Tuesday, 13 June 2017

Ода до Радості

"Ode an die Freude" Фрідріх фон Шиллер
Переклад українською: Павло Берест

Радість, ясна іскро Божа,
Ти ведеш в Елізіум!
На Небесну зірку схожа,
Освяти Наш Соціум.

Твоя Магія чарівна
Об’єднає всіх Людей,
Всі Шляхетні, Вільні, Рівні
Під крилом Твоїх Ідей.

Хор
Обійміться, Мільйони!
Огорніть Добром весь Світ!
Браття, в Небі нам творить
Люблячий Отець закони!

Кого Доля наділила
Другом вірним; хто сам Друг,
Кого Жінка полюбила,
Всяк хай йде до Нас у круг.

Так, той, хто живе з Душею:
Тому рада вся Земля!
В кого ж серденько з іржею:
Ґурт не твій, йди звідсіля!
 
Хор
Небагатий чи в короні
Всяк Симпатію шануй!
До Зірок з нею прямуй,
Де Непізнаний на троні.

Радість живить всі Створіння:
Від Природи цей Нектар;
І Добро, і зло людині:
ЇЇ справедливий Дар.

Поцілунки, вина сладість,
Друг, що з нами до кінця;
І хробак пізнає Радість,
Й Херувим біля Отця.

Хор
Ви вклонилися, Мільйони?
Чи відчули Бога, Світ?
Що над зорями Творить
Досконалі нам закони.







Monday, 27 February 2017

Перші згадки українських гербів в Европейських Гербовниках XIII ст.

Перші згадки про Тризуб в європейських гербовниках датується серединою XIII століття.

Перші європейські гербовники, що збереглись до наших часів, створювались з XIII ст.
Гербовник - це книга з малюнками або описом гербів. У західноєвропейській термінології, в залежності від виду гербовника вони називались: Аrmorial, Wappenbuch, Stemmario, або "гербовими свитками" (Roll of arms, Rôle d’armes, Wappenrolle)


На початку XIII століття  гербовники являли собою не реєстр малюнків, а описи так званих блазонів (зображення на щитах герба). Крім того, до середини XIII ст. значна частина ранніх гербовників існували не як окремі книги, а як вкраплення в літературні, історичні та релігійні твори. Тому сучасні дослідники черпають відомості про герби того часу не з зображень, і навіть не з їх описів гербів, а з інкорпорованих в оповіді та сказання уривків.

Rutheni Regis

Така ситуація була найбільш поширена в XII-XIII ст., але продовжувала існувати в художніх, генеалогічних, хронікальних текстах і в XIV-XV ст., вже поряд з «класичними» гербовниками.
На жаль не тільки українських гербовників того часу, але й іншої літератури, в якій би описувались державні або шляхетські символи України-Руси не збереглось.
Тому письмові відомості про українські герби доводиться знаходити в поодиноких уривках західноевропейських творів.

Найдавнішим відомим джерелом европейського походження, яке подає відомості з української державної геральдики, є німецька латиномовна геральдична поема „Clipearium Teutonicorum”, що була написана Конрадом фон Муре приблизно в 1260–1264 рр.

Поема розпочинається з опису гербів найбільших державних утворень тогочасної Європи, в тому числі й герба Руського королівства, який мав вигляд "червоного повстяного капелюха на срібному щиті". "Pileus in niveo clipeo rubet estque Rutheni Regis,
gens cuius procul est a littore Reni". 
Тут слід підкреслити, що назва "Короліство Русі" (Regnum Rutheni), відносно українських земель, виникла після того, як Папи Римські коронували спочатку Великих Князів Київських Ізяслава Ярославича (сина Ярослава Мудрого) та його сина Ярополка Ізяславича, а пізніше Великого князя Київського та Галицького Данила Романовича та його нащадків на Королів Русі. Саме Королівством Русі називалась тодішня українська держава в усіх міжнародних документах. Назва "Галицько-Волинське князівство" є штучним й виникло спочатку в імперській російській, а потім залишилось в радянській історіографії.
Повертаючись до опису руського (давньоукраїнського) герба, що містяться в поемі „Clipearium Teutonicorum”, то сучасні дослідники довели, що тут має місце помилковий опис Тризуба, як головного убору. Всі Великі князі Київські, починаючи з Святослава й Володимира, а пізніше всі Королі Русі з династії Романовичів використовували як герб той чи інший варіант Тризуба. При цьому їх варіації та виконання були досить різноманітними. Відомий опис печатки Короля Русі та Великого князя Київського Льва І Даниловича, яка в усіх геральничних описах XІV–XVII ст. незмінно фігурує під назвою “Zub” (“pieczęci z zubem”, “signum ad modum dentis”, “sigillum dentale”). Археологічні знахідки князівських та королівських печаток також вказують на побутування на теренах Київської Русі тризубоподібних знаків в різних формах.
Власне, подібний спрощений опис державного символу українських князів та королів ми й зустрічаємо в строках поеми „Clipearium Teutonicorum”. А контури пізніших зображень в европейських гербовниках руських (давньоукраїнських) державних гербів це лише підтверджують. Тому цілком очевидно, що нехарактерний для Західної Европи геральдичний символ (Тризуб) був описаний саме як зображення своєрідного головного убору.

Джерело: Олег Однороженко. „CLIPEARIUM TEUTONICORUM” І „ZÜRICHER WAPPENROLLE” ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ГЕРАЛЬДИКИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІІІ – ПОЧАТКУ ХІV ст.


Читайте також: 

    Monday, 14 November 2016

    Герб Гориці й Градішки з Галицьким левом та в синьо-жовтих кольорах

    Хорвати близькі українцям не лише за мовою й традиціями, але й історично, за походженням, а також за геральдикою. Давні легенди кажуть про князя Самослава, котрий об’єднав народи Центральноєвропейської рівнини, в т. ч. й Верхнього Подністров’я та Карпат, в одну з найбільших держав тодішнього світу — Велику Хорватію. Також відомо про могутню державу "Білих Хорватів", що знаходилась на теренах Західної України. Давня назва тих народів: хорвати, карпати, карпи. Саме племена "карпів" авторитетний давньоримський історик Птоломей розміщує у своїй «Географії» у районі Карпатських гір. Цікаво, що він називає їх не лише карпами, а й оросами чи росами. Це дозволяє припустити, карпи були одним з племен давноруської (давноукраїнської) народності.

