „прелати, барони, шляхтичі й земляни земель литовських і руських (українських), за себе й за всіх бояр і землян тих земель заявляють, що вони обіцяють завжди помагати королю, короні Польській і її обивателям всякими способами, щиро і без підступу, й ніколи їх не покидати. Супроти надання Вітовту великого князівства ручать вони, що по його смерти його великокняжа власть і всі Витовтові землі, разом з його батьківщиною, вернуться до короля Ягайла й Корони. За себе й за своїх потомків вони обіцяють, що по смерти Вітовта будуть послушними й підвласними королю й Короні та окрім нього й Корони не будуть собі шукати інших володарів". </span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Цей компроміс 1401 р. перекреслював всі плани проголошеної недавно самостійності Великого князівства Литовського, Руського (Українського) й Жемантійського, та був з українсько-білоруського боку великою поступкою, а для польської держави великою перемогою.</span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Укладена Віленсько-Радомська унія дозволила Ягайлу на деякий час убезпечити себе від активних дій Вітовта й звернути увагу на вирішення внутрішньопольських справ. </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Вже 1402 року він уклав новий шлюб з внучкою короля Польщі Казимира ІІІ, Анною, через який підкріпив свої права на Польський трон.</span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""verdana" , sans-serif"></span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Пізніше було досягнуто нової домовленості, відповідно до якої Ягайло підтверджував свою перевагу </span><span face=""verdana" , sans-serif">над Вітовтом; </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Вітовт зі свого боку заявляв, що він є „вибраний паном і великим князем цих земель від давна”.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><a href="https://1.bp.blogspot.com/-fL86IA55TrQ/W1ypauAA_cI/AAAAAAAAB-c/XOC7uHfb-ewIPzvOSAd8elB_Z5BozBIOgCLcBGAs/s1600/1020852.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: Montserrat;"><img border="0" data-original-height="440" data-original-width="595" height="472" src="https://1.bp.blogspot.com/-fL86IA55TrQ/W1ypauAA_cI/AAAAAAAAB-c/XOC7uHfb-ewIPzvOSAd8elB_Z5BozBIOgCLcBGAs/w640-h472/1020852.jpg" width="640" /></span></span></a><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Протягом 1406-1408 рр. Вітовт сконцентрувався на північно-східному напрямку розбудови своєї держави. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Здійснив три походи у Московське князівство, встановивши кордони між Великим князівством Литовським, Руським і Жемантійським та Московією у верхів'ях ріки Ока по річках Угра, Росса та Бриня. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Московський князь Василь I визнав приналежність до Великого князівства Литовського Смоленської землі та Верховських князівств.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;">Угрський договір 1408 затвердив панівне положення Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського у всій Східній Європі, що дозволило Вітовту посилити свою владу над Псковом та Новгородом і полегшило тривалу боротьбу з Тевтонським орденом на заході. </span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Після смерті московського князя Василя I (1425) Вітовт суттєво впливав на внутрішні справи Московського князівства і навіть став опікуном дев'ятирічного сина Василя I - Василя II Темного. Мирні відносини між Литвою та Московією зберігалися до 1492.</span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Зміцнення влади Вітовта у Великому князівстві Литовському і Руському (Українському) викликало невдоволення польського короля Ягайла. </span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">1407 року Великим магістром Тевтонського Ордену став Ульріх фон Юнґінґен, який був прихильником жорстких відносин із сусідніми слов'янськими державами та балтськими племенами, насамперед ішлося про недопущення виходу Польського Королівства до Балтики. </span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">У 1409 р. спалахнуло повстання проти Ордену на території Жемантії (сучасна Литва), яке таємно підтримував Вітовт. </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Магістр Ордену сподівався на погіршення стосунків між Ягайлом й Вітовтом, тому активно готувався до війни з Польщею. </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Підтримка угорського короля Сигізмунда дала Ульріхові змогу розпочати воєнні дії з анексії Добжинської землі, яку 1402 року викупив Ягайло.</span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Проте у "Великій війні" </span><span face=""verdana" , sans-serif">(1409-1413) та у вирішальній </span><span face=""verdana" , sans-serif">Грюнвальдській битви Вітовт підтримав Ягайла проти Тевтонського Ордену.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""verdana" , sans-serif"><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Перемога в </span></span>Грюнвальдській битві об'єднаних польсько-українсько-литовсько-білоруських військ закріпила провідне становище Польщі та Великого князівства Литовського і Руського, як найсильніших держав у всій Центральній та Східній Европі. </div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Великий князь Литовський і Руський Вітовт відіграв провідну роль у цій війні, а після перемоги не дозволив Ягайлу повністю розгромити тевтонців. </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Він зняв осаду фортець Ордена, чим змусив польського короля вступити в мирні перемовини з тевтонцями. </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Коли 15 липня 1410 року відбулась фундаментальна для долі всієї Европи </span><span face=""verdana" , sans-serif">Грюнвальдська битва, в</span><span face=""verdana" , sans-serif">ійська короля Ягайла складалися з 50 хоругв. Підрозділи були виставлені від земель Польського Королівства (16 хоругв), Мазовецького князівства (дві хоругви), приватні підрозділи (27) і хоругва лицарів Святого Юрія, до якої входили лицарі добровольці з Чехії та Моравії.</span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Слід відзначити, що в польській частині війська було 9 хоругв, які виставили українські землі, що входили до складу Королівства Русі-України: Львівська, Галицька, Перемиська, Холмська, три Подільські, </span><span face=""verdana" , sans-serif">Жидачівська і Теребовельська хоругви.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjkD0ATamP64KndXyHApJratkLZXvxIEk9i0GH1iRWgPVPeP7uS5mnycl0znsY9nyajrjNSbGYPlXyi9uDS0NML8vtVm41dCiuwErC0EOYNw-6Z-z8BI5U51uSX9HXYtDgHRWf9lZ6gJc9w2nX3YnubDaCzasZk0R6uMfbETig6Pkv0Ssf29C80zSH81wCM/s1000/GrunwaldH.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="904" data-original-width="1000" height="362" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjkD0ATamP64KndXyHApJratkLZXvxIEk9i0GH1iRWgPVPeP7uS5mnycl0znsY9nyajrjNSbGYPlXyi9uDS0NML8vtVm41dCiuwErC0EOYNw-6Z-z8BI5U51uSX9HXYtDgHRWf9lZ6gJc9w2nX3YnubDaCzasZk0R6uMfbETig6Pkv0Ssf29C80zSH81wCM/w400-h362/GrunwaldH.jpg" width="400" /></a></div></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Також на боці короля виступали вояки, надіслані ленником Польщі Молдавським володарем Олександром I Добрим. Відомо, що Молдова до цього входила до складу Київської Русі, а пізніше до складу Королівства Русі-України.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Крім того Молдовське князівство називалось в ті часи Русовлахія, а до молдовських земель входила сучасна Одещина й Буковина.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Правителі Русовлахії (Молдови) носили титул "Господар", а найвищий державний орган мав назву "Панове Рада". Більшість населення, в ті часи, Молдовського князівства також становило давньоукраїнське населення.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Тому три "молдовські" хоругви були складені з великої кількості саме українських бояр і витязів (лицарів).</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Війська Великого князівства Литовського і Руського (Великого князівства Українського) налічували 40 хоругв, з яких десять виставив особисто князь Вітовт.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">30 загонів використовували геральдичну фігуру «Погоня» – кінного мечника на різноманітних кольорових полях та з різними зображеннями на його щиті. Це були як загони удільних українських князів, так і окремих земель.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif"><a href="http://berest.blogspot.com/2017/08/v-v.html" target="_blank"><span style="color: blue;">Герб "Погоня"</span></a> в різних його варіантах використовувало більшість українських, білоруських, литовських князів ХІV-ХV ст. Відрізнявся він тільки дрібними деталями та зображенням на щиті лицаря, куди кожен князь поміщав свій особистий герб.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Інші литовсько-українські хоругви мали геральдичний знак «Стовпи Гедиміна» (варіація зображення Тризуба).</span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Власну хоругву в литовсько-українському війську очолював молодший брат Вітовта князь Сигізмунд Кейстутович.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Три «смоленські» (1 смоленська і 2 білоруські – оршанська і мстиславська) хоругви виступали під стягом із зображенням архангела Гавриїла.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Окремою хоругвою (власним військом) виступив Чернігівсько-Сіверській князь Сигізмунд Корибутович (майбутній намісник Чеського короля).</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Із 40 хоругв "литовських" літописець Длугош називає Київські, Луцькі, Кременецьку, Володимирські (Волинські), Стародубські, Сіверські, Берестейську і Дорогичинську, що безпосередньо є українськими. Також були білоруські й литовські загони.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">19 хоругв залишились не названі й невідомі.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Крім того, було сім хоругв легкої кримсько-татарської кавалерії. </span><span face=""verdana" , sans-serif">Загони татар билися під командою Джелала ад-Діна, сина хана Тохтамиша.</span><span face=""verdana" , sans-serif"> </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Тевтонський Орден виставив 51 хоругву. Окрім Тевтонських лицарів було багато лицарів з різних країн Европи, які до цього брали участь в походах на Польщу й Литву.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">На боці Ордена виступив представник сілезьких П’ястів Конрад VII Білий та загін під прапором Лицарського Ордену Святого Георгія, в якому воювали васали Короля Угорщини (серед них були не лише угорські, а також польські й українські лицарі, що зберегли вірність Угорській короні, після завоювання Польщею Галичини). </span></span></div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">Були також військові підрозділи з Новгорода Великого та Пскова. </span><div><br /></div><div>Після перемоги над Тевтонським орденом, який став васалом Польщі, знову з'явилися надії на незалежність Великого князівства Литовського. Новий розклад сил був закріплений Городельскою унією 1413 р. Ця унія визнавала незалежність Литви і після смерті Вітовта, але під зверхністю польського короля. У 1414—1425 рр. Вітовт призначив старостою подільським Юрія Гедигольда. </div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">(1409—1413) У 1409 з Польщі надходила інформація, що Ягайло заявляв про передачу Вітовту Поділля в замін за поступки останнього у своїй політиці щодо німців.[7] У 1410 Вітовт разом з Ягайлом очолював польсько-литовсько-руські війська, які завдали поразки німецьким лицарям у Грюнвальдській битві. Вітовт сприяв розвиткові торгівлі, ремесел, запроваджував у містах, в тому числі й в Україні, магдебурзьке право. У 1411 Ягайло передав йому Поділля, де до смерті Вітовта (1430) правили його старости[7] (намісники). У 1413 уклав з Польщею Городельську унію, яка обмежувала права та привілеї української православної шляхти у Великому князівстві Литовському. </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Великий князь литовський Вітовт (1392—1420) Вів тривалу боротьбу з татарами, намагаючись витіснити їх з Північного Причорномор’я.</span></span></div></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Як і перед катастрофою у битві на Ворсклі, в наступні роки після </span><span face=""verdana" , sans-serif">Грюнвальдської битви,</span><span face=""verdana" , sans-serif"> Великий князь Литовський і Руський (Український) Вітовт набрав досить сильне й самостійне політичне становище. </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">В цьому його знову підтримував угорський король (який 1410 року став ще й Імператором Священної Римської імперії) Сигізмунд Люксембург. </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">1410 р. учасник Грюнвальдської битви хан Джелал ад-Дін за допомоги литовсько-українських військ займає Крим, який стає васалом Великого князівства Литовського і Руського. </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Характерною ознакою зростання авторитету Вітовта стало те, що навіть в грамотах адресованих до Ягайла, він почав титулувати себе Великим князем, чого раніше не робив.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Польща була змушена піти на деякі поступки Вітовту.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">1411 року король Польщі Ягайло відкликав з Подніпровських міст своїх намісників й ці землі були передані під повний контроль Великого князя Литовського і Руського.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Також від Польщі до Литовсько-української держави перейшло повністю все Поділля.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">З 1411 по 1430 р. Подільське князівство перебуває у "довічному володінні" Великого князя Вітовта.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">У березні 1412 року була підписана угорсько-польська угода, до якої приєдналось, як окремий суб'єкт, Велике князівство Литовське і Руське. </span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">а Молдова й Буковина визнавались васалами Польської корони.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Однак, 2 жовтня 1413 р була підписана Городельська унія, що підтверджувала чинність Кревської унії 1385 року й задекларувала повторне об'єднання Корони Польської і Великого князівства Литовського в одну державу «на вічні часи».</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Відбулась уніфікація систем органів державного управління обох країн, а також унормування Привілеїв шляхетських і зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства. </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Для цього польські шляхетські роди офіційно передавали право литовським, українським і білоруським родам на користування близько 50 шляхетських гербів. </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Литовсько-білорусько-українське боярство зрівнювалося у станово-правовому відношенні з польськими магнатами та шляхтою, підтвердженням чого було право на користування шляхетськими гербами і заміна старого терміна «бояри» новим — «барони і нобілі».</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">За Литовсько-українською державою визнавалося право на автономію: зберігалась інституція Велико-князівської влади, а за Вітовтом закріплювався (щоправда, не спадково, а лише пожиттєво й під сюзеренітетом польського короля) окремий титул.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Відповідно до угоди Ягайло був Королем польським, Верховним принцем (князем) Литовським, <b>Володарем і спадкоємцем Русі</b> (Lytwanie princeps supremus Russiaeque dominus ex heres), </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">а Вітовтом титулувався як Великий князь Литовський, а також земель Русі володар і спадкоємець (magnus dux Lyttwaniae necnon terrarum Russiae dominus et haeres). </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Згідно з угодою, після смерті Вітовта князі й пани Великого князівства мали вибрати собі Великим князем тільки того, кого вкаже їм Ягайло або його наступник, за спільним рішенням ради панів коронних (польских) і литовських (литовських, українських і білоруських). </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">З іншого боку й в Польщі по смерти Ягайла не мали права обирати короля без відомості й участи Вітовта і панів Великого князівства Литовського і Руського.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">В разі потреби пани обох держав мають порозуміватися між собою, за згодою своїх володарів, на спільних з'їздах. </span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Однак, навіть після цієї унії Вітовт продовжує діяти як цілком самостійний і незалежний правитель. </span></span></div></span><span face=""verdana" , sans-serif"><div>Він ініціює нові перемовини з королем Угорщини, Імператором Священної Римської імперії Сигізмундом Люксембургом. Проводить власну міжнародну політику, яка часто йде супроти інтересів Польщі.</div><div><br /></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">У вересні 1413 р. відбувся з'їзд Вітовта й Ягайла, а також князів й панів з Польщі та Великого князівства.</span><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /></span><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">Городельська унія викликала незадоволення православної частини населення держави, і князь Вітовт, відчуваючи небезпеку з боку поляків, вирішив відстоювати незалежність Литовсько-Української держави. </span></span></div><div><br /></div><div>Оскільки тодішній "Митрополит Київський" грек Фотій постійно перебував у Москві та в Золотій Орді, </div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">за підтримки Вітовта, в листопаді 1415 року в Новгородку відбувся Собор православних єпископів на якому М</span><span face=""verdana" , sans-serif">итрополитом Церкви Київської і всієї Руси обрали Григорія Цамблака.</span><span face=""verdana" , sans-serif"> </span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">У листі, в якому пояснювалось становище Православної Церкви, Вітовт писав: «московські митрополити лише час від часу приїздили до Києва та Литви; церкви не строїли,… але, побираючи церковні прибутки, виносили ці гроші деінде; позабирали й повиносили церковні речі й святощі: страсті Христові, скіпетр і сандалії Богородиці, святі образи, ковані золотом, та інші дорогоцінні речі, всю церковну красу Київської митрополії, що постаралися й подавали давні князі на честь і пам'ять, не кажучи про золото, срібло й убори церковні …». </span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Обрання Григорія Цамблака Митрополитом Київським і всієї Русі викликало шалений спротив не лише у промосковьского митрополита Фотія, але й московського царя.</span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Тим часом, 1416 року, померла друга дружина короля Ягайла Анна. Незважаючи на те, що до цього часу його становище досить зміцнилось, він вирішив одружитись на доньці Отто Пілецького, колишнього Генерального Руського (Львівського) старости, Сандомирського воєводи та Генерального старости Великопольщі. Його єдина дитина Ельжбета отримала від батька у спадок значні маєтки й була найбагатшою жінкою Польщі. </span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Ельжбета була страша за Ягайла, на той час вдовою і мала п'ятьох дітей.<br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">У 1417 році відбулось весілля й коронація Ельжбети. </span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">1418 року Митрополит Київський і всієї Русі Григорій Цамблак був присутній, як делегат від православної церкви Литовсько-Української держави, на </span><span face=""verdana" , sans-serif">Констанцькому соборі — XVI Вселенському соборі церкви, що проводився у місті Констанці (південна Німеччина) під головуванням Папи Римського та за ініціативи Імператора Священної Римської імперії</span><span face=""verdana" , sans-serif">. </span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">До Констанца прибуло 30 кардиналів, 400 єпископів, багато інших духовних, та представники держав — всього близько 18 тисяч людей. </span><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Разом з Митрополитом на Собор приїхало багато князів та магнатів з Русі-України (в тому числі й спадкові князі, нащадки Королів Русі), делегати з Волощини, представники від татарського хана, Новгорода.</span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span><span face=""verdana" , sans-serif">Ця величезна делегація з кількох сот осіб справила в Констанці велике враження, і її урочисто прийняв сам Імператор Сигізмунд.</span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Григорій Цамблак також </span><span face=""verdana" , sans-serif">зустрічався з Папою Римським Мартином V й </span><span face=""verdana" , sans-serif">виголосив привітальну промову Папі, в якій висловлював надію на можливе примирення Східної та Західної Церков, чого бажають багато православних, а також князі Ягайло і Вітовт. </span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /><span face=""verdana" , sans-serif">1422 р. Витовт прийняв був чеську корону й вислав від себе до Чехії Жиґимонта Корибутовича як королівського намісника. Невдоволення інших претендентів на Чеську корону, що викликала поява Жиґимонта в Богемії, змусили короля Ягайла виріктися від усякої участи в цій гуситській кампанії. Тим часом, Вітовт знову піднімає питання своєї коронації, оскільки це означало б повну самостійність Великого князівства Литовського і Руського та його рівноправність</span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">з Польщею. </span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Протягом 1385-1480 років відбувається поступова ліквідація удільних князівств на українських землях і перетворення їх на звичайні провінції Великого князівства.<br /></span><br />детальніше читайте:<br /><br /><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Закарпаття, що входило до складу Великого князівства Київського (Київської Руси) та Королівства Руси, після угорської окупації Галичини, опиняється у складі Угорського королівства.<br />Відбувся поділ українських земель Закарпаття між сімома комітатами (жупами): Спишським, Земплинським, Шаризьким, Ужанським, Угочанським, Березьким і Мармароським.<br /></span><br /><span face=""verdana" , sans-serif">З часом, і українська еліта Закарпаття та Буковини, і українці Галичини - під угорською і польською окупаційними владами, все більше втрачали свої позиції і в містах, і в регіонах. <br />Після поразки українських князів і шляхти у війні литовців і поляків проти Великого князя Руського (Українського) Свидригайла, польська влада у 1434 році ліквідувала залишки автономії Руського (Українського) Королівства і перетворила його у звичайне воєводство Руське. Після цього, українська галицька аристократія поступово окатоличується і полонізується, або змушена була перебратись на Волинь, Берестейщину та інші українські землі під Литвою.<br /><br /><b><i>Читайте детальніше:</i></b><br /><ul class="posts" style="background-color: white; border-width: 0px; list-style: none none; margin: 0px; padding: 0px; text-indent: -15px;"><li style="background: none; border-width: 0px; line-height: 1.5em; list-style: outside none none; margin: 0.25em 0px; padding: 0px 0px 0.25em 1.3em;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2024/01/blog-post.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Шляхтичі Заблоцькі з Волинських земель князів Острозьких </a></b></li><li style="background: none; border-width: 0px; line-height: 1.5em; list-style: outside none none; margin: 0.25em 0px; padding: 0px 0px 0.25em 1.3em;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/08/blog-post.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Шляхтичі Заблоцькі з Перемишльської землі Королівства Руси-України </a></b></li></ul></span></span></span></span></div><div><br /></div></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;">1434 року відбулася остаточна окупація Королівства Русі, та його включення до складу Польщі, чим було скасовано автономне становище західноукраїнських земель, скасоване давньоукраїнське право та судочинство, а галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. <br />Було утворено Руське воєводство (з центром у Львові), що складалося з 5 земель: Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Згодом, у 1462 р. на цих теренах було утворене Белзьке воєводство. В писемних, зокрема польських, джерелах 15-18 століття до Руського і Белзького воєводств використовувалась також назва Червона Русь.</span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""verdana" , sans-serif">Отже плани Вітовта про об'єднання в межах самостійної держави всієї Русі-України та повне унезалежнення від Польщі не здійснилися.</span><span face=""verdana" , sans-serif"> </span></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">Після поразки у битві на Ворсклі зупинилось становлення незалежної Литовсько-Української держави, й Вітовт вимушений був піти на зближення з Польщею.</span><br /><br /><span face=""verdana" , sans-serif">Хоча, угорські королі продовжували титулувати себе “королями Галичини і Володимерії” з 14 століття, аж до входження Угорщини до Священної Римської імперії. <br />Після першого поділу Речі Посполитої австрійська монархія недалекоглядно об’єднала зайняті нею українські землі з південною частиною польських воєводств в окремий коронний край – й утворила королівство Галичини (“Галіції”) і Володимерії (“Лодомерії”) із столицею у Львові. Українською мовою цю провінцію до 1918 р. називали Галичиною, а українську її частину – Східною Галичиною.</span></span> </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br />
</span><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<span style="font-family: Montserrat;"><a href="https://4.bp.blogspot.com/-f178E5zq2RA/W1g8rgAHUjI/AAAAAAAAB9s/MgyV4-rcAqwZ_B4Z9mdQIekHrIzB2K6JwCEwYBhgL/s1600/1386_-_1434.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1600" data-original-width="1551" height="640" src="https://4.bp.blogspot.com/-f178E5zq2RA/W1g8rgAHUjI/AAAAAAAAB9s/MgyV4-rcAqwZ_B4Z9mdQIekHrIzB2K6JwCEwYBhgL/s640/1386_-_1434.png" width="620" /></a></span></div>
<span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">
<span face=""verdana" , sans-serif"><br /></span></span>Правління Вітовта стало розквітом<span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><b> </b><span style="font-weight: bold;">Великого князівства Руського (Великого князівства Українського)</span><b>, в якому об'єднались в одну державу майже всі українські землі.<br /></b></span><br /></span><div><span style="font-family: Montserrat;">Проте, офіційно титул <b>Великий князь Руський (Великий князь Український)</b> та назва держави Велике князівство Руське (Українське) не було прийняте поляками. </span></div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">Ягайло отримував титул „зверхнього князя” (supremus dux), супроти Вітовтового титула „великого князя” (magnus dux). </span></span><br />
<span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">Тим не менше, в пізніших документах Вітовт неодноразово підкреслював, що він є Великим князем не з ласки Ягайла, а тільки з вибору народа. </span><br />
<span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /></span>
<span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">При подальших суперечках за владу Ягайло заявляв, що Вітовт ніколи не був самостійним володарем, а тільки його намістником (gubernator).</span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Великий князь Вітовт помер 1430 року. Шляхта обрала Великим князем Свидригайла Ольгердовича (Ягайлового брата). Однак поляки були проти цього вибору. Унаслідок цього в 1432 році спалахнула війна між Польщею і Литовсько-Українською державою. <br />Свидригайло став на чолі Великого князівства Руського (Українського). <br /></span><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://3.bp.blogspot.com/-U9UN_A-4oIA/W1xvbud4x8I/AAAAAAAAB-E/DwVr1NMT7QIkmlMn5mMkf0w3SW82ssfvQCLcBGAs/s1600/Grunwald.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: Montserrat;"><img border="0" data-original-height="1239" data-original-width="1600" height="494" src="https://3.bp.blogspot.com/-U9UN_A-4oIA/W1xvbud4x8I/AAAAAAAAB-E/DwVr1NMT7QIkmlMn5mMkf0w3SW82ssfvQCLcBGAs/s640/Grunwald.jpg" width="640" /></span></a></div>
<span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /></span><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">Тривала також боротьба української шляхти з свої права й на Галичині. <br />У 1436 році утворилась об'єднання конфедерація шляхти Руського воєводства та інших українських земель Корони з тих «галицьких панів», які були незадоволені зі свого принизливого становища у Королівстві, бо вони були обтяжені спеціальними податками та обов'язками, яких не мали шляхтичі інших земель Польщі. <br />У своїх грамотах та зверненнях українська шляхта звертались до короля, що будуть вести боротьбу, якщо він не виконає їх вимог. Проголошення ж королем Владиславом ІІІ зрівняння у правах «галицьких панів» з іншою шляхтою Польщі викликало незадоволення вже вищих польських кіл.</span></span></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;">1440 року Великим литовським князем обрали Ягайлового сина — 13-річного Казимира. Хоч новий князь відразу видав «Віленський привілей», який зрівнював права православної і католицької шляхти, відносини між польською та литовсько-українською шляхтою ще тривалий час були досить напруженими.</span></span></div><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;"><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">У цей час у Галичині тривав процес закріпачення селянства, який завершився у 1505 р. <br />Це викликало незадоволення селян і знайшло свій вияв у ряді повстань, найбільше серед яких відбулося у 1490–1492 рр. під керівництвом ватажків Мухи та Борулі. <br />У першій половині XVI століття на Підкарпатті розгорнувся опришківський рух, який свого апогею досяг у XVIII столітті під проводом Олекси Довбуша.<br /></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">Після того, як у 1478 р. Кримський хан Менґлі I Ґерай прийняв протекторат Османської імперії, стали частими набіги кримських татар на подільські околиці українських земель з метою грабунку та забирання в ясир української людності. <br />Ситуація стала гіршою після прийняття молдавським господарем Штефаном III васальної залежності від Османської імперії. <br />Й поліпшилась після 1530-х років, зокрема, завдяки діяльності князя Костянтина Острозького, Яна Амора Тарновського, Бернарда Претвича та Дмитра Вишневецького й інших козацьких ватажків з розбудови мережі військових укріплень на Волині, Черкащині та Поділлі.</span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: Montserrat;">Цікавим прикладом міграції титулатури володарів у Східній та Центральній Європі є історія поширення титулу "господар": з Галичини до Великого князівства Литовського і Руського, а також до Молдови, а врешті й до Московії, де господар і господарство трансформувалися в государь і государство. <br /><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">Великими князями московськими титул “господар” був прийнятий за зразком Великих князів Литовських і Руських (Українських), а також як наслідування Господарів Молдовських; оскільки ініціатива щодо цього належала православній ієрархії, то “господар” у значенні “верховний правитель” могло сприйматись як церковнослов’янізм. </span>До речі, форма “осподарь”, яка є на монетах Івана Грозного, а також зафіксована іноземними відвідувачами Москви транскрипція hospodar можуть засвідчувати, що спершу і в Москві слово вимовляли так, як у Великому князівстві Литовському і РУському – з “h”, а не з “g”. До титулатури великих князів московських, починаючи з Івана III, увійшло і словосполучення отчич и дhдич, що до цього було в титула Королів Русі до занепаду Руського королівства.</span></div></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhfcAVf2D-Vgbwaz-sQH3MX5_YauB4zkIwQUWDUBbnlYlq_8bP36hguMVOpeo9wdgMUsHpnlOSZlcj7Kl-I9mY5-dFu5wXIiq4hJ3vqw-8K4Sff6ByMdoR1nINUu7FLRccnyHgbdXizjIlLh49TDPY1XgxTVvY6KTn5Hp8Kh_CB5SE404kkeiLcVrcOoknl/s1280/GKUCh.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1141" data-original-width="1280" height="570" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhfcAVf2D-Vgbwaz-sQH3MX5_YauB4zkIwQUWDUBbnlYlq_8bP36hguMVOpeo9wdgMUsHpnlOSZlcj7Kl-I9mY5-dFu5wXIiq4hJ3vqw-8K4Sff6ByMdoR1nINUu7FLRccnyHgbdXizjIlLh49TDPY1XgxTVvY6KTn5Hp8Kh_CB5SE404kkeiLcVrcOoknl/w640-h570/GKUCh.jpg" width="640" /></a></div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /></span></span><div><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span style="font-family: Montserrat;">У 1480-1569 роках відбувається посилення змагань за українські землі в умовах боротьби між Литвою і Московією за право бути центром «збирання руських земель».</span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">У XV столітті окупаційна угорська влада сприяла переселенню у Закарпаття волохів, німців, словаків, угорців. <br />Відбувається також активне закріпачення місцевого українського населення і позбавлення його будь-яких політичних прав і свобод.<br /></span></span>1514 р. Молдавське князівство потрапило у васальну залежність від Османської імперії. На території Буковини була створена турецька військово-адміністративна одиниця Хотинська райя.<br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">1526 р. унаслідок поразки, завданої турецькою армією у битві під Мохачем, Угорщина припинила своє існування як незалежна держава. Східна частина Закарпаття відійшла до Семиградського або Трансільванського князівства, західна — стала володінням австрійських Ґабсбурґів.</span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: Montserrat;">Престолонаслідування в Речі Посполитій - як історія послідовності спадкоємства престолу, формувалось на традиціях престолонаслідування в Королівстві Руси, Великому князівстві Литовському і Руському (Українському) та польських князівствах, відноситься до питання про передачу влади монарха в польсько-литовсько-український державі в різні періоди часу її існування та описує еволюцію принципів, що регулювали цей процес.</span></div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /></span><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">Сьогодні правонаступництво на трон держав, які складали історичну Річ Посполиту й які називаються зараз: Польща, Литва, Україна, Білорусь поки що не є предметом публічних або політичних дебатів в цих країнах, але це є важливим історичним питанням.</span></span><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /></span><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">Питання про правонаступництво й порядок престолонаслідування має важливе значення перед лицем виникнення нових кандидатів та самозванців на престоли країн, які складали історичну Річ Посполиту, в тому числі й щодо легітимних правонаступників Української Корони. </span></span><br /><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif"><span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">15 вересня 1772 р. за наказом імператриці Марії Терезії військо Священної Римської імперії, яким керував генерал Андірс Гадік, увійшло до столиці Галицького Королівства — міста Львова. <br />Тут було оголошено, що місто Львів, за стародавнім правом, стає столицею Королівства Галичини і Володимерії, яке відновлює своє функціонування у складі Священної Римської імперії, оскільки її монархи, римські імператори, є законними спадкоємцями Галицького королівства, яке у 1215 р. створив Папа Римський Іннокентій ІІІ. <br />Крім Галичини, Священна Римська імперія, яку очолювали австрійські Габсбурґи, приєднала до своїх володінь Холмщину, Південне Підляшшя та деякі сусідні етнічні українські території, які з 1803 р. увійшли до складу Галицького королівства.</span></span><br />
<span face=""arial" , "helvetica" , sans-serif">У 1775 р. до Галицького королівства була приєднана також Буковина, відвойована Священною Римською імперією в Османської Порти. <br />У 1815 р. до складу Галицького королівства повернувся Тернопільський край, який з 1809 перебував у складі Російської імперії. У 1846 р. Галицьке королівство поповнилося територією вільного міста Кракова. На жаль, адміністративні посади в Галицькому королівстві обіймала польська шляхта, хоча більшість населення (72%) становили українці. Окрім них, на території Галицького королівства існували чисельні польські, австрійські, єврейські та вірменські громади. </span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Таким чином, після відновлення Українського королівства у складі Австрійської імперії, королями Галичини і Володимерії були: <br />імператори Священної Римської імперії Марія Терезія (1772 — 1780), <br />Йосип II (1780 — 1790), <br />Леопольд II (1790 — 1792), <br />Франц II (1792 — 1835), <br />а пізніше — австрійські імператори: <br />Фердинанд I (1835 — 1848), <br />Франц Йосип I (1848 — 1916), <br />Карл І (1916 — 1918). </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Упродовж майже півтора століття (з 1772 по 1918 рр.) вирішувалося питання державного статусу Українського королівства у складі Австро-Угорської імперії. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Проте польські адміністратори-намісники Галичини, зокрема графи Потоцькі та інші, всіляко гальмували перетворення Галичини на реальне королівство зі своїм королем, оскільки це вивищувало Галичину і українців, українську аристократію, культуру, мову і «принижувало» Краківське князівство, яке було в складі Галицького королівства. <br />Тим паче, що польські намісники полонізували Галичину.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div>
<span style="font-family: Montserrat;">На жаль, проблема з надання Українському королівству свого короля була усвідомлена імператором Австро-Угорщини Францом Йосифом І тільки під час Першої світової війни (1914 — 1916). Претендентом на галицький королівський трон був австрійський принц, ерцгерцог Вільгельм Габсбург, відомий в Україні як архикнязь Василь Вишиваний, котрий досконало вивчив українську мову, українську літературу. Українською він не тільки розмовляв, але й писав як поетичні (вірші), так і прозові твори. З 1914 р. як претендент на Український королівський трон Вільгельм Габсбург активно включився в галицько-українське політичне та культурно-релігійне життя. Треба наголосити, що його кандидатуру на інтронізацію на володаря Українського королівства підтримав і голова Української Греко-Католицької церкви, митрополит, граф Андрей Шептицький. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Вільгельм фон Габсбург (Василь Вишиваний) — член австрійської імператорської родини за походженням, український патріот за покликанням. у 1916 — 1918 рр. він цілком міг бути монархом оновленого королівства України. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><b>Очевидно, що така історична спадщина як Українське королівство чи, як його продовжують називати Королівство Русі — це дуже важлива історична спадщина, якою треба гордитись і яку треба ретельно вивчати в усіх закладах освіти і науки, починаючи від школи й аж до університетів, з метою досягнення перспектив винайдення українського спадкового короля і відновлення королівства.</b></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div></div></div></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj7wERTKyL1FTgPxp9D3L-NAl35mwYHrYHMc-5K5yctIb4bHH_ghl4aiqxBNwwKy03o9omvANe0UhCh_1tvGFTyOqDhdV2IdL4wsn1AJ8LUeEnjrQ8W2JYtJDTJC1ESi3yAAqZvdYG2s-iY6yChV5isVRwRceVD6s_hiZutVKRiDJyP28O33tyxfAe0m6Te/s993/127073_original.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="815" data-original-width="993" height="329" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEj7wERTKyL1FTgPxp9D3L-NAl35mwYHrYHMc-5K5yctIb4bHH_ghl4aiqxBNwwKy03o9omvANe0UhCh_1tvGFTyOqDhdV2IdL4wsn1AJ8LUeEnjrQ8W2JYtJDTJC1ESi3yAAqZvdYG2s-iY6yChV5isVRwRceVD6s_hiZutVKRiDJyP28O33tyxfAe0m6Te/w400-h329/127073_original.png" width="400" /></a></div><br /><div><br /></div><div><br /></div><div><i style="font-family: helvetica; font-size: small;">Ця публікація (як і більшість постів цього блогу) не є авторським текстом, а є компіляцією з різних наукових праць М. Грушевського, Л. Войтовича, О. Однороженка та багатьох інших авторитетних джерел та обраними цитатами з праць видатних сучасних науковців, а також з відкритих інтернет джерел (сайтів, блогів, статей, тощо). Матеріал подається з метою ознайомлення та пошуку відповідних фактів в першоджерелах.</i></div></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-20898396429540075312024-02-04T21:21:00.003+02:002024-02-04T21:22:50.177+02:00Історія орденів (нагород) України з давніх часів до сьогодення<b><span style="font-family: helvetica;">Нагородна система, в усьому своєму розмаїтті є одним з важливих атрибутів державності. <br />Ефективно функціонуюча нагородна система є невід’ємним компонентом сучасної сильної країни, що успішно розвивається. </span></b><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span><div><span style="font-family: helvetica;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEir3ma6PT8VgCiS4-gtTwOPQOX3mE1nBPviNv2zssLyrU0N4iGD_W6aV5a0kmKoQb8OV7DnSHzaJ-P2A86S-oDuRTgidCgO2CThfmtNXn7BoYSuUMNC-Vd7KEY_4K1V_5Ep3s_vCLQYGD6Z5ETte1SEeDPwcx-F4P_KZ-6SxWnp2xNUa700Iqy7Wc5oO1p5/s460/USS1917.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="460" data-original-width="424" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEir3ma6PT8VgCiS4-gtTwOPQOX3mE1nBPviNv2zssLyrU0N4iGD_W6aV5a0kmKoQb8OV7DnSHzaJ-P2A86S-oDuRTgidCgO2CThfmtNXn7BoYSuUMNC-Vd7KEY_4K1V_5Ep3s_vCLQYGD6Z5ETte1SEeDPwcx-F4P_KZ-6SxWnp2xNUa700Iqy7Wc5oO1p5/w369-h400/USS1917.png" width="369" /></a></div>Нагородна система у примітивному вигляді почала своє існування вже в найдавніших світових цивілізаціях. Нагородження у різних формах охоплювало весь спектр людської діяльності — військові, цивільні заслуги, навіть перші спортивні досягнення.
<br />Філософ О.Л. Дьомін зазначив: «До атрибутів держави, за якими її оцінюють і складають
враження, відносяться парламент, збройні сили, герб, прапор,
гімн, а також нагородна система».</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Перші відомі приклади про державні нагороди дійшли до нас із Стародавнього Єгипту, де в епоху Середнього Царства аналогом сучасних орденів були «золоті бджоли» - фігурки відповідної форми. Спочатку такими бджолами нагороджували воєначальників, що відзначилися на полі бою, потім стали нагороджувати і цивільних чиновників. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Значення нагород для суспільства відображено навіть у найдавніших легендах. Наприклад, згідно з легендою давніх греків
вважалося, що Геракл за перемогу в Олімпійських іграх отримав вінок з диких олив.
<br /><br />Достатньо розгорнуту нагородну систему було створено в часи стародавнього Риму, що відповідно пояснюється у першу чергу його державністю з усіма її атрибутами (одним з яких є державні нагороди), які у подальшому стали невід’ємною частиною
людської цивілізації.
<br />Якщо раніше нагороди у всіх давніх державах були переважно, за незначними винятками (зокрема, і вищезгадані олімпійські нагороди), у вигляді матеріальних цінностей (в абсолютно різних формах), то в Римі вперше за людську історію розвитку нагороди мали таку форму, яка дійшла й до нашого часу. Саме тоді головною стала не матеріальна, а в першу чергу моральна форма заохочення, що означало прояв головного принципу всіх
нагородних систем різних історичних періодів і регіонів світу.
<br />У стародавньому Римі вже у часи Республіки поряд зі звичними формами матеріального заохочення для війська (грошові виплати, трофеї, цінні подарунки та нагородна зброя) було введено особливу форму нагородження за військові заслуги — так звану dona militaria. <br />Вона стала першою в історії цивілізації державною нагородою у сучасному її розумінні — коли пріоритет віддається саме моральній формі заохочення.
<br />При цьому важливо наголосити, що саме з Давнього Риму бере початок самодостатня розвинута нагородна система. Dona militaria
поділялась на такі види: coronae (нагородні вінки), vexilla (нагородні прапори), hasta pura (нагородні списи), torques та armillae
(нагородні намиста), phalerae (нагородні медалі).
<br />Про чітку продуманість та розвиненість ієрархічної побудови нагородної системи Давнього Риму свідчить і встановлений на
основі археологічних досліджень факт, що phalerae (фактичний аналог медалей у сучасних нагородних системах) були різними
за ступенями — золоті, срібні, бронзові, з різними зображеннями на них.
Можна констатувати, що саме з часів стародавнього Риму бере початок поділ на види і ступені нагород, які спрощено (за винятком окремих специфічних видів нагород, зокрема і в радянській нагородній традиції). <br />Їх можна поділити на ордени, медалі, нагородну зброю (як холодну, так і вогнепальну). Особливо слід виділити таку нагороду, як vexilla. Вперше знову-таки саме у Давньому Римі було введено не індивідуальне, а колективне
нагородження, що було значним і принципово важливим кроком у розвитку нагородної системи.<br />Римська система стала основою для подальшого розвитку нагородних систем Європи, які особливо активно розвивалися у часи Відродження. Однак і в часи Середньовіччя, коли досягнення
античності майже не бралися до уваги в більшості сфер життя, нагородні протосистеми існували, зокрема й у Київській Русі. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Особливо слід наголосити, що в усі епохи — від стародавнього Риму до сучасності нагородні системи різних країн були надзвичайно важливою складовою державності, інструментом її творення і державного управління в широкому розумінні цього визначення. <br />Майже всі держави світу нині мають власні розвинені системи нагород, а їх відсутність сприймається як виняток з загального правила. Світова спільнота розцінює нагороди
як своєрідні “візитні карткиˮ історії і сучасності кожної окремої держави.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">За часів Київської Русі був звичай нагороджувати нашийною гривнею (кільце, виготовлене з дорогоцінних металів та прикрашене певними орнаментами), який згодом трансформувався в практику відзначення знаками орденів на нашийних стрічках.
Також існували винагорода коштами, землею, надання права на участь у розподілі трофеїв тощо. Викарбувані монети (злотники та срібники) стали прообразом медалей, адже вони виконували роль не тільки грошових знаків, а й цінних нагород. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Орден, що вручається монархом — це не просто відзнака, це членство в почесному лицарському братстві, серед особливо шляхетних обраних, що оточують монарха. А його засновником був король, князь чи імператор – суверен Ордену. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Першими відомими монаршими орденами є <br />Орден Святого Георгія, заснований королем Угорщини, Галичини і Володимерії Карлом I 1325;<br />Орден Вузла, заснований королем Неаполя Луї I 1352;<br />Орден Корабля, заснований Карлом III, королем Неаполя, Угорщини, титулярним Королем Галичини та Володимерії, 1 грудня 1381.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">1348 року в Англії було утворено Орден Підв'язки, який підпорядковувався монарху. Цей орден був покликаний насамперед відстоювати інтереси власного короля і служити йому.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><span style="font-family: helvetica;">Відомий також Орден Дракона або Товариство Дракона — монарший лицарський орден для обраної знаті й коронованих осіб, заснований 1408 року Сигізмундом I, королем Угорщини, титулярним Королем Галичини та Володимирії, королем Богемії, який пізніше став Імператором Священної Римської імперії (1433-1437).<br />Орден було створено для об'єднання лицарства, союзу з сусідніми королями та боротьби «з ворогами християнства» та «єретиками», зокрема для боротьби з Османською імперією.<br />Орден процвітав в Європі протягом першої половини 15-го століття. Спочатку до Ордену входило 22 лицарі: Степан Лазаревич деспот Сербії, Герман Циллі бан Славонії, Гарай Міклош бан Хорватії, Сцибор з Сцибожице воєвода Трансильванії, Печі Пал бан Далмації та інші. Також до Ордену були прийняті Вук Лазаревич (король Сербії), Влад II та Влад III (володарі Валахії), Альфонсо V (король Арагону, Сицилії та Неаполю), Фердинанд I (король Неаполю), <b>Володислав II Ягеллончик</b>, Ернст Залізний (герцог Австрії), Генріх V (король Англії) та інші.<br /></span><div><span style="font-family: helvetica;">Також членами Ордену Дракона були король Польщі та Русі <b>Владислав II Ягайло</b> та король Литви, <b>Великий князь Руський Вітовт</b>. <br /><br />10 січня 1430 герцог Бургундії Філіп III в день свого весілля заснував орден Золотого руна. Девіз цього ордену "Pretium Laborum Non Vile" - "Нагорода не поступається заслуги". Він існує й донині, в Австрійські та Іспанській гілці Габсбурґів. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">1469 року у Франції заснували орден Святого Михайла. А 1578 року король Генріх III заснував новий орден – орден Святого Духа, який став вищим орденом Франції. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">В Середньовіччі слово «орден» означало не стільки відзнаку чи нагороду, скільки спільноту людей, об'єднаних спільною метою. Найбільше цю традицію розвинули військово-чернечі та лицарські ордени доби Хрестових походів. Пізніше її підхопили монарші ордени окремих європейських королівств. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">За часів Великого князівства Руського, 25 лютого 1518 року імператор Максиміліан I надав главам шляхетних родів Білявським, Дзерковським, Мишковським, Мендзилевським, Немировичам і Щитам титул спадкових палатинів (лат. comes palatinus) з правом надавати нове лицарство (особисте шляхетство) разом із орденом Лицаря Золотої Остроґи. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjUdAmWWLIZWbHZBAL4ZbKD1GnkPDuawSKvSOjsBq5PP0zL8ax_S4hqVNQjhTOe6dqzWOpZ1iRNytPV6wUh5w8Ft6l4XNe0OZPoYAkjDXqWIiCZzVEzS7itS-6Zd_kCQqN5k1nBUQi-tXObSYNMX9Ty-8f2d7cjh1mVV_u6G-eb_lenu_xqI4VD5a5FT7oi/s1168/HUK1.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1116" data-original-width="1168" height="383" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjUdAmWWLIZWbHZBAL4ZbKD1GnkPDuawSKvSOjsBq5PP0zL8ax_S4hqVNQjhTOe6dqzWOpZ1iRNytPV6wUh5w8Ft6l4XNe0OZPoYAkjDXqWIiCZzVEzS7itS-6Zd_kCQqN5k1nBUQi-tXObSYNMX9Ty-8f2d7cjh1mVV_u6G-eb_lenu_xqI4VD5a5FT7oi/w400-h383/HUK1.png" width="400" /></a></div>За часів постання Козацької держави, козацькими нагородами вважають зброю та клейноди — символи державної і військової влади. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Також були спроби Гетьманами всієї України Б. Хмельницьким, І. Виговським, П. Дорошенком виготовити спеціальні монети-медалі. <br />Гетьман всієї України К. Розумовський розробляв проекти герба, прапора та нагород Козацької держави - Гетьманщини. <br /><br />Перший орден Речі Посполитої, заснований королем та Великим князем Литовським, Руським, Київським, Волинським, Подільським, Сіверським, Чернігівським і прочеє Владиславом IV Вазою та затверджений Папою Римським 1634 року – Орден Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії – не був затверджений сеймом, через страх шляхти перед посиленням влади короля.<br /><br />1 листопада 1705 року королем Августом II було затверджено орден Речі Посполитої Білого Орла. Одним з перших його отримав Гетьман всієї України Іван Мазепа. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Навіть своєю назвою новий орден вказував на те, що він не пов'язаний ні з релігією, ні з загальними традиціями, а є суто національний. Іншими першими кавалерами ордена були чотири польських та литовських магната, які підтримали короля на виборах в сеймі: князі Любомирський, Огинський, Радзивіл та Великий гетьман Литовський Л. Потій.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Майбутній цар Петро І, побувавши в Європі, дізнався, що дня англійців та європейців нагородження Орденом може бути більш престижним, ніж грошова нагорода. </span></div><div><div><span style="font-family: helvetica;">Орден Андрія Первозванного, було створено на основі перекладу статутів Пруського Ордену Чорного орла та Данського Ордену Слона.<br />Одним з перших Орден А. Первозваного отримав Гетьман всієї України Іван Мазепа.<br /><br />Гетьман всієї України Кирило Розумовський був кавалером<span style="background-color: white;"> орденів Святого Апостола Андрія і Святого Олександра Невського, також польського Білого Орла та голстинського ордену Святої Анни.</span></span></div><div><span style="background-color: white;"><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></span></div><div><span style="background-color: white;"><span style="font-family: helvetica;">Отже, якщо в Середньовіччі були розповсюджені чернечі, лицарські, папські, монарші ордени, то з XVIII століття орден остаточно став знаком уваги правителя, дорогоцінною відзнакою, яку престижно носити на блискучому золотому придворному костюмі або військовому мундирі.</span></span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div></div><div><span style="font-family: helvetica;">З початком Першої світової війни до складу збройних сил армії Австро-Угорщини, поруч із регулярним кадровим військом, увійшла низка добровольчих військових підрозділів, сформованих за національною ознакою. Прагнучи стати праобразом майбутнього національного війська та вирізнитися від інших родів австро-угорської армії, у національних підрозділах почалась активна робота зі створення власної національної мілітарної символіки,
прапорництва та однострою. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Власні проекти нагород за хоробрість, пам’ятні відзнаки розробляли й Українські Січові Стрільці, як акт відродження українського війська.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">За основу нагород Українських Січових Стрільців періоду Першої світової війни, взяли герб Королівства Руси знак “ золотий лев”
та поширений в козацьку добу герб архангела Михаїла, як символ "Великої України". </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgNmtzHt5DBmRctU_0AV2o5Svts7yp4xjnDiMBLJ9oTyOR_CFUSlatoCJoxC_bJoyFpmDDhsp2m3KTA09tB59M_GXnJySI0FG_Bod4icvHEC0xnUEFlhlsOSQ_33NvcjodpNwI39uS8aKHMv9M0iqCNg05cBl9_TZPhNXWG4D7B_BaMs2peub7GJ05pb0OQ/s2076/VUSS.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2076" data-original-width="1968" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgNmtzHt5DBmRctU_0AV2o5Svts7yp4xjnDiMBLJ9oTyOR_CFUSlatoCJoxC_bJoyFpmDDhsp2m3KTA09tB59M_GXnJySI0FG_Bod4icvHEC0xnUEFlhlsOSQ_33NvcjodpNwI39uS8aKHMv9M0iqCNg05cBl9_TZPhNXWG4D7B_BaMs2peub7GJ05pb0OQ/w379-h400/VUSS.png" width="379" /></a></div>Першою відомою відзнакою військової формації
«Українські Січові Стрільці» за спогадами Михайла Голубця була відзнака таємного товариства «Український Січовий Союз». Ось як її описав М.
Голубець: «Ця відзнака зображує зображує череп з написом «Смерть або Воля». Відзнака видавалася довірчо (конфіденційно) тільки
заприсяженим членам».</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">За статутом товариства Українські Січові Стрільці, поданим на
затвердження до Галицького Намісництва у 1913 р., дійсні члени мали право
носити відзнаку на шапці, якого мала бути «відзнака жовтого льва» (золотого левика).</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">У січні 1916 р. комісія з однострою УСС розглядала питання про
затвердження відзнак. У щоденнику І. Боберського, який перебував у цей час
у Легіоні УСС як представник Боєвої Управи, зазначено: “тепер можна оба герби долучити, герб, який,
підросійська Україна уважає за свою репрезентацію се є “св.Михайло” і герб авст.
України се є “лев”. Я признав, що розв’язка добра, та що при тій нагоді
можна позволити на деякі зміни в обох гербах, бо твориться єдиний герб
соборної України”.<br />Ідею соборності українських земель, розділених між двома імперіями, виражав знак, який поєднував зображення Лева та архістратига Михайла як символів Західної України та Наддніпрянщини.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Так виникла відзнака, яка вийшла того ж року під назвою “УСС. За волю. 1914. України”.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">13 березня 1915 за проектом Олени Кульцичької була випущена
пам’ятна відзнака Українських Січових Стрільків з написом “Не ридать, а добувать 1914-1915”.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">30 травня 1916 р. Цісарська і Королівська Вища Команда Армії (АОК)
видала розпорядження К.№.554611, на основі якого полк УСС отримав назву
Український Легіон. З цього приводу була випущена відзнака, яка з’являється в
описі “Скарбу Січових Стрільців” під назвою ”урядова”. <br />В описі
Я.Пастернака до назви ”урядова” додається уточнення, а саме назва:
“Ukr.Legion”.<br /><br />Також серед вояків УСС була поширена «Відзнака Соборної України». </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">У 1918 Центральною Управою Українських Січових Стрільців у
Відні був встановлений “Хрест хоробрості” для всіх вояків – членів легіону.
Причому метал для виготовлення відзнаки постачався урядом
П.Скоропадського з Києва. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Цей орден почав розроблятись ще у 1916 р. І. Боберський у
своєму щоденнику від 5.02.1916р. згадує: «Відвідую архітектора
Лушпінського, який вже виготовив два проекти на Хрест Хоробрости. Один
більше в стилю гуцульським». Пізніше це став відомий орден - Хрест легіону УСС або "Гуцульський Хрест". </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br />Після більшовицького перевороту у Петрограді, Центральна Рада ІІІ Універсалом (20 листопада 1917 р.) проголосила створення Української Народної Республіки (УНР). Однак ще 15 листопада 1917 р. Симон Петлюра став головою Військовому Секретарству (вищої військової влади України).
<br />З-поміж інших самостійних кроків українського уряду у військовій сфері слід відзначити наказ по Військовому Секретарству УНР від 26 листопада (9 грудня) 1917 р. ч. 32.: “Приказываю всім офицерам, солдатам и матросам украинцам носить на головном убор под кокардой продольную синежелтую украинскую ленту длиною три дюйма. Всім начальникам украинских частей озаботиться немедленным исполненіем настоящаго приказа”. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Проте, керівництво УНР періоду Центральної Ради, незважаючи на постійні гучні заяви щодо державотворення, не зробило жодного кроку у напрямі створення власної нагородної системи. Перші спроби створення вітчизняної нагородної системи були здійснені лише в період Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Підготовлений у цей час проект створення за європейськими зразками нагородної системи не був реалізований зовсім не з вини його розробників та керівництва гетьманської держави. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">20 вересня 1818 було підготовлено наказ про заснування двох орденів:<br />1) Слави і Відродження України. <br />2) Архистратига Михаїла. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Крім цього, в праці «Організація регулярної армії Української Держави 1918 року» Б. Монкевич наступним чином описує вироблений комісією Головного штабу остаточний варіант нагородної системи, яка складалась із двох типів державних нагород – хрестів і власне орденів: <br />Хрест і Зірка Слави і Відродження України</span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Орден св. Архистратига Михайла – за військову хоробрість</span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Хрест св. Князя Володимира Великого – за державну цивільну службу</span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Орден св. Ольги – за заслуги жінок на громадському полі</span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Орден Князя Ярослава Мудрого – за заслуги на громадському полі<br />Залізний хрест – за визвольну боротьбу.<br /><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Підняте Директорією за негласної, але дуже активної підтримки більшовиків збройне повстання проти законної влади Гетьмана поклало край існуванню Української Держави, а разом з тим і розробленню проектів нагородної системи, до реалізації яких залишилося тоді зовсім небагато часу. Але закон від 24 січня так і залишився на папері – визначені у ньому відзнаки не були вироблені, їх статути не розроблені, а жодного нагородження так й не відбулось. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Наприкінці вересня 1918 року у Львові було сформовано Центральний Військовий Комітет або Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВК). У жовтні 1918 р. головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських січових стрільців Дмитра Вітовського.
18 жовтня 1918 р. у Львові розпочалась Конституанта — представницькі збори всіх українських депутатів австрійського парламенту, коли з українських послів Галицького і Буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини й Буковини, духівництва, студентства й було утворено Українську Національну Раду (УНРада) — політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії.
19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила створення Української держави — на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Було обрано президента Української Національної Ради - Євгена Петрушевича.
5 листопада 1918 р., з нагоди встановлення влади ЗУНР у Львові (1 листопада 1918), УНРадої було прийнято рішення щодо нагородження вояків: <br /> "Щоб увіковічнити Ваш історичний подвиг, Ми, Українська Національна Рада, установляємо для кождого з Вас найвищу військову відзнаку: "За обняття (здобуття) Львова у власть Української Держави.
Родини поляглих у боротьбі дістануть повне забезпечення зі скарбу Української Держави.
Слава Вам!
Вперед аж до повного укріплення Української Держави!" </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">В Директорії УНР, як і раніше в Українській Державі, розробка нагород
(бойових хреста та медалі, що було кроком до повернення традиційної
нагородної системи) була доручена військовим. <br />З квітня 1919 року ця
робота виконувалася в інтендантському відділі Генерального штабу та
1-му відділі Персональної управи (займалася кадровими питаннями командного складу). </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Спочатку розробниками було запропоновано Головному отаману
С. Петлюрі заснувати як військові відзнаки – орден Святого Архистратига Михаїла двох ступенів, згодом назва була змінена на Визволення
України. Однак С. Петлюрою назва не була прийнята, що змусило розробників знову повернутися до визначеної в законі від 24 січня назви –
Республіки.
При цьому розробники підкреслювали в своїх проектах, що ця відзнака буде мати статус виключно бойової нагороди.
<br /><br />Проект статуту “бойової відзнаки Республіки” двох ступенів було
остаточно складено у липні 1919 року, а докладний опис нагороди – в
серпні того ж року.
Статут бойової відзнаки був виписаний докладно, і слід констатувати, що він повністю відповідав європейській нагородній практиці,
практично нічим не відрізнявся від статусів аналогічних бойових нагород європейських держав того часу. Разом з тим не можна не помітити значну подібність статуту нагороди до Георгіївського статуту
Російської імперії.
У статуті особливо підкреслювалось, що бойова відзнака Республіки “буде перед світом на всі часи доказом особистих бойових відмін та
хоробрості за волю і національність Української Народної Республіки”.
При цьому всі нагороджені цією відзнакою автоматично отримували
звання "лицаря відзнаки Республіки".
<br /><br />Днем утворення відзнаки пропонувалося проголосити 22 січня на
честь “сполучення Західної і Наддніпрянської України в єдину Велику
Соборну Україну”. Зазначалося, що цей день повинен святкуватися щорічно у “всіх військових частях і інституціях”.
<br />Як і в попередніх нагородних проектах Директорії, збереглося положення про те, що нагородою однаково “ушановуються старшини та
козаки”.
<br />У проекті статуту принципово визначалося, хто саме може бути нагороджений цією відзнакою: “Ні попередні заслуги, ні одержані в боях
рани не приймаються на увагу при вшануванні відзнакою Республіки,
ушановується цією відзнакою виключно той, хто не тільки обов’язки
свої виконував у всім по урочистій обіцянці, честі і долгу, але крім того
виявив себе на користь і славу України особливою відміною”.
<br /><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Явно за зразком Георгіївської думи пропонувалося з “7 лицарів відзнаки Республіки” утворити Раду “для розгляду
представлень по нагородженню відзнакою Республіки”.<br />24 серпня 1919 року Головним управлінням Генерального штабу
був запропонований проект опису нагороди, що мала вигляд прямого
хреста із оксидованого заліза, у центрі якого з обох боків круг, покритий блакитною поливою.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Було ухвалено закон про заснування 2-х орденів УНР:<br />Республіки та<br />Слави України <br />обидві – 2-х ступенів, однак відзнаки не були виготовлені. Також йшла підготовка до заснування медалі «Відвага». <br /><br />Орден Республіки чотирьох ступенів, що повинна була стати бойовою відзнакою нижчого рівня.
<br />В пояснювальній записці від 14 липня 1919 року за підписом начальника Головного управління Генерального штабу про згадану медаль було сказано наступне: “Медаль кожного ступеня відріжняється
між собою як по металу, з котрого вона зроблена, так і по свойому
зразку. Вибрані зразки медалей містять в собі ідею поступового переходу від 8-мигранного многоугольника (4-а ступінь) до хреста з широкими кінцями (1-а ступінь), маючи на увазі, що слідуюча, більш висока
нагорода відзнака “Республіки” є теж хрест, але ще більш рельєфний і
більш відріжняючийся від проектируємих зразків медалей”.
<br /><br />За участь у важких боях армії УНР наприкінці 1919 – початку
1920 року Директорія хотіла запровадити спеціальну відзнаку “За зимовий похід і бої”, розробкою якої займалася Пенсійна управа Військового міністерства. Остаточний проект нагороди, яка отримала офіційну
назву Залізного Хреста, був затверджений одночасно з орденом Визволення 19 жовтня 1920 року, коли вже Директорія була витіснена червоними військами з української території.
<br /><br />Планувалось встановити ордени <br />1. Визволення й <br />2. Відзнака Залізного хреста.<br /><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">
а) орден Визволення 1-го ступеня;
б) орден Визволення 2-го ступеня;
в) відзнака Залізного хреста.
Одночасно зазначалося, що “відзнакою Залізного хреста можуть
бути нагороджені по присуду Ради Залізного хреста особи, які брали
участь в поході з грудня по 6 травня 1920 р., незалежно від нагороди
другими орденами”. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">“Особи, що мають Залізний хрест повинні
стежити за тим, щоб жоден лицар цього хреста не заплямував козацької
честі. Кожен лицар, що зробив ганебний вчинок, притягується до відповідальності радою по заяві хоч би одного лицаря”. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: helvetica;">Орденом (лицарів) залізного хреста Армії УНР (встановлений 19 жовтня 1920) нагородили генерал-полковника М. Омелянович-Павленко та 3–4 тис. вояків.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">На еміграції уряд УНР в екзилі заснував низку орденів, медалей, військ. нагород, пам’ятних знаків тощо для нагородження учасників Визвольних змагань 1917–1921 рр. ,<br /><br />З ініціативи чл. Директорії УНР Ф. Швеця і А. Макаренка встановлено Медаль у 10-у річницю відбудови Української держави (1927) і ювілей. Хрест Директорії УНР «10-ліття з’єднання українських земель». <br /><br />Хрест Симона Петлюри запроваджений 22 травня 1932 наказом Гол. команди Армії УНР і затв. Президентом УНР в екзилі М. Лівицьким. <br /><br />Хрест Українського козацтва заснований Президентом УНР в екзилі А. Лівицьким 20 жовтня 1947. <br />Президія Укр. нац. ради встановила: <br />Воєн. Хрест УНР «40-і роковини відродження Українських Збройних Сил» (8 березня 1958),<br />Хрест УНР «60-і роковини відродження Українських Збройних Сил» (22 травня 1977), <br />медаль за поранення «За жертву крови в боях за волю України» (17 травня 1980), <br />Хрест 40-ліття УНА (18 червня 1985). <br /><br />Серед пропам’ят. військ. і комбатант. нагород – Хрест Легіону УСС (Гуцул.; 1918), <br />Хрест 3-ї Залізної стрілец. дивізії (1922), <br />Відзнака УГА (Галиц. Хрест; 1928), <br />«Бойовий» хрест УСС (Мазепин.; 1940), <br />Хрест Карпатських Січовиків (1969), <br />Хрест за заслуги Буковинського куреня (1986), <br />пам’ятні відзнаки 1-ї Укр. дивізії УНА. <br /><br />Окрему групу становлять нагороди УПА: <br />Золотий, Срібний, Бронзий Хрести за бойової заслуги, <br />Золотий, Срібний, Бронзовий Хрести заслуги (усі – 1944, 2-х ступ.), <br />медаль «За боротьбу в особливо важких умовах» (1948). </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div></div><div><span style="font-family: helvetica;">Після більшовицького перевороту, ордени були скасовані. Замість них, бійців нагороджували іменними шашками, пістолетами, часами.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;">В Радянській Україні існувала нагорода "червоні революційні шаровари". <br />У Києві після відходу німців наприкінці 1918 р. на складах залишилася уніформа австрійських гусар. Доведено, що саме ці червоні штани, після захоплення Києва, використовували більшовики для нагородження.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">У Радянській Україні з 1921 по 1933 роки також існував власний орден – Трудового Червоного Прапора. Виготовлено їх було близько 5 000 штук. <br />1922 року було засновано Почесні звання, (яких 1989 року налічувалось 54), а згодом і нагрудні знаки до них. <br />1969 року з'явилися нагрудні знаки до Почесної Грамоти та Грамоти Президії Верховної Ради УРСР.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">1967 року ЦК Компартії УРСР та Верховна Рада УРСР планували заснувати справжні республіканські українські нагороди – ордени Державного Прапора Української РСР і Трудової Слави, а також медаль «За трудові заслуги». <br />Однак з Москви це заборонили робити.</span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">1991 року, після проголошення Незалежності України був розроблений проект, в якому до списку
нагород України пропонували включити:
<br />Хрест князя Володимира Великого – за видатні заслуги у розбудові
держави;
<br />Орден князя Святослава – за заслуги (як військових, так і цивільних) у військовій справі та захисті конституційного ладу держави;
<br />Орден Золоті Ворота – за визначний внесок у справі розвитку культури, мистецтва, освіти і науки;
<br />Медаль “Зірка мужніх” трьох ступенів за особисту мужність як у
мирний, так і у воєнний час;<br />Медаль “Праця і Добробут” – за довголітню плідну працю на благо
України;
<br />Медаль “Незалежність 24.8.1991 р.” – президентська медаль за особисті заслуги перед Україною. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;">На жаль, тодішнє керівництво України було далеке від розуміння того, що створення нагородної системи не може залежати від
тимчасових політичних інтересів. А навпаки, повинні будуватися на основі фундаментальних цінностей
державотворення, що не можуть мати нічого спільного з особистою політичною
кон’юнктурою. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Влітку 1992 р. були розроблені та запропоновані для затвердження</span></div><div><span style="font-family: helvetica;">ордени Богдана Хмельницького, гетьмана Івана Мазепи та гетьмана Петра Сагайдачного, орден “Лицар України” та медаль “За мужність та відвагу”.<br /><br />Ордени Богдана Хмельницького, гетьмана Івана Мазепи та гетьмана Петра Сагайдачного розроблялися за єдиною схемою. В основу знаків цих нагород покладено рівносторонній хрест відповідно малинового, білого та чорного кольору, форма якого різниться залежно від ордена. У центрі хреста – вінок з розміщеними на його тлі фігурами гербів Б. Хмельницького, І. Мазепи та П. Сагайдачного на які, в свою чергу, накладено зображення синього щита з Тризубом. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Орден “Лицар України” та медаль “За мужність та відвагу” були напряму пов’язані з нагородами УНР та УПА.
Так, орден “Лицар України” повторює орден (лицарів) Залізного Хреста Армії УНР (другий випуск). Орден Залізного Хреста, випущений у 1958 р., мав покращений зовнішній вигляд, тож саме його і взяли за основу під час розробки ордена “Лицар України” у 1992 р. <br /><br />Медаль “За мужність та відвагу” створено на основі Хреста Заслуги УПА. Хрест Заслуги було встановлено, наряду з іншими нагородами, наказом Головного Командування УПА від 27 січня 1944 р. ч. 3/44. Його могли одержати як військові, так і цивільні особи за особливу працю для Українських Збройних Сил. </span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhokJemgVTCuJgN95ANIE91DIxi_UVTqL4fBG2TlKQ0H46eNYnY0h1jD1yEY0HlOMT336noMLqCOR8x2L0A79ch5lia1gL7gRJzwGItVE48pkl2svNPM5LpWSDgwg0rpeMh4Q7q-00Lvb3QHesQE3AS5hg7MyfdCqnWmcsZQ9zCjg4WOkJlq8Ka5H8YZpIm/s1284/USS1991.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="540" data-original-width="1284" height="269" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhokJemgVTCuJgN95ANIE91DIxi_UVTqL4fBG2TlKQ0H46eNYnY0h1jD1yEY0HlOMT336noMLqCOR8x2L0A79ch5lia1gL7gRJzwGItVE48pkl2svNPM5LpWSDgwg0rpeMh4Q7q-00Lvb3QHesQE3AS5hg7MyfdCqnWmcsZQ9zCjg4WOkJlq8Ka5H8YZpIm/w640-h269/USS1991.png" width="640" /></a></div><br />Орден Богдана Хмельницького – планувалась як найвища військова нагорода для відзначення командирів ЗС України за високі досягнення в керуванні військами в мирний час та в бойовій обстановці (генеральський хрест); <br />Орден гетьмана Івана Мазепи – вищу військову нагороду для відзначення офіцерів ЗС України за сумлінну службу в ім’я незалежної України в мирний час та в бойовій обстановці (офіцерський хрест); <br />Орден гетьмана Петра Сагайдачного – вищу військово-морську нагороду для відзначення офіцерів Військово-Морських Сил ЗС України за сумлінну службу в ім’я незалежної України в мирний час та в бойовій обстановці (флотський офіцерський хрест); <br />Орден “Лицар України” для нагородження військовиків ЗС України за здійснення подвигу при виконанні військового, службового і громадянського обов’язку, а також спеціального завдання командування, за сміливі, уміло проведені дії по ліквідації злочинних груп та наслідків катастроф, при нештатних ситуаціях з бойовою технікою та зброєю.<br /><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;">Нагороди - це справжній інструмент державного управління. Кожна держава має символи у вигляді прапора, герба, гімну, і єдиний символ, який пов'язує конкретного громадянина з державою, - це знак державної нагороди. <br />Звісно, прикро, що у нас зараз орден не є інститутом. Фактично орден зводиться до знаку ордену. Немає орденських свят, орденських кавалерських дум, орденських храмів, немає благодійної діяльності орденів і відповідно до піклування, як говорили раніше, літніх і каліків кавалерів. <br />Все це було є багатьох успішних країнах, де орденське життя займає почесне місце в державному і суспільному житті. </span></div></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><span style="font-family: helvetica;"><br /></span></div><div><i style="font-family: helvetica; font-size: small;">Ця публікація (як і більшість постів цього блогу) не є авторським текстом, а є компіляцією з різних авторитетних джерел та обраними цитатами з праць видатних сучасних науковців, а також з відкритих інтернет джерел (сайтів, блогів, статей, тощо). Матеріал подається з метою ознайомлення та пошуку відповідних фактів в першоджерелах.</i></div><div><span style="font-family: helvetica; font-size: x-small;"><div style="background-color: white;"><i><b style="white-space-collapse: preserve;">Посилання:
</b><span style="white-space-collapse: preserve;">* Історія нагород України https://vto-orden.com.ua/catalog/award/prodovzhennya-stattividznaki-kozackogo-rodu
* Карпов В. В. Військові нагороди України https://www.academia.edu/39536482/%D0%92%D0%86%D0%99%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%92%D0%86_%D0%9D%D0%90%D0%93%D0%9E%D0%A0%D0%9E%D0%94%D0%98_%D0%A3%D0%9A%D0%A0%D0%90%D0%87%D0%9D%D0%98
* Пахолко С., Мартин О. Класифікація відзнак Українських Січових Стрільців https://shron1.chtyvo.org.ua/Pakholko_Stepan/Klasyfikatsiia_vidznak_Ukrainskykh_Sichovykh_Striltsiv.pdf?
