Історія орденів (нагород) України з давніх часів до сьогодення

Нагородна система, в усьому своєму розмаїтті є одним з важливих атрибутів державності. 
Ефективно функціонуюча нагородна система є невід’ємним компонентом сучасної сильної країни, що успішно розвивається. 

Нагородна система у примітивному вигляді почала своє існування вже в найдавніших світових цивілізаціях. Нагородження у різних формах охоплювало весь спектр людської діяльності — військові, цивільні заслуги, навіть перші спортивні досягнення.
Філософ О.Л. Дьомін зазначив: «До атрибутів держави, за якими її оцінюють і складають враження, відносяться парламент, збройні сили, герб, прапор, гімн, а також нагородна система».

Перші відомі приклади про державні нагороди дійшли до нас із Стародавнього Єгипту, де в епоху Середнього Царства аналогом сучасних орденів були «золоті бджоли» - фігурки відповідної форми. Спочатку такими бджолами нагороджували воєначальників, що відзначилися на полі бою, потім стали нагороджувати і цивільних чиновників. 

Значення нагород для суспільства відображено навіть у найдавніших легендах. Наприклад, згідно з легендою давніх греків вважалося, що Геракл за перемогу в Олімпійських іграх отримав вінок з диких олив.

Достатньо розгорнуту нагородну систему було створено в часи стародавнього Риму, що відповідно пояснюється у першу чергу його державністю з усіма її атрибутами (одним з яких є державні нагороди), які у подальшому стали невід’ємною частиною людської цивілізації.
Якщо раніше нагороди у всіх давніх державах були переважно, за незначними винятками (зокрема, і вищезгадані олімпійські нагороди), у вигляді матеріальних цінностей (в абсолютно різних формах), то в Римі вперше за людську історію розвитку нагороди мали таку форму, яка дійшла й до нашого часу. Саме тоді головною стала не матеріальна, а в першу чергу моральна форма заохочення, що означало прояв головного принципу всіх нагородних систем різних історичних періодів і регіонів світу.
У стародавньому Римі вже у часи Республіки поряд зі звичними формами матеріального заохочення для війська (грошові виплати, трофеї, цінні подарунки та нагородна зброя) було введено особливу форму нагородження за військові заслуги — так звану dona militaria.
Вона стала першою в історії цивілізації державною нагородою у сучасному її розумінні — коли пріоритет віддається саме моральній формі заохочення.
При цьому важливо наголосити, що саме з Давнього Риму бере початок самодостатня розвинута нагородна система. Dona militaria поділялась на такі види: coronae (нагородні вінки), vexilla (нагородні прапори), hasta pura (нагородні списи), torques та armillae (нагородні намиста), phalerae (нагородні медалі).
Про чітку продуманість та розвиненість ієрархічної побудови нагородної системи Давнього Риму свідчить і встановлений на основі археологічних досліджень факт, що phalerae (фактичний аналог медалей у сучасних нагородних системах) були різними за ступенями — золоті, срібні, бронзові, з різними зображеннями на них. Можна констатувати, що саме з часів стародавнього Риму бере початок поділ на види і ступені нагород, які спрощено (за винятком окремих специфічних видів нагород, зокрема і в радянській нагородній традиції).
Їх можна поділити на ордени, медалі, нагородну зброю (як холодну, так і вогнепальну). Особливо слід виділити таку нагороду, як vexilla. Вперше знову-таки саме у Давньому Римі було введено не індивідуальне, а колективне нагородження, що було значним і принципово важливим кроком у розвитку нагородної системи.
Римська система стала основою для подальшого розвитку нагородних систем Європи, які особливо активно розвивалися у часи Відродження. Однак і в часи Середньовіччя, коли досягнення античності майже не бралися до уваги в більшості сфер життя, нагородні протосистеми існували, зокрема й у Київській Русі. 

Особливо слід наголосити, що в усі епохи — від стародавнього Риму до сучасності нагородні системи різних країн були надзвичайно важливою складовою державності, інструментом її творення і державного управління в широкому розумінні цього визначення.
Майже всі держави світу нині мають власні розвинені системи нагород, а їх відсутність сприймається як виняток з загального правила. Світова спільнота розцінює нагороди як своєрідні “візитні карткиˮ історії і сучасності кожної окремої держави.

