Saturday 26 January 2013

Історія походження української мови

Кілька «початкових» століть слов'янської мовної історії залишилися без будь-якої письмової фіксації  з боку самих слов'ян. Тим не менше, наукове вивчення слов'янських мов дає підстави до окреслення імовірного «початкового» історичного стану, з якого далі розвинулися сучасні слов'янські мови.

Слов'янські мови належать до центральної групи "сатем" індо-європейських мов, від яких відокремилася на початку нашої ери. Порівняно спільна мова слов'ян існувала імовірно до VII ст. (або лише до IІІ ст.), коли внаслідок діалектного подрібнення і міґрацій почали формуватися сучасні окремі слов'янські мови.

Проте є всі підстави ствержувати про хибність теорії про початково єдину слов'янську прамову. Її не вдається узгодити з отриманою етимологічною картиною реконструйованої слов'янської лексики. Тобто, монолітності праслов'янської мови не було. Праслов'янська була «живою мовою з усіма атрибутами складності живої мови, а значить, був і діалектний поділ. Праслов'янська мова також не має територіально-обмеженої «прабатьківщини». Тобто, праслов'янська сформувалася  «не на одному місці». Поряд зі слов'янськими завжди були присутні й неслов'янські етнічні елементи.

З дослідженого матеріалу видно, що в колі індоєвропейських племен існувала прадавня суміжність або принаймні близькість мовних територій слов'ян, ілірійців, фракійців і кельтів. Взагалі об'єднавчий етнонім *slověne є лише пізнішим витвором самих слов'ян.

Крім того, "споконвічність балто-слов'янської мовної близькості" підлягає сумніву. Особливо уразлива відома теорія походження слов'янської з балтійської, що наражається на опір мовного матеріалу (неможливо, наприклад, вивести вельми архаїчні слов'янські ряди чергувань голосних з інноваційних балтійських рядів).
Балти – не одвічні мешканці Верхнього Подніпров'я. Так, виявлено й досліджено балто­-фракійські контакти без участі слов'ян. Виявлені й інші докази близкості давніх балтів та фракійців.

Натомість етимологічні дослідження висувають на передній план центрально-європейські зв'язки слов'ян з давніми італіками, причому балти довго залишаються остронь (детальніше див. - Українській державності понад IV тис. років).

Лише по міґрації балтів і слов'ян на нинішні терени стає помітне їхнє зближення і пізніше сусідство. Балто-слов'янські мовні стосунки починаються для праслов'янських мов як уже сформованого мовного типу з процесами, відмінними від балтійських.

В той же час, слов'яно-кельтські контакти, вивчення їхнього сліду і локалізація могли б сприяти опрацюванню компромісного варіанту між такими принципово відмінними концепціями, як польська автохтоністська теорія слов'янської прабатьківщини на Віслі й Одері та варіант дунайської прабатьківщини слов'ян. Наразі малодослідженим є питання кельто-слов'янських стосунків, у розв'язанні якого О. Трубачов вбачав перспективу компромісу між його теоріями етногенезу слов'ян.

Мова несе історію свого походження і формування у власному звуковому, граматичному і словниковому матеріалі. У своїй «Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache» (1913) Т.Гартнер і С. Смаль-Стоцький першими висловили сумнів у "науковості" поділу слов'янських мов на три групи. Те, що українська мова постала безпосередньо з праслов'янської, а ідея прасхіднослов'янської мови (єдиною для українців, білорусів та росіян) позбавлена ґрунту, стало для них очевидним після ґрунтовних наукових студій.

Як у ХІХ ст., так і тепер вчені та теорії, не деформовані ідеологічними упередженнями, констатують  неповторну своєрідність української мови серед навколишніх слов’янських. Ця своєрідність у кінцевому рахунку зумовлена географічно і полягає в очевидних сполучних, перехідних рисах української мови між структурами як географічно північних і південних, так і західних і східних слов’янських мов.
За 32 ознаками з 40 українська мова відмінна від російської. Більше того, названі риси української мови не просто відрізняють її фонетику від російської: більшість їх водночас єднають її з рештою слов'янських мов.

