Sunday 6 July 2014

Український національний архетип

Спорідненість національного архетипу та універсалій світової культури є передумовою вивільнення духовного життя нації з ситуації одноразовості, тлінності у простір вічності, у сферу затвердження історичних звершень народу та його гідності. 

Українські національні архетипи проявляють себе як символи у міфах, казках, фольклорі, обрядах, традиціях, і є узагальненням досвіду наших предків. Українська культура та національні архетипи пройшли тривалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. На розвиток впливали природні умови географічного положення, території, міграційні процеси,історія, сусіди, впливи інших культур.

Спільною ознакою українців є домінування емоцій та почуттів над мисленням і волею, що часто робило їх уразливими до агресивних та підступних дій більш вольових й колективно-організованих сусідів.

Утворення етносів, народів, націй тісно пов'язано з їх архетипами. Архетип визначає суть, форму та спосіб зв'язку успадкованих, несвідомих прообразів і структур психіки, які передаються від покоління до покоління. Архетипи виступають основою для таких утворень: поведінки, особистісного розвитку та розуміння світу. Тобто, архетипи утворюють психічні та поведінкові програми, впливають на особливості поведінки, мислення і бачення світу. Духовне життя особистості тісно пов'язане з архетипами, оскільки в процесі творчої активності людей за допомогою архетипів утворюється відповідна послідовність образів.

Колективне несвідоме представляє собою позаособистісну несвідому суть, що є передумовою для появи особистого і колективного досвіду людства, культур та індивідів. Колективне несвідоме переживається в універсальних психічних формах, що виявляються у колективній та індивідуальній поведінці, тобто архетипах.

В українському колективному несвідомому основним є архетип "доброї", "ласкавої", "родючої Землі" (за А. Кульчицьким). Основою етнічної домінанти українського національного характеру є архетип Богині-Матері, який на думку вчених, позбавив українців агресивності в світогляді.

Для свідомості українців є характерним висування на передній план не формалізму розуму, а моралі, "серця", як метафори інтимних глибин душі.
Цей архетип "філософії серця" розкривається як:
принцип індивідуальності та джерело людяності (П. Юркевич),
мікросвіт, вираження внутрішньої людини, що втілює Бога (Г. Сковорода),
шлях до ідеалу та гармонії з природою (Т. Шевченко),
орган надії, передчуття, провидіння (П. Куліш),
ключ до "господарства душі", її мандрів у вічність, сферу добра і краси (М.  Гоголь).

Антропоцентризм, що властивий українському народному світогляду, підсилюється з ідейного боку архетипом софійності світу, що розглядався як Книга, Текст Бога. Ця концепція спостерігається в Україні з часів початку Київської Русі, й продовжується в творах середньовічних полемістів, творах Київських митрополитів та священиків, філософів та науковців.

Всю історію України-Руси йшла боротьба людини з агресивним кочовим степом, що простирався від Монголії до гір Кавказу. Українці стали прикладом рідкісної в історії людства перемоги осідлої цивілізації над тиском дикого степу, що відбилось на національній самосвідомості. Сильне материнське начало, індивідуалізм, дух лицарства, вільної самодостатньої особистості, потреба вижити в умовах прикордонної цивілізації, що протистоїть варварству степових набігів, відбилась й на історії розвитку княжих дружин, козацькій вольниці, мандрівних дяків, чумаків, індивідуальній ініціативі містян, яка оформилась в розвиток Магдебурського права та цехових традицій.

Слідування архетипам свого етносу є провідною передумовою його успішного розвитку. Г. Лебон зазначав: "Не лише живі, а й мертві відіграють значущу роль у сучасному житті будь-якого народу. Вони творці його моралі та несвідомі рушії його поведінки. Життя будь-якого народу і всі прояви його цивілізації складають просте відображення його душі. Ні випадок, ні зовнішні обставини, ні особливо політичні інститути не відіграють головної ролі в історії народу.

Набуття міцно утвердженої колективної душі є апогеєм величі народу. Розпад цієї душі завжди означає час занепаду. Втручання іноземних елементів складає один з найбільших, найнадійніших засобів досягнення цього розпаду. Народам потрібні століття для того, щоб набути певного психічного складу, і вони інколи його втрачають за дуже короткий час. Дорога, яка веде народи на найвищу сходинку їх цивілізації, завжди дуже довга, а занепад, що супроводжує їх падіння, найчастіше буває дуже швидким".