    На користь цього чітко вказуж Велесова книга: «Літ за 1500 до Діра дійшли наші прадіди до гір Карпатських і там оселилися. Тоді йменувався наш рід карпенами». Пізніше частина цих племен, які потім стали називати "хорвати" розширили свої володіння з навколокарпатських теренів аж на Балкани й до Італії. Відомо що карпи (карпати, хорвати) були доволі войовничим племенем, тому з середини III ст. римляни мали неабиякий клопіт із ними. Причому наші пращури не тільки успішно протистояли. У боротьбі з Римом лише формувалися початки карпатів-хорватів як одного з давньоукраїнських племінніх союзів. Після гунської навали із середовища карпів виокремився знаменитий князь Отко, котрого латиномовні хроністи йменують Одонацер і котрий правив Римською імперією у 479-493 рр. В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького від 1648 року згадується про "предків наших русів з Ругії, якими за предводительством короля їх Одонацера року по Рождестві Господнім 470 Рим був узятий і 14 літ овладаємий". Після смерті Хмельницького в 1657 році генеральний писар Запорізького війська Самійло Зорка над труною померлого виголосив промову: "Милий вождю! Древній руський Одонацер". Розпочату ж Отком справу довершив так само хорватський володар Самослав — 623 року він об’єднав навколо карпів усі слов’янські племена й розбив аварів. Саме державу Самослава авторитетний дослідник Костянтин Багрянородний назвав Великою Хорватією. І саме представники цього могутнього союзу, що у VII ст. займав величезну територію Центральної та Східної Європи, колонізували Балкани. Археологів вражає дивовижна ідентичність пам’яток матеріальної культури VII-IХ ст. на всьому величезному просторі від Влтави до Дніпра і від Дунаю до середньої течії Вісли. І то недарма. Адже, крім Київської Русі, існували й Наддунайська, Краківська, Угорська, Моравська, Сілезька, Полабська Русі, яку тоді й називали Велика Хорватія. Сучасний герб Гориці й Градішки - прикордонних земель, які раніше належали Хорватії, а зараз знаходяться в складі Італії також підтверджують історичний зв'язок України й Хорватії. На гербі хорватських Гориці й Градішки зображені Галицький Лев та синьо-жовтий прапор. Про історичну спільність хорватів й українців кажуть також мовні дослідження: Історія походження української мови.

    Friday, 14 October 2016

    Житомирська унія 1715 року

    Житомирська унія 1715 року маловідома, але цікава сторінка української церковної історії.
    Саме після цієї унії почалась розбудовуватись сучасно Українська греко-католицька церква.
    Після Берестейської унії 1596 року в Україні розпочалось протистояння між православними (яких всіляко підтримувала та підштовхувала до протистояння Москва) та уніатами, що задекларували єдність з Римом.
    Після смерті Богдана Хмельницького та розділу України на Правобережну й Лівобережну, московські війська, на зайнятій території, розпочались утиски уніатів. Ще у 1656 р. московські посли на переговорах з поляками зазначали: «Унія повинна бути скрізь і в найкоротшім часі винищена без ніякого огляду на грамоти й привілеї, що їх давали уніатам королі». Царський уряд силою ліквідував унію на Лівобережжі, щойно ця частина України увійшла до складу Московії. Активно знищував унійну церкву й Петро I, який, після поразки Івана Мазепи підпорядкував собі Гетьманщину. Проте залишалась велика частина тих православних (правобережних), які були у складі Речі Посполитої, і не захотіли підпорядковуватися Московській церкві, після того як Київська митрополія була насильно відірвана від Константинополя. Тому православні ієрархії на руських (українських) теренах Польщі визнали унію. Тобто підпорядкувалися Папі Римському, зберігши свій православний церковний обряд. Цей процес почався наприкінці ХVII ст., а за короткий час в унії з Римом вже були Перемишльська, Львівська, Луцька єпархії, а також Львівське братство. Як пише Наталя Яковенко, «враховуючи сумний досвід Берестейського собору, ієрархи цього разу дуже дипломатично, майже без ексцесів, зуміли навернути до унії величезні, традиційно православні українські терени. Сформованій тоді Київській унійній митрополії було підпорядковано вісім єпархій України та Білорусі. Резиденція унійного митрополита була спочатку у Вільно, а з середини ХVIII ст. — у Радомишлі на Житомирщині. На ті часи це була велика церква — 9,5 тис. парафій, 4,5 млн. мирян». Отже, Житомирська унія відбулася невдовзі після Батуринського погрому, програної Полтавської битви 1709 року та смерті гетьмана Івана Мазепи. 
    Унійна Церква в мирний спосіб розповсюдилась на все Правобережжя: Канів, Черкаси, Чигирин. На теренах сучасної Одеської, Кіровоградської, Миколаївської, Вінницької, Київської, Черкаської, Житомирської областей більшість православних єпархій визнали верховенство Папи Римського, зберігши свою традицію.

    На відміну від Берестейської унії 1596 р., Житомирська унія 1715 р. поширилася практично на всю територію України на правому березі Дніпра, без спротиву та цілком добровільно, як з боку священників, так і з боку вірян.

    Столицею тодішньої Української Греко-Католицької церкву стало місто Радомишль.  Греко-католицькі священики і ченці зводили тут храми і монастирі.

    Тодішня єпархіальна структура УГКЦ на Правобережній України налічувала десятки деканатів з кількістю парафій, число яких доходило до двох тисяч.

    У пом'яниках деяких храмів на території Києво-Печерської лаври ми знаходимо численні записи про те, що на прощу до Лаври масово приходили українці-уніати.