та інші....
</span><b style="white-space-collapse: preserve;">
</b></i></div></span></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-79033680576253377242024-01-29T18:54:00.011+02:002024-02-16T13:29:57.899+02:00Шляхтичі Заблоцькі з Волинських земель князів Острозьких<div><div><span style="font-family: Montserrat;"><b>Початки української шляхетської геральдики, яка виникла навіть трохи раніше ніж західно-європейська в цілому, сягають Х–ХІ століть. Найдавніші українські герби побутували як у княжому, так і в боярському середовищі. </b></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Добре знані княжі герби Великих князів Київських Святополка та Володимира - двозуб та тризуб. Їх варіації карбували на власних монетах та печатках багато українських князів Київської Руси династії Святополковичів та Володимировичів.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Перший відомий шляхетський герб із зображенням крокв уживали в першій половині ХІ ст. боярин Добриня та його син Коснятин Добринич. Герб із трилисником у щиті фігурує на печатках посадника Завида від 1088–1094 рр.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">До українських монарших ранньогеральдичних знаків, окрім тризуба, відноситься також зображення рози, що правила за головний династичний знак українського правлячого будинку в Х-ХІІІ ст.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В період ХІ - першої половини ХІІІ ст. роза присутня на 156 печатках 40 українських князів і королів, які займали Київський трон або були законними претендентами на нього. <br />Зображення рози на своїх печатках уживали нащадки старшого сина Ярослава Володимировича — Ізяслава Ярославича, з династії Ізяславичів: <br />князь Мстислав Ізяславич, князь і коронований король Руси Ярополк Ізяславич, князь Берестейський Ярослав Ярополкович, князь Мстислав Святополкович, князь Ізяслав Святополкович.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Цікаво, що на печатці короля Руси Ярополка Ізяславича восьмипелюсткову розу, зображено між Святими князям Борисом і Глібом, що були синами принцеси Священної Римської імперії (Візантії) та основиними претендентами на трон свого батька Володимира Великого.<br />Ще одним імператорським знаком влади, що залишив слід у ранній українських геральдиці, був родовий герб династії Комнінів, який уживав коронований король Ярополк Ізяславич у 1081–1086 рр. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Після правління Ярослава Мудрого, представники Триумвірату Ярославичів, що стали родоначальниками окремих гілок правлячої династії, які претендували на Велико-Княжий Київський престол почали використовувати також осібні родові знаки та герби. Першими з-поміж руських князів, які вдалися до спроби створити осібне знамено, були</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Великий князь Київський (1054-1078) Ізяслав Ярославич та його нащадки використовували родовий герб на якому </span><span style="font-family: Montserrat;">в щиті з подвійною кульковою облямівкою. Поступово цей символ перетворився на зображення</span><span style="font-family: Montserrat;"> золотого хреста на червоному полі. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Отже, поруч із загальнодинастичним знаком тризуба чи фігурою рози, почались вживати родові герби: золотий хрест Ізяславичів, </span><span style="font-family: Montserrat;">восьмипелюсткова роза Ярополковичів, </span><span style="font-family: Montserrat;"> срібний хрест на червоному полі Ольговичів, золотий лев на блакитному полі старших Мономаховичів (пізніше королівська династія Романовичів) та інші родові знаки. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Таке одночасне застосування кількох гербів дозволяло не лише ідентифікувати певну особу (за допомогою особистого символу), але й визначити приналежність його до певної родини, гілки княжого чи королівського роду або правлячої династії загалом. <br /><br /><span style="font-family: Montserrat;"><span style="white-space-collapse: preserve;">Цікаво, що пізнішим г</span></span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">ербом Брацлавського воєводства був срібний хрест у червоному полі. А також знаємо про герб зі Св. Юрієм Змієборцем, що був покровителем лицарів. 1589 року на хресті було додано синій щиток із срібним півмісяцем.</span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Найдавнішим письмовим літописним свідченням про вживання гербів представниками українського боярства (шляхетства) є запис від 1170 р., за часів Великого князя Київського Мстислава ІІ Ізяславича, з династії старших Мономаховичів. <br />Також відомі зображення боярських гербових знаків ХІ-ХІІ ст. А-подібної форми з верхніми загнутими кінцями; схожі символи відомі у XVI ст. як родові герби шляхтичів Немиричів та Колодинських. Ще, гербовим знаком у вигляді трикутника з подвійним загнутим розгалуженням на горішньому кінці є герби шляхтичів Івана Турчина-Редчича від 1574 р. та Федора Турчина-Редчича від 1584 р. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У боярському (шхятеському) середовищі Великого князівства Київського (Київської Руси) панувала тенденція до використання гербів із тими ж основними типами фігур — геральдичними, гербовими (переважно
рослини та тварини) та родовими знаками, що й в князівському. Масове вживання українськими боярами гербових знаків можна констатувати вже у другій половини ХІІ ст. З часом саме ці символи стануть домінувати в герботворенні пізнішої української аристократії.</span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh6n9CBNbBGia06IowZ36NPyA9SAbeUHzOcrvV5LGbT8vZEaWMMHpI3BeFxc1n5H5Lbau60ejHO6mTADbpmktt0PCE9O4VGA0TrLEJoBqLB17wSII3Eqs1CPsa9zLY0EwM0LW_cc63svNy2CAwemufEMCOJ-fCWrkqpIuSpSDEYCEZAQk_NesyDCKq_xOVn/s958/HZablocki.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="748" data-original-width="958" height="313" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh6n9CBNbBGia06IowZ36NPyA9SAbeUHzOcrvV5LGbT8vZEaWMMHpI3BeFxc1n5H5Lbau60ejHO6mTADbpmktt0PCE9O4VGA0TrLEJoBqLB17wSII3Eqs1CPsa9zLY0EwM0LW_cc63svNy2CAwemufEMCOJ-fCWrkqpIuSpSDEYCEZAQk_NesyDCKq_xOVn/w400-h313/HZablocki.png" width="400" /></a></div></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Також, вже у цей час Велике князівство Київське (Київська Русь) була добре обізнана зі всіма формами та звичаями, пов’язаними з інститутом лицарства – турнірами, різноманітними лицарськими обрядами та герботворенням. Так, в Давньоукраїнських літописах зустрічаємо згадки про лицарські турніри в Києві 1150 р., в Галичі 1230 р., в Ярославі 1245 р. та ін., а також – про надання Великими князями Київськими і Королями Русі лицарської гідності через обряд пасування мечем.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Західноєвропейські джерела згадують про участь лицарів-українців в турнірах, що влаштовували різні європейські володарі. Так, поема ХІІст. «Сад троянд» повідомляє про «Гартніта і Гартунга з Русі» на турнірі у Вормсі. А в епічній поемі ХІІІ ст. «Ортніт» одним з головних героїв ви-ступає Ілля з Русі («Iliaz von Reuzzen»), чорний стяг якого прикрашало зображення золотого льва (характерно, що в гербовнику Грюненберга XV ст. цей герб репрезентував Королівство Русі). Про звичай руських дружинників забарвлювати бойові щити повідомляє «Слово о полку Ігоревім». <br />Різнобарвні руські щити знаходимо також на мініатюрах Радивилiвського (Кьонiгсберзького) лiтопису (відомий список XV ст. створено за протографом ХIII ст.). Інші зображення геральдичного характеру маємо на археологічних пам’ятках домонгольського періоду. Так, на кістяній пластині ХІІ ст. з Пліснеська зображено українського дружинника на вежі, що спирається на щит з подвійною облямівкою та навскісними смугами – надзвичайно популярне зображення в ранній європейській геральдиці. А на рельєфній іконці зламу ХІІ–XIII ст. з Києва зображено св. Дмитра Солунського в обладунках українського дружинника, що спирається на щит з зображенням рози – одного з найпоширеніших сюжетів ранньої української геральдики, що виконував роль загальнодинастичного знаку українського монаршого будинку.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Крім цього, географія родових знаків охоплює практично всю територію Великого князівста Київського (Київської Руси): Київ, Обухів, Дніпрові пороги, Полтава, Ізяславль, Турів, Берестя, Галич, Звенигород, Червень, Чернігів Курськ, Рязань, Смоленськ, Мстиславль, Полоцьк, Мінськ, Новогородок, Друцьк, Вітебськ, Новгород, Псков, Торжок, Білоозеро та інші терени. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Виразна подібність боярських знаків часів Київської Руси з пізнішими родовими гербами XIV—XVІ ст. дозволяє стверджувати про безпосередній зв'язок між ними. Також простежується генеалогічний зв’язок між власниками тих самих
знаків у ХІІ ст. та, скажімо, шляхетських родів XV ст., але збереженої письмової інформації явно обмаль. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Однак, в Київській і Сіверській землях вони справді тривалі, ясні та певні, що дозволяє перекинути місток генеалогічних спільностей між українськими боярами ХІІІ ст., аристократією Галичини й Волині часів Королівства Руси, та боярами, панами і шляхтої Волині і Київщини часів Великого князівства Литовського і Руського. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">А деякі зображення на лицарських гербових печатках XІV—XVI ст. </span><span style="font-family: Montserrat;">виразно нагадують князівські знамена ХІ—ХІІІ століть.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi0E7oeBfPjSyBGbT0P48Gbs4BeP8JxZpSwxGCvPvFdLKBQ7O0hNUXuHAbvonMVHajOUJbHuQ4hugU9dtcLtlQQ9WIx3ZpbDI5iebKhbrNkVAoQmV9QXwf1nqkaa7JohblHWDMznWq7_LalVhrgoC1y8q53PqvEiH_-TD6TluBLFYo29MRxgp2_3PUigwQN/s668/HKSh.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="668" data-original-width="614" height="400" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi0E7oeBfPjSyBGbT0P48Gbs4BeP8JxZpSwxGCvPvFdLKBQ7O0hNUXuHAbvonMVHajOUJbHuQ4hugU9dtcLtlQQ9WIx3ZpbDI5iebKhbrNkVAoQmV9QXwf1nqkaa7JohblHWDMznWq7_LalVhrgoC1y8q53PqvEiH_-TD6TluBLFYo29MRxgp2_3PUigwQN/w368-h400/HKSh.png" width="368" /></a></div>Таким чином бачимо, що князівська і боярська геральдика часів Київської Руси, не вийшла з ужитку в середині ХІІІ ст., після занепаду Королівства Руси, а існувала далі в пізньосередньовічній геральдиці тих князівських родів, що походили від українських Великих князів і королів: Острозькі, Заславські, Четвертинські, Соколинські, Вишківські, Несвіцькі, Вишневецькі, Збаразькі, Порицькі, Друцькі, Друцькі-Бабичі, Горські, Одинцевичі; нащадків гілки Чернігівських Ольговичів: Мосальські, Пузини, Оґинські, </span><span style="font-family: Montserrat;">Полубенські</span><span style="font-family: Montserrat;"> та інших; в шляхетській геральдиці Великого князівства Руського (Українського) та Речі Посполитої. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Українське лицарство та шляхта була аристократичною клясою у Королівстві Руси, Польському королівстві; Великому князівстві Руському (Українському); Великому князівстві Литовському, Руському (Українському) і Жемантійському, що згодом об'єднались 1569 року в єдину державу Річь Посполиту та дедалі більше насильницькі полонізованих територіях під контролем Варшави (як майже всі українські землі). </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Традиційна шляхта виникла в пізньому середньовіччі. Історично це були власники земельних ділянок, часто у формі фільварків. У Речі Посполитій шляхетство користувалось значними і майже необмеженими політичними привілеями до кінця 18 століття. Їх суверенітет було припинено від 1795 р. з поділами Речі Посполитої. <br />Потім, до 1918 р. їх правовий статус залежав від політики Російської імперії, Прусського королівства або монархії Габсбургів. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Київська земля, що впродовж Х — першої половини ХІІІ ст. відігравала ключову ролю в історії Руси-України, від часу монгольської навали та зруйнування стольного града Києва, на якийсь час, втратила своє провідне значення. Політичний центр Української землі у цю добу змістився на захід, а Київське Подніпров’я стало ареною запеклої боротьби між Руським королівством, Золотою Ордою та Великим князівством Литовським. Врешті, у другій половині XIV ст. перевага у цьому тривалому протистоянні остаточно схилилася на бік останнього Литви. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Близько 1362 р. Київ отримав нову династію, засновником якої став один із синів Великого князя Литовського і Руського Ольґерда Ґедиміновича (1345–1377) — князь Володимир Ольґердович, нащадки якого правили у Великому князівстві Київському з перервами до 1471 р. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Саме у цей період на теренах Київської землі відбувалася поступова кристалізація структури місцевого нобілітету, формувався його персонально-родинний склад, внутрішня ієрархія, зовнішні ознаки привілейованого статусу, і в тому числі герби. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Попри втрату переважної більшості джерел з історії Київської землі XIV–XV ст., наявні у розпорядженні дослідників відомості дозволяють стверджувати, що складання родової геральдики Київського аристократії, як
титулованої шляхти (панів), так і нетитулованого лицарства (зем’ян, бояр) мало припадати щонайпізніше на XV ст. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">До цього часу збереглись лише поодинокі зразки родового герботворення Київської землі. Але аналіз їхнього змісту доводить, що вже у XV ст. геральдичні традиції на Київських теренах з одного боку розвивалися у ключі, подібному до герботворення інших українських земель (Волині, Галичини, Русо-Влахії, Поділля, Сіверської землі) у ХІІІ-XІV ст., а з іншого — мали своє безпосереднє продовження у родовому герботворенні Київської землі XVI ст., від якого до нашого часу дійшли геральдичні пам’ятки, як шляхетського, так і козацького герботворення, що вже мають справді масовий характер.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Новий імпульс розвитку родової геральдики Київської землі стало правління Великого князя Литовського і Руського Свидраґайла. Так, відомі герби панів радних господарської ради Великого князя Литовського і Руського Свидриґайла Ольґердовича (1430–1452) — Київського воєводи Юрши Івановича та господарського маршалка Окушка Толкачевича, що походять з другої чверті XV ст. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">На печатці першого з них у готичному щиті було вміщено знак у вигляді перехрещеної стріли вістрям угору з піввістрям здолу в супроводі напису: </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">+ ПЕЧАТЬ ПАНА ‘ЮРШИ . </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Хоча, звісно особистими гербами на Київщині користувались і до того. А на кінець </span><span style="font-family: Montserrat;">XV століття герби стають доволі поширеним явищем й їх мають не лише бояри, пани, шляхтичі, але й міщяни, ремесники тощо. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Ще з часів Київської Руси Волинські землі зберігали дуже тісний контакт з Київщиною. Не припинявся цей зв'язок і за часів Королівства Руси та Великого князівства Литовського і Руського.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><b><i>Читати докладно</i></b>: <a href="https://berest.blogspot.com/2021/08/blog-post.html" target="_blank"><b>Шляхтичі Заблоцькі з Перемишльської землі Королівства Руси-України</b></a></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Шляхтичі Заблоцькі, що походили з Перемишлянських земель. </span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Так, в документі від 1462 р. на Перемишльчині зафіксована угода між Мірчою</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><div style="background-color: white; font-family: "Times New Roman";"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Берестянським та Кунашем Заблоцьким.</span></div><div>Після окупації їх малої батьківщини польським королівством, шляхтичі Заблоцькі перебираються на Волинь та Берестейщину. </div></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Наприкінці XVI - на початку XVII ст. в оточенні князів Острозьких бачимо кількох Заблоцьких, найвідомішими з-поміж яких є Мацей (Матей) та Ольбрахт.</span></div><div><p><span style="font-family: Montserrat;">Перший з них служив князю Янушу Острозькому (1554-1620), а другий - князю Олександру Острозького (1570-1603) та його нащадкам.<br />Життя обох Заблоцьких було пов’язане Острогом, його князями і навколишніми землями.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Крім цього, Ольбрахт Заблоцький був одним з найдовірениших осіб та найближчих помічників князя Василя Костянтина Острозького (1526-1608), для якого виконував різні "делікатні завдання". <br />Також всіма документами князів Острозьких («права і привілеї княжат Острозьких») та архівом у 1603 р. опікувався Ольбрахт Заблоцький, який розбирав документи і переписував їх у процесі поділу маєтків між Олександром та Янушем у 1603–1604 рр. </span></p><div><span style="font-family: Montserrat;">Ольбрахт «син Заблоцького», колись довірений слуга Василя-Костянтина Острозького, який зберігав ключі від скринь з майновими паперами, </span><span style="font-family: Montserrat;">у 1629 році отримав три села в Звягольській і Суразькій волостях від княгині Ганни Алоїзи (1600-1654) - доньки князя Олександра Острозького, що у 1620 році вийшла заміж за Великого гетьмана Литовського Яна Кароля Ходкевича.</span></div><div><p><span style="font-family: Montserrat;">А Самійло Заблоцький (можливо його брат?) тоді ж, однак уже від князя Владислава Домініка Заславського мав село Будераж Дубенської волості.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">У переліку острожан-католиків, які 1622 посідали нерухомість в окольному замку, названо «Острозького бурґрабія пана Заблоцького».</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">3 іншого документа дізнаємося, що бурґрабієм був Мацей Заблоцький, який після смерті свого патрона (Януша Острозького) перейшов на службу до Острозьких ординатів князів Заславських (молодша гілка князів Острозьких, також були нащадками Мономаховичів та Романовичів). </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">У Володимирській земський книзі від 1598 р. маємо запис про пана Яна Заблоцького. Також у місті Володимир (Волинський) маємо повідомлення від 1603 р. про православного (скоріше уніата) пана Яна Заблоцького.<br />А від 25 березня 1606 р. є інформація, що Володимирський возний «ездил єсми з листом увяжчим до именя Зимна, до дому мешканя пана Яна Заблоцкого». </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Від березня 1612 року є відомості, що Волинський підвоєвода Ян Заблоцький разом з урядниками Володимирського маґістрату наказав пекарям, аби випікали і продавали порівну житній і пшеничний хліб. А норми й мірки того хліба мав визначати міський уряд. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;"><span style="font-family: Montserrat;"><span face="Roboto, sans-serif" style="background-color: white;"><span style="color: black;">У 1604 році відомий генеральний возний Волинського воє</span></span></span><span style="background-color: white;">водства Йосип Заблоцький, що маючи двох добрих шляхтичів Федора Шоломицького та Якова Лемешевського, зафіксував на прохання епископа Кирила Терлецького сліди разорення Луцьким старостою Миколою Семашком є</span><span style="background-color: white;">пископського двору в Луцьку.</span></span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">У 1620 році князь Адам Олександр Санґушко отримав, по смерті князя Януша Острозького, у володіння Володимирське староство. <br /></span><span style="font-family: Montserrat;">При Успенській катедрі міста Володимира діяло Братство, членами якого була як уніяти, так і латинники, в тому числі князі Заславські та Санґушки й багато шляхти, та був поширений культ ікони Володимирської Діви Марії. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Ян Заблоцький пожертував на цю ікону 85 золотих, а Волинський воєвода князь Адам Санґушко надав «до образу Пречистої Діви Марії» велику срібну лампаду.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Крім того, Ян Заблоцький у своєму від 10 жовтня 1625 р. пожертвував домініканцям у Володимирі та бернардинцям у Сокалі певну суму (до 50 золотих), яка залишиться після виплати всіх його боргів.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Від 30 червня 1635 року зберіглась судова розписка старших Володимирського уніатського братства, які засвідчили, що отримали 85 злотих, переданих їм відповідно до заповіту шляхетного пана Яна Заблоцького.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Після 1625 року у Луцькому колегіумі навчались: Ян Богдашевський, Олександр Довґерд-Заблоцький, Войтех Соломинський (Солома), Адам Щуцький та інші сини місцевої шляхти, що служили у князів Острозького Будинку.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">1632 року, п</span><span style="font-family: Montserrat;">ісля смерті короля Речі Посполитої, Великого князя Литовського, Руського, Київського, Волинського, Подільського, Сіверського, Чернігівського та інше </span><span style="font-family: Montserrat;">Сигизмунда ІІІ, в період </span><span style="font-family: Montserrat;">міжкоролів’ям (interregnum) польська та українська шляхта скористалась цим для розширення своїх політичних можливостей. Як свідчить „расспросная речь” у Приказному розряді Московської держави утікача з Новгород-Сіверського шляхтича Яна Заблоцького, ініціатива запрошення послів від Чернігово-Сіверщини ще на останній за життя Сигизмунда ІІІ сейм належала королевичу Владиславу, який таким чином намагався збільшити число своїх прихильників. Згідно з інформацією Яна Заблоцького, вже після початку сейму до Новгород-Сіверського прибув від королевича посланець, з листом, в якому шляхті Новгород-Сіверського повіту пропонувалося обрати двох послів на сейм. С</span><span style="font-family: Montserrat;">еймова постанова 1635 р. Речі Посполитої, визначила місце проведення шляхетських сеймів – Чернігів, представництво – від кожного повіту по два пана-посли на сейм і по одному депутатові на Коронний трибунал у Любліні.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">У заповіті Ганни-Алоїзи Острозької, удови Віленського воєводи Яна-Кароля Ходкевича від 12 вересня 1651 року згадується пані Михаловська (з Заблоцьких), донька Ольбрахта, слуги Анни-Алоїзи Ходкевич, що була дружиною N Михаловського, якій подарували село Юрковичі у Вилуському (Iurkowczyznę y Wyłuski) та деяку суму грошей їй та її незміжнім донькам. </span></p><p><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;"></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg_RqDpt8zKo7T7NrW4FMHBI5iA3AoLZcGhQWS2fGJKGg-9FiOJtJak9Gy9EfWRMFSw6ExS6RGvbCfyFpGl8qmBwCmXChX5GcD_d1iHR7AXesPmkaEgbVmgk4oMPx7ZQaqXA1bQImF77SO-4BYHc_iaeQCGa_iZIApMNpomT-aSmyQ5_sH7qT4h1Qy-INWN/s1028/HZablockie.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="760" data-original-width="1028" height="296" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg_RqDpt8zKo7T7NrW4FMHBI5iA3AoLZcGhQWS2fGJKGg-9FiOJtJak9Gy9EfWRMFSw6ExS6RGvbCfyFpGl8qmBwCmXChX5GcD_d1iHR7AXesPmkaEgbVmgk4oMPx7ZQaqXA1bQImF77SO-4BYHc_iaeQCGa_iZIApMNpomT-aSmyQ5_sH7qT4h1Qy-INWN/w400-h296/HZablockie.png" width="400" /></a></span></div><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;">В генеалогії роду Гозимирських, герба Одноріг (Бонча) зазначається, що </span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;">Маркіян</span><span style="font-family: Montserrat;">, крім свого сина Себастьяна, мав два інших Войцеха та Миколу. </span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;">А третім братом Себастьяна був дідич (спадкоємець) у Левіні Олександр, у нього було двоє синів Ян та Мацей. <br /></span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;">Ян був дідичем (спадкоємцем) Волучого, з Богуславською породив він сина Войцеха, і доньку Христину, та оселився в українських землях.<br /></span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;">Проживаючи в Равському воєводстві, з Анною Славковною, він породив двох дочок, Маріану та Ядвігу - дружину Станіслава Заблоцького, по якому в Равському воєводстві, й сьогодні є Вавжинець Заблоцький</span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;">. </span><p></p><div style="background-color: white; font-family: Montserrat;"><div>Також є відомості про Яскловських, герба Радван, з землі Закрочімської, з яких Ян Яскловський був підсудком Закрочимським. </div><div><span>У Н. Яскловського була дружина Олена Бродовська герба Лада, разом з нею він мав трьох синів, Бартломея, Яна та Себастьяна бездітних, та чотирьох дочок: Олена вийшла заміж за Заблоцького.</span></div></div><p><span style="font-family: Montserrat;">Власністю родів Заблоцьких на Волині були також села:<br />ЗАБОЛОТЦІ, село над р. Стиром, на південний схід від Торчина.<br />За поборовим реєстром Луцького повіту з 1577 р. село належало до маєтків князя Михайла Чарторийського, Житомирського старости. Після 1583 р.від князів Чарторийських 3аболотці перейшли до Павла Заблоцького. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Село ВОЛИЦЯ ЗАБЛОЦЬКОГО, Крем'янецький повіту. Згідно з побор. реєстру Крем'янецького повіту 1583 р. село належало до князя Владислава Збаразького. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Село ДОРОГОСТАЇ МАЛІ, Дубенський повіту, 20 км. від Дубна, Млиновська волость, село над рікою Іквою.<br />В 1887 р. було там 28 домів і 419 жителів, мурована церква перероблена з костела, при якому в 17 ст. був кармелицький рим-католицький монастир, школа, водяний млин.<br />В 1888 р. село належало до царського губернатора фон Грессера і до Яна Заблоцького. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">В списках за 1762 р. значиться Стефан Заблоцький, посесор с. Індики Базалійського ключа, товариш Золотої хоругви полку Острозької ординації.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Знаходимо також відомості про: </span><span style="font-family: Montserrat;">Заблоцький N, товариш татарської хоругви Халембека у війську Острозької ординації;<br /></span><span style="font-family: Montserrat;">шляхетський рід Щенсна (зі Щепановських), вдова Ольбрахта Заблоцького, слуги Анни-Алоїзи Ходкевич </span><span style="font-family: Montserrat;"> </span><span style="font-family: Montserrat;">та інших.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;"><span face="Roboto, sans-serif" style="background-color: white;">У Шепетівці знаними землевласниками у селі Брикулі були шляхтичі Софія Єловіцька (690 га) і Степан Фон-Заблоцький (360 га).</span></span></p><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Були Зблоцькі, герба Билина </span><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">з Подільського воєводства:</span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Адам Заблоцький у 1688 р. </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Ян з Познанського воєводства. </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Йозеф з Ленчиці.</span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Петро з землі Цеханувської 1697 р.</span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><span><span style="white-space-collapse: preserve;">Андрій Заблоцький </span></span><span style="white-space-collapse: preserve;">1778 р. писар міський Ошмянський.</span></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Йозеф, міський регент. </span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Заблоцькі герба Лада:</span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><span style="white-space-collapse: preserve;">N</span><span><span style="white-space-collapse: preserve;">. Заблоцький </span></span><span style="white-space-collapse: preserve;">мав єдину доньку</span><span style="white-space-collapse: preserve;"> Олену, котра пізніше вийшла заміж за Миколу Яскловського. </span></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><span style="white-space-collapse: preserve;">Матей (Мацей) - дідич на Лопушного, 1620: Станіслав взяв Олену Біленську (</span><span style="white-space-collapse: preserve;">Bieleńską)</span><span style="white-space-collapse: preserve;">. </span></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><span style="white-space-collapse: preserve;">N</span><span style="white-space-collapse: preserve;">. мав дружину Гроновську, Елеонора Яна Гумовського, Н. Даніеля Хмелецького дружина. </span></span></div><div style="background-color: white;"><br /></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Року 1778. Казимир Заблоцький, підстароста Валеський.</span></div><div style="background-color: white;"><span><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;"><i><br /></i></span></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat;"><span style="white-space-collapse: preserve;">Заблоцькі Савич герба Сулима</span></span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Томаш Савич Заблоцький, 1648 р., депутат з питань написання пакта конвента між Річь Посполитою та Яном Казимиром, новообраним королем.
</span></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Войцех Савич Заблоцький, королівський придворний, в Ошмянах.</span></div><div style="background-color: white;"><span style="background-color: transparent; font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><span style="background-color: transparent; font-family: Montserrat;">У першу чергу тут перераховані ті, хто у XVІ ст. склав основу шляхти, та про кого збереглись щось якісь згадки в історичних документах. </span></div><p><span style="font-family: Montserrat;">Отже бачимо, що Заблоцькі на Волині, Берестейщині та Київщини складали ту верству, яку називали - </span><span style="font-family: Montserrat;">Їх Можності княжата, панове, каштеляни, урядникі дворові земські, лицарство, шляхта землі Української.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Після постання Козацької держави, частина шляхтичів Заблоцьких переселилась на центральну та півнденну Київщину і Черкащину, та були козацькими старшинами, отамани й полковниками.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">У 1629-1630 роках на Переяславщині, Канівщині та Черкащині, через утиски козаків з боку польської шляхти, розгорнулось повстання під проводом гетьмана Тараса Федоровича (Тараса Трясила). Козацькі загони перемогли військо коронного гетьмана С. Конєцпольського та його союзників князів С. Любомирського, Т. Замойського, Ю. Збаразького та вщент розбили загін князя Володислава-Домініка Заславського-Острозького.<br />Після цього на Середньому Подніпров'ї успішно діяло козацьке військо чисельністю до 40 тисяч козаків. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;"><span style="background-color: white;">Якийсь (полковник) Заблоцький з Канева був обраний від козацьких повстанців до урядової комісії у 1630 році.<br />В результаті між поляками та українцями 8 червня 1630 року була підписана Переяславська угода, відповідно до якої реєстрове козацьке військо мало налічувати 8 тис. осіб. <br />Гетьманом України став більш поміркований Антон Бут. <br />Серед старшин, що разом з гетьманом Війська Запорізького А. Бутом, підписали цю мирну угоду згадуються, зокрема, старшини Іван Сорока з Жовнина та Заблоцький з Канева.</span></span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Відомо, що коли частина козаків приймала присягу "на вірність московському царю", то в Ніжині до них прибув посланець пана Заблоцкого з місточка Загаля, який переконував козаків не присягати московії, адже на той час між польськимкоролем і гетьманом всієї України сталось замиреннє. І що вже є нова угода, відповідно до якої реєстрових козаків буде 40 тисяч (Зборівська угода), і планується “всім іти весною на Московське царство”.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Від 1656 р. згадується хоругви драгунів Зиґмунт Заблоцький, що квартирувався побулизу села Щавне.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">В реєстрі показаченої шляхти Білоцерківського полку Війська Запорізького знадується </span><span style="font-family: Montserrat;">Демко</span><span style="font-family: Montserrat;"> </span><span style="font-family: Montserrat;">Заблоцький (полкова сотня);</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">В реєстрі Війська Запорізького від жовтня 1649 року записані <br /></span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;">В Канівському полку Семен Савич полковник, Прокоп Заблоцький, Яцько Заблоцький, Іван Заблоцький,</span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;"> козацька старшина;<br />В Переяславському полку </span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;">Хведор Лобода </span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;">полковник, </span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;"> Євсій Заблоцький старшина;<br />Сотня Романенкова - Андрій Романенко сотник, Кирияк (Кирик) Заблоцький, Лесько Заблотченко;<br /></span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat;">В Миргородському полку Матвій Гладкий полковник<br />Сотня Лубенська Устим Леценко сотник, Андрій Заблоцький старшина</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Заблоцький N (можливо Прокопій) - Канівський наказний полковник у 1650 році.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Брак джерельного бази поки що унеможливлює детальну реконструкцію повної генеології шляхетського роду Заблоцьких. Проте, з наявних матеріалів зрозуміло, що шляхтичі Заблоцькі з Волині та Берестейщини, що перебували в оточені князів Острозьких та їх наступників, поступово переселялись на Житомирщину, Чернігівщину, північно-західну Київщину, а пізніше на південну Київщину та Черкащину. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Після зруйнування Запорізької Січі 1775 року та ліквідації залишків автономії Козацької держави, а також після трьох розділів Речі Посполитої 1795 року відбувається процес </span><span style="font-family: Montserrat;">інкорпорації в російське "дворянство" представників козацької старшини та української шляхти на окупованих Російської імперією землях. <br />Спочатку, щоб не викликати спротив, на землях Правобережної України, з</span><span style="font-family: Montserrat;">гідно указу імператриці Катерини ІІ всі, хто проживає на "новоприєднаних" теренах, зберігали за собою свої права та привілеї. Зокрема, </span><span style="font-family: Montserrat;">численній </span><span style="font-family: Montserrat;">місцевій шляхті обіцяли збереження їхніх прав і в майбутньому зарахування до "дворянського "стану.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">З метою визначити кількість наявної шляхти у 1795 році була проведена ревізія або перепис населення. Всі хто був записаний як шляхтичі тимчасово визнавався у правах російського "дворянства", але зобов'язувався подати до затвердження додаткові документальні докази свого походження. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Частина шляхти зібрала та подала документи на затвердження свого "дворянства", а частина не вважала це за потрібне - навіщо, щось подавати, якщо "ми і так з діда-прадіда уроджені шляхтичі" .</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Та шляхта яка подала документи, якщо </span><span style="font-family: Montserrat;">селянами вони не володіли, </span><span style="font-family: Montserrat;">була названа дворянами 2-го розряду. </span><span style="font-family: Montserrat;">Та частина шляхти, яка не подала документи, була названа дворянами 3-го розряду</span><span style="font-family: Montserrat;">.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Після 1830 року та за наслідками придушення Листопадового повстання, що хотіло відновлення Речі Посполитої, відбулась хвиля декласації шляхти: практично всю шляхту 3-го розряду протягом 1830-х років було виключено з дворянства і переведено однодворців. Тих шляхтичів, що підтримували повстання, незалежно від класу - також було декласовано.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">На Правобережній Україні найбільше процес декласації торкнувся Київської губернії: більшу частину місцевих дрібної шляхтичів було переведено в однодворці. Менше процес декласації торкнувся Волинської губернії, а Подільської – майже не торкнувся, там майже всю дрібну шляхту було зараховано до дворян 2-го розряду. Оскільки рішення приймали місцеві дворянські зібрання, то на Поділлі вони мали змогу найбільш проявити свою шляхетську солідарність. З іншого боку, там була найменша підтримка Листопадового повстання.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;"></span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Оскільки на Правобережній Україні, навіть після багатотисячної декласації дрібної шляхти, зберігався великий відсоток дворян відносно селян, у порівнянні з іншими губерніями імперії: в середньому 7%, тоді як загалом по імперії ця цифра була 1%, то указом імператор було створено Центральну ревізійну комісію (ЦРК) ) для перевірки всіх дворянських прав. <br /></span><span style="font-family: Montserrat;">Отже, наступна хвиля декласації тісно пов'язана з діяльністю Центральних ревізійних комісій (у Києві та Вільно) і датується 1840 – 1844 роками. <br /></span><span style="font-family: Montserrat;">При цьому, пройти перевірку мала вся шляхта незалежно від матеріального стану, тобто й дворяни 1-ї категорій (поміщики, магнати). <br />В результаті діяльності ЦРК понад 90% шляхти Правобережної України (майже весь 2-й розряд) було декласовано і переведено до стану однодворців або міщан.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Після рішень ЦРК, декласовані дворяни 2-го розряду отримували право оскаржити рішення комісії, надавши до Дворянських депутатських зборів додаткові докази свого походження (як правило, це були документи про те, що їхні предки володіли маєтками). Деяким шляхтичам вдалось це довести, але то були одиниці. </span></p><p></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Ще одна хвиля декласації відбувалася протягом 1863 – 1868 років, після придушення Січневого повстанням 1863 року. Тоді всіх її учасників та виявлених прихильників було позбавленно дворянства.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;"><span style="white-space-collapse: preserve;">Крім того, було видано указ про припинення діловодства по "польській шляхті", всі раніше надалі докази були відхилені. Дворяни 2-го розряду були остаточно переведені в нижчі стани: міщан або селян.
В другій половині ХІХ століття російське дворянство змогли зберегли, в основному, представники 1-го розряду, тобто поміщики та магнати, а також ті, хто мав беззаперечні документально підтверджені докази свого високого стану за часів Речі Посполитої.
З багатьох представників шляхетських родів Заблоцьких це вдалось зробити лише декільком родинам. </span></span></p><p><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Нижче наведем приклади збережених даних про деякі шляхетські родини:
</span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">* Родовідна книга шляхти Уманського повіту Київської губернії
</span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Заблоцькі :
</span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Григорій Іванів 48 р.;
</span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">його рідні брати: Ілля 40 р., у якого сини – Тимофій 18р., Степан 10 р.;
</span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Афанасій 32 р.,
</span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Павло 19 р., </span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Федір 18 р., </span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">Ілля–ІІ 12 р.;
</span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">його двоюрідний брат Гаврило Яковлів 37 р.
</span><span style="background-color: white; font-family: Montserrat; white-space-collapse: preserve;">КДДЗ, 15.02.1804, Уманський повіт, с. Краснопілка.</span></p></div></div><div><div class="o9v6fnle cxmmr5t8 oygrvhab hcukyx3x c1et5uql ii04i59q" style="animation-name: none; background-color: white; margin: 0.5em 0px 0px; overflow-wrap: break-word; transition-property: none;"><div dir="auto" style="animation-name: none; transition-property: none;"><div style="white-space: normal;"><span style="font-family: Montserrat; white-space: pre-wrap;">* Шляхта Уманського повіту, внесена до дворянської родовідної книги Київської губернії
Заблоцький Яків Андріїв
Герб: Лада; Дата: 25.05.1804; Частина: Перша.
* Прізвище шляхетської родини: Заблоцькі
Відомості про рішення дворянських депутатських зібрань щодо визнання дворянської гідності шляхетських родин (легітимації):
а) по Вознесенському нам.: ...1796,
b) по Київській губ.: 25.05.1804. ч. 1.
1796 р. до шостої частини дворянської родовідної книги Вознесенської губернії
(протоколи передані до Київської губернії для внесення в губернську книгу) було записано родину: Заблоцьких.</span></div><div style="white-space: normal;"><span style="font-family: Montserrat; white-space: pre-wrap;">Колишній унтер-офіцер польської служби Яков Іванович Заблоцький, шляхтич с. Краснопілка мав двір з різними будівлями. Він разом з синами Федором, Михайлом, Гаврилом і братом Іваном, з синами Григорієм, Іллею, Павлом, за рішенням Вознесенської комісії по розбору дворянських справ відповідно до ст. 82 Дворянської грамоти підлягав внесенню до шостої частини родовідної книги. Про що і була йому видана на підставі ст. 85 грамота. </span></div><div style="white-space: normal;"><span style="font-family: Montserrat; white-space: pre-wrap;"><br /></span></div><div style="white-space: normal;"><span style="font-family: Montserrat; white-space: pre-wrap;">Знаємо також про Рафаїла Заблоцького, професора богословія у Верболовському манастирі, що був засланий до Курська, а перед смертю йому дозволено (1842 р.) було вернутися на Волинь до рідних. </span></div><div style="white-space: normal;"><span style="font-family: Montserrat; white-space: pre-wrap;"><br /></span></div><div style="white-space: normal;"><span style="font-family: Montserrat; white-space: pre-wrap;">Загальноприйнято, що різні родини прізвища Заблоцькі відносились до дев’ять гербів з офіційних гербовників Речі Посполитої:
Бялина, Лада, Любич, Лук, Прус, Рамульт, Сковронський, Сулима і герб Заблоцьких. На гербі під назвою «Заблоцькі» зображено у синьому полі щита золотий хрест та срібну підкову.
Зустрічаються також згадки, що деякі роди Заблоцьких володіли до ХІХ ст. гербом Іллорія, гербом Яструбець, Кривда, гербом Юноша, Вовчі Коси та Прус ІІ.
При цьому, до шляхетського герба Лук належать як носії прізвища Заблоцьких, так і династія Заболоцьких.
Відомо й про Заболоцьких із Перемишльщини, що користувалися гербом Сулима.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhbw2Ek6UuppQVO0uHZOvDADmRE2ZU5_kE04xzaJQ_fyKX0F3zfitnpfYP6CtQppnhAV9Wrja-UoZ3Ru2aH97dqPdgYfV2yWDfVdkgir6KqicSQQdrNlAeDpoSFmE128CFsw5dKFLVp3joYwro0OUZMoKRF0TuD4M34Rru3pvoP-9HUGR8h5BtnRjqLB3Zt/s818/HZablockies.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="768" data-original-width="818" height="375" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhbw2Ek6UuppQVO0uHZOvDADmRE2ZU5_kE04xzaJQ_fyKX0F3zfitnpfYP6CtQppnhAV9Wrja-UoZ3Ru2aH97dqPdgYfV2yWDfVdkgir6KqicSQQdrNlAeDpoSFmE128CFsw5dKFLVp3joYwro0OUZMoKRF0TuD4M34Rru3pvoP-9HUGR8h5BtnRjqLB3Zt/w400-h375/HZablockies.png" width="400" /></a></div><br /></div><div><i>Ця публікація (як і більшість постів цього блогу) не є авторським текстом, а є компіляцією з різних авторитетних джерел та обраними цитатами з праць видатних сучасних науковців, а також з відкритих інтернет джерел (сайтів, блогів, статей, тощо). Матеріал подається з метою ознайомлення та пошуку відповідних фактів в першоджерелах.</i></div><div><span><span><div><span style="font-family: helvetica; font-size: x-small; white-space-collapse: preserve;"><i>Посилання:
* Однороженко О. Геральдика середньовічної Руси (України): у 3-х т. Т. I: Генеза руської геральдики. X–XIII ст. Харків: Фоліо, 2023. 718 с.
* Шляхта Уманщини в імперську добу (кінець XVIII – перша половина XІX ст.) / І.І. Кривошея.: КНТ, 2018. </i></span></div><div><span style="white-space-collapse: preserve;"><span style="font-family: helvetica; font-size: x-small;"><i>* Легітимована правобережна шляхта (кінець XVIII – середина ХIХ ст.). / Уклад.: С. Лисенко, Є. Чернецький. – Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2006.</i></span></span></div><div><span style="font-family: helvetica; font-size: x-small; white-space-collapse: preserve;"><i>Том ІІ. Список легітимованої шляхти Київської губернії. </i></span></div><div><span style="white-space-collapse: preserve;"><i style="white-space-collapse: collapse;"><span style="font-family: helvetica; font-size: x-small;">* Cмуток І.І. Руська шляхта Перемишльської землі (XIV–XVIII ст.). Родоводи. Т. 3. Львів : Простір-М, 2020. 624 с.20. </span></i><div style="white-space-collapse: collapse;"><i><span style="font-family: helvetica; font-size: x-small;">* Однороженко О.А. Родова геральдика Руського королівства та Руських земель Корони Польської XIV–XVI ст. Хар-ків, 2009. 312 с.11.</span></i></div><div style="white-space-collapse: collapse;"><i><span style="font-family: helvetica; font-size: x-small;">* Однороженко О. Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну (ХІV–ХVІІІ ст.) : дис. ... докт. іст. наук. Київ, 2009. 545 с. та інші...</span></i></div><div style="white-space-collapse: collapse;"><i><span style="font-family: helvetica; font-size: x-small;">*<a href="http://litopys.volyn.ua/index.php/litopys/article/view/470/404" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank"> НАРИСИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОДОВОДІВ ШЛЯХТИЧІВ ЗАБЛОЦЬКИХ ЗІ СКВИРЩИНИ.</a></span></i></div><span style="font-family: Montserrat;">
<br /></span></span></div></span></span></div></div></div></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-15023317850852644012024-01-27T12:20:00.002+02:002024-02-17T19:00:53.338+02:00Шляхтичі Заблоцькі з Перемишльської землі Королівства Руси-України<p><b><span style="font-family: verdana;">Після занепаду Великого князівства Київського (Київської Русі) внаслідок монгольської навали, постало Королівство Руси-України, в якому продовжила функціонувати давньоукраїнська держава та продовжила формуватись та розвиватись давньоукраїнська шляхта.</span></b></p><p><span style="font-family: verdana;">Удільні Перемишльське, Холмське, Волинське (Володимирське) та Молдавське князівства (землі), що перебували у складі Королівства Руси-України стали одними з осередків розвитку давньоукраїнського боярства і шляхти.</span></p><p><span style="font-family: helvetica; font-size: medium;"><span lang="UK" style="line-height: 107%;">У 1340-х роках, п</span><span lang="UK" style="line-height: 107%;">ісля вигасання, п</span>ісля вигасання королівської династії Романовичів в Королівстві Руси-України та в процесі боротьби за спадщину Королівства Русі (землі та корону) між Польщею, Угорщиною та Великим князівством Литовським відбулись зміни в структурі та складі давньоукраїнської шляхти.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Змінювались власники земель, угідь, змінювались назви старших шляхетських родів та формувались нові династії; нові володарі (королі і князі) надавали захоплені землі своїм лицарям, або підтверджували право на володіння старим дідичам. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Перші збережені згадки про Заблоцьких відомі від 1323 року, коли останній король незалежного Королівства Русі Юрій ІІ Болеслав, разом зі своєю матір’ю (Марія Юріївна - донька Короля Русі Юрія І Львовича) підтвердили, на прохання Ходора Головача, попередній привілей свого дядька короля Руси-України Льва ІІ Юрійовича, що був ним наданий на село Заболотці (Перемишлянська земля).</span></p><p><span style="font-family: verdana;">В цьому документі зазначено, що село Заболотці надане у володіння вже в часи правління Короля Руси-України Льва ІІ Юрійовича й отримав його батько Ходора - Юрій. <br />Головачевичі залишалися власниками частини села ще в XV ст. <br />Їхнє перебування на Перемишльщині з часів Королівства Русі не викликає сумнівів. <br />Поряд з ними з 30-х років XV ст. з’являються інші родини, котрі розпоряджалися частиною села Заболотців. Вони доводилися ріднею Головачевичам, однак цього прізвища не використовували. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">В ті часи Перемишлянська шляхта формувалась як за рахунок місцевого населення, вихідців з різних верств давньоукраїнського суспільства: бояр, нарочитих (вельможних) мужів, князівських і королівських слуг, лицарів, тощо; <br />так і з мігрантів, при цьому, в основному, це були як представники західно-слов'янських племен, споріднених з українцями: кашуби з Помор'я, лужани з Сілезії, та інші, <br />так і давньоукраїнська шляхта, яка мешкала на Закарпатті, Поділлі, Молдові та Причорномор'ї, але після занепаду Королівства Русі (в яке входили всі ці землі), вони мігрували до Галичини й стали тут "новою" шляхтою з давньоукраїнського (русько-волоського та русько-угорського ) населення з Мармарощини, з межиріччя Дністра і Пруту, та з Угорщини. <br />В меншій мірі були також переселенці з Волині, з Берестейщини ("з під Литви") та інших українських земель. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Привілеї на землю (та шляхетство) надавав й намісник угорського короля Людовика в Королівстві Руси-України (у 1372-1378 рр.), що титулувався «Господарем і Дідичем Руської землі» Володислав Опольчик. <br /><br />Після цього, з 1378 до 1386 рр. вся Західна Україна (Галичина, Перемишля, Холмщина, Поділля, Придністров'я, Закарпаття) перебувала під безпосереднім
управлінням Угорського монарха:<br />Спочатку короля Угорщини, а також короля Польщі та Русі, Людовика Анжуйського - який був небожем (племінником) короля Польщі і Русі Казимира ІІІ й троюрідним братом попереднього короля Русі Юрія ІІ Болеслава. <br />А після смерті Людовика (1382 р.) - під управлінням його доньки королеви Угорщини і Русі Марії І Анжуйської. <br />Тому за ці 9 років панування були як нові дарування або підтверження земель в кінці 1370-х – першій половині 1380-х років, так і прибуття нових "угорців" - в основному давньоукраїнських родів з-під Угорщини (Закарпаття, Мармарощини, Молдови). </span></p><div style="background-color: white;"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #202122;"><b style="white-space: normal;"><span style="font-family: verdana;">Дивіться детальніше:</span></b></span></div></div><p style="background-color: white;"><i><span style="color: #2b00fe;"><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; white-space: normal;"><b><span style="font-family: verdana;">*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" style="background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)</a> </span></b></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></i></p><p><span style="font-family: verdana;"></span></p><p style="background-color: white;"><i><b><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="font-family: verdana;">*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)</a></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></b></i></p><p><span style="font-family: verdana;">Ціла низка шляхетських родів "з волохів" та "з угорців" переїхали в той час на Перемишльчину. <br />Так, з території Марамарощини та Молдови одними з першим мігрував засновник родової спільноти Риботицьких - Буховських - Берестянських - Губицьких <span face="sans-serif" style="background-color: white; color: #202122;">—</span> Степан, відомий з 1359 р., ймовірний нащадок Молдавського воєводи Саса. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">В наступні десятиліття й до початку 1430-х років на територію Перемишльської землі з Дністра та Карпат переїхало та осіло ще кілька давньоукраїнських представників, які започаткували окремі шляхетські роди.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">При цьому, серед усіх давньоукраїнських земель (під владою Королів Польщі і Русі - Західна Україна; Великих князів Литовських і Руських - Центральна, Південна і Східна Україна), в часи після занепаду Королівства Руси-України, <br />Перемишльська земля зберегла чи не найбільшу кількістю пам’яток родового герботворення (герби, печатки, родові знаки). <br /><br />У XIV-XV ст. ці Підкарпатські терени стали місцем прихистку великої кількості родів давньоукраїнської шляхти. Серед них були й потужні Панські (Господарські) роди, що прагнули зберегти своє становище еліти навіть в умовах поступової асиміляцію до складу Польщі. <br />Значну частину тут також складала т.з. "дрібна" шляхта, що вела боротьбу за офіційне визнання своїх шляхетських привілеїв. <br /><br />Тут також було досить розвинуто використання старовинних родових гербів, що репрезентували давність та знатність родів їх власників. <br />У великій кількості родових гербів Перемишльської землі простежуються як ознаки регіональної системи герботворення, з власними сюжетами, так і подібність зі шляхетськими гербами інших українських земель, що абсолютно доводить, що давня українська геральдика являла собою взаємопов'язану та цільну геральдичну систему. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">До оригінальних місцевих гербів можна віднести родовий знак Панів Бибельських, яким також користувався цілий ряд дрібніших Перемишльських родів: хрест над пов’язкою з кінцями додолу, що мають вигляд кос або ріжків півмісяця. <br />В пізніших гербовниках Речі Посполитої цей стали називати Вовчі Коси або Наленч (або інші герби з фігурами півмісяця, чи іншого знака півкола з загнутими кінцями). <br /><br />Зображення напівкола або кола з загостренями або заокругленями на кінцях є доволі поширеним в давньоукраїнській геральдиці. <br />З цих гербів, з часом, виникають похідні від них герби зі зображенням підкови замість півкола або півмісяця.<br />А от зображення хреста в різних родових гербах виникає значно пізніше.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Так, в гербах Іванка Заблоцького (Іванка з Заболоття) та Івашка з Пачлав було присутнє саме лише зображення косоподібного знака (clenodio matris videlicet Vilczekossy Iwanko de Zabloczcze et Iwasko de Paczlaw).</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Пізнішим поширеним сюжетом в Перемишльському родовому герботворенні є зображення хреста і півкола, або декілька півкіл (з хрестом чи стрілою) в різних варіаціях. <br />Були відомі також зображення гербів, яких пізніше віднесли до герба Побог, Топор та інших. </span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-0iZpQxCriwk/YQgCLwWd2-I/AAAAAAAACeI/cfKGT_-BCM44CzZhtr7hcf7A1JNj7hlSQCNcBGAsYHQ/s1006/HerbyShlanty.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="732" data-original-width="1006" height="466" src="https://1.bp.blogspot.com/-0iZpQxCriwk/YQgCLwWd2-I/AAAAAAAACeI/cfKGT_-BCM44CzZhtr7hcf7A1JNj7hlSQCNcBGAsYHQ/w640-h466/HerbyShlanty.png" width="640" /></span></a></div><p><span style="font-family: verdana;">Проте, найбільш поширеним сюжетом давньоукраїнського герботворення в Перемишльській землі було зображення стріли, часто, в поєднанні з півколом або півмісяцем, які пізніше всі записали до герба Драго-Сас. Хоча насправді місцева шляхта (як і взагалі вся загальноукраїнська стародавня шляхта) мала власне свої питомі, різноманітні автентичні герби, які лише частково в чомусь нагадували пізніші, офіційно закріплені в гербовниках Речі Посполитої.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Проте, коли в XV ст. на українські землі повністю поширилось польське право, всі українські шляхетські роди мали "підлаштовуватись" під ті чи інші "офіційні" герби, тому переважна більшість Перемишльської шляхти була записана до герба Драго-Сас. <br />Хоча історично до цього герба відносились лише рід Панів Риботицькі та їх відгалуження – Берестянські, Бісковицькі, Буховські, Волосицькі та Губицькі, що користувалися своїм давнім родовим гербом, який в письмових джерелах називали Драго-Сас (або просто Сас).
<br /><br />Зображення стріли вістрям вгору над півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого розміщено дві шестипроменеві зірки
бачимо також в щиті на печатці Петра з Берестян від 1510 р. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Цей герб виводять від Господарів (князів) Молдавії Драгоша і його сина Саса.<br />Відповідно до "Слов'яно-Молдавського Літопису" (1358 р.) з міста Венеції (де мешкали південно-слов'янські племена венедів) прийшли два брати: Роман і Влахат, що були віри православної. Тікали вони від гонінь "Нового Риму" (католиків). Жили вони і їхній рід у Венеції роками, аж поки папа Формос відступився від православ'я у латинство. Відтоді воювали вони аж до правління Володислава, короля Угорського. А король Володислав був сином брата (племінником) Сави, архієпископа Сербського. <br />У роки королювання Володислава рушили на угрів війною татари, князь Неймет зі своїх кочовищ, з річки Прута і з річки Молдави. Пройшли вони через високі гори і поперек угорської землі Ердель, і прибули до річки Мореш, і стали тут. Почув же угорський король Володислав про наступ татарський і послав невдовзі до Рима, до кесаря і папи, аби прийшли йому на допомогу. Послав і до старих римлян, до Романовичів. Нові римляни та старі римляни (венеди) зібралася, і прийшли до угрів, на поміч королю Володиславу. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Після перемоги над татарами, "нові римляни" хотіли намовити короля проти "старих римлян", але в звернулись до короля Володислава, щоб не схиляв їх до латинського закону і дозволив би їм триматися християнського грецького закону, і дав би їм землю на прожиток. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Король вельми охоче прийняв їх і дав їм землю в Маромаруші, між річками Морешем і Тисою, що зветься місце Крижі, де вони й поселилися. <br />Серед них був розумний і мужній чоловік на ім'я Драгож (Драгош). Пішов він собі з дружиною (військом) на звірині лови і знайшов під високими горами слід тура. Рушили вони за туром через високі гори, перейшли високі полонини, і прийшли за звіром до долішнього і прекрасного місця. <br />І напали на тура біля річки, на березі під вербою, убили його і наситилися ловом своїм. І прийшла їм від Бога у серце думка, аби розглянули собі для проживання те місце і поселилися тут. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Вибрали вони собі розумного чоловіка на ім'я Драгош, і назвали його Господарем і Уоєводою. <br />І відтоді, з волі Божої, почалася Молдавська земля. <br />Зробив він собі воєводську печатку з турячою головою для всієї землі (нині це герб Молдови і Буковини) й господарював на воєводстві два роки.
<br /><br />Після нього воєводствував його син, воєвода Сас, — чотири роки.
<br />Після Саса — його син Лацько, вісім років.
<br />Потім господарював воєвода Богдан — шість років. <br /><br />В цей час Молдовські Господарі були васалами Королівства Русі.<br />Вважається що нащадки Господарів і Воєвод Драгоша і Саса, після занепаду Королівства Руси-України, переселились до Перемишльщини. На їх честь й назвали герб Драго-Сас.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Родинні зв'язки Заблоцькі мали й з родом Берестянських.<br />Засновником родин Берестянських, Риботицьких, Буховських, Губицьких та Волосецьких - був Степан Риботицький, граф з "угрів", що народився бл. 1340 року.<br />Небіж воєводи Молдавського Богдана І.<br />Степан брав участь в поході 1359 року на землі Молдавії, в якому він зі своїм дядьком здобули перемогу над намісником угорської корони. <br />1366 року король Польщі і Русі Казимир III, дарував Степану (Стефану) землі з селами та монастирями, у верхів'ї р. Вяра, в Перемишльській землі.<br />Центром цих земель було село Риботичі, від назви якого Степан і взяв прізвище Риботицький. Від Богдана I походить подальший рід Молдавських Господарів.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Другим серед найбільш поширених сюжетів родового герботворення Перемишльської землі було зображення трьох врубів (пізніший герб Корчак). Ним, зокрема, користувався в якості родових гербів цілий ряд місцевих панських родів: Дрогоївські, Порохницькі та їх молодша галузь – Розборські, Дершняки пани з Рокитниці, Сінновські, Барзі, Чурили пани зі Стоян (галузь роду панів Горайських) та інші. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Частина давньоукраїнських родів Перемишльської землі користувалася гербами з зображенням гербових фігур (тварин, рослин, зброї). <br />Ці сюжети, в той час, становили основу західно-європейського герботворення, але на теренах Великого князівства Київського (Київської Руси), та на
теренах Великого князівства Литовського і Руського (Українського), зустрічались не надто часто. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Так, на гербі родів панів Фредрів та їх відгалужень є зображення єдинорога, що вплинуло на використання в подальшому родом Ходновських герба Бонча. <br />На печатці Венцеслава з Радоховичів від 1427 р. було зображено голову оленя, а на печатці Михайла з Дроздовичів з того ж року – голову собаки. <br />Перемиський земський суддя (1435 – 1449) Петро Богданович пан з Гроховичів користувався 1439 р. печаткою з зображенням барана. Молодша галузь роду Гроховських – пани Германовські також мали в гербі зображення барана.<br />А на печатці Андрія пана з Германовичів 1427 р. знаходилося зображення родового знака у вигляді літери W – подібного до пізнішого герба Абданк. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">З панами Гроховськими був споріднений рід Воютицьких панів з Воютичів, що також користувався гербом з зображенням барана. <br />Судова записка від 1478 р. подає відомості про використання герба, подібного до пізнішого герба "Юноша", Перемишльськими земянами Занком і Прокопом Заблоцькими, з Заболоття (Zaynko et Procop de Zabloczcze post matrem de clenodio et armis Baran proclamacionis Iunoschyczy). </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Зображення орлиного крила було в XV ст. гербом роду Городиських; а Кривицькі та пани Чапличі користувалися гербом з трьома ліліями (пізніший герб Кирдея), і т.д. <br />Серед польських родів, що одержали землеволодіння в Перемиській землі впродовж XV ст., найчастіше уживаним геральдичним сюжетом був герб Трубки. Іншими гербами, які зустрічались серед місцевої шляхти (раніше земян) були: герби Дрогомир – пани Лютославські, Костеша – Каковські (з Мазовії), Новина – Новошицькі, Пилява – самбірський гродський суддя Павло Радецький, Прегина – Братковські (згідно з пізнішими відомостями користувалися також гербом Сліповрон), Прус ІІ – Дембовські, Стрім’я – Третинські, <br />Сулима – Заблоцькі, Тупа Підкова – Станіслав Страка, та багато інших гербів і родів.<br />Рід Желіборських по-за гербом Сас користувався родовим знаком, у вигляді кола з відгалуженнями згори та здолу в супроводі двох півкіл, що лежать кінцями одне до одного, який бачимо на печатці представника цього роду від 1552 р. <br />Пізніше це зображення було зближене з іконографією герба Вовчі Коси (Wilczekosy або Prus II).</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Пани Бибельські та Перемишльські земяни Корнеловські користувалися схожими родовими гербами: знак у вигляді пов’язки з кінцями додолу або у вигляді кос під хрестом, з незначними лише відмінностями. Герб Побог використовував Микола з Пели.<br />Давньоукраїнських герб, в основі якого лежало зображення знака у вигляді хреста над півколом, що лежить кінцями догори використовує рід Ольшанських. Перемишльські земяни Хлопчицькі мали шестипроменеву зірку з півмісяцем, й стрілу вістрям вгору над півколом, що лежить кінцями догори. <br />Герб з зображенням барана, був також у пана Петра з Корманиць (sigillum Petri de Kormanicz).</span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-B30hCav7nyU/YQgCnp_vm-I/AAAAAAAACeQ/dhP39_SZ5b8IHLVNHNCXPHOHlgIs5TI9wCNcBGAsYHQ/s1918/HerbyShhltPeremshl.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="1248" data-original-width="1918" height="416" src="https://1.bp.blogspot.com/-B30hCav7nyU/YQgCnp_vm-I/AAAAAAAACeQ/dhP39_SZ5b8IHLVNHNCXPHOHlgIs5TI9wCNcBGAsYHQ/w640-h416/HerbyShhltPeremshl.png" width="640" /></span></a></div><p><span style="font-family: verdana;">До XV ст. давньоукраїнська шляхта Перемишльської землі, в цілому, була досить однорідною та взаємопов'язаною.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Загалом генеалогія давньоукраїнської шляхти Перемишльської землі охоплює більше сотні родів.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Процес уніфікації всього розмаїття родових давньоукраїнських гербів Королівства Руси-України та Великого князівства Руського (Українського) та об’єднання всіх шляхетських родів в кілька гербових спільнот (Корчак, Драго-Сас, Салава, Яструб, Лада та ін.) розпочався, очевидно, під впливом тогочасної юридичної практики, за якої при виводі шляхетства потрібні були свідчення інших шляхтичів спільного герба з особою, що доводила власне шляхетське походження. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Це призводило до підлаштування гербових назв та зовнішнього вигляду гербів за польським зразком. Особливо цей процес посилився після Люблінської унії 1569 року, та створення на теренах Польщі, України, Білорусі і Литви спільної держави - Речі Посполитої з єдиним сводом законів та норм. <br /><br />Протягом кінця XV - всього XVI ст. давньоукраїнські герби, в яких було зображення зірок та півмісяця ставали в судових записках, а згодом і в гербовниках Речі Посполитої: Сас або Леліва чи Древиця. <br />Герби з трьома врубами називали – Корчак або Рох ІІІ. <br />Герби з хрестом та півколом ставали Побогом, Яструбом чи Остоєю, <br />з хрестом і розгалуженннями – Нечуєю, <br />з колом і хрестами – Салавою або Осориєю. <br /><br />Цей процес асиміляції українських гербів значно посилився в 2-й половині XVI ст., коли в Речі Посполитій з’являються перші друковані гербовники, що масово тиражують та закріплюють в шляхетській свідомості ті нечисленні "затверджені" форми давньоукраїнського герботворення, яким пощастило, в силу різних причин, потрапити на їх сторінки. <br />Для величезної кількості самобутніх давньоукраїнських гербів, залишався шлях лише уніфікації з друкованими зразками та поступового зникнення. <br />Цим власне було завершено добу давньоукраїнської геральдики часів Великого князівства Київського (Київської Русі), Королівства Руси-України та Великого князівства Руського (Українського) й розпочато нову добу шляхетського герботворення – Річ Посполитську. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">До XV ст. давньоукраїнська шляхта Перемишльської землі, в цілому, була досить однорідною та взаємопов'язаною. <br />Поступово на західні українські етнічні землі (Перемишля, Холмщина, Червона Русь, Лемківщина) прибуває польська католицька шляхта, яка починає витісняти давньоукраїнську шляхту з її земель та володінь. <br /><br />Це відображається й на демографічній ситуації та чисельності місцевих українських шляхетських родів.<br />Як засвідчує таблиця, українська шляхта Перемишльського та північної частини Самбірського повітів, стає на кінець XVI ст. малочисленною, нараховуючи заледве з десяток осіб в кожному роді: Заблоцькі, Рогозинські, Замойські, Негребецькі, Ритаровські, Шептицькі, Гостиславські, Тишковські, Маковські, Брилинські. <br />Це було наслідком витісненням української шляхти з її історичної території, що на північ від Дністра під впливом дій польської влади та польської шляхти. <br />Не в змозі протистояти зазіханням більш заможних та сильних сусідів, котрі активно розширювали свої маєтності, українська шляхта або занепадала, або змушена була мігрувала на південь Перемишльщини або на сусідні терени Галичини, Поділля, Берестейщини, Волині. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Отже, ще в другій половині XIV ст. на Західних теренах України, які увійшли до складу Королівства Польського, в межах новостворених повітів, утворились шляхетські спільноти, які в силу військово-службової залежності від володаря місцевого замку або повітового старости, стали мати тісніші зв’язки між собою, в середині цих повітів, аніж раніше існуючі контакти з шляхтою сусідніх територій і земель. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Цю категорію лицарства у Перемишльському повіті представляли такі православні роди як Біскупські, Волчишовські, Гостиславські, Даровицькі, Добаневські, Заблоцькі, Замойські, КокоткиСолецькі, Копистинські, Лентовенські, Мельновські, Михайловські, Новоселецькі, Пакошські, Пацлавські, Радиницькі, Ритаровські, Рогозинські, Хлопецькі, Ходновські, Чемешовські, Чижовські. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Як вже зазначалося вище, на початку XIV ст. пан Юрій отримав у володіння с. Заболотці (Заболоття) від Короля Руси-України Лева ІІ приблизно в 1310-х рр.<br />У 1323 р. його син Ходор Головач отримав підтвердження на цей привілей від короля Русі Юрія ІІ Болеслава Тройденовича. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Перші відомим про представників роду Заблоцьких вказують на те, що вони були лицарями, зем'янами, що мали відповідні обов'язки перед Руської (Українською) Короною на польсько-українському пограниччі. Аж до остаточної окупації цих земель Польщею та введення польського права у 1434 р.</span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-8pK7C-WJ8bo/YQgDZvpm97I/AAAAAAAACeg/Lj_sKoMiTJg_Ppm7sic4CpKWVj6OOEixwCNcBGAsYHQ/s1304/Prmshl1.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="764" data-original-width="1304" height="374" src="https://1.bp.blogspot.com/-8pK7C-WJ8bo/YQgDZvpm97I/AAAAAAAACeg/Lj_sKoMiTJg_Ppm7sic4CpKWVj6OOEixwCNcBGAsYHQ/w640-h374/Prmshl1.png" width="640" /></span></a></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><span style="font-family: verdana;">Отже, село Заболоття, що знаходилось між селами Молодовичі, Боршевичі і Нижанковичі в 30-ті роки XV ст. належало рідним братам Хотю і Юрію та їх родичу Яцку Головачевичу з с. Угорці (село Угри на південному сході повіту, поблизу Дубаневичів).</span></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><span style="font-family: verdana;">Першу половину своєї частини с. Заболоття Яцько продав за 25 гривень в листопаді 1460 р. Хотю, а другу за 45 гривень синам Юрія.</span></div><p><span style="font-family: verdana;">Маєтки Хотя успадковували його син Прокіп і чотири доньки: Федька (дружина Яцька Чижовського), Маруська і Ганна (що вийшли за мешканців Нижанковичів Михна і Федора - вихідців з Львівської землі, родичів Чижовських), та Фемка - дружина львівського пана Мартина Сметанки з Бібрки. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">У 1471-1475 рр. три молодші сестри продали оцінені в 30 гривень частини с. Заболоття:<br />Маруська - Яцьку Чижовському; Ганна і Фемка - кузенам Івашку і Заньку.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Померлий в першій половині 1490-х років Прокіп, ще в липні 1489 р уступив свою частину села доньці Килині і її чоловікові Федору, зобов'язавши їх виділити по 10 гривень посагу його молодшим донькам Маргариті і Анастасії.<br /><br />На початку XVI ст. Федір Заблоцький вже був власником часток Яцька Чижовського (а отже, своячниць Федьки і Маруськи), а також родича (двоюрідного брата) своєї дружини Кипріяна, і в 1508 р. заплатив з Заболоття 42 гроша (0,875 гривні) податків.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">У Юрія Заблоцького було четверо синів: Іванко, Кунаш, Занько та Кипріян.<br />Як вже зазначалось, Іванко Заблоцький використовував герб з зображенням косоподібного знака ("Вовчі Коси"), а Занько мав герб з зображенням барана ("Юнак" або "Junosza", як і Гроховські).</span></p><p><span style="color: #2b00fe;"><i><b><span style="font-family: verdana;">Читайте додатково: </span><a href="https://berest.blogspot.com/2013/02/blog-post_4.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 18.2px; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Герби української шляхти</a></b></i></span></p><p><span style="font-family: verdana;">Іванко помер бл. 1475 р. Його єдина донька і спадкоємиця Настасья на початку XVI ст. була власницею частини Заболоття й дружиною Самбірського православного земянина Андрія Ступницького, вони мали п’ятеро дітей, що успадкували земельну власність у Заболотті. <br />Федько Ступницький Сехнович (1553 - помер між 1586 і 1588) мав наступні родинні зв'язки: мати була з Ортинських, баба по батькові – із Заблоцьких, а баба по матері – із власників Білини Малої.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Бездітний Кунаш і одружений на Ганні Копистенський Занько бути здоровим ще влітку 1505 р. Донька Занька - Федька, раніше 1491 р. вийшла заміж за родича по материнській лінії Левка Копистинського. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Їхнім нащадком Заблоцьких був Яцько Головачевич. У 1437 р. він заставив свою частину с. Заболотців (Заболоття) за 22 гривни (можливо своїм родичам) Хотьку та Георгію, а згодом продав її остаточно 1460 року за 25 гривен – Хотьку й за 45 гривен – синам Георгія (Юрія). </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Окрім родового спадку, Яцько розпоряджався землевласністю у с. Угерцях, за яку відбував васальну (лицарську) службу боярам Бибельським та володів частиною с. Ритаровичів.<br />Селом Ритеровичі (пізніше - Ритаровичі) в 30-40-ті роки XV ст. володіли рідні брати Станко і Дробиш. <br />Про бездітного Станка нічого не відомо після грудня 1448 р., А з 1460-і роки його половиною Ритеровичей володів кузен Федора і Юрія Заблоцький - Яцко Головачевич. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Таким чином інша гілка Ритаровських походила від Яцька Головачевича з с. Угорці (Угри).<br />Пан Яцько був васалом найвизначніших бояр Перемишльщини Бибельських. Він володів селом Заболоття (Заболотці), однак після продажу в 1460-1462 рр. своєї частини Заболоття іншим Заблоцьким (Хотьку і Георгію) Яцко покинув береги річки Вяра (річка Вігор). </span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-1VcPrIr2vBc/YQgDtZL1vTI/AAAAAAAACeo/nk5TWMyni9I5t-ClNCuaGMN624ROUZHywCNcBGAsYHQ/s1362/Prmshl2.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="582" data-original-width="1362" height="274" src="https://1.bp.blogspot.com/-1VcPrIr2vBc/YQgDtZL1vTI/AAAAAAAACeo/nk5TWMyni9I5t-ClNCuaGMN624ROUZHywCNcBGAsYHQ/w640-h274/Prmshl2.png" width="640" /></span></a></div><p><span style="font-family: verdana;">Поступово, колишні власники с. Заболоття - Заблоцькі зникають зі списків шляхти Перемишльського повіту, частково через вигасання чоловічої лінії, частково через міграцію за межі Перемишльщини. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Окреме відгалуження в роду Копистинських у XVI-XVІІI ст. створили сини Занька Заблоцького – Стецько, Васько, Марець. Таким чином на Перемишльсьщині залишась пани Заблоцькі-Копистинські. <br />Вважається, що дружиною Занька була Ганна Копистинська, донька Оначка та онука Малука Копистинських. Ймовірно, жоден з трьох синів Малука не мав нащадків чоловічої статі, тому його частка с. Копистна (нині Кописно) опинилася в руках Заблоцьких. <br />У першій чверті XVI ст. власниками с. Копистна були: представники родини Копистинських, а також Стецько, Васько, Марець Заблоцькі, сини Занка Заблоцького і Ганни Копистинської, онуки Оначка Копистинського.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Хоча існують припущення, що Стецько, Васько і Марець були синами Левка Копистинського і Фемки Заболоцької. В той же час, Судовий запис 1505 р. вказує на те, що брати успадкували свою частку у с. Копистно (Кописно) по материнській лінії. Нащадки Занька певний час залишалися землевласниками одночасно у Копистні за Заболотті.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Втім, вже за життя його синів відбувається розмежування, яке полягало в тому, що старші – Стецько і Васько – основним місцем осідку обирають Копистно, натомість молодший брат Марець продовжував мешкати в Заболотті. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Відповідно, Стецько і Васько, а також їхні спадкоємці, частіше йменуються Копистинськими, а Марець – Заблоцьким. <br />Отже, в XVI ст. Копистинські на Перемишльській землі були представлені трьома відгалуженнями: Кузьмичів, Заблоцьких і Левковичів. Івашко Заблоцький-Копистинський, що помер бл. 1557 р. мав трьох синів та дочку, й міг належати до нащадків Занька Заблоцького, оскільки він та його сини володіли земельною часткою у Заболотті. <br />Можливою, дочкою Стецька була Настасія (бл. 1532 р., одружена з Дмитром Татомировичем) - землевласниця у Копистні і Заболотті. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Лесь Васькович молодший син Васька Заблоцького (Копистинського) у 1537 р. учинив разом з братом Костем розподіл маєтку у с. Заболотті. З того часу Перемишльські акти з відносною регулярністю інформують про майнові та судові справи Леся впродовж чверті століття. <br />Він помер на початку 1563 р. Його дружиною була Федька, дочка Михайла Копистинського, з якою Лесь мав дочку Ганну та двох синів – Івана і Лазаря. Ганна вийшла заміж за Івана Созанського Яменського (1564 р.). <br />Гілки Лесьовичі і Костьовичі започаткували Васько Заблоцький і Ганна (дочка Оначка Копистинського). </span></p><p><span style="font-family: verdana;">В кінці 1540-х років їх спадкоємці відступили батьківську спадщину перемишльському владиці Лаврентію Терлецькому. <br />Ще певний час, десь до кінця 1570-х років, частину Заболоття утримували Копистинські-Заблоцькі. Зокрема, у 1578 р. Петро Копистинський відступив усю свою частку в цьому селі зятю Ваську Путятицькому. <br />На 1589 р. якщо не все поселення, то, принаймні, якась його частина (2 лани з млином і корчмою, тощо) належала Стемпковським.</span></p><p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-9qg6C3JDI5s/YQ6MWTaXp9I/AAAAAAAACfE/tsP-bvCUk1YxMDOG_AgJg_j3b4kwrVksACNcBGAsYHQ/s946/ShlhtPrlsh.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="502" data-original-width="946" height="341" src="https://1.bp.blogspot.com/-9qg6C3JDI5s/YQ6MWTaXp9I/AAAAAAAACfE/tsP-bvCUk1YxMDOG_AgJg_j3b4kwrVksACNcBGAsYHQ/w640-h341/ShlhtPrlsh.png" width="640" /></a></div><p></p><p><span style="font-family: verdana;">З 1580- х років представники роду Заблоцьких в селі Заболоття вже не мешкали.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Хоча вони, через найближчі родинні зв'язки (матерів, бабів, синів і дочок, племінників, тіток і дядьків) були пов’язані з десятком шляхетських родів Перемишльського повіту.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Як будівничий укріплень Псково-Печерського монастиря в 1565 р. відомий постриженець монастиря, колишній воєначальник Павло Петрович Заблоцький, страчений Іваном Грозним разом з Корнилієм та Васіаном у 1570 р. <br />Володимира Семеновича Заблоцького, переїхав до Польщі в 1560-х рр., та досяг значного становища при дворі польського короля Сигізмунда Августа, а пізніше при дворі короля Стефана Баторія.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">З кінця XVI ст. Заблоцькі - шляхетський рід з Підкарпаття стає відомим на Волині, в оточені князів Острозьких, що були прямими нащадками Великих князів Київських та Королів Русі. <br />Крім того, Острозькі в ті часи були наймогутнішими та найвливовішими магнатами українських земель. Їх навіть називали "некоронованими королями Руси".</span></p><p>Детальніше читатайте:<br /></p><h3 class="post-title" style="background-color: white; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; font-size: small;"><i>Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</i></span></a></h3><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-tue7K2hgRD0/YQ6MFuglI5I/AAAAAAAACe4/xnWxAC7RpXYLj2oRpHjHkcRcRq-TV4IDgCNcBGAsYHQ/s1036/ShmZabl.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="736" data-original-width="1036" height="454" src="https://1.bp.blogspot.com/-tue7K2hgRD0/YQ6MFuglI5I/AAAAAAAACe4/xnWxAC7RpXYLj2oRpHjHkcRcRq-TV4IDgCNcBGAsYHQ/w640-h454/ShmZabl.png" width="640" /></a></div><div><br /></div><br /><p><i style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Шляхта часів Великого князівства Українського</a></b></span></i></p><div style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><br /></span></i></div><div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики</a></b></span></i></div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><br /></span></i></div><div><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Повний титул Гетьманів України</a></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><br /></b></span></div></div></div><div style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">* </span></span></span></span></span></span></span></span></span></span><span face="verdana, sans-serif" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</a></span></b></span></i></div><div style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><br /></b></span></i></div><div style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-zRf-wY1ON0Y/YQ-9eC35SSI/AAAAAAAACfQ/MoyzzI70rUIASCtTL5hKZZrxOginxd7QQCNcBGAsYHQ/s1180/ShmZKopst.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1180" data-original-width="996" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-zRf-wY1ON0Y/YQ-9eC35SSI/AAAAAAAACfQ/MoyzzI70rUIASCtTL5hKZZrxOginxd7QQCNcBGAsYHQ/w540-h640/ShmZKopst.png" width="540" /></a></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-uuJuclN7asY/YQ-9n5bihpI/AAAAAAAACfU/KIWD90D1y1kIsBFPLgXTB-dZ-hnsr9OMwCNcBGAsYHQ/s1132/ShmZStpn.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1132" data-original-width="880" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-uuJuclN7asY/YQ-9n5bihpI/AAAAAAAACfU/KIWD90D1y1kIsBFPLgXTB-dZ-hnsr9OMwCNcBGAsYHQ/w498-h640/ShmZStpn.png" width="498" /></a></div><div><br /></div><i>Джерела: <br />* Cмуток І.І. Руська шляхта Перемишльської землі (XIV–XVIII ст.). Родоводи. Т. 3. Львів : Простір-М, 2020. 624 с.20. </i><div><i>* Смуток І.І. Руська шляхта Перемишльської землі (XIV–XVIII ст.). Історико-генеалогічне дослідження : дис. ... докт. іст. наук : 07.00.06. Київ, 2018. 590 с.21. <br />* Смуток І., Смуток Л. Матеріали до генеалогії шляхти Галичини. Т. 1. Легітимації 1776–1817 рр. Біла Церква : Пшон-ківський О.В., 2016. 600 с.</i></div><div><i>* Однороженко О.А. Родова геральдика Руського королівства та Руських земель Корони Польської XIV–XVI ст. Хар-ків, 2009. 312 с.11. <br />* Однороженко О. Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну (ХІV–ХVІІІ ст.) : дис. ... докт. іст. наук. Київ, 2009. 545 с. та інші...</i></div><div><i>*<a href="http://litopys.volyn.ua/index.php/litopys/article/view/470/404" target="_blank"> НАРИСИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОДОВОДІВ ШЛЯХТИЧІВ ЗАБЛОЦЬКИХ ЗІ СКВИРЩИНИ.</a></i><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><br /></div><br /></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-63105209292168028122023-12-22T12:39:00.005+02:002023-12-22T12:39:34.180+02:00Історія різдвяних оповідань<p><span style="background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; white-space-collapse: preserve;"><span style="font-family: verdana;">Традиція написання різдвяних оповідань бере свій початок в народних українських казках та вертепах, середньовічних містеріях. </span></span></p><div class="x11i5rnm xat24cr x1mh8g0r x1vvkbs xtlvy1s x126k92a" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; margin: 0.5em 0px 0px; overflow-wrap: break-word; transition-property: none !important; white-space-collapse: preserve;"><div dir="auto" style="animation-name: none !important; transition-property: none !important;"><span style="font-family: verdana;">Тексти вертепної драми, які дійшли до нашого часу, належать до другої половини XVIII століття. Найповніший, відомий в Україні, текст — це так званий «галаганівський» список, що був записаний у селі Сокиренцях у 1770 році від київських бурсаків.</span></div></div><div class="x11i5rnm xat24cr x1mh8g0r x1vvkbs xtlvy1s x126k92a" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; margin: 0.5em 0px 0px; overflow-wrap: break-word; transition-property: none !important; white-space-collapse: preserve;"><div dir="auto" style="animation-name: none !important; transition-property: none !important;"><span style="font-family: verdana;">В <span style="animation-name: none !important; transition-property: none !important;"><a style="animation-name: none !important; color: #385898; cursor: pointer; transition-property: none !important;" tabindex="-1"></a></span>світовій літературі різдвяні оповідання набули поширення й популярності після виходу 1816 року казки Ернста Теодора Амадея Гофмана «Лускунчик і Мишачий король». </span></div></div><div class="x11i5rnm xat24cr x1mh8g0r x1vvkbs xtlvy1s x126k92a" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; margin: 0.5em 0px 0px; overflow-wrap: break-word; transition-property: none !important; white-space-collapse: preserve;"><div dir="auto" style="animation-name: none !important; transition-property: none !important;"><span style="font-family: verdana;">Український геній Микола Гоголь написав свою легендарну "Ніч перед Різдвом" в період з 1830 до 1831 року.</span></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; transition-property: none !important;"><span style="font-family: verdana;">Вперше повість Миколи Гоголя було опубліковано в збірці "Вечори на хуторі біля Диканьки" у 1832 році.</span></div></div><div class="x11i5rnm xat24cr x1mh8g0r x1vvkbs xtlvy1s x126k92a" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; margin: 0.5em 0px 0px; overflow-wrap: break-word; transition-property: none !important; white-space-collapse: preserve;"><div dir="auto" style="animation-name: none !important; transition-property: none !important;"><span style="font-family: verdana;">До схожого літературного жанру можна віднести й оповідання «Страшне ворожіння» О. Бестужева-Марлінського (1831).</span></div></div><div class="x11i5rnm xat24cr x1mh8g0r x1vvkbs xtlvy1s x126k92a" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; margin: 0.5em 0px 0px; overflow-wrap: break-word; transition-property: none !important; white-space-collapse: preserve;"><div dir="auto" style="animation-name: none !important; transition-property: none !important;"><span style="font-family: verdana;">1835 року, у переддень Різдва, вийшла друком невеличка книжка казок Г.Х. Андерсена «Казки для дітей». Це стало для нього доброю традицією — і до кожного наступного Різдва Г.Х. Андерсен видавав нову книжку, і данці сприймали її як чудовий різдвяний подарунок для своїх дітей.</span></div></div><div class="x11i5rnm xat24cr x1mh8g0r x1vvkbs xtlvy1s x126k92a" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; margin: 0.5em 0px 0px; overflow-wrap: break-word; transition-property: none !important; white-space-collapse: preserve;"><div dir="auto" style="animation-name: none !important; transition-property: none !important;"><span style="font-family: verdana;">19 грудня 1843 року опубліковано перше видання Збірки «Різдвяні повісті» куди увійшла "Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами» про скнару Скруджа англійського письменника Чарльза Дікенса, що остаточно вивело різдвяні оповідання на світовий рівень популярності.</span></div></div><div class="x11i5rnm xat24cr x1mh8g0r x1vvkbs xtlvy1s x126k92a" style="animation-name: none !important; background-color: white; color: #050505; font-size: 15px; margin: 0.5em 0px 0px; overflow-wrap: break-word; transition-property: none !important; white-space-collapse: preserve;"><div dir="auto" style="animation-name: none !important; transition-property: none !important;"><span style="font-family: verdana;">В кінці ХІХ століття до жанру різдвяних оповідань звертались Олена Пчілка, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та інші класики української літератури.</span></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; transition-property: none !important;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div dir="auto" style="animation-name: none !important; font-family: inherit; transition-property: none !important;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; font-family: "Segoe UI Historic", "Segoe UI", Helvetica, Arial, sans-serif; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh4FGdWQdGqFT7NO4saR-avOnI1MJhIWvjXBMRGizufPsmUMq67rEBSbN9UBh_pgjAhhSswWh1ZgnzIO-eL0LgEoQGCcI0bFFEkHmBmiLXfTuwwNKv1VhWaHNR4-a3xYv37KaLITIYrEjMhQNU6W_m_67dOxR7Jq24an7tzZt7xVWLLLrvAe5aczyjuM57H/s692/%D0%9D%D0%9F%D0%A0.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="525" data-original-width="692" height="303" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEh4FGdWQdGqFT7NO4saR-avOnI1MJhIWvjXBMRGizufPsmUMq67rEBSbN9UBh_pgjAhhSswWh1ZgnzIO-eL0LgEoQGCcI0bFFEkHmBmiLXfTuwwNKv1VhWaHNR4-a3xYv37KaLITIYrEjMhQNU6W_m_67dOxR7Jq24an7tzZt7xVWLLLrvAe5aczyjuM57H/w400-h303/%D0%9D%D0%9F%D0%A0.jpg" width="400" /></a></div><span style="font-family: Segoe UI Historic, Segoe UI, Helvetica, Arial, sans-serif;"><br /></span><div dir="auto" style="animation-name: none !important; font-family: inherit; transition-property: none !important;"><br /></div></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-53367445545377402912023-11-01T12:16:00.005+02:002023-11-01T12:16:34.223+02:00Шляхетський герб Верба <p><b style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif;">До Шляхетського гербу Верба належала низка українських, білоруських та інших родів часів Речі Посполитої. Зберігся малюнок герба, над гербовим щитом якого було зображено з лівого боку синьо-жовтий (</b><b style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif;">блакитно-жовтий) прапор, а з </b><b style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif;">правого боку жовто-синій (</b><b style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif;">жовто-блакитний)</b><b style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif;"> прапор. </b></p><p><span style="font-family: Georgia, Times, serif;"><span style="background-color: white;">Один з перших шляхетських родів, що володів цим гербом походив з Підляського воєводства (історичні етнічні українські Дорогичинська, Мельницька і Більська землі) й носили прізвище Верба.</span></span></p><p><span style="font-family: Georgia, Times, serif;"><span style="background-color: white;">Іншим власником герба Верба був рід Вендорфів (Wendorf), який походив від Едмунда-Антонія з Богемії, що служив в австрійському війську та отримав 1721 року від імператора Карла VI Габсбурга грамоту на лицарство. Пізніше мешкали в Мельницькій землі Речі Посполитої. </span></span></p><p><span style="font-family: Georgia, Times, serif;"><span style="background-color: white;">Після розділів Речі Посполитої представники роду продовжували жити в Слуцькому повіті та інших навколишніх землях, що увійшли до складу російської імперії. </span></span></p><p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhY879nA6cH5gRT8Yizk3FIJhN9J58CPJ2wxHWIsLme_c1WLubBDLOFyc9q_Ck7wNAjlEU0qvAjsn8Ot4osrvr7tj9aIMsafkftlQxnNKDaw0y1bTsw7_YEyxmyPrYSs6S8mnf5Q9NSVD2OEDlvFNQqcpJRGUUMjB3fFbgoLBN8_mG6oHUDztJ_9abKdGTA/s546/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="546" data-original-width="476" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhY879nA6cH5gRT8Yizk3FIJhN9J58CPJ2wxHWIsLme_c1WLubBDLOFyc9q_Ck7wNAjlEU0qvAjsn8Ot4osrvr7tj9aIMsafkftlQxnNKDaw0y1bTsw7_YEyxmyPrYSs6S8mnf5Q9NSVD2OEDlvFNQqcpJRGUUMjB3fFbgoLBN8_mG6oHUDztJ_9abKdGTA/s16000/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0.png" /></a></div><div style="text-align: center;"><br /></div><b style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif;"><div style="text-align: center;"><b>Герб Верба </b></div></b><p></p><p><b style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif;"><br /></b></p><p><i style="background-color: white; font-family: arial;">Джерело: Гербоўнік беларускай шляхты. Том.3. "В". / Дз. Ч. Матвейчык [і інш.]; навук. рэд. А. Рахуба. Мінськ: Видавництво "Беларусь", 2014. 647 с.</i></p><p><i style="background-color: white; font-family: arial; font-size: 13px;"><br /></i></p><div style="background-color: white;"><div><b><i><span style="font-family: verdana;">Читайте також :</span></i></b></div><div><h3 class="post-title" style="font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 18.2px; font-weight: normal; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2023/10/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe;">Герб шляхтичів Ветзель</span></a></h3></div><div><b style="color: blue; font-style: italic; white-space-collapse: preserve;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b style="text-align: justify; text-indent: -15px; white-space-collapse: collapse;"><span style="font-family: verdana;">* <a href="http://berest.blogspot.com/2013/02/blog-post_4.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Герби української шляхти</a>.</span></b></span></span></span></b></div><div><h3 class="post-title" style="font-weight: normal; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/iv.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe;"><i><span style="font-family: verdana; font-size: small;"> Початки становлення української шляхти (від IV ст.)</span></i></span></a></h3></div><div><span style="color: #2b00fe;"><b><i><span style="font-family: verdana;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Шляхта часів Великого князівства Українського</a></span></i></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe;"><i><b><span style="font-family: verdana;"><br /></span></b></i></span></div><div><div><span style="color: #2b00fe;"><b><i><span style="font-family: verdana;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики</a></span></i></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe;"><i><b><span style="font-family: verdana;"><br /></span></b></i></span></div><div><span style="color: #2b00fe;"><b><i><span style="font-family: verdana;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Повний титул Гетьманів України</a></span></i></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe;"><b><i><span style="font-family: verdana;"><br /></span></i></b></span></div></div></div><div style="background-color: white;"><span style="color: #2b00fe;"><b><i><span style="font-family: verdana;"><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space-collapse: preserve;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">* </span></span></span></span></span></span></span></span></span></span><span face="verdana, sans-serif" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</a></span></span></i></b></span></div><div style="background-color: white;"><br /></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-61017278359273457552023-10-10T14:41:00.008+03:002023-10-10T15:50:29.767+03:00Герб шляхтичів Ветзель<p><b>Шляхетський рід Ветзель (Wetzel; білор: Вэтзэлі) - мав герб в щиті якого було зображено з лівого боку жовто-блакитний, а з правого блакитно-жовтий прапор. </b></p><p>Засновником шляхетського роду Ветзель вважається Михайло (бл. 1656 р.н.) - бакалавр Сорбонської Академії, служив у князя Радзивіла. </p><p>Його син Йосип (Йозеф) (бл. 1721 р.н.) був підстаростою Гродським Несвижської ординації. Помер 1788 р.</p><p>Його сини: <br />* Михайло (1748 р.н.) був підстаростою Гродським Несвижської ординації. 1802 року зробив подання до уряду російської імперії щодо підтвердження шляхетства. В якому було додано зображення герба з жовто-блакитним та блакитно-жовтим прапорами, а також свідчення шляхти та поміщиків Слуцького повіту, що підтверджували його шляхетне походження.<br />* Казимір (1753 р.н.)<br />* Йосип (Йозеф) (1765 р.н.) пробашч (парох) Лахвенського костьолу (на Берестейщині).<br />* Бернард (1775 р.н.) поручник війська російської імперії.</p><p>4 покоління: <br />Діти Казиміра:<br />* Феліциян (1793 р.н.)<br />* Анастазій (1795 р.н.)<br />* Алоізій (1798 р.н.).</p><p><br /></p><p>Визнані у шляхетстві (дворянстві) постановою Мінського ДДС від 13.08.1802 р.<br /><br /></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgF_ykFH0eM4jScdTpq7IKrGLTSNoxZJZgfk8HuGa3FOkGQVMv3BlaMNJ2B6Vh0tNc7_argF7CWcynY4z6-lOtiRtpB0OPlgYdviKCFvR2sllahRlRkSeJro-kQdk9BdW7DxqOhUYQIZBXqs0R2TtIqbw4dxxEdSr3fUrsdU2nNa1mPI6K80K_8RWWJ7RbK/s546/%D0%92%D0%B5%D1%82%D0%B7%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="546" data-original-width="460" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgF_ykFH0eM4jScdTpq7IKrGLTSNoxZJZgfk8HuGa3FOkGQVMv3BlaMNJ2B6Vh0tNc7_argF7CWcynY4z6-lOtiRtpB0OPlgYdviKCFvR2sllahRlRkSeJro-kQdk9BdW7DxqOhUYQIZBXqs0R2TtIqbw4dxxEdSr3fUrsdU2nNa1mPI6K80K_8RWWJ7RbK/s16000/%D0%92%D0%B5%D1%82%D0%B7%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B1.png" /></a></div><div style="text-align: center;"><b><i>Герб Ветзелів</i></b></div><p><br /></p><p><span style="font-family: arial;"><i>Джерело: <span style="background-color: white;">Гербоўнік беларускай шляхты</span><span style="background-color: white;">. </span><span style="background-color: white;">Том</span><span style="background-color: white;">.</span><span style="background-color: white;">3</span><span style="background-color: white;">. "В". / Дз. Ч. Матвейчык [і інш.]; навук. рэд. А. Рахуба. Мінськ: Видавництво "Беларусь", 2014. 647 с.</span></i></span></p><p><span style="font-family: arial;"><i><span style="background-color: white;"><br /></span></i></span></p><p><span style="font-family: arial;"><i><span style="background-color: white;"><br /></span></i></span></p><div style="background-color: white;"><div style="font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><b><i><span style="font-family: verdana;">Читайте також :</span></i></b></div><div style="font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><b style="color: blue; font-family: verdana; font-size: small; font-style: italic; white-space-collapse: preserve;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b style="text-align: justify; text-indent: -15px; white-space-collapse: collapse;">* <a href="http://berest.blogspot.com/2013/02/blog-post_4.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Герби української шляхти</a>.</b></span></span></span></b></div><div><h3 class="post-title" style="line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/iv.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe;"><span style="font-family: verdana; font-size: x-small;"><i> Початки становлення української шляхти (від IV ст.)</i></span></span></a></h3></div><div><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana; font-size: x-small;"><i>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Шляхта часів Великого князівства Українського</a></i></span></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe;"><span style="font-family: verdana; font-size: x-small;"><i><b><br /></b></i></span></span></div><div><div><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana; font-size: x-small;"><i>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики</a></i></span></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe;"><span style="font-family: verdana; font-size: x-small;"><i><b><br /></b></i></span></span></div><div><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana; font-size: x-small;"><i>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Повний титул Гетьманів України</a></i></span></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana; font-size: x-small;"><i><br /></i></span></b></span></div></div></div><div style="background-color: white;"><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana; font-size: x-small;"><i><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space-collapse: preserve;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">* </span></span></span></span></span></span></span></span></span></span><span face="verdana, sans-serif" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</a></span></i></span></b></span></div><div style="background-color: white;"><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana; font-size: x-small;"><i><br /></i></span></b></span></div><p><i><b><span style="font-family: verdana; font-size: x-small;"></span></b></i></p><div style="background-color: white;"><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana; font-size: x-small;"><i><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space-collapse: preserve;"><span style="white-space-collapse: collapse;">* </span><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; padding-left: 20px; white-space-collapse: collapse;"><a href="http://berest.blogspot.com/2020/05/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські королівські та шляхетські титули</a></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space-collapse: preserve;"><br /></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space-collapse: preserve;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)</a></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space-collapse: preserve;"><div style="color: black; white-space-collapse: collapse;"><div><span face=""verdana" , sans-serif" style="color: blue;"><b style="white-space-collapse: preserve;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b style="text-indent: -15px; white-space-collapse: collapse;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space-collapse: preserve;">
* </span><a href="https://berest.blogspot.com/2017/08/v-v.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Синьо-жовтий прапор в европейських гербовниках ХІV</a>-<a href="https://berest.blogspot.com/2017/08/v-v.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;">ХV</a> ст.</b></span></span></span></b></span></div><div><span face=""verdana" , sans-serif" style="color: blue;"><b style="white-space-collapse: preserve;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b style="text-indent: -15px; white-space-collapse: collapse;"><br /></b></span></span></span></b></span></div><span face=""verdana" , sans-serif" style="color: blue;"><b style="white-space-collapse: preserve;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px;">* </span><span style="text-indent: -15px;"><b><u><a href="http://berest.blogspot.com/2017/02/xiii.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Перші згадки про Тризуб в європейських гербовниках.</a></u></b></span></span></span></span></b><span style="white-space-collapse: preserve;"><br /></span></span></div><div style="color: black; white-space-collapse: collapse;"><br /></div><div style="color: black; white-space-collapse: collapse;"><span face=""verdana" , sans-serif" style="color: blue;"><b style="white-space-collapse: preserve;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><b style="text-align: justify; text-indent: -15px; white-space-collapse: collapse;">* <a href="http://berest.blogspot.com/2012/08/blog-post_23.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Синьо-жовтий прапор у слов'янських народів</a>.</b></span></span></span></b></span></div><div style="color: black; white-space-collapse: collapse;"><br /></div></div></i></span></b></span></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-44538372667666632542023-07-12T09:56:00.002+03:002023-07-12T09:56:58.773+03:00Золота Хоругва - міська козацька варта Києва<div><b>Історія міської столичної варти "Золотої Хоругви" тісно пов'язана та ґрунтується на існуванні в Києві самоврядування та бере свої витоки з надання йому Магдебурзького права наприкінці ХV ст.</b></div><div><br /></div><div>Міська гвардія (по сучасному муніципальна міліція), як і міське самоуправління, існували в тому чи іншому вигляді ще з часів Великого князівства Київського (Київської Русі). <br />При цьому, офіційне запровадження Магдебурзького права в Києві більшість істориків розглядають як прояв тяглості давньоруської (давньоукраїнської) традиції міського самоврядування та прагнення містян до відновлення тих вольностей, які збереглись в історичній пам'яті.</div><div><br /></div><div>1471 року Великий князь Литовський і Руський Казимир, після ліквідації удільного Київського князівства, видає т.з."Київський привілей", який був адресований київському міщанству та став основним законодавчим актом в подальшому розвитку міського самоуправління. </div><div><br /></div><div>Саме спираючись на цей "привілей", наступний Великий князь Литовський і Руський Олександр надає 1499 р. (за іншими даними 1494 р.) Магдебурзьке право Києву. </div><div>Хоча в тому ж привілеї Великого князя Литовського і Руського Олександра від 1494 р. сказано: «пожалували ми міщан Київських по давньому (праву), як було при Витовті». </div><div>Таким чином ще на початку XV ст. в Києві існувало відповідне самоврядування. </div><div><br />Відповідно до документів часів Великого князя Олександра значну роль у життєдіяльності міста відіграє саме міська громада та війт, як її керівник. </div><div>Зокрема на війта було покладено не лише право суду в карних справах, але й контроль за пожежною безпекою та контроль за забороною палити в ночі (оскільки забудова в місті була майже суцільно дерев'яною). Зрозуміло, що для контролю за порядком та притяганням до відповідальності порушників, що входило до обов'язків міського війта, потрібні були відповідні муніципальні підрозділи, тобто міська варта. .<br /><br />Назва та структура таких підрозділів в документах не збереглись, проте можна з впевненістю сказати, що ці підрозділи були прообразами та попередниками наступної "Золотої Хоругви".<br />Схожі приклади існування міських варт ми зустрічаємо й в інших містах, що мали Магдебурзьке право.</div><div><br /></div><div>Ще однією загальноєвропейською традицією була наявність у таких містах власних гербів.</div><div>Герб - як символ суверенітету та автономії мали не лише удільні князівства: Київське, Чернігівське, Сіверське, Волинське, Подільське, тощо, але й міста, що мали Магдебурзьке право. </div><div><br /></div><div>При цьому слід відмітити, що зображення архістратига Михаїла спочатку використовувалось як знак князівської влади. Вперше зображення Св. Михайла застосував Великий князь Київський Мстислав на своїй особистій печатці в 1130 р. Пізніше він став династичним гербом Мономаховичів, але ще довго не був гербом Києва. </div><div><br /></div><div>Найстаріше зображення міського герба Києва датується тим самим часом, що й надання йому Магдебурзького права.</div><div>Перше задокументоване кольорове зображення лука зі стрілою як герба Києва міститься в кольоровому гербовнику Конрада Ґрюненберґа від 1480 року.</div><div>Близько 1595 р. зустрічаємо згадки вже про зображення на гербі лука-самостріла, як варіанта герба Києва. <br />Зображення руки, що тримає самостріл було названо Кушею: від типу лука з пристроєм для натягування тятиви. В літописному описі цього герба зазначаюся, що він в Києві був "іздавна". </div><div><br /></div><div>Герб із Кушею луком-самострілом в різних варіаціях існував як герб Києва у XVI—XVIII ст., про що свідчать як Київські знамена із зображеннямп лука і стріли, так і численні печатки Київського магістрату, які існували до 1775 року та наступу на міське самоуправління (і взагалі українську козацьку державну автономію) за часів Катерини ІІ. </div><div><br /></div><div>Саме київський міський герб і став основою для зображення на Золотій Хоругві - прапорі міської варти, від якої пішла й назва самого міського підрозділу. </div><div><br /></div><div>За часів Української Козацької держави та існування Київського полку частину повноважено по управлінню містом перебрала на себе козацька адміністрація. </div><div>Хоча самоуправління та Магдебурзьке право Києва неодноразово підтверджувалось як королями Речі Посполитої, так і царями Московськими, в залежності від того, під чією юрисдикцією перебувало в той чи інший період місто. </div><div><br /></div><div>В той же час, самоврядування в Києві гарантувалось й виборністю війта. В ХVII-XVIII ст. не лише війт (міський голова), але й бургомистри, радники та інші члени міської самоуправи повинні були обиратись "при зібранні всіх міщан, також цехових людей і вського поспольства вільними їх голосами".<br />Це право киян, зокрема, підтверджував своїми документами в 1720-х роках й Гетьман України Данило Апостол: "є здавна такий порядок, що війт обирається завжди за згодою всіх урядників і громадян, і ми, Гетьман, не змінюжмо цього звичаю". <br /><br /></div><div>За цими ж давніми традиціями Магдебурзького права, містян звільняли від військової служби, за рахунок чого формувалась для охорони міста піша і кінна міліція, так звана "Золота Хоругва". </div><div>В ХVII ст. ця Київська міщанська гвардія була існувала та діяла за зразками козацьких полків часів Гетьманщини.</div><div><br /></div><div>Спорідненою була й символіка київського магістрату та київського козацького полку. </div><div>Так, на козацьких прапорах, які збереглися в описах з часів визвольної війни Богдана Хмельницького, вживалися такі кольори: червоний і малиновий - 8 разів, білий - 7, блакитний - 6, жовтий - 5, чорний - 4, зелений - 1 раз. Всього зберіглося 14 описів прапорів. <br />Але з відомих прапорів саме Київського козацького полку більшість з них має зображення лука зі стрілою. </div><div><br /></div><div>1733 р. імператрицею Анною була видана "Височайша резолюція на доповідь поліцмейстерської канцелярії про заснування поліції в містах", відповідно до якої в 23 містах ( у тому числі у Києві) було створено поліцейські контори, хоча міська муніципальна варта продовжувала своє існування. </div><div><br /></div><div>Козацький гвардійський підрозділ "Золота Хоругва", що під час бурхливих подій початку ХVIIІ ст. виконував й військові функції та захищав місто під час нападів, згодом було повністю підпорядковано магістрату й він почав виконувати лише сторожові, а пізніше й парадно-представницькі функції. </div><div><br /></div><div>В другій половині ХVIIІ ст. до "Золотої Хоругви", окрім кінноти входило близько двох тисяч піших добровольців, делегованих Київським міськими цехами, артилеристи (що відповідали за святкові салюти) та військовий оркестр. </div><div><br /></div><div>Ліквідація Гетьманщини, Козацької автономії та губернська реформа Катерини ІІ 1775 р. на деякий час призвела й до ліквідації самоврядування в Києві. </div><div>Але вже 1797 року цар Павло І спеціальною грамотою повернув Магдебурзьке право Києву. </div><div><br /></div><div>З цієї нагоди було влаштовано урочистий маршу Подолом, центральну роль в якому відігравали саме підрозділі "Золотої Хоругви". Учасниками параду була кіннота, що складалася з представників синів магістратського вищого керівництва та 15 піших цехових колон. Цехові колони йшли зі своїми цеховими хоругвами, а попереду всіх колон виступала "Золота Хоругва".</div><div><br /></div><div>До того ж слід відмітити, що у Петербурзі, де була створена "Герольдмейстерська контора", що розробляла проекти гербів для окупованих Російською імперією міст і країв, ще у 1722 р. було створено проект герба для Києва: срібного Архистратига з мечем і щитом на блакитному тлі. </div><div>Який Катерина II, після скасування Магдебурзького права в Києві, 1782 року надала йому як новий імперський герб. Проте "Золота Хоругва" продовжувала використовувати зображення синього лука зі стрілою на золотому полі як свій історичний герб. Зображення лука-самостріла (куша) було й на печатці магістрату Києва, аж до остаточного скасування Магдебурзького права.</div><div><br /></div><div>Міська варта була одягнена також за давньою козацькою традицією: в кунтуші з вишитими поясами, в зелений або темно-синій (аж до фіолетового) кольори, в черкески, червоні шаровари, смушкові шапки з малиновими шликами. </div><div>За описом Миколи Закревського одяг "Золота Хоругва" мала наступний: «…у кунтуші поверх жупана, на давній покрій, з тонкого світло-зеленого сукна, рукави якого з прорізами закинуті назад (на відліт), усі шви викладені золотим шнуром; під цим кунтушем знаходиться каптан (жупан) звичайно атласний, фіолетового кольору. На голові висока шапка з кримських cмушків, бархатний верх якої, малинового кольору, прикрашений золотою китицею. Через плече висить ладунка (патронташ); до шовкового пояса підвішена шабля».</div><div><br /></div><div>Коли новий цар Олександр І новою спеціальною грамотою 1802 року підтвердив Києву Магдебурзьке право "з усіма його привілеями" та розширив повноваження магістрату, відбулись нові святкування та урочистості з цієї нагоди.</div><div>Як пише історик А. Яковлів " у парадному вбранні по три в ряд з шаблями наголо процесію очолили почесні реєстрові міщани "Золотої Хоругви". За золотою магістратською хоругвою Києва несли царську грамоту на оздобленій золотими шнурами й китицями подушці. В соборі службу Божу відправив митрополит Гавриїл за присутності військового і цивільного губернаторів, генералів та інших офіційних і почесних гостей. Увечері було влаштовано великий банкет, запалено ілюмінацію, гриміли гармати, урочисте святкування тривало три дні".</div><div><br /></div><div>Отже, на </div><div><br /></div><div>Під патронатом магістрату та за активної участі міської варти проходили у Києва всі урочисті святкові паради, заходи, ярмарки, зустрічі офіційних та іноземних делегацій, тощо.</div><div><br /></div><div>Основними днями, коли влаштовувались маштабні видовищні міські свята за участю "Золотої Хоругви" були Різдво, Водохреща, Маковія та Святого Архистратига Михаїла.</div><div><br /></div><div>Як свідчать архівні документи та спогади очевидців, у такі дні тисячі киян заповнювали вулиці, щоб подивитись на урочисту ходу "Золотої Хоругви", що супроводжувався великим парадом, грою оркестрів та салютом з гармат.</div><div><br /></div><div>Основними та найбільш пишними були дві церемонії: на Маковія 1 (14) серпня та на Водохреща 6 (19) січня. </div><div><br /></div><div>Маковія, яке ще називалось свято Спаса на Воді - до середини ХІХ ст., згідно давньокиївської православної традиції вважалось днем Хрещення Русі, тому саме цей день був одним з найбільш урочистих та святкових. </div><div>Недарма ж й пам'ятник Магдебурзькому праву, кияни ще по іншому називали "нижній пам'ятник князю Володимиру" або "пам'ятник Хрещенню Русі". </div><div><br /></div><div>Маковійський (Хрещенню Русі) та Водохрещенський міські паради були загальноміськими святами, які об’єднували міщан, ремісничі цехи та інших киян в єдину суспільну спільноту, й своїми коріннями уходили в церемонії з нагоди зустрічі в столиці князів або гетьманів.</div><div><br /></div><div>Отже, з найбільшим розмахом проводилися святкові урочистості на Стас на Воді (Хрещення Русі) - 1 серпня та Богоявлення (Водохреща) - 6 січня. В ці дні міська варта збирала до двох тисяч піхотинців від усіх п’ятнадцяти ремісничих цехів і п’ятсот вершників під золотою хоругвою. </div><div>Вони марширували у святковому парадному вбранні вулицями Подолу, демонструючи вправність, володіння зброєю та вірність давнім традиціям і звичаям. </div><div><div><br /></div></div><div>Під час приїзду до Києва високопосадовців або іноземних делегацій міська козацька варта виконувала роль почесного караулу та інші церемоніальні функції, у своїх розкішних національних одностроях.</div><div><br /></div><div>Також "Золота Хоругва" брала основну участь в почесних жалобних процесіях за спочилими війтами, старшинами магістрату, цехмістрами та іншими офіційними й державними особами. </div><div> </div><div>Міська варта взяла активну участь в захисті міста та його обороні від можливих нападів під час польського постання 1830-1831 років, яке охопило також й всю Правобережну Україну. <br />Проте це стало й лебединою піснею "Золотої Хоругви".</div><div><br /></div><div>1835 року Магдебурзьке право в Києві було скасоване, а магістрат (й відповідно всі його підрозділи) були розформовані. </div><div><br /></div><div>Для киян саме існування самоврядування, а також наявність такого видимого та символічного його атрибуту як міська "Золота Хоругва" були не лише ознакою міщанських прав та привілеїв, але й відгоміном існування власної державності, як за часів Великого князівства Київського (Київської Русі), так і за зовсім для них недавньої Козацької держави (Гетьманщини). </div><div><br /></div><div>У вірші «Сум киян про втрату магдебурзького права» невідомий автор пише: </div><div>...</div><div>Старожилость годі знати </div><div>Й Золотую Хоругву, -</div><div>Пора муштри забувати </div><div>І парадную гульбу. </div><div><br /></div><div>Всіхъ, здаєця, порівняли, </div><div>Хоть черкеску покидай; </div><div>Коли права прогуляли, </div><div>То і військо забувай. </div><div>..........</div><div>Замутила вража сила, </div><div>Мабуть кара і на насъ, </div><div>Все до щенту погубила. </div><div>Годі! вже ввірвався бас...</div><div><br /></div><div>Наварили горщік каші, </div><div>да не вміли виїдать, </div><div>прогуляли права наші, </div><div>москаль буде панувать". </div><div><br /></div><div>Наявність в Києві у ХVІІ-ХІХ ст. міської варти "Золотої Хоругви", що мала аналоги в різних європейських (особливо столичних) містах, та не мала подібних прикладів в жодному іншому місті Російської імперії, свідчіть про збереження киянами своєї національної ідентичності та зберігання традицій самоуправління, протягом століть, - як під пануванням Речі Посполитої, так й під російським царатом.<br />А відновлення знань про столичну "Золоту Хоругву", особливо - залучення історичних мотивів та реставрація цього підрозділу на рівні міської влади, з участю відтвореної "Золотої Хоругви" в різних міських атракціях чи святкуваннях - безумовно додасть Києву туристичної привабливості та цілком автентичного шарму. </div><div><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhymNT1o7bbpAedxnEExnoMXNJDZbnHzg-HNXZhfNPF1qiVHJyXKSToCJPTFIaqwN1cnB-_S5eFfMGxursb9kUELA0tdhX9cAcWJ0bLe_997hLL_5rgZqf0boGrrVdXgF36FyJg2TlQ3gYIhwnU14PW7Mcj5XdHxS7m6Cwk5uzlmD6bs5QSS3OWEYNxITBY/s1041/ZolHor.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="606" data-original-width="1041" height="233" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhymNT1o7bbpAedxnEExnoMXNJDZbnHzg-HNXZhfNPF1qiVHJyXKSToCJPTFIaqwN1cnB-_S5eFfMGxursb9kUELA0tdhX9cAcWJ0bLe_997hLL_5rgZqf0boGrrVdXgF36FyJg2TlQ3gYIhwnU14PW7Mcj5XdHxS7m6Cwk5uzlmD6bs5QSS3OWEYNxITBY/w400-h233/ZolHor.png" width="400" /></a></div><br /><div><br /></div><div><br /></div><div><a href="http://baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/view/187/5192/10897-1" target="_blank"><i><b>Джерело: </b></i></a></div><div><br /></div><div><br /></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-9203389466049825482023-06-28T16:09:00.003+03:002023-06-28T16:09:40.528+03:00Мотиви освітньої міграції в рамках поліпшення інформаційної культури шляхом залучення туристичних дестинацій<p><span style="font-family: verdana;"><i> Анотація.</i> Мета доповіді є розглянути важливість залучення до процесів </span><span style="font-family: verdana;">творення і підвищення рівня інформаційної культури в українському соціумі, а </span><span style="font-family: verdana;">також ввести до наукового обігу, як один з мотивів освітньої міграції та </span><span style="font-family: verdana;">важливий аспект всього соціального, політичного, духовного, культурного </span><span style="font-family: verdana;">життя суспільства – належний розвиток та функціонування туристичних </span><span style="font-family: verdana;">дестинацій. Для сучасної людини відвідання історико-культурних пам’яток, </span><span style="font-family: verdana;">туристичних дестинацій, створених на їх основі, є такою ж важливою </span><span style="font-family: verdana;">складовою інформаційної, культурної комунікації, етапами життя і розвитку, як </span><span style="font-family: verdana;">й освіта, наука, розвиток творчих здібностей, самоідентифікація та </span><span style="font-family: verdana;">самореалізація.</span></p><p><br /></p><p><span style="font-family: verdana;">Нині перед українським суспільством постала низка нагальних викликів.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Це і військова агресія сусідньої держави, і знищення міст й руйнування</span></p><p><span style="font-family: verdana;">культурних пам’яток, інформаційні атаки, перекручування фактів та підміна</span></p><p><span style="font-family: verdana;">історії окупантом, це і зазіхання на духовну спадщину, культурну пам’ять,</span></p><p><span style="font-family: verdana;">перешкоджання освітньому процесу та виїзд великої кількості осіб, особливо</span></p><p><span style="font-family: verdana;">дітей та молоді, закордон. Хоча й до повномасштабної агресії з боку РФ 2022</span></p><p><span style="font-family: verdana;">року, в силу різноманітних обставин – глобальних і локальних, військових</span></p><p><span style="font-family: verdana;">(окупація Криму та Донбасу з лютого 2014 року Кремлем), суспільно-п</span><span style="font-family: verdana;">олітичних, економічних, соціальних та інших – спостерігалась активна освітня </span><span style="font-family: verdana;">міграція вітчизняної учнівської та студентської спільноти.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Мотиви і причини освітньої міграції різноманітні. Однак, необхідно</span></p><p><span style="font-family: verdana;">зауважити, що одним з недостатньо досліджених мотивів даного феномену є</span></p><p><span style="font-family: verdana;">стан інформаційної культури в державі. Події останніх років наочно довели, що </span><span style="font-family: verdana;">потреба забезпечення інформаційної безпеки, питання поліпшення</span></p><p><span style="font-family: verdana;">інформаційної культури соціуму є не менш важливими та є невід’ємними</span></p><p><span style="font-family: verdana;">складовими успішного державотворення та процвітання народу, ніж</span></p><p><span style="font-family: verdana;">конкурентоздатна економіка чи міцне військо.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Розвиток інформаційної культури, що є потрібною, вагомою складовою</span></p><p><span style="font-family: verdana;">загальної культури суспільства, відбувається завдяки поширенню відповідної</span></p><p><span style="font-family: verdana;">актуальної інформації, знань, фактів, переконань тощо. Інформаційна культура </span><span style="font-family: verdana;">означується як алгоритм вчинків і дій особи в інформаційному середовищі, які </span><span style="font-family: verdana;">безпосередньо чи опосередковано впливають на всю її життєдіяльність.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Належне дослідження всіх складових інформаційної культури дає підставу</span></p><p><span style="font-family: verdana;">стверджувати, що вона є теоретичною основою формування свідомості</span></p><p><span style="font-family: verdana;">особистості, нації, міжнародних спільнот. Все це, в свою чергу, робить</span></p><p><span style="font-family: verdana;">актуальним приділення більшої уваги етапам розробки й застосування</span></p><p><span style="font-family: verdana;">інформаційних технології, суспільних комунікації, що мають чіткий вплив на</span></p><p><span style="font-family: verdana;">формування та розвиток інформаційного середовища [2, 67].</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Таким чином, можемо зазначити, що до основних мотивів, що впливають</span></p><p><span style="font-family: verdana;">на прийняття рішення стосовно освітньої міграції, окрім економічних,</span></p><p><span style="font-family: verdana;">соціальних, політичних, відносяться також й культурні, духовні, інформаційні.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Від того, в якому соціокультурному середовищі перебуває особа, яку</span></p><p><span style="font-family: verdana;">інформацію вона отримує, які культурні чинники на неї впливають, до яких</span></p><p><span style="font-family: verdana;">матеріальної історико-культурної спадщини та духовних цінностей, особливо в</span></p><p><span style="font-family: verdana;">ранньому й молодому віці, людина дотична (або не дотична) залежить, також, й </span><span style="font-family: verdana;">вибір її життєвого шляху. А, відповідно, цими чинниками корелюються й</span></p><p><span style="font-family: verdana;">рішення щодо місця навчання чи мотиви освітньої міграції.</span></p><p><span style="font-family: verdana;"><br /></span></p><p><span style="font-family: verdana;">Останні десятиліття туризм був, а в багатьох країнах світу й зараз</span></p><p><span style="font-family: verdana;">залишається, важливою галуззю економіки, складовою політики розвинутих</span></p><p><span style="font-family: verdana;">держав інформаційного просування себе в світі та міжнародного культурного</span></p><p><span style="font-family: verdana;">діалогу. Успішний розвиток туризму неможливий без функціонування та</span></p><p><span style="font-family: verdana;">розвитку туристичних дестинацій. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">А туристичні дестинації формуються на </span><span style="font-family: verdana;">основі історико-культурних чи природніх пам’яток, музеїв, фестивалів тощо, </span><span style="font-family: verdana;">які вдало використовують здобутки місцевої культури, наявність артефактів, </span><span style="font-family: verdana;">звичаїв, особливостей місцевості, креативних ідей, що підтримуються </span><span style="font-family: verdana;">професійним інформаційним супроводом. Отже, бачимо, що дуже важливим є </span><span style="font-family: verdana;">інформаційна культура, що включає, серед іншого, переконання та знання, які </span><span style="font-family: verdana;">належать і передаються з покоління в покоління через процеси формальної та </span><span style="font-family: verdana;">неформальної освіти. У контексті інформаційної культури, як складової </span><span style="font-family: verdana;">формування суспільних мотивів, із залученням в інформаційний </span><span style="font-family: verdana;">соціокультурний простір туристичних дестинацій, вагомим є поширення </span><span style="font-family: verdana;">культурних ідей, які будуть адаптуватися до парадигми розвитку туризму й </span><span style="font-family: verdana;">освіти. Через свій глобальний характер парадигма туризму є такою, яка має </span><span style="font-family: verdana;">універсальні стандарти. Таким чином, епістемологічна обізнаність важлива для </span><span style="font-family: verdana;">прийняття багатьох рішень [3], в тому числі й в ракурсі мотивів освітньої </span><span style="font-family: verdana;">міграції, яку можна коригувати через активізації належної підтримки розвитку </span><span style="font-family: verdana;">туристичних дестинацій, за допомогою розроблення комплексних державних та </span><span style="font-family: verdana;">регіональних програм, використання існуючих навчальних закладів та зусиль </span><span style="font-family: verdana;">місцевої влади й зацікавлених неурядових організацій.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">З огляду на це, можемо констатувати, що туристична діяльність, </span><span style="font-family: verdana;">туристичні дестинації здатні інтегрувати наріжні процеси трансформації </span><span style="font-family: verdana;">суспільства й інформаційної культури, нарівні з освітою, наукою та іншими </span><span style="font-family: verdana;">націо- та державотворчими чинниками. Більше того, туристичні подорожі, </span><span style="font-family: verdana;">відвідання туристичних дестинацій сприяють формуванню соціально-</span><span style="font-family: verdana;">культурної ідентичності, покрашенню самосвідомості і формуванню </span><span style="font-family: verdana;">особистості [1, 114]. Отже, розвиток туристичних дестинацій має вплив як на </span><span style="font-family: verdana;">мотиви освітньої міграції в рамках поліпшення інформаційної культури, так й </span><span style="font-family: verdana;">на загальні суспільні настрої. А, як наслідок, змінює й внутрішньополітичну </span><span style="font-family: verdana;">ситуацію та міжнародні відносини.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Висновки. Туристичні дестинації постають як вагомий чинник та</span></p><p><span style="font-family: verdana;">фундаментальний соціокультурний феномен формування і розвитку</span></p><p><span style="font-family: verdana;">суспільства. Вони беруть участь в гуманітарному творенні економічних,</span></p><p><span style="font-family: verdana;">соціальних, політичних, наукових, освітніх, інформаційних процесів. Також</span></p><p><span style="font-family: verdana;">туристичні дестинації дотичні до типів споживання, способу мислення та</span></p><p><span style="font-family: verdana;">мотивації вчинків особистості, моделей і форм інформаційної комунікації,</span></p><p><span style="font-family: verdana;">мотивів освітньої міграції тощо. Все це потребує подальших наукових</span></p><p><span style="font-family: verdana;">студіювань, в тому числі, в рамках поліпшення рівня інформаційної культури</span></p><p><span style="font-family: verdana;">нашого суспільства, шляхом залучення в цей процес концепцій та реалізації</span></p><p><span style="font-family: verdana;">пропозицій щодо розвитку сучасних туристичних дестинацій в Україні.</span></p><p><span style="font-family: verdana;"><br /></span></p><p><span style="font-family: verdana;"><i>Список літератури</i></span></p><p><span style="font-family: verdana;">1. Дичковський С. І. Інтеграція туризму в процеси культури. Питання</span></p><p><span style="font-family: verdana;">культурології. Київ, 2020. № 36. С. 110-119.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">2. Чаркіна Т. І. Проблеми дослідження інформаційної культури. Актуальні</span></p><p><span style="font-family: verdana;">проблеми філософії та соціології : Науково-практичний журнал. Національний</span></p><p><span style="font-family: verdana;">університет &quot;Одеська юридична академія&quot;, Одеса, 2021. Вип. 33. С. 67-71.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">3. Marhomi C. L. Cultural Tourism and Knowledge Management: The</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Importance of Epistemological Awareness in Cultural Tourism Destination</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Management. Digital Press Social Sciences and Humanities. 2023. 9: 00003. doi:</span></p><p><span style="font-family: verdana;">https://doi.org/10.29037/digitalpress.409435</span></p><p><span style="font-family: verdana;"><br /></span></p><p><i><span style="font-family: verdana;">Видання: Освітня міграція: мотиви та пріоритети: матеріали наук. семінару / за заг. ред. д.е.н., проф. С.О. Гуткевич Київ: НУХТ, 2023. </span><span style="font-family: verdana;">Ч. 1. 76 с. </span><span style="font-family: verdana;"><br /></span><span style="font-family: verdana;">Серія "Інформаційна культура в сучасному світі".Випуск 25. </span></i></p><p><i><span style="font-family: verdana;"><br /></span></i></p><p><i></i></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><i><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjCHusZr0EQyhfOKhUaNxkseXT3PFVNMUItfPQnBkwBi4Bad7ziPPjmXzfi9ci3AosM0wyApsz8UEJ37OHd57BdexvTS2bI9imB5fS1S81hdn0rkWLD0W-GW7-1HPVjOVNiOcpe2d3-l2bzhOrx7P4z8fuYVN1sH89sAfQWlYRV1Bkjv21l0igFMrqa60m1/s3130/20230627_181759.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="3130" data-original-width="2239" height="469" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjCHusZr0EQyhfOKhUaNxkseXT3PFVNMUItfPQnBkwBi4Bad7ziPPjmXzfi9ci3AosM0wyApsz8UEJ37OHd57BdexvTS2bI9imB5fS1S81hdn0rkWLD0W-GW7-1HPVjOVNiOcpe2d3-l2bzhOrx7P4z8fuYVN1sH89sAfQWlYRV1Bkjv21l0igFMrqa60m1/w335-h469/20230627_181759.jpg" width="335" /></a></i></div><i><br /><span style="font-family: verdana;"><br /></span></i><p></p>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-54098427972861520342022-09-09T12:51:00.000+03:002022-09-09T12:51:03.053+03:00Хто найдовше правив Україною<p><b><i> Список монархів, князів, королів, гетьманів та інших правителів України, що правили найдовше.</i></b></p><p>Аттіла (Ґатило) - каган (князь) союзу гунів і антів, мав титул «Аттіла, нащадок Великого Німрода. Вихованець Енгадді. З Ласки Божої, Король Ґунів, Ґотів, Датчан і Мідян. Жах Світу», правив у 434-453 рр. <br />При владі 19 років.</p><p><b>Велике князівство Київське (Київська Русь)</b><br />Володимир І Святославович - Великий князь Київський, правив у 979-1015 рр.<br />При владі 36 років.</p><p>Ярослав І Мудрий - Великий князь Київський, правив у 1019-1054 рр.<br />При владі 35 років.</p><p>Ізяслав І Ярославич - Великий князь Київський, Король Руси, правив у 1054-1078 (з перервами). <br />При владі 24 роки.</p><p>Володимир ІІ Мономах - Великий князь Київський, правив у 1113-1125 рр.<br />При владі 12 років.</p><p><b>Королівство Руси</b><br />Роман Мстиславич - князь Волинський, Галицький, Великий князь Київський, Володар і Самодержец всієї Руси, правив у 1170-1205 рр.<br />При владі 35 років.</p><p>Данило Романович - Великий князь Київський, Король Руси, правив у 1205-1264 (з перервами).<br />При владі 59 років.</p><p>Лев І Данилович - Король Руси, Великий князь Київський, правив у 1269-1301 рр.<br />При владі 32 роки.</p><p><b>Великі князі Литовські і Руські (Українські)</b><br />Вітовт - Великий князь Литовський, Руський (Український) і Жемантійський, правив у 1385-1430.<br />При владі 45 років.</p><p><b>Королі Польщі, Угорщини, Речі Посполитої</b><br />Людовик Анжуйський - Король Угорщини (1342-1382) Король Руси (1370-1382).<br />При владі 40 (12) років. </p><p>Сигізмунд Люксембург - Король Угорщини, король Галичини і Волині (1387-1437), король Богемії (1419-1421, 1436-1437), імператор Священної Римської імперії (1433-1437). <br />При владі 50 років. </p><p>Володислав II Ягайло - Великий князь Литовський і Руський (Український) у 1377-1381, 1382-1386 і король Польщі і Руси у 1386-1434 рр.<br />При владі 57 років. </p><p>Казимир IV Ягеллончик - Великий князь Литовський і Руський (Український) у 1440-1492 та король Польщі, пан і дідич Руси у 1447-1492 рр.<br />При владі 52 роки. </p><p>Сигізмунд III Ваза - Король Польщі, Великий князь Литовський, Великий князь Руський (Український), Прусський, Мазовецький, Жмудський, Київський, Волинський, Підляський, тощо, правив у 1587-1632 рр.<br />При владі 45 років.</p><p><b>Козацька держава (Гетьманщина)</b><br />Іван Мазепа - Князь і Гетьман всієї України, правив у 1687-1709 рр.<br />При владі 22 роки. </p><p>Кирило Розумовський - Гетьман всієї України, правив у 1750-1764 рр.<br />При владі 14 років.</p><p><b>Австро-Угорська імперія</b><br />Марія Терезія - імператриця Священної Римської імперії, королева Угорщини, королева Богемії, королева Галичини та Володимирії (Волині), правила у 1740-1780 рр.<br />При владі 40 років. </p><p>Франц Йосип I - імператор Австро-Угорщини, Богемії ,король Галичини та Володимирії (Волині), Великий герцог Буковини, правив у 1848–1916 рр.<br />При владі 68 років.</p><p><br /></p><p><b><i>Таким чином, Україною або українськими землями найдовше правили наступні монархи:<br /></i></b>1. Франц Йосип I - імператор Австро-Угорщини, Богемії, король Галичини та Володимерії (Волині), Великий герцог Буковини, правив у 1848–1916 рр.<br />При владі 68 років.<br />2. Данило Романович - Великий князь Київський, Король Руси, правив у 1205-1264 (з перервами).<br />При владі 59 років (з перервами).<br />3. Володислав II Ягайло - Великий князь Литовський і Руський (Український) у 1377-1381, 1382-1386 і король Польщі і Руси у 1386-1434 рр.<br />При владі 57 років (з перервами).<br />4. Казимир IV Ягеллончик - Великий князь Литовський і Руський (Український) у 1440-1492 та король Польщі, пан і дідич Руси у 1447-1492 рр.<br />При владі 52 роки. </p><p><b><i><br />Серед Європейських монархів на троні довше всього перебували: </i></b></p><p>Король Франції Людовик XIV де Бурбон - правив 72 роки (1643-1715).<br />Великий князь Ліхтенштейну Йоганн II - правив 71 рік (1858-1929). <br />Королева Великобританії Єлизавета II - правила 70 років (1952-2022).</p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgKUKWegebpxc5L85gAOazobtkuEd6CG5b11aRxCQtbtyukITivpph2Dkm2j6Tmt7FH2e-k9I1i-nQraVH4aChHw0qzacYvOZ-I-JCAz_9s8PadPh4AVxKzwdRgY0sYVBvHlF-L8riod553oqwwHRVPiTLFkTyVZW8vaqHk1X9JWeKLDqtcHuWjxHGzWw/s2256/MonarhyUA.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2256" data-original-width="1736" height="640" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgKUKWegebpxc5L85gAOazobtkuEd6CG5b11aRxCQtbtyukITivpph2Dkm2j6Tmt7FH2e-k9I1i-nQraVH4aChHw0qzacYvOZ-I-JCAz_9s8PadPh4AVxKzwdRgY0sYVBvHlF-L8riod553oqwwHRVPiTLFkTyVZW8vaqHk1X9JWeKLDqtcHuWjxHGzWw/w493-h640/MonarhyUA.png" width="493" /></a></div><br /><p><br /></p>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-58754019193214258152022-07-01T20:36:00.003+03:002022-07-01T20:36:58.646+03:00РОЗВИТОК ТУРИСТИЧНИХ ДЕСТИНАЦІЙ ЯК КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ КОМПОНЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ<p><span style="font-family: times; font-size: medium;"><b>Фахове дослідження, реставрація та збереження історико-культурних пам’яток, цілеспрямований розвиток туристичної галузі, розробка
на державному рівні культурологічних програм, на основі яких буде
проводитись розвиток туристичних дестинацій мають важливе значення не
тільки для соціально-економічного прогресу в країні, але також сприяють
збереженню та відновленню історико-культурних об’єктів, й є одним з
ключових факторів для розбудови цивілізованої, розвиненої, успішної держави.</b></span></p><p><span style="font-family: times;"><span style="font-size: medium;">Розвиток туристичної галузі, зокрема культурного туризму,
пов’язаного з історико-культурними пам’ятками, а також розвиток туристичних
дестинацій та відповідної транспортної й сервісної інфраструктури є не лише
вагомим чинником економічного розвитку того чи іншого регіону або країни,
але й також є значною складовою культурного розвитку подорожуючих; а,
відповідно є впливовим засобом для популяризації історії та культури країни чи
місцевості, де знаходиться та або інша туристична дестинація. Саме тому
питанню належного розвитку туристичних дестинацій має бути приділена
значна увага державних та місцевих органів влади.
</span></span></p><p><span style="font-family: times; font-size: medium;">Державна політика в галузі збереження історико-культурних пам’яток та розвитку туристичних дестинацій повинна
ґрунтуватись на фундаментальному вивчені історичного минулого та
відповідного знання значення культурних надбань попередніх поколінь.
Це, в свою чергу, має призводити до розробки і реалізації державних
програм щодо популяризації історико-культурних об’єктів, збереження та
поширення переказів, легенд, історичних матеріалів про їх становлення і
розвиток, історичних особистостей, пов’язаних з цими локаціям, що в сумі
робить відповідні туристичні об’єкти значно привабливішими та популярними
як серед вітчизняних, так і серед іноземних туристів. </span></p><p><span style="font-family: times; font-size: medium;">Матеріали і методи. Збереження в належному стані, реставрація (в разі
потреби) культурно-історичної спадщини напряму пов’язані з тою державною
політикою, яку проводить влада не лише у сфері охороні пам’яток, але й також
пов’язана з політикою, що реалізується у галузі розвитку туризму.
Так, у спеціальній доповіді ЮНЕСКО «Інвестування в культурне
різноманіття і діалог між культурами» наголошено, що: «.. Важливу роль в
справі поєднання прибуткових ініціатив з просуванням міжкультурного діалогу
відіграє туризм».
Для максимального економічного та культурологічного ефекту від
відвідання туристами того чи іншого культурно-історичного об’єкту важливо
щоб він був саме повноцінною туристичною дестинацією, яка має цілий набір
обпій та функцій важливих для туристів.
В тому випадку коли туристична дестинація є тим популярним, відомим,
привабливим для мандрівників місцем їх подорожі, що має відповідні готелі,
цікаві маршрути, широкий спектр додаткових послуг, вона стає «візитівкою»
країни, а також наочно демонструє відношення влади до власної історії, пам’яті
та культури.
Також державних органам необхідно приділяти більше уваги
соціокультурній сутності туризму, яка розкривається через відродження та
збереження історико-культурного простору.</span></p><p><span style="font-family: times; font-size: medium;">С. І. Дичковський відзначає, що туризм як предмет дослідження
відрізняється своєю міждисциплінарністю. До нього слід застосовувати такі
методи дослідження, як історичний, соціологічний, культурологічний тощо.
Отже, методологічною основою дослідження культурологічних аспектів
туризму є системний аналіз феномену туризму як складної ієрархічної системи,
що саморозвивається в соціокультурному та історичному просторі України.
Такі методи дослідження як порівняльно-історичний, ретроспективний,
історіографічний, семіотичний, тощо дозволяють визначити значимість
туризму в контексті функціонування і розвитку культури та наявності
державної політики в цій галузі.
Системний аналіз культурологічних аспектів дозволяє розглянути
множину внутрішніх і зовнішніх соціокультурних та історичних
взаємовідносин таким чином, щоб відрізнити аспекти туризму від інших
соціокультурних явищ.