Дослідженню основ українського національного архетипу багато уваги приділяв видатний науковець В. Липинський, який наголошував на згубності народної емоційності для політичного державотворення і всього українського життя. Надмірна чутливість, при ослабленій волі та планованості дій, призводить до легкої запальності й швидкому охолодженні, посилюється дражливістю до яскравих дрібниць та байдужістю до дійсно важливих речей. Наші національні особливості можуть стати творчою силою, коли ми будемо більше уваги приділяти організаційною складовою та сталим вихованням в народі розуму і волі. Українська емоційність, "нота серця" зможе дати гарні результати лише в поєднанні з розумом, логікою, пам'яттю й волею.

Задовго до В. Липинського на всі ці особливості звернув увагу М. Гоголь, що в своїх творах розкриває цілу низку суперечностей в народному характері, в якім "дивовижно зіштовхнулись дві протилежності, дві різнохарактерні стихії: європейська обережність та азійська безтурботність, простодушність та хитрість, сильне дієве начало та превеликі лінощі й млість, потяг до розвитку й досконалості й бажання вдаватись таким, що зневажа досконалість". Бунтарський дух, індивідуальна воля не були підкріплені реалізаційною волею, що дозволяло більш організованим й прагматичним сусідам підкорювати історичні українські держави.

Великий осмислювач української ментальності Г. Сковорода  найбільшим злом вважав порушення спільності, відчуття, зв'язку людини з власним буттям. Для нього основою були гармонічне поєднання та співдія людини в часі, місці, мірі та особливостях (природних талантах). Порушуючи зв'язок цих чотирьох принципів в своєму житті не тільки окрема людина, але й цілі народи, стають маріонетками в чужих руках.

У психічному стану народів важливу роль відіграє колективне несвідоме. К. Юнг у роботі "Про архетипи колективного несвідомого" писав, що провідними чинниками розвитку культури і поведінки є символічні форми, які повільно еволюціонують. Символи сприяють утворенню етносів, націй та створюють психічні й організаційні засади всього суспільного життя. Колективне несвідоме з'являється за допомогою колективних переживань етнічної групи як певних неусвіломлених реакцій, що виявляються в характерних для цієї групи універсальних прообразах, які є підсвідомими базисами та основами поведінки й мислення кожного індивіда.

Для правильного розуміння й успішного використання національних архетипів, їх, перш за все, потрібно знати. Психоаналітик та громадський активіст Олексій Арестович подає наступні три основні архетипи, що характерні для української нації:

"Святослав" (Лицар, Характерник) - уособлення традиційної шляхетності та козацької сили українського народу. Це такий собі запорожець, або воїн княжої дружики, що має чуб, козацькі вуса, з прижмуром дивиться на Константинополь, Рим та Москву, сміливими й непередбачуваними нічними вилазками звільняє полонених братчиків з неволі, спить на шаблі, намотав уздечку на руку й повідомляє ворогам "Іду на ви".

"Єзуїт" (Б. Хмельницький, І. Мазепа, П. Могила) - випускник єзуїтської колегії, знавець 5-6 сучасних та стародавніх мов, з гострим раціональним розумом, державним мисленням, пристрасний в молитві, видатний комунікатор, холодний в своїх розрахунках та планах. 
"Єзуїт є людиною, яка свідома своєї грішності, але, незважаючи на це, відчуває покликання бути товаришем Ісуса. А це означає вступити у найважливіший бій нашого часу – бій за віру та справедливість, яка походить з віри."

"Козак Мамай" - спокійний, ставний, занурений в себе, фаталіст, сидить під дубом з бандурою, поряд келих, шабля й кінь, привітний, усміхнений, у якого тільки по маленьким зморшках біля очей видно - як далеко він насправді прораховує й наскільки швидка, миттєва, адекватна в нього може бути реакція. 
(Якщо для розуміння "загадкової руссской душі" радять читати Достоєвського, то для розуміння й візуалізаці українського національного архетипу краще за все дивися геніальний кінофільм "Пропала грамота" за твором М. Гоголя.)


Сьогодні Україна перебуває в такому історичному етапі свого розвитку, в якому відродження та гармонійне взаємопроникнення, співпраця всіх трьох українських національних архетипів починає поступово проступати й закріплятися в народній свідомості, думках, діях та вчинках. 

Поки це тільки перші паростки, але вони дуже швидко й активно опановують народними масами. Час їх торжества швидко наближається й тоді українська нація стане дійсно сильною, розвиненою, успішною, европейською нацією з відлагодженим державним устроєм для вільний й творчих людей.


(За матеріалами "Малої Енциклопедії Етнодержавознавства", публікацій в інтернеті та Фейсбуці).

Читайте також: