Wednesday 29 December 2010

Про РПЦ: Вони оголосили війну Україні як такій


По всій Україні, в столиці держави й Київській області, в маленьких містах та обласних центрах , всюди йде активне "навернення" до правильного підпорядкування всіх "заблудлих душ", які поки що моляться в храмах УПЦ КП та УАПЦ.

Схоже, що за неповний рік правління нинішньої влади, потрібно бути тільки Ющенком, щоб відмовитись переходити під юрисдикцію московського патріархату.

Робота йде професійна, скоординована й керована по всіх усюдах. З кожним священиком, з кожним бізнесменом чи місцевим чиновником, який був спонсором тієї чи іншої церкви йде окрема розмова й особистий підхід. Але мета одна – переведення всіх «розкольників» в лоно «канонічної» єдинонєдєлімой й правильной.

І останній приклад з церквою в Хоружівці є дуже показовим. Нагадаю, за повідомленням ЗМІ, брат екс-президента Віктора ЮЩЕНКА Петро відмовився передавати храм Святого Андрія Первозванного та Святої великомучениці Катерини у селі Хоружівка Недригайлівського району Сумської області Українській Православній Церкві Московського патріархату.

Як повідомив кореспонденту УНІАН керівник прес-служби Сумської єпархії УПЦ МП протоієрей Максим (ДЕНИСЕНКО), на прохання «Свято-Катеринівської громади» села Хоружівка єпископ Сумський і Охтирський УПЦ МП ЄВЛОГІЙ зустрівся в Києві з народним депутатом України П.ЮЩЕНКОМ. У бесіді з братом екс-президента владика висловив стурбованість ситуацією у зв’язку з тим, що віруючі УПЦ МП вже три роки не мають можливості молитися в церкві. Сумський єпископ просив народного депутата про передачу громаді хоча б нижнього бокового вівтаря храму. «Петро ЮЩЕНКО відповів категоричною відмовою і заявив, що хоружівська церква буде належати тільки Київському Патріархату», - розповіли у єпархії УПЦ МП.

Отже московські попи (та особи в штатському, які їм в цьому дуже допомагають) застосовують практику, яку добре опробували ще більшовики на початку ХХ століття. Якщо важко скинути владу, яку підтримує населення (а нагадаю, що УНР була легітимною владою українського народу), то треба створити власний «український уряд» й вже де хитрістю, а де силою – захопити владу повністю.

Так само робиться й зараз.

Де можна домовитись з бізнесменами, чи священиками – домовляються, й за силової підтримки «прихожан» та міліції переводять храми в «правильне» підпорядкування. Де цього не можна зробити – реєструють громади-двійники, які просять хоча б надати «бічне приміщення», а потім поступово захоплюють й всю споруду. Бо населення ж просить.

В цій ситуації досить дивною виглядає доволі пасивна реакція очільників УПЦ КП та УАПЦ. Так, Філарет наче й щось каже про утиски, але дуже тихо й непевно.

Куди більш резонансно й сильно виглядає відкрите звернення до Президента В. Януковича бакалавра богослов'я Андрія Чмєля. Звісно, це більше схоже на крик душі, ніж на реальну можливість щось змінити. Але якщо ці слова будуть почуті суспільством, то вони можуть багато чого змінити:

"Я не проти російської національної єдності – але навіщо вони обманюють людей – РПЦ в Україні повинна називатися так само як і в Росії. Та вони обманюють українців умисно, щоби обманом зробити з нас росіян.

Хрест їм потрібен не як знаряддя спасіння.

Вони розпинають Україну на хресті, пане Президент!

Вони прагнуть повністю знищити українців як окрему націю – і в цій ганебній меті вживають Святого Хреста. Вони оголосили війну не ченцю Філарету (Денисенко), не автору цього листу Чмєлю А.В. Ні!

Вони оголосили війну Богу в серцях українців!
Вони оголосили війну Україні як такій.