За часів Київської Русі був звичай нагороджувати нашийною гривнею (кільце, виготовлене з дорогоцінних металів та прикрашене певними орнаментами), який згодом трансформувався в практику відзначення знаками орденів на нашийних стрічках. Також існували винагорода коштами, землею, надання права на участь у розподілі трофеїв тощо. Викарбувані монети (злотники та срібники) стали прообразом медалей, адже вони виконували роль не тільки грошових знаків, а й цінних нагород. 

Орден, що вручається монархом — це не просто відзнака, це членство в почесному лицарському братстві, серед особливо шляхетних обраних, що оточують монарха. А його засновником був король, князь чи імператор – суверен Ордену. 

Першими відомими монаршими орденами є
Орден Святого Георгія, заснований королем Угорщини, Галичини і Володимерії Карлом I 1325;
Орден Вузла, заснований королем Неаполя Луї I 1352;
Орден Корабля, заснований Карлом III, королем Неаполя, Угорщини, титулярним Королем Галичини та Володимерії, 1 грудня 1381.

1348 року в Англії було утворено Орден Підв'язки, який підпорядковувався монарху. Цей орден був покликаний насамперед відстоювати інтереси власного короля і служити йому.

Відомий також Орден Дракона або Товариство Дракона — монарший лицарський орден для обраної знаті й коронованих осіб, заснований 1408 року Сигізмундом I, королем Угорщини, титулярним Королем Галичини та Володимирії, королем Богемії, який пізніше став Імператором Священної Римської імперії (1433-1437).
Орден було створено для об'єднання лицарства, союзу з сусідніми королями та боротьби «з ворогами християнства» та «єретиками», зокрема для боротьби з Османською імперією.
Орден процвітав в Європі протягом першої половини 15-го століття. Спочатку до Ордену входило 22 лицарі: Степан Лазаревич деспот Сербії, Герман Циллі бан Славонії, Гарай Міклош бан Хорватії, Сцибор з Сцибожице воєвода Трансильванії, Печі Пал бан Далмації та інші. Також до Ордену були прийняті Вук Лазаревич (король Сербії), Влад II та Влад III (володарі Валахії), Альфонсо V (король Арагону, Сицилії та Неаполю), Фердинанд I (король Неаполю), Ернст Залізний (герцог Австрії), Генріх V (король Англії) та інші.

Також членами Ордену Дракона були король Польщі та Русі Володислав II Яґелончик та король Литви, Великий князь Руський Вітовт.  

10 січня 1430 герцог Бургундії Філіп III в день свого весілля заснував орден Золотого руна. Девіз цього ордену "Pretium Laborum Non Vile" - "Нагорода не поступається заслуги". Він існує й донині, в Австрійські та Іспанській гілці Габсбурґів.  

1469 року у  Франції заснували орден Святого Михайла. А 1578 року король Генріх III заснував новий орден – орден Святого Духа, який став вищим орденом Франції. 

В Середньовіччі слово «орден» означало не стільки відзнаку чи нагороду, скільки спільноту людей, об'єднаних спільною метою. Найбільше цю традицію розвинули військово-чернечі та лицарські ордени доби Хрестових походів. Пізніше її підхопили монарші ордени окремих європейських королівств. 

За часів Великого князівства Руського, 25 лютого 1518 року імператор Максиміліан I надав главам шляхетних родів Білявським, Дзерковським, Мишковським, Мендзилевським, Немировичам і Щитам титул спадкових палатинів (лат. comes palatinus) з правом надавати нове лицарство (особисте шляхетство) разом із орденом Лицаря Золотої Остроґи. 

За часів постання Козацької держави, козацькими нагородами вважають зброю та клейноди — символи державної і військової влади. 

Також були спроби Гетьманами всієї України Б. Хмельницьким, І. Виговським, П. Дорошенком виготовити спеціальні монети-медалі. 
Гетьман всієї України К. Розумовський розробляв проекти герба, прапора та нагород Козацької держави - Гетьманщини. 

Перший орден Речі Посполитої, заснований королем та Великим князем Литовським, Руським, Київським, Волинським, Подільським, Сіверським, Чернігівським і прочеє Владиславом IV Вазою та затверджений Папою Римським 1634 року – Орден Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії – не був затверджений сеймом, через страх шляхти перед посиленням влади короля.