    Тодішнім предстоятелем УГКЦ був митрополит Київський та Галицький Лев Кишка. Саме завдяки його зусиллям у Житомирі українське духовенство з Правобережної України проголосило унію з Римом 1715 року й визнали унійного митрополита своїм пастирем. Митрополит Лев Кишка, був не лише творцем Житомирської унії, але й доклав багато зусиль, аби на Правобережжі постала велика і добре організована структура УГКЦ, яка охоплювала терени від берегів Дністра до берегів Дніпра, на півночі сягаючи околиць Києва й Вишгорода.

    Проте, використовуючи невдоволення селян гнітом польських панів, російський уряд фактично підтримав матеріально й організаційно повстання народних мас, яке увійшло в історію як Коліївщина.

    Обманувши ватажків Коліївщини й схопивши їх, Російська імперія окуповує Правобережну Україну, й наприкінці XVIII століття знищує УГКЦ, насильно приєднавши всі унійні парафії до московського православ'я.

    Saturday, 4 June 2016

    Празька декларація Европейських консерваторів й реформістів

    Празька декларація Европейських консерваторів і реформістів.
    The Prague Declaration - Principles of the European Conservatives and Reformists Group.

    Прага, 2009 р. 



    Усвідомлюючи нагальну потребу реформування ЕС на основі еврореалізму, відкритості, підзвітності та демократії, коли поважають суверенітет наших народів і концентрується на відновленні економіки, зростанні й конкурентоспроможності, Европейські консерватори й реформісти проголошують наступні принципи:

    - Ми підтримуємо вільне підприємництво, вільну й чесну торгівлю і конкуренцію, мінімальне регулювання, зниження оподаткування й мінімалізацію державного втручання в якості кінцевих чинників для індивідуальної свободи, особистого і національного процвітання.

    - Ми виступаємо за свободу особистості, більшу особисту відповідальність і більшу демократичну підзвітність.

    - Сталі, екологічно чисті джерела енергії з акцентом на енергетичну безпеку.

    - Важливість сім'ї як основи суспільства.

    - Суверенну інтеграція національних держав, опозицію до федералізації ЕС й посилену повагу до істинної субсидіарності.

    - Першочергове значення для трансатлантичної безпеки є співпраця з НАТО, а також підтримка молодих демократій по всій Європі.

    - Ефективний контроль над міграцією та припинення зловживання процедурами надання притулку.

    - Ефективні та сучасні суспільні послуги і чутливість до потреб сільських і міських громад.

    - Виступаєм за припинення надмірної бюрократії та є прихильниками до більшої прозорості й непідкупності в установах ЄС та ефективне використання фондів ЄС.

    - Повага і справедливе ставлення для всіх країн ЕС, нових і старих, великих і маленьких.


    Довідка:
    Празька декларація принципів - документ, що містить основоположні принципи Європейських консерваторів і реформістів в Європейському парламенті. Документ був підписаний 2009 року в Празі представниками Консервативною партією Великобританії, Чеською Громадянською демократичною партією, польською Право і Справедливость та іншими партіями, що входять до AECR.



    Неофіційний переклад Pavlo Berest (c)
    оригінал тесту: http://ecrgroup.eu/policy/the-prague-declaration/


    Sunday, 29 March 2015

    15 цитат Лі Куан Ю

    Батько-засновник сучасного Сінгапуру, Лі Куан Ю - людина, яка перетворила маленьку точку на мапі планети в процвітаючу країну світового значення.

    Він був першим прем'єр-міністром Сінгапуру, саме завдяки йому країна третього світу, одна з найбідніших й корумпованих, яка не має ніяких природних ресурсів та розвалювалась на частини політичними й національними розбіжностями, перетворилася на успішну і розвинену державу.

    Він став першим прем'єр-міністром після здобуття незалежності Сінгапуру в 1959 році й перебував при владі протягом 31 року.

    Видатний мислитель й видатний лідер, він вважався одним з найвпливовіших людей Азії.
    22 березня 2015  у віці 91 рік автор сінгапурського економічного дива Лі Куан Ю помер.
    Ось лише декілька з відомих висловлювань, цитати Лі Куан Ю в різні часи його кар'єри.

    ***
    В історії розвитку людства індустріальне суспільство поступається місцем суспільству, що засноване на знаннях. Нова лінія поділу пройде в усьому світі між тими, хто володіє знаннями, і тими, у кого їх немає. Ми повинні вчитися і стати частиною світу, заснованого на знаннях.

    ***
    Люди, позбавлені неприборканого бійцівського духу, нехай краще залишаються вдома і в'яжуть шкарпетки. 
    Робота політика - не для слабаків. Для неї потрібні твердість й впевненість.

    ***
    Я завжди намагався бути коректним, але не політкоректним.

    ***
    Вищу освіту випускникам наших шкіл буде краще отримувати не в кітайскомовних університетах, тому що їх майбутнє залежить від рівня володіння мовою, на якій будуть написані самі передові книги, а вони будуть написані англійською. 
    Англійська як робоча мова дозволив нам уникнути конфліктів між різними національностями і створив для нас конкурентні переваги, тому що англійська стала міжнародною мовою бізнесу, дипломатії, науки й техніки. 
    Без англійської в Сингапур НЕ пришили б транснаціональні корпорації і більше 200 кращих банків світу. Без англійської наші люди не були б здатні так швидко опановувати комп'ютерні навички, інтернет і багато чого іншого.

    ***
    Щоб розуміти сьогодення і не боятися майбутнього, людина повинна знати минуле, історію свого народу.
    Важливо не тільки бути в курсі того, що відбувається, а й розуміти, чому це відбувається саме так, а не інакше. Це справедливо як для окремих особистостей, так і для нації в цілому.
    Особистий досвід людини визначає, що їй подобається, а що ні, чого він чекає з радістю, а чого боїться.
    Точно так живе й нація: важлива її колективна пам'ять, отримані спільно уроки від подій в минулому, які приводили її до успіху або провалу. І якщо якісь епізоди нагадують пройдені уроки, нація також з нетерпінням чекає їх або страшиться їх розвитку.