І можливо пане Президент – їх чорні бажання і їх злобні прокляття здійсняться і я особисто помру в пеклі. І можливо загине в пеклі Патріарх Філарет – це знає один лише Бог. Можливо загине і Ваша держава, яка відбирає храми у українців на користь ворогів. "

Почуймо ці слова!

Бо дуже схоже, що тиск:

з боку «канонічних», як найвищих з Москви, так і виконавців на місцях;

найвищої влади, яка дає зрозуміти, що в Україні є тільки одна «правильна» церква, з якою й буде молитися президент, а значить і вся країна;

влади на місцях, яка утискає громади, незаконно перереєстровує їх у підпорядкування МП, не виділяє землю іншим церквам, при цьому виділяючи бюджетні кошти громад лише для однієї конфесії;

правоохоронних органів, які втручаються там де треба, і не втручаються , там де не треба, приведе до єдино запланованого наслідку – храми будуть переходити стройними рядами до Російської православної церкви (точніше – її філії в Малоросії).

І майже за рік, нинішній владі вдалось створити таку ситуацію й атмосферу в суспільстві, що, мабуть, треба бути тільки Ющенком, щоб відмовити від «доброзичливої» пропозиції поділитися з російською церквою приміщенням.

Але це ж тільки неповний рік при владі. Далі "буде краще", далі "буде веселіше".

Після приєднання всіх , хто йде на це добровільно – розпочнеться зачистка всіх, хто «оказал сопротивление» на місцях . Тоді вже, щоб відмовити від пропозиції присланої з Москви, замало буде бути Ющенком.

Потрібно буде бути – або Бандерою, або Шухевичем, або кимось іншим. Але точно – БУТИ Справжнім Героєм України.


Tuesday 28 December 2010

Carol Of The Bells - "Щедрик" Миколи Леонтовича


"Щедрик" - найвідоміша й найпопулярніша американська різдвяна пісня Carol Of The Bells у часі Різдва безперестанку звучить у Штатах, Канаді, Європі, Австралії, навіть, в Японії на усіх FM-станціях і телеканалах, на вулицях і у супермаркетах... Ця мелодія стала візитівкою західного Різдва і за останні десятиліття успішно витісняє славнозвісну Jingle Bells. Carol Of The Bells часто звучить у багатьох відомих фільмах і рекламних роликах. Усі найпопулярніші американські виконавці записують різдвяні альбоми, де завжди чільне місце посідає ця мелодія.

Та тепер вже майже ніхто, крім музикознавців, не знає, що ця пісня прийшла в Америку з України. Як невідомим залишається автор народної пісні, так і національне коріння цього твору розчинилося в його геніальності. Пісенна мова музики набагато важливіша від словесно-логічного змісту. В музичному творі звуки говорять набагато більше, ніж слова, геніальна мелодія стає близькою будь-якому народові, і тоді вона звучить в усьому світу.

«Щедрика» видатого українського композитора Миколи Леонтовича співають в усьому світі: «Камінь, що його відкинули будівничі, наріжним став каменем».

Миколу Леонтовича - талановитого українського композитора, фольклориста й знавця народної творчості -- можна порівняти з ювеліром, який, вишукуючи дорогоцінні діаманти народної пісні, філігранно шліфував їх за допомогою свого майстерного аранжування.

Коли в грудні 1916 року «Щедрика» в обробці Миколи Леонтовича заспівав хор студентів Київського університету, скромний подільський вчитель став відомим у музичних колах як найкращий аранжувальник українських народних пісень.

Після приходу в Україну більшовицького режиму Леонтович потрапляє до «чорного списку« НК як ворог радянської влади. Йому доводилося переховуватися й часто змiнювати мiсце проживання. Гадаючи, що врятується в будинку свого батька, священика отця Дмитрiя, Микола Леонтович поселився у нього. В нiч з 22 на 23 сiчня 1921 року пiдiсланий чекiст вбив його пострiлом у груди.

Про це злодiйське вбивство стало відомо лише нещодавно, пiсля вiдкриття архiвiв КДБ.