1 листопада 1705 року королем Августом II було затверджено орден Речі Посполитої Білого Орла. Одним з перших його отримав Гетьман всієї України Іван Мазепа. 

Навіть своєю назвою новий орден вказував на те, що він не пов'язаний ні з релігією, ні з загальними традиціями, а є суто національний. Іншими першими кавалерами ордена були чотири польських та литовських магната, які підтримали короля на виборах в сеймі: князі Любомирський, Огинський, Радзивіл та Великий гетьман Литовський Л. Потій.

Майбутній цар Петро І, побувавши в Європі, дізнався, що дня англійців та європейців нагородження Орденом може бути більш престижним, ніж грошова нагорода. 

Орден Андрія Первозванного, було створено на основі перекладу статутів Пруського Ордену Чорного орла та Данського Ордену Слона.
Одним з перших Орден А. Первозваного отримав Гетьман всієї України Іван Мазепа.

Гетьман всієї України Кирило Розумовський був кавалером орденів Святого Апостола Андрія і Святого Олександра Невського, також польського Білого Орла та голстинського ордену Святої Анни.

Отже, якщо в Середньовіччі були розповсюджені чернечі, лицарські, папські, монарші ордени, то з XVIII століття орден остаточно став знаком уваги правителя, дорогоцінною відзнакою, яку престижно носити на блискучому золотому придворному костюмі або військовому мундирі.

З початком Першої світової війни до складу збройних сил армії Австро-Угорщини, поруч із регулярним кадровим військом, увійшла низка добровольчих військових підрозділів, сформованих за національною ознакою. Прагнучи стати праобразом майбутнього національного війська та вирізнитися від інших родів австро-угорської армії, у національних підрозділах почалась активна робота зі створення власної національної мілітарної символіки, прапорництва та однострою. 

Власні проекти нагород за хоробрість, пам’ятні відзнаки розробляли й Українські Січові Стрільці, як акт відродження українського війська.

За основу нагород Українських Січових Стрільців періоду Першої світової війни, взяли герб Королівства Руси знак “ золотий лев” та поширений в козацьку добу герб архангела Михаїла, як символ "Великої України". 

Першою відомою відзнакою військової формації «Українські Січові Стрільці» за спогадами Михайла Голубця була відзнака таємного товариства «Український Січовий Союз». Ось як її описав М. Голубець: «Ця відзнака зображує зображує череп з написом «Смерть або Воля». Відзнака видавалася довірчо (конфіденційно) тільки заприсяженим членам».

За статутом товариства Українські Січові Стрільці, поданим на затвердження до Галицького Намісництва у 1913 р., дійсні члени мали право носити відзнаку на шапці, якого мала бути «відзнака жовтого льва» (золотого левика).

У січні 1916 р. комісія з однострою УСС розглядала питання про затвердження відзнак. У щоденнику І. Боберського, який перебував у цей час у Легіоні УСС як представник Боєвої Управи, зазначено: “тепер можна оба герби долучити, герб, який, підросійська Україна уважає за свою репрезентацію се є “св.Михайло” і герб авст. України се є “лев”. Я признав, що розв’язка добра, та що при тій нагоді можна позволити на деякі зміни в обох гербах, бо твориться єдиний герб соборної України”.
Ідею соборності українських земель, розділених між двома імперіями, виражав знак, який поєднував зображення Лева та архістратига Михайла  як символів Західної України та Наддніпрянщини.

Так виникла відзнака, яка вийшла того ж року під назвою “УСС. За волю. 1914. України”.

13 березня 1915 за проектом Олени Кульцичької була випущена пам’ятна відзнака Українських Січових Стрільків з написом “Не ридать, а добувать 1914-1915”.

30 травня 1916 р. Цісарська і Королівська Вища Команда Армії (АОК) видала розпорядження К.№.554611, на основі якого полк УСС отримав назву Український Легіон. З цього приводу була випущена відзнака, яка з’являється в описі “Скарбу Січових Стрільців” під назвою ”урядова”.
В описі Я.Пастернака до назви ”урядова” додається уточнення, а саме назва: “Ukr.Legion”.

Також серед вояків УСС була поширена «Відзнака Соборної України».  

У 1918 Центральною Управою Українських Січових Стрільців у Відні був встановлений “Хрест хоробрості” для всіх вояків – членів легіону. Причому метал для виготовлення відзнаки постачався урядом П.Скоропадського з Києва. 

Цей орден почав розроблятись ще у 1916 р. І. Боберський у своєму щоденнику від 5.02.1916р. згадує: «Відвідую архітектора Лушпінського, який вже виготовив два проекти на Хрест Хоробрости. Один більше в стилю гуцульським». Пізніше це став відомий орден - Хрест легіону УСС або "Гуцульський Хрест". 

Після більшовицького перевороту у Петрограді, Центральна Рада ІІІ Універсалом (20 листопада 1917 р.) проголосила створення Української Народної Республіки (УНР). Однак ще 15 листопада 1917 р. Симон Петлюра став головою Військовому Секретарству (вищої військової влади України).
З-поміж інших самостійних кроків українського уряду у військовій сфері слід відзначити наказ по Військовому Секретарству УНР від 26 листопада (9 грудня) 1917 р. ч. 32.: “Приказываю всім офицерам, солдатам и матросам украинцам носить на головном убор под кокардой продольную синежелтую украинскую ленту длиною три дюйма. Всім начальникам украинских частей озаботиться немедленным исполненіем настоящаго приказа”. 

Проте, керівництво УНР періоду Центральної Ради, незважаючи на постійні гучні заяви щодо державотворення, не зробило жодного кроку у напрямі створення власної нагородної системи. Перші спроби створення вітчизняної нагородної системи були здійснені лише в період Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Підготовлений у цей час проект створення за європейськими зразками нагородної системи не був реалізований зовсім не з вини його розробників та керівництва гетьманської держави. 

20 вересня 1818 було підготовлено наказ про заснування двох орденів:
1) Слави і Відродження України.
2) Архистратига Михаїла.

Крім цього, в праці «Організація регулярної армії Української Держави 1918 року» Б. Монкевич наступним чином описує вироблений комісією Головного штабу остаточний варіант нагородної системи, яка складалась із двох типів державних нагород – хрестів і власне орденів:
Хрест і Зірка Слави і Відродження України

Орден св. Архистратига Михайла – за військову хоробрість

Хрест св. Князя Володимира Великого – за державну цивільну службу

Орден св. Ольги – за заслуги жінок на громадському полі

Орден Князя Ярослава Мудрого – за заслуги на громадському полі
Залізний хрест – за визвольну боротьбу.

Підняте Директорією за негласної, але дуже активної підтримки більшовиків збройне повстання проти законної влади Гетьмана поклало край існуванню Української Держави, а разом з тим і розробленню проектів нагородної системи, до реалізації яких залишилося тоді зовсім небагато часу. Але закон від 24 січня так і залишився на папері – визначені у ньому відзнаки не були вироблені, їх статути не розроблені, а жодного нагородження так й не відбулось. 

Наприкінці вересня 1918 року у Львові було сформовано Центральний Військовий Комітет або Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВК). У жовтні 1918 р. головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських січових стрільців Дмитра Вітовського. 18 жовтня 1918 р. у Львові розпочалась Конституанта — представницькі збори всіх українських депутатів австрійського парламенту, коли з українських послів Галицького і Буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини й Буковини, духівництва, студентства й було утворено Українську Національну Раду (УНРада) — політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила створення Української держави — на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Було обрано президента Української Національної Ради - Євгена Петрушевича. 5 листопада 1918 р., з нагоди встановлення влади ЗУНР у Львові (1 листопада 1918), УНРадої було прийнято рішення щодо нагородження вояків:
 "Щоб увіковічнити Ваш історичний подвиг, Ми, Українська Національна Рада, установляємо для кождого з Вас найвищу військову відзнаку: "За обняття (здобуття) Львова у власть Української Держави. Родини поляглих у боротьбі дістануть повне забезпечення зі скарбу Української Держави. Слава Вам! Вперед аж до повного укріплення Української Держави!" 

В Директорії УНР, як і раніше в Українській Державі, розробка нагород (бойових хреста та медалі, що було кроком до повернення традиційної нагородної системи) була доручена військовим.
З квітня 1919 року ця робота виконувалася в інтендантському відділі Генерального штабу та 1-му відділі Персональної управи (займалася кадровими питаннями командного складу). 