    ***
    Мені не потрібне аморфне, інертне суспільство, готове підтакнути кожному моєму слову. Таке суспільство бездушне й мляве. 
    Я хочу, щоб ви почали думати, а не просто викрикувати застарілі гасла. Почніть думати.

    ***
    Якщо ти повірив в демократію, твоя віра повинна бути безумовною. 
    Якщо ти віриш, що людина має бути вільною, то надай їй свободу зібрань, свободу слова, свободу публікацій...

    ***
    Мене часто звинувачують у тому, що я втручаюся в приватне життя громадян. Але якби я не робив цього, ми б не досягли того, чого ми змогли досягли на сьогоднішній день. 
    І я кажу це прямо: на жаль, що ми не досягли б такого економічного прогресу, якби я не втручався в особисті справи. Хто ваш сусід, як ви живете, чому ви галасуєте, як ви плюєте і якою мовою ви говорите - ми вирішуємо, що правильно. І неважливо, що думають люди.

    ***
    Одною з передумов чесної влади є те, що кандидати не повинні мати потребу у величезних грошах для [проведення] виборчої кампанії, інакше це запускає механізм корупції. Прокляттям більшості країн Азії стала занадто висока вартість виборів. Витративши величезні гроші на те, щоб їх обрали, переможці змушені якось компенсувати витрати, а також накопичити кошти на наступні вибори. Потім ця система починає працювати як вічний двигун.

    ***
    Навіть ті невеликі повноваження, які отримують люди, перебуваючи на держслужбі, якщо вони нездатні прожити на свою зарплату, по суті є запрошенням до зловживання владою й коруп

    ***

    Якщо ми не будемо платити людям, у яких є відповідний інтелект і моральні якості для посади міністра, то як ми можемо очікувати від них, що вони довго пробудуть на посаді, де вони заробляють лише маленьку частку того, що могли б заробити в приватному секторі?
    Міністри і чиновники, яким мало платили, вже зруйнували не один азійський уряд.

    ***
    Приступати до роботи, задекларувавши високі моральні стандарти, тверді переконання і рішуче бажання подолати корупцію - нескладно.
    Складно жити згідно з цими принципами, а можливо це, лише коли у країни є лідери сильні і розсудливі до такої міри, щоб карати всіх порушників без винятку.

    ***
    Якщо чоловік з вищою освітою не хоче одружуватися на жінці з вищою освітою, то я можу сказати йому, що він бовдур, дурень.
    Якщо ти одружишся на жінці без вищої освіти, то тебе чекають проблеми: одні діти будуть розумними, інші - не дуже.. Ти будеш рвати волосся на голові .

    ***
    Зрештою найважливіше для мене - це людські стосунки. При постійній підтримці моєї дружини і друзів я жив повним життям. Саме дружні стосунки, які я встановив, і сімейні зв'язки, які я виплекав, дають мені відчуття задоволення життям, яке я прожив, і саме вони зробили мене тією людиною, якою я є зараз.

    ***
    Я жив досить довго і знаю, що тебе можуть ідеалізувати за життя і таврувати після смерті.



    Wednesday, 18 March 2015

    Як Московія Кримський мир 1856 р. порушувала

    Кримська війна (1853—1856) залишається одним з незаслужено маловивчених українськими істориками епізодів. Хоча під час цієї війни вирішувалась доля не лише України, але й більшості країн Східної та Південної Европи.


    18 (30 за н.ст.) березня 1856 року було підписано Паризький мирний договір за результатами Кримської війни 1853—1856 рр. Однак, більшість пунктів цією угоди були Росією дуже швидко порушені, або й ніколи не виконані.

    Кримська війна увійшла в історію як найбільш масштабний і кривавий воєнний конфлікт у Європі в період між Наполеонівськими війнами і Першою світовою війною 1914—1918 років. Це була війна за домінування у Європі, на Кавказі, в Передній і Малій Азії й на Близькому Сході, яку вели, з одного боку, коаліція у складі Великобританії, Франції, Туреччини і Сардинії а, з іншого — Російська імперія.

    Ця війна середини ХІХ ст. була не тільки військовим конфліктом Російської імперії проти коаліції держав у складі Великої Британії, Франції, Османської імперії та Сардинського королівства за панування в Східній Европі, на Балканах і Близькому Сході, а й цивілізаційним конфліктом двох світів.
    Однак, в українських підручниках історії та наукових працях й досі ця війна висвітлюється з точки зору радянсько-російської історіографії.

    Багато українських діячів того часу, як в Російській, так і Австро-Угорській імперії розглядали цю війну, як можливість визволення Україні з-під імперського гніту Московії.
    Так нащадок гетьмана Івана Брюховецького, український політичний діяч Михайло Чайковський добився від Туреччини дозволу на формування козацького загону для визволення України. 

    У жовтні 1853 року Михайло Чайковський домігся створення регулярних козацьких підрозділів у Турецькому війську. 23 січня 1854 року козаки склали присягу. З Константинополя їм привезли знамена й хоругви Запорозької Січі, а Садик-Паша (ім'я Михайла Чайковського в Туреччині) отримав від султана титул «міріан-паша» (кошовий отаман).

    У лютому військо Садик-Паші ввійшло в Бухарест, а сам він став губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли позиції на річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Та уряд Австрії почав тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. На жаль, через недалекоглядну політику союзників Османської імперії, українські військові частини так і не прийняли активної участі в військових діях проти Московії.
    Проте Михайло Чайковський продовжував активно працювати задля визволення України від російської імперської окупації. Зокрема, ним був написаний лист до Кубанських козаків, в якому він писав:
    "До Панів Отаманів, Полковників, Сотників, Старшин и Панів Молодців Козацького Чорноморского Народу.
    В ім'я Святого Бога — в ім'я вільності та Свободи — в Ім'я Слави Козацької...
    ... Увесь світ Французи, Італійці, Німці, Слов'яни, всі Народи Заходу, стали вільними та незалежними так як Син Божий Ісус Христос сказав. Прийде моє Панство в прийшло. Бусурман Царгородський дає волю та свободу народам свого Царства. Тільки єдиний Московський Цар, пів Німця пів Татарина, хоче над рабами панувати і Християнські народи у Сибір гнати, батогом володіти. Не вами, не нами того Антихриста підтримувати....
    ... Ну те Панове Молодці на коні та швидко і жваво, як поб'ємо Москаля, хто схоче над Дніпром жити, дістане і землю і все що треба. Хто схоче над Кубань вертатися, то й так зробить, а й там і там буде вільний та незалежний, Пан для себе і Пан у себе..."

    Є історичні свідчення, про те, що на Полтавщині, Причорномор'ї та інших регіонах України формувались "козацькі загони", які готові були виступити на боці союзників проти Російської імперії, в разі активної участі підрозділів українських козаків з-за Дунаю у війні. Проте, рішення союзників не дозволила Туреччині застосувати українських козаків в бойових діях на території України.

    Хоча за підсумками Кримської війни Росія й зазнала нищівної поразки, проте европейські країни, через внутрішні чвари,  не змогли скористатись з цієї перемоги.

    Поразка Росії у війні призвела до серйозного обмеження її прав й інтересів. Чорне море оголошувалося нейтральним із забороною Росії мати там власний флот й арсенали. Проголошувалась свобода плавання по Дунаю під контролем міжнародних комісій. Росія відмовлялася від протекторату над Валахією, Молдовою та Сербією
    Водночас територіальні втрати Росії були мінімальні: вона передавала Молдові гирло Дунаю та частина Південної Бессарабії й таким чином, вона перестала безпосередньо межувати з Туреччиною в Європі. Також Росія повертала Туреччині Карс в обмін на Севастополь та інші кримські міста, зайняті союзниками. 

    До договору додавалися також три конвенції. Одна з них встановлювала число легких військових суден Росії та Туреччини на Чорному морі для вартової служби, а друга зобов’язувала Росію не споруджувати військових укріплень на Аландських островах у Балтійському морі.

    Проте дуже скоро, вміло використовуючи сепаратні дипломатичні перемовини й підкуп, Московія почала порушувати підписану угоду. В 1859—1862 роках Молдова й Валахія, за підтримки Росії та Франції, об’єдналися в одну державу. Це було першим відхиленням від умов миру, проте не викликало активних заперечень европейських держав.

    У 1870—1871 роках Росія відмовилася визнавати статті договору, які забороняли їй мати на Чорному морі військовий флот і арсенали й почала будувати новий флот. Західні держави мовчки проковтнули й це порушення та змушені були визнати нове фактичне положення речей.
    Після цього Російська імперія починає нову російсько-турецьку війну 1877—1878 років. Розхитавши ситуацію на Балканах та заручившись підтримкою Румунії Московія напала на Туреччину.  Російські війська готові були взяти штурмом Істамбул, проте позиція, зайнята Великою Британією та Австро-Угорщиною в останній момент, та введення англійської ескадри у Мармурове море змусили царський уряд утриматися від окупації Константинополя.

    19 лютого (3 березня) був підписаний вигідний для Росії Сан-Стефанський мирний договір 1878.

    Tuesday, 2 December 2014

    Давня Україна і Перська імперія

    Прадавня Україна, виявляється, була частиною потужної імперії, яка разом із її адміністративним устроєм, законодавством, релігією та етичними пошуками вважається родоначальницею цивілізації в сучасній західній ойкумені.
    На рельєфах фасадів поховань царів Ахаменідів давні перси постійно вказували нашу Скіфію - Північне Причорномор'я  як свою 24-у сатрапію: Saka paradriya "Саки заморяни". В Україні є бюагато схожих прізвищ та географічних назв у доказових топонімічних оточеннях. В Керчі знайдено багато перських циліндричних печаток, а отже у скіфському Пантикапеї дійсно могла бути канцелярія сатрапа (намісника) перського царя.
    З пізніших давньомакедонських та давньогрецьких джерел видно, що грецькі колоністи на наших берегах дійсно відвойовували свій вплив у перської армії та адміністративного апарату. Геродот та давні греки називали скіфами власне західних, чорноморських саків. Самі себе ці племена звали Σκóλοτοι "сколоти". А духовний вплив давньоперської релігії відслідковується науковцями в Білобожниці, Білій Церкві та Зарваниці аж до часів середньовіччя.

    Поширивши свій вплив на давньоукраїнські терени, у Скіфії перський цар Дарій створив, як на свій час, ефективну політичну систему. На чолі кожної сатрапії (намісництва) він поставив сатрапа (губернатора) з числа персів царського походження, надавши йому майже необмежену владу над місцевим населенням. Водночас цар підпорядкував військові залоги міст окремим, незалежним від сатрапа воєначальникам, чим забезпечив "баланс влади".
    По сатрапії постійно їздив інформатор ("очі й вуха царя"), який розповідав цареві про все, почуте в країні.
    Важливим атрибутом осіб при владі були кам'яні циліндричні печатки для засвідчення глиняних документів, що знаходять під час археологічних розкопок на теренах Українського Причорномор'я. Так, лише в Ермітажі знаходяться 15 таких печаток з Керчі, Севастополя й Тамані.  Ці печатки є доказом юридичної присутності Ахаменідів у 24-й сатрапії.
    Справді, Керч звалася тоді по-скіфськи Panti-kapa 'шлях риби', і місто було великим торговим центром, куди з'їжджались купці з усієї Давньої України. Пізніше місто було столицею Боспорського царства, і скіфську назву засвоїли греки: Παντικάπης, Παντικάπαιον.

    Ті відомі 15 печаток належали кільком поколінням ахаменідських перських сановників: що керували цією територією з міста на березі моря з перським ім'ям Ахшайна ("Темне море").

