З історії Київської митрополії XVIII ст.

Після неканонічного приєднання Київської митрополії до Московського патріархату 1685 року, ті православні єпархії та братства, які знаходились на території Речі Посполитої поступово приєдналися до Київської митрополії, що підпорядковувалась Папі Римському (предстоятель УГКЦ тоді мав титул - Митрополит Київський та всієї Русі).

Одночасно, на території, що її зайняли московські війська розпочались утиски уніатів. Ще у 1656 р. московські посли на переговорах з поляками зазначали: «Унія повинна бути скрізь і в найкоротшім часі винищена без ніякого покликування на дипломи і привілеї, що їх давали уніатам королі». І, не чекаючи відповіді, царський уряд без будь-яких соборів ліквідував унію на Лівобережжі, щойно ця частина України увійшла до складу Росії.

Рішучим противником унії був Петро I, який, використовуючи розхитане державне життя в Польщі, встрявав у внутрішні справи сусідньої країни і під приводом оборони православних намагався нищити уніатів. Його наступницею в цій боротьбі була Катерина II. До неї вже під час коронування в 1762 р. звернувся преосвященний Георгій Кониський, що у 1755-1795 рр. керував Білоруською православною єпархією, єдиною в Польщі, з проханням захистити одновірців. Це було приводом для початку російської експансії на Правобережну Україну.

Разом з російськими військами на Правобережжя йшла й православна церква прагнучи повернути свої землі, маєтки та монастирі. Так, переяславський єпископ Гервасій в серпні 1765р. здійснив православну місію до Брацлавщини. Народ потрапив під його вплив і жадав перейтиу православ'я. А в 1767 р. той самий преосвященний Гервасій видав нове послання, в якому підносив російську імператрицю Катерину II як захисницю православ'я й закликав український народ сміливо заявляти про сводавню віру. Внаслідок цього з кінця листопада 1767 р. по січень 1768 р. в самій тільки Брацлавщині було зібрано близько ста нових заяв про приєднання до православ'я.

Друга половина XVIII ст. була багата на визначні події в житті унійної церкви Правобережжя. На жаль, вони не були радісними. Під час антипольських повстань, гайдамаччини та Коліївщини загинуло багато уніатів. Знаною в історії є різня в Умані, коли було знищено дві василіянські школи й вирізано 400 їхніх учнів.

Повсталі гайдамаки, щоб виправдати свої дії, посилались на так звану «Золоту грамоту» Катерини II, яка нібито дала наказ нищити ляхів, уніатів і жидів. Але замість того, щоб боронити український народ від утисків поляків, вони спрямували свої сили проти греко-католиків. За допомогою Переяславського полку на Правобережжі у православ'я навернено 306 парафій.

Після поразки Коліївщини для УГКЦ настали важкі часи. Немало священиків вимушені були залишити свої парафії, сотні вбито повстанцями або заарештовано російськими військами. Спорожнілі уніатські парафії майже відразу обсаджувалися православними священиками від імені переяславського православного єпископа. Таким чином було відібрано близько 1 200 парафій і в унії залишилось тільки 600.

Б. Хіхлач "З ІСТОРІЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ПОДІЛЛІ (XVII–XIX ст.)