Спочатку розробниками було запропоновано Головному отаману С. Петлюрі заснувати як військові відзнаки – орден Святого Архистратига Михаїла двох ступенів, згодом назва була змінена на Визволення України. Однак С. Петлюрою назва не була прийнята, що змусило розробників знову повернутися до визначеної в законі від 24 січня назви – Республіки. При цьому розробники підкреслювали в своїх проектах, що ця відзнака буде мати статус виключно бойової нагороди.

Проект статуту “бойової відзнаки Республіки” двох ступенів було остаточно складено у липні 1919 року, а докладний опис нагороди – в серпні того ж року. Статут бойової відзнаки був виписаний докладно, і слід констатувати, що він повністю відповідав європейській нагородній практиці, практично нічим не відрізнявся від статусів аналогічних бойових нагород європейських держав того часу. Разом з тим не можна не помітити значну подібність статуту нагороди до Георгіївського статуту Російської імперії. У статуті особливо підкреслювалось, що бойова відзнака Республіки “буде перед світом на всі часи доказом особистих бойових відмін та хоробрості за волю і національність Української Народної Республіки”. При цьому всі нагороджені цією відзнакою автоматично отримували звання "лицаря відзнаки Республіки".

Днем утворення відзнаки пропонувалося проголосити 22 січня на честь “сполучення Західної і Наддніпрянської України в єдину Велику Соборну Україну”. Зазначалося, що цей день повинен святкуватися щорічно у “всіх військових частях і інституціях”.
Як і в попередніх нагородних проектах Директорії, збереглося положення про те, що нагородою однаково “ушановуються старшини та козаки”.
У проекті статуту принципово визначалося, хто саме може бути нагороджений цією відзнакою: “Ні попередні заслуги, ні одержані в боях рани не приймаються на увагу при вшануванні відзнакою Республіки, ушановується цією відзнакою виключно той, хто не тільки обов’язки свої виконував у всім по урочистій обіцянці, честі і долгу, але крім того виявив себе на користь і славу України особливою відміною”.

Явно за зразком Георгіївської думи пропонувалося з “7 лицарів відзнаки Республіки” утворити Раду “для розгляду представлень по нагородженню відзнакою Республіки”.
24 серпня 1919 року Головним управлінням Генерального штабу був запропонований проект опису нагороди, що мала вигляд прямого хреста із оксидованого заліза, у центрі якого з обох боків круг, покритий блакитною поливою.

Було ухвалено закон про заснування 2-х орденів УНР:
Республіки та
Слави України
обидві – 2-х ступенів, однак відзнаки не були виготовлені. Також йшла підготовка до заснування медалі «Відвага». 

Орден Республіки чотирьох ступенів, що повинна була стати бойовою відзнакою нижчого рівня.
В пояснювальній записці від 14 липня 1919 року за підписом начальника Головного управління Генерального штабу про згадану медаль було сказано наступне: “Медаль кожного ступеня відріжняється між собою як по металу, з котрого вона зроблена, так і по свойому зразку. Вибрані зразки медалей містять в собі ідею поступового переходу від 8-мигранного многоугольника (4-а ступінь) до хреста з широкими кінцями (1-а ступінь), маючи на увазі, що слідуюча, більш висока нагорода відзнака “Республіки” є теж хрест, але ще більш рельєфний і більш відріжняючийся від проектируємих зразків медалей”.

За участь у важких боях армії УНР наприкінці 1919 – початку 1920 року Директорія хотіла запровадити спеціальну відзнаку “За зимовий похід і бої”, розробкою якої займалася Пенсійна управа Військового міністерства. Остаточний проект нагороди, яка отримала офіційну назву Залізного Хреста, був затверджений одночасно з орденом Визволення 19 жовтня 1920 року, коли вже Директорія була витіснена червоними військами з української території.

Планувалось встановити ордени
1. Визволення й
2. Відзнака Залізного хреста.

а) орден Визволення 1-го ступеня; б) орден Визволення 2-го ступеня; в) відзнака Залізного хреста. Одночасно зазначалося, що “відзнакою Залізного хреста можуть бути нагороджені по присуду Ради Залізного хреста особи, які брали участь в поході з грудня по 6 травня 1920 р., незалежно від нагороди другими орденами”. 