Леонтович надзвичайно багато зробив для популяризації багатьох українських народних пісень. На основі народних мелодій композитор створював цілком оригінальні й самобутні хорові композиції, надаючи їм неповторного звучання. В кожній народній перлині він прагнув максимально передати її незвичайний образний зміст і художню красу, водночас використовуючи музичні надбання європейської хорової культури.

Після того, як минуло 20 років від першого виконання "Щедрика", композитор, поет і дириґент чеського походження Пітер Вілгоускі, який зі славетним Артуро Тосканіні працював на радіо NBC, 1936 року написав до щедрівки англійські слова й назвав пісню Carol Of The Bells («Колядка дзвонів»). Ідея нового тексту ґрунтувалася на слов'янській леґенді про те, що в ніч, коли народився Ісус, на Його честь в усьому світі задзвонили дзвони чудовим мелодійним співом. Після цього дзвоник став головним музичним атрибутом Різдва на Заході, і тепер майже всі різдвяні пісні найпопулярніших виконавців прикрашені звучанням дзвіночків. «Щедрик« тепер вже з текстом Пітера Вілгоускі набуває великої популярності у Штатах: на тему пісні зробили серію телевізійних реклам шампанського.

У післявоєнні роки у США було написано ще три колядки, які цілковито чи частково базувалися на музиці «Щедрика»: 1947 року Ring Christmas Bell, 1957 року Come, Dance And Sing і 1972 - ще одна Carol Of The Bells. Особливо з кінця 70-х років минулого століття пісню записують на різдвяних альбомах найпопулярніших американських виконавців. Останню оригінальну версію «Щедрика» в різдвяному альбомі 2001 року записав найвідоміший американський жіночий ритм-енд-блюзовий гурт всіх часів Destiny's Child під назвою Opera Of The Bells.

В інтернеті Carol Of The Bells згадують на декількох тисячах сайтів. Але мало хто вказує, що це є твором видатого сина України.

Ілько Лемко, Поступ




Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
«Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.


Saturday 25 December 2010

З Різдвом Христовим !


Вітаю Всіх Християн, що святкують Різдво Христове в грудні з цим Світлим Радісним Святом !

25 грудня Різдво святкує Римо-Католицька Церква, більшість протестантських Церков, а також багато православних — включаючи Константинопольську (крім Афону), Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку церкви.

За біблійними переказами, цього дня Діва Марія народила Ісуса Христа. У Вифлеємі, у яслах, з’явився на світ Син Божий. Звістку про народження Божого Сина пастухам принесли ангели. Пізніше прийшли волхви-мудреці зі Сходу, які про появу Месії знали з легенд. Дорогу до міста їм вказала яскрава зірка. За вченням Церкви, народження Ісуса Христа відкрило можливість для спасіння душі та вічного життя для кожного християнина.

А 24 грудня католики латинської традиції та інші християни, які керуються Григоріанським та Новоюліанським календарями, мають Святу Вечерю. Святий вечір — це власне останній день чотиритижневого посту, який передує Різдву.

Ввечері 24 грудня, коли загоряється перша зірка, що колись вказала дорогу мудрецям до новонародженого дитяти, родини збираються за святковим столом. Перед початком трапези читається уривок з Євангелія, співається перша колядка, потім усі переломлюють різдвяний хліб — облатку, що символізує радість свята, яке наближається. Облатки освячуються в храмах під час посту перед Різдвом.

На скатертину обіднього столу іноді кладуть декілька джгутів сіна — як нагадування про Вифлеємські ясла. Крім куті, на столі обов’язково стоять 12 пісних страв. В кінці Святвечора традиційно співають колядки та йдуть до храму на святкову різдвяну Месу.

Про римо-католицькі традиції святкування Різдва читайте у матеріалі «Ми ділимось облаткою, як поляки, залишаємо вільне місце за столом, як євреї на пасхальному седері, в нас стали традиційними вертепи і театралізовані різдвяні дійства середньовічної Італії, в нас загостювала німецька ялинка…»