З-поміж 82 специфічних рис мови виключно українськими є 34; ексклюзивних українсько-білоруських 4, українсько-російських – жодної;
аналогій, водночас спільних в української з іншими мовами: верхньолужицьких і білоруських по 29, нижньолужицьких 27, полабських 19, словенських 18, російських 11.
Показово, що решта слов'янських мов (половина: 7 з 14) має з українською по 20-21 спільній риси на півдні і по 22-23 спільні риси на заході, що достатньо унаочнює справжні історичні зв'язки української мови та її справжнє місце в колі слов'янських мов.
Де ж тут підстави для існування єдиною «східнослов'янської» групи мов між росіянами та українцями?

Дослідивши історію різних слов'янських мов, вчений-мовознавець Х. Шустер-Шевць так і не знайшов підстав для виділення традиційних історичних «зупинок» після праслов'янської (зокрема, не було ні «празахіднослов'янської», ні «прапівденнослов'янської»). Разом з тим, вчений визнав існування трьох діалектних комплексів. Йдеться про такі діалектні комплекси:
1) ПРОТОСЛОВАЦЬКИЙ (сербо-хорватська і словенська),
2) ПРАЛЕХІТСЬКИЙ (польсько-поморський та протоболгарська),
3) СЕРБОЛУЖИЦЬКИЙ, який приєднується у давнині до центральних і південно-східних частин пізньопраслов'янської мови (попередників української, чеської і верхньолужицькою).

Власне праслов'янська мова проіснувала до ІІІ ст. н.е. Потім надійшов період пізньопраслов'янської мови і початок ранньої епохи існування ранніх слов'янських мов (IV-V ст./ Х-ХІ ст.). Перший свідок існування праукраїнської мови- верхньолужицька мова. (Слід підкреслити, що й давній прапор Верхньої Лужицьких слов'ян був синьо-жовтим).

Пліній (79 р.) і Птолемей (170 р.) згадують сербів біля Меотиди й адиґів-зихів. Виходить, предки українців і серболужичів були сусідами 1800 років тому на Азові і за часи Великого переселення народів пройшли звідти довгий шлях на захід до Сербії й Лужичини, зберігши мовні риси, спільні з мовою давніх сусідів – праукраїнською.

Другий свідок існування праукраїнської мови – полабська мова. Полабська мова, інакше – мова древ'ян на Лабі, належала до лехітської (= північнослов'янської) групи слов'янських мов (разом з кашубською, ободритською та ін.). Розташована на крайньому заході слов'янського світу, вона була вживана до середини XVIII  ст. у Німеччині на лівобережжі Лаби (Ельби) в околицях Люнебурґа, Люхова і Сютена.
Рідкісну нагоду проминали дослідники, обходячи увагою схожу на етнонім українців назву полабського плем'я wkrzanie «украни, укри». Чому вона так подібна до ім'я «Вкраїна»? Першим помітив схожість хоронімів Україна і Ukermark  Й.Еґлі [Egli, 953]. Цю етимологію згадує і О.Стрижак: назва Україна – «того ж кореня, що й топоним Укермарк земля полабських  укрів».

Давність української мови доводить й її спільні елементи з групою кельтсьских мов (ірландська, шотландська-ґельська і менська). Дослідники також відзначають роль носіїв милоградської культури у формуванні деревлян і залишки кельтської топонімії від Полісся до Карпат. Історик М. Брайчевський у своїй книзі про походження Русі пише, що деревлянам передувала людність з кельтськими зв'язками. Причетність кельтів до української мови обстоював й О.Шахматов, аналізуючи деякі слов’яно-кельтські словникові [пари], зазначав він виявляє в словах такі звукові властивості, що могли виникнути лише на кельтському ґрунті і є чужими для слов’янських мов.

Таким чином, жодним з різноманітних способів конкретного наукового аналізу не вдається виявити якусь свою окрему, особливу слов'янськість мов трьох народів “спадкоємців Київської держави” Х-ХІІІ ст. У їхній історії ця держава була лише спільним етапом: "У зв'язку з цим здається невдалою поширена формула: «давньоруська народність – спільний предок трьох народів – російського, українського та білоруського».

Тому вважаємо більш правильним говорити про те, що  Русь становила спільний період (або етап) в історичному розвитку трьох східносло-в'янських народів.
Для науковців цього було б досить, щоб закрити питання про “єдину мову Київської Русі”  і зайнятися змістовнішими речами. Те, що ці розмови точаться далі, вказує на їхню позанаукову мету. Тим часом ілюзія «давньоруської мови» вже масово розсіяна по тисячах книг, статей, десятках етимологічних словників. Від цього вона не перестає бути замаскованою під науку ідеологією.

Українська мова відображає формування українців як етносу, що склався у VІ-XVІ ст. внаслідок інтеґрації нащадків трьох слов'янських племен – полян, деревлян, сіверців  за участю груп степового населення – іраномовного  (В. Петров; О. Стрижак) і тюркомовного (О. Пріцак) –  і був носієм трьох місцевих діалектів історичного продовження пра-слов’янської мови  полянських, деревлянських, сіверянських), що лише згодом дістали назву “українська мова”.

Українці не успадкували мовних особливостей таких слов'янських племен, як радимичі, кривичі, в'ятичі чи новгородські словени: мовним продовженням їхніх діалектів є сучасна білоруська й російська мови. Справжня, «жива» українська мова ніколи не була «давньоруська», ніколи не була «спільноруська», ніколи не була тотожна з російською, не була предком або нащадком, або відгалуженням російської мови.  Вона поставала і постала з праслов’янської, формуючися від VI до XVI ст.. На підставі об'єктивних фактів стає очевидним, що українська мова є таким само мовним родичем російської, як сербська або чеська.
Джерело: Правда про походження української мови (Український тиждень).


Читайте також:

Sunday 20 January 2013

Щедрівки - дохристиянський вимір

Українські щедрівки, гаївки та інші народні пісні, які прив’язані до якихось календарних свят мають глибоке дохристиянське коріння. Більше того - зміст, поетичні фігури, вирази в них практично є ідентичними для всіх південних та західних слов’ян.

В наукових роботах під спільною назвою «Tragovima savetih pjesam naše predkršćanske starine» (Слідами священних пісень нашої перед християнської давнини) – «Božanski boj» (Божеська битва) 2008 р., «Zeleni lug» (Зелений луг) 2010 р., «Gazdarica na vratima» (Газдиня в дверях) 2011 р. академік Радослав Катічіч дає той ключ, який, розкриває зміст щедрівок та інших пісень. Використовуючи цей ключ, наприклад, можемо зрозуміти відомий український народний обряд на Великодний Понеділок, коли так завзято хлопці поливають водою всіх перехожих. 
З свого боку хорватський етнолог д-р Вітомір Белай, опираючись на дослідження академіка Катічіча та деякі дані, почерпнуті з археології, наблизився до наукової реконструкції дохристиянських вірувань слов’янських народів. 
Давні українці святкували новий рік десь на весні, коли природа оживала від зимового сну. Тому-то й наші новорічні віншування та щедрівки так часто звертаються до тематики "прилетіла ластівочка", сіяння злакових, плідності тварин, птиці та людей.
І це завершення зими знайшло своє відображення в словах щедрівки "у снігу, що котиться", – сніг котиться, відходить.
Наші щедрівки мають багато елементів давніх українських міфів. 
Закінчується зима, бо Марена з ключами сходить з гори. Вона зустрічає свого брата, який повернувся після довгої відсутності з далекого краю: Мара/Марена, дочка Мокоші (Radoslav Katičić, 2010:217-220) та Перуна (Radoslav Katičić, 2010:341), ключниця перунового двору, що стоїть на горі (Radoslav Katičić, 2010:285) зустрічає свого рідного брата Ярила, який до того часу був пастирем у підземному Велесовому світі (Radoslav Katičić, 2010: 340).

Маючи Велеса за прибраного батька (Radoslav Katičić, 2010: 340). Ярило приходить здалека (Radoslav Katičić, 2010: 105-122) після довгої відсутності (Radoslav Katičić, 2010: 105-112). А Марена є та, яка ключами своєї матері Мокоші відкриває підземний світ Вирій (Radoslav Katičić, 2011: 127-129), випускаючи з нього весну (Radoslav Katičić, 2011: 129). 
Марена та Ярило закохуються одне в одного й одружуються (Radoslav Katičić, 2010: 146-148). Цей брак призводить до того, що природа стає знову плідною (див. Radoslav Katičić, 2010:309).
Слов’янська пісенна спадщина говорить про Марену, яка ходить по городі в очікувані Ярила (Radoslav Katičić, 2010: 133), яка передає частину батькової зброї (Radoslav Katičić, 2010: 213) - в одній версії яблуко (кулясту блискавку) (Radoslav Katičić, 2010: 135), в іншій сокиру або молот (Radoslav Katičić, 2008:248).
Інша щедрівка «В райськім городі росла лілія» цілковито відповідає контексту сакралізованого поганського дійства:
В райськім городі росла лілія,
Хто ж її садив панна Марія,
Як садила підливала лілія си розцвитала
Гей же ж лілія.
В одній з версій город є райський – це, здається, найближча до старого тексту версія. 

Слов’яни уявляли світ розділеним на три частини
горішній Рай – золоте гілля вершини світового дерева або сухий верх світової гори – місце, що належить громовержцю Перуну (Radoslav Katičić, 2008: 114), його синам та дружині Мокоші (частково, бо Мокоша є й газдиня земного Краю (Radoslav Katičić, 2011: 164), 

земний світ людей, де головною господинею є Мокош (Radoslav Katičić, 2011:164), 
і підземний світ вічної весни (Radoslav Katičić, 2011: 165), куди ховаються птахи на зиму (Radoslav Katičić, 2011: 165), куди на далекий захід відходять душі померлих (Radoslav Katičić, 2011: 252) – світ, яким керує Велес (Radoslav Katičić, 2008: 252).
Тобто город належить до царства Перуна і Марена, законна його дочка, походжає тим райським городом. Чергою до неї приходить батько, мати, брат, але нікому, аж тільки своєму миленькому вона дає лілію. Марена передає Ярилу свій спадок – частину батьківської зброї (Radoslav Katičić, 2010: 213).
Лілія є старовинним символом бойової сокири і як така увійшла до європейської геральдики. На те, що лілія в цьому дійстві представляє сокиру, вказують і пісні з усього слов’янського світу, в яких дівчина, що походжає по городі, відмовляється надати якусь квітку чи плід будь-кому крім миленького. У всіх цих випадках подарунок дівчини є зброєю.
Тож і ця щедрівка передає зміст поганського міфу, щоправда у трошки прихованій формі.
І на кінець щедрівка, що часто звучить в українських просторах. «Ой сивая зозуленька» – Академік Катічіч вважає власне цю щедрівку одною з направду архаїчних, що дійшла до нас у практично незміненому вигляді (див.Radoslav Katičić, 2008: 101) 
Три тереми – це тереми Перунового палацового комплексу (Radoslav Katičić, 2008: 114). Зозуля вісник Велесового світу не має можливості їх обійти, облетіти. Занадто велика сварка між Перуном і Велесом, занадто возвишений Перунів світ, щоб туди потрапила Велесова вісниця.
Сонце, ототожнене з Мокошю, місяць з Перуном, а зірки – молодші сварожичі – дев’ять синів і дочка Марена.
Багато є тих, що молять молитви, співають церковні пісні, гімни, тропарі без розуміння їхнього значення. Проте слід пам'ятати, що багато народних пісень заховали в себе прадавні історичні вірування нашого народу. 



Читайте також: 

Wednesday 9 January 2013

Підсумки кінопрокату 2012 року в Україні

Підсумки кінопрокату 2012 року в Україні підтвердили продовження засилля американського та російського кіно в Українській державі.  

За результатами данних сайту Box Officeдесятка найкасовіших фільмів 2012 року в Україні виглядала наступним чином:

1Madagascar 3: Europe's Most Wanted
$4,861,381
2Ice Age: Continental Drift
$4,513,729
3MIB 3
$3,811,177
4The Twilight Saga: Breaking Dawn Part 2
$3,346,807
5John Carter
$2,826,302
6Skyfall
$2,797,960
7Rzhevskiy protiv Napoleona
$2,506,634
8The Hobbit: An Unexpected Journey
$2,379,739
9The Avengers (2012)
$2,372,960
108 первих свіданій
$2,097,476

На 11 місці йде фільм "Battleship" з $1,994,042 касових зборів по всіх країні, 
на 12 - "Хмарний атлас", на 13 - брутальна комедія "Тед". 

Взагалі, 2012 року - 32 фільми зібрали від українських глядачів понад 1 млн. дол. 

Проте, ні в ТОП-10, ні в чільній двадцятці чи тридцятці немає жодного українського фільму. Якщо не враховувати "напівукраїнські" фільми від Студії 95 квартал, які деякі місцеві активісти схильні вважати "вітчизняним", хоча, звісно, це не так. 

Нагадаю, що цього року в український прокат з відносним успіхом та позитивним резонансом вийшов фільм "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", який став першим дійсно українським фільмом новітніх часів, який потрапив до світових рейтингів кінопрокату.


З 20 топ-стрічок в українському прокаті - три були в 2012 році російськими. В 2011 році їх було 4, в 2010 також 3.


Що ж до самої Росії та підконтрольних (в сфері кінопрокату) їй територій (Russia - CIS), то за даними Yearly Box Office, перша десятка 2012 року має такий вигляд:

1Ice Age: Continental Drift


2Madagascar 3: Europe's Most Wanted


3The Avengers (2012)


4The Twilight Saga: Breaking Dawn Part 2


5MIB 3


6John Carter


7Skyfall


8Wrath of the Titans


9Battleship


10The Amazing Spider-Man
Цікаво, що, як і минулого року, тут зберіглась деяка особливість та відмінність. Якщо уподобання по голівудським фільмам у нас з росіянами майже співпадають, то щодо російських - то тут є суттєві відмінності. 

Навіть натяк на те, що якийсь (дуже посередній) фільм є "українським" призвів до того, що у вітчизняному прокаті він зайняв 7 та 10 місце. 

Доволі примітивні комедії від Зеленського та партнерів в самій Росії зайняли далекі 43 та 45 місця, тоді як в Україні зібрали досить непогану касу. 

Що було б, яки в Україні знімались, розкручувались та демонстувались справжні українські фільми - можна лише здогадуватись.


Хоча, слід підкреслити, що в самій Росії вітчизняні фільми не дуже популярні. Найкращий російський фільм "Dukhless" знаходиться на 25 позиції. 


Трохи інша ситуація спостерігається в Польщі. Там вітчизняне кіно не лише знімається, але й користується популярністю. Присутні польські фільми й в ТОП-10, й ТОП-20 кінопрокату наших західних сусідів. Крім того збори в кінотеатрах в Польщі є суттєво вищими ніж в Україні. Якщо Мадагаскар-ІІІ зібрав у нас 5,8 млн, то в Польщі цей же мульт взяв понад 10 млн.$ 

1Madagascar 3: Europe's Most Wanted
$10,870,584
2Skyfall
$9,805,653
3Ice Age: Continental Drift
$9,607,277
4Jestes Bogiem (You Are God)
$7,823,358
5In Darkness
$6,485,596
6Puss in Boots
$6,335,147
7The Hobbit: An Unexpected Journey
$5,960,330
8The Twilight Saga: Breaking Dawn Part 2
$5,583,367
9Intouchables     $4,086,895


А понад 1 млн. доларів США зібрало в Польші аж 62 фільми. 

Хоча, деякі спеціалісти та аналітики кажуть про дуже непрозору та тіньову систему підрахунку прибутку в українському кінопрокаті... 
Проте це вже тема для іншої статті. 

Нагадаємо, що Топ-5 українського кінопрокату 2011 року була наступною:

1Pirates of the Caribbean: On Stranger Tides (3D)
$5,268,571
2Puss in Boots
$4,107,338
3Transformers 3
$4,085,682
4Harry Potter and the Deathly Hallows (Part Two)
$3,558,720
5Sluzhebnyy roman - Nashe vremya (Office Romance)
$2,795,748

А понад 1 млн. дол. (за офіційною статистикою) позаминулого року, в Україні зібрали 28 фільмів.


Читайте також: Голівудські кіноновинки 2013 року

Tuesday 8 January 2013

З історії Київської митрополії XVIII ст.


Після неканонічного приєднання Київської митрополії до Московського патріархату 1685 року, ті православні єпархії та братства, які знаходились на території Речі Посполитої поступово приєдналися до Київської митрополії, що підпорядковувалась Папі Римському (предстоятель УГКЦ тоді мав титул - Митрополит Київський та всієї Русі).

Одночасно, на території, що її зайняли московські війська розпочались утиски уніатів. Ще у 1656 р. московські посли на переговорах з поляками зазначали: «Унія повинна бути скрізь і в найкоротшім часі винищена без ніякого покликування на дипломи і привілеї, що їх давали уніатам королі». І, не чекаючи відповіді, царський уряд без будь-яких соборів ліквідував унію на Лівобережжі, щойно ця частина України увійшла до складу Росії.

Рішучим противником унії був Петро I, який, використовуючи розхитане державне життя в Польщі, встрявав у внутрішні справи сусідньої країни і під приводом оборони православних намагався нищити уніатів. Його наступницею в цій боротьбі була Катерина II. До неї вже під час коронування в 1762 р. звернувся преосвященний Георгій Кониський, що у 1755-1795 рр. керував Білоруською православною єпархією, єдиною в Польщі, з проханням захистити одновірців. Це було приводом для початку російської експансії на Правобережну Україну.

Разом з російськими військами на Правобережжя йшла й православна церква прагнучи повернути свої землі, маєтки та монастирі. Так, переяславський єпископ Гервасій в серпні 1765р. здійснив православну місію до Брацлавщини. Народ потрапив під його вплив і жадав перейтиу православ'я. А в 1767 р. той самий преосвященний Гервасій видав нове послання, в якому підносив російську імператрицю Катерину II як захисницю православ'я й закликав український народ сміливо заявляти про сводавню віру. Внаслідок цього з кінця листопада 1767 р. по січень 1768 р. в самій тільки Брацлавщині було зібрано близько ста нових заяв про приєднання до православ'я.

Друга половина XVIII ст. була багата на визначні події в житті унійної церкви Правобережжя. На жаль, вони не були радісними. Під час антипольських повстань, гайдамаччини та Коліївщини загинуло багато уніатів. Знаною в історії є різня в Умані, коли було знищено дві василіянські школи й вирізано 400 їхніх учнів.

Повсталі гайдамаки, щоб виправдати свої дії, посилались на так звану «Золоту грамоту» Катерини II, яка нібито дала наказ нищити ляхів, уніатів і жидів. Але замість того, щоб боронити український народ від утисків поляків, вони спрямували свої сили проти греко-католиків. За допомогою Переяславського полку на Правобережжі у православ'я навернено 306 парафій.

Після поразки Коліївщини для УГКЦ настали важкі часи. Немало священиків вимушені були залишити свої парафії, сотні вбито повстанцями або заарештовано російськими військами. Спорожнілі уніатські парафії майже відразу обсаджувалися православними священиками від імені переяславського православного єпископа. Таким чином було відібрано близько 1 200 парафій і в унії залишилось тільки 600.


Б. Хіхлач "З ІСТОРІЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ПОДІЛЛІ (XVII–XIX ст.)