“Особи, що мають Залізний хрест повинні стежити за тим, щоб жоден лицар цього хреста не заплямував козацької честі. Кожен лицар, що зробив ганебний вчинок, притягується до відповідальності радою по заяві хоч би одного лицаря”. 

Орденом (лицарів) залізного хреста Армії УНР (встановлений 19 жовтня 1920) нагородили генерал-полковника М. Омелянович-Павленко та 3–4 тис. вояків.

На еміграції уряд УНР в екзилі заснував низку орденів, медалей, військ. нагород, пам’ятних знаків тощо для нагородження учасників Визвольних змагань 1917–1921 рр. ,

З ініціативи чл. Директорії УНР Ф. Швеця і А. Макаренка встановлено Медаль у 10-у річницю відбудови Української держави (1927) і ювілей. Хрест Директорії УНР «10-ліття з’єднання українських земель».

Хрест Симона Петлюри запроваджений 22 травня 1932 наказом Гол. команди Армії УНР і затв. Президентом УНР в екзилі М. Лівицьким.

Хрест Українського козацтва заснований Президентом УНР в екзилі А. Лівицьким 20 жовтня 1947.
Президія Укр. нац. ради встановила:
Воєн. Хрест УНР «40-і роковини відродження Українських Збройних Сил» (8 березня 1958),
Хрест УНР «60-і роковини відродження Українських Збройних Сил» (22 травня 1977),
медаль за поранення «За жертву крови в боях за волю України» (17 травня 1980),
Хрест 40-ліття УНА (18 червня 1985).

Серед пропам’ят. військ. і комбатант. нагород – Хрест Легіону УСС (Гуцул.; 1918),
Хрест 3-ї Залізної стрілец. дивізії (1922),
Відзнака УГА (Галиц. Хрест; 1928),
«Бойовий» хрест УСС (Мазепин.; 1940),
Хрест Карпатських Січовиків (1969),
Хрест за заслуги Буковинського куреня (1986),
пам’ятні відзнаки 1-ї Укр. дивізії УНА.

Окрему групу становлять нагороди УПА:
Золотий, Срібний, Бронзий Хрести за бойової заслуги,
Золотий, Срібний, Бронзовий Хрести заслуги (усі – 1944, 2-х ступ.),
медаль «За боротьбу в особливо важких умовах» (1948). 

Після більшовицького перевороту, ордени були скасовані. Замість них, бійців нагороджували іменними шашками, пістолетами, часами.

В Радянській Україні існувала нагорода "червоні революційні шаровари".
У Києві після відходу німців наприкінці 1918 р. на складах залишилася уніформа австрійських гусар. Доведено, що саме ці червоні штани, після захоплення Києва, використовували більшовики для нагородження.

У Радянській Україні з 1921­ по 1933 роки також існував власний орден – Трудового Червоного Прапора. Виготовлено їх було близько 5 000 штук.
1922 року було засновано Почесні звання, (яких 1989 року налічувалось 54), а згодом і нагрудні знаки до них.
1969 року з'явилися нагрудні знаки до Почесної Грамоти та Грамоти Президії Верховної Ради УРСР.

1967­ року ЦК Компартії УРСР та Верховна Рада УРСР планували заснувати справжні республіканські українські нагороди – ордени Державного Прапора Української РСР і Трудової Слави, а також медаль «За трудові заслуги».
Однак з Москви це заборонили робити.

1991 року, після проголошення Незалежності України був розроблений проект, в якому до списку нагород України пропонували включити:
Хрест князя Володимира Великого – за видатні заслуги у розбудові держави;
Орден князя Святослава – за заслуги (як військових, так і цивільних) у військовій справі та захисті конституційного ладу держави;
Орден Золоті Ворота – за визначний внесок у справі розвитку культури, мистецтва, освіти і науки;
Медаль “Зірка мужніх” трьох ступенів за особисту мужність як у мирний, так і у воєнний час;
Медаль “Праця і Добробут” – за довголітню плідну працю на благо України;
Медаль “Незалежність 24.8.1991 р.” – президентська медаль за особисті заслуги перед Україною. 

На жаль, тодішнє керівництво України було далеке від розуміння того, що створення нагородної системи не може залежати від тимчасових політичних інтересів. А навпаки, повинні будуватися на основі фундаментальних цінностей державотворення, що не можуть мати нічого спільного з особистою політичною кон’юнктурою. 