Також культурологічний аналіз туризму та пов’язаних із ним
туристичних дестинацій обумовить формування теоретичних підходів до
вивчення туризму як культуротворчого чинника, що потребує особливої уваги з
боку держави та суспільства, як одного з фундаментальних передумов сталого
розвитку сфери культури і туризму. </span></p><p><span style="font-family: times; font-size: medium;">Результати і обговорення. Історико-культурні пам’ятки та туристичні
дестинації мають величезне символічне, історичне, ідеологічне,
культурологічне та ментальне значення. Але всі ці складові, їх прояв в
суспільстві, їх усвідомлення тими, хто відвідує ці туристичні локації напряму
залежить від того, яка інформація про ці пам’ятки поширюється, які програми
реалізують гіди й працівники музеїв – а це, в свою чергу, у великій мірі
залежить від тої інформаційної і культурної політики яку проводить держава. </span></p><p><span style="font-family: times; font-size: medium;">Сенси, а також факти й історії, які отримує турист під час відвідин
туристичних дестинацій впливають та формують свідомість самого туриста під
час його відвідання туристичного об’єкту. А в подальшому це впливає не лише
на мандрівника, а також на коло його спілкування, а у підсумку має значний влив як на місцевість чи регіон в якій розташована історико-культурна
пам’ятка, так й на інформаційне поле тієї держави, з якої прибував мандрівник.
У більшості розвинених, сильних держав туризм є одним з пріоритетних
напрямків, якому приділяють значну увагу, а влада цих країн різноманітними
засобами й програмами стимулює розвиток туристичної галузі.
А це, безумовно, неможливо без продуманої державної політики в галузі
туризму, відповідних інвестицій та створення умов для розвитку саме
культурного туризму.
Досвід переважної більшості європейських країн демонструє те, як
ґрунтовний продуманий підхід урядових структур щодо розвитку туристичних
дестинацій дає змогу як змобілізувати суспільство, так й створити відповідний
позитивний імідж для внутрішнього і зовнішнього туриста.
А це, в свою чергу, дає змогу створити з туристичних дестинацій чудовий
засіб отримання доходу, як для країни в цілому, так й для місцевих громад, як в
матеріальному, так і в нематеріальному вимірах. </span></p><p><span style="font-family: times; font-size: medium;">Висновки. Успішний розвиток туристичних дестинацій, а також туризму
й культури в цілому, неможливий без продуманої, стратегічної політики
держави в цьому напрямку.
А існування такої політики державних органів неможливо без
відповідного усвідомлення державними діячами власної історії та їх належного
культурного рівня свідомості, неможливо без належного осмислення
політичними діячами та чиновниками власної культурно-історичної
ідентичності.
З іншого боку, збереження історико-культурних пам’яток та розвиток
туристичних дестинації має великий вплив на процес такого ж усвідомлення в
суспільстві в цілому, позитивно вливає на його культуру та рівень освіченості.
Одночасно успішні культурно-туристичні дестинації є тим фактором, що
вливають на формування загальнонаціонального культурологічного
ментального простору в державі, підвищують престиж знання історії та
популяризують національну культуру. </span></p><p><span style="font-family: times; font-size: medium;">Увага уряду до цих питань та державні програми розвитку культурного
туризму, а також розвиток відповідної інфраструктури навколо туристичних
дестинацій безумовно сприятимуть становленню України як сучасної,
цивілізованої, успішної, європейської держави. </span></p><p><span style="font-family: times; font-size: medium;"><br /></span></p><p><span style="font-family: times; font-size: medium;">Тези доповіді з Конференції </span><span style="background-color: white; color: #222222;"><span style="font-family: times; font-size: medium;"><i>Proceedings of IV International Scientific and Practical Conference Kharkiv, Ukraine 1-3 November 2021.</i></span></span></p><p><span style="background-color: white; color: #222222;"><span style="font-family: times; font-size: medium;"></span></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="background-color: white; color: #222222;"><span style="font-family: times; font-size: medium;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg0jaYOBG_h_TYhx1ExpCWLMQNJEHUkUNzwggR0Hs8BXfZPU2B9HAXsNMm_yz9mirvlQW9uZXUsj19W7UWcLkTxJeVfA72k5_Ml4Z2LYuk4CjP9iG0r4fCgL4PffsAg79Y21ZSnrDRvw3cKXbrLeZ9FL4w10bJj5ooL6revOACEJlxVBOnaPWGKkxVcSA/s547/main_UA.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="404" data-original-width="547" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg0jaYOBG_h_TYhx1ExpCWLMQNJEHUkUNzwggR0Hs8BXfZPU2B9HAXsNMm_yz9mirvlQW9uZXUsj19W7UWcLkTxJeVfA72k5_Ml4Z2LYuk4CjP9iG0r4fCgL4PffsAg79Y21ZSnrDRvw3cKXbrLeZ9FL4w10bJj5ooL6revOACEJlxVBOnaPWGKkxVcSA/s16000/main_UA.jpg" /></a></span></span></div><span style="background-color: white; color: #222222;"><span style="font-family: times; font-size: medium;"><br /><i><br /></i></span></span><p></p>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-41086219636285325702021-08-22T18:46:00.002+03:002021-08-22T18:46:54.495+03:00Порядок престолонаслідування в Королівстві Русі<div><b><span style="font-family: verdana;">Престолонаслідування в Королівстві Руси-України.</span></b></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><span style="font-family: verdana;">У Великому князівстві Київському (Київськiй Русi) вже існувала усталена традицiя успадкування Князiвського престолу. <br />Навіть ті писемні пам’ятки, що збереглися: раннi угоди з Східною Римською імперією (Вiзантiєю), рiзнi редакцiї “Руської правди”, деякі статутні грамоти, свiдчать про наявнiсть та строгу регламентацiю спадкового права. </span><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><i>Детальніше читайте:</i> <br /></span><h3 class="post-title" style="line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/08/13801393.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; font-size: small;"><i style="background-color: white;">Порядок престолонаслідування у Великому князівстві Київському (Київській Русі)</i></span></a></h3></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span><div><span style="font-family: verdana;">Крiм того спадкове право iснувало практично у всiх правлячих династiях Европи, з якими Володимировичі-Ярославичі спілкувались або були спорiдненi. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Отже, Київська Русь принципово не відрізнялася від сусідніх держав, подібно як правляча Київська династія існувала за тими ж правилами, що й сусідні монарші династій. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Взаємини всередині велико-князівської та королівської династії Київської держави базувалися на традиційному родовому праві старшого, тобто того, хто був ближчим до засновника роду за родовою лінією. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Описана в <a href="https://berest.blogspot.com/2020/08/13801393.html" target="_blank">попередній статті</a> практика успадкування Київського трону доводить, що у Х-ХІІ ст. в Київський Руси існувала усталена практика успадкування престолу відповідно до т.з. ліствичого (родового) права. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Саме родове право було головним критерієм, згідно якого старший у роді Ярославичів (пізніше Мономаховичів, Романовичів) успадковував Київський престол і сюзеренітет над Великим князівством Київським (Київською Руссю). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">На практиці це означало, що старший син не міг успадкувати батьківський престол, якщо живими залишалися його дядьки - молодші брати померлого Володаря. <br />Саме тому старенький Судислав Володимирович (син Володимира Великого) залишався небезпечним для його племінників – Ярославичів і
вони змусили його прийняти чернецтво. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Але діти старшого брата зберігали перевагу над своїми двоюрідними братами. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Таке ж саме правило діяло і в удільних князівствах <a href="https://berest.blogspot.com/2011/09/blog-post_26.html" target="_blank">Ізяславичів</a>, Мономаховичів, Ольговичів, Ростиславичів, Мстиславичів, тощо. </span></div><div><br /></div><div><span style="font-family: verdana;">З часів правління <a href="https://berest.blogspot.com/2011/01/blog-post_20.html" target="_blank">Триумвірату Ярославичів</a>, Володимир Мономах першим порушив його, скориставшись "рішенням" народного віча, коли після смерті Великого князя Київського Святополка
Ізяславича організував своє “закликання” на Князівський престол, всупереч існуючому тоді правилу спадкування трону. <br /><br />Що розпочало новий етап в престолонаслідування Київського трону, коли відбувалось постійне протистояння Мономаховичів з Ольговичами, пізніше - старших Мономаховичів з молодшими...</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Це стало початком міжусобиць в державі та розвалу Київської Русі, </span></div><div><span style="font-family: verdana;">коли тих хто мав законне право на престол або усували (вбивали, отруювали), або просто зміщали з трону шляхом збройної агресії. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Нащадки тих старших князів, що були, всупереч законних прав, усунуті від спадщини, ставали князями-ізгоями. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Крім того існувала практика, за якою онук втрачав право на Київський престол, якщо його батько (син правителя) вмирав раніше за діда (монарха). <br />Це обмеження права спадкоємців походить ще від звичаєвого права доби племінних вождів та міжплемінних об’єднань, коли спадкоємець князя-вождя мав опиратися на його авторитет і славу. <br /><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Ця ж практика успадкування була закріплена у т.з. “заповіті Ярослава Мудрого”, який дійшов до нас в обробці книжників Володимира Мономаха та його сина Мстислава І Великого. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-P6T-L4CeYjw/YSIKFtDv-pI/AAAAAAAAChA/a3ANN8Hz9DMFs_9hGFPk9eoxb9seEIMKwCNcBGAsYHQ/s1668/VmDynasty1.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1668" data-original-width="1193" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-P6T-L4CeYjw/YSIKFtDv-pI/AAAAAAAAChA/a3ANN8Hz9DMFs_9hGFPk9eoxb9seEIMKwCNcBGAsYHQ/w458-h640/VmDynasty1.png" width="458" /></a></div><br /></div><div><span style="font-family: verdana;">Це правило діяло не лише у Великому князівстві Київському, але у Королівстві Руси та Великому князівстві Руському.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Так, князі Острозькі: коли їх предок князь Роман Данилович загинув бл. 1260–1261 рр. (за життя батька), то син Романа – Василько був вилучений з числа спадкоємців трону Королівства Русі короля Данила, й мусив вдовольнитися Слонімським удільним князівством у володіннях діда по материнській лінії.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Любецький з'їзд (снем) князiв 1097 р. закріпив за кожною гілкою удільних князів їх батьківські володіння. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">З того часу це нерегулярне зiбрання (снем) старших князів пiд головуванням Великого князя Київського (а пiзнiше й окремих старших князiв) займалося врегулюванням мiжкнязiвських вiдносин та залагодженням міжусобних суперечок. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Рiшення снему скрiплювалося клятвами його учасникiв, як i мiжнароднi угоди, i на перших порах мали силу загальнодержавних законiв. <br />Так проти порушника рiшень Любецького снему 1097 р. Волинського князя Давида Iгоревича виступила коалiцiя, яку мусив, навiть всупереч власним бажанням, підтримати Великий князь Київський Святополк Iзяславич. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Тоді порушника було покарано, а ухвали Любецького снему пiдтверджено на князівському з'їзді 1100 р. у Витичевi. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Витичівський снем навiть вiдновив у Смоленську нащадка князя Iгоря Ярославича, таким чином визнавши рішення Триумвірату Ярославичів незаконним і декларуючи право кожної гiлки володiти батькiвським спадком.</span></div><div><br /></div><div><span style="font-family: verdana;">Всерединi своїх удільних князівств князi Київської Русі продовжували перемiщатися з “молодшого” столу на “старший”, подiбно до того як це було загалом на Русi до Любецького снему,
коли старші сини (або інші першочергові спадкоємці Київського престолу) перебували на Новгородському престолі, як другому за значенням. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">У Великому князівстві Чернігівському другим за значенням було Новгород-Сiверське князівство.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">В багатьох випадках для підтвердження переходу князів з престолу на пристіл збиралися князівські з'їзди (снеми) і давалися відповідні клятви та присяги. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Ольговичі у 1206 р. поширили
принципи Любецького снему на Чернігівську землю, тобто кожна лінія обох
гілок династії Ольговичів отримав свою “отчину”. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Подібне було здійснено у Полоцькій
землі після повернення місцевої династії із заслання. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">У Володимирському (Волинському) князівстві - 1170 р. вмираючий Великий князь Київський Мстислав ІІ Ізяславич (син Великого князя Київського Ізяслава ІІ, онук Мстислава І Великого) з братом Великим князем Київським Ярославом ІІ Ізяславичем розділили Волинь на
дві частини: Луцьку (Східну) та Володимирську (Західну).</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Претенденти на трон з числа дальніх родичів (двоюрідних, троюрідних)
розглядалися тільки при відсутності спадкоємців по материнській лінії, тобто
“по кужелю”. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Успадкування “по кужелю” (за материнською лінією) відбувалось якщо не було спадкоємців за прямою чоловічою лінією. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Причому успадковувати можна було навіть за мачухою, яка за
церковними канонами вважалася матір’ю. Так отримали Галицьку землю
Ігоревичі. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Але в успадкуванні “по кужелю” першість мали дочки останніх володарів в порядку старшинства (тобто їх мужі), а далі діти найближчих родичок останнього володаря (дочок, сестер в порядку старшинства і т. д.). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Відома також практика передачі влади "за заповітом", що прийшла з візантійської традиції, напевно за часів Володимира Мономаха. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Заповiт померлого князя мав незаперечний авторитет й пріорітет у визначені спадкоємця престолу. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Так, Володимир Василькович заповiв Володимирське i Берестейське князiвства молодшому з двоюрiдних братiв – Мстиславові, i тому навiть король Лев Данилович не наважився порушити цього заповiту. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">За подiбної ситуацiї Юрійовичі отримали Переяслав-Залiський. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Як і у Візантії, успадкування за заповітом відкривало дорогу до влади байстрюкам. Прикладом може служити Олег Ярославич, син Ярослава Осмомисла вiд Настi з Чагрович.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: verdana;">Важливе значення при визначенні спадкоємця престолу мала й послідовність шлюбів та дружин, й легітимність розлучення або шлюбу.<br />Так князь Ростислав Рюрикович міг претендувати на Галицьку спадщину лише як старший брат дружини князя Романа Мстиславича - Предслави Рюриковни, в якої не було синів, й то за умови, що розлучення Романа Мстиславича з Предславою його тесть Великий князь Київський Рюрик Ростиславич вважав нелегітимним (другий шлюб Романа Мстиславича відбувся ще до насильного постригу його першої дружини Предслави), а, значить, і дітей від цього другого шлюбу могли вважати байстрюками. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Подібні підстави для висунунення своїх претензій на трон Королівства Русі могли використати й князі Чернігівський Михайло Всеволодович, що був одружений з донькою Володаря Русі Романа Мстиславича та Предслави - Оленою Романівною, та його син князь Ростислав Михайлович.</span></div></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Отже боротьба старших Мономаховичів з іншими гілками князівських династій в 1180-1230-х роках точилась не лише за трон Великого князівства Київського, але й за землі новопосталого Галицько-Волинського князівства.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">В цю боротьбу, використовуючи свої родинні зв'язки з Великими князями Київськими, князями Володимирськими (Волинськими) і Галицькими, активно ключились також королі Польщі й Угорщини.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Титул короля Галичини (rex Galiciаe), відповідно до грамоти від 2 травня
1189 р., носив ще угорський король Бела ІІІ, що був онуком Мстислава Великого та правнуком Святополка Ізяславича.<br />Крім того Угорщина намагалася протягом ХІІІ-ХIV ст. приєднати Західну Україну до свого королівства на підставі особистої унії, визнаної галицьким боярством,
як це їм вдалося раніше здійснити з Хорватією.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Королями Галичини та Володимерії (Волині) “rex Galiciae et
Lodomeriae” титулувалися син Бели ІІІ - угорській король Андрій ІІ (1205–
1235) та його син Калман (1215–1222), який був офіційно коронований у
Галичі, що було визнано Папою Римським (посідав Галицький престол у 1215–1219, 1220–
1221 рр.). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Ще від часів онука Ярослава Мудрого - Св. Ярополка Ізяславича існував титул Король Русі, наданий Папою Римським Великим князям Київським у 1075 році. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Держава що від початку називалась Київський каганат, а пізніше Київська Русі (Русь) з ІХ ст. або Велике князівства Київське, в іноземнi джерела мала назву: Rus, Rus(s)ia, Rucia, Ruzzi, Rutzeland, Ros i тощо.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Великий князь Київський Роман Мстиславич 1204 року міг також отримати титул Короля Русі, який йому пропонував Папа Римський Інокентій ІІІ, але через політичні мотиви він відмовився, а 1205 р. загинув під час походу на Польщу.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Роман Мстиславич, що також титулувався Володар всієї Русі та Самодержець Землі Руської - вів боротьбу за Галицькі землі зі старшим сином Ярослава Осмомисла Володимиром Ярославичем, вважаючи себе
законним спадкоємцем Ярослава Осмомисла;<br />та за Київський престол зі Святославом ІІІ Всеволодовичем, представником Чернігівської династії Ольговичів.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Самодержцю Руси Роману Мстиславичу вдалось об'єднати майже всі давньоукраїнські землі під своїм правлінням та стати <b>Великим князем Київським</b> у 1201 році. <br />Після його загибелі, старшому сину та спадкоємцю Данилу Романовичу було всього 4 роки, тож почалась нова міжусобна боротьба за Київський та Галицько-Волинський престоли.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><span style="background-color: white;">Галицьке боярство вигнало</span> з престолу малолітнього <span style="background-color: white;">Данила Романовича (4 роки) та Василька (2 роки) </span><span style="background-color: white;">з їх матір'ю Ганною - донькою Візантійського імператора Ісаака II Ангела та запросило на князювання Сіверських князів з Ольговичів.</span> </span></div><div><span style="font-family: verdana;">“По кужелю” на Галицький престол претендували Мстислав Удатний - син князя Мстислава Ростиславича Хороброго (з династії Ростиславичів) та його дружини - доньки Галицького князя Ярослава Осмомисла, </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><span>а також </span>угорський принц Андрій, онуком Єфросинії Мстислави.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Одночасно у 1205-1235 рр. тривала міжусобна боротьба й за трон </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Великого князівства Київського між Данилом Романовичем, як представником старшої лінії Мономаховичів, союзниками якого були Ростиславичи, зокрема сини Мстислава ІІІ Удатного; <br />молодшою гілкою Мономаховичів (від шлюбу з дочками половецьких ханів) - представників Залєсько-Суздальських князівств;<br />та представниками Чернігівських Ольговичів.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Данило Романович, як i його батько Роман Мстиславич, дiд Мстислав ІІ Ізяславич та прадiд Ізяслав ІІ Мстиславич, намагався стати
сюзереном та господарем всiєї Руси, тобто Великим князем Київським. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">У підсумку, після десятиріч боротьби, це йому вдалося, спочатку шляхом повернення батьківської спадщини і повторного об’єднання Галициких і Володимирських (Волинських) земель,<br />а потім й посідання Київського престолу.<br />1239 року Данило Романович стає Великим князем Київським.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Монгольська навала зупинила цей поступ по відновленню цілісності Київської Русі.<br />Після зруйнування Києва та інших міст, всі українські землі опинилися у залежності від Причорноморського улусу Золотої Орди, який охоплював Північне і Західне
Причорномор’я, Пониззя Дунаю і межиріччя Пруту і Дністра. <br />Його тримав Мауці
(Moucy), як писали в давньоукраїнських літописах "Могуцій" - другий син Чагатая і зять Бату (Батия) . </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Побачивши спроби Данила Романовича
повернути під свою владу Київ та зміцнити єдність своєї держави, Мауці зажадав від нього Галич. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">А Данило Романович був змушений здійснити поїзду до ставки Батия. <br />Проте, через інтриги та підкуп монголів суздальськими князями (т.з. Юрійовичі) “князю бувшому великому, володiвшому Руською землею, Києвом,
i Володимиром, i Галичем” не вдалося отримати вiд монгольського владики
ярлика на столицю. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Хоча Батий відмінив вимоги Мауцi, але дав
зрозуміти, що монголи не бажають відродження цілісної Київської Русі навіть як
васальної держави.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1253 р. Данило
Романович прийняв вiд Папи Римського Iнокентiя IV королiвську корону й став титулуватись <b>Королем Руси</b>. <br />Починається новий етап в історії української державності, коли Велике князівство Київське та його правителі Великі князі Київські змінились Королівством Руси та королями Руси. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br />Данило Романович був незалежним володарем, до кiнця
залишаючись вiрним своїй полiтицi відродження великої Київської держави. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Після смерті короля Руси Данила (1264 р.) його спадкоємцем та Королем Руси стає його молодший брат Василько Романович, що формально титулується також Великим князем.<br />Таким чином ще зберігається давня традиція престолонаслідування Великого князівства Київського (Київської Руси), коли трон посідає не старший син, а молодший брат правителя. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Але фактично Василько княжив лише у Володимирі (Волині) і правив королівством спільно зі Даниловими синами Шварном і Левом. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Василько зосередився на внутрішніх справах, уникав війн з сусідами, намагався миром вирішувати конфлікти з Польщею, Литвою і ятвягами. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Ще близько 1253 року Шварно Данилович одружився з донькою короля Литви Міндовґа, чим розпочався союз між Україною та Великим князівством Литовським. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Після смерті Данила Романовича у 1264 році, Шварно володів Галицьким, Холмським, Дорогочинським князівствами і Чорною Руссю; був прихильником об'єднання сил Королівства Литви і Королівства Русі для боротьби проти ятвягів і поляків. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Допоміг Великому князеві Литовському Войшелкові (сину короля Литви Міндовґа) в його боротьбі проти опозиції за литовський трон. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1264-1267 рр. місто Новогрудок був резиденцією Шварна Даниловича як співправителя Великого князівства Литовського і спадкоємця трону. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">1267 року Войшелк передав Шварно Даниловичу владу повністю й він офіційно став Великим князем Литовським. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">1269 року помер правитель Русі Василько Романович, а невдовзі й Шварно Данилович. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Трон Королівства Русі успадкував Лев Данилович. Він передав Холм і Дорогичин своєму старшому сину Юрію. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Він спробував підкорити собі й Велике князівство Литовське, але зазнав невдачі.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Лев Данилович підтримував союзні стосунки з Золотою Ордою та значно розширив територію королівства Русі. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">В його підпорядкуванні знаходився Київ, а сам він носив титул не лише Короля Русі, Короля Галичини і Волині, але й титул Великого князя Київського.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">1272 року переніс свою столицю до Львова. Підтримував союзні зв'язки з Брянським князем Романом Михайловичем, Смоленським князем Глібом Ростиславичем, Турово-Пінськими князями. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">До Королівства Русі входили не лише Київ та Правобережжя Дніпра, але й Причорномор'я, Придністров'я, Буковина, Закарпаття, Поділля, Берестейщина та інші українські землі.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">1279 король Лев намагався здобути Краків, зайняв Люблінську землю, яка до 1302 р. знаходилась у Галицькому князівстві.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Докладав багато зусиль до створення Галицької митрополії (незалежної від митрополитів, що мали титул "Київські", але перебували у Сараї, Суздальських землях та Володимирі-на-Клязьмі), </span></div><div><span style="font-family: verdana;">яка постала 1303 року, вже за короля Юрія I Львовича. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-7pbztAfFTug/YSEOCN_RK9I/AAAAAAAACgg/479cfTM7tnwz6Q4mxbh47yNbGsJbkJkqwCNcBGAsYHQ/s1010/46220403633.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="1010" data-original-width="731" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-7pbztAfFTug/YSEOCN_RK9I/AAAAAAAACgg/479cfTM7tnwz6Q4mxbh47yNbGsJbkJkqwCNcBGAsYHQ/w290-h400/46220403633.jpg" width="290" /></span></a></div><span style="font-family: verdana;">1301 року, після смерті батька, короля Лева Даниловича, спадкоємцем престолу став його син Юрій І, під владу якого перейшли всі землі Королівства Русі. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Юрій Львович продовжував підтримувати союзницькі зв'язки з Золотою Ордою, а його правління було відносно мирним та спокійним.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Він титулувався «королем Русі, князем Володимерії» (Regis Rusie, Princeps Ladimerie). В літописі сказано: «муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий; за його управи Руська земля тїшилася спокоєм і славилася своїм богацтвом».</span></div><div><span style="font-family: verdana;">1303 року постала Галицької митрополії до складу якої увійшли єпархії: Галицька, Володимирська, Перемишльська, Луцька, Холмська і Турівська. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Однак, з 1310-х років починається протистояння Королівства Русі з набираючим силу Великим князівством Литовським часів Гедиміна. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Після смерті свого батька, короля Юрія I Львовича (бл.1314 р.), співправителями Королівства Русі стали його сини Андрій Юрійович та Лев II Юрійович. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Титулувались також королями Руської землі, королями Галичини та Володимерії (Волині). </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Брати намагались встановити союзні відносини з Тевтонським Орденом; а закарпатські феодали і шляхта закликали їх поборотися за Угорську
корону.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-iehtsZmzO4c/YSIPAYFBjTI/AAAAAAAAChI/eit70SFO8WAmdH7-80xWKBie0dq_TJkHACNcBGAsYHQ/s630/Plh5.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="630" data-original-width="618" height="320" src="https://1.bp.blogspot.com/-iehtsZmzO4c/YSIPAYFBjTI/AAAAAAAAChI/eit70SFO8WAmdH7-80xWKBie0dq_TJkHACNcBGAsYHQ/s320/Plh5.png" width="314" /></a></div>Однак, Великий князь Литовський Ґедимін у 1320 р. зайняв Берестейщину і Дорогичин й пішов походом на інші землі Королівства Русі. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">1323 року в бою з литовцями загинули співправителі Королівства Русі Андрій Юрійович та Лев ІІ Юрійович.<br />З того ж 1323 року Ґедимін почав титулувати себе "Король Литви і Русі". <br />1324 року війська Ґедиміна зайняли Київ. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Деякий час ослабленим Королівством Русі номінально правив Володимир Львович, приблизно до кінця 1324 - початку 1325 р. Він був сином короля Лева ІІ Юрійовича від шлюбу з Ольгою Романівною, дочкою брянського князя Романа Старого. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">На Володимирі Львовичі перервалася чоловіча лінія королівської династії Романовичів.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Успішний наступ Ґедиміна у поході проти Королівства Русі примусила Галицьке боярство запросити на престол Королівства Русі замість слабкого Володимира його двоюрідного брата (племінника Лева ІІ Юрійовича та Андрія Юрійовича, сина їх рідної сестри — Марії Юріївни) князя Юрія ІІ Болеслава Тройденовича.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Успадкувавши "по кужелю" престол Королівства Русі, король Юрій ІІ Болеслав якийсь час не
дозволив захопити трон Королівства Русі литовському чи польському претендентам.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: verdana;">Деякі дослідники дружиною Литовського князя Ґедиміна і матір’ю Дмитра-Любарта називають Леоніду, яку вважають донькою короля Руси Лева ІІ Юрійовича. А за таких умов підстави Дмитра-Любарта Ґедиміновича на королівську спадщину Романовичів стають ще більш вагомими.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Хоча 1323 року Любарт-Дмитро був наймолодшим серед головних претендентів на трон Русі (йому було 11–12 років), литовське військо тоді виступило на Волинь і зайняло Берестя . </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">В той час відбулись перемовини між угорською, польською і мазовецькою сторонами, що претендували на королівську спадщину Романовичів, за участі місцевого боярства, що привели до влади онука короля Русі Юрія І – Юрія ІІ Болеслава Тройденовича. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Перша грамота Болеслава-Юрія ІІ, датована 1325 р. (схоже восени), а текст грамоти вказує на недавній початок його правління . </span></div><div><span style="font-family: verdana;">При цьому, Любарту Ґедиміновичу передавалася східна частина Волині з Болеховим, де він розмістив свою столицю - місто Любартів (Любар) . </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">1331 року українсько-литовський союз було скріплено шлюбом Болеслава-Юрія ІІ з Євфимією Ґедимінівною, сестрою Дмитра-Любарта. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: verdana;">Болеслав-Юрій ІІ був цілком самостійним правителем Королівства Русі й вдало протистояв зазіханням Польщі, що призвело до домовленостей Угорщини та Польщі на Вишеградських зустрiчах 1335 р. i 1339 р., де було закладено основи польсько-угорської унiї. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Юрій ІІ Болеслав карбував власну монету: срібні денарії – анепіграфні (тобто, без написів), з одного боку яких був зображений – хрест святого Юрія, а на другому – лев (герб Королівства Русі).</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1337 р. Юрій ІІ Болеслав, спільно з Ордою він напав на Люблiнську землю й тримав Люблiн в облозi 12 днiв. Лише пiсля загибелi Ординського воєначальника облогу було знято. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">А 29 червня 1338 р. до Вишеграду, на польсько-угорські перемовини прибув “Лотко, князь Руський” (“Lothka dux Rutenorum”), очевидно князь Владислав Земовитович, син Добжинського князя Земовита І та Анастасії Львівни, якого
польська сторона хотіла протиставити Юрію ІІ Болеславу Тройденовичу.<br />Існує також версія, що це міг бути князь Володимир Львович, якого Польща могла виставити як законного претендента на трон Руси.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div></div><div><span style="font-family: verdana;">Вбивство (отруєння) короля Юрiя-Болеслава II у 1340 р. та наступне захоплення Львова військом польського короля Казимира ІІІ, який
вивіз до Кракова скарбницю Романовичів з усіма коронаційними регаліями та королівськими клейнодами і короною, призвело до появи “управителя або старости землі Русі” Дмитра Детька, а отже Королівство Русі номінально та юридично продовжувало існувати. </span></div></div><div><span style="font-family: verdana;">Слід підкреслити, що згідно літописів: Володимир Львович, місце якого зайняв Юрій ІІ Болеслав, загинув під час оборони Львова 1340 р.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Смерть Болеслава-Юрiя ІІ у 1340 р. могла бути пов’язана як з Вишеградською угодою 1338 р. Польський король, якому смерть Болеслава-Юрія ІІ була найбільш вигідною, виявився добре пiдготованим до його отруєння i на першу звiстку "зумiв" зiбрати вiйсько (подібні заходи потребували декількох місяців) та оволодiти Львовом. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Схоже, що побоювання короля Польщі Казимира ІІІ щодо Владислава Земовитовича, який міг продовжить політику свого попередника, підштовхнули короля Казимира ІІІ до спроби самому виступити претендентом на спадщину Романовичів. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Після загибелі останнього з чоловічої лінії Романовичів - Володимира Львовича та отруєння Юрія-Болеслава ІІ, найбільше прав на трон Русі мав Дмитро-Любарт Ґедимiнович, як зять короля Руси Лева ІІ Юрiйовича (його дружиною була донька Лева ІІ - Ганна). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Король Польщі зробив ставку на галицьке боярство, яка змусило його суперника князя
Любарта-Дмитра піти на значні поступки та надати лідеру бояр Дмитрові Детьку високий сан місцеблюстителя "управителя" (provisor чи proconsul) та старости (capitaneus) Руської Землі.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">А Волинська елiта визнала своїм правителем претендента на трон Королівства Руси Любарта-Дмитра Ґедимiновича</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Хоча насправді останнiм прямий нащадок Романовичiв був Острозький князь Данило Василькович, що походив з гiлки, яка втратила право на успадкування найстаршого (королівського) престолу зi
смертю князя Романа Даниловича, який помер за життя батька (короля Данила). <br />Тому, відповідно до традицій престолонаслідування, вiн мiг претендувати на престол Русі, як близький родич, пiсля всіх претендентiв “по кужелю”, яких було багато.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Король Польщі Казимир ІІІ претендував на престол Королівства Русі, не лише як далекий родич Великих князів Київських. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Його батькові - Польському королевi Владиславові Локєтку - Андрій та Лев ІІ Юрiйовичi доводилися рідними племiнниками (по материнській лінії). <br />Крім цього, вони були правнуками й Угорського короля Бели IV. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Отже, і польський i угорський королi були легітимними претендентами на трон Королівства Русі, як близькi родичi останніх представників Романовичів. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Свої
претензiї на спадщину Королівства Русі заявили й Глогувськi (Глоговські) князi Генрiх IV та його брат Ян.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Їх претензiї визнав навіть Папа Римський. До того ж, Глоговськi
князi пов’язувалися ще з першою галицькою династiєю, як правнучатi племiнники князя Ярослава Осмомисла. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Їх дiд Конрад I був одружений із Соломією, донькою Владислава Одонича, чиєю матiр’ю була Вишеслава, дочка Володимирка
Володаревича. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Але ця далека спорiдненiстьне могла давати підстави для
претензій лише на спадщину Галицького князівства, а не всього Королівства Русі. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">В той же час, сестра Глоговських князiв Генріха та Яна - Аґнеса була видана
за баварського князя (герцога) Отто III, який претендував на угорську корону i був союзником короля Юрiя Львовича. А цей союз, схоже, був скрiплений шлюбом між представниками цих династій.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Вагомими, з огляду тогочасного спадкового права, були претензiї на спадщину й трон Королівства Русі Добжинського князя Владислава
Земовитовича, сина молодшого брата Владислава Локєтка та Анастасiї, дочки короля Русі Лева Даниловича. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Адже подібними були й права Болеслава-Юрія Тройденовича, що був сином удiльного Мазовецького князя Тройдена i Марiї, доньки короля Русі Юрiя
Львовича.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">До 1340 р. Королівство Русі продовжувало зберігати хоча б умовну єдність. <br />Після цього розпочалась активна боротьба угорсько-польського союзу з одного боку та претендента на престол Русі Дмитра-Любарта, якого підтримувало Велике князівське Литовське.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">В середовищі галицьких бояр Казимир ІІІ
знайшов прихильників, яких використав у своїх спробах підкорити Галицькою землею
в 1340–1350 рр. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1343 р. з допомогою місцевих бояр король Польщі оволодів Сяноцькою землею. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">З 1346 р. Казимир ІІІ почав титулуватися "Паном і дідичем
Русі" (Володарем і спадкоємцем Русі). </span></div><div><span style="font-family: verdana;">1361 р. титулувався: милістю Божою король Краківської землі, Судомирської землі,
Серадської землі, Польської землі, Куявської землі, Добрянської землі,
Руської землі, господар і вічний дідич землям тим володар, король
велебний. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Казимир ІІІ декларував унійне (на умовах персональної унії) об’єднання королівства Русі з Польщею.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Польський король, на рівні з іншими претендентами, мав певні підстави на спадщину Романовичів, а його політика була цілком
в дусі тодішньої європейської династичної політики. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">При цьому Казимир ІІІ
проявив себе далекоглядним і вмілим дипломатом, й добре
використав амбіції галицького боярства собі на користь.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Не маючи спадкоємців трону, в 1350 р.
польський король Казимир ІІІ визнав право Угорщини на спадщину Романовичів і та Корону України-Руси. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Родиннi
зв’язки Арпадiв, спадкоємцями яких виступала Анжуйська династiя, з другою
галицькою династiєю були ближчими вiд родинних зв’язкiв Казимира III з цiєю
династiєю. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Перша дружина угорського короля Карла Роберта походила з династії Романовичів і його син Людовик Анжуйський виступав як спадкоємець
Романовичів “по кужелю”. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Одночасно він був i спадкоємцем Казимира III, сестра
якого Єлизавета була його матiр’ю. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">За польсько-угорською угодою 1350 р.
Польща визнала за Людовиком Анжуйським “спадкове право” на королівство Русі, яке він
передавав у довічне володіння Казимирові ІІІ. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1349–1351 рр., відбувалось активне військове протиборство Любарта-Дмитра з Польщею, який повернув собі назад Володимир, Белз, Берестейську
землю та Холмщину. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1352 р. у війну вступили угорські війська. При облозі
Белза короля Людовика було поранено і, зазнавши великих втрат, він відступив. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">На допомогу Любартові прийшли литовські дружини князів Кейстута і Євнута Ґедиміновичів та інших князів, яким Любарт почав роздавати на Волині уділи.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1353 р. Любарт-Дмитро Ґедимінович здійснив кілька походів на Галичину. Зокрема від зайняв Львів, але не зміг втримати столицю краю. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Перманентна війна не припинялася. Любарт-Дмитро послідовно боровся за відновлення Королівства Русі. Одним зі союзників Любарта був князь Данило Острозький. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">1366 року Казимир ІІІ здійснив новий похід на Русь. Внаслідок нього Польща підписала новий договір з Великим князівством Литовським, за яким Казимиру відійшла Західна Волинь з Холмом, Белзом, Володимиром та Ратним.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">1370 року, після смерті Казимира ІІІ, король Угорщини Людовик Анжуйський став також й королем Польщі, та приступивши до активної анексії Королівства Русі.<br />Для цього він залучив одного зі своїх найближчих соратників Опольського князя Володислава, онука доньки Белзького князя Гремислави
Всеволодiвни (з династії Великих князів Київських Мстиславичів), який також міг претендувати на спадок Королівства Русі. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Владислав Опольський по кужелю (тобто по жіночій лінії) також був спадкоємцем Волинських Мономаховичів.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Саме йому 1372 р. було надано лен на відділене від Польщі “королівство Руське з містами і населенням”. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-NPCCPT1onYw/YSERlSmWT8I/AAAAAAAACgo/eJqWWIKtofErq02JJPYIBmd1vXR_72m0gCNcBGAsYHQ/s696/Opolczyk_seal.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="696" data-original-width="696" height="320" src="https://1.bp.blogspot.com/-NPCCPT1onYw/YSERlSmWT8I/AAAAAAAACgo/eJqWWIKtofErq02JJPYIBmd1vXR_72m0gCNcBGAsYHQ/s320/Opolczyk_seal.png" width="320" /></span></a></div><span style="font-family: verdana;">Володислав Опольчик прийняти титул “Господаря Руської землi, вiчного дiдича i самодержця” та почав карбувати власнi грошi з гербом Королівства Русі (лев) та зображенням корони Королівства Русі. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: verdana;">Претендент на трон Королівства Руси Дмитро-Любарт не визнав цього титулу, що й привело до вiдновлення вiйни. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1370–1371, 1372, 1376–1377 рр. Любарту-Дмитру Ґедиміновичу вдавалося зайняти частину Галицької землі, але втриматися там він не зміг.</span></div></div><div><span style="font-family: verdana;"><br />У грудні 1378 року король Людовик Угорський видав у Вишеграді грамоту, якою постановив підібрати від Володислава Опольського «землю нашу Руську з усіма її правами, землями й приналежностями у володіння своє, своїх дітей і святої корони нашої».</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Спеціальні монети для Королівства Русі карбували також королі Казимир ІІІ і Людовик Угорський.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-uv_CztgxnpE/YSIPzablKuI/AAAAAAAAChQ/va1C3MtfG7AAe25KvKYgeEv5Q65t36CkgCNcBGAsYHQ/s778/denarius_of_kazimierz_iii.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="778" data-original-width="622" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-uv_CztgxnpE/YSIPzablKuI/AAAAAAAAChQ/va1C3MtfG7AAe25KvKYgeEv5Q65t36CkgCNcBGAsYHQ/w320-h400/denarius_of_kazimierz_iii.jpg" width="320" /></a></div></div><div><span style="font-family: verdana;">У січні 1379 року Людовик призначив Володислава Опольського палатином (намісником) королівства Польщі у Краків. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">У Львові перебував генеральний руський (український) староста. Безпосередню владу на місцях також мали призначені угорським королем старости; у великих містах стояла угорська залога. Таким чином король Угорський Людовик Анжуйський узяв під своє пряме керування Руське королівство, а Польським поставив управляти свого намісника. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Помер Людовик 11 вересня 1382 року, він не мав синів-спадкоємців, а тільки двох дочок.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Після його смерті династична унія між Угорщиною і Польщею розпалась. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Угорською королевою стала його старша дочка Марія, яка у 1382-1385 рр. ще утримувала владу над Руським королівством (Галичиною), та титулувалась Королевою Русі.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">А польська шляхта захотіла власного, окремого монарха. Внаслідок Громадянської війни у Великопольщі (1382-1385) рр., на польський трон запросили молодшу дочку Людовика І, Ядвігу (1374-1399 рр.), яку коронували у Кракові 16 жовтня 1384 року як "короля Польщі". </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-sCi8FfIwAlg/YSIP95R5L4I/AAAAAAAAChU/8J8l08QjYpsQSwueytFlyti7HMk6akpqACNcBGAsYHQ/s688/monety_kazimira_ludovika.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="385" data-original-width="688" height="224" src="https://1.bp.blogspot.com/-sCi8FfIwAlg/YSIP95R5L4I/AAAAAAAAChU/8J8l08QjYpsQSwueytFlyti7HMk6akpqACNcBGAsYHQ/w400-h224/monety_kazimira_ludovika.jpg" width="400" /></a></div></div><div><span style="font-family: verdana;">Поки був живий Дмитро-Любарт, це стримувало Польщу, Угорщину та Литву від остаточного розподілу українських земель. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">До самої смерті 4 серпня 1383 р. Любарт-Дмитро Ґедимінович в умовах боротьби з потужним польсько-угорським союзом за суперенітет над Королівством Русі. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Він правив не лише Великим князівством Волинським (1340–1383), але й Галицькою землею (1340–1349, 1353–1354, 1376–1377). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Він не мав титулу "короля Русі", але носив титул Великого князя (Руського), який у той час означав суверенного володаря . </span></div><div><span style="font-family: verdana;">1347 р. він домігся відновлення Галицької митрополії, а Митрополитом став ставленик Любарта-Дмитра – Феодор. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Як суверенний монарх Любарт-Дмитро карбував власну монету із зображенням хреста (герб Волині) та лева (герб Королівства Русі). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Сином та спадкоємцем Дмитра-Любарта був князь Федір Любартович, що був Великим князем Волинським (1383-1387) , Володимирським (1387-1393), князем Сіверським (1393-1405).</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Він деякий час вважався претендентом на престол Королівства Русі, проте політична ситуація і в Польщі і у Великому князівстві Литовському суттєво змінилась. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-GHYMG0GaHvE/YSJvHRwnyuI/AAAAAAAAChs/E__RDsZAaQ0J0Bu2DE7rz_avhAirmnygACNcBGAsYHQ/s1416/grKingRus.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1416" data-original-width="1200" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-GHYMG0GaHvE/YSJvHRwnyuI/AAAAAAAAChs/E__RDsZAaQ0J0Bu2DE7rz_avhAirmnygACNcBGAsYHQ/w339-h400/grKingRus.jpg" width="339" /></a></div></div><div><span style="font-family: verdana;">Рубежем його правління є 1380-1390 рр., якими датуються випуск власних монет Великим князем Федором Любартовичем. </span></div><div><br /></div><div><span style="font-family: verdana;">На одному боці монети розміщено зображення хреста (герба Волині), на іншій – лев (герб Королівства Русі), що стоїть на чотирьох лапах з повернутою назад головою. </span></div><div><br /></div><div><span style="font-family: verdana;">18 лютого 1386 королева Польщі Ядвіга вийшла заміж за Великого князя Литовського Ягайла (коронований королем Польщі 3 березня 1386 під ім'ям Владислава II).</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Внаслідок укладення унії в Польщі встановилася система співправління королеви Ядвіги I та Владислава II. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">В цей час в Угорщині чоловік королеви Угорщини і Русі Марії - Сигізмунд Люксембург захопив владу в державі й арештував свою дружину. В країні почалась боротьба за владу.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Скориставшись цим, 1387 року королева Ядвіґа, разом з польським військом, вирушила в поход на Королівство Русі. <br />Ядвіга перейшовши кордон і прибувши до Ярослава, титулуючись вже "спадкоємицею Русі", видала грамоту, якою гарантувала попередні права та привілеї населенню Перемишльської землі. Пізніше те саме вона зробила у Львові, Галичі та інших містах.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Таким чином, лише у 1387 р. приєднанням Галичини та Холмщини до Польщі, фактично завершується історія Королівства Руси.<br />Закарпаття залишилось у складі Угорського королівства, а Поділля, Волинь, Київщина та інші українські землі увійшли до сладу ВКЛ, яке за часів Вітовта (з 1395 р.) почало називатись Велике князівство Литовське, Руське (Українське) і Жемантійське. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Федір Любартович змушений був стати васалом Великого князя Литовського і Руського (Українського) Вітовта Кейстутовича і у 1390-х р. був переміщений ним з Волині у Новгород-Сіверський. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1405 – 1431 рр. він тримав невелике Жидачівське князівство, створене у Прикарпатті на тих землях Галицької частини Королівства Русі, які угорські війська утримували аж до 1392 р. <br />Тут він був став васалом короля Владислава ІІ Ягайла</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-kPDo-zRuC28/YSEbs5-DWMI/AAAAAAAACgw/n7PIAgwrg8EUeIvQvEHPST4Jn-xMn2t7ACNcBGAsYHQ/s396/HCHRks.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="396" data-original-width="390" height="320" src="https://1.bp.blogspot.com/-kPDo-zRuC28/YSEbs5-DWMI/AAAAAAAACgw/n7PIAgwrg8EUeIvQvEHPST4Jn-xMn2t7ACNcBGAsYHQ/s320/HCHRks.png" width="315" /></span></a></div><span style="font-family: verdana;">Хоча ще в "Хроніці Констанцького собору 1414–1418 рр". Ульріха фон Ріхенталя згадується “посольство Королівства Червоної Русі” (“das küngrich von rot Rusen”), яке ймовірно представляло Федіра Любартовича або когось іншого з українських князів, що були законними спадкоємцями й претендентами на трон Королівства Русі. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Також в "Хроніці Констанцького собору" вказано, що на Соборі був присутній “високородовитий шляхетний князь Червоної Русі” і поданий його герб
у вигляді розділеного навпіл чорно-білого щита з трьома червоними хрестами у верхній половині і двоголовим орлом – у нижній.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Відомо, що до того, як стати гербом <a href="https://berest.blogspot.com/2021/08/blog-post.html" target="_blank">Перемишльської землі</a>, двоголовий орел був гербом Мономаховичів, а також гербом Романа Мстиславича і Данила Романовича (сина доньки імператора Східної Римської імперії). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">В цей час жив представник династії Романовичів –
князь Федір Данилович Острозький. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1386 р. під тиском Великого князя Литовського Ягайла Федір Любартович
змушений був звільнити Федора Острозького від васальної присяги. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Федір Данилович Острозький був намісником
Луцького князівства у 1387- 1392 рр. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Пізніше, разом з Сіверським князем <a href="https://berest.blogspot.com/2009/07/blog-post.html" target="_blank">Жиґимонт Корибутовичем</a> брав участь у боротьбі за Чеський престол проти імператора
Сигізмунда Люксембурга. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Повернувшись в Україну, він долучився до боротьби проти Польщі
нового Великого князя Руського Свидригайла Ольґердовича, якому його син Дашко
Федорович допоміг у 1418 р. втекти з ув’язнення у Кременецькому замку.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Його батько Данило Василькович, був вірний соратник претендента на трон Королівства Руси Дмитра-Любарта та тримав Холмське князівство. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Саме цей князь міг бути у складі делегації Великого князівства Литовського і Руського на соборі в Констанці
з титулом “високородовитого шляхетного князя Червоної Русі” і з гербом,
у якому були об’єднані елементи давніх гербів його предків короля Данила Романовича
(двоголовий орел) і короля Юрія Львовича (хрест). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">На початку 1400-х років Польща та Велике князівство Литовське остаточно поділили між собою спадщину Королівства Русі.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Ґедиміновичі закріплялися на українському престолі завдяки одруженню з дочками останніх королів Руси.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1434 р. з земель <a href="https://berest.blogspot.com/2013/06/blog-post.html" target="_blank">Королівства Русі</a>, які увійшли до сладу Польщі утворили Руське воєводство,
завершивши, таким чином, їх анексію.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Українські землі в складі Великого князівства Литовського (Київське, Подільське, Волинське, Чернігівське, Сіверське та інші удільні князівства) за часів князя Свидриґайла утворили Велике князівство Руське (Українське).</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br />Зображення герба Королівства Русі (лева) присутнє на монетах Ягайла-Володислава (1386-1388 рр.) та Великого князя Литовського і Руського Витовта Кейстутовича (1392 р.).</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Крім цього лев був
присутній, окрім державної печатки й монетах Великого князя Руського (1340-1384) Любарта-Дмитра Гедиміновича та його сина Федора Любатровича, також у Полоцькій й Смоленській велико-княжій геральдиці. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Смоленські князі ще від першої половини XІV ст. використовували на своїх
печатках фігуру лева, зокрема, – Федір Святославич, Юрій Святославич та Федір
Юрійович. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">А в “Хроніці
Констанцького собору” гербом одного з князів "Червоної Русі" є перетятий щит: в горішній частині – на
золотому полі блакитний лев, в долішній – на блакитному полі золотий лев.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Зображення лева також є на печатці Полоцького
князя Скиргайла-Івана Ольґердовича у 1382-1387 рр.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><div style="font-family: "Times New Roman";"><span style="font-family: verdana;">Королі Польщі почали титулуватися також "пан та дідич Русі" або "володар і спадкоємець Русі".</span></div><div style="font-family: "Times New Roman";"><span style="font-family: verdana;">А Великий князь Литовський з 1398 року почав титулуватись Великий князь Литовський, Руський (Український) і Жемантійський.</span></div></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Пізніше, королі Речі Посполитої, в яку входили землі Польщі, України, Литві і Білорусі носили титул: король Польщі, Великий князь Литовський, Великий князь Руський (Український), Пруський, Мазовецький, Жмудський, Київський, Волинський, Подільський, Підляшський, Інфлянський, Чернігівський, Сіверський, Смоленський, тощо. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div> </div><div><div style="text-align: center;"><b>Родовід Королів Руси-України </b></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-tHMwaeh1N_w/YSJvwq1Q7xI/AAAAAAAACh8/_yS9Df6-vpwrlQE7aBAp_PPXtN25cUsawCNcBGAsYHQ/s1429/SvDynasty1.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1185" data-original-width="1429" height="530" src="https://1.bp.blogspot.com/-tHMwaeh1N_w/YSJvwq1Q7xI/AAAAAAAACh8/_yS9Df6-vpwrlQE7aBAp_PPXtN25cUsawCNcBGAsYHQ/w640-h530/SvDynasty1.png" width="640" /></a></div><br /></div><div><br /></div></div><div style="text-align: center;"><b>Родовід Великих князів Київських та Королів Руси-України</b></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-fgNyIo6PYg0/YSJwEd4n4qI/AAAAAAAACiM/t58RBeRjd7wZ2suZBO6VIrXTCRoCO5CrACNcBGAsYHQ/s2048/VmDynasty.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1744" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-fgNyIo6PYg0/YSJwEd4n4qI/AAAAAAAACiM/t58RBeRjd7wZ2suZBO6VIrXTCRoCO5CrACNcBGAsYHQ/w546-h640/VmDynasty.png" width="546" /></a></div><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><div class="separator" style="background-color: white; clear: both; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px; text-align: center;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><span style="font-family: verdana;"><i><div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #202122;"><b style="white-space: normal;">Дивіться детальніше:<br /><br /></b></span></div></div><span style="color: #2b00fe;"><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; white-space: normal;"><b>*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" style="background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)</a> </b></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></i></span></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><div style="text-align: justify; text-indent: -15px;"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><i><br /></i></b></span></div><i style="font-family: verdana;"><b><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)</a></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></b></i></div></div><div class="separator" style="background-color: white; clear: both; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px; text-align: center;"><b><br /></b></div><div class="separator" style="background-color: white; clear: both; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><span face="verdana, sans-serif" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</a></span></b></span></i></div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><br /></b></span></i></div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; padding-left: 20px; white-space: normal;"><a href="http://berest.blogspot.com/2020/05/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські королівські та шляхетські титули</a></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><br /></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"> <a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)</a></div></b></span></i></div></div></div><br /><div><br /></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-56114178868590261132021-08-12T13:42:00.001+03:002021-08-12T13:42:19.899+03:00Порядок престолонаслідування у Великому князівстві Київському (Київській Русі)<div><span style="font-family: arial;"><b>Порядок престолонаслідування у Великому князівстві Київському (Київській Русі).</b></span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">В ІХ-Х ст. на Русі не існувало затвердженого порядку престолонаслідування. <br />Хоча традиційно Київський престол мав посідати старший син володаря.<br />Після загибелі Великого князя Київського Святослава Хороброго Ігоровича (972 р.), його наймолодший син Володимир, матір'ю якого була не законна дружина князя, а наложниця Малуша, повстав проти спадкоємця престолу Великого князя Київського Ярополка. <br />Міжусобиця закінчилася об'єднанням земель Київської Русі під владою Володимира (978 р.) і загибеллю двох інших синів Святослава Хороброго. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Ця ситуація повторилася й після смерті Володимира Святославича (1015). <br />Київський трон мали успадкувати або Святополк - старший з синів Володимира, або законні сини Володимира, що народились після його хрещення та одруження з Візантійською принцесою - Борис і Гліб (що були онуками імператора Східної Римської імперії). </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-mvlfnZqdaUg/YRT4enBGnSI/AAAAAAAACgQ/EdRXtfY8evQqhiRcV97k4PXMCejeWLlTgCNcBGAsYHQ/s1726/SvDynasty.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1726" data-original-width="1548" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-mvlfnZqdaUg/YRT4enBGnSI/AAAAAAAACgQ/EdRXtfY8evQqhiRcV97k4PXMCejeWLlTgCNcBGAsYHQ/w574-h640/SvDynasty.png" width="574" /></a></div><br /></div><div><div><span style="font-family: arial;">Однак, ще у 1014 році Ярослав, що був князем Новгородським, відмовився від щорічної плати Києву й найняв два загони варягів на чолі з Еймундом і Рагнаром, у відповідь на що Володимир Великий почав підготовку до каральному походу на Новгород.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Проте невдовзі Володимир помер, а Святополк був проголошений народом і боярами Великим князем Київським.<br />Борис Володимирович, який повертався з військом з походу на печенігів, відмовився від боротьби проти Святополка та визнав його Київським князем, а невдовзі Борис і Гліб були вбиті варязькими найманцями Ярослава; інший їх брат Святослав Володимирович втік до Чехії, але також був вистежений вбивцями.</span></div></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Розпочалась нова міжусобиця в Київській Русі (1015-1019) під час якої троє синів Володимира Великого були вбиті і один загинув, один був посаджений в поруб (в'язниця без дверей, що будували навколо ув'язненого) на 23 роки, а двоє: <br />Ярослав Мудрий та Мстислав Хоробрий поділили Русь по Дніпру.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Величезні землі Чернігівського та Тмутороканського князівства Мстислава Хороброго були приєднані назад до Великого князівства Київського після смерті Мстислава 1036 року (не залишив нащадків, син Мстислава загинув 1033 р. за нез'ясованих обставин).</span></div><div><span style="font-family: arial;">А Ярослав Мудрий став "самовладцем у всій Руській землі".</span></div></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-8szsEZseEVU/YRTq7f6Ho3I/AAAAAAAACf4/2RN4ssXRLZYxLuZ79vyT2nfPOutjXGKswCNcBGAsYHQ/s299/3zub3.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="299" data-original-width="217" height="299" src="https://1.bp.blogspot.com/-8szsEZseEVU/YRTq7f6Ho3I/AAAAAAAACf4/2RN4ssXRLZYxLuZ79vyT2nfPOutjXGKswCNcBGAsYHQ/s0/3zub3.jpg" width="217" /></a></div>Після смерті Ярослава Мудрого (1054) р. живими були його 5 синів:</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Ізяслав-Дмитро (1024-1078) - одружений з Гертрудою, польською принцесою та сестрою польського короля Казимира I.</span></div><div><span style="font-family: arial;">Святослав (1027-1076) - князь Чернігівський, одружений з австрійською принцесою Оді, онукою імператора Священної Римської імперії.</span></div><div><span style="font-family: arial;">Всеволод (1030-1093) - князь Переяславський, одружений на доньці імператора Східної Римської імперії (Візантії) Костянтина IX Мономаха, від шлюбу з якою народився князь Володимир Мономах.</span></div><div><span style="font-family: arial;">В'ячеслав (1033-1057) - князь Смоленський.</span></div><div><span style="font-family: arial;">Ігор (1036-1060) - князь Волинський.</span></div></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">Розподіл влади в Київської Русі, за заповітом Ярослава Мудрого в 1054 році, мав за мету визнання молодшими синами та іншими удільними князями верховенстав трьох старших синів.<br />Також, на відміну від минулого періоду, визнавалося право одночасного володіння Києвом старшим князем і іншими столами (князівствами) - молодшими князями, при збереженні єдності цілої держави. <br /><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-X93b-ya22dk/YRTkO5tteRI/AAAAAAAACfg/NrwrLvTzabkMPJ6Y_mMqOGIqdZHH-OxigCNcBGAsYHQ/s412/Karta_shidslov21.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="412" data-original-width="304" height="320" src="https://1.bp.blogspot.com/-X93b-ya22dk/YRTkO5tteRI/AAAAAAAACfg/NrwrLvTzabkMPJ6Y_mMqOGIqdZHH-OxigCNcBGAsYHQ/s320/Karta_shidslov21.jpg" width="236" /></a></div>Вперше мирним шляхом, за домовленістю, стали окремими князівськими центрами інші найбільші, крім Києва, міста Київської Русі: Чернігів і Переяслав.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br />При цьому кожен з трьох старших Ярославичів володів і частиною периферії: <br />Київський князь - південно-західними землями, <br />Чернігівський - південно-східними, <br />а Переяславський - північно-східними землями. Причому в третьому випадку контрольовані володіння не мали спільних кордонів з основним (Переяславом).</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Тріумвірат старших князів постійно розширював сферу свого впливу. <br />Зі смертю В'ячеслава Ярославича в Смоленську (1056 р.) туди з Волині був виведений Ігор Ярославович, а на Волинь з Ростова переведений Ростислав Володимирович - син Володимира Ярославича (1020-1052), старшого сина Ярослава Мудрого, що помер до смерті батька, а тому його сина Ростислава позбавили права на успадкування Київського трону - який не став миритися з таким залежним становищем і захопив Тмутаракань у Святослава Ярославича (1065), але був отруєний. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Після смерті Ігоря Ярославича Смоленські землі були поділені між трьома старшими Ярославичами. Їм також вдалося відновити Київську владу в Полоцькому князівстві (1067-1071), де в попередній період закріпилися та правили нащадки Ізяслава Володимировича (сина Володимира Великого). <br />Ці землі були приєднані до володінь Київського князя, проте після цього стався розкол в Тріумвіраті в 1073 р..</span></div></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Хоча до цього, часи правління Ізяслава Ярославича, як Великого князя Київського характеризувалися рівною участю в державному управлінні його, Святослава і Всеволода. <br />Брати разом володіли ядром Київської Русі на Подніпров'ї, спільно розподіляли інші землі та удільні князівства, разом зробили реформу кодексу законів «Руської правди» (прийнявши так звану «Правду Ярославичів»), а також заснували окремі митрополії в своїх князівствах. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">У 1068 році Великий князь Київський Ізяслав разом з братами зазнав поразки на річці Альті від половців. <br />У Києві почалось народне повстання, під час якого двоє братів не підтримали князя, й Ізяслав був вимушений втекти до Польщі, до свого двоюрідного брата і племінника своєї дружини - князя Болеслава II.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Ізяслав вирушив на Київ з польськими військами, а кияни закликали до себе Святослава і Всеволода, які хоча й погодились повернути Ізяслава на Київський престол, почали проводити самостійну політику, а Святослав встиг посадити в Новгороді свого старшого сина Гліба.</span></div></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">У 1073 році молодші брати Святослав і Всеволод остаточно вступили в змову проти Великого князя Київського Ізяслава, й Триумвірат Ярославичів перестав існувати.<br />Святослав захопив Київ і княжив там (та на всій Правобережній Україні) до 1076 р., <br />а Всеволод перейшов до Чернігова, віддавши Переяслав Давидові Святославичу.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Ізяслав знову поїхав до Польщі, але цього разу Святослав і Всеволод услали союз з Болеславом. Польський князь не лише вигнав Ізяслава з країни, але й залишив у себе більшу частину його коштовностей. <br />Ізяслав попрямував до імператора Священної Римської імперії Генріха IV, де попросив у нього допомоги в боротьбі проти братів; проте імператор, сили якого були розпорошені внутрішньою боротьбою в Німеччині, також не підтримав його. <br /><br />Тоді Ізяслав відправив 1075 року свого сина, Волинського князя Ярополка до Риму, де той був прийнятий Папою Римським Григорієм VII.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Папа коронував у Римі Ярополка Ізяславича на Короля Русі й надав йому лен на Руське Королівство від Святого Престолу (Папський лист від 17 квітня 1075 року), <br />за яким влада в Києві повинна була належати королю Русі Ізяславові та його синові королю Ярополкові. <br />Через три дні після написання цієї булли Папа звернувся з посланням до польського князя Болеслава, в якому картав того за пограбування Ізяслава і закликав допомогти йому </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Під впливом Папи Римського Болеслав був змушений помиритися з Ізяславом, так як це стало однією з умов для отримання ним польської корони. <br />25 грудня 1076 року король Русі Ізяслав з дружиною та синами взяли участь в коронації Болеслава в Гнєзно.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">Слід відмітити, що Святослав вважався нелегітимним правителем (узурпатором) не лише католицькою церквою, але й православною. </span></div><div><span style="font-family: arial;">Так, архімандрит Києво-Печерської Лаври Феодосій Печерський активно боровся зі Святославом, викриваючи його у своїм промовах. Спочатку він навіть не дозволяв поминати його в церквах. Пізніше він дозволим поминати Святослава в молитвах, але тільки після Ізяслава. </span></div><div><span style="font-family: arial;"> </span></div><div><span style="font-family: arial;">27 грудня 1076 року Святослав помер, і незважаючи на те що Святослав помер на Київському князюванні, похований він був в Чернігові. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Київський престол зайняв Всеволод, який незабаром повернув його королю Русі Ізяславу Ярославичу.<br />Святославичи, що до цього сиділи в Новгороді, Тмутаракані, Володимирі (Волинському) та низці Чернігівських удільних князівств, у 1077-1078 роках втратили всі володіння, крім Тмутараканського князівства. <br />І лише тільки після запеклої боротьби за рішенням Любецького з'їзду князів (1097) змогли отримати Чернігівську землю (що включає Чернігів, Новгород-Сіверський, Сіверщину, Муром, Рязань і Курськ).</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Отже, Всеволод залишився в Чернігівському князівстві, а в боротьбу тепер включилися сини Святослава</span></div></div><div><div><span style="font-family: arial;">3 жовтня 1078 року в околицях Чернігова у битві зі Святославичами при Нежатій Ниві загинув король Русі Ізяслав. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Всеволод повернувся до Києва, й почав титулувати себе "Великий князь Київський і всієї Руси", при цьому залишивши за собою Чернігівське і Переяславське князівства.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">Отже, Всеволод залишився єдиним сином Ярослава Мудрого та став верховним правителем Руси і з'єднав під своєю владою Київ, Чернігів і Переяслав (з усіма залежними землями), але змушений був миритися з тим, що вся Західна Україна, Волинь і Берестейщина залишилася під владою титулярного Короля Руси Ярополка Ізяславича, який після смерті батька став самостійним правителем. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Ярополк Ізяславич, який мав титул Короля Русі - залишався основним легітимним претендентом на Київський трон.</span></div><span style="font-family: arial;">22 листопада 1086 року він був підступно вбитий під Звенігородом (на Галичині).<br />Перевезений та урочисто похований у Києві, й невдовзі був проголошений православною церквою Святим.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Слід підкреслити, що з усіх правителів часів Київської Русі лише Борис і Гліб (як законні нащадки Володимира Великого) та Ярополк Ізяславич (як коронований особисто Папою Римським Король Русі) були незпосередньо після їх смерті канонізовані православною церквою. Всі інші канонізовані князі були проголошені такими набагато пізніше після дати своєї смерті. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Після вбивства Короля Русі Ярополка (1086), Перемишль і Теребовля опинились під владою ізгоїв - синів Ростислава Володимировича, а Волинь була віддана синові Ігоря Ярославовича Давидові.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">У 1088 році Турів отримав молодший брат Ярополка - Святополк Ізяславич, який при цьому поступився Новгородським князівством онуку Всеволода Ярославича - Мстиславу (сину Володимира Мономаха).</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Слід відзначити, що за традицією, що на той час вже склалась в Київській Русі офіційним спадкоємцем Великого князя Київського вважався його старший син (або старший онук), який за життя батька правив у Новгороді - колишньому княжому домені. <br />Так само, наприклад, як князь (герцог) Вельський є спадкоємцем престолу Великобританії.<br />Тому, по тому, хто в той чи інший час займав Новгородське князівство, можна також прослідкувати, хто саме перебував на троні в Києві. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Таким чином, з другої половини XI століття у Великому князівстві Київському починає застосовуватися родове право (система Ліствиці): князі займали престоли по черзі - молодший брат після старшого, син старшого брата після молодшого дядька і т.д., <br />за винятком нащадків тих, хто в силу тих чи інших обставин, був позбавлений цього права. <br />Такі князі називались ізгоями. Найчастіше саме виключення таких князів з лінії претендентів на трон призводило до відокремлення їх володінь.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Після смерті Великого князя Всеволода Ярославича (квітень 1093 р.) його син Володимир Мономах, перебував біля батька, проте не намагався зайняти Київський престол.<br />Святополк Ізяславич, син короля Русі Ізяслава Ярославича, приїхав з Волині (Турова), де княжив, й став Великим князем Київським.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">У 1094-1097 роках Святополк Ізяславич і Володимир Всеволодович Мономах, продовжили політику їхніх батьків щодо спільного управління великою державою. <br />Однак в боротьбу вступив Олег Святославич, син Святослава Ярославича, названий у «Слові о полку Ігоревім» Гориславичем за розпалювання міжусобиці в Київський державі.</span></div><div><span style="font-family: arial;">Олег Святославич став засновник роду Ольговичів - князів Чернігівських. Він вступив у союз з імператором Східної Римської імперії (Візантії) Никифором III Воніатом й був одружений з Візантійською принцесою Феофанією Музалон. </span></div><div><span style="font-family: arial;">Олег титулував себе «архонтом Матрахи, Зіхії і всієї Хозарії».</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Великому князю Київському Святополку Ізяславичу, за пітримки Володимира Мономаха, не вдалося утримати Чернігівське князівство, але вони домоглися, виключення Ольговичів із переліку спадкоємців Київського престолу. </span></div><div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Отже, у 1096-1097 роках тривала запекла боротьба на сході Київської Русі між Олегом Святославичем і Володимиром Мономахом, за якого билися новгородці на чолі з його старшим сином Мстиславом (який продовжував бути князем Новгородським й за Святополка Ізяславича).<br />При цьому фактична влада Великого князя Київського Святополка поширювалась на Київ, Правобережну та Західну Україну. </span></div><div><span style="font-family: arial;">А сини Володимира Мономанаха - князь Новгородський Мстислав Володимирович і князь Переяславський В'ячеслав Володимирович боролися з Олегом Гориславичем за Муром, Рязань, Суздаль і Ростов.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Зважаючи на те, що жодна зі сторін не могла здобути вирішальну перемогу, а міжусобні війни ослаблювали Київську Русь перед загрозою нової навали кочовиків зі сходу, </span></div><div><span style="font-family: arial;">князями було вирішено провести перемовини.<br /><br />Любецький з'їзд 1097 року було проведено в Любичі на Дніпрі (Чернігівське князівство). </span></div></div></div><div><div><span style="font-family: arial;">На з'їзді були присутні шість головних князів. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Святополк Ізяславич підтвердив свій титул Великого князя Київського та затвердені Київське, Турівське і Пінське князівства;</span></div><div><span style="font-family: arial;">Володимиру Мономаху - Переяславське князівство, Суздальсько-Ростовська земля, Смоленськ і Белоозеро;</span></div><div><span style="font-family: arial;">Олегу і Давидові Святославичам - Чернігівське князівство і Сіверська земля, Рязань, Муром і Тмутаракань;</span></div><div><span style="font-family: arial;">Давидові Ігоровичу (син Ігоря Ярославича, онук Ярослава Мудрого) - Володимир (Волинський) з Луцьком;</span></div><div><span style="font-family: arial;">Василькові Ростиславичу (син Ростислава, онук Володимира Ярославича) - Теребовль, Червенські міста, Перемишль.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Також з'їзд проголосив абсолютно новий принцип успадкування князями земель своїх батьків. Тепер права на спадкування кожного зі сформованих на той момент удільних князівств були обмежені рамками певної династичної гілки Ярославичів. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Це фактично констатувало появу нового політичного ладу в Київський державі, основою якого було сформоване велике феодальне землеволодіння та закріплене удільне роздрібнення. </span></div><div><span style="font-family: arial;">А Святославичи (в подальшому династія Ольговичів), які отримали за рішеннями з'їзду у володіння Велике князівство Чернігівське, були остаточно виключені із списку спадкоємців Київського трону.</span></div></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Втім міжусобиця в Київській Русі не закінчилась. Великий князь Київський Святополк Ізяславич вважав (небезпідставно), що має династичні права на Волинь і Галичину, тому пішов війною на Ростиславичів. У цьому конфлікті його підтримав угорський король Кальман І Книжник.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Але двоюрідні брати Святополка - Володимир Мономах, Давид Святославич і Олег Святославич у 1098 року зібралися на з'їзд у Городці і під загрозою війни зажадали від Святополка припинити розширювати свої володіння. <br />Великий князь Київський Святополк Ізяславич зміг поставити на правління у Володимирі (Волинському) свого сина Мстислава.</span></div><div><span style="font-family: arial;">Проте вже в червні 1099 р. Давид Ігорович (син Ігоря Ярославича, онук Ярослава Мудрого) прийшов з військом половецького хана Боняка під Володимир (Волинський).<br />В битві за місто був убитий син Святослава Ізяславича - Мстислав. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">За ініціативи Володимира Мономаха у серпні 1100 р. був скликаний новий з'їзд князів Київської Русі, у місті Витичеві (нині Витачів, Обухівського району) . </span></div><div><span style="font-family: arial;">На ньому між Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом, Давидом і Олегом Святославичами було укладено мир. </span></div><div><span style="font-family: arial;">Князя Давида Ігоровича Витичівський з'їзд позбавив Володимирського (Волинського) князівства. Натомість йому було надано у володіння Бузьк, Острог, Дубно, Чорторийськ.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">За рішенням з'їзду Святополк Ізяславич отримав Волинь, а князем Володимирським (Волинським) став інший його син Ярослав Святополкович. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">Після цього, син Короля Русі Св. Ярополка Ізяславича - Берестейський князь Ярослав Ярополкович, змушений був відстоювати свої права на династичну спадщину. <br />1101 року Святополк Ізяславич пішов на нього війною і захопив Ярослава (свого рідного племінника) в полон, після чого помістив в ув'язнення в Києві. <br />Проте за спадкоємця Короля Русі заступились митрополит і духовенство Київської митрополії й Святополк незабаром випустив Ярослава, з вимогою, щоб він перебував у Києві.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Через рік Ярослав Ярополкович спробував втекти до Польщі, але його схопили, повернули до Києві і незабаром вбили. </span></div></div><div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">1102 року Святополк Ізяславич захотів поставити на князювання в Новгороді свого сина Ярослава, що відповідало двовіковий традиції посідання Новгородського князівства спадкоємцем Київського престолу. <br />Однак Володимир Мономах був проти цього й зумів зберегти у Новгороді свого сина Мстислава. </span></div></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Після смерті (квітень1113 р.) Великого князя Київського Святополка Ізяславича у Києві відбулось повстання проти прихильників Святополка, яке закликало на Велике княжіння Володимира Мономаха.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Син Святополка Ізяславича - Ярослав Святополковича, що також був спадкоємцем престолу,<br />4 роки продовжував правити на Волині, але в 1117 році Володимир Мономах перевів сина Мстислава з Новгорода в Білгород (Київський), що стало претензією на володіння й спадкові права Ярослава на Київський престол. <br />А місце Мстислава у Новгороді зайняв його старший син Всеволод Мстиславич.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br />1118 року Володимир Мономах в союзі з Ростиславичами вигнав Ярослава з Володимира-Волинського, а Волинським князем зробив свого сина Романа Володимировича. <br />Ярослав Святополкович намагався повернути володіння та захистити свої спадкові права за допомогою угорських і польських військ, але 1123 року він загинув під час облоги Володимира (Волинського) від рук найманих вбивць. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Захопивши владу Володимир Мономах став Великим князем Київським, а також почав титулуватись "архонт (володар) всіє Руси".</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">У період правління Володимира Мономаха суттєво посилилась централізація Київської держави, а через своїх синів він безпосередньо керував 3/4 території величезної країни. </span></div><div><span style="font-family: arial;">Його син Святослав Володимирович став намісником в Переяславі, а його місце в Смоленську зайняв В'ячеслав Володимирович. Турів Мономах отримав у своє безпосереднє управління. <br />У 1119 році Володимир Мономах силою зброї заволодів Мінським князівством. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Окрім цього Володимир Мономах укріплював своє правління укладаючи династичні шлюби між своїми доньками та онучками з представниками інших гілок династій Ярославичів: Ольговичів, Ростиславичів, тощо. </span></div><div><span style="font-family: arial;">Таким чином йому вдалось сконцентрувати більшу частину земель Київської Русі в своїх руках.</span></div></div><div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">Після смерті Володимира Мономаха (1125 р.) його старшому сину та спадкоємцю <br />Мстиславу Великому вдалось без боротьби зайняти престол Великого князівства Київського. <br />Він зумів зберегти єдність держави, хоча удільні князі з Ольговичів та Ростиславичів й намагались послабити централізацію Київської Русі.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">У 1128-1130 рр. Мстислав Великий здійснив низьку походів на Полоцькі князівства, здолав місцевіх князів, а в Полоцьку посадив свого сина Ізяслава Мстиславича. <br />Приєднав до своїх особистих володінь </span></div><div><span style="font-family: arial;">Успішно воював з литовцями, підкорив чудь, розгромив половців, загнавши їх за Волгу та Яїк.</span></div></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">1132 р. після смерті Великого князя Київського Мстислава Володимировича наступником на Київському троні став його брат Ярополк, що не зумів зупинити розпад держави на окремі удільні князівства.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Спочатку суперництво викликала родова столиця Мономаховичів - Переяславське князівство. За усталеною практикою на Переяславський престол зазвичай сідав старший в роду. </span></div><div><span style="font-family: arial;">Після переходу Ярополка на престол в Києві, згідно з родового (ліствичого) Переяслав мав перейти старшому після Ярополка серед нащадків Мономаха - його молодшому брату В'ячеславу. Але, ймовірно, за попередньою домовленістю з Мстиславом Великим, Ярополк після переходу до Києва надав Переяслав сину Мстислава - Всеволоду Мстиславичу. <br />Молодша гілка Мономаховичів - Юрій Долгорукий та Андрій Володимирович виступили проти цього.</span></div></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Тут слід відмітити, що на відміну від <span face="verdana, sans-serif" style="background-color: white;">Мстислава Володимировича (також знаний як </span><b style="background-color: white;">Мстислав І Великий</b><span face="verdana, sans-serif" style="background-color: white;">) та інших старших синів Володимира Мономаха та його дружини англійської принцеси Ґіти;<br /></span><span face="verdana, sans-serif" style="background-color: white;">у Володимира Мономаха була друга дружина - донька половецького хана. Від цього шлюбу народився князь Юрій Долгорукий, який правив на північно-східних землях Великої Київської Русі, де мешкали угро-фінські племена чудь, мордва, мокша, а також половці.</span></span></div><span style="font-family: arial;"><br style="background-color: white;" /><span face="verdana, sans-serif" style="background-color: white;">А сином Юрія Долгорукого, від шлюбу з ще однією донькою половецького хана, був князь Андрій "Боголюбський", що 1169 року пішов війною на Київ.</span></span></div><div><span style="background-color: white; font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">В рамках всієї Київської Русі почали формуватися дві коаліції князів - під проводом старших Мономаховичів та молодших Мономаховичів.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Старші Мономаховичі намагались залишити Київський трон у володінні найстаршої лінії династії - Мстиславичів, а молодші Мономаховичів під проводом Андрія і Юрія Долгорукого, за підтримки Чернігівських Ольговичів та інших удільних князів, намагались захопити владу в Києві. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-klbky-odOPU/YRTo47vgQ5I/AAAAAAAACfw/l1p38Xenuuw5obtYpgwJlGzz6kd0RqiPgCNcBGAsYHQ/s597/507067KR.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="568" data-original-width="597" height="380" src="https://1.bp.blogspot.com/-klbky-odOPU/YRTo47vgQ5I/AAAAAAAACfw/l1p38Xenuuw5obtYpgwJlGzz6kd0RqiPgCNcBGAsYHQ/w400-h380/507067KR.jpg" width="400" /></a></div><br />Згодом Всеволодовичі князі Чернігівські та Київські бояри визнавали переважне право на Київський престол тільки за найстаршою гілкою Мстиславичів, що вже було безпосереднім проявом прімогенітури (правило успадкування престолу за правом першородства) у Великому князівстві Київському.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Боротьба що тривала між старшими Мономаховичами (нащадками Володимира Мономаха і англійської принцеси) та молодшими (нащадками половецьких ханів) тривала майже століття й призвела до остаточного поділу Київської Русі на Руське королівство (теріторія України і південної Булорусі) за східні князівства (Суздаль, Переяслав-Заліський, Володимир-на-Клязмі, тощо). </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">1149 року, скориставшись черговими міжусобицями, Юрій Долгорукий пішов на Київ разом з половцями, біля Переяслава розбив війська Великого князя Київського Ізяслава Мстиславича (сина та спадкоємця Мстислава Великого) та захопив Київський престол. </span></div><div><span style="font-family: arial;">1151 він повернувся до Суздаля. <br />Але 1155 року знову захопив Київ й залишився там до смерті (1157 р).</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">У 1159-1167 рр. Великим князем Київським був четвертий син Мстислава Великого - Ростислав Мстиславович. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Протистояння між старшими і "молодними" Мономаховичами досягло свого апогею за часів сина Юрія Долгорукого від доньки половецького хана Аепи - Андрія "Боголюбського".<br /><br />1167 року Великим князем Київським було обрано Мстислава ІІ Ізяславича, сина Ізяслава Мстиславича, онука Мстислава І Великого. <br />Проти цього виступив Андрій "Боголюбський", який розпочав криваву війну. <br />На боці Андрія стали князі Мурома, Рязані, Смоленська, Полоцька, при цьому всі князі, які брали участь в поході проти Києва, були нащадками або свояками половецьких ханів. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="background-color: white; font-family: arial;">Захопивши столицю, Андрій не став правити тут, як це робили до нього всі князі,</span></div><div><span style="font-family: arial;"><span face="verdana, sans-serif" style="background-color: white;">а зруйнував, спалив й пограбував Київ. <br />Він поводився, як загарбник й окупант, забравши все цінне, в тому числі й Ікону Вишгородської (т.з. "Володимирської") Богоматері, князь Андрій повернувся до себе у Володимир-на-Клязьмі.</span><br style="background-color: white;" /><span face="verdana, sans-serif" style="background-color: white;">Також Андрій "Боголюбський" намагався відділити північно-східну православну церкву від Київської митрополії. <br /></span></span></div></div><div><span style="font-family: arial;">На Київський престол він призначив свого молодшого брата Гліба Юрійович.<br /><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">1170 року суздальські війська були розбиті під Новгородом молодим (тоді) Новгородським князем Романом Мстиславичем (син Мстислава ІІ Ізяславича). <br /><br /><span face="verdana, sans-serif" style="background-color: white;">Як пише літописець: «Суздальці так дуже зруйнували 1169 року Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року». <br /></span>Дійсно, після спалення й пограбування Києва його значення сильно підупалой майже кожен рік тут змінювались Великі князі Київські. <br />Столичний трон займали то Мстиславичі, то Ольговичі або Юрійовичі.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">На Волині закріпились старші Мономаховичі - нащадки Ізяслава Мстиславича, які продовжували розуміти важливість існування об'єднаного Великого князівства Київського та знали, що Київський престол є їх державним спадковим володінням. <br />Чернігівське князівство тримали Ольговичі.<br />А Ростов і Суздаль перебували у володінні Юрійовичів (нащадків Юрія Довгорукого і половецьких ханів). </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: arial;">Ще 1140 року, при об'єднанні Перемишльського і Теребовльского князівств в єдине Галицьке князівство всі найбільші удільні столи сконцентрував в своїх руках Володимирко Володарович з династії Ростиславичів (син Перемишльського князя Володаря Ростиславича).<br />1153 року, після смерті Володимирка Володаровича Галицький престол, незважаючи на те, що відповідно до ліствичого права його мав зайняти Іван Ростиславович Берладник, за що виступав й Великий князь Київський, зайняв син Володимирка - Ярослав Осмомисл. <br />А після нього - останній з Ростиславичів князь Галицький Володимир Ярославович. </span></div><div><span style="font-family: arial;">Таким чином вже з 1150-х років у Галицькому князівстві закріпилась не ліствиче право престолонаслідування, а від батька до сина. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">1170 року, після смерті Великого князя Київського Мстислава II Ізяславовича, Волинські землі були поділені між його синами: Роман одержав Володимир, Всеволод — Белз, Святослав — Червень, Володимир — Берестя. <br /><br />Поступово Роман Мстиславич об'єднав всю Волинь, а 1199 року посів також і Галицьке князівство. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Роман Мстиславович намагався подолати роздрібненість Київської Русі та боровся за єдність держави.<br />Він також був ініціатором офіційної зміни порядку престолонаслідування на основі принципу майорату (престолонаслідування старшим сином). </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">З 1204 року Роман Мстиславович став Великим князем Київським.<br />Він також титулувався "Самодержцем всієї Руси" та "Володарем Руської землі". <br />Того ж року Папа Римський Інокентій ІІІ вислав до Великого князя Київського Романа посольство й запропонував надати королівську корону та титул Короля Русі.<br />1205 року Роман Мстиславович вирушів походом на Польщу, але загинув у бою. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Після смерті Романа Мстиславича залишилося двоє малолітніх синів Данило Романович (4 роки) та Василько (2 роки). </span></div><div><span style="font-family: arial;">Галицьке боярство вигнало малих князів з їхньої матір'ю Ганною - донькою Візантійського імператора Ісаака II Ангела та запросило на князювання Сіверських князів з Ольговичів.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Романовичі (старші Мономаховичі - Мстиславичі) не здалися й почали боротьбу за свою спадщину Великого князівства Київського і Галицько-Волинського князівства, яка тривала близько 40 років, і завершилась їхнім утвердженням у відновленому Королівстві Руси.</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">З 1239 року Данило Романович став Великим князем Київським, <br />а <span style="background-color: white;">1253 року Папа Римський Інокентій IV видав свою буллу, відповідно до якої у грудні 1253 року, в місті Дорогочині, з рук Папського легата Данило Романович прийняв королівську корону і скіпетр та був коронований як </span><b style="background-color: white;">Король всієї Руси</b><span style="background-color: white;">.</span></span></div><div><span style="background-color: white;"><span style="font-family: arial;"><br /></span></span></div><div><span style="background-color: white;"><span style="font-family: arial;">І навіть після монголо-татарської навали, у 1263-1301 рр. син короля Данила Романовача - Лев І Данилович мав титул не лише Король Русі, але й Великий князь Київський.</span></span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">Королівство Руси стало безпосереднім наступником державності Великого князівства Київського (Київської Руси) та займало терени від Закарпаття , Холма і Перемишля до Києва і Переяслава, від Берестя й Волині до Північного Причорномор'я й Буковини. </span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><span style="font-family: arial;">При цьому у Королівстві Руси збереглась система престолонаслідування, що існувала в пізньому Великому князівстві Київському та Галицько-Волинському князівстві, яка включала передачу престолу від батька старшому синові. </span></div></div><div><span style="background-color: white; font-size: 13px;"></span></div></div><div><span face="verdana, sans-serif" style="background-color: white; font-size: 13px;"></span><div><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-4x8RXIHnG6U/YRTlauGvJ_I/AAAAAAAACfo/FAAW4V2iPkQeQwhF2NBCvDGDbphnPZZLgCNcBGAsYHQ/s1548/Kingdom_of_Rus%2527_Ukraine.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1380" data-original-width="1548" height="356" src="https://1.bp.blogspot.com/-4x8RXIHnG6U/YRTlauGvJ_I/AAAAAAAACfo/FAAW4V2iPkQeQwhF2NBCvDGDbphnPZZLgCNcBGAsYHQ/w400-h356/Kingdom_of_Rus%2527_Ukraine.jpg" width="400" /></a></div></div></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><b>Родовід Великих князів Київських</b></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><b><br /></b></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-8ZmAsrE-Y_A/YRT2SA8RayI/AAAAAAAACgI/QvojoI6MB6suj0VLbGzGJ_tVcnjumjLuACNcBGAsYHQ/s2048/VmDynasty.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1744" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-8ZmAsrE-Y_A/YRT2SA8RayI/AAAAAAAACgI/QvojoI6MB6suj0VLbGzGJ_tVcnjumjLuACNcBGAsYHQ/w546-h640/VmDynasty.png" width="546" /></a></div><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><span style="background-color: white; font-family: verdana; font-size: 13px;"><i><div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #202122;"><b style="white-space: normal;">Дивіться детальніше:<br /><br /></b></span></div></div><span style="color: #2b00fe;"><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; white-space: normal;"><b>*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" style="background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)</a> </b></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></i></span></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><div style="text-align: justify; text-indent: -15px;"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><span style="font-size: 13px;"><b><i><br /></i></b></span></span></div><i style="background-color: white; font-family: verdana; font-size: 13px;"><b><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)</a></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></b></i></div></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><b><br /></b></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><div style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><span face="verdana, sans-serif" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</a></span></b></span></i></div><div style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><br /></b></span></i></div><div style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; padding-left: 20px; white-space: normal;"><a href="http://berest.blogspot.com/2020/05/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські королівські та шляхетські титули</a></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><br /></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"> <a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)</a></div></b></span></i></div></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div>
Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-70446336922458591092021-07-23T09:55:00.006+03:002021-07-23T09:55:47.388+03:00Опис міста Корнин в Географічному Словнику 1883 р.<p><span style="font-family: verdana;"><b>Опис міста Корнин у "Географічному Словнику Королівства Польського та інших слов'янських країн", Варшава: Видавництво Пилипа Сулимерського і Володислава Валевського, 1883 р., Том 4. </b><i>(виданий польською мовою).</i><br /><i>Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 4 </i></span></p><p><span style="font-family: verdana;">Містечко Корнин (Kornin) Сквирського повіту Київської Губернії розташоване по обидва боки річки Ірпінь, в 45 верст від міста Сквири, в 18 верстах від Попільні.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Найдавніші людські поселення були тут вздовж русла річки Ірпінь, в тому числі й на місці сучасного Корнина. <br />Поселення розвивалось за часів Великого князівства Київського (Київської Русі), але під час монгольської навали <i>(1240 р.)</i> було знищено. Повністю зруйноване під час походу хана Батия. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Окрім Білгородки, котра зберегла свою назву та місце розташування, <br />всі інші невеликі поселення того регіону не лише були знищені монголами, але й не зберегли свої назви та точне місце де вони існували.</span></p><p><span style="font-family: verdana;"></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="font-family: verdana;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-KiCMiYpD6Nc/YPpmv2q9ChI/AAAAAAAACdw/wg83m1WMdPgfM0CqFBAT1ZKfDvBha9B_ACNcBGAsYHQ/s2048/%25D0%259C%25D0%25B0%25D0%25BF%25D0%25B0_%25D0%259A%25D0%25BE%25D1%2580%25D0%25BD%25D0%25B8%25D0%25BD.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1549" data-original-width="2048" src="https://1.bp.blogspot.com/-KiCMiYpD6Nc/YPpmv2q9ChI/AAAAAAAACdw/wg83m1WMdPgfM0CqFBAT1ZKfDvBha9B_ACNcBGAsYHQ/s320/%25D0%259C%25D0%25B0%25D0%25BF%25D0%25B0_%25D0%259A%25D0%25BE%25D1%2580%25D0%25BD%25D0%25B8%25D0%25BD.jpg" width="320" /></a></span></div><span style="font-family: verdana;">Але після століття запустіння і занепаду, "за часів Литви" - після перемоги Великого князя Литовського Ґедиміна (<i>пізніше короля Литви і Руси</i>) у <i>битві на річці Ірпінь 1320 р</i>., край почав відроджуватись, а на місцях давнішніх поселень, в тому числі й на берегах річки Ірпінь, почали поновлюватись міста.</span><p></p><p><span style="font-family: verdana;">Вже за часів Великого князя Литовського, Руського (Давньоукраїнського) та Жемантійського Вітовта <i>(1385-1430)</i>, <br />а одночасно за часів Великого князя Київського Володимира <i>Ольґердовича (правив у Києві та Київському князівстві у 1362-1394 рр.), </i>були відновлені або виникли на лівому і правому берегах Ірпеня багато містечок: <br />Яропов, Ходорків, Білки одні та другі, Глібов <i>(Hlebow)</i>, Довгосялиці (інша назва Дідівщина), Білгородка, Гостомиль. <br /><br />В цей же час почалось відроджуватись і містечко Корнин, але його ще не було на сучасному місці, а на протилежному боці річки Ірпінь було село Білки, яке так назвали через білі надрічні глину та пісок.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Ця місцина (волость) була надана Великим князем Київським Олельком Володимировичем <i>(старший син князя Володимира Ольґердовича) </i>у володіння Михайлові "Половцеві з Сквира Рожиновському". <br />Ці землі були приєднані до інших маєтків <i>(князів) </i>Рожиновських, таких як Триліси, Хвастів <i>(Фастів)</i>, це так звана Половеччина і Сквира - великі, цільно розташовані терени, в які входили землі між річками Ірпінь, Унава, Кам'янка, Роставиця і Рось. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Але поруч з тими Білками, також на правому боці річки Ірпінь, існувало одночасно інше поселення Білки, яке ще називалось Мохнач <i>(теперішнє село Мохначка)</i>. Котре, разом з поселеннями Веприк та Острів на Ірпені - Великий князь Київський Олелько Володимирович надав своєму лицарю Олехні Юхновичеві. <br />Одночасно Великий князь разом з тими Білками дав й інші добра роду Юхновичів: <br />"Городище старе над Дніпром, Покотиврове, селище Булачин і Кругле, селище Сузмахове, Зараканія з озером Білим, і до того три городища за Дніпром: Бусурманське, Ярославське, Салкове з озером Луновим; і селище Просів, селище Марковщину, і землі Малеховщини над Здвижем, і над річкою Тетерів Трудиноновщина і Трибуховщина, і на Росаві два селища Полствин і Козяків (Koziakow)."</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Олехно Юхнович мав сина Івана, а той мав синів Федька і Васька, і дві доньки: Маруся і Оришка.<br />У своєму заповіті Іван Юхнович записав, що передає своє добро найперше синам: Федькові і Васькові, з обов'язком, щоб вони віддали своїх сестер заміж з посагом: по два карбованці, по дві корови і по два воли. <br />Далі він заповів, щоб його поховали в Святій Софії Київській, на яку він відписав "чотири копи грошей на Сорокауст, і карбованець грошей і кінь бурий на церкву Св. Софії, карий <i>(брунатний)</i> кінь на Святу Богородицю, і гнідий кінь Святому Миколі, а духівнику моєму Спаському мою попругу<i> (збурую) </i>нову з заклепами срібними, а дяку мої сап'янці <i>(zupyciu)</i> сині. <br />Ложечки срібні на церкву Святого Спаса віддати, а шубку мою медвежу слузі моєму Федьку, а поплечному (близькому) другу моєму Пану Івашку Стрибелу лук мій стрілецький з усім, а Пану Ігнату Дедовичу (нащадкові Трипольських) шолом мій з двома знаками, панцир мій Пану Семену Путятичу, а що мені був винен Андрій Ласко карбованець грошей, то я йому відпускаю (прощаю);<br />челядь мою дворову моєму синові Федькові належить відпустить на волю, нехай за мене Бога просять".</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Схожі заповіти були в багатьох українських зем'ян <i>(шляхта, що мала землю у володінні) </i>ХV ст.<br />Сини виконали його заповіт, а також зберегли в купі його маєтності, проте не мали спадкоємців, тому землі успадкували їх сестри Маруся і Оришка; з котрих Маруся йшла заміж за Федька Ложку (Лозку), а Оришка за Сенька Проскуру.<br />Ложкові дісталось все майно за Дніпром, а Проскури отримали маєтності над Ірпенем, Здвижем, Тетеревом, Росавою.<br /><br />Тимчасом, 1483 року Київ та Київське князівство зазнало великого й сильного руйнування від нападу кримських татар. <br />Криваві загони Менглі Герея, <i>за підбурюванням московського князя</i>, вдерлись на Подніпров'я, спустошуючи і грабуючи українські землі. Багато поселень було сплано, багато людності вбито чи забрано в рабство, а Київське князівство перетворилось на пустинь.<br /><br />Поселення Білки, як Рожиновських, так і Юхновичів, також зазнали руйнувань і спустошення. <br />Отже на тих місцях люд довго не селився, а рід Рожиновських поступово вигас, й земля перейшла до старости Біло-Церківської фортеці, котрий постав 1550 року як королівський оборонний замок Великого князівства Литовського, Руського (Українського) і Жемантійського. <br /><br />З часом, людність з Полісся поступово розселяється по навколишньому українському лісо-степу, й на протилежному березі від Білок з'являється кілька осідлих загород, що стало поселенням, яке назвали <b>Корнин</b>.<br /><br />Життя тут стало безпечнішим, адже навколо з'явились оборонні поселення й фортеці, я<i>к урядові, так і козацькі (Запоріжжя, Черкащина)</i>.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Корнин, в якому зростала кількість людності, невдовзі був наданий Гринькові Внучкевичу, в якого було три доньки:<br />одна з них була видана за Івана Єльця, й передала з посагом Корнин в рід Єльців.<br />Єльці то була старовинна місцева родина, що походила від Ігната, п'ятого сина Григорія Вороновича. Цей Ігнатій став називатись Єльцем й до давнього родового герба Кламри <i>(Сварга) </i>долучив герб Лелива.<br />З інших видатних представників цієї династії можна згадати Гіпасего (Hipacego) котрий 7 разів був у татарській неволі, 25 поранень отримав в битвах з татарами, й дожив до поважних 95 років.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Недовго Корнин зоставався у власності Єльців, вже за короля Сигизмунда Августа його власником стає Богдана Проскура, дідич інших Білків (Білків Юхновичів, що ще називаються Мохнач). Проскури вже давно отримавши від Юхновичів великі маєтності над Ірпенем і Росавою, володіли ними, одна під час нападу Менгли Герея та після нього, перебували у своєму родовому гнізді Сущанах над Овручем, укритого в лісах і безпечного. Тому їх ще називають Сущанські. </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Тільки Богдан Проскура наважився переїхати в лісо-степ, й заклав в Корнині заклав нову фортецю.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">Богдан Проскура був сином Тишка і онуком Сенька, що був одружений з Оришкою Яхновичівною.<br />Мав він трьох синів Теодора (Федора), писаря земства Київського, Миколу і Юрія (Jerzego). З них Микола був дідичем Білків (Махнача), а Федір дідичем Корнина.<br /><br />Околиця Корнина в той час була дуже лісиста й густа, й вважалась природним стражем Полісся.<br />Від 1631 року відома скарга Теодора Сущанського Проскури на Василя Тиша Буковського з приводу "наслання людності й поспилювання лісу корнинського поблизу ріки Ірпеня.<br /><br />Але козацька війна під проводом Богдана Хмельницького 1648 р. викинула з цих маєтків шляхту, і Корнин перестав був місцем осідку його дідичів. <br />Фортеця (замок) збудований Проскурою служив навколишнім мешканцям прихистком в часи небезпеки. Вали фортеці були місці й прослужили ще довго.</span></p><p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-NBzQ9uJYdwc/YPpnmQSPiuI/AAAAAAAACd4/JeHbWg7zOyMvNrTmP5hA1e6KNwpSEssHgCNcBGAsYHQ/s606/%25D0%259F%25D0%25B0%25D0%25B2%25D0%25BE%25D0%25BB%25D0%25BE%25D1%2586%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25B8%25D0%25B9_%25D0%25BF%25D0%25BE%25D0%25BB%25D0%25BA.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="606" data-original-width="530" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-NBzQ9uJYdwc/YPpnmQSPiuI/AAAAAAAACd4/JeHbWg7zOyMvNrTmP5hA1e6KNwpSEssHgCNcBGAsYHQ/w560-h640/%25D0%259F%25D0%25B0%25D0%25B2%25D0%25BE%25D0%25BB%25D0%25BE%25D1%2586%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25B8%25D0%25B9_%25D0%25BF%25D0%25BE%25D0%25BB%25D0%25BA.jpg" width="560" /></a></div><i><span style="font-family: verdana;"><p><i><span style="font-family: verdana;"><br />З 1648 по 1675 рік Корнин, Сквира та інші навколишні містечка входили до Паволоцького полку Війська Запорозького (Гетьманщини, Козацької держави). </span></i></p></span></i><p></p><p><span style="font-family: verdana;">У 1685 році територія Правобережжя від Дніпра до річок Прип'ят, Случ, Тетерів, Рось (Білоцерківський і Паволоцький козацькі полки) увійшла до складу Хвастівського полку, створеного Семеном Палієм. Його осідок перебував у Хвастові, а всі навколишні землі й містечка, в тому числі Корнин, Сквира та інші, перебували під контролем козаків.<br /><br />Лише 1717 року шляхтичі Проскури змогли повернутись до Корнина. <br />Вони безперешкодно зайняли свої володіння, й заснували декілька нових поселень: <br />Білки (нинішні), Раківка і Личе (<i>у межах сучасного Корнина</i>) і Сущанка (на пам'ять про родове гніздо Сущани на Овручі). </span></p><p><span style="font-family: verdana;">Але в ті часи їх володіння значно поменшали. Єпископ (та дідич) Хвастова загарбав сусідні Веприк, Скригалівку і Білки (Мохнач) на тій підставі, що вони мали належати до т.з. Глебовщини - маєтностей Богуша Гулькевича Глебовського, якому наприкінці XVI ст. належав Хвастів та навколишні землі.<br />Проскури зі свого боку доводили, що Білки і Веприк ніколи не належали до власності Гулькевича, а завжди були землями Юхновичів. Скригалівка, як більш пізнє поселення, могла належати до Глебовщини, але і вона колись належала предкам Проскури, а якщо вона й є у списках королівського надання Гулькевичам, то могла туди потрапити через "ad male narrata" (хибну інформацію). <br />Розпочався судова суперечка, однак жодна зі сторін не могла навести документальні докази, бо за кілька буремних століть всі докази загинули. Після довгих суперечок зійшлися на тому, що Мохнач повернувся до Проскур, а Веприк і Скригалівка зостались при єпископі Хвастова.<br /><br />Корнин тим часом прибавляв у людності й вже перетворився на містечко. У фортеці шляхтичі Проскури тримали "народну міліцію", що захищала маєток від нападів козацьких і гайдамацьких наїздів.<br /><br />В часи Коліївщини 1768 в околицях Корнина з'явились гайдамаки під проводом полковника Івана Бондаренка (Bondarczuka). <br />Проти гайдамаків з Чорнобиля був висланий загін Енгіла (Engil), а з Корнина загін <i>(надвірного)</i> козака Данила Щербини. <br />Д. Щербині підступом вдалось в Макарові захопити І. Бондаренка (Бондарчука), а загін його розбити. <br />Дідич Корнина В. Проскура у нагороду виклопотав для Д. Щербини на Сеймі нобілітацію (шляхетство), котре було записано в книгу прав: <br />"... засновуючись на доводах прив'язаності і вірності к отчизні Данила Щербину, отамана козаків Корнинських, котрий під час подій в Україні 1768 р., не тільки до них, попри намови і просьби, належать не став, але й власними діями до заспокоєння оних приклався;<br />отже Мій Король, за єдиногласною згодою Станів Сконфедерованих надає ... , через В. Проскуру, дідича Корнинського, ... цьому Данилу Щербині разом з потомством клейнод шляхетства польського, з наданням прав 1775 р. і нинішнім Сеймом описаних, надаєм йому і диплом з Канцелярії Нашої Республіки Обох Народів... ..... 11 листопада 1790 р.".<br /><br />Останнім дідичем Корнина з династії Проскур був Каєтан. Він же був послом на Сеймі 1788 р, на котрім Щербина отримав нобілітацію. Також він був власником дуже відомих в Україні коней, яких називали "проскурівські". <br />1794 року він був засланий на вигнання <i>(в Російській імперії) за те що відстоював права Речі Посполитої.</i></span></p><p><span style="font-family: verdana;"><i>Після розділів Речі Посполитої та входження </i>Корнина, <i>і Правобережжя, до складу Російської імперії, місто </i>перейшло до Г. Каницького <i>(1817-1839 рр.)</i>, пізніше до Крушинських <i>(1839-1859),</i> а <i>з 1859 р</i>. його посів генерал Карл Вейс (Weiss).</span></p><p><span style="font-family: verdana;">1839 року в Корнині була збудована церква, на місці давньої <i>козацької церкви XVII ст., що згоріла 1802 р.</i></span></p><p><span style="font-family: verdana;"><i>На час написання статті </i>мешканців обох статей в Корнині було: <br />православних 1112, католиків 16, юдеїв 12.<br />Католицька каплиця відносилась до парафії Дідовщизни.<br /><br />Значна частина населення Корнина відносилась до шляхти.</span></p><p><span style="font-family: verdana;">В місті діяли 4 водяні млини, цукрова фабрика з 1866 р., ґуральня, шкіряна фабрика і три цеґельні.<br /><br />Землі в Корнина було 3058 десятин.</span></p><p><br /></p><div style="background-color: white;"><div><b><i><span style="font-family: verdana;">Читайте також :</span></i></b></div><div><h3 class="post-title" style="font-weight: normal; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/iv.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><i><span style="color: #2b00fe;"><span style="font-family: verdana; font-size: small;"> Початки становлення української шляхти (від IV ст.)</span></span></i></a></h3></div><div><i><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana;"><br /></span></b></span></i></div><div><i><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Шляхта часів Великого князівства Українського</a></span></b></span></i></div><div><i><span style="color: #2b00fe;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></span></i></div><div><div><i><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana;"><br /></span></b></span></i></div><div><i><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики</a></span></b></span></i></div><div><i><span style="color: #2b00fe;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></span></i></div><div><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana;"><br /></span></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline !important; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Повний титул Гетьманів України</a></span></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana;"><br /></span></b></span></div></div></div><div style="background-color: white;"><i><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana;"><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><br /></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></b></span></i></div><div style="background-color: white;"><i><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="font-family: verdana;"><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">* </span></span></span></span></span></span></span></span></span></span><span face="verdana, sans-serif" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</a></span></span></b></span></i></div><div style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><br /></b></span></i></div><div style="background-color: white;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div style="background-color: white;"><div class="MsoNormal"><span style="font-family: verdana;"><i><span style="color: blue;"><strong>* </strong></span><a href="http://berest.blogspot.com/2013/02/blog-post_24.html" style="color: #0066cc; line-height: 1.5em; text-decoration-line: none; text-indent: -15px;" target="_blank"><span style="color: blue;"><strong>Російсько-українські війни: перелік</strong></span></a><span style="color: blue;"><strong>.</strong></span></i></span></div><div class="MsoNormal"><span style="font-family: verdana;"><i><span style="color: blue;"><strong><br />* </strong></span><a href="http://berest.blogspot.com/2014/04/blog-post.html" style="color: #0066cc; line-height: 1.5em; text-decoration-line: none; text-indent: -15px;" target="_blank"><span style="color: blue;"><strong>Належність Криму до Української держави.</strong></span></a></i></span></div><div class="MsoNormal"><span style="font-family: verdana;"><i><br /><span style="color: blue;"><strong>* </strong></span><a href="http://berest.blogspot.com/2014/03/blog-post.html" style="color: #0066cc; line-height: 1.5em; text-decoration-line: none; text-indent: -15px;" target="_blank"><span style="color: blue;"><strong>Кому належав Крим: Історична довідка. </strong></span></a></i></span></div><div class="MsoNormal"><span style="font-family: verdana;"><i><br /><span style="color: blue;"><strong>* </strong><a href="http://berest.blogspot.com/2012/09/blog-post.html" style="color: #0066cc; line-height: 1.5em; text-decoration-line: none; text-indent: -15px;" target="_blank"><span style="color: blue;"><strong>Як Козацьку Україну на "Новоросію" перетворювали</strong></span></a><strong>.</strong></span></i></span></div><div class="MsoNormal"><span style="font-family: verdana;"><i><span style="color: blue;"><strong><br /></strong></span></i></span></div><div class="MsoNormal"><span style="color: blue;"><strong><span style="font-family: verdana;"><i><br /></i></span></strong></span></div><div class="MsoNormal"><span style="color: blue;"><strong><span style="font-family: verdana;"><i>* <a href="http://berest.blogspot.com/2013/04/blog-post_6172.html" style="color: #0066cc; line-height: 19.5px; text-decoration-line: none; text-indent: -15px;" target="_blank"><span style="color: blue;">Як Московія в України Русь "позичила</span></a>"</i></span></strong></span></div><div class="MsoNormal"><span style="color: blue;"><strong><span style="font-family: verdana;"><br /></span></strong></span></div><div class="MsoNormal"><span style="color: blue;"><strong><span style="font-family: verdana;"><br /></span></strong></span></div></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-14003949393562006192021-07-16T12:19:00.003+03:002021-07-16T12:19:10.390+03:0016 липня - День Незалежності України<p><b><span style="font-family: verdana;"> 16 липня фактично є Днем (відновлення) Незалежності України.</span></b></p><p><span style="font-family: verdana;">Саме 16 липня 1990 було проголошено Декларацію про Державний Суверенітет України.<br /><br />Це був перший крок зі здобуття (відновлення) Незалежності.<br />Другим кроком було проголошення Декларації про Незалежність 24 серпня 1991 року.<br />Третім кроком став Всенародний Референдум 1 грудня 1991 року.</span></p><p><span style="font-family: verdana;"></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="font-family: verdana;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-shjg8yPQWuA/YPFKh9fATOI/AAAAAAAACc8/a5h8onT4h9wxvR55wEkbQzYa_AawdmKmwCNcBGAsYHQ/s2048/DN1607.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1736" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-shjg8yPQWuA/YPFKh9fATOI/AAAAAAAACc8/a5h8onT4h9wxvR55wEkbQzYa_AawdmKmwCNcBGAsYHQ/w339-h400/DN1607.jpg" width="339" /></a></span></div><span style="font-family: verdana;">В тексті ДЕКЛАРАЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ
зокрема говориться: Верховна Рада,
виражаючи волю народу України, <br />прагнучи створити демократичне суспільство,
<br />виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини,
<br />шануючи національні права всіх народів,
<br />дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,
<br />визнаючи необхідність побудови правової держави,
маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,
<br /><br />ПРОГОЛОШУЄ Державний Суверенітет України <br />як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки <br />в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
<br /><br />САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
<br />Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.</span><div><span style="font-family: verdana;">Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу. </span><span style="font-family: verdana;"><br /></span><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><b><i>Крім того, Верховною Радою була прийнята постанова про Проголошення<br />16 липня Днем Незалежності України:</i></b></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br />Про День проголошення Незалежності України</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Зважаючи на волю українського народу та його одвічне
прагнення до незалежності,
підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про
державний суверенітет України 16 липня 1990 року, </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Верховна Рада п о с т а н о в л я є: </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><b>Вважати день 16 липня Днем проголошення Незалежності України
і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято
України. </b></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><i>Перший заступник
Голови Верховної Ради Української РСР І.ПЛЮЩ </i></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><i> м. Київ, 16 липня 1990 року
N 56-XII </i></span><p></p><p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-NqHf49R7OFg/YPFONhn1D8I/AAAAAAAACdM/rzZ9ofXbMgkTfg6Vqf_AbSfFv8rsL_8egCNcBGAsYHQ/s2048/DN1607-1.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1510" data-original-width="2048" height="472" src="https://1.bp.blogspot.com/-NqHf49R7OFg/YPFONhn1D8I/AAAAAAAACdM/rzZ9ofXbMgkTfg6Vqf_AbSfFv8rsL_8egCNcBGAsYHQ/w640-h472/DN1607-1.jpg" width="640" /></a></div><br /><span style="font-family: verdana;">На честь святкування Першої річниці Незалежності України - 16 липня 1991 року - видавництво «Такі Справи» надрукувало поштівку (листівку) </span></div><div><span style="font-family: verdana;">«16 липня - День Незалежності України» за написом</span><span style="font-family: verdana;"> «Збудуємо свій дім».</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">На зворотньому боці поштівки були виписані основні тези Декларації про Суверенітет України, а також зображено жовто-блакитний прапор й <br />напис «Слава Україні!». </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">А державна пошта до свята 16 липня 1991 року випустила марку на честь Декларації про Державний Суверенітет України.</span></div><div><p></p><p><span style="font-family: verdana;"><br /></span></p><p><span style="font-family: verdana;"><br /></span></p><div style="background-color: white;"><div><b><i><span style="font-family: verdana;">Читайте також :</span></i></b></div><div><h3 class="post-title" style="font-weight: normal; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/iv.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><span style="font-size: small;"> Початки становлення української шляхти (від IV ст.)</span></span></i></a><a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/iv.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><span style="font-size: small;"><br /></span></span></i></a></h3></div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Шляхта часів Великого князівства Українського</a></b></span></i></div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><br /></span></i></div><div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики</a></b></span></i></div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><br /></span></i></div><div><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline !important; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Повний титул Гетьманів України</a></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><br /></b></span></div></div></div><div style="background-color: white;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">* </span></span></span></span></span></span></span></span></span></span><span face="verdana, sans-serif" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</a></span></b></span></i></div><div style="background-color: white;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><br /></b></span></i></div><div style="background-color: white;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="white-space: normal;">* </span><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; padding-left: 20px; white-space: normal;"><a href="http://berest.blogspot.com/2020/05/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські королівські та шляхетські титули</a></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><br /></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)</a></div></b></span></i></div><p><span style="font-family: verdana;"></span></p><p><br style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif;" /></p><div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #202122;"><b style="white-space: normal;">Дивіться детальніше:</b></span></div></div><p><span style="background-color: white; font-family: verdana;"><i><span style="color: #2b00fe;"><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; white-space: normal;"><b>*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" style="background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)</a> </b></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></i></span></p><p><i style="background-color: white; font-family: verdana;"><b><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)</a></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></b></i></p></div></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-51815048011807479112021-05-26T00:40:00.003+03:002021-05-26T00:40:52.311+03:00Українська шляхта часів Великого князівства Литовського і Руського (Українського)<p><b><span style="font-family: Montserrat;">Шляхта часів Великого князівства Литовського, Руського (Українського) та Жемантійського була частиною історичного процесу розвитку української шляхти у Великому князівстві Київському (Київській Русі) та Королівстві Русі (Королівстві України).</span></b></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Шляхта у Великому князівстві Литовському, Руському (Українському) і Жемантійському, від початку існування цієї держави, була історично, традиційно та юридично привілейованим класом, що складався з литовців з районів Жемонтії, білорусів з районів давньої Литви (Білорусі) та українців з Великого князівства Київського, Чернігівського, Волинського, Подільського, Сіверського, Перемишльського, Переяславського та інших удільних князівств Київської Русі та Королівства Руси-України. </span></p><p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-G1veweO3G0Y/YKQJ6CgvfjI/AAAAAAAACaw/DIvkO1KQ0EcAyMm_WOmyZwRd_VjkgewdwCNcBGAsYHQ/s1544/GrbKrlU.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1020" data-original-width="1544" height="422" src="https://1.bp.blogspot.com/-G1veweO3G0Y/YKQJ6CgvfjI/AAAAAAAACaw/DIvkO1KQ0EcAyMm_WOmyZwRd_VjkgewdwCNcBGAsYHQ/w640-h422/GrbKrlU.png" width="640" /></a></div><span style="font-family: Montserrat;">Давні шляхетні (вельможні, боярські, нарочиті, годні) та князівські роди, в першу чергу мали привілеї відповідно до традицій та правових взаємовідносин, що склались ще за часів Руської Правди та інших юридичних документів Великого князівства Київського та Королівства Русі-України.</span><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="background-color: white; font-family: verdana; font-size: 13px;"><i><div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #202122;"><b style="white-space: normal;">Дивіться детальніше:</b></span></div></div><span style="color: #2b00fe;"><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; white-space: normal;"><b>*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" style="background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)</a> </b></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></i></span><i style="background-color: white; font-family: verdana; font-size: 13px;"><b><br /><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)</a></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></b></i><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span><p></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Частина шляхетних родів отримували свої привілеї вже за військову службу у Великому князівстві Литовському. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Після Люблінської унії 1569 р. шляхта Великого князівства Литовського, Руського (Українського) та Жемантійського остаточно перестала відрізнятись від польської шляхти Речі Посполитої, хоча зберігалася деяка литовська та українська національна самосвідомість та розуміння власної ідентичності. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Річ Посполита (Польща, Україна, Литва, Білорусь) мала один з найбільших показників кількості шляхти серед країн Європи. <br />Близько 7% населення, а в деяких регіонах близько 10% населення, були шляхтичами та мали відповідні привілеї.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Слід відмітити, що на теренах Карпатської України або Закарпаття, яке, після занепаду Королівства Руси-України, було окуповано Угорським королівством, українська шляхта також продовжувала зберігати свою ідентичність. <br />В гербовниках Угорського королівства виразно своєрідними були герби численного лицарства як словацького і волосько-руського (молдавського), так й українського походження. <br />В т.з. "руських" (тобто давньоукраїнських) комітатах Угорського королівства (Закарпатські землі), відсоток лицарства (шляхти) сягав 12–15%, при середньому показнику 5% лицарів у королівстві загалом. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Після боротьби Угорщини, Польщі та Литви за спадщину Королівства Руси-України, більша частина українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського.<br />За часів Великого князівства Київського (Київської Русі) та Королівства Русі (Королівства України) найвища шляхта називалась князями, а середня - боярами. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Німецький термін: kunig або литовський: kunigaikštis, що означає "король", почав застосовуватись до українських монархів з часів коронації Папою Римським у 1075 році онука Ярослава Мудрого та сина Ізяслава Ярославича - Св. Ярополка на Короля Русі. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Титул князь, або східний титул монарха "каган" чи західно-европейський "герцог", що відповідав латинському: dux - еволюціонували з племінних вождів або головних воєнноначальників, що відповідали за оборону племен чи за організацію походів на територію ворога. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Після встановлення єдиної держави під керівництвом князів з династії Святославовичів-Володимировичів (нащадків Великих князів Київських Святослава Хороброго та Володимира Великого) всі давньоукраїнські племена поступово стали підпорядкованими Великим князям Київським, а згодом королю Русі. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Після вигасання чоловічої лінії української королівської династії Романовичів (нащадків Володаря та Самодержця Русі Романа Великого та короля Русі Данила Романовича) та смерті останнього Короля Русі Юрія ІІ Болеслава, <br />правителі Великого князівства Литовського почали носили титул Великого князя Литовського та Руського або короля Литви і Русі (який використовувався в титулатурі Ґедиміна).</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Етнічна литовська шляхта ще довго зберігала імена та звичаї, що використовували литовські язичники: Ґаштовти, Радзивіли, Астікаї, Кезгайли та інші. Ці роди набули великого впливу й стали могутніми магнатами Великого князівства Литовського.<br />Після Кревської унії 1385 року ці литовські роди прийняли католицизм. </span></p><p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-XEeKe1Ty16A/YKQKTuAgsoI/AAAAAAAACbA/92dK12KU6zs7LUFepz7szMFvoKZDg_JZQCNcBGAsYHQ/s1271/wasserzeichen-projekte1.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1271" data-original-width="992" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-XEeKe1Ty16A/YKQKTuAgsoI/AAAAAAAACbA/92dK12KU6zs7LUFepz7szMFvoKZDg_JZQCNcBGAsYHQ/w313-h400/wasserzeichen-projekte1.jpg" width="313" /></a></div><p></p><p><span style="font-family: Montserrat;">А в рамках Городельської унії 1413 року, права та привілеї католицьких панів, бояр і шляхти, прирівнювались до прав польської шляхти. <br />У такий спосіб боярство ВКЛ зрівнювалося у станово-правовому відношенні з магнатами та шляхтою Королівства Польщі. <br />А найвпливовішими родам ВКЛ було надано 48 польських шляхетських гербів й відбулась офіційна заміна старого терміну "бояри" новим – "барони і нобілі".</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">В той же час українські князівські та шляхетські роди, що мали свої стародавні, автентичні герби, ще довго зберігали й використовували їх, аж до повного об'єднання Великого князівства Литовського і Руського з Польщею в Річ Посполиту, відповідно до Люблінської унії 1569 р.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Також у Великому князівстві Литовському і Руському (Українському) у ХIV-XVI ст. офіційною мовою була книжна давньоукраїнська мова, та діяли правові норми Руської (Давньоукраїнської) Правди.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;"></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="font-family: Montserrat;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-Vkx_sV7u2EM/YKQKdqRe_3I/AAAAAAAACbI/vBykPxPVVEU6pRBYbILeF9VHrc--CzXqgCNcBGAsYHQ/s1210/wasserzeichen-projekte2.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1210" data-original-width="943" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-Vkx_sV7u2EM/YKQKdqRe_3I/AAAAAAAACbI/vBykPxPVVEU6pRBYbILeF9VHrc--CzXqgCNcBGAsYHQ/w311-h400/wasserzeichen-projekte2.jpg" width="311" /></a></span></div><span style="font-family: Montserrat;">Проте, поступово відбувалась асиміляція української шляхти, як під польськими, так і під литовськими впливами. <br />Вже в XVI столітті низка русинських (давньоукраїнських) шляхетських родів стали називати себе "gente Ruthenus, natione Lithuanus", тобто народу руського (українського) нації Литовської. <br />А деякі давньоукраїнські князівські роди, наприклад Ходкевичі, почали виводити своє походження від Будинку Ґедиміна. </span><p></p><p><span style="font-family: Montserrat;">За даними перепису населення 1528 р. у Великому князівстві Литовському, Руському (Українському) і Жемантійському, налічувалось 5730 литовських і білоруських лицарів та 5372 українських лицарів.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Ще наприкінці XIV століття Великі князі Литовські Ягайло та Скиргайло почали формувати професійні військові загони. Замість того, щоб мобілізувати всіх чоловіків на війну, сформувався клас професійних воїнів - бояр (bajorai, майбутніх панів і шляхти). </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">На початку XV століття Великий князь Литовський, Руський (Український) і Жемантійський Вітовт звільнив лицарів від податків та обов'язку праці на землі, надавши їм земельні наділи та залежних селян (veldamai). <br />Спочатку земля надавалась лицарям до смерті, але протягом XIV і XV століть більша частина таких наділів стала спадковою вотчиною, наданою та підтвердженою привілеями монарха. <br />Якщо протягом XIV століття Великому князю належало близько ⅔ землі Князівства, то до 1569 року він був безпосереднім власником лише ⅓ земель. </span></p><span style="font-family: Montserrat;">У XV столітті у Великому князівстві Литовському, Руському (Українському) і Жемантійському сформувався міцний шляхетський соціальний клас. <br />Досить довгий час він залишався відкритим, і будь-хто міг власними вміннями та заслугами перед Великим князем здобути шляхетство. <br />З часом вплив та права дрібної шляхти зменшувався, князі й магнати набували дедалі більшої сили, особливо після смерті Вітовта та посилення польських впливів у Великому князівстві Литовському і Руському.<br />Реакцією на це став розвиток козаччини та боротьби козаків й української шляхти за свої права і привілеї. </span><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-PQkV_7dCH-c/YK1tpDb7L6I/AAAAAAAACb8/ydjV51fvCx85Q30RJzkxlF1HBrdkbCZEgCNcBGAsYHQ/s595/1020852.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="440" data-original-width="595" height="474" src="https://1.bp.blogspot.com/-PQkV_7dCH-c/YK1tpDb7L6I/AAAAAAAACb8/ydjV51fvCx85Q30RJzkxlF1HBrdkbCZEgCNcBGAsYHQ/w640-h474/1020852.jpg" width="640" /></a></div><br /><p><span style="font-family: Montserrat;">Найзаможніші роди магнатів відрізнялись від іншої шляхти тим, що мали великі латифундії (велику кількість землі), в литовських, білоруський, українських і навіть польських землях.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">У XV столітті найбільші землевласники почали називати себе "панами" або "дідичами" (didikai), та сформували Пани-Раду - дорадчий орган при Великому князі з широкими законодавчими, управлінськими та судовими повноваженнями, що була створена для представництва їх інтересів. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">З часом багато з них отримали почесні титули Священної Римської імперії - князі, графи та інші. Всі головні посади Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського займали майже виключно магнати. <br />У XVІ столітті литовська вища знать остаточно перестала називати себе боярами; натомість вони прийняли польський термін szlachta (литовський: šlėkta). <br />Поміщики (власники землі) називали себе зем'янами (zіemiane).</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Поступово Великий князь Литовський, Руський та Жемантійський потрапив у залежність від могутніх землевласників, втративши контроль над більшою частиною державної землі.<br />Після чого магнати, отримавши землю у спадкове володіння, почали вимагали більших свобод і привілеїв. Магнати отримали адміністративну та судову владу у своїх землях і збільшували вплив у державній політиці. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Найдавніші українські шляхетські герби походять ще з часів Держави Антів та Великого князівства Київського. Українська шляхетська геральдика ґрунтувалась на давньослов'янських символах, рунах та тотемних знаках.<br />Після Унії 1413 р., 48 шляхетських родів Великого князівства Литовського і Руського (Українського) прийняли герби польської шляхти. Пізніше все більше шляхетських родів Великого князівства Литовського, Руського (Українського) і Жемантійського приймали герби з польських гербовників.<br />Хоча низка стародавніх українських шляхетських родів продовжувала користуватись своїми історичними старовинними гербами.</span></p><p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-EYMOjvv94y4/YK1qnsf6CRI/AAAAAAAACbk/LNtkogb5IzMgG2A-YboWevWvX_RdenKAQCNcBGAsYHQ/s2048/Ukraine_1386_-_1434.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1935" data-original-width="2048" height="605" src="https://1.bp.blogspot.com/-EYMOjvv94y4/YK1qnsf6CRI/AAAAAAAACbk/LNtkogb5IzMgG2A-YboWevWvX_RdenKAQCNcBGAsYHQ/w640-h605/Ukraine_1386_-_1434.png" width="640" /></a></div><span style="font-family: Montserrat;"><p>Правовий статус шляхетства у Великому князівстві Литовському, Руському (Українському) і Жемантійському базувався на наступних привілеях, наданих Великими князями:</p></span><p></p><p><span style="font-family: Montserrat;">У 1387 р. Великий князь Литовський Ягайло, щойно коронований королем Польщі, надав привілей лицарству. Вони отримували особисті права, включаючи право на успадкування та управління землею та маєтками, як успадкованими від предків так і наданими Великим князем. Лицарі також мали обов'язки служити у війську, охороняти фортеці й замки, будувати та ремонтувати фортеці, мости, шляхи тощо.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;"></span></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="font-family: Montserrat;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-wx5Kh0OZPr8/YK1rnsVh2qI/AAAAAAAACbs/0iycTkKIoIIfEwlecNbnCcRGQqW7SOa1gCNcBGAsYHQ/s360/Szlachta_Herby.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="308" data-original-width="360" height="343" src="https://1.bp.blogspot.com/-wx5Kh0OZPr8/YK1rnsVh2qI/AAAAAAAACbs/0iycTkKIoIIfEwlecNbnCcRGQqW7SOa1gCNcBGAsYHQ/w400-h343/Szlachta_Herby.jpg" width="400" /></a></span></div><span style="font-family: Montserrat;">У 1413 р. Вітовт і Ягайло підписали Городельську угоду. Акт відновлював польсько-литовську унію, заснував спільний сейм і гарантував право успадкування земель, подарованих Великим князем. 48 литовським шляхетським родинам були надані польські герби. Більшість залежних селян стали були закріплені за власниками земель.</span><p></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Привілей короля Ягайла від 1432 р., по суті, повторював та підтверджував попередні угоди. Основним способом отримання землі та шляхетських привілеїв залишалася військова служба.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Привілей від 6 травня 1434 р. Великого князя Литовського Сигізмунда Кестутовича надавав рівні права католицькій та православній шляхті, після десятиліття боротьби української православної шляхти на чолі з Великим князем Руським Свидригайлом за свої права. <br />Їм гарантували свободу розпоряджатися власною землею. Цей акт також забороняв переслідування шляхти без окремого спеціального судового розгляду.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">У 1447 р. Казимир Ягеллон обмежив посади в католицькій церкві чи державних установах лише вихідцями з ВКЛ. Деякі магнати були звільнені від обов’язків перед Великим князем. <br />Цей привілей також ознаменував початок кріпосного права у ВКЛ, оскільки селян повністю виводили з юрисдикції Великого князя.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Привілей 1492 року Великого князя Литовського і Руського Олександра Ягеллона підтверджував привілей 1447 року та додав ще кілька положень, найважливіше з яких обмежувало права Великого князя щодо зовнішньої політики. <br />Великий князь потрапив у залежність від Пани-Ради. Також без згоди Пани-Ради жоден вищий чиновник не міг бути усунений з посади. <br />Нижчі посади повинні були призначатись за згоди воєвод Віленського, Тракайського та голів інших воєводств. Привілей також забороняв продавати різні державні та церковні посади шляхті. <br />Таким чином Великому князю було обмежено можливість використання конфлікту між вищим і нижчим шляхетством та отримання прибутку від продажу посад. <br />Цей привілей також означав, що міщани вже не могли стати чиновниками та урядовцями.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">У 1506 р. Сигізмунд I Старий підтвердив права та вплив Пани-Ради у державній політиці та обмежив вступ до шляхетського стану. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Перший Литовський Статут було прийнято 29 вересня 1529 року. Провідною темою цього кодексу була охорона інтересів держави, зокрема, шляхти, а особливо магнатів. <br />У цей Статут входило багато норм та положень з попередньої «Руської Правди».</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Під час підготовки Другого Литовського статуту було створено комісію з 10 чоловік (5 католиків і 5 православних). Статут було прийнято Сеймом у 1554 р.<br />Він здійснив адміністративно-політичну реформу держави (поділ на повіти), а також розширив привілеї рядової шляхти. <br />До сейму були введені, поруч з вищою палатою (Пани-Рада), представники рядової шляхти - повітові посли.<br />Також скасувались обмеження православних порівняно з католиками.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">1 квітня 1557 р. Сигізмунд II Август провів т.з. реформу волока, яка повністю встановила кріпосне право. Селяни остаточно втрачали землеволодіння та особисті права, потрапляючи в повну залежність від землевласників.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Згідно Більського привілею 1564 р., для шляхти ВКЛ запроваджувалися спільні виборні шляхетські суди за зразком земського судочинства в Польщі. <br />Віленський привілей 1565 р. проголосив створення регулярних повітових сеймиків та вальних сеймів із правом шляхти «на місцях гловнійших повітом… з'єжатися, радити, обмовляти й обмишляти». <br /><br />Утворення земських судів і повітових сеймиків вимагало уточнення адміністративно-територіального поділу держави, що тоді ж було проведене й зафіксоване у так званому «Списані повітів Великого князіства Литовского». <br />Згідно з новим адміністративним поділом, на теренах України встановлено такі адміністративні одиниці - воєводства: <br />Київське — з двома судовими (Київським і Мозирським) і двома несудовими (Житомирським і Овруцьким) повітами; <br />Волинське — з Луцьким, Володимирським і Крем'янецьким судовими повітами; <br />Брацлавське — з одним судовим повітом (Брацлавським) і одним несудовим (Вінницьким), <br />Підляське та Берестейське (з Пінськом).<br /><br />Цей поділ, що з незначними змінами проіснував до кінця XVIII ст., безпосередньо торкався управлінських прав шляхти, бо лише володіння «осілістю», тобто маєтком, у конкретному повіті служило підставою для участи в шляхетських сеймиках і давало право голосу в земських самоврядних органах. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Таким чином Другий Литовський Статут, який було остаточно затверджено 1566 р., радикально змінив систему влади, остаточно послабивши владу Великого князя та закріпивши вплив шляхти на державні справи, за зразком Польського королівства. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Люблінська унія 1569 р. створила нову спільну державу - Річ Посполиту (Польща, Україна, Білорусь, Литва).</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Шляхта отримала право обирати на Виборчому Сеймі спільного правителя: короля Речі Посполитої, Великого князя Литовського, Руського, Жемантійського, Київського, Волинського, Подільського, Чернігівського, Сіверського, Мазовецького, тощо.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Після Люблінської унії всі українські землі відійшли від Великого князівства Литовського до Польської Корони. Хоча правова база Великого князівства Литовського і Руського продовжувала діяти на українських землях й у складі Речі Посполитої. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">1588 року було прийнято Третій Литовський Статут. Він містив багато польських юридичних понять і норм.<br />Цей Статут був чинний, зокрема, у Київському, Подільському та Волинському воєводствах, а пізніше губерніях аж до 1840 р.<br />Він юридично запровадив кріпосне право на Брацлавщині (тепер Вінницька й частина Хмельницької області) та всьому Придніпров'ї. <br />Написаний руською (давньоукраїнською) мовою, а в 1614 його перекладений та виданий польською. <br />Третій Статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з іншими розрядами залежних селян. Статут остаточно затвердив юридичний та правовий розподіл між шляхтою, селянами та міщанами (мешканцями міст).</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Більшість прав шляхти Великого князівства Литовського і Руського (Українського) збереглися навіть після третього поділу Речі Посполитої в 1795 році, аж до 1830-х рр.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Отже, вже після Городельської унії (1413) коли шляхта ВКЛ набула тих самих прав, що і шляхта Королівства Польського, починається поступовий процес асиміляції литовської та української шляхти. Цей процес суттєво прискорився після Люблінської унії (1569), яка утворила єдину Річ Посполиту.</span></p><p></p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-G2F6hyBCdQc/YK1s-iCYidI/AAAAAAAACb0/P8tLPlJtzk8YilqNShrPyV66Gn5TwgkugCNcBGAsYHQ/s842/GKU.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="616" data-original-width="842" height="468" src="https://1.bp.blogspot.com/-G2F6hyBCdQc/YK1s-iCYidI/AAAAAAAACb0/P8tLPlJtzk8YilqNShrPyV66Gn5TwgkugCNcBGAsYHQ/w640-h468/GKU.png" width="640" /></a></div><span style="font-family: Montserrat;">Через низку юридичних та культурних чинників шляхта самополонізувалась, змінюючи литовську та українську мови на польську, хоча, цей процес зайняв століття.</span><p></p><p><span style="font-family: Montserrat;">У 16 столітті, на противагу польської теорії "сарматизму", яка стверджувала, що польська шляхта походить від давніх воїнів-сарматів, серед литовської знаті була популярною теорія, яка стверджувала, що литовська шляхта була римською, і литовська мова була латиною мовою Римської імперії. <br />У 1595 році Микалоус Даукша звернувся до литовської знаті із закликом, щоб литовська мова відігравала більш важливу роль у державному житті Великого князівства. Однак використання литовської мови занепало, а польська мова стала офіційною у Великому князівстві Литовському наприкінці 17 століття.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Полонізація поступово поширилась на великі литовські й українські магнатські роди: Радзивіллів, Сангушків, Вишневецьких, що були впливовими у Великому князівстві Литовському і Руському та захищали його суверенітет від Польського королівства. З часом полонізація поширилася на більш широке населення, та охопила велику кількість дрібної шляхти Литви та України. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Тим не менше українська шляхта продовжувала зберегати свою національну свідомість. Особливо та шляхта, що стала козацькою старшиною і була основою для створення Козацької Держави (Війська Запорозького та Гетьманщини). <br />Також українська шляхта намагалась захищати свої права на Сеймах у Кракові й Варшаві та підтримувала боротьбу за незалежність своєї нації.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Українська шляхта, яке продовжувала зберігати українську самоідентичність та мову, постраждала після того, як поділи Речі Посполитої залишили більшу частину українських земель колишнього Великого князівства під контролем Російської імперії.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Ситуація з правами шляхти погіршилася за правління царя Миколи I. <br />Після листопадового повстання 1830 р. імперські чиновники хотіли мінімізувати соціальну базу для можливих наступних повстань і, була проведена операція по зменшеню шляхетського стану.<br />Місцеві російські імперські адміністрації досить активно взялися за декласацію дрібної шляхти.<br />Так, за період 1833-1860 рр. у Віленській губернії 25692, а в Ковенській губернії 17 032 особи втратили свій шляхетський статус.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">До листопаду 1833 р. в губерніях Правобережної України нараховувалося 72144 декласованих осіб. З 1834 до 1839 р. на території Правобережжя було декласовано ще 93139 шляхтичів. <br />Найбільш активно комісії працювали в Київській (в стан міщан і однодворців було переведено 38234 шляхтичі) і Подільській (36792 шляхтичі) губерніях. <br />На Волині таких осіб налічувалося 18113. Це пояснюється згуртованістю шляхетських кіл цього краю, що проявлялося в активності Шляхетських зібрань, які підтверджували дворянський стан дрібних шляхетських родів.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Проте багато хто з українських, білоруських, литовських, польських (або ополячених) шляхтичів не змогли заново довести свій статус за допомогою надання доказів привілеїв від монархів чи наявності земельної власності. Хоча вони не втрачали особистої свободи, але були позбавлені "дворянства" й записані до однодворців у сільській місцевості та міщан у містах. <br /><br />Після січневого повстання 1863 р. імперські чиновники оголосили, що литовці та українці - це "спокушені поляками та католицизмом росіяни", заборонили пресу литовською та українською мовою та розпочали програму повної русифікації. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">З іншого боку, протягом 19 століття формула "gente Lithuanus, natione Polonus" (литовський народ, польська нація) поширювалась пропольськими силами у Литві та колишньому Жамойтському старостві. <br />Так само й на Правобережній Україні поляки зі свого боку пропагували теорії, що українці це "зросійщені поляки". Тому багато представників української шляхти записувало себе "поляками", а пізніше "великоросами". <br />Отже, якщо в Польщі польська культура стала одним із основних центрів опору Російській імперії, то полонізація в Литві та Україні мало чим відрізнялась від офіційної політики русифікації в імперії. <br />Так, перепис населення 1897 року показав, що лише 27,7% дворян, що мешкали в сучасних межах Литви, визнали литовську мову рідною. <br />Ситуація в Україні з українською мовою була ще гірше, адже офіційно в Російській імперії не існувало української мови, а було "малоросійське нарєчіє".<br />Єдиним шляхетським зібранням ("дворянським собранієм"), де офіційно більшість шляхти визнавали себе українцями було шляхетське зібрання Полтавської губернії. </span></p><p><span style="font-family: Montserrat;">Процеси полонізації та русифікації частково послабились наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття, коли розпочалось національно-політичне відродження українських державотворчих процесів. <br />Тоді багато представників давньої української шляхти визнали своє українське коріння.</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;"><b>Найбільш відомі князівські та магнатські роди Великого князівства Литовського і Руського (Українського):</b><br />Ґедиміновичі<br />Олельковичі<br />Ольшанські (Гольшанські)<br />Остиковичі<br />Радзивіли<br />Чарторийські</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;"><i><b>Литовські магнатські роди:<br /></b></i>Гедгаудаї<br />Ґедройці<br />Ґаштовти<br />Кезгайли<br />Монтигердовичі<br />Монтовтовичі<br />Паци (Паки)<br />Свиришкаї<br />Воловичі (Valmantaičiai)</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;"><i><b>Українські магнатські і </b></i><i><b>князівські </b></i><b style="font-style: italic;">роди:<br /></b>Вишневецькі<br />Заславські<br />Острозькі<br />Ходкевичі<br />Глібовичі<br />Огинські<br />Сапіги <br />Тишкевичі</span></p><p><span style="font-family: Montserrat;"><i><b>Шляхетні роди з Лівонії:</b><br /></i>Плятери<br />Ромери<br />Тизенгаузи.</span></p><p><br /></p><div style="background-color: white;"><div><b><i><span style="font-family: verdana;">Читайте також :</span></i></b></div><div><h3 class="post-title" style="line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/iv.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; font-size: small;"> Початки становлення української шляхти (від IV ст.)</span></i></a></h3></div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Шляхта часів Великого князівства Українського</a></b></span></i></div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><br /></span></i></div><div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики</a></b></span></i></div><div><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><br /></span></i></div><div><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline !important; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Повний титул Гетьманів України</a></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><br /></b></span></div></div></div><div style="background-color: white;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">* </span></span></span></span></span></span></span></span></span></span><span face="verdana, sans-serif" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</a></span></b></span></i></div><div style="background-color: white;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><br /></b></span></i></div><div style="background-color: white;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="white-space: normal;">* </span><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; padding-left: 20px; white-space: normal;"><a href="http://berest.blogspot.com/2020/05/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські королівські та шляхетські титули</a></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><br /></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)</a></div></b></span></i></div><p><br /></p><p><br /></p></div></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-85700962998335001142021-04-10T21:09:00.001+03:002021-04-10T21:09:21.579+03:00Принц Філіп був нащадком Великих князів Київських та Королів Руси-України<div><b><span style="font-family: verdana;">Принц Пилип, герцог Единбурзький був спадковий принцом Греції та Данії.<br />В той же час, принц Пилип був прямим нащадком Великих князів Київських,<br />Королів Русі-України та Великих князів Руських (Великих князів Українських).</span></b></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><span style="font-family: verdana;">Принц Пилип, Герцог Единбурзький (англ. Prince Philip, Duke of Edinburgh) народився </span><div><span style="font-family: verdana;">10 червня 1921, на Корфу, Греція, помер 9 квітня 2021, у Віндзорі, Англія) — чоловік і троюрідний брат королеви Великої Британії Єлизавети II. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Він був сином сином принца Грецького і Датського Андрія та онуком короля Греції Георга І.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">В той же час, він є далеким нащадком українських королів і князів.<br /><br />Так, відповідно до цього генеалогічного дерева, принц Пилип є нащадком<br />Великого князя Київського Святослава Хороброго,<br />Великого князя Київського Володимира Великого,<br />Великого князя Київського Ярослава Мудрого,<br />Великого князя Київського Мстислава Великого,<br />Великого князя Київського Володимира Мономаха.<br /><br />Також, відповідно до його родоводу, герцог Единбурзький Пилип (Філіп) є нащадком<br />Короля Русі Ізяслава Ярославича (сина Ярослава Мудрого)<br />Короля Русі Ярополка Ізяславича (онука Ярослава Мудрого)<br />Самодержця і Господаря Русі, Великого князя Київського Романа Великого<br />Короля Русі Данила Романовича<br />Короля Русі Лева І<br />Короля Русі Юрія І та інших.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><span style="background-color: white;"><i><div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #202122;"><b style="white-space: normal;">Дивіться детальніше:</b></span></div></div><span style="color: #2b00fe;"><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; white-space: normal;"><b>*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" style="background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)</a> </b></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></i></span><i style="background-color: white;"><b><br /><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)</a></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></b></i><br /><br />Крім того, принц Пилип (принц Філіп) є нащадком<br />Анни Ярославни, королеви Франції та багатьох її нащадків Королів Франції<br /><br />ще герцог Единбурзький Пилип (Філіп) є спадкоємцем<br />Князів Київських Івана та Андрія Гольщанського,<br />а також Софії Андріївни Гольшанської, дружини </span></div><div><span style="font-family: verdana;">короля Польщі, Великого князя Литовського, </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Господаря і Спадкоємця Русі Владислава ІІ Ягайла.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Детальніше подивитись родовід принца Пилипа (Філіпа), герцога Единбурзького<br />можна на відповідних схемах:</span></div><div><span style="font-family: arial;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-XaHsGKxILDE/YHHmxVlzTRI/AAAAAAAACZQ/usdVuT65Us0f-z7XukcnfSbTdTO9hXlbQCNcBGAsYHQ/s2048/Phylyp1.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1813" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-XaHsGKxILDE/YHHmxVlzTRI/AAAAAAAACZQ/usdVuT65Us0f-z7XukcnfSbTdTO9hXlbQCNcBGAsYHQ/w566-h640/Phylyp1.png" width="566" /></a></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-eJu0m8WlIM0/YHHm5HIUSII/AAAAAAAACZU/JWOThPXKU_4l_z6L3R7OY08RsgSMZn6xQCNcBGAsYHQ/s2024/Phylyp2.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2024" data-original-width="1827" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-eJu0m8WlIM0/YHHm5HIUSII/AAAAAAAACZU/JWOThPXKU_4l_z6L3R7OY08RsgSMZn6xQCNcBGAsYHQ/w578-h640/Phylyp2.png" width="578" /></a></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-dfZ4Nlk1ZN4/YHHm_Pa_RpI/AAAAAAAACZY/FOfHFvL3lYcLYByRc7aPcEYOhAF0U0VkACNcBGAsYHQ/s2048/Phylyp21.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1839" data-original-width="2048" height="574" src="https://1.bp.blogspot.com/-dfZ4Nlk1ZN4/YHHm_Pa_RpI/AAAAAAAACZY/FOfHFvL3lYcLYByRc7aPcEYOhAF0U0VkACNcBGAsYHQ/w640-h574/Phylyp21.png" width="640" /></a></div><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-8EvCiNmADRI/YHHnKT9cHeI/AAAAAAAACZk/I3SGb_ExVqEZLdLa92kcUQ4bs5qB2FjGACNcBGAsYHQ/s2048/Phylyp3.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1958" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-8EvCiNmADRI/YHHnKT9cHeI/AAAAAAAACZk/I3SGb_ExVqEZLdLa92kcUQ4bs5qB2FjGACNcBGAsYHQ/w612-h640/Phylyp3.png" width="612" /></a></div><div><br /></div><div><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-vnbnLxbV0hU/YHHnReUe2gI/AAAAAAAACZs/aPSpP-7LGYEdvMnTa35XstbFSgLwkDaCACNcBGAsYHQ/s2048/Phylyp4.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1114" data-original-width="2048" height="348" src="https://1.bp.blogspot.com/-vnbnLxbV0hU/YHHnReUe2gI/AAAAAAAACZs/aPSpP-7LGYEdvMnTa35XstbFSgLwkDaCACNcBGAsYHQ/w640-h348/Phylyp4.png" width="640" /></a></div><br /><div><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-inNnAVE6WMQ/YHHnjpCVbFI/AAAAAAAACZ8/1_wbmHcKOdwQCFraBwd7j1H3Tya8rCXtgCNcBGAsYHQ/s2048/Phylyp5.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1455" data-original-width="2048" height="454" src="https://1.bp.blogspot.com/-inNnAVE6WMQ/YHHnjpCVbFI/AAAAAAAACZ8/1_wbmHcKOdwQCFraBwd7j1H3Tya8rCXtgCNcBGAsYHQ/w640-h454/Phylyp5.png" width="640" /></a></div><br /><div><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-79h1bwSxZXE/YHHnon8kuyI/AAAAAAAACaE/gLpYZrgFe8MMlVCm-qfMttHIMS9GnS9YwCNcBGAsYHQ/s2048/Phylyp6.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1844" data-original-width="2048" height="576" src="https://1.bp.blogspot.com/-79h1bwSxZXE/YHHnon8kuyI/AAAAAAAACaE/gLpYZrgFe8MMlVCm-qfMttHIMS9GnS9YwCNcBGAsYHQ/w640-h576/Phylyp6.png" width="640" /></a></div><br /><div><br /></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-XMPqg4f0aas/YHHnt3d1Z1I/AAAAAAAACaI/eW3KiuG5xZksIYlE22ingFmzpEeC7YX_gCNcBGAsYHQ/s2048/Phylyp7.png" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1254" data-original-width="2048" height="392" src="https://1.bp.blogspot.com/-XMPqg4f0aas/YHHnt3d1Z1I/AAAAAAAACaI/eW3KiuG5xZksIYlE22ingFmzpEeC7YX_gCNcBGAsYHQ/w640-h392/Phylyp7.png" width="640" /></a></div><br /><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div style="background-color: white;"><b><i><span style="font-family: verdana;">Читайте також :</span></i></b></div><div style="background-color: white;"><h3 class="post-title" style="font-weight: normal; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/iv.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: black;"><i><span style="font-family: verdana; font-size: small;"> Початки становлення української шляхти (від IV ст.)</span></i></span></a></h3></div><div style="background-color: white;"><b><i><span style="font-family: verdana;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Шляхта часів Великого князівства Українського</a></span></i></b></div><div style="background-color: white;"><div><b><i><span style="font-family: verdana;">* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики</a></span></i></b></div><div><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b>* </b><a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline !important; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Повний титул Гетьманів України</a></span></div><div><b><span style="font-family: verdana;"><br /></span></b></div></div></div><div><i style="background-color: white; font-family: verdana;"><b><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">* </span></span></span></span></span></span></span></span></span></span><span face="verdana, sans-serif" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</a></span></b></i></div><div><span style="font-family: verdana;"><i style="background-color: white;"><div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="white-space: normal;">* </span><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; padding-left: 20px; white-space: normal;"><a href="http://berest.blogspot.com/2020/05/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські королівські та шляхетські титули</a></span></b></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #2b00fe;"><b>* </b></span><a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe;"><b>Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)</b></span></a></div></div></i></span></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-66247555353102747062021-04-02T15:21:00.000+03:002021-04-02T15:21:49.488+03:00Діоніс, Геракл, Арей походили з Причорноморських степів<span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Гіперборейці - нащадки титанів , на це прямо вказують античні автори: « Гіперборейці були титанічного походження ... »</span></span><br />
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span>На згадку про "золоту добу", в яку жили титани та атланти (Атландита - також прадавня батьківщина давньоукраїнських племен)<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"> справлялися найвеселіші свята старовини - дионисії . </span></span></span><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Ці веселощі різдвяних карнавалів , святок , ряжених і колядування з подарунками , іграшками , вбрання дерев розцвічених стрічками - все це йде від давнього Діонісія , а ще раніше - від гіперборейських традицій : «золотої доби» титанів і атлантів .</span></span><br />
<span style="background-color: white;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span><span style="background-color: white;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Ця культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е.,</span></span><br /><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">спорудження Трої I (3000-2800 р. до н.е.) , виникнення "мінойської" цивілізації на Криті ( 3000 р. до н.е.) . Це розквіт <a href="http://berest.blogspot.com/2012/11/blog-post_12.html" target="_blank">Трипільської цивілізації</a>, яка тісно пов'язана з двома попередніми.</span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span style="background-color: white;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span style="background-color: white;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Це час утворення Древнешумерскої (Вавілонської) держави , появи арійської (трипільської) кераміки на території сучасного Ірану та виникнення цивілізації долини р. . Інду та Ведичної культури. </span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span style="background-color: white;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span style="background-color: white;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Звертаючись до культури р . Інду , ми повинні відзначити , що датується вона 2800 - 1700 р.р. до н.е. або в цілому по 2300-1750 рр. . до н.е. , що відноситьсяс до діяльності саме тої групи переселенців з Причорноморських степів, які через Вавілон створили в долину Інду свою цивілізацію.</span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span style="background-color: white;"><span face="sans-serif"><br /><span style="line-height: 19.1875px;">Будинки в цих містах будувалися з обпаленої цегли , висотою 3 і більше поверхів . У цитаделях фортів стіни досягали товщини 14 метрів і висоти сучасного 10-12 поверхового будинку . У містах були елеватори , площею 1000 квадратних метрів , міські басейни , громадські та адміністративні будівлі. </span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span style="background-color: white;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">У портах були доки і судноплавні канали в кілька кілометрів завдовжки.</span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span style="background-color: white;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span style="background-color: white;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Саме населення з Причорномор'я навчило Крит та Інд виплавляти мідь і бронзу, дало розвинене тваринництво і землеробство. Розводились буйволи, вівці , свині , коні , були собаки і кішки. Теплий клімат і родючі ґрунти , оброблювані плугом , дозволяли збирати по два-три врожаї на рік. </span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span style="background-color: white;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Основними культурами були : пшениця , жито, ячмінь , горох .</span></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br />
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">А</span></span><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">нтичні автори знали, що до Олександра Македонського до Індії вторгалися Геракл (в 1260 рік до н.е.) і Діоніс . Причому , якщо Геракл тільки досяг її , то Діоніс завоював , і сталося це за 1500 років до Олександра Македонського , тобто в 1834-1830 роках до н.е. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Особливо цікавий , у зв'язку з цим , розповідь Діодора Сицилійського в його « Історичній бібліотеці » :</span></span><br /><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">« Найкращі знаючі з індійців розповідають історію, що у віддалені часи , коли люди жили окремими родинами , прийшов до них із західних областей Діоніс із значним військом . Він опанував всією Індією , бо не зустрів жодного значного міста , який би міг чинити опір. Коли ж настала сильна спека , і воїни Діоніса почали гинути від морової хвороби , то їх ватажок відвів табір з рівнинних місць в гірську область . </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Там подув прохолодний вітер і текли чисті проточні води, що йшли з самих джерел , позбавивши табір від хвороби. Це гірське місце , за допомогою якого Діоніс відвернув від війська хвороба , називається Мерос . </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Після цього Діоніс , який володів мистецтвом збору та зберігання плодів , поділився цим мистецтвом з індійцями , а також передав їм секрет виготовлення вина та багато іншого , корисного для життя. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">До того ж він став засновником відомих міст , перемістивши для цього села в більш зручні місця. Він навчив індійців почитати божество і ввів закони і суди. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">І ось , будучи , зачинателем багатьох прекрасних справ , сам став вважатися богом і отримувати божественні почесті. Розповідають також про нього , ніби він возив з собою у військовому таборі безліч жінок , і що в боях він користувався бубнами та цимбалами - труба ще не була відкрита . </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Після того як Діоніс п'ятдесят і два роки царював в Індії , він помер у глибокій старості. А що прийняли верховну владу його сини постійно передавали її своїм нащадкам. Коли минуло безліч поколінь , верховна влада була скасована і міста перейшли до демократичного управління».</span></span><br />
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Також в оповідання про Діоніса деякі письменники назвали його Нісом.</span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br />
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span>
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-Pqy5KU9IX5E/YGYHoXiVjkI/AAAAAAAACYk/gqqybTzybkohxQXGtVFefnuZ3QWz7kSMACNcBGAsYHQ/s1340/HittiteGoddessAndChild15th-13th%2BBC.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1340" data-original-width="860" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-Pqy5KU9IX5E/YGYHoXiVjkI/AAAAAAAACYk/gqqybTzybkohxQXGtVFefnuZ3QWz7kSMACNcBGAsYHQ/w256-h400/HittiteGoddessAndChild15th-13th%2BBC.jpg" width="256" /></a></div>Тут потрібно відзначити , що Нісой називалася перша столиця Хетської держави .</span></span><br />
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span>
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Треба відзначити , що ім'я Діоніса зустрічається на табличках критського лінійного письма «В » ще в ХIV в . до н.е. ( більш раннє лист « А " не розшифровано ) .</span></span><br />
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span>
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">За більшістю переказів Діоніс (так само як і Геракл) - син Зевса, що походив з теренів Північного Причорномор'я . </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Діоніс відвідав Грецію, Єгипет, Сирію , Фригію і після цього відправився до Індії. У давніх українців згадка про похід до Індії зберігався тисячоліттями.</span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Ця традиція заховалась в т.з. Рахманський (Брахманський) Великдень — традиційне свято, яке й досі відзначають в Україні. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Воно має прадавні корені. Припадає на 25-й день після Великодня. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">На Рахманський (Брахманський) Великдень шкаралупа від великодніх писанок пускалася на воду річок. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Рахманський Великдень має в основі легенду про «переселення рахманів» (пращурів, кращих від людей) за Синє море, до яких шкаралупа з Великодніх крашанок має плисти за водою 25 діб. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В багатьох областях України характерною ознакою Великоднів є таріль з імітацією могили-кургана, яку обкладали червоними крашанками за кількістю померлих у родині. Ті крашанки свідчать про індоєвропейську давнину Великодня, бо тільки тоді, за Рігведою, існував образ яйцеподібного червоного Мартандри, «Мертвого яйця» - небіжчика, який після свого воскресіння ставав «Прозвісником життя» - Вівасватом і втілювався у весняно-денне «Сонце»-Сурью, добре знаного й Велесовою Книгою.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Мегасфен був послом Селевка Нікатора при дворі Чандрагупти Мауро ( 304-302 рр. до н.е.) і написав твір « Індіка», так описував м</span></span><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">аршрут Діоніса: через Малу Азію, Персію в Індію.</span></span><br />
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-SLRqKxikoV4/YGYKURwBXmI/AAAAAAAACYs/AyB4BMNqSi4nt11H0gqnYEoURS54GSTTwCNcBGAsYHQ/s701/R1a1.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="406" data-original-width="701" src="https://1.bp.blogspot.com/-SLRqKxikoV4/YGYKURwBXmI/AAAAAAAACYs/AyB4BMNqSi4nt11H0gqnYEoURS54GSTTwCNcBGAsYHQ/s320/R1a1.jpg" width="320" /></a></div>Згадки про арійське завоювання в ХIХ в . до н.е. збереглись в індійських Ведах.</span></span><br /><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Хоча <a href="http://berest.blogspot.com/2012/11/blog-post_20.html" target="_blank">розселення</a> аріїв серед інших народів призвело до їх поступової асиміляції, й до тепер, данні <a href="https://berest.blogspot.com/2012/11/blog-post_20.html" target="_blank">ДНК-досліджень</a> доводять цей рух з Причорноморських степів, через Вавілон до Індії. </span></span><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span>
<span style="line-height: 19.1875px;"><span face="sans-serif"></span></span><br /><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">В Греції Діонісій також навчив місцеве населення вирощувати виноградну лозу. У нього у війську було багато жінок , які називалися вакханками або <a href="https://berest.blogspot.com/2013/11/blog-post_10.html" target="_blank">амазонками</a>, й були знамениті своєю мужністю.</span></span><br />
<span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Також з легенд відомо про народ <a href="https://berest.blogspot.com/2011/08/iv.html" target="_blank">пелазгів</a>, що як журавлі помандрували на південь з Дніпровських рівнин. <br /><br />Діоніс ще називався Паном. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">А Пан був головним богом в Пантикапеї - Боспорській державі, яка, за твердженням деяких вчених також була давньоукраїнським державним утворенням.</span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-vFyEHUgbm-g/YGYLP7ZHYzI/AAAAAAAACY0/VJ_4CstqB7gs2bp9sG0JhtgS8cQ8ggZPACNcBGAsYHQ/s2048/Pan00-1021.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1999" data-original-width="2048" height="624" src="https://1.bp.blogspot.com/-vFyEHUgbm-g/YGYLP7ZHYzI/AAAAAAAACY0/VJ_4CstqB7gs2bp9sG0JhtgS8cQ8ggZPACNcBGAsYHQ/w640-h624/Pan00-1021.jpg" width="640" /></a></div><br /><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Міста північного узбережжя Чорного моря: Тір, Ольвія, Херсонес, Пантікапей та ін. у V – IV ст. до н.е. були осідком давньоукраїнських племен. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Саме цим часом датується переважна більшість відомих "скіфських поховань" в Південній та Центральній Україні. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Давні українці брали активну участь у політичних і військових баталіях, що точилися у грецьких містах-колоніях Чорноморського узбережжя. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Частина давньоукраїнської аристократії досить довго жила у цих містах і поступово еллінізувалася під впливом блискучої античної культури. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-4XfYMDAhqGA/YGYIDY11ahI/AAAAAAAACYo/sNWbdt9pSQ0qpmPFM4nyFcqnpUxHlkjvgCNcBGAsYHQ/s749/d6787e5046236.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="410" data-original-width="749" height="350" src="https://1.bp.blogspot.com/-4XfYMDAhqGA/YGYIDY11ahI/AAAAAAAACYo/sNWbdt9pSQ0qpmPFM4nyFcqnpUxHlkjvgCNcBGAsYHQ/w640-h350/d6787e5046236.png" width="640" /></a></div><br /></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">По Нижньому Дунаю та Дністру Давня Скіфія межувала з фракійцями, які заважали прямій торгівлі з Грецією. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">В середині IV ст. до н.е. давньоукраїнський правитель Атей підкорив Добруджу та Правобережжя Нижнього Дунаю і навіть карбував власну монету. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Знайдено напис, де він погрожував мешканцям міста Візантій на березі Босфору: «Король скіфський Атей демосові візантійців: не перешкоджайте моїм прибуткам, щоб мої кобилиці не пили вашої води». </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-4Eg7MkvvvnA/YGYL6TlD0wI/AAAAAAAACY8/B984RBfMyf8uHq-IDCSbXui2DBZ0wvOxACNcBGAsYHQ/s392/%25D0%2590%25D1%2582%25D0%25B5%25D0%25B9.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="392" data-original-width="200" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-4Eg7MkvvvnA/YGYL6TlD0wI/AAAAAAAACY8/B984RBfMyf8uHq-IDCSbXui2DBZ0wvOxACNcBGAsYHQ/w204-h400/%25D0%2590%25D1%2582%25D0%25B5%25D0%25B9.jpg" width="204" /></a></div>Однак у цей час міцніла й держава Македонія на чолі з правителем Філіпом II.
У битві з македонянами 339 р. до н.е. на Нижньому Дунаї давньукраїнські війська були розбиті, загинув і правитель Атей. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">331 р. до н.е. Зопіріон, намісник сина Філіпа II – Олександра Македонського, здійснив похід на чолі 30 тис. воїнів з Нижнього Дунаю на Ольвію, в Причорноморську Україну. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"> Македонянам не вдалося взяти місто, а на зворотному шляху всі вони разом з полководцем були знищені давньоукраїнською армією. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Головними "скітськими" (давньоукраїнськими) божествами були богиня домашнього вогнища, уособлення неба та його дружина, богиня землі й води.
Важливе місце в пантеоні займали бог сонця, богиня родючості та життя, бог-герой Геракл та божество війни Арей. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;">Геродот яскраво змалював поклоніння давніх українців мечу, який був символом Арея. </span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><br /></span></span></span></div><div><span><span face="sans-serif"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; line-height: 19.1875px;"><b><i>Читайте також:</i></b></span></span></span></div><div><span><span face="sans-serif"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; line-height: 19.1875px;"><b><br /></b></span></span></span></div><div><span><span face="sans-serif"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; line-height: 19.1875px;"><h3 class="post-title" style="background-color: white; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2013/11/blog-post_10.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;">Амазонки в Україні. Археологічні розкопки</a></h3></span></span></span></div><div><span><span face="sans-serif"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; line-height: 19.1875px;"><b><br /></b></span></span></span></div><div><span><span face="sans-serif"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; line-height: 19.1875px;"><h3 class="post-title" style="background-color: white; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="http://berest.blogspot.com/2012/11/blog-post_12.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українці - це трипільці</a></h3></span></span></span></div><div><span><span face="sans-serif"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; line-height: 19.1875px;"><b><br /></b></span></span></span></div><div><span><span face="sans-serif"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; line-height: 19.1875px;"><h3 class="post-title" style="background-color: white; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2011/08/iv.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українській державності понад IV тис. років</a></h3></span></span></span></div><div><span><span face="sans-serif"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; line-height: 19.1875px;"><b><br /></b></span></span></span></div><div><span><span face="sans-serif"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; line-height: 19.1875px;"><h3 class="post-title" style="line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2013/11/45.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: left 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">ДНК нації: українці прийшли сюди 45 тис. років тому</a></h3><h3 class="post-title" style="background-color: white; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2014/11/blog-post_24.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><br /></a><a href="https://berest.blogspot.com/2014/11/blog-post_24.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Міфи та легенди - основа існування народу</a></h3></span></span></span></div><div><span><span face="sans-serif"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; line-height: 19.1875px;"><b><br /></b></span></span></span></div><div><span><span face="sans-serif"><span style="line-height: 19.1875px;"><h3 class="post-title" style="background-color: white; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2012/09/blog-post_17.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; font-size: small;">В України побував і легендарний Геракл</span></a><a href="https://berest.blogspot.com/2012/09/blog-post_17.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; font-size: small;"><br /></span></a></h3><h3 class="post-title" style="background-color: white; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2012/11/blog-post_20.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; font-size: small;">ДНК українців</span></a></h3></span></span></span></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-74138337630964653292021-03-27T11:53:00.003+02:002021-03-27T11:53:41.762+02:00Повний титул Гетьманів України<span style="font-family: Montserrat;"><b>Повний титул Гетьманів України формувався від початків козацтва з XV ст. й до Української Держави 1918 року.<br /><i>Та спроби відновлення Великого князівства Українського за часів Козацьої Держави.</i></b><br /><br />Багато гетьманів України титулувались також і князівським титулом, а з часів Богдана Хмельницького активно почалась впроваджуватись ідея відновлення <a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" target="_blank">Великого князівства Руського (Українського)</a>.<br /><br />Починаючи з 1490-х років, з часів заснування козацтва, першими організаторами козацьких загонів та фундаторами <b>Запорізької Січі</b> були Богдан Глинський (Мамай), Дмитро Вишневецький (Байда), Юрій Дашкович, <a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post.html" target="_blank">Остафій Ружинський</a> та інші українські <b>князі,<br /></b>до яких звертались "Ясновельможний пане".</span><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-k_TBwBpJcZk/YFspCls10bI/AAAAAAAACXo/QaeS1lt53dgnB_yyB039zJZGAgWO4PVkQCNcBGAsYHQ/s1844/KnzUA.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1548" data-original-width="1844" height="538" src="https://1.bp.blogspot.com/-k_TBwBpJcZk/YFspCls10bI/AAAAAAAACXo/QaeS1lt53dgnB_yyB039zJZGAgWO4PVkQCNcBGAsYHQ/w640-h538/KnzUA.png" width="640" /></a></div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">З розбудовою Запорізької Січі на Хортиці та взяттям під контроль козаками навколишніх територій формується <b>Військо Запорізьке</b> - автономна адміністративно-територіальна одиниця у складі Речі Посполитої, а пізніше у складі Оттоманської та россійської імперії. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br />Керівники козацької автономії носили титул Старший Війська Запорізького або Гетьман.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Князь Михайло Вишневецький (1529-1584) був перший, хто отримав 1576 року від короля Речі Посполитої Стефана Баторія офіційний титул українського <b>гетьмана, </b>також король дарував Війську Запорізькому клейноди (символи влади): прапор, булаву, бунчук, печатку з військовим гербом (на якій зображено лицаря з мушкетом на правому плечі, з лівою, спертою на лівий бік, із шаблею при тому ж лівому боці і з рогом для вогнепального пороху і з шапкою на голові). </span></div><div><br /></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-d17Id2pyTOI/YFspS4zxZFI/AAAAAAAACXs/ezYUQyqYtZMS2rouJskcjiG3F-b6yizmACNcBGAsYHQ/s316/%25D0%259Detmnn-Loboda.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="285" data-original-width="316" src="https://1.bp.blogspot.com/-d17Id2pyTOI/YFspS4zxZFI/AAAAAAAACXs/ezYUQyqYtZMS2rouJskcjiG3F-b6yizmACNcBGAsYHQ/s0/%25D0%259Detmnn-Loboda.jpg" /></a></div>З наданням королем Речі Посполитої прапора, булави, герба, печатки та інших клейнодів (атрибутів) державної влади - Військо Запорізьке стає офіційно визнаним органом влади. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Окрім гетьмана король затвердив обозного, двох суддів, писаря, двох осавулів, військового хорунжого й військового бунчужного, полковників, полкових старшин, сотників і отаманів - тобто козацьку шляхту (старшину), що виконувала функції уряду (державної влади). </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В ХV cт. титул <b>Гетьмана України</b> носили Криштоф Косинський, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Михайло Дорошенко та інші.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Поступово <i>спорадично</i>, а після створення Козацької Держави (Гетьманщини) в результаті повстання Богдана Хмельницького 1640-х років - <i>остаточно</i><br />розділяються титули <b>Гетьман України</b> - який носив очільник Козацької Держави (Гетьманщини, Війська Запорізького) та <b>Кошовий Отаман - </b>який носив керівник Запорізької Січі (Війська Запорізького Низового) та прилеглих територій. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-BJud6spErU8/YF77N74MC1I/AAAAAAAACYA/zeW5CI_dj2Y3d1iakvjcFjiZVrmb0snIgCNcBGAsYHQ/s868/%25D0%259F%25D0%25B5%25D1%2587%25D0%25B0%25D1%2582%25D0%25BA%25D0%25B0_%25D0%259C%25D0%25B8%25D1%2585%25D0%25B0%25D0%25B9%25D0%25BB%25D0%25B0_%25D0%25A5%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25B5%25D0%25BD%25D0%25BA%25D0%25B0.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="840" data-original-width="868" height="388" src="https://1.bp.blogspot.com/-BJud6spErU8/YF77N74MC1I/AAAAAAAACYA/zeW5CI_dj2Y3d1iakvjcFjiZVrmb0snIgCNcBGAsYHQ/w400-h388/%25D0%259F%25D0%25B5%25D1%2587%25D0%25B0%25D1%2582%25D0%25BA%25D0%25B0_%25D0%259C%25D0%25B8%25D1%2585%25D0%25B0%25D0%25B9%25D0%25BB%25D0%25B0_%25D0%25A5%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25B5%25D0%25BD%25D0%25BA%25D0%25B0.png" width="400" /></a></div></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Королі Речі Посполитої надавали привілеї, булаву та клейноди на правління як Гетьманам, так і Кошовим Отаманам. Пізніше це робили також й султани Османської імперії та московські царі.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У 1593-1595 р. відбулась низка переговорів між послами імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ та Папи Римського Климента VIII з представниками Війська Запорізького (Запорізької Січі) щодо союзу проти Османської імперії та прийняття козаків під протекторат Священної Римської імперії Габсбургів. <br />Зокрема велись перемовини з козацькими гетьманами Григорієм Лободою та Северином Наливайком. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Проте, через протидію Польщі та Московії, а також через відсутність чіткої та послідовної політики з боку Габсбургів, ці переговори не закінчились успіхом.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В ХV-ХVІ cт. до Гетьманів України звертались: </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><b>Ясновельможний Милостивий Пане Гетьмане</b>..</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Після повстання Б. Хмельницького та створення Козацької Держави (Гетьманщини) постає питання статусу і титулування її правителів. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">А також питання їх положення й статус у взаємовідносинах з главами інших держав. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Як свідчать історичні й документальні джерела, вже Богдан Хмельницький поставив питання про прирівняння гетьманської влади та статусу до <b>Велико-Князівської</b> та оголошував Козацьку Державу (Військо Запорізьке) прямим спадкоємцем й державою-нащадком Великого князівства Київського та Великого князівства Руського (Українського). </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Мемуарист того часу Натан Гановер так описував урочистий в’їзд гетьмана Богдана Хмельницького до Києва та зустріч його Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі Сильвестром Косівим у грудні 1648 року: </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">«Вони благословляли його на князя та провідника над ними та їхніми дітьми. І вони казали йому: «Ти князь Божий і визволитель»...». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">«Князем Русі» титулував Б. Хмельницького й Єрусалимський патріарх Паїсій, називаючи його «Ясновельможний князь» (іllustrіssіmus prіnceps).<br />Також Б Хмельницький титулувався «<b>Ясновельможний пане гетьмане Війська Запорізького і всієї України</b>».</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">З початків свого існування козаки та їх провідники усвідомлювали себе спадкоємцями давньої слави Київської Русі. Так у своїй «Протестації» (1621 р.) Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Іов Борецький називав козаків тими, «що
залишки тієї старої Русі бережуть», а їх генеалогію виводив від часів князів Олега й Володимира, що надавало підстави для визнання рівності прав козацтва й київського православного священства, як спадкоємців давньоруської традиції. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Право козаків на історію Київської Русі підкреслено й в панегірику Касіяна Саковича «Вірші на жалосне погребіння Петра Сагайдачного» та сказано про давньоруські (з часів Київської Русі) витоки козацтва. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Прямими нащадками Великого князя Київського Св. Володимира тогочасні джерела та літописи називають князів Острозьких та Вишневецьких,<br />а Ігнатій Оксенович-Старушич (сподвижник митрополита Київського, Галицького та всієї Русі Петра Могили) пише про Володимирового нащадка в особі князя І. Святополка-Четвертинського (панегірик «Шата ясне освецоного княжати Іліи Святополка Четвертинського»; 1641 р.). </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Гетьмани України Богдан Хмельницький та Іван Виговський мали чіткі плани на відновлення Великого князівства Руського (Українського) та продовження його "історичної спадщини". </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Польські дипломати, що вели перемовини з Б. Хмельницьким стверджували, що він «вже князем Київським і Руським титулується», а сенатор Речі Посполитої Адам Кисіль писав про величання гетьмана «князем Русі і Молдавії» ( в той час Б. Хмельницький намагався взяти під свій контроль й Молдавське князівство та домагався династичного шлюбу свого старшого сина Тиміша з донькою господаря Молдавського князівства Василя Лупула). </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У своєму щоденнику Войцех М’ясковський, посол на переговорах у лютому 1649 р, писав, що з Б. Хмельницький є «єдиновладцем і самодержцем Руським» («boh dał, żem jest jedynąwładcą i samodzierżcą Ruskim»). </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У «Дискурсі про сьогочасну війну Козацьку або Хлопську» від 1648 року, зазначалося: «...Козаки тим небезпечніші і зухваліші будуть, коли виб’ються з підданства Корони Польської і собі Річ Посполиту нову Козацьку або Князівство Руське утворять». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Відповідним чином існувало й знання козацтва про <b>Київ</b> як древню святиню та столицю їх держави. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В оборонному універсалі Б. Хмельницького (1652 р.) сказано про: </span></div><div><div><span style="font-family: Montserrat;"> «місто наше столичне Київ і церкви Божі, що при вірі нашій православній християнській зостались, беремо під оборону нашу і тот універсал наш для всякої оборони оному даємо..».</span></div></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Навіть у Березневих статтях Б. Хмельницького з Московією 1654 року йшлося про те, що «царська величність пожалувала (козакам) права, надані з віків від Княжат». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Ще одним атрибутом суверенної держави є власне карбування грошей. <br />Гетьмани і князі України Богдан Хмельницький (1648-1657), Іван Виговський (1657-1659) та Петро Дорошенко (1665-1676) ініціювали, організовували та займались питанням карбування власних грошей. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Так звіт “Записка дяка Григорія Кунакова про здобуті їм під час перебування в Польщі відомості стосовно війни поляків з козаками в 1649 році, про Сейм, про стан умів у Польщі і прочая” свідчить, що “.. в Чигирині організував Богдан Хмельницький минзу (тобто монетний двів) і гроші роблять, а на тих нових грошах на одному боці меч, а на іншому боці, його, Богданове, ім'я”. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Головному архіві древніх актів (Варшава) зберігається лист подільського воєводи графа Станіслава Потоцького до короля Яна Казимира від 29 жовтня 1652 року, де він скаржиться на свавілля Богдана Хмельницького, який "зазіхає на суверенні права короля й карбує власну монету". </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Дослідник Марко Грушевський писав про монети: " то все з козаком на коні з пікою - се вже, мабуть, виробка часу Хмельницького. Є й гетьман з булавою на деяких...." </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Після укладення Віленського перемир’я 1656 р.(між Польщею та Московією) представники канцелярії Козацької Держави чітко демонстрували належність «київської спадщини» виключно козакам та Козацькій Державі.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">1657 р. Гетьман України І .Виговський
веде перемовини з королем Швеції про права на «всю стародавню Україну або Роксоланію аж до Вісли». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У Гадяцькому трактаті 1658 року між Козацької Державою та Польщею проголошувалось створення «Великого князівства Руського».</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">А гетьман Іван Виговський титулувався <b>«Великим князем Руським»</b> або <b>«князем України і прилеглих теренів».</b><br />Також І. Виговський титулувався <b>«Ясновельможний Пане Гетьмане Війська Запорізького та всієї України обох берегів Дніпра» </b>та<b> </b><b>«Воєвода і Генерал Київський, Гетьман Війська Запорізького, Великий князь Руський, Староста Чигринський».</b></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><b><br /></b></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">А на гербі Івана Виговського було зображено (серед іншого) герб Великого князівства Руського.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-sIhxl_IrzNw/YF78pXHN7FI/AAAAAAAACYI/NpzdUdZLvvEcX_M76qcr4a-G9HmFWyU8QCNcBGAsYHQ/s942/%25D0%2593%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25B1_%25D0%2586%25D0%25B2%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25B0_%25D0%2592%25D0%25B8%25D0%25B3%25D0%25BE%25D0%25B2%25D1%2581%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25BE%25D0%25B3%25D0%25BE%25281659%2529.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="942" data-original-width="826" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-sIhxl_IrzNw/YF78pXHN7FI/AAAAAAAACYI/NpzdUdZLvvEcX_M76qcr4a-G9HmFWyU8QCNcBGAsYHQ/w351-h400/%25D0%2593%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25B1_%25D0%2586%25D0%25B2%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25B0_%25D0%2592%25D0%25B8%25D0%25B3%25D0%25BE%25D0%25B2%25D1%2581%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25BE%25D0%25B3%25D0%25BE%25281659%2529.jpg" width="351" /></a></div>В Гадяцькому трактаті 1658 р. буле сказано: «Три воєводства Київське, Брацлавське та Чернігівське, перетворюються на князівство Руське на зразок князівства Литовського, і всі урядники його, як канцлер, маршалок...». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: Montserrat;">Дворічне правління Iвана Виговського характеризується "новим" курсом гетьмана, який намагався створити в Україні автономну державу Велике князівство Руське та шляхетський стан на зразок шляхетської Речі Посполитої.<br />Статті Гадяцької угоди, що проголошували створення Руського (Українського) князівства на правах автономії у складі Речі Посполитої, обумовлювали й випуск монети. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">B окремій статті зазначалось, що Руське (Українське) князівство має право на відкриття монетного двору в Києві або там, де буде зручніше. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Гетьман і князь Іван Виговський навіть наказав проводити геологічні розвідки в Києві та інших місцевостях для пошуку срібних копалень, для карбування монет, проте втілити в життя цей проект він не встиг.</span></div></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В Жердівських статтях, які в 1659 році були надіслані гетьманом Юрієм Хмельницьким московському князю О. Трубецькому для затвердження царем Олексієм Михайловичем, в десятій статті сказано про необхідність дотримувати «непорушні» права «старих станів нової України, які колись надавалися не тільки польськими королями, а й Великими князями Руськими: «Права і вольності і надання від Великих Князів Руських і Їх милостей, Королів Польских і Панів благочестивих, усякому стану духовному й світському здавна і тепер дані, аби свою вагу мали і ні від кого, як світські, так і духовні непорушні були». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: Montserrat;">З початком періоду Руїни та боротьби Польщі, Московії та Туреччини за українські землі виникають різноманітні гетьманські титули, в залежності від того, де було проголошено того чи іншого гетьмана: Гетьман Лівобережної України, Гетьман Правобережної України, тощо.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div></div><div><span style="font-family: Montserrat;">1668 року гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький вів перемовини з турецьким султаном Мегмедом IV та казав про готовність прийняти
протекцію Османської імперії за умови визнання його «князем Руським в Києві» з тими ж правами, що їх мав князь Семигородський.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Продовжувачем реалізації політичних ідей Гетьмана всієї України та Великого князя Руського (Українського) Івана Виговського був Гетьман всієї України (або Гетьман обох берегів Дніпра) Петро Дорошенко, який протягом 1665-1676 рр. вів виснажливу боротьбу за об'єднання України та звільнення її від московських військ. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В червні 1669 р. султан Мегмед IV видав два берати (універсали) про визнання П Дорошенка гетьманом всієї України та надіслав йому булаву, бунчук, санджак, печатку з гербом та грамоту на підтвердження його влади. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Султан визнавав гетьмана рівним «… Господарям Волощини та Молдавії ..… та посилав до вас бунчук і знамена не на підданство, а лише на знак приязні й на пострах ворогам нашим…». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Отже це був військово-політичний союз між Військом Запорозьким (Козацькою державою) та Оттоманською імперією. <br />Петро Дорошенко також титулувався "<b>Ясновельможний Милостивий Пане Гетьмане Війська Запорізького та всієї України</b>" або "<b>Ясновельможний Милостивий Пане Гетьмане Війська Запорізького, України та обох боків (сторін) Дніпра</b>". </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Гетьману Петру Дорошенко вдалось організувати карбування власних грошей. Він створив монетний двір в Лисянці (Черкащина) та карбував срібні соліди ("шелягі"), півторагрошовики ("чехи") та шестигрошовики ("шостаки"). </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Карбування П. Дорошенка датують 1669-1672, 1669-1673, 1665/1666-1674 pp. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">1676 року, після зречення булави гетьманом П. Дорошенком, султан Мегмед ІV розпочав впроваджувати ідею Руського (Українського) князівства - Гадяцького проекту в Оттоманському варіанті - разом з сином Б. Хмельницького Юрієм. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-a_DD9uHPR1w/YFiRA7NT7kI/AAAAAAAACXQ/i2tLAKAN5VABiOffItASmYzQggDWhOwIwCNcBGAsYHQ/s902/Ottoman.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="542" data-original-width="902" height="384" src="https://1.bp.blogspot.com/-a_DD9uHPR1w/YFiRA7NT7kI/AAAAAAAACXQ/i2tLAKAN5VABiOffItASmYzQggDWhOwIwCNcBGAsYHQ/w640-h384/Ottoman.jpg" width="640" /></a></div><span style="font-family: Montserrat;"><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div>Відповідно до угод між Османською імперією і Річчю Посполитою (Журавненська мирна угода 1676 р. і Константинопольські угоди 1677-1678 рр) Юрія Хмельницького було проголошено правителем підконтрольної Стамбулу території України. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">За благословення вищих православних ієрархів: Константинопольського патріарха Парфенія ІV та Єрусалимського патріарха Досифея ІІ, <br />Великий візир Фазиле Агмед Кьопрюль-заде надав Ю. Хмельницькому гетьманські та князівські клейноди від імені султана Мегмеда ІV: булаву, бунчук, корогви, а також письмовий привілей на право володіння Правобережною Україною. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Процедура затвердження Ю. Хмельницького була схожою з процедурою затвердження Господарів Молдавії, Волохії та князів Трансільванського князівства. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Впродовж всього правління 1677-1681 рр. свої Універсали та документи Юрій Хмельницький підписував титулом:</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"> «<b>Милостю Божою</b>» «<b>князь Сарматії, Малої Русі і України, вождь Війська Запорозького</b>» або «<b>князь Сарматії і Русі, гетьман Війська Запорозького</b>», «князь Сарматії, Русі й України», «князь Русі України і вождь Війська Запорозького», «Князь Руський»..</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Архімандрит Києво-Печерської Лаври Інокентій Ґізель в той час писав: «Подлінно правда, що Ю. Хмельницкий принял княжество руське і гетманство Запорожское, адже [його] Універсал, сказивают, писан по-руські, а печать у него старинних князей руських».</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">На печатці князя і гетьмана України Ю. Хмельницького - на відміну від печаток інших гетьманів, де зображувався піший козак - герб Війська Запорозького - було зображено герб <a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" target="_blank">Королів Русі</a> та <a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post_25.html" target="_blank">Великих князів Руських</a> "Погоня": постать кінного вершника з булавою в піднесеній руці; над кінською головою, оздобленою пір’ям, була куля (сфера) з мечем, а біля вершника стояв козак з мушкетом і напис навколо: «Печать князівства Руського» або «Юрій Хмельницький Князь удільний Руський».</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"> <br />Печатка Ю. Хмельницького продовжувала традиції печаток Королів Русі та Великих князів Руських, на яких зображувався лицар на коні та однозначно ґрунтувалась на історичному продовжені давньоукраїнської та «русько-князівської» сфрагістичної традиції. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В той же час, скориставшись протистоянням різних груп козацької старшини та їх боротьбою за булаву й владу в Козацькій державі, Московія проводила політику з посилення міжусобиць та захоплення України. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У січні 1669 р. до Москви відправилось козацька делегація на чолі з П. Забілою, І. Домонтовичем, М. Гвинтівкою з проханням підтвердити «права і вольності Війська Запорозького». Проте насправді, використовуючи це та інші посольства на свою користь, Москва послаблювала гетьманську владу й окупувала Лівобережжя України. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">13–16 березня 1669 р. у Глухові, за участю московських представників Г. Ромодановського, А. Матвєєва, Г. Богданова, відбулась козацька рада. Гетьманом Лівобережної України офіційно обрали Д. Многогрішного. На підтвердження обрання гетьманом він отримав царську грамоту </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">«… від нашої царської величності тобі гетьману Війська Запорозького Дем’яну Ігнатовичу на обидві сторони Дніпра».</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Від Ромодановського новообраний козацький гетьман отримав привезені з Москви «… його царської пресвітлої величності прапор гетьманський і булаву…».</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">А вже 12 березня 1672 року, на основі доносів деякої козацької старшини Д. Ігнатовича (Многогрішного) заарештували та заслали до Сибіру. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">І в травні до Москви приїхав колишній чернігівський полковник І. Лисенко з листом від генеральних суддів І. Самойловича й І. Домонтовича, генерального обозного П. Забіли з проханням провести нові вибори гетьмана. Московський уряд був зацікавлений у якнайшвидшому обранні новим гетьманом проросійські налаштованого Івана Самойловича.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">17 червня 1672 р. на Козацькій раді в Козачій Діброві, гетьманом Лівобережної України було обрано І. Самойловича. Йому вручили клейноди (булаву, прапор, бунчук, литаври), що раніше належали Д. Многогрішному. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">17 березня 1674 р. на черговій Переяславській раді, гетьман Правобережної України М. Ханенко з частиною козацьких полків визнав владу московського царя. А "Гетьманом обох сторін Дніпра" обрали Івана Самойловича </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У липні 1687 р. козацька старшина, невдоволена правлінням І. Самойловича, подала царям Івану та Петру чолобитну із 23 пунктів, в яких звинуватила гетьмана у невірності престолу. Скориставшись цим доносом царський уряд, наказав: «… взяти гетьмана Івана Самойловича і сина його Стародубського полковника Якова і привели до нього в полк, і їх великих государів прапор, військові клейноди булаву і бунчук принесли з ним же …І гетьмана від уряду відсторонили, і військові клейноди до обозу ближнього боярина і двірцевого (московського) воєводи передати…» </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">25 липня 1687 р. відбулася Козацька рада, яка за вказівкою князя Голіцина обрала новим гетьманом Івана Мазепу. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Так Іван Мазепа став гетьманом всієї України або гетьманом обох боків Дніпра, та отримав клейноди (символи гетьманської влади) та титул своїх попередників (що перебували під контролем Московії).</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В той самий час, на теренах під впливом Османської імперії, після підписання Бахчисарайської мирної угоди 1681 р., Султан Мегмед IV призначив гетьманом України молдавського господаря (володаря) Георгія ІІІ Дуку. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Влада Георгія (Юрія) Дука (1680-1684 рр.), що титулувався "<b>Воєвода і Господар Молдавських земель і України</b>" або "<b>Господар і Гетьман Український</b>" поширювалась на більшість Правобережної України, Поділля, Запоріжжя та Причорноморські степи. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-gCHSChjBYpc/YF79kKO7n2I/AAAAAAAACYQ/bEGdmhyRoR4_ksVoFdVXOLwQp2hcGLfeQCNcBGAsYHQ/s2048/Duka003.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1654" data-original-width="2048" height="323" src="https://1.bp.blogspot.com/-gCHSChjBYpc/YF79kKO7n2I/AAAAAAAACYQ/bEGdmhyRoR4_ksVoFdVXOLwQp2hcGLfeQCNcBGAsYHQ/w400-h323/Duka003.jpg" width="400" /></a></div>Юрій Дука підтримував традиційні козацькі форми місцевого адміністрування, призначивши наказним гетьманом Івана Драгинича та відродивши в Україні самоврядні козацькі полки. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">На Козацькій раді поблизу Немирова були обрані полковником Корсунського полку І. Губар-Бершадський (Губаренко), Черкаського полку – Вергун, Чигиринського – Уманець, Білоцерківського полку – Стефан Куницький. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">При цьому, у липні 1683 року Стефан Куницький, від імені Козацької ради Правобережної України попросився під владу короля Речі Посполитої, за що отримав від нього гетьманські клейноди та посаду Гетьмана Війська Запорізького. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Король Ян ІІІ Собєський 24 серпня 1683 р. призначив С. Куницького гетьманом Війська Запорозького. Також, король наказав виготовити гетьманську булаву, клейноди і печатку з «гербом старожитнім України». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Гетьманами Правобережної України у складі Речі Посполитої після Стефана Куницького були Андрій Могила, Григорій Гришко (Іванович) та Самійло Самусь. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Гетьман А. Могила у 1688 р. користувався гетьманською печаткою, що перейшла до нього від С. Куницького. Герб Війська Запорозького: козак тримав в одній руці мушкет, в іншій – щит, що за своїми обрисами нагадував герб короля Яна ІІІ Собєського. По колу напис «ПЕЧАТь ВОйСКА ЕГО КОРОЛЕВСКОй МИЛОСТИ ZАЗОРОZКОГО». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Таким чином підкреслювалась залежність від короля Речі Посполитої. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Також гетьманські печатки Степана Куницького, Андрія Могили, Григорія Івановича, Самійла Самуся (24.VIII.1683–15.VI.1704) описують наступним чином: "В полі печатки на полі, яку вкриває трава, стоїть козак, що на правому плечі тримає рушницю, а в лівій тримає щит, на якому орел під короною, при лівому боці шабля, при правому боці порохівниця. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Напис по колу: "ПЕЧАТь ВОйСКА ЕГО КОРОЛЕВСКОй МИЛОСТИ ZАПОРОZКОГО".</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"> </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><b>Господар і Гетьман України</b> Юрій (Георгій) Дука використовував печатку у щиті якої розміщувалась голова бика з 6-ти променевою зіркою між рогами (герб Молдови та Буковини), обабіч – півмісяць і сонце, під головою – птах, що тримає у дзьобі хрест, поряд – 3 квітки й булава, навколо щита рослинний орнамент, над щитом коронований шолом, по колу напис: «+ БоЖоЮ МилісТіЮ Ю ДУКА ВОЄВОДа И ГоПоДап ЗЄМЛі МоЛДовКОї И ЗЄМЛі УКРАИСКОИ». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Владні символи Ю. Дуки ґрунтувались на автохтонних українських традиціях та символіці українських земель й були представлені в цьому об’єднаному українсько-молдавському
державному гербі. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Ідею створення Великого князівства Руського (Великого князівства Українського) продовжив реалізовувати на початку 1690-х років - після переїзду з Батурина (тодішньої гетьманської резиденції) на Запорізьку Січ - налаштований опозиційно до ранньої політики гетьмана Лівобережної України Івана Мазепи - Генеральний писар Петро Іваненко (Петрик). </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Військо Запорозьке Низове та козаки з Великої України, що не погоджувались з промосковськими діями раннього гетьманського уряду І. Мазепа, за підтримки Кримського хана Селім-Гірея І обирають на гетьмана. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">26 травня 1692 року він підписав із Кримським ханством військово-політичну угоду «Статті Вічного миру із ясновельможним ханом та усією державою Кримською - віддільного (незалежного) <b>Київського та Чернігівського князівства і всього Війська Запорозького</b> Городового і народу Українського». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Ця міжнародна угода ясно засвідчила претензії козацької старшини на Велико-Князівську спадщину Київської Руси. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Ця концепція була прописана не лише в самій назві, але й в тексті угоди. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Так, в ньому йшлося про те, що територія майбутнього Українського Князівства мала поширюватися не лише на землі Київщини і Чернігівщини, але й на «обидві сторони» Дніпра, тобто на весь обшир Правобережної та Лівобережної України в межах «які Хмельницький звільнив з ордами від ляхів», <br />а «Українському (Малоросійському) князівству і всьому Війську Запорозькому, коли дасть Господь Бог вільну державу, щоб було вільно учинити собі природнє право і порядок, який полюбиться». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У березні 1702 року Козацька рада у Хвастові оголосила про відновлення (на теренах Правобережної України, що була під Річчю Посполитою) вільної козацької держави Війська Запорозького. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Самійло Іванович Самусь публічно відмовився від титулування «гетьман Війська Запорозького Його Королівської Милості» та був обраний «<b>гетьманом Українським</b>». Самусь заявив, що припинить боротьбу тільки тоді, коли «по всій Україні, від Дніпра до Дністра і вгору до річки Случа не буде ноги лядської». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Деякі джерела вказують на те, що на цій Раді козаки Ханської України Петра Іваненка (Петрика) і його козацька старшина підтримали дії правобережних козаків й передали свої клейноди Самійлові Самусю. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">15 червня 1704 року під Паволоччю гетьман С. Самусь зрікся булави на користь «<b>Ясновельможного Його Милості Пана Івана Мазепи Гетьмана Війська Запорозького</b>». При цьому С. Самуся було призначено Богуславським полковником, а Брацлавським полковником призначили Григорія Іваненка, колишнього полковника Дубосарського, сина колишнього гетьмана . </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Отже Іван Мазепа об'єднав Лівобережну, Правобережну і Ханську Україну та став «<b>Ясновельможним Його Милості Паном Гетьманом Війська Запорозького</b><b> обох сторін Дніпра і всієї України</b>» в 1704-1709 рр. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Відповідно до літописів та літературних творів тих часів, Козацькі Гетьмани були безпосередніми продовжувачами славних традицій князів Київської Русі. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Так, у третьому виданні «Синопсиса» (1681 р.) описуються перемоги козаків - «православного воїнства», як продовження історії давньої Русі.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">А Олександр Бучинський-Яскольд в поемі «Чигирин» (1678 р.) уславлює Запорозьке лицарство, як продовжувачів традицій часів князя Володимира Великого, які є нащадками «славної держави Руси» («sławnego panstwa Russa»). </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Особливого підкреслювалась єдність Києво-Руської історії з Козацької Державою в період правління гетьмана і князя І. Мазепи. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">На тогочасних малюнках та ілюстраціях, що ними оздоблювали тексти книг, є зображення Святих князів Бориса і Гліба, які тримають герб І. Мазепи, або апостола Андрія Первозванного, котрий ставить на київських пагорбах герб Курч (герб Івана Мазепи), або самого гетьмана в оточенні князя Володимира, Бориса і Гліба та інших князів Великого князівства Київського. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Феофан Прокопович у своємо творі «Володимир» також проводить паралелі її героя з гетьманом І. Мазепою. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Гетьман Іван Самойлович у листі до московського царя 1684 р. з приводу підготовки умов «Вічного миру» писав: «Докладываем здесь явственно что к целости прародительской Вашей монаршеской державе Малой Руси и к соблюдению Войска Запорожского належит Киев из старовечности, подлинно из своего начала есть стольний малоросийский город».</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Отже, навіть роблячи своїми резиденціями Чигирин, Глухів чи Батурині, гетьмани вважали, що саме Київ має статус «стольного» міста їх держави, а козацтво прямо вважало себе «охоронцями» території давніх Рюриковичів. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Після укладання союзу І. Мазепи у 1708-1709 роках з Шведським королем, відновлюється політичний проект запровадження князівської форми правління. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Гетьман планував стати «Великим князем» і в такий спосіб відірвати Україну від Московського царства: «...Учинить Княжество особое под властию [Мазепы], в котором ему быть Великим Князем...». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Проте ще 1707 року, імператор Священної Римської імперії Йосиф ІІ надав Івану Мазепі князівський титул або титул «князя Священної Римської імперії». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Як і Юрій Хмельницький, Іван Мазепа підписував деякі свої листи «Ясновельможний Милостивий <b>Війська Запорозького князь і вождь</b></span><span style="font-family: Montserrat;">»</span><b style="font-family: Montserrat;">. </b></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У жовтні 1708 року Іван Мазепа підписав угоду з Шведським королем Карлом: "Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів; зокрема, король має вислати туди негайно помічні війська, коли буде потреба та коли цього домагатимуться гетьман та його стани. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Усе завойоване на території Русі (України), але колись належне руському (українському) народові, слід повернути до Князівства Українського; </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">І. Мазепа мав бути Князем Українським або гетьманом довічним; після його смерті генеральна рада («стани») мала обрати нового гетьмана-князя; </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">король шведський не мав права привласнювати собі ні титулу, ні герба Князівства Українського.» </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Крім перемовин зі Шведським королем, на початку XVІІІ ст. існували також плани та переговори І. Мазепи й генеральної козацької старшини щодо відновлення Гадяцької угоди 1658 року з Річчю Посполитої щодо існування в межах Речі Посполитої Українського князівства на зразок Великого князівства Литовського. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Проте зрада деяких козацьких полковників, знищення московською армією Батурина та поразка під Полтавою не дали змоги реалізуватись цим планам. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Після трагедії під Полтавою гетьман І. Мазепа та шведський король Карл ХІІ відступили до Придністров'я. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Стамбул, підтримуючи гетьмана, планував спільний поход на Україну, аж до звільнення Києва та встановлення протекторату над всією Україною. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У серпні 1709 р. султан Агмед ІІІ оголосив свій фірман (наказ), відповідно до якого він брав козаків під свою опіку, надавав їм територію від Кам’янки, Олешок, Переволочі й Очакова над Дніпром і Чорним морем до Буджака.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Пан Гетьман Війська Запорозького прирівнювався в правах до Двобунчужного паші та отримав від султана корогву, багряну мантію, клейноди, шапки, коней, шаблі та гроші. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">5 квітня 1710 року на Козацькій раді під Бендерами Генерального писаря Війська Запорозького Пилипа Орлика було обрано Гетьманом України. Обрання відбулося в присутності генеральної старшини, правобережного козацтва, запорозців-січовиків, а також султана Османської імперії й короля Швеції. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-jodmpBwm0A4/YF7_a9CEDVI/AAAAAAAACYY/wwDKdRJz4qMEeCYgLvCGS3VzYCdTfr6yACNcBGAsYHQ/s678/%25D0%259F%25D0%25BB%25D0%259E%25D1%2580%25D0%25BB%25D0%25B8%25D0%25BA.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="532" data-original-width="678" height="314" src="https://1.bp.blogspot.com/-jodmpBwm0A4/YF7_a9CEDVI/AAAAAAAACYY/wwDKdRJz4qMEeCYgLvCGS3VzYCdTfr6yACNcBGAsYHQ/w400-h314/%25D0%259F%25D0%25BB%25D0%259E%25D1%2580%25D0%25BB%25D0%25B8%25D0%25BA.jpg" width="400" /></a></div></div><div><span style="font-family: Montserrat;">На Раді було укладено й першу Коституцію - «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між <b>Ясновельможним Паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького</b>, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного Пана Гетьмана урочистою присягою підтверджені». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Після окупації України московськими військами <a href="https://berest.blogspot.com/2013/04/blog-post_6172.html" target="_blank">цар Петро І</a> вимагав від О. Меншикова захопити гетьманські клейноди. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">На що Меншиков відповів «… в нас є не тільки одна, але й три булави, також бунчук, і між великою кількістю усіляких прапорів – перший серед них, який завжди перед гетьманом носили…» </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В умовах триваючої війни Московії з Україною, Швецією, Туреччиною, гетьманом Лівобережної України, під контролем московський військ, було Івана Скоропадського, який вирізнявся м’яким характером і не протистояв політиці царя. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Швидка смерть І. Скоропадського посилила експансивну політику московського царату щодо Козацької держави. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У відповідь на чолобитну козацької старшини, 23 червня 1723 р. Петро І видав наказ, що забороняв українській шляхті піднімати тему виборів Гетьмана, оголошував гетьманську посаду вакантною на
невизначений термін, а керування Лівобережною Україною передавав Малоросійській колегії - колективному органу під контролем московитів. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Проте </span><span style="font-family: Montserrat;">активна діяльність Гетьмана в екзилі П. Орлика</span><span style="font-family: Montserrat;">, небезпека початку нової війни з Оттоманьскою імперією, конфлікт між Московією та країнами Ганноверської ліги через голштинське питання, невдоволення українського населення політикою Кремля, призвели до того, що </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">20 червня 1727 р. було видано розпорядження «Про вибори в Малій Росії гетьмана та старшини за стародавніми звичаями і про відправку в Малу Росію для обрання гетьмана таємного радника Наумова». </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Новим гетьманом було призначено Миргородського полковника (керівника адміністративної одиниці Козацької держави) Данила Апостола. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">1 жовтня 1727 р. в Глухові відбулася "елекційна рада", на якій Данило Апостол отримав від таємного радника Ф. Наумова гетьманські клейноди: булаву, бунчук, прапор, печатку та військовий значок. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Всіма цими клейнодами, окрім булави, користувався гетьман </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">І. Скоропадський, а після нього Малоросійська колегія.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Свої Універсали гетьман підписував: </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">"Його Імператорської Величності Війська Запорізького обох боків Дніпра Ясновельможний Пан Гетьман Данило Апостол".</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Після смерті гетьмана Д. Апостола 1734 р. імперська влада прийняла рішення не проводити нових виборів. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"> Відповідно до розпорядження від 31 січня 1734 р. Анна Іоанівна для управління Лівобережною Україною створила </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><b>Правління гетьманського уряду</b> (1734-1750 рр.) на чолі з російським князем О. Шаховським. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Після приходу до влади, у листопаді 1740 р., імператриці Єлизавети Петрівни змінюється політика щодо Гетьманської держави. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">5 травня 1747 р. був виданий імператорський наказ до Сенату про вибори гетьмана Україні. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">За поданням імператриці заздалегідь була розроблена «Форма церемонії проведення церемонії виборів гетьмана, лютого 22 цього 1750 року» </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Офіційні вибори Кирила Розумовського відбулися у Глухові за участі генеральної старшини та представників козацтва. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Весь комплект клейнодів Гетьмана України, що належав Д. Апостолу, освятили у Миколаївській церкві.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">13 березня 1751 р. в придвірцевій церкві Гетьман присягнув на вірність російському престолу й отримав з рук імператриці «багато прикрашену дорогоцінним камінням золоту булаву, великий білий прапор з російським гербом, бунчук, військову печатку і срібні литаври…» </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Повний титул Гетьмана Кирила Розумовського звучав наступним чином:</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">«<b>Ясновельможний Високоповелительний Пан Господар Малої Росії Обох сторін (боків) Дніпра і Військ Запорозьких Гетьман Її Імператорської Величності Дійсний Камергер, імператорської Санкт-Петербурзької Академії Наук Президент, Лейб-гвардії Ізмайлівського полку підполковник,<br />і обох російських орденів Святого Апостола Андрія і Святого Олександра Невського, також польського Білого Орла і голстинського Святої Анни кавалер, Російської імперії граф КИРИЛО
ГРИГОРОВИЧ РОЗУМОВСЬКИЙ.</b>»</span></div><div><br /></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-33Rsqx59A2Y/YFsOMggmAJI/AAAAAAAACXY/ZrEdwO3QF7cttATe7Ut7SKJ5z9IGVsTYgCNcBGAsYHQ/s2048/HtmRzm.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1371" data-original-width="2048" height="429" src="https://1.bp.blogspot.com/-33Rsqx59A2Y/YFsOMggmAJI/AAAAAAAACXY/ZrEdwO3QF7cttATe7Ut7SKJ5z9IGVsTYgCNcBGAsYHQ/w640-h429/HtmRzm.jpg" width="640" /></a></div><br /><span style="font-family: Montserrat;">Після приходу до влади Катерини ІІ та скасування посади Гетьмана,<br />ще деякий час в Україні існувала автономна Козацька держава.<br /><br />За часів Другої Малоросійської колегії (1767–1781 рр.) зберігався полковий устрій України та існувала українська козацька старшина-шляхта. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Печаткою (гербом) уряду Малоросійської колегії був : </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">ренесансовий щит, на якому двоголовий орел під трьома імператорськими коронами, в правій лапі тримає жезл, в лівій – кулю, </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">на грудях під князівською короною п’ятидільний щит: </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">в першій частині зображений ангел (герб Київського князівства), </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">в другій частині – орел (герб Чернігівського князівства), </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">в третій – мур (герб Сіверського князівства), </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">в четвертій – вежа (герб Переяславського князівства), </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">в п’ятій – дуб (герб Стародубського князівства); </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">за щитом мантія під імператорською короною. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Деяку автономію також зберігало Військо Запорозьке Низове (Запорізька Січ). Під час війни з Туреччиною у 1768–1774 рр. була створена Козацька флотилія, що діяла в районі Очаківського лиману, в гирла Дніпра та Дунаю. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Перемога у війні та підписання Кючук-Кайнарджійського мирного договору стало однією з причин ліквідації Катериною ІІ Запорозької Січі 4 червня 1775 р. <br /><br />Останнім Кошовим Отаманом Війська Запорозького Низового був Петро Калнишевський.<br /><br />Частина козаків, які після зруйнування російськими військами Запорізької Січі пішли за Дунай та утворили там Задунайську Січ також мали своїх Кошових Отаманів.<br /><br />Пізніше частина Задунайських козаків повернулась до Російської імперії та створили на Кубані - Козацьке Кубанське Військо. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">З 1827 року отаманом усіх козацьких військ імперії вважався спадкоємець престолу - нащадок царя, а безпосереднім керівником над козацьким військом, що мав титул <b>Наказного Отамана</b>, був призначений імператорським наказом чиновник. Таке становище зберігалося у Кубанських козаків аж до 1917 року.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Останнім Кошовим Отаманом Задунайських козаків (1850-1856 рр.) був Михайло Чайковський, що отримав від султана Оттоманської імперії титул Садик-Паша та Кошового Отамана козацький військ.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">До Кошових отаманів зазвичай звертались "Милостивий Пане Кошовий Отамане".</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В 1918 році, коли була проголошена Українська Держава, а Гетьманом України було обрано Павла Скоропадського,<br />офіційним титулом голови держави був: </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">"<b>Його Світлість Ясновельможний Пан Гетьман Всієї України.</b>"<br /><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-CXmfrL7qVc8/YFskTUvsyEI/AAAAAAAACXg/nS-7adft3EccUK8G74TrkZ-Deh6KhRUcACNcBGAsYHQ/s916/P%2BSkoropadskyi.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="600" data-original-width="916" height="263" src="https://1.bp.blogspot.com/-CXmfrL7qVc8/YFskTUvsyEI/AAAAAAAACXg/nS-7adft3EccUK8G74TrkZ-Deh6KhRUcACNcBGAsYHQ/w400-h263/P%2BSkoropadskyi.jpg" width="400" /></a></div><br /></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Отже, процес Українського Державотворення тривав безперервно, починаючи з Антської Держави та Великого Князівства Київського,<br />через Королівство Русі й Велике князівство Руське,<br />протягом боротьби за незалежність Козацької Держави (Гетьманщини) та існування Козацької автономії до початку ХІХ ст. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Ще в середині XVII ст. українська політична еліта: козацька старшина й шляхта, чудово розуміли й усвідомлювали свій зв'язок не лише з минувщиної Київської Русі, але й з часами антів, ґунів та короля Рутенів <a href="https://berest.blogspot.com/2016/11/blog-post.html" target="_blank">Одоакра</a>. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Великі князі Руські та Гетьмани України постійно наголошували на стольному (столичному) статусі Києва та своє спадкоємство влади від Великих князів Київських. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Козаки усвідомлювали себе спадкоємцями давнього «народу руського і роксоланського» та охоронцями всіх теренів Великого князівства Київського та Королівства Русі. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Гетьмани Б. Хмельницький, І. Виговський, Ю. Хмельницький, П. Дорошенко, І. Мазепа та інші не лише апелювали до історичної спадщини «Великих князів», але й намагались реалізувати проект створення Великого князівства Руського (Великого князівства Українського), як суверенної держави.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><br /></div><div><div style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px;"><span style="font-family: Montserrat;"><b><i>Читайте також :</i></b></span></div><div style="background-color: white;"><h3 class="post-title" style="line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2021/03/iv.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: black; font-family: verdana; font-size: small;"><i> Початки становлення української шляхти (від IV ст.)</i></span></a></h3></div><div style="background-color: white;"><b><span style="font-family: verdana;"><i>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Шляхта часів Великого князівства Українського</a></i></span></b></div><div style="background-color: white;"><div><b><span style="font-family: verdana;"><i>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики</a></i></span></b></div></div><div style="background-color: white;"><b><span style="font-family: verdana;"><i>* <span style="white-space: pre-wrap;"><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; padding-left: 20px; white-space: normal;"><a href="http://berest.blogspot.com/2020/05/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські королівські та шляхетські титули</a></span></span></i></span></b></div><div style="background-color: white;"><span style="white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><i><b>* </b><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; padding-left: 20px;"><b><a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)</a></b></span></i></span></span></div></div>
Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-153450667919973722021-03-10T14:17:00.009+02:002021-03-10T14:17:47.179+02:00Початки становлення української шляхти (від IV ст.)<p><span style="font-family: Montserrat;"><b>Українська шляхта походила із давньоукраїнського (давньоруського, до часів Київського Русі) прошарку воїнів, що утворювали окрему клясу у давньо-племінних верствах антів, ґунів, полян, деревлян, сіверян, волинян, дулібів та інших давньоукраїнських племен. </b></span></p><div><span style="font-family: Montserrat;">На жаль з того часу збереглось дуже мало історичних джерел про ранню історію України або про життя давньоукраїнських племен. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Точно відомо, що зародки шляхетського стану були вже від часів антів (Антської Держави), що існувала на теренах України в 5 столітті н.е. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-1coukiripI4/YEi4HD_IeJI/AAAAAAAACWw/LZpI4fM9ObcYlQhtrMqWUcZqeU6s_IB4wCNcBGAsYHQ/s600/3703614320734.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="539" data-original-width="600" src="https://1.bp.blogspot.com/-1coukiripI4/YEi4HD_IeJI/AAAAAAAACWw/LZpI4fM9ObcYlQhtrMqWUcZqeU6s_IB4wCNcBGAsYHQ/s320/3703614320734.jpg" width="320" /></a></div><br />Приблизно до 14 століття між лицарями (князівської дружиною, богатирями, вітязями, десятниками, сотниками) та шляхтою (вельможами, боярами, нарочитими мужами) в Україні (Великому князівстві Київському, Королівстві Русі, Великому князівстві Руському) було мало різниці, крім незначної юридичної та економічної відмінності.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Шляхтичі мали особистий обов'язок захищати країну, ставши поступово привілейованою соціальною клясою королівства.<br /><br />Що стосується ранньої організаційно-структурної системи правління українських племен, то з ІІІ-IV до Х ст. існувала усталена давня традиція, коли найважливіші питання життя вирішувало Віче - збір вільних племінників представників. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Коли небезпека вимагала зміцнення влади, загальні збори на Віче обирали князя (короля, кагана), який керував племенами у військовий час. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Римський історик Прокопій писав: "Коли розійшлася чутка про того Хилбудія між народом, зібралися майже всі Анти; вони рішили вести справу спільно, обіцюючи собі великі користі з того, що мають в своїх руках воєводу Хилбудія". </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Як зазначав історик М. Грушевський: "На тому вічу Анти обрали Хилбудія на короля та плянували якусь неясну ближче акцію зі Східної Римською імперією й подунайськими Слов'янами, з якими тоді поріжнилися були." </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Племена ділились на роди (рід), що складалися з людей, споріднених кровними узами та походженням від спільного предка, що надало роду спільне, сильне почуття солідарності та єдності</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Старійшина (або старший) мав судову та військову владу над родом, хоча ця влада часто обмежувалась радою старійшин. Укріплені міста або гради, будували там, де був центр племені та де здійснювали найважливіші релігійні культові заходи, і де роди збиралися у випадку небезпеки.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Київ з IV ст. н.е. стає головним містом (градом), державним та релігійним центром союзу антів, полян та інших давньоукраїнських племен.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-KtuCAdW9LPE/YEi4PZJ4s9I/AAAAAAAACW0/I0d0TXfDf08i5fmyi3RXDrJ9MjIWbY7rwCNcBGAsYHQ/s569/Karta_shidslov.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="409" data-original-width="569" src="https://1.bp.blogspot.com/-KtuCAdW9LPE/YEi4PZJ4s9I/AAAAAAAACW0/I0d0TXfDf08i5fmyi3RXDrJ9MjIWbY7rwCNcBGAsYHQ/s320/Karta_shidslov.jpg" width="320" /></a></div>Давньоукраїнська знать (старійшини, князі, лицарі) були клясовою "владною елітою", проте вона не була закритою кастою. Хоча одним з принципів української знаті було те, що привілеї були спадковими; в той же час увійти у владну еліту, за рахунок власних заслуг та здобутків, міг будь-який представник давньоукраїнського суспільства. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Українські князі Ігор та Святослав (близько 920 - 970 рр.) використовували лицарів (вояків зі своєї дружини) для об'єднання давньоукраїнських племен та зміцнення єдності <a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" target="_blank">Великого князівства Київського</a> (Київської Русі). </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В багатьох українських літописах описується дружина князя, десятники, сотники та інші нарочиті мужі (шляхта). За їх службу князь надав дружинникам частину військової здобичі та землю, що було їм платою за військову службу. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Усталеної назви у шляхетської верстви до XV століття не було. Їх називали вельможами, боярами, нарочитими мужами, лицарями, тощо. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Пізніше лицарством стали називатись й козаки, які вважали Запорозьку Січ лицарським орденом. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">У складі Речі Посполитої на українських землях закріплюється юридичний термін "шляхта" для позначення аристократичної кляси суспільства. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Шляхтичам стають заможні роди або ті, хто отримав ці привілеї від короля. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">З часом шляхетство отримувало все більше і більше привілеїв, прав та пільг. Згодом дійшло до того, що виконувати функції посадових осіб у державній адміністрації могли лише шляхтичі.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-Tyj_nGSrGxc/YEi4qCPPNDI/AAAAAAAACXA/FA57u5NM4xs90a5938L5kojZCaWH06kzwCNcBGAsYHQ/s600/507067KR.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="577" data-original-width="600" src="https://1.bp.blogspot.com/-Tyj_nGSrGxc/YEi4qCPPNDI/AAAAAAAACXA/FA57u5NM4xs90a5938L5kojZCaWH06kzwCNcBGAsYHQ/s320/507067KR.jpg" width="320" /></a></div>Окремо виділявся прошарок князів, магнатів та вельмож, що походили від стародавніх племінних династій та від правлячих князівських родів Київської Русі. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Ці вельможі, та також вище духівництво (митрополити, єпископи, архімандрити найбільших монастирів) були вище по становищу ніж звичайна шляхта. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Попередню соціальну структуру, що існувала до об'єднання українських племен в історичну українську націю та спільну державу, якою керувала династія Святославичів (Володимировичів, Ярославичів), що правила з 900-х рр. аж до <a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" target="_blank">занепаду Королівства Русі</a>.<br /> </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Тому давні князі, вельможі та магнати, що походили від давньоукраїнських князів вважали себе рівними королям Польщі та Великим князям Литовським. Хоча польські королі намагалися позбавити їх незалежності в їх діях.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Саме ці українськи князі піднімали питання про створення Великого князівства Руського (Українського), що мало б ті ж самі права, що й Велике князівство Литовське,<br />а також були фундаторами та засновниками Запорізької Січі та підтримували козацтво. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Починаючи з 1490-х років, з часів заснування козацтва, першими організаторами козацьких загонів та фундаторами <b>Запорізької Січі</b> були князі Богдан Глинський (Мамай), Дмитро Вишневецький (Байда), Юрій Дашкович, <a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post.html" target="_blank">Остафій Ружинський</a> та інші українські <b>князі.</b></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><div><span style="font-family: Montserrat;">За часів Великого князівства Київського (Київської Русі) до занепаду Королівства Русі й виникнення <a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" target="_blank">Великого князівства Руського</a> (часи Великого князя Руського Свидриґайла) вищу шляхту називали "боярами", а вищу знать - "князями" або "вельможами". </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">До Х ст. князів ще називали каган, і вони були головними воєначальниками. Під час розвитку держави поступово всі племенні князі та правителі стали підпорядковуватися Великому Князі, а згодом королю Руси-України.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Після <span style="background-color: white;">Городельський</span> унії 1413 р. українська знать у Великому князівстві Литовському та Руському набула рівного статусу з польською шляхтою, і з часом почала дедалі більше полонізуватися, хоча і зберігала свою національну свідомість, а в більшості випадків усвідомлення своїх українських родинних коренів. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">До 16 століття п</span><span style="font-family: Montserrat;">роцес полонізації відбувався протягом тривалого періоду часу. Спочатку були задіяні лише найвищі представники знаті, хоча поступово це розповсюдилось і на більш широкої групи населення. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Лише після повстання Богдана Хмельницького та створення Козацької Держави (Гетьманщини) цей процес припинився й українська козацька верхівка усвідомила себе окремою спільнотою. Хоча дуже скоро розпочався інший процес - омосковлення української шляхти та її служба московським царям.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Значними наслідками для української шляхти була ліквідація Гетьманщини та руйнування Запорізької Січі в 1775 р. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Були ліквідовані полки (адміністративні одиниці Козацької Держави) та створені губернії, а українська шляхта мала довести своє походження й стати російськими "дворянами". Імперська пропаганда заявила, що "українці - це відділені поляками та католицизмом росіяни", почався процес посиленої русифікації та заборони друкувати книги українською мовою.</span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-S787TXZw1pM/YEi2d9V8UoI/AAAAAAAACWo/kiRKzFMGkz8reB31lwITJ51B3b8VJytFACNcBGAsYHQ/s600/Koronacja_na_kr%25C3%25B3la.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="600" data-original-width="390" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-S787TXZw1pM/YEi2d9V8UoI/AAAAAAAACWo/kiRKzFMGkz8reB31lwITJ51B3b8VJytFACNcBGAsYHQ/w260-h400/Koronacja_na_kr%25C3%25B3la.jpg" width="260" /></a></div>Протягом всього свого існування українська шляхта, незважаючи на свою лояльність до багатокультурного та багатомовного Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">завжди усвідомлювала, що походить від українських державних утворень:<br />Великого князівства Київського (Київської Русі), Королівства Русі, Великого князівства Руського (Українського), з удільних українських Галицького, Чернігівського, Волинського, Подільського, Сіверського та інших князівств, що є частиною їх спільної історії державотворення. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Хоча багато знатних русинських (українських) шляхетських сімей одружувалися з литовськими та польськими й таким чином також поступово асимілювувались. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">В Речі Посполитій права православної шляхти були номінально однаковими з правами польської та литовської шляхти, але існував культурний тиск за перехід у католицизм, що значно полегшився після підписання у 1596 р. Берестейської унії та підпорядкування Київської православної митрополії Папі Римському. </span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;">Багато представників української шляхти робити кар’єру не лише в Козацькій Державі, але й на службі королю Речі Посполитої, наприклад: сенатор Адама Кисіль чи шляхтич Юрій Францишек Кульчицький.</span></div><div><br /></div><div><br /></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><b><i>Читайте також :</i></b></span></div><div><span style="font-family: Montserrat;"><b><i><br /></i></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><i><span>* </span><a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Шляхта часів Великого князівства Українського</a></i></b></span></div><div><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><div style="background-color: white;"><b><i>* <a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики</a></i></b></div></span></div><div><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana;"><b><i><span>* </span><span style="white-space: pre-wrap;"><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; padding-left: 20px; white-space: normal;"><a href="http://berest.blogspot.com/2020/05/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські королівські та шляхетські титули</a></span></span></i></b></span></div><div><i style="color: #2b00fe; font-family: verdana; white-space: pre-wrap;"><b>* </b><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; padding-left: 20px;"><b><a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)</a></b></span></i></div></div>
<br />Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com1tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-12419578830605564122021-02-25T21:11:00.005+02:002021-06-18T23:24:12.814+03:00Шляхта часів Великого князівства Українського<span style="font-family: verdana;"><b>Існування, права та діяльність шляхти за часів Великого князівства Литовського і Руського (Українського) є безпосереднім продовження діяльності шляхти за часів Великого князівства Київського (Київської Русі) та Королівства Русі (Королівства України).</b><br /><br />Хоча шляхетський стан існував в Україні (як мінімум) ще з часів Держави Антів, саме слово «шляхта» приходить до нас спочатку через чеську, а потім через польську мови - у XIII - XIV століттях, коли терміном «шляхта» почали називати військово-лицарську клясу. </span><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-g3BUFefupIU/YDf1JEoGVmI/AAAAAAAACVs/ESmo0tMZfmw1kuE_of0MMxSlru1i9I4xwCNcBGAsYHQ/s643/Radzivill_chronicle.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="610" data-original-width="643" height="380" src="https://1.bp.blogspot.com/-g3BUFefupIU/YDf1JEoGVmI/AAAAAAAACVs/ESmo0tMZfmw1kuE_of0MMxSlru1i9I4xwCNcBGAsYHQ/w400-h380/Radzivill_chronicle.jpg" width="400" /></a></div>1385 року, після укладання Кревської унії між Королівством Польщі та Великим князівством Литовським і Руським (Давноукраїнським) та початком публікації перших земських привілеїв цей термін набув поширення не лише на теренах Галичини, Закарпаття, Холмщини, Берестейщини, Перемишля, Червленських міст, які перебували у складі польського королівства, але й на теренах Великої України (Волині, Київщини, Чернігівщини, Сіверщини, Поділля, Подніпров'я) що входили до Великого князівства Литовського і Руського (Українському). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">До цього часу аристократичний прошарок тут називали «князями», «боярами» та «вельможами».</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Ще в "Повісті Временних Літ", в Київському, Радзивілівському та інших літописах, згадуються бояри, сотники, десятники та інші «нарочиті» (тобто шляхетні, вельможні) мужі при дворах Великих князів Київських Володимира Святославича, Ізяслава Ярославича та інших.. <br /><br />Протягом XV - XVI століть ці різні терміни в державно-правових документах використовувались паралельно. <br />Поступово і у Великому князівстві Руському (Українському) і в Гетьманщині (Козацькій державі) відбувається уніфікація термінології. </span><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-Kj9Y4YoyhVU/YDf1SVayzSI/AAAAAAAACVw/SCsvyEM6nRoUeXUa8q6oh7taP7SvEXdkgCNcBGAsYHQ/s618/Radzivill_chronicle_2.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="494" data-original-width="618" height="512" src="https://1.bp.blogspot.com/-Kj9Y4YoyhVU/YDf1SVayzSI/AAAAAAAACVw/SCsvyEM6nRoUeXUa8q6oh7taP7SvEXdkgCNcBGAsYHQ/w640-h512/Radzivill_chronicle_2.jpg" width="640" /></span></a></div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">У процесі становлення шляхетського стану в Королівстві Русі та Великому князівстві Руському (Українському) можна виділити кілька етапів. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"> Перший відповідає періоду з середини XIII до кінця XIV століть. В цей час в продовження традиції Великого князівства Київського (Київської Русі) князівські дружинники і видатні лицарі іменувалися «бояри».
З другої половини XIII століття так само іменувалися дружинники та урядовці Великого князя Литовського і Руського, а також дружинники удільних князів і навіть великих землевласників (магнатів). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Належність цих людей до шляхти (аристократії) визначалась обов'язком служити своєму князю, що, в свою чергу, давало їм право на отримання від нього привілеїв, та можливостей отримання земельної власності. Серед них були як нащадки удільних давньоукраїнських князів, та старшою дружинної знаті, так і урядовці та служиві люди князя, що за службу отримували від нього платню, привілеї та частину військової здобичі. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Дослідження показують, що переважна більшість бояр та інших нарочитих (шляхетних) осіб, за своїм майновим станом були людьми небагатими. Як правило, вони володіли лише невеликий садибою і одним-двома залежними людьми-челядниками, або зовсім не мали земельної власності. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Другий етап: кінець XIV - перша половина XVI століть пов'язаний з правовим оформленням військово-лицарського клясу. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Початок цьому процесу було покладено в 1387 році виданням Великим князем Литовським Ягайлом першого земського привілею в ознаменування укладення Кревської унії з Польщею. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Ті з бояр, які обрали католицьку віру, а також їх спадкоємці, отримували права володіти, тримати, продавати, дарувати, міняти свої землі з власної доброї волі. Тобто отримували землю в спадкове володіння, що вже не залежало від волі монарха. А селяни, що жили на цих землях повинні були виконувати на користь власника ті повинності, які належало виконувати на користь князя. Привілей гарантував ці права як щодо самих бояр і їх прямих прямих спадкоємців, так і по відношенню до їх дружин-вдів. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">1413 році був виданий Городельський привілей, адресатом якого були «пани, шляхтичі і бояри» (nobiles, barones, boyares) католицького віросповідання. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Привілей підтверджував їх старі власницькі права і надавав нові: займати земські і придворні посади, брати участь в засіданнях Великокняжої Ради і в діяльності загальних сеймів, розпоряджатися доходами та інше. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Тобто литовська, українська та білоруська шляхта отримувала ті ж права, якими на той час вже користувалася польські пани і шляхта. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">З метою зміцнення бойового братерства та рівності шляхти обох держав, відповідно до Городельської угоди, поляки дарували литовським, українським і білоруським боярам свої герби. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Хоча ці права надавалися спочатку лише боярам-католикам, в результаті війни 1430 - 1434 років між литовцями і поляками з одного боку та українцями та білорусами під проводом Великого князя Руського Свидриґайла з іншого боку - ці шляхетські привілеї були поширені також і на православних бояр та шляхту. Відповідні рішення були надані в привілеях короля Ягайла 1432 року і Великого князя Сигізмунда Кейстутовича 1434 року. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Закріплення привілейованого характеру військово-лицарської кляси у Великому князівстві Литовському і Руському (Давньоукраїнському) відбулося в привілеї короля і великого князя Казимира IV Ягеллона, від 1447 року. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">У цьому документі підтверджуватися права бояр на землі та власність, даровані їм предками Казимира, були гарантовані основні права на володіння, успадкування, продаж, заставу й обмін маєтків. Після смерти боярина його володіння не могли бути конфісковані, а переходили його спадкоємцям. Крім того, доньки та родички бояр могли виходити заміж без відома князя або його намісника.
На боярські володіння поширювалося також право суднового імунітету, що робило їх власника єдиним суддею для своїх селян. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Привілей підтверджував особисту свободу й недоторканність бояр, непідсудність бояр (окрім королівського суду), надавши боярам низку інших привілеїв, в тому числі свободу виїзду за кордон для служби. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Правове становище шляхетської верстви, створене великокнязівськими привілеями XIV - XVI століть, що отримали остаточне оформлення в Статутах Великого князівства 1529, 1566 і 1588 років, різко відрізнялося від правового положення інших категорій населення.
Шляхта могла володіті землею на правах особістої власності, мала право безмитно торгувати продукцією своїх маєтків, в тому числі вивозити її закордон, була звільнена від сплати Митний зборів на товари, придбані за кордоном, а також від усіх інших податків і повинностей, окрім обов'язків несення ВІЙСЬКОВОЇ служби під час війни і виплати коштів на військові потреби, які збирали лише за рішенням загального Сойму. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Шляхтич мав право залишати службу у одного магната й переходити до іншого, а також вільно виїжджати за межі країни. Він зберігав свободу незалежно від того, як довго перебував на службі у того чи іншого магната або проживав на орендованій у нього землі. У законодавчих актах проголошувалася недоторканність особи шляхтича, которого не можна було ув'язнити до суду. Тільки шляхта мала право займати державні посади й брати участь в засіданнях Сойму. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-MCIk43qYf4o/YDf1ckS9nBI/AAAAAAAACV4/C2A8nwnnIZg0z5STtoyWDhDmhu0ziOYpACNcBGAsYHQ/s928/Osr1.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="618" data-original-width="928" height="266" src="https://1.bp.blogspot.com/-MCIk43qYf4o/YDf1ckS9nBI/AAAAAAAACV4/C2A8nwnnIZg0z5STtoyWDhDmhu0ziOYpACNcBGAsYHQ/w400-h266/Osr1.jpg" width="400" /></span></a></div></div><div><span style="font-family: verdana;">Для захисту спільних інтересів шляхта мала право об'єднуватися в Політичні Союз-конфедерації. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">З кожного з десяти наявних у нього селянських дворів шляхтич мав виставити з собою воїна в «зброї»: на коні і зі списом. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Починаючи з 1528 року ратник в повному озброєнні мав виставлятися з кожних восьми дворів. Хто мав тільки вісім, зобов'язаний був виїжджати на війну сам. У документах їх називали «кінні бояри, які людей не мають» або «піша шляхта». У кого людей було менше або зовсім не було, повинні були споряджати воїна в складчину до відповідного числа селянських дворів в їх власності.
Було встановлено, що той, хто не з'явився до потрібного терміну на збірний пункт піддається штрафу в 100 грошей, хто не виїде через тиждень - втрачає маєток, а за дезертирство загрожувала страта.
Абсолютна більшість військовозобов'язаних шляхтичів належить до групи найдрібніших і дрібних землевласників. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">У 1528 році вони становили близько 80 відсоток всіх шляхтичів. </span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-Mcxow-kXaNQ/YDf14vxgIoI/AAAAAAAACWI/CW3KJfrek8Az1s_Al4BuqYeAqszSz6btQCNcBGAsYHQ/s928/Osr2.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="609" data-original-width="928" height="263" src="https://1.bp.blogspot.com/-Mcxow-kXaNQ/YDf14vxgIoI/AAAAAAAACWI/CW3KJfrek8Az1s_Al4BuqYeAqszSz6btQCNcBGAsYHQ/w400-h263/Osr2.jpg" width="400" /></span></a></div></div><div><span style="font-family: verdana;">Найбільш впливовою групою шляхти була вища знать, до складу якої входили нащадки удільних українських, білоруських і литовських князів та старших дружинників, багаті вотчинники, великі землевласники та магнати, найбільші ієрархи церкви (митрополити, єпископи, архимандрити великих монастирів). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Приблизно з середини XV століття для їх позначення в державно-правових документах починає використовуватися термін «пани». </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">У Статутах ВКЛ та інших офіційних документах виділяються наступні їх категорії: </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">«Пани Радні» - вища аристократія, представники якої займали придворні посади та засідали в складі Ради Великого князівства Литовського і Руського (Українського); </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">«Пани Хоруговні» - найбільші землевласники, які виступали в похід під своїми прапорами (хоругвами) на чолі власних загонів; </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">«Панята» - багаті землевласники, які виступали на війну під окремою хоругвою в складі загону, окремого від повітового ополчення дрібної шляхти. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Як правило, панами-радою і панами хоруговними були представники одних і тих самих династій. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-fccX9oJ4OSI/YDf2EbQHD8I/AAAAAAAACWM/C5YN8d1DPWE4-nAvO5SZap1Hh_jTL7IJACNcBGAsYHQ/s2037/Osr3.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="1602" data-original-width="2037" height="315" src="https://1.bp.blogspot.com/-fccX9oJ4OSI/YDf2EbQHD8I/AAAAAAAACWM/C5YN8d1DPWE4-nAvO5SZap1Hh_jTL7IJACNcBGAsYHQ/w400-h315/Osr3.jpg" width="400" /></span></a></div></div><div><span style="font-family: verdana;">У другій половині XVI століття пани все частіше стали називатися «магнатами». «Опис війська ВКЛ» 1528 року налічував 23 магнатських родів, аналогічний документ 1567 року - вже 29 родів, кожен з яких володів більш ніж тисячею селянських димів.
На нижчому щаблі знаходилися «бояри-шляхта», які з другої половини XVI століття стали називатись просто «шляхта». </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Їх кістяк складали середні і дрібні власники, які мали один або декілька маєтків з власними землями і обробляли їх залежними селянами. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Вони, як правило, мали спадкові герби, або наділялися гербами, отримавши привілеї та шляхетство від короля. В XVII - XVIII століттях ця група отримала назву «фільварочна шляхта».</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Ще нижче перебувала найбільш чисельна група незаможньої шляхти, яка володіла лише 5 - 10 волоками землі (волок - 21,36 га), та за відсутності залежних селян, обробляли землю власними силами. Малоземельна шляхта користувалася всіма основними привілеями своєї спільноти і мала особливу корпоративну культуру. Бувало, що утворювалися цілі шляхетські поселення, так звані «заплоти» або «околиці», які були відокремлені від сусідніх селянських поселень. Їх населення називали «околична» або «загонова» шляхта. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">В самому низу перебувала безземельна шляхта («голота»), яка жила за рахунок оренди королівських або магнатських земель на умовах сплати оброку («чиншового шляхта»), або за рахунок служби ( «служива шляхта»). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"> Особливістю Великого князівства Литовського та Руського (Українського) була наявність значної за чисельністю проміжної групи, яка займала положення між шляхтою і селянами. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Такий проміжний статус, наприклад, мали «панцирні бояри», або «панцирні слуги», що набиралися з вільних людей, селян та міщан й селилися в прикордонних з Московією або татарами районах. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Ці традиції згодом перейшли в козацькі поселення, а з виникнення Запорізької Січі та Козацької держави цей стан остаточно перейшов у козаків - що були проміжним станом між шляхтою та козацькою старшиною - і селянами.
На умовах безоплатного користування наділами і рядом інших привілеїв вони повинні були брати участь в походах, а також нести прикордонну і гарнізонну службу. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Між походами вони повинні були підкорятися місцевим каштеляну або князю.
Інший подібної групою були «путні бояри», що виконували «путню службу», тобто поїздки (часто в небезпечні місцевості) за дорученнями адміністрації, й за це отримували аналогічні права вільних людей (дрібної шляхти) та користування земельним наділом.
Часто ці служиві селяни отримували згодом шляхетські привілеї. Однак відомі й протилежні випадки, коли бояри-слуги, які не могли виконувати свої обов'язки, переводилися в категорію залежних селян. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Отже, якщо подивитись на поділ українського суспільства в ХIV-XV століть, то він виглядав наступним чином: </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Князі - вища кляса шляхти, титулована аристократія, до якої належали нащадки удільних князів. Серед них виділялися: «княжата головні», що не підпорядковувалися місцевій адміністрації, входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами.
А також «княжата-хоруговні» і «княжата-повітовники», що не входили до великокнязівської ради і виступали у військові походи у складі ополчення. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Пани - заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але відрізнялася давністю роду, спадковим землеволодінням і гербами, а також певними привілеями. Найбагатші пани разом із князями становили групу магнатів – найбільших землевласників. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Зем'яни - середня військово-лицарська шляхта, залежна від князів і панів, яка здобула шляхетство і право спадкового землеволодіння за військову (боярську, лицарську) службу; виконували особисту кінну службу з певною кількістю озброєних вершників. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Бояри - дрібні шляхтичі-, що виконували різноманітні служби і доручення, та «панцерні слуги», які особисто відбували військову службу. Володіли землями за умови виконання своєї служби.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Духівництво - окремий стан українського суспільства, що в деякі періоди становив майже десяту частину населення. Духівництво не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися в спеціальному суді єпископа. Поділялося на вище духовенство (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.) й рядових священнослужителів та монахів</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Міщани (не шляхетський стан): </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Патриціат - найзаможніша частина населення міст, яка складалася з найбагатших і впливових купців, керівників цехів та майстрів.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Цехові - середня за рівнем своєї заможності частина міського населення, до якої належали цехові майстри і більшість купецтва.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Плебс - міське населення, що становило основу соціальної піраміди міста і складалося з дрібних ремісників і торговців.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Селяни:<br />Слуги - особисто вільні селяни, які перебували на службі, отримуючи за це земельні наділи і звільняючись від інших повинностей.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Данники - особисто вільні та економічно незалежні селяни, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грошима.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Тяглі - селяни, які не мали власної землі й вели господарство на земельних ділянках, що належали державі або землевласникам; за користування землею вони були зобов’язані виконувати відробіткову повинність зі своїм тяглом (робочою худобою). Були як особисто вільними, так і прикріпленими до своїх наділів.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><i>Читайте також:</i></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><i><br /></i></span></div><div><h3 class="post-title" style="background-color: white; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; font-size: small;">Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики</span></a><a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; font-size: small;"><br /></span></a><a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; font-size: small;"><br /></span></a><a href="https://berest.blogspot.com/2021/02/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe; font-family: verdana; font-size: small;"><br /></span></a></h3></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-88999505640135849332021-02-17T14:58:00.001+02:002021-02-17T14:58:13.705+02:00Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики<span style="font-family: Prosto One;"><b>Шляхетська геральдика Руси-України: періоду Великого князівства Київського (Київської Русі) та Королівства Русі (Королівства України) й досі залишається маловивченою.</b><br /><br />Геральдика української шляхти часів Великого князівства Київського (Київської Русі), Королівства Русі-України та часів Великого князівства Литовського і Руського (Давньоукраїнського) є яскравим історичним і культурологічним феноменом, який здавна притягував увагу дослідників.</span><div><span style="font-family: Prosto One;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Prosto One;">У одного з найдавніших дослідників геральдики Речі Посполитої Бартоша Папроцького (Гербовник 1578 р.) є низка повідомлень про офіційне затвердження гербів старовинним українським родам, які переходили до них від “княжат руських”. Що напряму вказує на існування у нас гербів ще за часів Королівства Русі. </span></div><div><br /></div><div><span style="font-family: Prosto One;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-Y9pYVuFShAE/YC0QPJd7EOI/AAAAAAAACU4/FFIRQIS0z_8LRqeJY5nhx_V5Jnn10K4vgCNcBGAsYHQ/s1090/Znaki%2Bpiecz%25C4%2599tne%2BUkraynski.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1090" data-original-width="878" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-Y9pYVuFShAE/YC0QPJd7EOI/AAAAAAAACU4/FFIRQIS0z_8LRqeJY5nhx_V5Jnn10K4vgCNcBGAsYHQ/w323-h400/Znaki%2Bpiecz%25C4%2599tne%2BUkraynski.jpg" width="323" /></a></div>На початку ХІХ ст. польські та російські історики, напрацьовуючи історію власної геральдики, включали до російської або польської геральдичної спадщини давньоукраїнські герби та давньоукраїнські шляхетські роди, як ніби-то такі, що відносяться до їх історичної спадщини.</span><div><span style="font-family: Prosto One;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Prosto One;">Ще в 4-томному гербовнику «Korona polska przy złotej wolności starożytnemi rycerstwa polskiego i Wielkiego Księstwa Litewskiego klejnotami ozdobiona» (Корона польська в золотій вольності стародавнього лицарства польського і Великого князівства Литовського клейнодами оздоблена) - фундаментальній праці, присвяченій геральдиці Речі Посполитої, що була створена священиком-єзуїтом, істориком та дослідником генеалогії й геральдики Каспером Несецьким та видана у Львові в Друкарні Єзуїтів у 1</span><span style="font-family: "Prosto One";">728-1743 рр., </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">багато місця та уваги було приділено не лише гербам українських княжих та шляхетських родів, а також й гербам українських земель, князівств, міст, митрополій, а також митрополитів та єпископів (як католицьких так і православних). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Так само багато українських гербів та українських шляхетських родоводів описані й в інших книгах </span><span style="font-family: "Prosto One";">Каспара Несецького, наприклад в</span><span style="font-family: "Prosto One";"> </span><span style="font-family: "Prosto One";">«</span><span style="font-family: "Prosto One";">Herby y familie rycerskie: tak w Koronie jako y Wielkim Xięstwie Litewskim zebrane; przez Kaspra Niesieckiego</span><span style="font-family: "Prosto One";">» </span><span style="font-family: "Prosto One";">(Герби та лицарські родини: зібрані в Короні, як у Великому князівстві Литовському), що була видана у Львові 1740 р. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Хоча навіть польські дослідники, які традиційно стверджували, що українська геральдика "походить" від польської, проте й вони не могли заперечувати той факт, що багато українських шляхетських гербів походить від давньоукраїнських рун, знаків та давньоукраїнських літер. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Польський історик та політичний діяч Йоахим Лелевель, у своєму науковому нарисі, що був надрукований у другому виданні Гербовника </span><span style="font-family: "Prosto One";">Каспера Несецького, здійсненого 1839 р. у розділі Герби литовські і воєводств руських (українських) </span><span style="font-family: "Prosto One";">«</span><span style="font-family: "Prosto One";">Herby litewskie i województw ruskich, oraz roz rodzenie się Polskich (1413— 1600)</span><span style="font-family: "Prosto One";">», <br />хоча й стверджує, що герби у Великому князівстві Литовському і Руському з'явились лише після Городельського привілею 1413 р. <br />(насправді </span><span style="font-family: "Prosto One";">Городельська унія між королем Польщі Володиславом ІІ Яґайлом та <i><b>Великим князем Литовським, Руським (Українським) та Жемантійським</b></i> Вітовтом унормовувала багато юридичних питань між двома державами, уніфікувала шляхетські привілеї й зрівнювала в правах шляхту обох країн - тобто це в Польщі офіційно визнали українські, литовські та білоруські герби лише після Городельської угоди 1413 року)<br />в той же час </span><span style="font-family: "Prosto One";">Йоахим Лелевель підтверджує існування окремої давньоукраїнської геральдичної традиції ще за часів Київської Русі та Королівства Русі (Королівства України). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br />В своєму досліджені він описує велику групу давньоруських (українських) гербів місцевого - Галичина, Волинь, Київщина, Берестейщина, Віленщина - походження які, на його думку, утворились з печаток. <br />Крім того, згідно його класифікації шляхетських гербів Великого князівства Литовського і Руського, багато місцевих гербів брали свій початок з давньослов'янських (давньоукраїнських) літер. <br /><br />Особливу увагу </span><span style="font-family: "Prosto One";">Йоахим Лелевель звертає на такі відмінності українських гербів від польських: відсутність гербових назв, мале (рідковживане) застосування клейнода (геральдичного нашоломника), занедбання геральдичних кольорів, мінливість та велика варіативність гербів. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Науковець Станіслав Казимир Косаковський (1837-1905), польський геральдист, автор "Monògrafije historyczno-genealogiczne niektòrych rodzin polskich" та інших геральдичних досліджень, не лише підтримав твердження, що в основі багатьох давньоукраїнських, перших білоруських та литовських гербів лежать літери, <br />але й прийшов до висновку, що велика кількість місцевих шляхетських гербів безпідставно була зарахована до польських. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Польський дослідник, </span><span style="font-family: "Prosto One";">письменник, історик та геральдист українського походження</span><span style="font-family: "Prosto One";"> Олександр Верига-Даровський (1815-1874), що народився у с. Томашівка на Поділлі,<br />і довго мешкав та працював у Києві, а його дослідження були присвячені історії України: «Woyna chocimska» (ВІйна Хотинська), «Pan Samuel Maszkiewicz», «Samuel Łaszcz», «Jeremi Wiśniowiecki» (Ярема Вишневецький), «Do dziejów Ukrainy» (До історії України), <br />«Kresy Ruskie Rzeczypospolitej : (Województwa: Kijowskie, Wołyńskie, Bracławskie i Podolskie)</span><span style="font-family: "Prosto One";">»</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-t1zyusyTNz8/YC0ROfBOfKI/AAAAAAAACVc/SgvlwytT5H8Noz4I1_w87wmFNXZRBDJrgCNcBGAsYHQ/s1626/Znaki%2Bpiecz%25C4%2599tne%2BUkrainski.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1090" data-original-width="1626" height="430" src="https://1.bp.blogspot.com/-t1zyusyTNz8/YC0ROfBOfKI/AAAAAAAACVc/SgvlwytT5H8Noz4I1_w87wmFNXZRBDJrgCNcBGAsYHQ/w640-h430/Znaki%2Bpiecz%25C4%2599tne%2BUkrainski.jpg" width="640" /></a></div><span style="font-family: "Prosto One";"><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div>У своїй фундаментальній геральдичній праці «Znaki pieczętne ruskie: noty heraldyczne» або </span><span style="font-family: "Prosto One";">«<i>Знаки печатні давньоукраїнські: нотатки геральдичні</i>»</span><span style="font-family: "Prosto One";"> (Париж, 1862) </span><span style="font-family: "Prosto One";">Олександр Верига-Даровський докладно вивчає та обґрунтовує самобутність геральдики Великого князівства Литовського і Руського (Українського). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Він систематизує та класифікуває давні українські шляхетські герби та доводить походження багатьох з них від давньоукраїнських літер. <br /><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-eSTRwzTA3eE/YC0Qn8n_ieI/AAAAAAAACVE/0-i_2B-xjg0guLwUeeW7Hp7KE4HSy85LgCNcBGAsYHQ/s2048/16657644.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1676" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-eSTRwzTA3eE/YC0Qn8n_ieI/AAAAAAAACVE/0-i_2B-xjg0guLwUeeW7Hp7KE4HSy85LgCNcBGAsYHQ/w328-h400/16657644.jpg" width="328" /></a></div>Він підтримує та розвиває тези </span><span style="font-family: Prosto One;">Й. Лелевеля про походження частини шляхетських гербів Великого князівства Литовського і Руського (України, Білорусі, Литви) від печаток (печатних знаків) князів, вельмож та шляхти. <br />Олександр Верига-Даровський також категорично розрізняє польські та давньоруські (давньоукраїнські) герби й вказує на помилковість "теорій" походження української геральдики від польської. </span></div><div><br /></div><div><span style="font-family: Prosto One;">Історик польського середньовічного права, видавець історичних джерел Францішек Пєкосінський </span><span style="font-family: "Prosto One";">(1844-1906) у своїй книзі </span><span style="font-family: "Prosto One";">«</span><span style="font-family: "Prosto One";">O źródłach heraldyki ruskiej</span><span style="font-family: "Prosto One";">» або </span><span style="font-family: "Prosto One";">«О витоках геральдики руської (української)» 1899 р., хоча й виводить початок геральдики в ВКЛ лише після 1413 р., </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">але й він не зміг заперечити їхній зв'язок з давніми рунами та знаками.<br /><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-T6TtRruv39E/YC0QxnTBvhI/AAAAAAAACVI/gc1b1rSzTroXNNUoK66iHmyF0PrZQ7ztgCNcBGAsYHQ/s2048/16657635.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="2048" data-original-width="1742" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-T6TtRruv39E/YC0QxnTBvhI/AAAAAAAACVI/gc1b1rSzTroXNNUoK66iHmyF0PrZQ7ztgCNcBGAsYHQ/w340-h400/16657635.jpg" width="340" /></a></div>Процес перетворення давніх рунічних знаків на герби Ф. Пєкосінський поділяє на три фази: "освячення", "означення", "огербовування". </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><b>Дослідження українських науковців ХІХ-ХХ ст, аналіз історичних та літописних джерел, переконливо свідчать</b>, що давні українці, на теренах сучасної України, ще з часів Трипільської культури використовували рунічні та символічні знаки для вирізнення родів, пізніше - знатних осіб та родин, та для означення приватної власності. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Такими знаками були хрест, квадрат, ромб, коло, сонячні знаки, півмісяць, зірки, квіти, зброя, тотемні та оберегові символи, тощо.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Хоча класична середньвічна геральдика затвердилась на теренах України під впливом геральдичних процесів, що відбувались в Східній Римській імперії (Візантії); <br />а після Першого Хрестового походу (1096-1099), коли геральдика починає активно розвиватись в Західній Європі - й під впливом процесів унормування шляхетських гербів, які проходили в Чеському, Угорському та Польському королівствах,<br />герботворення у Великому князівстві Київському (Київській Русі) та Королівстві Русі (Королівстві України) ґрунтувалось, перш за все, на вже існуючі місцевих родових, релігійних та боярських знаках. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Давньоукраїнська геральдика тісно пов'язана з давньоукраїнськими руноподібними символами та давніми літерами. Ця традиція відома ще з часів держави антів та використання ними символів на зброї, одязі, тощо.<br /></span><span style="font-family: "Prosto One";"><br />Найбільша кількість гербів із руноподібними емблемами зберіглась у волинської та берестейської шляхти - нащадків дружинників і бояр часів Київської Русі. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Родові емблеми (первісні герби), якими користуються українці в IX—XI століттях, мали рунічні форми або являли собою комбінацію ліній та літер й називалися знаками, різами чи мітами (мітками). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Спочатку вони виконували роль особистої печатки або клейма, що підтверджували належність майна окремим родами. З часом вони перетворились у родові (спадкові) емблеми, герби. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Як відзначав український історик, дослідник сфрагістичних (печаток, штампів) джерел Карл Болсуновський (походив зі Сквири) у праці “Сфрагистические й геральдические памятники юго-западного края” (Київ, 1899 р.). не лише шляхетські печатки, але й пломби купців, цехів, бортні знаки та інші - містять багатий історичний матеріал для дослідження раньоукраїнської геральдики. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Літописи підтверджують, що вже в Х-му столітті існувала усталена традиція вирізували знаки (герби) на перстнях, котрими користувалися як особистими печатками. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Після офіційного запровадження у Великому князівстві Київському християнства - поганські (язичницькі) знаки (руни, міти) почали “хрестити”, додаючи до вже існуючих прото-гербів знак хреста. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Проти "теорії" щодо запозичення польських гербів українськими знатними родами виступали й добре обізнані з походженням української геральдики польські історики С. Лагуна, О. Яблоновський і А. Малецький. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Так Олександр Яблоновський прямо вказував, що в печатках українських князів і бояр фігурували рунічні знаки, літери абетки, монограми та родові знаки. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Як підкреслює Михайло Грушевський: вже в X ст. давньоукраїнські купці і княжі посланці мали золоті й срібні печатки, які служили для посвідчення їх осіб, і очевидно, — несли на собі певні знаки власності. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Подібні печатки збереглись в староукраїнських перстнях в досить значній кількості. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Коли йде мова про геральдичні знаки, то треба обов'язково згадати й знаки на даньоукраїнських монетах часів Великого князівства Київського — з іменами Володимира Великого, Святополка, Ярослава, а також Київського князя Володимира Ольґердовича та монети Подільського князівства.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Український історик В'ячеслав Сенютович-Бережний пише: “У XIII і XIV століттях знаки, що були родовими, лягають в основу гербів князів і бояр уже як гербові титла”.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Якщо у Східній Римській імперії (Візантії), де геральдика та традиція застосування шляхетських гербів виникла трохи раніше, <br />та на Заході, де герби активно почали розвиватися з другої половини XII століття, тобто після Першого Хрестового походу, - проте і там, і там лицарські герби створювались на основі емблем з бойових щитів, <br />то у нас приклади використання гербів на щитах, хоча й відомі ще з ІХ-Х ст, однак їх збереглось та досліджено дуже мало,<br />а от приклади гербів, що створювались переважно з родових знаків та печаток збереглись та досліджені більш детально.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Крім того, якщо польська геральдична система будувалась на основі низки гербів (що мають окремі назви), навколо яких існувало багато різних родів та родин, </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">то герби давньоукраїнських князів та боярства позначали одну певну родину, а то й були гербом окремого діяча; при цьому його нащадки могли видозмінювати свій герб. <br /><br />Розвиненість та широке застосування шляхетської та лицарської геральдики за часів Великого князівства Руського чудово доводить гарно досліджені прапори та хоругви українських лицарських дружин під час Грюнвальдської битви 1410 року.</span><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-i4RlVRB-i74/YC0Q8tPg6kI/AAAAAAAACVQ/uhOkQbxImfQz07QN0DYTdjRrOwJtLiszgCNcBGAsYHQ/s1618/Grunwald.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1252" data-original-width="1618" height="496" src="https://1.bp.blogspot.com/-i4RlVRB-i74/YC0Q8tPg6kI/AAAAAAAACVQ/uhOkQbxImfQz07QN0DYTdjRrOwJtLiszgCNcBGAsYHQ/w640-h496/Grunwald.jpg" width="640" /></a></div><br /></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0" style="background-color: white;"><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="7v60m-0-0"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><div style="white-space: normal;"><b><span><i>Детальніше про історію розвитку української геральдики можна прочитати тут:</i></span></b></div><div style="white-space: normal;"><i style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><b><i><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #2b00fe;"><br /></span></span></span></span></span></span></span></i></b></i></div><div style="white-space: normal;"><i style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><span style="color: #2b00fe;"><b><i><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">* </span></span></span></span></span></span></i></b><b><a href="http://berest.blogspot.com/2018/07/1380.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські шляхетські герби в Гербовнику Беленвіль (1380)</a></b></span></i></div></div></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0" style="background-color: white;"><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="7v60m-0-0"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><div style="white-space: normal;"><b><span style="color: #2b00fe;"><i><br /></i><i><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">* </span></span></span></span></span></span><a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/blog-post_28.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Герби української шляхти в Гербовнику Гелре</a><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;"><br /></span></span></span></span></span></span><br />* <a href="https://berest.blogspot.com/2017/10/xiv.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські державні герби в Цюрихському гербовнику XIV ст.</a></i></span></b></div><div style="white-space: normal;"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;"><i><b><span style="color: #2b00fe;"><br /></span></b></i></span></span></span></span></span></span></div><div style="white-space: normal;"><i><b><span style="color: #2b00fe;"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">* </span></span></span></span></span></span><span style="white-space: pre-wrap;"><a href="https://berest.blogspot.com/2017/08/blog-post.html" style="text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські герби в перших европейських гербовниках ХІІІ ст.</a>
</span><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">
* </span><a href="https://berest.blogspot.com/2017/08/v-v.html" style="text-decoration-line: none;" target="_blank">Синьо-жовтий прапор в европейських гербовниках ХІV-ХV ст</a></span></span></span></span></span></span></b></i></div><div style="white-space: normal;"><i><b><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="color: #2b00fe;"><br /></span></span></span></span></span></b></i></div><span style="white-space: normal;"><i><b><span style="color: #2b00fe;"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px;">* </span><span style="text-indent: -15px;"><u><a href="http://berest.blogspot.com/2017/02/xiii.html" style="text-decoration-line: none;" target="_blank">Перші згадки про Тризуб в європейських гербовниках.ХІV.-ХV ст.</a>
</u></span></span></span></span></span><span style="white-space: pre-wrap;">
</span><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px; white-space: normal;">* <a href="http://berest.blogspot.com/2013/02/blog-post_4.html" style="text-decoration-line: none;" target="_blank">Герби української шляхти</a>.</span></span></span></span></span></span></b></i></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><div style="text-align: justify; text-indent: -15px;"><b><i><span style="color: #2b00fe;"><br /></span></i></b></div><i><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-indent: 0px;"><span style="text-indent: -15px;"><span style="color: #2b00fe;"><b>* </b><a href="http://berest.blogspot.com/2012/08/blog-post_23.html" style="font-weight: bold; text-decoration-line: none;" target="_blank">Синьо-жовтий прапор у слов'янських народів</a><b>.<br /></b><div style="font-weight: bold; text-align: justify; text-indent: -15px;"><br /></div><div style="font-weight: bold; text-align: justify; text-indent: -15px;"><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #2b00fe; display: inline !important; font-size: small; padding-left: 20px; text-align: left; text-decoration-line: none;"><i>*<a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/crux-ruthenorum.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline !important; padding-left: 20px; text-align: left; text-decoration-line: none;" target="_blank">«Crux Ruthenorum» або «Давньоукраїнський хрест» - забутий герб української геральдики</a></i></span></div></span></span></span></span></span></span></span></span></i></div></div></div></span></div></div>
<br />
<br />Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-50245658723818014952021-02-10T09:55:00.000+02:002021-02-10T09:55:21.604+02:00Уривки з АВТОБІОҐРАФІЇ короля України Вільгельма фон Габсбурґа <span style="font-family: Prosto One; font-size: medium;"><b>10 лютого 1896 року народився Претендент на престол Королівства України Василь Вишиваний (Вільгельм фон Габсбурґ).</b></span><div><span style="font-family: Prosto One;"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><b>Австрійський архикнязь, командувач Українських Січових Стрільців, претендент на трон Українського Королівства, прямий нащадок імператорської династії Габсбурґів, двоюрідний брат короля Іспанії Альфонсо ХІІІ, а також нащадок українських монархічних династій Великих князів Київських та Королів Руси-України Святославичів, Мстиславичів і Романовичів, послідовний борець за звільнення українського народу та створення Великої Української Держави.</b> </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: left;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-y1jvQvTW7aw/YCFnY2TymWI/AAAAAAAACTQ/sxlIWh_NUhg_9GXiBRUg4YHgd_aU4HbzwCNcBGAsYHQ/s1628/King-of-Ukraine.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1244" data-original-width="1628" height="490" src="https://1.bp.blogspot.com/-y1jvQvTW7aw/YCFnY2TymWI/AAAAAAAACTQ/sxlIWh_NUhg_9GXiBRUg4YHgd_aU4HbzwCNcBGAsYHQ/w640-h490/King-of-Ukraine.jpg" width="640" /></a></div><br /><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Вільгельм фон Габсбурґ Лотаринген (Лотаринзький) був надзвичайно яскравим (хоча й недооціненим сучасними істориками та суспільством) військовим і політичним діячем часів Першої світової війни та становлення Української Незалежності (1917-1921 рр.). </span></div><div><br /></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-Px8D3d0YT-A/YCGPwPydP4I/AAAAAAAACT0/MtOfJyPB0lYDMX1D6inQK6HdV4tBxmZxgCNcBGAsYHQ/s1038/GabsburgSHeptyckiy.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1038" data-original-width="700" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-Px8D3d0YT-A/YCGPwPydP4I/AAAAAAAACT0/MtOfJyPB0lYDMX1D6inQK6HdV4tBxmZxgCNcBGAsYHQ/w270-h400/GabsburgSHeptyckiy.jpg" width="270" /></a></div>З 1916 року Вільгельм фон Габсбурґ йде до парламенту Австро-Угорщини, де співпрацює з українськими депутатами і політиками </span><span style="font-family: "Prosto One";">Костем Левицьким,</span><span style="font-family: "Prosto One";"> </span><span style="font-family: "Prosto One";">Євгеном Петрушевичем, </span><span style="font-family: "Prosto One";">Миколою Васильком, </span><span style="font-family: "Prosto One";">Євгеном Олесницьким, а також з українським митрополитом Андрієм Шептицьким.<br /><br />Основні зусилля до 1918 року українські парламентарі концентрують на реалізації проекту створення Українського Коронного краю в межах української етнічної території Австро-Угорської імперії. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Про можливість створення окремого Українського Королівства під керівництвом Вільгельма фон Габсбурґа йшлося на секретних переговорах центральних держав та представників УНР, під час підписання Берестейського миру (поч. лютого 1918). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Відповідно до Берестейської мирної угоди, до складу УНР входили Холмщина і Підляшшя (на сьогодні ці українські етнографічні терени перебувають у складі Польщі, внаслідок антиукраїнського поділу після Другої світової війни та операції "Вісла"). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">А Галичина, Закарпатння та Буковина повинні були утворити окремий Український Коронний край в межах Австро-Угорської імперії. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">16 квітня 1918 року уряд УНР під керівництвом Всеволода Голубовича звертався до Австро-Угорщини з прохання "поставити" на українських землях підкотрольних Відню "в якості монарха члена родини Габсбурґів" (мався на увазі саме Вільгельм фон Габсбурґ). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Василь Вишиваний мав повагу та пошану як на Західній Україні, так і на теренах Великої України (УНР).<br />У травні 1918 р. одеські вояки планували підняти повстання проти влади гетьмана П. Скоропадського, й готові були проголосити Вільгельма фон Габсбурґа</span><span style="font-family: "Prosto One";"> новим Гетьманом всієї України, але він на це не дав згоди, бо не був впевнений, що це підтримають по всій країні. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-F7kYNISqaQc/YCGC6WoVWsI/AAAAAAAACTc/MECT51C588cmCSJMhGf6Fn4cIpxP-Bv0wCNcBGAsYHQ/s475/King-of-UkraineT.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="475" data-original-width="328" height="320" src="https://1.bp.blogspot.com/-F7kYNISqaQc/YCGC6WoVWsI/AAAAAAAACTc/MECT51C588cmCSJMhGf6Fn4cIpxP-Bv0wCNcBGAsYHQ/s320/King-of-UkraineT.jpg" /></a></div>Перебуваючи у Запоріжжі, влітку-восени 1918 року, Василь Вишиваний зустрічався з Євгеном Чикаленко, Петро Болбочаном, генералами Натієвим та Петрівим, які невдоволені проросійською політикою гетьмана П. Скоропадського, пропонували йому об'єднати війська, а після перемоги повстання очолити уряд країни. Проте Василь Вишиваний відмовився від таких пропозицій, вважаючи, що треба приходити до влади за згодою всього народу, а не на чолі частини повстанців. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">В 1919 році написав Автобіоґрафію, яка є надзвичайно важливою, як з історичної, так і з політичної точок зору. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">В 1921 року у Відні було засноване Українське національне вільно-козацьке товариство, яке обирає головою правління Василя Вишиваного. Того ж таку року виходить його збірка віршів українською мовою «Минають дні»...<br />З часом - відходить від дієвого політичного життя. </span></div><div><br /></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-yooj79G-p9o/YCGMBUtChtI/AAAAAAAACTo/EhaAtChlx7ISnoaHUnOV-7eF5KEWgvEeQCNcBGAsYHQ/s1972/KingofUkraine1947.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1972" data-original-width="1248" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-yooj79G-p9o/YCGMBUtChtI/AAAAAAAACTo/EhaAtChlx7ISnoaHUnOV-7eF5KEWgvEeQCNcBGAsYHQ/w254-h400/KingofUkraine1947.jpg" width="254" /></a></div>Однак, він залишився до останнього вірним ідеї боротьби за волю українського народу, </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Викрадений з Відня (Австрія) та заарештований у серпні 1947 року радянською спецслужбою СМЕРШ, Вільгельм Габсбург був перевезений до Карлс-Баденської тюрми, де від нього хотіли під тортурами дізнатися про контакти з діячами ОУН, УПА та з розвідками Франції та Англії.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><div><br /></div><div>Наприкінці листопада 1947 року перевезли до Києва, де продовжувались тортури та допити. Протягом півроку його щоденно жорстоко допитували, намагаючись вибити зізнання. Він відмовився видавати прізвища борьців на волю України.</div>Радянські слідчі вимагали засутиди Вільгельма фон Габсбурґа до 25 років ув’язнення у концтаборах.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Помер 18 серпня 1948 року у тюремній лікарні Лук'янівської в'язниці, похований на Лук'янівському цвинтарі в Киє</span><span style="font-family: "Prosto One";">ві.</span></div><div><br /></div><div><br /></div><div><div><span style="font-family: Prosto One;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Prosto One;"><span style="font-size: medium;"><b>Уривки з АВТОБІОҐРАФІЇ
полковника УСС Василя Вишиваного.</b></span><br /><br />Початок писання 28 IХ-1919. </span></div><div><span style="font-family: Prosto One;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Prosto One;">Я, Вільгельм фон Габсбурґ, колишній архи-князь австрійський, а тепер полковник УСС <i>(Українських Січових Стрільців)</i>, уродився в Полі (Істрія) дня 10 лютого 1896 p.</span></div><div><span style="font-family: Prosto One;">Батько мій, архи-князь Кароль Стефан був там тоді з сім'єю як адмірал маринарки (<i>військово-морського флоту</i>).<br />Матір моя Марія-Тереза походить із італійського роду князів Тосканських. <br />По батьку походжу з лінії <i>(імператора Австро-Угорщини, короля Галичини і Володимерії)</i> Карла - переможця Наполеона під Асперном, і в історії цієї династії було три фельдмаршали: Карло, <br />Альбрехт, що виграв битву під Кустозою, і Фрідріх. <br /><br />Перші вістки про мій рід сягають по документам IX століття що по лінії Лотрінген <i>(Лотаринзьких)</i>, та XI ст. — що по лінії Габсбурґ. </span></div><div><span style="font-family: Prosto One;">Сім'я моя носила ім'я графів Радбот фон Габіхтсбурґ (в кантоні Арбав, в Швейцарії, де доси стоять руїни їх замку над рікою Аар). </span></div><div><span style="font-family: Prosto One;"><br /></span></div><div><span style="font-family: Prosto One;">В 1246 по вимертю Бабенберґів вступив мій предок Рудольф фон Габсбурґ на престол Східної Мархії <i>(Східна Марка, Австрія)</i>. <br />Дальша історія </span><span style="font-family: "Prosto One";">загально </span><span style="font-family: "Prosto One";">відома. Расово мій рід сильно мішаний. Є в нім кров германська, французька (від князів Бурґундських), еспанська (еспанська лінія роду Бурбонів), слов'янська <i>(в тому числі українська)</i> і литовська. <br />Материнська сім'я теж посвоячена з Габсбурґами. Вона з другої лінії лотарингської.<br />Я з роду шесте і останнє дитя в сімї моїх батьків. Найстарший мій брат Кароль-Альбрехт, ур[оджений] 1889, потім Лев — 1894, сестри Леонора — 1884, Рената — 1887 і Мехтільда — 1892, всі уроджені в Полі.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Від 10 р. життя до 16 подорожував я з батьком і з братами. <br />Був я в Росії, Еспанії, Голяндії, Франції, взагалі в цілій Европі (найбіль[ше] в Італії), дальше в Африці, Америці і Малій Азії. <br />Найсильніші вражіння маю з півн[ічної] Африки (Марокко і Туніс), а саме їх природи. Географія інтересувала мене вже в часі науки найбільше (поруч німецької літератури). З поетів люблю найбільше Ленава, Гайне і Айхендорфа, значить найрадше читаю лірику. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Батько покинув маринарку, коли я мав около 12 літ, бо не погодився з керуючими військовими колами щодо її реорганізації. <br />Він чоловік модерних переконань. Покинувши маринарку, осів постійно в м. Живець у Західній Галичині, де одержав спадок по архи-кн[язю] Альбрехті. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Там бувала в нашім домі польська шляхта і я научився там польської мови, яку добре опанував. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Там я перший раз почув про Українців. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Поляки називали їх «Русини» і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів і т. д. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Я мав тоді коло 14 літ і свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Це мене дуже цікавило і притягало мою увагу. В кімнаті, де ми училися, висіла на стіні велика карта Галичини і мою увагу все звертала місцевість Жаб'є <i>(м. Верховина)</i> в Східній Галичині між горами. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Я представляв собі, що це мусить бути осередок українського розбишацького племени. І твердо постановив я собі вже тоді поїхати там і придивитися тому страшному племені. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори до Ворохти. Вибрався я сам, не кажучи нікому куди їду. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Було це в літі і було дуже горячо. Я їхав через Львів і Станиславів інкогніто, в купе II кляси. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Враження з гуцульських гір мав я чудесне. Вийшовши з залізниці на двірці <i>(вокзалі)</i> в Ворохті, пішов я в село. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">На дорозі зустрів Гуцула-селянина, літ коло 40 і запитав його по-польськи, чи має для мене помешкання на кілька днів. Він відповів, що має. І я замешкав у нього. Я ходив по горах. Їздив кінно і возами, був в Жаб'ю, скрізь шукаючи українських розбишаків. Але надармо. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Це мене розчарувало. В душі виринула у мене велика нехіть до моїх інформаторів, яким я так довго вірив. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-bM2RtIYozz8/YCGQF9zoY9I/AAAAAAAACT8/tIysNRkhsNEQWD2iRZenHQVtFUJIsZd7QCNcBGAsYHQ/s545/%25D0%2592%25D0%25B0%25D1%2581%25D0%25B8%25D0%25BB%25D1%258C_%25D0%2592%25D0%25B8%25D1%2588%25D0%25B8%25D0%25B2%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25B8%25D0%25B9_%25D0%25A2%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25BD%25D0%25BE%25D0%25BF%25D1%2596%25D0%25BB%25D1%258C.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="545" data-original-width="413" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-bM2RtIYozz8/YCGQF9zoY9I/AAAAAAAACT8/tIysNRkhsNEQWD2iRZenHQVtFUJIsZd7QCNcBGAsYHQ/w303-h400/%25D0%2592%25D0%25B0%25D1%2581%25D0%25B8%25D0%25BB%25D1%258C_%25D0%2592%25D0%25B8%25D1%2588%25D0%25B8%25D0%25B2%25D0%25B0%25D0%25BD%25D0%25B8%25D0%25B9_%25D0%25A2%25D0%25B5%25D1%2580%25D0%25BD%25D0%25BE%25D0%25BF%25D1%2596%25D0%25BB%25D1%258C.jpg" width="303" /></a></div>Від тоді я зовсім змінився і до Живця вернув иншим, як виїхав.
В Живці читали у нас деякі книжки. З польської літератури найбільше Сєнкевича і Словацького. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Але мене польська література не цікавила. За те велике вражіння робила на мене італійська література, особливо Метастаціо, Данте, Петрарка і Боккачіо. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">З Живця до Відня їздили ми незвичайно рідко. І батько, і вся наша сімя була того переконання, що туди треба їхати тільки на візвання <i>(запрошення)</i> Монарха, а з рештою не пхатися на двір. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Через це відносини між нами і двором були холодні, особливо від часу, як моя найлюбиміша сестра Елеонора вийшла за звичайного офіцера маринарки, німця Кльосса. Також друга сестра Рената вийшла за кн[язя] Радзівіла (коло Кракова), а третя Мехтілда — за кн[язя] Чартарийського з Познанщини, який уважає себе Німцем.
Нас виховувано дуже свобідно. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">У нас був звичай, що кождий мужчина мусів учитися якогось ремесла: оба старші мої брати знають столярство і випікання прикрас на дереві, а я знаю артистичне бляхарство. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Цего вчилися ми вечерами від вчасної <i>(ранньої)</i> молодости, аж поки не вступили до військової академії. Нас, дітей при всім тім держали дома гостро. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">До військової академії у Вінер-Найштадті вступив я з братом Лєом в 1913 р. в осени. Батьки мої жили тоді у Відні і ми часто доїздили до них.... </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Нужда, яку я бачив, робила на мене велике вражіння. Замітив я її ще в Істрії і потому ще більше в Галичині. Це відбивалося на мені тим більше, що я бачив страшний контраст між багацтвом свого роду і убожеством народа....</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Я був одиноким архи-князем, який для того не брав участи в коронації цісаря Карла <i>(1916 р.)</i> щоб оминути ці церемонії, я зголосився тоді хворим. <br />Мені закидали тоді, що я солідаризуюся з Українцями, які усуваються від того торжества....</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Воєнну академію скінчив я в лютні 1915 р. і як лейтнат був приділений до 13 полку уланів <i>(Вільгельм Габсбурґ командував ротою 13-го полку уланів, який рекрутувався переважно з українців Золочівського повіту, нинішня Львівська область</i>). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Про вибух війни довідався я тоді, коли всі. Ніяких приватних інформацій про неї я не мав. Від хвилі, як вибухла війна, відпустки задержано і я до дому вже не їздив. В школі панував веселий ентузіазм з приводу війни.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Одначе я не поділяв його і немов прочував, що цей ентузіазм скінчиться не добре. По скінченню академії вступив я на два дні до дому. Про війну майже нічого не говорили в дома. Ситуація буле не ясна. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">З дому поїхав я до кадри свого полку. Я знав, що це український полк і що рекрутується з Золочівщини....<br /><br />Мою сотню, яка складалася тільки з українців (я поляків усунув), прозивали «червоною» або «соціялістичною», а мене «червоним принцом». </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Розуміється, соціялістом прозвали мене не тому, що я ширив соціялізм, тільки тому, що я старався, щоб кождий мій козак мав <b>українську синьо-жовту відзнаку</b>, що тоді уважали в Австрії просто зрадою, бо всіх Українців уважали русофілами. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-qOxYFgfKjEA/YCGQR7LSdoI/AAAAAAAACUA/qKF_lisoIgMg6BOzXkHkUcgvsuS2cDNQgCNcBGAsYHQ/s740/KoU_1918.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="668" data-original-width="740" height="361" src="https://1.bp.blogspot.com/-qOxYFgfKjEA/YCGQR7LSdoI/AAAAAAAACUA/qKF_lisoIgMg6BOzXkHkUcgvsuS2cDNQgCNcBGAsYHQ/w400-h361/KoU_1918.jpg" width="400" /></a></div>Моя сотня, зложена тільки з Українців, безумовно мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кожного Українця уважали політичне підозрілим. Між собою жили в згоді. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Старшини в сотні були самі Німці (був один Поляк, але я усунув його). Страх Українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити. Це помогало і переносилося скоро до сусідніх сотень. Військова і моральна вартість моєї сотні представлялася дуже добре. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Я взагалі уважаю Українців найкращими жовнірами <i>(вояками)</i>. Тільки вони трохи подібні до овець; але як мають провід, котрому вірять, то підуть в огонь і в воду, та й виконають навіть ре чи, які виглядають неможливими до виконання.....<br /><br />Таких випадків дійсної самопосвяти й геройства золотого українського жовніра міг би я подати безліч... </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Говорю це на підставі порівняння з жовнірами инших народів. Одну тільки хибу має український жовнір: він занадто добродушний і в тім уступає перед жовнірами инших народів, які знаю. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">На цю надмірну добродушність українського жовніра, яка доводить його до того, що він, навіть покривжденний, не протестує і не жалується, не міг я спокійно дивитися. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Я </span><span style="font-family: "Prosto One";"> просто підбурював їх в таких випадках. Не раз прикликав я побитого польським офіцером жовніра, як тільки довідався про це і наказував йому зголоситись до рапорту в тій справі і заявить своєму командантові, що робить це на мій приказ. Опісля, розуміється, пильнував я, щоб справа не загубилась.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">... Словом, уважаю українського жовніра за першорядний матеріял в світі.
Український жовнір дуже витривалий на голод і нужду, на труди і невигоди. В тім перевисшають Українців тільки одні Серби, більш, мабуть, ніхто. В наступі нема кращих жовнірів, як Українці. Вони рвуться вперед так, що часом аж вимикаються з рук команди. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">.... Супроти добрих офіцерів, які дбають за своїх людей, український жовнір вірний до смерти.
<br /> Українці люблять співати. Я люблю слухати, як вони співають. Обовязково казав я співати «Не пора», «Ще не вмерла Україна», «Верховино» і «Над Прутом у лузі». <br />Я особисто і по товариськи говорив їм про гноблення України Росією, ніколи при тім не підчеркуючи, що в Австрії інакше, бо уважав це не смачним. За таке відношення до Австрії мусів я раз навіть ставати до рапорту. Я при рапорті заявив отверто, що <b>почуваю себе Українцем і інтереси України для мене на першім місці</b>. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-dBKIYz9REWc/YCGQf4bIulI/AAAAAAAACUI/kFX4tosM27EJstJtdkS6HkMs2-1A1SP4wCNcBGAsYHQ/s1624/Konig-Ukra%25D1%2597na-Vyshyvanyi.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1272" data-original-width="1624" height="502" src="https://1.bp.blogspot.com/-dBKIYz9REWc/YCGQf4bIulI/AAAAAAAACUI/kFX4tosM27EJstJtdkS6HkMs2-1A1SP4wCNcBGAsYHQ/w640-h502/Konig-Ukra%25D1%2597na-Vyshyvanyi.jpg" width="640" /></a></div><span style="font-family: "Prosto One";"><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div>Українське населення скрізь відносилося до австрійської армії добре, одначе польські урядові доноси витворили інакшу опінію. До найбільших доносчиків належали Золочівський староста Пшибиславський і Тернопільський Фрідріс. Оба нажилися великих маєтків на війні, перший купив за ці гроші навіть добра </span><i style="font-family: "Prosto One";">(маєтки)</i><span style="font-family: "Prosto One";"> коло Золочева....</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">.. Відзначень одержав я пять, з тих найвищі — хрест заслуги з мечами і залізний хрест 1 кл[яси] (пруський). З політичних причин носив я тільки пруський хрест. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Перед тим не носив я ніяких відзначень, хоч мав, а носив тільки <b>синьо-жовту відзнаку «УСС 1914»</b>, за що мені робили виговори, на які я відповідав, що це нікого не обходить... </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">... Захорувавши тяжко, відлежав я три місяці у Відні. Лічив мене проф. Візель, жид, дуже розумний чоловік. Опісля місяць був я в купелі в Бадені (квітень 1917). Там жив я з адміралом, штабовим лікарем д[окто]ром Окуневським, відомим українським письменником. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Читати по українськи навчився я в зимі 1915 р. Вчив мене жовнір з моєї сотні Примак з Тернопільщини — на національних піснях. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Перша моя книжка в українській мові, яку я прочитав з допомогою Примака, була мала історія України Грушевського. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Крім того, читав я багато Франка; його поезії зробили на мене велике вражіння, особливо вірш «Каменярі». </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Дальше сподобався мені Федькович і мініятюри Стефаника («Синя книжечка»). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">«Камяна Душа» Хоткевича мала для мене спеціяльне значіння, бо я дуже люблю гуцульські гори. Чудесна коміка є в «Забобоні» Мартовича.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Розуміється, Шевченка читав я з запалом, а також всю стрілецьку літературу.