    На могилі Дарія І (похований 486 р. до н.е.) названо частини імперії Ахаменідів, у тому числі 24-та сатрапія "Сака, яка за морем". За О.Стрижаком, на користь того, що це Скіфія, свідчить також розміщення її назви у списку сатрапій між Yauna 'Греція' i Skudra 'Фракією'.
    В розквіті своєї могутності цар Дарій міг сказати, що його володіння сягають чотирьох сторін світу: від найпівнічніших саків до найпівденніших ефіопів і від найсхіднішої Індії до найзахіднішої Лідії.

    На фасаді поховання Дарія І  також зображені "носії трону".  Це два ряди по 14 фігур і двоє "охоронців" – перед троном і після нього. У верхньому ряду носіїв (1-14) зображені: перс, мідієць, еламець, парфянин, арієць, бактрієць, соґдієць; хорезмієць, дранґіанець, арахозієць, саґартієць, ґандарієць, індієць, сак хомороб. 
    У нижньому ряду (15-28): сак гострошапка, вавилонець, ассирієць, араб, єгиптянин, вірмен, кападокієць; лідієць, йонієць (грек), "сак, який за морем", фракієць, "йонієць капелюшний", лівієць, ефіоп. Фігури позаду і попереду трону: макієць, карієць. Після 2500 років лише п'ять назв народів ще вживані. Решта стали історизмами.

    Зіставлення рельєфів шістьох царських поховань Ахаменідів підтвердило, що кожна з фігур носіїв трону має щоразу те саме місце. Кожній властиві узагальнені портретні риси, типовий для певного народу одяг та зброя. Зокрема, для всіх трьох фігур саків властиві короткі мечі-акинаки, гостроверхі башлики й однотипні довгополі куртки для їзди верхи (з заокругленими полами). Такі сак хомороб (№14), сак гострошапка (№ 15) і скіф ("сак, який за морем", № 24).

    Фігура скіфа ("сака, який за морем"), крім згаданого поховання Дарія І (-486), незмінно зображена на своєму 24-му місці у рельєфах царів Ксеркса І (-465), Артаксеркса І (-424), Дарія ІІ (-404), Артаксеркса ІІ (-358) 10, Артаксеркса ІІІ (-338).Ці фігури справді є доказами безперервного перебування скіфів та теренів сучасного Півдня України у складі Персії в 486–338 рр. до н.е.

    Крім  того відомо про мідійські (тобто перські) війни, частиною яких і є похід Дарія на Північне Причорномор'я. Завдяки Геродоту ми знаємо, що Дарій не прийшов на нові для себе терени: "було скіфам не виганяти кіммерійців за Ахшайну, було не воювати там з мідянами".Інше давній історик Ктесій Кнідський з його «Ассирійської та перської історії» пише: "Дарій наказав кападокійському сатрапові Аріарамну перейти до Європи проти скіфів і взяти в полон чоловіків і жінок. Аріарамн, переправившись на 30 п'ятдесяти судах, узяв скіфів у полон, причому захопив і брата скіфського царя Марсагета".

    Привертає увагу також описане Геродотом "дерев'яне місто Гелон", яке перси спалили. Харківський археолог Б. Шрамко ототожнював Гелон з Більським городищем і вивчав його багато років. Це одне з найбільших у Европі городищ ранньої залізної доби поблизу с. Більськ на Полтавщині над Ворсклою. Загальна довжина його валів перевищує 30 км, площа сягає 44 кв. км, і воно на чверть заходить до сучасної Сумської області.

    "Европейський похід" Дарія був важливою подією його царювання. Почавши від скіфів, Дарій завоював Скіфію, Фракію і багато північноегейських міст, а Македонія підкорилася добровільно. Азійські й острівні греки перейшли під перського царя до 510 р. до н.е. У них володарювали тирани, підзвітні Дарію".
    Топонімічні контексти також свідчать про причетність до 24-ї перської сатрапії наддніпрянців та населення сучасних районів Півдня, Сходу та Центру України. Ще І. Срезневський пояснював причину масового збереження місцевих літописних назв: "вони могли утриматися 
    лише постійним знанням позначених ними місцевостей, відомих постійно близьким до них мешканцям". 

    Південні Українські землі перебували у складі Перської імперії аж до схилку династії Ахаменідів та розквіту Македонської держави. Роки смерті царів Артаксеркса ІІ і ІІІ (358 і 338 р. до н.е.) прикали на час активізації політики розвирення теренів Македонії на схід та  військових дій Пилипа ІІ щодо Скіфії (угода 358 р., переможний похід 339 р. до н.е.). Саме в цей час українські терени переходять з під протекторату Персії до тісних контактів з Давньою Македонією, а пізніше з Давньої Грецією. 

    Вважається, що давні саки (скіфи), що меншакали на Північному Причорномор'ї мали статус автономії і лише надавали військо для потреб імперії. А пізніше вони вступили в союз та торгові відносини з греками. Промовистий факт: похід­ на­ скіфів ­Зопіріона, Олександрового намісника Понту (331 р. до н.е.) відбувся в один рік з битвою під Ґавґамелами, де Олександр переміг останнього з Ахаменідів Дарія ІІІ. 
    Це додаткові ознаки перебування Скіфії в політичному просторі Персії Ахаменідів. 

    Плани загарбання 24-ї сатрапії Персії логічно б випливали з військової кампанії Олександра проти персів. Що більше, похід Зопіріона інакше й непояснимий: він не міг бути свавільним вчинком, не погодженим з Олександром, адже – проведений під час великої перської війни – він відвертав збіднілі людські й військові ресурси Македонії від виконання основної стратегічної задачі. Навпаки, він пояснимий як спроба відкрити "другий фронт". Поразка Зопіріона від скіфів і загибель його 30-тисячного війська розпочинають новий період суверенності Скіфії.

    Крім того, виявлені не тільки мовні, топонімічні й культурні факти належності Давньої України до складу Перської імперії, але й підтверджуються даними генетики. 7% населення сучасної України належить до месопо­тамської­ групи­ J, що підтверджує перську присутність в предках українців.  Те саме підтверджує й поширення у Наддніпрянщині зоро­астризму. Так течія пізнього зороастризму (IV–VII ст.) була присутня на наших теренах й залишила свій історичний слід. Паралелі Авести зі Святим письмом християн – окрема тема для вивчення, як і пережитки вогнянських зороастрійських традицій (свічки, митра, писанки, крашанки та ін.). 

    Отже, ранньосередньовічне життя у Наддніпрянщині чимраз переконливіше постає, як співіснуванні етнічних частин того дивовижного "конґломерату різних племен за участю слов'ян", вивченню якого присвятив життя видатний вчений О. Пріцак.  Цей конґломерат пізніше опинився у полі тяжіння між двох інших велетнів – Риму й Сасанідської Персії – і після 376 р. складався з гунів, ґотів, ґепідів, сарматів, аланів, греків, романізованих даків, аварів і прадавніх українців. 

    Прикметною є й стабільність геоісторичного простору України – спадкоємиці Скіфії: як і за часів Геродота "перетнувши всю Європу, Істр (Дунай) дотепер вливається в море "на краю Скіфії", а "якщо перейти річку Танаїд (теперішній Сіверський Донець), там уже не Скіфія" [Геродот, 4. 49, 21]. 

    Вся історія – мука людей заради прогресу людства. Не становить винятку й історія Персії. Тим більше, що перси створили найбільшу з античних імперій, більшу навіть від Риму. Але порівняно зі своїми сусідами України – перси менше були варварами, були більш освічені, розвивали мистецтво, культуру, літературу.   Крім того, їхня імперія відрізнялася від інших пошуком моральної опори державотворення й суспільного життя в офіційній гуманній релігії, реформованій з традиційних вірувань пророком Заратустрою (бл. 660–583 до н.е.). Зороастризм скасував криваві жертви і проголосив свідомий вибір між добром і злом, чим спонукав кожну людину активно формувати власну долю. Ці його ідеї з очевидністю і до сьогодні актуальні.
    У своєму духовному заповіті 486 р. до н.е. цар Дарій писав: «З ласки Ахурамазди (Світлого Бога) я за вдачею друг праву, я недруг неправедного. Не бажаю я, щоб слабкому чинив зло сильний. Не бажаю, щоб і сильному чинив зло слабкий. Те, що праведне – ось моє бажання. Я не друг прихильнику неправди. Я не запальний. Те, що роблю я у гніві, тримаю я міцно під контролем силою свого мислення. Я надійно контролюю свої поривання. Того, хто співпрацює, того я поціновую відповідно до його співпраці. Того, хто робить зло, того я караю відповідно до вчиненого зла. Я не бажаю, щоб людина чинила зло. Але я не бажаю, щоб, вчинивши зло, вона уникла кари. Те, що людина каже проти людини, мене не переконує, якщо не відповідає настановам добра».
    Очевидно, що описане питання входження Прадавньої України до Персії Ахаменідів потребує подального вивчення, але безперечним є те, що ця тема повинна бути повернута з забуття увійти гідною сторінкою в підручники історії України.

    Таким чином, з найдавніших часів Україна перебувала в центрі історичного й культурного розвитку: Трипільська кульрура, Перська держава, Давня Греція, Римська імперія, Візантійська імперія, Київська Русь, Велике Князівство Литовське, Руське й Жемантійське. 

    А коли республіканська за устроєм козацька Україна з виборним гетьманом увійшла до самодержавної монголо-татарської Московії, це, за мірками світової історії, було соціальним реґресом. 


    Джерело: Журнал "Український тиждень" - 24-а Перська сатрапія в історії України.
    http://i.tyzhden.ua/content/photoalbum/2013/november/20/tyschenko.pdf

    Sunday, 30 November 2014

    Спільна декларація Папи Римського та Вселенського Патріарха

    Спільна декларація Його Святості Папи Франциска та його Святості Вселенського Патріарха Варфоломія (30 листопада 2014).

    Ми, Папа Римський Франциск та Вселенський Патріарх Варфоломій I, висловлюємо нашу глибоку подяку Богу за дар цієї нової зустрічі, що дозволяє нам, в присутності членів Священного Синоду, духовенства та віруючих Вселенського Патріархату (православної церкви), відсвяткувати разом Свято Святого Андрія Первозванного - брата апостола Петра. Наша пам'ять про апостолів, які проголосили благу звістку Євангелія світу через їх проповіді і їхні свідчення про мучеництво, зміцнює в нас прагненні продовжувати йти разом, щоб подолати, в любові і в істині, перешкоди, які (колись) розділити нас.
    Ми підписали спільну декларацію й хотіли б знову підтвердити разом наші спільні наміри та проблем.

    Ми висловлюємо наше щире і тверде рішення, підкоряючись волі Господа нашого Ісуса Христа, щоб активізувати наші зусилля щодо сприяння повної єдності всіх християн, і насамперед між католиками і православними. Крім того, ми маємо намір підтримувати богословський діалог, який здійснює Змішана міжнародна комісія, розпочатий рівно тридцять п'ять років тому Вселенським Патріаром Димитрієм і Папою Римським Іваном Павлом II тут, на Фанарі, й яка в даний час займається найскладнішими питаннями, які ознаменували історію нашого поділу і які вимагають ретельного і детального вивчення. Для цього, ми даємо гарантію нашої старанної молитви, як пастирі Церкви, просячи наших вірний приєднатися до нас в молитві "щоб були всі одно: щоб увірував світ.." (Івана 17:21).
    Ми висловлюємо нашу спільну стурбованість у зв'язку з нинішньою ситуацією в Іраку, Сирії та на всьому Близькому Сході. Ми єдині у прагненні до миру і стабільності, а в бажанні сприяти вирішенню конфліктів шляхом діалогу і примирення.... Ми закликаємо всіх, хто несе відповідальність за долю народів, щоб посилити свою прихильність до страждаючих громад, і дати їм можливість, у тому числі і християнам, залишитися на їх рідній землі. Ми не можемо змиритись, що Близький Схід залишиться без християн, які сповідували ім'я Ісуса там протягом двох тисяч років. Багато хто з наших братів і сестер піддаються переслідуванням і змушені покинути свої будинки. Нам навіть здається, що цінність людського життя була втрачена, що людська особистість вже не має значення і може бути принесена в жертву для інших інтересів. І, на жаль, все це зустрічає байдужість багатьох.....
    Жахлива ситуація християн і всіх тих, хто страждає на Близькому Сході потребує не тільки для нашої постійній молитві, а й адекватної відповіді з боку міжнародного співтовариства.

