Щедрівки - дохристиянський вимір
Українські щедрівки, гаївки та інші народні пісні, які прив’язані до якихось календарних свят мають глибоке дохристиянське коріння. Більше того - зміст, поетичні фігури, вирази в них практично є ідентичними для всіх південних та західних слов’ян.
В наукових роботах під спільною назвою «Tragovima savetih pjesam naše predkršćanske starine» (Слідами священних пісень нашої перед християнської давнини) – «Božanski boj» (Божеська битва) 2008 р., «Zeleni lug» (Зелений луг) 2010 р., «Gazdarica na vratima» (Газдиня в дверях) 2011 р. академік Радослав Катічіч дає той ключ, який, розкриває зміст щедрівок та інших пісень. Використовуючи цей ключ, наприклад, можемо зрозуміти відомий український народний обряд на Великодний Понеділок, коли так завзято хлопці поливають водою всіх перехожих.
З свого боку хорватський етнолог д-р Вітомір Белай, опираючись на дослідження академіка Катічіча та деякі дані, почерпнуті з археології, наблизився до наукової реконструкції дохристиянських вірувань слов’янських народів.
Давні українці святкували новий рік десь на весні, коли природа оживала від зимового сну. Тому-то й наші новорічні віншування та щедрівки так часто звертаються до тематики "прилетіла ластівочка", сіяння злакових, плідності тварин, птиці та людей.
І це завершення зими знайшло своє відображення в словах щедрівки "у снігу, що котиться", – сніг котиться, відходить.
Наші щедрівки мають багато елементів давніх українських міфів.
Закінчується зима, бо Марена з ключами сходить з гори. Вона зустрічає свого брата, який повернувся після довгої відсутності з далекого краю: Мара/Марена, дочка Мокоші (Radoslav Katičić, 2010:217-220) та Перуна (Radoslav Katičić, 2010:341), ключниця перунового двору, що стоїть на горі (Radoslav Katičić, 2010:285) зустрічає свого рідного брата Ярила, який до того часу був пастирем у підземному Велесовому світі (Radoslav Katičić, 2010: 340).
Маючи Велеса за прибраного батька (Radoslav Katičić, 2010: 340). Ярило приходить здалека (Radoslav Katičić, 2010: 105-122) після довгої відсутності (Radoslav Katičić, 2010: 105-112). А Марена є та, яка ключами своєї матері Мокоші відкриває підземний світ Вирій (Radoslav Katičić, 2011: 127-129), випускаючи з нього весну (Radoslav Katičić, 2011: 129).
Марена та Ярило закохуються одне в одного й одружуються (Radoslav Katičić, 2010: 146-148). Цей брак призводить до того, що природа стає знову плідною (див. Radoslav Katičić, 2010:309).
Слов’янська пісенна спадщина говорить про Марену, яка ходить по городі в очікувані Ярила (Radoslav Katičić, 2010: 133), яка передає частину батькової зброї (Radoslav Katičić, 2010: 213) - в одній версії яблуко (кулясту блискавку) (Radoslav Katičić, 2010: 135), в іншій сокиру або молот (Radoslav Katičić, 2008:248).
Інша щедрівка «В райськім городі росла лілія» цілковито відповідає контексту сакралізованого поганського дійства:
В райськім городі росла лілія,
Хто ж її садив панна Марія,
Як садила підливала лілія си розцвитала
Гей же ж лілія.
В одній з версій город є райський – це, здається, найближча до старого тексту версія.
Слов’яни уявляли світ розділеним на три частини:
горішній Рай – золоте гілля вершини світового дерева або сухий верх світової гори – місце, що належить громовержцю Перуну (Radoslav Katičić, 2008: 114), його синам та дружині Мокоші (частково, бо Мокоша є й газдиня земного Краю (Radoslav Katičić, 2011: 164),
земний світ людей, де головною господинею є Мокош (Radoslav Katičić, 2011:164),
і підземний світ вічної весни (Radoslav Katičić, 2011: 165), куди ховаються птахи на зиму (Radoslav Katičić, 2011: 165), куди на далекий захід відходять душі померлих (Radoslav Katičić, 2011: 252) – світ, яким керує Велес (Radoslav Katičić, 2008: 252).
Тобто город належить до царства Перуна і Марена, законна його дочка, походжає тим райським городом. Чергою до неї приходить батько, мати, брат, але нікому, аж тільки своєму миленькому вона дає лілію. Марена передає Ярилу свій спадок – частину батьківської зброї (Radoslav Katičić, 2010: 213).
Лілія є старовинним символом бойової сокири і як така увійшла до європейської геральдики. На те, що лілія в цьому дійстві представляє сокиру, вказують і пісні з усього слов’янського світу, в яких дівчина, що походжає по городі, відмовляється надати якусь квітку чи плід будь-кому крім миленького. У всіх цих випадках подарунок дівчини є зброєю.
Тож і ця щедрівка передає зміст поганського міфу, щоправда у трошки прихованій формі.
І на кінець щедрівка, що часто звучить в українських просторах. «Ой сивая зозуленька» – Академік Катічіч вважає власне цю щедрівку одною з направду архаїчних, що дійшла до нас у практично незміненому вигляді (див.Radoslav Katičić, 2008: 101)
Три тереми – це тереми Перунового палацового комплексу (Radoslav Katičić, 2008: 114). Зозуля вісник Велесового світу не має можливості їх обійти, облетіти. Занадто велика сварка між Перуном і Велесом, занадто возвишений Перунів світ, щоб туди потрапила Велесова вісниця.
Сонце, ототожнене з Мокошю, місяць з Перуном, а зірки – молодші сварожичі – дев’ять синів і дочка Марена.
Багато є тих, що молять молитви, співають церковні пісні, гімни, тропарі без розуміння їхнього значення. Проте слід пам'ятати, що багато народних пісень заховали в себе прадавні історичні вірування нашого народу.
Читайте також:
Posts
No comments:
Post a Comment