Україна - це Русь. Середньовічні документи європейських університетів

В офіційних документах середньовічної Європи Україну називали Русь, Рутенія, 

або Роксоланія.

Середньовічні списки студентів провідних університетів  Європи  дають  нам багатющий  матеріал  про  те, що знав світ про наш край, наш народ і як офіційно тоді називалась Україна.

Після занепаду Королівства Русі (Галицько-Волинської держави) та входження українських земель до Польщі та Великого князівства Литовського, виникли питання не тільки з ідентифікацією наших співвітчизників за кордоном, але й з самоіндефікацією. Аналізуючи статистичні записи різних європейських університетів, можна зробити висновок, що  на  різні  власні  назви своєї  батьківщини українці  дуже  багаті.

Через відсудність власної національної держави, сталої загальновизнаної назви свого  народу ніхто з середньовічних студентів-українців не знав. Кілька прибулих чоловік з однієї  землі,  навіть з одного міста і однієї мови, записували себе по різному. Один говорив, що  він - рус,  другий  називав себе рутенцем, третій роксоляном і т. п.

Проте, переважна більшість вихідців з українських земель все ж таки записували себе рутенцями, а країну звідки  прибули - Рутенією. Потім слідує назва Русь, затім – Роксоланія, багато українців записувались за місцем походження: Волинь, Поділля, Київ і т.д.

У  найдавнішому відомому на сьогодні документі, в якому згадані українські студенти, зазначено: «Магістр Петро Кордован і його товариш з Рутенії». Документ датовано 6 квітням 1353 року у Парижі, Сорбонський університет. Писали  це кияни, і свою вітчизну вони називають так, скоріш за все під західними (католицькими) впливами. Адже в документах Ватикану ще Київська Русь іменувалась саме як Рутенія.  Поряд з цією назвою, вихідці з українських земель використовували й самоназву – Русь, й східну назву – Роксолянія. Від 1389 року у Сорбоннських  архівах зберігся  запис про бакалавра і ліценціата мов Германа Вілевича  «рутенської  нац ії з Києва».

У  XIV — XV  століттях майже у всіх європейських університетах наших  студентів  послідовно  називали рутенцями. І тільки у  XVI  під впливом  багатьох видань та публікацій,  присвячених  подвигам  козаків, що з'явилися у  Франції , Італії ,  Німеччині,  починає з’являтись  термін Україна, українець, але паралельно залишається й стара назва Русь.  Так, Андріана Загорикуса 1567 року у Сорбонні  записують як студента «нації рутенської з України». Таке поєднання зустрічається і в інших записах. Взагалі терміни Рутенія, рутенець, рутенська мова відносно України й українців зберігався в західних джерелах аж до XX століття.

Друга  поширена назва, якою позначали  українських  студентів була  — рус, рос, русин, русіецкі й т. д. Так, наприклад записували в XV столітті відомих вчених Юрія Дрогобича та Григорія з Самбора.  Оскільки багато українців записували себе русичами, руськими, то це дало привід пізнішим «російським великодержавним» дослідникам називати всіх цих студентів «русскими». Хоча до Петра І -  Россія всюди називалась Московією, а росіяни (русские) – московитами. Крім того, Москва, боячись  занесення на свої землі «єресі», активно не дозволяла  своїм юнакам йти на навчання до західних університетів.

Також, в середньовічних документах, поряд з назвою русин часто ще додавали територію походження: русин з Литви, русин з Польщі, русин з України (тобто із Наддніпрянщини). Дуже рідко, але зустрічається термін «роксолянус».

Нарешті  найцікавіше. Хоча назва «Україна», терміни «українські  землі», «українські  козаки»  в писемних  пам'ятках  Західної Європи  зустрічаються ще з XV столітя, але студенти з українських земель почали активно й масово записувати себе українцями тільки з середини XVI  століття  (очевидно,  під  впливом визвольної  війни 1648  року), і  найперше такі нотатки вдалось знайти в реєстрах університетів Падуї, Кенігсберга, а потім і в інших закладах. Дехто  називає себе також «козаком» або «старшиною», чи ще якось, але пов 'язує своє походження з козацьким  станом, з січовиками.

Слід також відзначити, що оскільки багато українців були православними, то вони обирали для навчання ті університети, де панував дух вольності і демократії, й де не переслідувались не католики.

У  XVII  столітті проглядається й інша тенденція, якщо вихідці з Західної України продовжують називати себе «русин», «роксоланус», «русиняк» або до імені додавали  — «з руської  провінції». То студенти з Центральної України часто записують себе «українець». Так, вже в списках 1660  року зустрічаємо  д ані: «Йозеф Данило Дзик, національність —  українець, Київський дистрикт». Це, поки, найдавніша віднайдена згадка, в якій нашу національну приналежність офіційно записано в сучасній транскрипції.  У наступні роки  українцями визнавали себе студенти Кеніґсберзького та інших університетів.

Також, з XVI  століття у списках студентів неодноразово  можна  побачити  запис «з України», хоча  свою націю вони продовжуються називати рутенською. Цікаво, що деякі  вихідці  зі східної  Словаччини також визнавали себе українцями. Хоча так в більшості записувались спудеї з Києва і Лівобережжя  (Полтава, Миргорода, Харкова,  Чернігова та  інших міст ). Окрім українець зустрічаються також й самоназви русо-українець. З 1700  року  вступники з Лівобережної  України також додають  до свого імені приписки: «козацького  стану»,  «козак з (місто)»,  «з Украіни - Русі».

Отже, ці дослідження ще раз підтверджують, що давньої назвою України є Русь (Рутенія), й що в ХVІ – ХVІІ в західних джерелах ці назви використовувались паралельно.

Повністю дослідження: Г. Нудьга "ПЕРШІ (українські) БАКАЛАВРИ ТА ДОКТОРИ. СЕРЕДНЬОВІЧНІ УНІВЕРСИТЕТИ ЄВРОПИ" можна прочитати тут.