Влітку 1992 р. були розроблені та запропоновані для затвердження

ордени Богдана Хмельницького, гетьмана Івана Мазепи та гетьмана Петра Сагайдачного, орден “Лицар України” та медаль “За мужність та відвагу”.

Ордени Богдана Хмельницького, гетьмана Івана Мазепи та гетьмана Петра Сагайдачного розроблялися за єдиною схемою. В основу знаків цих нагород покладено рівносторонній хрест відповідно малинового, білого та чорного кольору, форма якого різниться залежно від ордена. У центрі хреста – вінок з розміщеними на його тлі фігурами гербів Б. Хмельницького, І. Мазепи та П. Сагайдачного на які, в свою чергу, накладено зображення синього щита з Тризубом. 

Орден “Лицар України” та медаль “За мужність та відвагу” були напряму пов’язані з нагородами УНР та УПА. Так, орден “Лицар України” повторює орден (лицарів) Залізного Хреста Армії УНР (другий випуск). Орден Залізного Хреста, випущений у 1958 р., мав покращений зовнішній вигляд, тож саме його і взяли за основу під час розробки ордена “Лицар України” у 1992 р.

Медаль “За мужність та відвагу” створено на основі Хреста Заслуги УПА. Хрест Заслуги було встановлено, наряду з іншими нагородами, наказом Головного Командування УПА від 27 січня 1944 р. ч. 3/44. Його могли одержати як військові, так і цивільні особи за особливу працю для Українських Збройних Сил. 

Орден Богдана Хмельницького – планувалась як найвища військова нагорода для відзначення командирів ЗС України за високі досягнення в керуванні військами в мирний час та в бойовій обстановці (генеральський хрест);
Орден гетьмана Івана Мазепи – вищу військову нагороду для відзначення офіцерів ЗС України за сумлінну службу в ім’я незалежної України в мирний час та в бойовій обстановці (офіцерський хрест);
Орден гетьмана Петра Сагайдачного – вищу військово-морську нагороду для відзначення офіцерів Військово-Морських Сил ЗС України за сумлінну службу в ім’я незалежної України в мирний час та в бойовій обстановці (флотський офіцерський хрест);
Орден “Лицар України” для нагородження військовиків ЗС України за здійснення подвигу при виконанні військового, службового і громадянського обов’язку, а також спеціального завдання командування, за сміливі, уміло проведені дії по ліквідації злочинних груп та наслідків катастроф, при нештатних ситуаціях з бойовою технікою та зброєю.

Нагороди - це справжній інструмент державного управління. Кожна держава має символи у вигляді прапора, герба, гімну, і єдиний символ, який пов'язує конкретного громадянина з державою, - це знак державної нагороди.
Звісно, прикро, що у нас зараз орден не є інститутом. Фактично орден зводиться до знаку ордену. Немає орденських свят, орденських кавалерських дум, орденських храмів, немає благодійної діяльності орденів і відповідно до піклування, як говорили раніше, літніх і каліків кавалерів.
Все це було є багатьох успішних країнах, де орденське життя займає почесне місце в державному і суспільному житті. 

Ця публікація (як і більшість постів цього блогу) не є авторським текстом, а є компіляцією з різних авторитетних джерел та обраними цитатами з праць видатних сучасних науковців, а також з відкритих інтернет джерел (сайтів, блогів, статей, тощо). Матеріал подається з метою ознайомлення та пошуку відповідних фактів в першоджерелах.

Посилання: * Історія нагород України https://vto-orden.com.ua/catalog/award/prodovzhennya-stattividznaki-kozackogo-rodu * Карпов В. В. Військові нагороди України https://www.academia.edu/39536482/%D0%92%D0%86%D0%99%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%92%D0%86_%D0%9D%D0%90%D0%93%D0%9E%D0%A0%D0%9E%D0%94%D0%98_%D0%A3%D0%9A%D0%A0%D0%90%D0%87%D0%9D%D0%98 * Пахолко С., Мартин О. Класифікація відзнак Українських Січових Стрільців https://shron1.chtyvo.org.ua/Pakholko_Stepan/Klasyfikatsiia_vidznak_Ukrainskykh_Sichovykh_Striltsiv.pdf? та інші....