    Серйозні проблеми, що стоять перед світом в нинішній ситуації вимагають солідарності всіх людей доброї волі, і тому ми також визнаємо важливість сприяння конструктивному діалогу з ісламом на основі взаємної поваги і дружби. Натхнені спільними цінностями й зміцненням справжніми братніх почуттів, мусульмани і християни покликані працювати разом заради справедливості, миру і поваги гідності і прав кожної людини, особливо в тих регіонах, де вони колись жили впродовж століть в умовах мирного співіснування і тепер трагічно страждають разом від жахів війни. Крім того, як християнські лідери, ми закликаємо всіх релігійних лідерів продовжувати і зміцнювати міжрелігійний діалог та докласти всіх зусиль для впровадження миру та солідарності між людьми і між народами.

    Ми також пам'ятаємо про всіх людей, які відчувають страждання війни. Зокрема, ми молимося за мир в Україні, країні стародавньої християнської традиції. Ми закликаємо всі зацікавлені сторони слідувати по шляху діалогу та поваги міжнародного права з метою покласти край конфлікту і дати можливість всім українцям  жити в гармонії.

    Наші думки звертаються до всіх віруючих наших церков по всьому світу... що вони можуть бути невтомними свідками любові до Бога. Ми підносимо нашу гарячу молитву, щоб Господь послав дар миру в любові та єдності до всієї людської сім'ї.

    "А Сам Господь світу нехай завжди дасть вам мир усяким способом, в усі часи і в усіх відношеннях. Нехай Господь буде з усіма вами" (2 Сол 3:16).

    Дано на Фанарі, 30 листопада 2014.


    Скорочений переклад Pavlo Berest за текстом: http://www.patriarchate.org/uk/-/joint-declaration-of-his-holiness-pope-francis-and-his-all-holiness-ecumenical-patriarch-bartholomew-november-30-2014

    Monday, 24 November 2014

    Міфи та легенди - основа існування народу

    Якими б знаннями не володіли наші пращури, найбільш важливим для існування й розвитку народу, нації є легенди та міфи. Бо саме вони, на генетичному рівні відроджують нашу душу, і повертають кожного до витоків, до життєдайних джерел, які дозволяють існувати й діяти. 
    Бо найважливіше для народу, для кожної людини – знати, чиї ми нащадки.

    Якщо з покоління в покоління переходять легенди, перекази - ніщо не може подолати цей нарід. Адже наші предки підтримують нас, промовляють до нас сконцентрованим досвідом космічних епох і будять нашу генетичну пам'ять. 


    Саме тому, перше, що робить окупант, це знищує духовність, книги, історію, легенди, міфи окупованого народу, називаючи все це "казочками” і нав'язуючи власну історію й світогляд.

    Міфи протидіють тотальному нищенню нації, адже демонструють велич історії та духу Предків.

    Науковець Олександр Знойко у своїх дослідженнях переконливо довів русинське (давньоукраїсньке) походження перших, найдавніших "грецьких богів".

    Прабатьківщиною наших пращурів була Гіперборея, саме звідси походять Діоніс та Геракл, саме звідси мандрівники вирушили розбудовувати Шумарську імперію, Вавілон та саме з України принесли до Індії знані "Веди".

    Про існування на нашій землі давньої розвиненої цивілізації свідчать й численні археологічні знахідки, й давні храми, яким понад 40 тис. років, й відома "Кам'яна могила" - комплекс релігійних споруд дошумерської доби.
    В деякі міфи та легенди важко зараз важко повірити, але ми, українці, зберегли себе саме завдяки народним переказам та вижили всупереч століттям ворожої окупації та поневоленню.

    Але ще й сьогодні триває ця боротьба за власну історію, за власну культуру, за свою землю та державу. Саме тому наші легенди та міфи закликають нас бути гідними сучасності. Міф є ти досвідом виживання в умовах невизначеності. Він дає відповіді на питання: хто ми є і для чого на цій землі?
    Не наука, а саме міфологія дає силу на натхнення для розбудови нації, держави, для існування народу.

    Основні світоглядні міфи остаточно сформувались в Україні наприкінці І тис. до н. е. – напочатку н. е., у період розселення праукраїнців над Дунаєм, між Віслою і Дніпром, в районіі Карпат, від Північного Причорномор'я до берегів

    Балтійського моря та аж до Балкан. Ще й сьогодні, спостерігається спорідненість в міфології та в мові між полабськими та лужицькими слов'янами (в тому числі украми), хорватами та українцями. 

    На жаль багато давньоукраїнських вірувань, які є частиною індоєвропейської релігії, було втрачено або забуто. Іван Нечуй-Левицький писав: “український народ – один з менших синів в сім’ї індоєвропейських народів. Ще його міфологія не розвилась гаразд, як дуже раннє християнство в Києві, дуже рання візантійська просвіта захопила й спинила її в самому процесі розвиття, повернула життя українського народу на іншу стежку й занапастила багато цікавого для науки в українській міфології”.
    Фрідріх Шеллінґ стверджував, що “міфологія народу може виникнути лише із самим народом”. Він доводив, що міфологія виникла на основі безкінечної народної творчості, яка відображає “вічну плинність”.
    Учений пропагував створення на основі здобутків науки і мистецтва новітньої міфології, що дозволить повернутись людству до витоків й дозволить вийти на новий рівень розвитку. 



    За працею: Валерій Войтович. Генеалогія богів давньої України.
    http://journal.mandrivets.com/images/file/Vojtovych_2011_3.pdf