Від мая 1917 був я цілий рік в своїм полку, який стояв коло Кадлубиск (Брідщина). Тоді була позіційна війна скучна, нічого цікавого не було. Я читав і провадив переписку з Українцями у Відні і Стокгольмі.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Ще в р. 1916 був я на авдієнції у покійного цісаря Франц-Йосифа І, в справі мого одного українського приятеля. <br />Я знав, що цісар ворожо був настроєний до Українців, бо думав, що вдасться йому приєднати до Австрії цілу Польщу, що Поляки зручно йому підсували через своїх людей на дворі і в міністерствах, як також через зв'язаних з ними політіків инших народностей. Цісар відмовив моїй просьбі, чого я з рештою сподівався. Більше у нього я ніколи не був ні перед тим, ні потому. Найбільший вплив на старого цісаря в тім часі мав гр[аф] Буріян, який теж постійно мріяв про прилучення цілої Польщі. Байкою є немовби архи-княгині або инші жінки мали політичний вплив на старого цісаря. <br />Він був чоловік дуже неприступний і замкнений, а особливо супроти членів свого роду. Зрештою, в часі війни він уже був в такім віці, що ніщо на нього не робило вражіння. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Цісаря Карла знаю від своїх хлопячих літ. Це людина дуже добродушна і з наилучшими замірами, але слабої волі. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Він має клясичну нормальну освіту і юридичні студії. Він був приступний і давав на себе впливати, але із-за його слабої волі впливали на нього з усіх сторін, так що він ніколи не міг рішитися.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Німецький цісар Вільгельм і його оточення просто тероризували цісаря Карла. Мати його подруги, герцогиня Парменська впливала на нього шкідливо, бо була дуже амбітна і хотіла своїх дітей бачити на ріжних престолах. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Під тими впливами цісар Карло не міг покинути Німеччини, хоч хотів не раз це зробити. Про національний склад своїх держав був добре поінформований, про українську справу також. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Про українську справу говорив я з ним багато разів, нераз він сам зазивав мене. Одначе ніколи не міг рішитися. Раз рішився вже був на поділ Галичини і заявив про це президентові міністрів Зайдлерові.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Але ще того самого дня відкликав своє рішення з поступившись перед криком Поляків в парляменті і краю. Найбільший вплив мав на молодого цісаря д[окто]р Польцер, шеф кабінетової канцелярії, чоловік не старий. Цісар Карло не вірив так полякам, як старий цісар.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Не можна сказати, щоб він їх боявся, але не хотів «скандалів». </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Убитого в Сараєві престолонаслідника Франца-Фердінанда знав я також особисто. Був це чоловік розумний і енергійний, знав Австрію і для Українців був прихильний. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Носився з замірами <b>відбудови великої Української держави</b>. Неправдою є, що жінка кермувала його політикою. Був це муж цілком самостійний, а вона була дуже скромна жінка. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">З політичних подій в часі війни обходив мене найбільше Берестейський мир (і перед тим відокремлення Галичини). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Вже перед заключениям Берестейського миру найрозумніші державні мужі в Австрії і Німеччині знали, що осередні <i>(центральні)</i> держави будуть побиті, головно з господарської причини. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Гр[аф] Чернін[46] отверто заявив цісареві: «Wir haben uns zum Tode gesiegt» (Ми смертельно «побідили»). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Чернін, чоловік розумний, говорив вже тоді, що вже велика територія, занята осередними державами, розсадить їх. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Тільки більшість німецьких рішаючих кругів не бачила катастрофи, яка наближалася. І тому в Німеччині Чернін мав багато ворогів. Якраз для того, що погром центральних держав був певний для розумнійших політиків, постановили вони вирішити <b>справедливо питання великої української держави</b>. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Вони думали так: <b>національний розвиток України не підлягає найменшому сумніву. </b></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><b>Його можна тільки припинити і то тільки на якийсь час. Але убити неможливо. Для того треба визнати Україну як самостійну державу в етнографічних границях</b>, а навіть з певними заокругленнями. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Вже сам факт такого визнання матиме велике значіння прінціпіяльне, а в будучині навіть практичне, в першій мірі негативне: бо кожна держава, яка перечитеме українському народові його права до самостійносте в відповідних границях, скорше або пізнійше відпокутує за це при будучих комбінаціях, як це вчить історія. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Противники української справи підносили вже тоді, що Україна в найлучшім разі буде невтральна в великій боротьбі між Антантою і центральними державами, а навіть може звернутися проти центральних держав із-за дуже важної для неї Східної Галичини, якої Австрія, розуміється, не думала їй відступати. Щоб до цього не допустити, Німеччина заздалегідь приготовила замах стану <i>(зміну влади)</i> в Україні, з яким німецький генерал Айхгорн, шурин Скоропадського, вже дуже вчасно носився. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Словом, Німці від самого початку думали не провадити української політики в Україні, а Австрія не оцінювала добре ні української справи, ні німецького становища в цій справі. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">На вістку про визнання самостійної Української держави всі Українці в австрійській армії незвичайно втішилися, а моя сотня уланів справили собі великий пир у Кодлубисках.
Незадовго Німці розпочали похід на Україну.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Хоч я знав, яку вони політику поведуть в Україні, одначе мимо того тішився, що Україну займають вони, а не Австрія. З тої простої причини, що з Австрією прийшли б на Україну Поляки, смертельні вороги українського народу. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">В півтора місяця опісля вмаршували на Україну також австрійські війська, головно по хліб і щоб не дати Німцям занадто вкорінитися. Зараз повстали між обома центральними державами великі непорозуміння на Україні із-за обсаджуваних територій та із-за команди. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">З австрійськими військами вступили на територію Української Держави-також Укр[аїнські] Січові Стрільці. Була це добровільна українська формація, яка повстала в Галичині з початком війни, щоби боротися проти Росії як гнобителькі України. Сю українську формацію в Австрії переслідувано від початку, бо австрійський уряд, зрештою слушно, підозрівав цю українсько-галицьку формацію, що вона бореться не за центральні держави, тільки за українську справу. Якраз тим симпатична була для мене ця українська формація. Їй постійно грозило розв'язання <i>(розформування)</i> зі сторони Австрії, до якого я всіма способами старався не допустити. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Легше було мені це робити, відколи на престол вступив молодий цісар Карло. Але зовсім легка не була моя робота, бо на Укр[аїнських] Січових Стрільців приходили вічно доноси до Головної Австрійської Команди. Доноси ці робили ріжні австрійські офіцери, від низьких до високих, а особливо Поляки з ріжних сфер. В Головній австрійській Команді стояли цілі паки таких доносів найріжнійшого змісту. Референти постійно вносили на розформування. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Розв'язання Українських Січових Стрільців було б дуже прикре для українського народу в Галичині, бо це було тоді одиноке українське національне військо. Щоб не допустити до того розв'язання (розформування), постарався я, щоб мене іменували командантом українського легіону. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Коли доноси і тоді не уставали, тай Укр[аїнським] Січовим Стрільцям грозило дальше розв'язання, заявив я шефові генерального штаба Арцові, що я особисто з цілим українськім легіоном піднесу повстання проти Австрії, при чім я і вони добре знали, що за українськими Січовими Стрільцями підуть всі українські полки з австрійської армії. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Це помогло, і Українськім Січовим Стрільцям дали спокій. Бодай на якийсь час. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"> Команду над Українськими Січовими Стрільцями обняв я дня 1 квітня 1918. Вони стояли тоді залогою в Копані під Херсоном (на Великій Україні). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Я приїхав безпосереднє перед їх наступом на м. Херсон, який був в руках большевиків. Приняли мене дуже добре, бо вже знали, що я не думаю робити жадної австрійської політики, тільки чисто національну.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Раненько 26 квітня розпочався наступ на Херсон. Ми пішки йшли 5 годин з Копані до Херсону, де мали наступати як резерва правого крила 11 дивізії. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">О годині 2-й по полудні вступили ми до Херсону, не беручи участи в бою, бо не було потрібно. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Херсон — гарне місто, положене при устю Дніпра до Чорного моря на великій рівнині. Кругом степи. <br /> З Херсону поплили Українські Січові Стрільці кораблем до Нікополя над Дніпром (у Великий Луг). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Там остала перша сотня як гарнізон під командою (покійного вже) сотника Никорака. Инші частини Січових Стрільців поплили дальше кораблем до Запоріжжя (на Лівобережжі), який здобули тяжким боєм від російських большевиків. Там стояли ми гарнізоном два місяці.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Відтам робив я зі старшинами Січових Стрільців часті прогульки на близьку «Січ» (на Хортицю, Царинський Кут, Кічкас і Біленьке). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"> З усіх місцевостей давного Запорожжя найбільше вражіння робила на мене околиця «Вовчого Горла», особливо вечером, як заходило сонце. Я їздив туди дуже часто, не раз день по дневі. Один вечір перебув я там з покійним полковни[ком] Вітовським, пізнійщим секретарем війни ЗОУНР.<br /><br />Теріторія давного Запорожжя має несподівано свідоме українське населення. Я говорив з селянами, особливо в околицях Царицинського Кута, і переконався, що традіція українського козацтва там дуже жива. В усім пробивається у них та старина. Багато [хто] оповідає, що його дід чи прадід був на «Січі». Кожний гордиться цим, що він з вольного козацького роду. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">В тім часі була там розвинена організація «Вільного Козацтва» під проводом члена УНР отамана Олівера <i>(Іван Оліфер)</i> з яким я гарно спілкувався. Ця організація могла мати коло десяти [тисяч] членів. Була це майже виключно кавалерія з добрими кіньми. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Мали і броневики, які забрали відступаючій російській армії. «Вільне Козацтво» було проти гетьмана, а за Центральною Радою.
Також в тім часі прийшла з Мелітополя (коло Криму) до Запоріжжя бригада ґен[ерала] Натієва, з роду грузина, який, одначе, дуже сприяв українській національній справі. Він також був проти гетьмана, а за Центральною Радою. Був це симпатичний чоловік і мав також симпатичного шефа штабу, родом з Полтавщини, якого фамілію я забув.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Пізнійший військовий міністр Петрів був у Натієва командіром третього гайдамацького полка і стояв в Царицинськім Куті, де і познакомився з ним і близько жив з його полком. В тім полку служили і улани з мого полку, які втекли з Австрії. Я їх там пізнав. Ми зустрічалися і говорили. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">В Запоріжжі стояли також 1-й і 2-й запоріжські полки, в яких теж служили галицькі офіцери, між иншим Юліян Чайківський з Чортківщини, що тепер служить у Січових Стрільцях (група Коновальця). В тих кругах обертався я два місяці. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">З тих причин мав я багато від гетьманських доносів до Німців. Німці обставили мене аж 10 шпіонами. Неприємности мої збільшувалися ще тому, що я не виконував наказів робити карні експедиції. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Весь час мого командування над Українськими Січовими Стрільцями йшла боротьба проти мене зі сторони німецької головної кватири, обох міністрів закордонних справ (німецького і австрійського) та австрійської Начальної Команди. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Всі доноси на мене збіралися у Німців у Києві, котрі через німецького посла Мума і мого особистого неприятеля австрійського посла Форгача (бувшого міністра) висилали ті доноси в Австрію. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Гетьман вислав до Німеччини аж три ноти з жаданням, щоб мене усунули. Мене раз завізвали до Відня і до Німеччини, де мені за моє поведения грозили відняттям команди, розв'язанням УСС і т. и[н.]. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Я на все те відповідав такою ж погрозою, про яку вище згадував.
З тих інтересних для мене часів пригадую собі такий епізод: в Звенигородськім повіті селяне, невдоволені гетьмансько-поміщицьким режімом, зробили повстання під проводом селянина Шевченка <i>(Лев Шевченко (1896–1919)</i> з яким я також знався. Повстанців тих було коло шести тисяч. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Німці і австрійці одержали наказ здавити це повстання. Я становив тоді полудневу Групу австрійського війська і мав, крім УСС (коло 2000 людей), ще 3-й тернопільський батальон 115 полку, дві сотні з другого баталіону 203 полку, дві батареї, одну компанію <i>(роту)</i> мадярських стрільців і одну компанію піонірів <i>(саперів)</i> — все (крім мадярської компанії) українські частини з Галичини. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Я одержав наказ взяти участь в здавленню повстання і постановив не виконати наказу. Своє уґроповання в тій цілі послав до дивізії; виставив полеві сторожі, але навіть не рушився з місця. У сусідньої групи майора Лянга інтервенював я, щоб не палив збунтованих сел. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Повстанців повідомив я про рухи німецьких сил, які надходили з півночи. Повстанці зустріли з боєм Німців, які мали в тім бою значні втрати, але повстанців не розбили. Ті подалися взад і розійшлися зі зброєю. Тільки Шевченка якось Німці спіймали. Держали його місяць в тюрмі і в кінці випустили, побоючися його популярности, а може, і мого знакомства з ним. Від тоді число німецьких шпіонів коло мене подвоїлося, про що аж опісля довідався з актів австрійської вищої Команди. Ніхто з німецьких висших офіцерів не зложив мені ніколи візити. Розуміється, я також ні разу до них не поїхав, хоч граф Буріян з Відня виразно домагався від мене цього. Такі відносини тривали аж до кінця.
Доноси все більшали, а зміст їх ставав що раз більше ненависний. В кінці закинули мені, що я своїм поведениям з селянством підготовляю Грунт большевизмові в народі і війську. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Мене знов покликали до Відня, а в часі моєї відсутності при УСС мали їх розв'язати (розформувати)......<br /><br />.. У Відні завізвали мене до цісаря, який подав мені до перегляду цілий пак доносів зі словами «Я знаю, що це все неправда». Я забрав ті акти, перечитав їх і кинув у піч. Я був тоді дуже неспокійний, бо від УСС раз у раз приходили то депеші, то кур'єри з донесеннями, що їх хочуть розвязати. Я відповів їм, що нема небезпеки. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">З Відня покликали мене через міністерство закордонних справ до Берліна, до цісаря Вільгельма...</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">... Цісар Вільгельм був тоді в своїй головній кватирі в Спаа (Бельґія), де я поїхав за ним. Спаа — це мале купелеве містечко, дуже гарне. Було це в серпні 1918, вечером, як я надзвичайним поїздом приїхав до Спаа. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Застав <i>(побачив)</i> я там великий лад і порядок, який кидався в очі відразу. В одній з віль мешкав цісар Вільгельм, до якого покликано. В місті бачив я пруську гвардію. Представлялася ще добре, але один старшина німецького генерального штабу сказав мені, що на фронті не добре. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">На другий день о 12 годині в полуднє визначено мені авдієнцію. Німецький цісар приняв мене досить холодно. Питав про Україну, мої вражіння з того краю. Я отверто заявив, що теперішня керівництво окупаційних армій і політика Ґренера — Скоропадського доведе до катастрофи. В його невиразній відповіді виразно було тільки те, що йому моя присутність в Україні не бажана (що, зрештою, в часі мого повороту через Берлін державний підсекретар Баєр виразно мені заявив і просив мене, щоби я не вертав в Україну; я відповів Баєрові, що це моя річ і що він незадовго довідається, чи я поверну, чи ні). Зі слів цісаря Вільгельма міг я ще винести, що він більше вірить Ґренерові, чим мені.
Мимо такого приняття покористувався нагодою, щоб утруднити Буріянові ціль його подорожи.
Німецький цісар зробив на мене вражіння німецького студента з самопевністью виступу, з якого пробивалася очевидна манія величини. В мові і поведідкою безтактною він мене сильно вразив. Я його тоді бачив вперше і, мабуть, в останнє.... </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Назад їхав через Берлін і Відень, де мене знов завізвали до шефа штабу Арца, який знов доручив мені цілий стос доносів на УСС. Я взяв їх з собою, щоб мати що читати по дорозі. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">До Львова перечитав я половину тих актів і написав острий лист до Арца, заперечуючий правдивість усіх доносів. При тім відіслав я йому всі акти. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">УСС <i>(Українських Січових Стрільців)</i> застав я вже в Елисаветгороді, а частинне в Масляниківці (під самим містом). Там почав я формувати новий курінь в супереч волі австрійських військових влад. Та кінець кінців мені наказали розвязати цей новий курінь УСС, а людей послати до вишколу. Я вислав до вишколу тільки 40 людей, а решту розділив по своїм сотням, які стали фактично подвійно сильні. Так крутив я аж до мого виїзду, який в кінці перепер гетьман. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">До того часу вспів ще перевести заборонений мені набір в околицях Вижниці (Буковина), при чім помагав мені отаман д[окто]р Н. Гірняк <i>(</i></span><span face="Helvetica, Arial, sans-serif" style="background-color: white; font-size: 17px; text-align: justify; text-indent: 20px;"><i>Гірняк Никифор).</i></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Щоб утруднити догляд над собою і над УСС, перенісся я з ними до села Черняківки, до якого шлях дуже не вигідний: інспекції з дивізії припинилися. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Там перебував я до 6 жовтня 1918 р. В тим дні по наказу висшої австрійської команди мусів я разом з УСС виїхати на Буковину і зі штабом і вишколом став у Чернівцях, кіш у Вижниці, а сотні на границі і частина їх в Бесарабії. Гуцульська сотня стояла в селі Чагор коло Черновець. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Намісник (Презідент) Буковини Гр[аф] Ецендорф, тірольський німець, звертав постійно мою увагу на те, що заноситься на щось. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Робив він це в той спосіб, що присилав мені ріжні депеші з Відня, з міністерства внутрішніх справ. Було очевидно, що розпад Австрії наближався.
Я лежав тоді хворий. Коло 15 жовтня 1918 приїхали до мене два українські офіцери з Галичини і повідомили мене, що галицькі Українці лагодяться перейняти владу в Галичині. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Вже тоді обговорювали ми справу висадження мосту на Сяні. Чому його в відповідний час не висадили, не знаю. Не кажу, що через те був би врятований Львів, бо критикувати легко. Але цікаво було б знати, хто в тім завинив. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Дня 19 жовтня 1918 зійшлися у Львові Українські Установчі Збори.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Я не був на них, але мав докладні відомости від старшин УСС. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Дня 1-го листопада 1918 рано українські війська зайняли Львів під командою УСС Вітовського, який там був на урльопі (відпустці). </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Ще того самого дня одержав я про те депешу, вислану Вітовським, який домагався в ній негайної висилки цілого легіону УСС до Львова. Я лежав у шпиталі..... </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-yN-0-MnphFk/YCKgxEYkAWI/AAAAAAAACUg/m1oZ6Iilh8Ie6Zc0XOoh4rpNZukwU8uywCNcBGAsYHQ/s1136/HabsburgVyshyvanyi.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="908" data-original-width="1136" height="512" src="https://1.bp.blogspot.com/-yN-0-MnphFk/YCKgxEYkAWI/AAAAAAAACUg/m1oZ6Iilh8Ie6Zc0XOoh4rpNZukwU8uywCNcBGAsYHQ/w640-h512/HabsburgVyshyvanyi.jpg" width="640" /></a></div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">О </span><span style="font-family: "Prosto One";"> годині 9 рано прийшов до мене командант вишколу УСС Осип Букшований з запитом, чи і гуцульська сотня має їхати. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Я відповів: «Розуміється». Букшований був одинокий, що розумів ситуацію: зрештою цілий легіон хотів боронити Черновець перед румунами. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Коли Букшований виїхав до Львова на поміч нашим військам з вишколом із гуцульською сотнею (мене заступав сотник Микитка), збудили мене в ночі і сказали, що дальші частини УСС не хочуть їхати до Галичини, бо думають, що там усе добре, а тут румуни можуть забрати Буковину. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Я встав, зібрався в лихорадці і автом поїхав на станицю. Там побачив я транспорти УСС в повнім порядку, тільки обоз не був ще завагонований. Я покликав до себе коменданта Микитку, команданта черновецького вокзалу і четаря Івановича та наказав, що до 4 годин рано останній транспорт УСС мусить бути в дорозі на Львів. Ніхто з УСС не відповів на це нічого. І дійсно, до 4 години рано всі ешелони УСС від'їхали на Львів.</span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">.... </span><span style="font-family: "Prosto One";">На Зелені Свята пішов я до Ільці на храм і мешкав там у пароха Глібовицького. Там полонили нас 6 червня румуни. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Обходилися при тим брутально. В Косові нас замкнули, з Косова повезли автом до Коломиї і залізницею вечером до Черновець. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Відтам на другий день повезли нас до Бук\харесту, а звідтам автом до монастиря Кальдарушани (50 км на північний схід), де нас замкнули.
Поводилися і тут не дуже добре. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Тут сиділи ми три місяці аж до освободження на просьбу УСС через Український Уряд. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">В Украшу приїхав я дня 10 вересня 1919 року. По моїм безробіттю в полоні мені дуже хочеться працювати для України і я працюю, доки матиму змогу. </span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";">Скінчено писати дня 9 жовтня 1919. </span></div></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><i><b>Читайте також:</b></i></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><h3 class="post-title" style="background-color: white; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 18.2px; line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2013/05/blog-post_21.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Вільгельм Габсбурґ та Українське королівство ХХ ст.</a></h3></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><i><div style="background-color: white;"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #202122;"><b style="white-space: normal;">Дивіться детальніше:</b></span></div></div><span style="background-color: white; color: #2b00fe;"><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; white-space: normal;"><b>*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" style="background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)</a> </b></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></i></span><i><span style="background-color: white;"><b><br /><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)</a></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></b></span><b><br /><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">* </span></span></span></span></span></span></span></span></span></span><span face="verdana, sans-serif" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</a></span><br /></b><div style="background-color: white;"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="white-space: normal;">* </span><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; padding-left: 20px; white-space: normal;"><a href="http://berest.blogspot.com/2020/05/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські королівські та шляхетські титули</a></span></b></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #2b00fe;"><b>* </b></span><a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe;"><b>Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)</b></span></a></div></div></i></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div><span style="font-family: "Prosto One";"><br /></span></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-oNpjHaiegKg/YCLEdFQ4j_I/AAAAAAAACUs/9KLAI2xi4ssZ0rMVVurdtIVk58D5lPvQwCNcBGAsYHQ/s1622/KingGeneologi.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1622" data-original-width="1575" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-oNpjHaiegKg/YCLEdFQ4j_I/AAAAAAAACUs/9KLAI2xi4ssZ0rMVVurdtIVk58D5lPvQwCNcBGAsYHQ/w622-h640/KingGeneologi.jpg" width="622" /></a></div><br /><div><br /></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-16516487413549582832021-01-31T20:40:00.001+02:002021-02-11T23:16:59.516+02:00«Crux Ruthenorum» або «Давньоукраїнський хрест» - забутий герб української геральдики<div><span style="font-family: verdana;"><b>Герб </b><span style="background-color: white; color: #202122; font-weight: bold;">«</span><b>Crux Ruthenorum</b><span style="background-color: white; color: #202122; font-weight: bold;">»</span><b> або </b><span style="background-color: white; color: #202122; font-weight: bold;">«Х</span><b>рест русинів</b><span style="background-color: white; color: #202122; font-weight: bold;">» або</span><b> </b><span style="background-color: white; color: #202122; font-weight: bold;">«</span><b>Давньоукраїнський хрест</b><span style="background-color: white; color: #202122;"><b>» був поширеним у давніх українців, а також ще за часів Великого князівства Київського (Київської Русі), Королівства Русі (Королівства України) та часів Великого князівства Литовського і Руського. </b><br /><b>Проте зараз він є забутим та майже невідомим, навіть серед знавців геральдики. </b></span></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><span style="font-family: verdana;">Найбільш знаний нам сьогодні як герб князів Вишневецьких - знак у вигляді перехрещеного хреста або 12-раменний хрест - описувався в Середньовічних европейських гербовниках як “crucis huiusmodi quadruplicatae more Ruthenorum" або хрест русинів (давньоукраїнський).</span><div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-mnHQwlWGOG4/YBby1rgYJBI/AAAAAAAACQ8/DEnbXmyPbbASSWWSAHdDJ-cyOZbx5KxggCNcBGAsYHQ/s638/CruxRuthenorum.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="624" data-original-width="638" src="https://1.bp.blogspot.com/-mnHQwlWGOG4/YBby1rgYJBI/AAAAAAAACQ8/DEnbXmyPbbASSWWSAHdDJ-cyOZbx5KxggCNcBGAsYHQ/s320/CruxRuthenorum.png" width="320" /></a></div>Цей символ походить з давньоукраїнських рун та дохристиянських вірувань наших предків. <br /><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Його ще називають <span style="background-color: white; color: #202122;">«</span>хрест хрестів<span style="background-color: white; color: #202122;">». З</span>араз можна зустріти різні варіанти зображення цього хреста, що називається "кросслет" (Cross crosslet): його можуть відносити до "тевтонського хреста", а косий хрест іменують "хрестом святого Юліана"; також чомусь існує назва "румунський хрест", <br />а латвійські новоязичники взяли його собі як свій символ... </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Всі ці хрести є похідними від давньоукраїнського, й з'явились набагато пізніше. <br />А "румунським" він став взагалі лише в середині ХІХ ст, коли Російська імперія відвоювала Румунію в Османської імперії - і він з'явився на нагородах новоствореного Румунського князівства. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Проте археологічні знахідки на теренах Київської Русі доводять, що цей символ відноситься саме до давньоукраїнського періоду дохристиянської історії. <br />На валунах, кам'яних межових знаках та хрестах (в тому числі могильних), на обрядових знахідках при розкопці курганів і городищ, починаючи з часів ранньої залізної доби (початок І тисячоліття до нашої ери) знайдено багато схожих зображень.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br />Містичний знак перехрещеного 12-раменного хреста вважався сильним оберегом та можливо був пов'язаний з культом богині Мари (Морени). Амулет або його зображення на межових каменях був захистом від зовнішніх впливів та сил. <br />Більшість таких зображень було знайдено на території Полісся, Білоруських та Балтійських боліт, а також на верхньому Подніпров'ї. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Вважається, що Мара була однією з трьох дочок Сварога. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Дванадцяти-раменний хрест, з перекладиною на кожному з чотирьох сторін, знаходять також на виробах часів Великої Скіфії. <br />Цікавим є той факт, що в ранньохристиянській традиції Римської та Східної Римської (Візантійської) імперії цей символ пов'язаний зі Святим Христофором.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"> <br /><br /><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-a_VKouWg6RU/YBb0LFn_mQI/AAAAAAAACRI/11IU0ZEsLnY4KDQXjoYVzwflc8BKg4W0ACNcBGAsYHQ/s355/Christoforos-Yuriy-Ruthenorum.jpg" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="322" data-original-width="355" src="https://1.bp.blogspot.com/-a_VKouWg6RU/YBb0LFn_mQI/AAAAAAAACRI/11IU0ZEsLnY4KDQXjoYVzwflc8BKg4W0ACNcBGAsYHQ/s320/Christoforos-Yuriy-Ruthenorum.jpg" width="320" /></a></div>Цього святого в ранній іконографії зображували кінокефалом (песоголовим). Найдавнішим відомим зображенням Св. Христофора є його зображення на керамічній іконі VI ст., знайденій у фортеці Виниця, Македонія. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br />На цій іконі є зображення Св. Христофора та Св. Юрія (Георгія) Переможця, які списами вражають змій. Між святими знаходить круглий щит над яким зображений хрест. <br />Відомо, що пізніше Св. Юрій Змієборець був гербом Королів Русі, українських князів та Великих князів Руських (Давньоукраїнських), звідки, згодом, ця традиція поширилась й на Московське князівство. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Інше візантійська ікона зображує Св. Христофора, в одязі патриція, який тримає <span style="background-color: white; color: #202122;">«</span><span>Crux Ruthenorum</span><span style="background-color: white; color: #202122;">». <br /></span>Зважаючи на ці факти, варто більш детально вивчити інформацію про його походження.<br /></span><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Багато дослідників вказують на те, що голова звіра (хоча існують більш пізні легенди, які розповідають чому і як голова святого "справді" стала псячою) є метафорою, що вказує на дикунське (варварське) походження людини. <br />Відомо багато ранньохристиянських та середньовічних зображень, де дикунів або недалеких людей (невігласів) зображують з головами псів або інших звірів.</span></div><div><span style="font-family: verdana;">Наприклад у «Київському Псалтирі» (збереглось видання 1397 р.) намальовані 4 кінокефали, в одязі римських воїнів, зі списами, що спілкуються з Ісусом Христом. <br />Відомі схожі зображення, окрім слов'янської, у коптській та ефіопській традиції. <br />А у середньовічному "Синаксарі" (збірці оповідань про святих) XII-XIII ст.,мовиться про те, що песоголовий образ Христофора пов'язаний з його походженням з країни "кінокефалів".</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-gRcsVDK3StA/YBb0eTdUGII/AAAAAAAACRQ/eJIYLUIKHN0o8LV7pJflQJ75buGP1jgHwCNcBGAsYHQ/s1260/Christoforos-CruxRuthenorum.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1260" data-original-width="700" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-gRcsVDK3StA/YBb0eTdUGII/AAAAAAAACRQ/eJIYLUIKHN0o8LV7pJflQJ75buGP1jgHwCNcBGAsYHQ/w223-h400/Christoforos-CruxRuthenorum.png" width="223" /></a></div>З життєпису св. Христофора відомо, що за часів Римського імператора </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Гая Траяна Деція, що правив у 249-251 рр, мав спеціальні переможні титули «Великий переможець Дакії» та «Відновлювач Дакії», тобто той, хто вів успішні військові кампанії проти племен, що мешкали на кордонах Дакії (Північне Причорномор'я), </span></div><div><span style="font-family: verdana;">могутній богатир на ім'я Вепрев (Bεπρεβος) потрапляє до римського полону, wе була людина величезного зросту та жахливої поведінки. Пізніше стає легіонером та приймає християнство. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Нове ім'я святого означає "той що носить Христа" (в своєму серці). Хоча пізніше виникла католицька легенда, що великан Вепрев хотів поступити на службу до могутнього владики, проте зустрівшись з монахом-відлюдником, який порадив йому працювати на переправі й переносити людей через річку. Одного разу до нього прийшов хлопчик, проте посадивши дитину на плечі, посередині річки від відчув величезний тягар й злякався, що потоне. Але хлопчик сказав йому, що він Христос й несе на собі всі тягарі світу. Після цього Ісус охрестив його в річці й він отримав нове ім'я "той що несе Христа". Після цього Ісус сказав Христофору втикнути палку в землі й з неї проросло плодородне дерево. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Що ж до розповідей про давні племена "кінокефалів", то середньовічний літописець Павло Диякон стверджував, що плем'я лангобарів, що мешкало в на півночі Центральної Европи, мало дружні відносини зі своїми сусідами "кінокефалами". </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Адам Бременський писав, що "кінокефали" це діти амазонок (мешкали на півночі Азовського моря та південно-східному Подніпров'ї) та чоловіків з північних племен. <br /><br />При цьому слід підкреслити, що початок цієї традиції поклав ще Геродот та Симий Родоський (кін. IV - поч. III в. до н.е..), який стверджував, що "кінокефали" живуть в Гіпербореї. Побідних людей описували у «Романі про Олександре» Псевдо-Каллісфена, яких Олександр Македонський зустрів до свого походу в Індію, це були дикі племена, що мешкали на північно-східному кордоні Ойкумени (на кінці світу). </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-GHQb-0SZAek/YBb00wh5VSI/AAAAAAAACRY/Uhva_MiKTfMp6ZQ9o8H_oEuV0-pMAtppQCNcBGAsYHQ/s1028/Orbis_Herodoti.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="644" data-original-width="1028" height="401" src="https://1.bp.blogspot.com/-GHQb-0SZAek/YBb00wh5VSI/AAAAAAAACRY/Uhva_MiKTfMp6ZQ9o8H_oEuV0-pMAtppQCNcBGAsYHQ/w640-h401/Orbis_Herodoti.jpg" width="640" /></a></div><span style="font-family: verdana;"><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div>В своєму описі Геродот, на північ від скіфів помістив племена неврів: «ці люди, мабуть, чаклуни. Скити й елліни, що мешкають серед них, стверджують, що кожен невр щороку на кілька днів перевертається на вовка, а потім знову набуває людського вигляду».</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br />Науково довенено, що неври це пра-слов'янські племена Полісся. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Відомо також, що ромеї часто скаржились на набіги задунайських слов'ян, які нападали на них у вовчих шкурах. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">За описом Геродота неври мешкали після (вище) скіфів-орачів на північ від Дністра, вздовж Південного Бугу на захід від Бористену (Дніпро)</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br />Землі неврів на заході межували з агафірсами, на півдні — зі скитами, на сході — з андрофагами (людожерами), на північ від неврів Геродот каже про безлюдну пустелю. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br />Геродот також повідомляє, що неври за одне покоління до походу перського правителя Дарія I (в середині VI століття до н.е.) були змушені переселитися зі своїх земель на сусідні через «змій», що напали на них. </span></div><div><span style="font-family: verdana;">Отже, далі на північний-захід, за скіфами-орачами, які вирощували пшеницю не лише для їжи, а й на продаж, жили неври, що вміли перетворюватись на вовків. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Виходячи з цих історичних данних - старовинні християнські ікони, що зображують песоголового святого з диких племен, в руці у якого хрест, зображення якого було здавна поширене на теренах Полісся, набуває нового сенсу. <br />З давньоруських легенд відомий також богатир Полкан, що описується в билинах, як той що мав голову пса. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">В Київській Русі святого Христофора також малювали як молодого воїна-лицаря. Найдавніша ікона Св. Христофора (кін. XII ст.) збереглась в кам'яній каплиці Святого Георгія на Ладозі. <br /><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Ця пам'ятка архітектури часів Великого князівства Київського, безперечно відноситься саме до київської (давньоукраїнської) традиції як архітектурної, так й іконографічної. <br />Збудована у 1165-1166 роках церква, окрім зображення Св. Христофора, мала також ікони Св. Папи Римського Климента, св. Миколи Чудотворця, архистратига Михайла та Святителя Василя Великого. </span></div></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-5Nd0SyFzjMw/YBb2_w22jQI/AAAAAAAACRo/Ov71TDdu080UFAoSalwi3RBmYvcjRmR3QCNcBGAsYHQ/s1146/CruxRuthenorum-Crux.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="760" data-original-width="1146" height="424" src="https://1.bp.blogspot.com/-5Nd0SyFzjMw/YBb2_w22jQI/AAAAAAAACRo/Ov71TDdu080UFAoSalwi3RBmYvcjRmR3QCNcBGAsYHQ/w640-h424/CruxRuthenorum-Crux.png" width="640" /></a></div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">За часів Київської Русі та часів існування Королівства Русі (кордони якого поширювались від Холма й Перемишля до Києва, Чернігова і Переяслава, <br />від Волині, Берестейщини і Червленських міст до Закарпаття, Буковини, Придністров'я, Хортиці та Північного Причорномор'я),</span></div><div><span style="font-family: verdana;">а також за часів Великого князівства Литовського та Руського (Давньоукраїнського) </span></div><div><span style="font-family: verdana;">знак <span style="background-color: white; color: #202122;">«</span><span>Давньоукраїнського хреста</span><span style="background-color: white; color: #202122;">» продовжував бути доволі поширеним в побуті, а також він став одним з варіантів натільних хрестів, які носили українців.</span></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><span style="background-color: white; color: #202122;"><br /></span></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><i><span style="background-color: white; color: #202122;"></span></i></span><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="color: black; direction: ltr; font-family: Georgia, Times, serif; font-size: 13px; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><span style="background-color: white; color: #202122;"><span style="font-family: helvetica;"><b style="white-space: normal;"><i>Читайте детальніше:</i></b></span></span></span></div></div><span style="color: #2b00fe; font-family: times;"><b><i><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; white-space: normal;"><span>*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" style="background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)</a> </span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></i></b></span><b><i><br /><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">*<a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)</a></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span><br /><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0">* </span></span></span></span></span></span></span></span></span></span><span face="verdana, sans-serif" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px;"><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)</a></span><br /></i></b><div style="text-align: left;"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #2b00fe; font-family: times;"><b><span style="white-space: normal;"><i>* </i></span><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none; white-space: normal;"><i><a href="http://berest.blogspot.com/2020/05/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none; white-space: normal;" target="_blank">Українські королівські та шляхетські титули</a></i></span></b></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="position: relative; white-space: pre-wrap;"><a href="https://berest.blogspot.com/2021/01/blog-post_25.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe; font-family: times;"><b><i>Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)</i></b></span></a></div></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Також цей знак зустрічається на печатках та гербах. <br />Так, удільні Турово-Пінські князі, що були нащадками Ізяславичів - потомків короля Русі Ізяслава Ярославича (сина Ярослава Мудрого, якого </span><span style="font-family: verdana;">Папа Римський</span><span style="font-family: verdana;"> проголосив королем у 1075 році)</span></div><div><span style="font-family: verdana;">з яких виводить свій рід князь Несвіцький (Несвицький), що використовував символ <span style="background-color: white; color: #202122;">«</span>Crux Ruthenorum<span style="background-color: white; color: #202122;">» на своєму гербі (XIII-XIV ст.).</span></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><span style="background-color: white; color: #202122;"><br /></span></span></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-SXIQq27uLr0/YBb2yvIXU1I/AAAAAAAACRk/gGxjoHnABPwTQ4ns3Y9lsJbQwzuzRKmnwCNcBGAsYHQ/s1192/CruxRuthenorum-HerbKnyazi.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="754" data-original-width="1192" height="404" src="https://1.bp.blogspot.com/-SXIQq27uLr0/YBb2yvIXU1I/AAAAAAAACRk/gGxjoHnABPwTQ4ns3Y9lsJbQwzuzRKmnwCNcBGAsYHQ/w640-h404/CruxRuthenorum-HerbKnyazi.png" width="640" /></a></div><span style="font-family: verdana;">Його нащадки князі Збаразькі, Вишневецькі, Порицькі видозмінили герб: </span></div><div><span style="font-family: verdana;">замість нижнього рамена взяли півколо й шестикутну зірку. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">У пізніших гербовниках Речі Посполитої XVI-XVII ст. цей герб отримав назву "Корибут". Це було пов'язано з генеологічним твердженням молодних князів Вишневецьких та Збаразьких, що вони походять від князя Дмитра-Корибута.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Українсько-литовський князь Корибут-Дмитро Ольгердович (1350-1404), будучи поганином, лише 1386 р. охрестився за православним обрядом, і став удільним князем Сіверським, а також князем Новгород-Сіверським, Збаразьким, Брацлавським, Вінницьким, Брянський.. Проводив незалежну політику та карбував власну монету.</span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Хоча князі Несвіцькі й правили на землях, що належали Дмитру-Корибуту, проте багато дослідників вважають їх все-таки династично спорідненими з Великими князями Київськими та Королями Русі. </span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /><br /></span><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-MLYLHVNXn4s/YBb3nmgf3tI/AAAAAAAACR0/Chgr1BRL5soHVn7EANbQ57hayy4nNNo4QCNcBGAsYHQ/s1552/CruxRuthenorum-HerbKnyaziv.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="676" data-original-width="1552" height="278" src="https://1.bp.blogspot.com/-MLYLHVNXn4s/YBb3nmgf3tI/AAAAAAAACR0/Chgr1BRL5soHVn7EANbQ57hayy4nNNo4QCNcBGAsYHQ/w640-h278/CruxRuthenorum-HerbKnyaziv.png" width="640" /></a></div><br /><div><span style="font-family: verdana;">Пд назвою <span style="background-color: white; color: #202122;">«</span><span style="background-color: white; color: #202122;"><span style="color: black;">Korybuth</span>»</span> видозмінений <span style="background-color: white; color: #202122;">«</span>crucis huiusmodi quadruplicatae more Ruthenorum<span style="background-color: white; color: #202122;">» або </span>давньоукраїнських хрест фігурує в багатьох европейських гербовниках XVII -XVIIІ ст., як герб українських князів Збаразьких, Вишневецьких, Порицьких, Воронецьких.</span></div><div><br /></div><div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-k4FiILiF2jg/YBb4dl1KOOI/AAAAAAAACSA/RWAfLG9-qxYF9hJOYEX_KJSCekfcbETVQCNcBGAsYHQ/s1544/CruxRuthenorum-Poryccy.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1228" data-original-width="1544" height="510" src="https://1.bp.blogspot.com/-k4FiILiF2jg/YBb4dl1KOOI/AAAAAAAACSA/RWAfLG9-qxYF9hJOYEX_KJSCekfcbETVQCNcBGAsYHQ/w640-h510/CruxRuthenorum-Poryccy.png" width="640" /></a></div></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;">Символіка, історія використання та геральдичного застосування <span style="background-color: white; color: #202122;">«</span><span>Давньоукраїнського хреста</span><span style="background-color: white; color: #202122;">» потребує ще детального вивчення, проте завжди необхідно пам'ятати, що </span>12-раменний знак у вигляді перехрещеного хреста був давнім народним символом, який пізніше увійшов в українську та европейську геральдинку й має давньоукраїнське походження. </span></div></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div><span style="font-family: times;"><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0" style="background-color: white;"><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="7v60m-0-0"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><div style="white-space: normal;"><b>Детальніше про історію розвитку української геральдики можна прочитати тут:</b></div><div style="white-space: normal;"><i style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #2b00fe; display: inline; padding-left: 20px;"><b><i><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;"><br /></span></span></span></span></span></span></i></b></i></div><div style="white-space: normal;"><i style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #2b00fe; display: inline; padding-left: 20px;"><b><i><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">* </span></span></span></span></span></span></i></b><b><a href="http://berest.blogspot.com/2018/07/1380.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські шляхетські герби в Гербовнику Беленвіль (1380)</a></b></i></div></div></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0" style="background-color: white;"><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="7v60m-0-0"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><div style="white-space: normal;"><span style="color: #2b00fe;"><b><i><br /></i><i><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">* </span></span></span></span></span></span><a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/blog-post_28.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Герби української шляхти в Гербовнику Гелре</a><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;"><br /></span></span></span></span></span></span><br />* <a href="https://berest.blogspot.com/2017/10/xiv.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #0066cc; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські державні герби в Цюрихському гербовнику XIV ст.</a></i></b></span></div><div style="white-space: normal;"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;"><i><span style="color: #2b00fe;"><b><br /></b></span></i></span></span></span></span></span></span></div><div style="white-space: normal;"><i><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">* </span></span></span></span></span></span><span style="white-space: pre-wrap;"><a href="https://berest.blogspot.com/2017/08/blog-post.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські герби в перших европейських гербовниках ХІІІ ст.</a>
</span><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">
* </span><a href="https://berest.blogspot.com/2017/08/v-v.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Синьо-жовтий прапор в европейських гербовниках ХІV-ХV ст</a></span></span></span></span></span></b></span></i></div><div style="white-space: normal;"><i><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><br /></span></span></span></span></b></span></i></div><span style="white-space: normal;"><i><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px;">* </span><span style="text-indent: -15px;"><u><a href="http://berest.blogspot.com/2017/02/xiii.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Перші згадки про Тризуб в європейських гербовниках.ХІV.-ХV ст.</a>
</u></span></span></span></span></span><span style="white-space: pre-wrap;">
</span><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px; white-space: normal;">* <a href="http://berest.blogspot.com/2013/02/blog-post_4.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Герби української шляхти</a>.</span></span></span></span></span></b></span></i></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><div style="text-align: justify; text-indent: -15px;"><span style="color: #2b00fe;"><b><i><br /></i></b></span></div><i><span style="color: #2b00fe;"><b><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-indent: 0px;"><span style="text-indent: -15px;">* <a href="http://berest.blogspot.com/2012/08/blog-post_23.html" style="color: #0066cc; text-decoration-line: none;" target="_blank">Синьо-жовтий прапор у слов'янських народів</a>.</span></span></span></span></span></span></span></b></span></i></div></div></div></span></div><div><div><div><br /><br /></div></div></div></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-2004614239547688839.post-68668368071132653082021-01-25T12:40:00.004+02:002021-01-25T12:40:28.789+02:00Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)<p><b style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Символіка, символи, як і мова, лежить в основі людського розуму, людського розвитку і людського існування.</span></b></p><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Символіка має безпосереднє відношення до пізнання людиною самої себе, збереження знань та передачі історично важливої інформації наступним поколінням. </span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Символи є одночасно й інструментом пізнання, а також стародавнім фундаментальним способом передачі реальності. Символіка проходить крізь віки і має можливість вміщувати у небагатьох умовних лініях силу, діяння, прагнення і мрії багатьох поколінь. </span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><span>Символ – це ключ, що дозволяє проникнути за межі фізичного світу. Одночасно символ безпосередньо пов’язаний з реальністю, він вміщує в собі досить об’ємний простір можливостей і дозволяє сприймати фундаментальний зв’язок різноманітних форм і проявів. Справжній символ задовольняє всі сторони людини: і дух, і інтелект, і відчуття.</span><span face="Helvetica, Arial, sans-serif"> </span></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Родові та племенні знаки, тотеми, які можна вважати безпосередніми попередниками гербів, були відомі українцям ще з прадавніх часів. Без добре розвиненої системи символів людське суспільство не змогло б розвиватись й передавати знання.
Трипільські малюнки й символи, орнаменти вишиванок, давньоукраїнські руни - були прообразами і попередниками лицарський та шляхетських гербів. </span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Вже перші королі антів, правителі скіфів і ґунів, а пізніше Великі князі Київські, удільні князі, вельможні господарі й пани – протягом століть використовували для скріплення наказів, листів та документів металеві печатки – булли, зразком яких стали Вавилонські, Давньогрецькі та Римські печатки. </span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">На цих королівських, князівських, панських печатках зображувались герби правлячого роду, міста, удільного князівства або держави. </span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Перші зображення тризуба, які збереглись, відносяться до періоду Трипільської культури: IV-III тис. до н. е.
Відомо, що з тих часів на теренах України тризуб був знаком родових та племінних старійшин.
Варіанти тризубів були знайдені на Подніпров'ї, Поділлі, в Ольвії (Причорномор'ї), в Криму, на території давньої Боспорської держави.</span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Пізніше тризуб використовували т.з. царські скіфи, які називали себе нащадками атлантів (антів).</span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-KB4UN82qhhI/YAxxIkO09hI/AAAAAAAACPw/M72TD95BPGM2rTMA2X0RyeobNXq61NuYQCNcBGAsYHQ/s650/tr4_3.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="486" data-original-width="650" height="478" src="https://1.bp.blogspot.com/-KB4UN82qhhI/YAxxIkO09hI/AAAAAAAACPw/M72TD95BPGM2rTMA2X0RyeobNXq61NuYQCNcBGAsYHQ/w640-h478/tr4_3.png" width="640" /></span></a></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><span style="font-family: verdana;"><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-JuydS9VCzy4/YAx8DWNPDLI/AAAAAAAACQM/4ocUvWjVAckHCDqGR7OZ2MnmzPX-d9FFgCNcBGAsYHQ/s1028/tr5_60.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1028" data-original-width="844" height="640" src="https://1.bp.blogspot.com/-JuydS9VCzy4/YAx8DWNPDLI/AAAAAAAACQM/4ocUvWjVAckHCDqGR7OZ2MnmzPX-d9FFgCNcBGAsYHQ/w526-h640/tr5_60.jpg" width="526" /></a></div><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><br /></div>Найдавніша знайдена писемна згадка про герб України датується 360-355 рр. до н.е.: Платон у своїй праці «Тімен» детально описує блакитний одяг правителів-атлантів, на якому зображений золотий тризуб.</div></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Перша літописна згадка про велико-княжі знаки Київської держави належить до часів князя Ігоря (912-945), коли при укладанні договорів з Константинополем, він мав свої власні печатки. </span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Різні варіації тризубів та двозубів були династичними гербами Великих князів Київських: Святославичів, Ярославичів та інших.
Класичним вважається знак тризуба, що карбувався на монетах князя Володимира Великого (980-1015).</span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-5pqHakmKgHQ/YAw3XUGfuJI/AAAAAAAACO0/75alxFIKWQwNDRMk_uHUt0JUbAcQ0HLkgCNcBGAsYHQ/s630/Plh5.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="630" data-original-width="618" height="400" src="https://1.bp.blogspot.com/-5pqHakmKgHQ/YAw3XUGfuJI/AAAAAAAACO0/75alxFIKWQwNDRMk_uHUt0JUbAcQ0HLkgCNcBGAsYHQ/w393-h400/Plh5.png" width="393" /></a></div>Після завоювання Києва монголо-татарами та занепаду Київської Русі, відбулось становлення Королівства Русі (Королівства України), гербом якого стає лев.</span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Наприклад на печатці короля Русі (короля України) Юрія І Львовича був зображений Св. Юрій в лицарських обладунках, на щиті якого знаходився герб Королівства Русі - Золотий Лев на синьому тлі.
Зображення лева геральдично вважається символом влади, сили, мужності та великодушності.</span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Підкова традиційно була давньоукраїнським символом лицарства. Ще за часів скіфів, антів та ґунів бути вершником, воювати на коні було привілеєм.
Шляхетний воїн, лицар не міг бути піхотинцем, він мав бойового коня та відповідну зброю.
Один з перших лицарських орденів в Европі - Орден Святого Георгія (покровителя лицарів) був заснований 1326 року королем Угорщини, титулярним Королем Галичини та Волині Карлом I Анжуйським.</span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-Mpp-j9Fyaks/YAwvehHSugI/AAAAAAAACOo/hSxO5-0aQWkx2nrBZEB_K7dfJn7Beq9EwCNcBGAsYHQ/s2048/Volodymyr.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="1271" data-original-width="2048" height="397" src="https://1.bp.blogspot.com/-Mpp-j9Fyaks/YAwvehHSugI/AAAAAAAACOo/hSxO5-0aQWkx2nrBZEB_K7dfJn7Beq9EwCNcBGAsYHQ/w640-h397/Volodymyr.jpg" width="640" /></a></div>Зображення Св. Юрія Переможця в лицарських обладунках, на коні, що списом разить змія (т.з. герб "Руська (Давньоукраїнська) Погоня") було гербом міста Володимира (столиці давнього Волинського князівства), </span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">та гербом князів Кориятовичів, що правили у Великому князівстві Подільському (Поділля, Буковина, Придністров'я, Закарпаття) у 1363-1434 рр.</span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">
А т.з. "подільський полугрошик" - монети, які карбували у Великому князівстві Подільському, на яких зображався герб князів Коріятовичів: Св. Юрій з копієм, стали першими «копійками». </span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-4B-ENDMk6bI/YAw5aWbC0UI/AAAAAAAACPA/v08JNPkcudAWU_0_g5_oJ14q4HnEN3akwCNcBGAsYHQ/s788/Plh1.png" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="788" data-original-width="684" height="320" src="https://1.bp.blogspot.com/-4B-ENDMk6bI/YAw5aWbC0UI/AAAAAAAACPA/v08JNPkcudAWU_0_g5_oJ14q4HnEN3akwCNcBGAsYHQ/s320/Plh1.png" /></span></a></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Адже лише після занепаду Подільського князівства та його входження до складу Великого князівства Литовського, Руського (Давньоукраїнського) та Жемантійського,
а також - після одруження московського князя Васілія на доньці Великого князя Литовського, Руського (Давньоукраїнського) та Жемантійського Вітовта - Юрій Змієборець (Георгій Переможець) стає гербом Московських князів та Москви, і лише після цього князь Василь починає карбувати монети з зображенням святого Юрія на коні зі списом (копьєм) — звідси й пішла сучасна назва «копійка». </span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-XepCfzXLpqA/YAw57iLpnmI/AAAAAAAACPI/hM7moQwdV3E-5LWUc9IEwiysO-rZGFOgQCNcBGAsYHQ/s1656/Plh3.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="836" data-original-width="1656" height="324" src="https://1.bp.blogspot.com/-XepCfzXLpqA/YAw57iLpnmI/AAAAAAAACPI/hM7moQwdV3E-5LWUc9IEwiysO-rZGFOgQCNcBGAsYHQ/w640-h324/Plh3.png" width="640" /></span></a></div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="qq8-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">Отже, ще одним гербом (окрім тризуба та лева) давньоукраїнських правителів часів Великого князівства Київського (Київської Русі) та часів Руського королівства (Королівства Руси-України), який пізніше став офіційним гербом Великого князівства Литовського, Руського (Давньоукраїнського) та Жемантійського - було зображення лицаря в обладунках, з мечем, щитом та на коні (т.з. герб "Погоня").
</span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">При цьому, на щиті у лицаря кожен монарх міг зображати ще й свій герб.
Наприклад на печатці Великого князя Вітовта - герб "Колюмни" (видозмінений Тризуб).</span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-Q8njTBH-V-E/YAw6iO8nRSI/AAAAAAAACPQ/TO258qQSc2gPR4nM6VWlECwwllc_pjk4ACNcBGAsYHQ/s858/wasserzeichen-projekte22.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="497" data-original-width="858" height="370" src="https://1.bp.blogspot.com/-Q8njTBH-V-E/YAw6iO8nRSI/AAAAAAAACPQ/TO258qQSc2gPR4nM6VWlECwwllc_pjk4ACNcBGAsYHQ/w640-h370/wasserzeichen-projekte22.jpg" width="640" /></span></a></div><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">Якщо герби з зображенням Св. Юрія Змієборця, Погоня (лицаря зі щитом) були привілеєм королів та князів, то зображення підкови на своїх гербах, як символ шляхетності, доблесті та лицарства став доволі поволі поширеним серед представників середньої та дрібної шляхти Великого князівства Руського (Давньоукраїнського), Речі Посполитої (Польщі, України, Литви, Білорусі) та Гетьманщини (Козацької держави). </span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">На шляхетських та козацьких гербах того часу, поруч з підковою, з'являється також й зображення жовтого (золотого) або білого (срібного) хреста.
Золотий хрест над підковою - дуже поширене поєднання в гербах української шляхти.
Це також символ доблесті й лицарської шляхетності. Однак, якщо підкова це символ бойових заслуг, то хрест - вказував на духовну й релігійну складову.
Хрест був символом захисників віри, відданих та ревносних служителів церкві й народу. Він міг зображуватись як над підковою, так і в підкові. Також зустрічають шляхетські герби з зображенням хреста над півмісяцем, що символізувало перемоги над татарами або турками.</span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">Кольори в геральдиці мають таке ж велике значення, як і символи, що зображуються на гербах.
Традиційно вважається, що жовтий (золотий) є символом достатку, могутність, справедливості, великодушність;
білий (срібний) - символ чистоти, шляхетності, щирості, невинності, чесності;
синій (блакитний) - є символом краси, <span>слави, вірності, щирості, величі;</span></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">червоний (червлений) - символізує мудрість, безстрашність, хоробрість, мужність, любов, силу.</span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">За козацьких часів малиновий — колір, що символізує могутність, хоробрість, успіх, єдність.
Темно-червоний (пурпуровий) — гідність, сила.</span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-cdq3L8cHY3Q/YAw7FfVzJFI/AAAAAAAACPY/okZnNlfpO2QNyUbQKei7LzdZna31n5rIQCNcBGAsYHQ/s1436/Kozaks_prapor_1648-1654.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: verdana;"><img border="0" data-original-height="848" data-original-width="1436" height="378" src="https://1.bp.blogspot.com/-cdq3L8cHY3Q/YAw7FfVzJFI/AAAAAAAACPY/okZnNlfpO2QNyUbQKei7LzdZna31n5rIQCNcBGAsYHQ/w640-h378/Kozaks_prapor_1648-1654.png" width="640" /></span></a></div><span style="font-family: verdana;"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="qq8-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div>В загально-европейській традиції підкова це символ успіху, вдачі, щастя. Її використовували як талісман й оберег від злих сил та вішали над входом в оселю. </span></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="5u05a-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="5u05a-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">В часи Середньовіччя існувала традиція, що представники аристократії, що вперше прибували до власника замку, дарували йому при зустрічі підкову. </span></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="ab0na-0-0"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="ab0na-0-0" style="color: #1d2129; direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="ab0na-0-0" style="color: #1d2129; direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;">Зброя - ще одна з поширених гербових фігур на лицарських та шляхетських гербах. Зображення стріли, лука, арбалета, меча, рогатини, древка, наконечника є одними з найдавніших геральдичних зображень.
Так, зображення руки з луком та стрілою (з арбалетом - </span><span style="font-family: verdana;"><span style="color: #202122; white-space: normal;">в </span><span style="color: #202122; white-space: normal;">ХVІІ</span><span style="color: #202122; white-space: normal;"> ст.</span>) є першим задокументованим зображення герба міста Києва. </span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="ab0na-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span><span style="font-family: verdana;"><span style="color: #1d2129;"><span style="white-space: pre-wrap;">В</span>ідоме також зображення герба Києва на якому Св. Юрій на коні - мечем перемагає змія. </span><br /><br /><span style="color: #1d2129;">При цьому, в гербовнику часів Речі Посполитої «Гніздо цноти» Бартоломія Папроцького, 1578 року записано: «Місто Київ носить герб Святого Юрія від давніх князів руських наданий».</span></span></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="ab0na-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span><span style="font-family: verdana;"><span style="color: #1d2129;"><br /></span></span></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="ab0na-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span><span style="font-family: verdana;"><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://1.bp.blogspot.com/-FVlPMwVZMMg/YAxEFY-83NI/AAAAAAAACPk/XGho8Pxo32cf48G2ByjNiFNRcpRTsdESQCNcBGAsYHQ/s1756/ts14.png" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="680" data-original-width="1756" height="248" src="https://1.bp.blogspot.com/-FVlPMwVZMMg/YAxEFY-83NI/AAAAAAAACPk/XGho8Pxo32cf48G2ByjNiFNRcpRTsdESQCNcBGAsYHQ/w640-h248/ts14.png" width="640" /></a></div><br /><span style="color: #1d2129;"><br /></span></span></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="ab0na-0-0" style="color: #1d2129; direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="37q2e-0-0" style="color: #1d2129; white-space: pre-wrap;"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">Символіка стріли - це сонячний символ, промінь, політ, воля, мужність, цілеспрямованість, дія.
Стріла з луком або випущена стріла - невідворотність, доля, рішучість. </span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">Меч є символом захисника, воїна, участі в битвах. Вогняний меч може бути символом не лише військової, але й духовної зброї, символом світла й божественних сил.
Традиції Східної Римської імперії (Візантії), які також мали вплив на геральдику Великого князівства Київського (Київської Русі), призвели до запозичення </span><span style="font-family: verdana;">Ольговичами - </span><span style="font-family: verdana;">князями Чернігівського князівства, Мономаховичами, Перемишльським князівством двоголового орла, як свого герба.</span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">
Двоголовий орел був гербом також й Великого князя Київського (1201-1204) Романа Великого Мстиславича, який титулувався ще й як "Володар всієї Русі", а в<span color="rgba(0, 0, 0, 0.87)" style="white-space: normal;"> европейських джерелах як "rex Ruthenorum" (король русинів) чи "Rex Russiae" (король Русі).</span>
Відомі також зображення орла з мечем в лапах, а також з хрестом, списом або скіпетром, що було символом державної влади.
Герб Палеологів (імператорів Східної Римської імперії) зображувався в різних варіантах, як герб українських князів, що брали собі в дружини константинопольських принцес, та удільних руських (давньоукраїнських) князівств, якими правили вони або їх нащадки;
й лише пізніше, після занепаду Київської Русі, двоголовий орел став гербом Золотої орди та Московського царства. </span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">В часи Запорозької Січі та Гетьманщини, на шляхетських гербах з'являється зображення т.з. Козацького хреста.
Козацький хрест — символ звитяги, вічності, духовності, святості. Вказує на славні традиції та козацьке походження його власника. </span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">На велико-княжих, королівських, а пізніше на шляхетських гербах могла зображатись корона.
Корона — символ могутності, влади, стійкості, величі й слави.
На шляхетських гербах корона символізувала, те що цей герб був наданий монархом його власнику за особливі заслуги та звитягу.
Вона свідчила про те, що пан знаходиться під покровительством короля та говорила про доблесть і чесноти князя або шляхтича.</span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">Багато давніх українських шляхетських гербів виконані у жовто-блакитній кольоровій палітрі. Ці національні кольори уособлюють гармонію, щирість, природне багатство, працьовитість, </span><span style="font-family: verdana;">щедрість і достаток.</span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="37q2e-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: verdana;">Звісно, слід мати на увазі, що протягом всієї історії існування символіки та герботворення, значення окремих знаків і символів могли змінюватись, трансформуватися й набувати нових значень. </span></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="31h3g-0-0" style="color: #1d2129; font-family: Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap;"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="31h3g-0-0" style="direction: ltr; font-family: inherit; position: relative;"><br /></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="ate63-0-0" style="color: #1d2129; font-family: Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap;"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="ate63-0-0" style="direction: ltr; font-family: inherit; position: relative;"><br /></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0" style="color: #1d2129; font-family: Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap;"><b><i>Теми:
* Символіка українських князівських та шляхетських гербів.
* Підкова, хрест, стріла, корона, тризуб, Св. Юрій (Георгій) Переможець, двоголовий орел - на гербах князів та шляхетських гербах Великого князівства Київського (Київської Русі), королівства Русі, Великого князівства Руського, Гетьманщини. </i></b></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0" style="color: #1d2129; font-family: Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap;"><b><i>* Св. Юрій Змієборець (Св. Георгій) на гербах Великих князів Київських, гербах королів Русі (королів України), Великих князів Руських та князів Подільських.
* Герб "Погоня" - як герб Королівства Русі (Королівства України) та Великого князівства Руського.</i></b></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0" style="color: #1d2129; font-family: Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap;"><b><i><br /></i></b></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0" style="color: #1d2129; font-family: Helvetica, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap;"><br /></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0"><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0" style="white-space: pre-wrap;"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="font-family: helvetica;"><b style="white-space: normal;">Читайте також:</b><br style="white-space: normal;" /></span><div style="white-space: normal;"><i><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; white-space: normal;"><span face="verdana, sans-serif" style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html" style="background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)</a></b></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></i></div><div style="white-space: normal;"><span face="verdana, sans-serif"><i><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0" style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b>* <a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span>Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)</span></a></b></span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></i></span></div><div style="white-space: normal;"><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b><i><span><span face="verdana, sans-serif"><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;">
</span></span></span></span></span></span></span></span></span></span></i></b></span><b><i><span style="text-indent: -15px;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="white-space: pre-wrap;">* </span></span></span></span></span></span></span></span><a href="https://berest.blogspot.com/2020/02/blog-post_2.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span face="verdana, sans-serif" style="font-size: small;"><span>Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українс</span>ьке)</span></a></i></b></div></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b><i><br /></i></b></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="21vh7-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><h3 class="post-title" style="line-height: 1.4em; margin: 0.25em 0px 0px; padding: 0px 0px 4px; white-space: normal;"><a href="http://berest.blogspot.com/2020/05/blog-post.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: block; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank"><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet; font-size: small;"><i>Українські королівські та шляхетські титули</i></span></a></h3></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="7v60m-0-0"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><br /></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><div style="white-space: normal;"><span style="font-family: helvetica;"><b>Детальніше про історію розвитку української геральдики можна прочитати тут:</b></span></div><div style="white-space: normal;"><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #2b00fe; display: inline !important; font-family: trebuchet; font-size: small; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;"><i style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline !important; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;"><b><span><i><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;"><br /></span></span></span></span></span></span></i></span></b></i></span></div></div></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0"><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="7v60m-0-0"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><div style="text-align: left; white-space: normal;"><span style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; color: #2b00fe; display: inline !important; font-family: trebuchet; font-size: small; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;"><i style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline !important; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;"><b><span><i><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">* </span></span></span></span></span></span></i></span></b><b><a href="http://berest.blogspot.com/2018/07/1380.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; background: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif") left 0.15em no-repeat; display: inline !important; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські шляхетські герби в Гербовнику Беленвіль (1380)</a></b></i></span></div></div></div></div><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="21vh7-0-0"><div data-block="true" data-editor="8oqrn" data-offset-key="7v60m-0-0"><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative; white-space: pre-wrap;"><div style="white-space: normal;"><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b><i><br /></i><span><i><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">* </span></span></span></span></span></span><a href="https://berest.blogspot.com/2018/06/blog-post_28.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Герби української шляхти в Гербовнику Гелре</a><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;"><br /></span></span></span></span></span></span><br />* <a href="https://berest.blogspot.com/2017/10/xiv.html" style="background-attachment: initial; background-clip: initial; background-image: url("https://resources.blogblog.com/blogblog/data/harbor/icon_lighthouse.gif"); background-origin: initial; background-position: 0% 0.15em; background-repeat: no-repeat; background-size: initial; display: inline; padding-left: 20px; text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські державні герби в Цюрихському гербовнику XIV ст.</a></i></span></b></span></div><div style="white-space: normal;"><span><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;"><i><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b><br /></b></span></i></span></span></span></span></span></span></span></div><div style="white-space: normal;"><span><i><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">* </span></span></span></span></span></span><span style="white-space: pre-wrap;"><a href="https://berest.blogspot.com/2017/08/blog-post.html" style="text-decoration-line: none;" target="_blank">Українські герби в перших европейських гербовниках ХІІІ ст.</a>
</span><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-align: justify; text-indent: 0px; white-space: pre-wrap;">
* </span><a href="https://berest.blogspot.com/2017/08/v-v.html" style="text-decoration-line: none;" target="_blank">Синьо-жовтий прапор в европейських гербовниках ХІV-ХV ст</a></span></span></span></span></span></b></span></i></span></div><div style="white-space: normal;"><span><i><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><br /></span></span></span></span></b></span></i></span></div><span style="white-space: normal;"><span><i><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px;">* </span><span style="text-indent: -15px;"><u><a href="http://berest.blogspot.com/2017/02/xiii.html" style="text-decoration-line: none;" target="_blank">Перші згадки про Тризуб в європейських гербовниках.ХІV.-ХV ст.</a>
</u></span></span></span></span></span><span style="white-space: pre-wrap;">
</span><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px; white-space: normal;">* <a href="http://berest.blogspot.com/2013/02/blog-post_4.html" style="text-decoration-line: none;" target="_blank">Герби української шляхти</a>.</span></span></span></span></span></b></span></i></span></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><div style="text-align: justify; text-indent: -15px;"><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b><i><br /></i></b></span></div><span style="white-space: normal;"><span><i><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-indent: 0px;"><span style="text-indent: -15px;">* <a href="http://berest.blogspot.com/2012/08/blog-post_23.html" style="text-decoration-line: none;" target="_blank">Синьо-жовтий прапор у слов'янських народів</a>.</span></span></span></span></span></span></span></b></span></i></span></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="white-space: normal;"><span><i><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-indent: 0px;"><span style="text-indent: -15px;"><br /></span></span></span></span></span></span></span></b></span></i></span></span></div><div class="_1mf _1mj" data-offset-key="7v60m-0-0" style="direction: ltr; position: relative;"><span style="white-space: normal;"><span><i><span style="color: #2b00fe; font-family: trebuchet;"><b><span style="white-space: pre-wrap;"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span data-offset-key="11cbo-0-0"><span style="text-align: justify; text-indent: -15px; white-space: normal;"><span style="text-indent: 0px;"><span style="text-indent: -15px;"><br /></span></span></span></span></span></span></span></b></span></i></span></span></div></div></div>Beresthttp://www.blogger.com/profile/04424912037667910210noreply@blogger.com0