Як набожні можновладці справедливість шукали

Папа Римський був і залишається в народній уяві останньою інстанцією (перед Богом), до якої можна звернутись по допомогу. Тепер це підтвердив й президент Білорусі.

Пригадується, не так давно, доведена до відчаю байдужістю та хамством місцевих чиновників, жителька російської глибинки звернулась з відкритим листом до Папи Римського. Після цього її проблему підняли на загальнодержавний рівень, про неї змімали сюжети та писали статті, і, здається, навіть змусили місцевих чиновників вирішити її питання.

Лукашенка, якщо й «ображають», то чиновники значно вищого рангу й зовсім з інших питань. Росія вимагає від нього обіцяної єдності та повної дружби народів. Захід вказує на постійне порушення всіх загальновизнаних прав та обов’язків, які має виконувати європейська (не тільки за географією) держава. Рідний народ, який ще донедавна хоч якось терпів його неординарне правління, після останьої кризи остаточно перестав вірити рідному «батьці».

Що залишається в такому випадку? Звісно, звертатись до Папи Римського. На зустрічі з головою Папської Ради зі сприяння християнській єдності Куртом Кохом, президент Білорусі заявив, що «від католицької церкви і особисто від Папи Бенедикта XVI ми очікуєм більшого захисту з боку Ватикану від несправделивих нападів Заходу… Ми не сприймаємо ту політику, яка проводиться європейцями по відношенню до Білорусі. Це ненормально..»

Нічого не нагадує? Здається, якщо поміняти слова "Білорусь" на "Україна", а "Захід" на "ЄС", то буде майже тотожній текст, який виголошують наші чиновники, коли коментують переговори про угоду з Євросоюзом.

Ті ж самі «образи» на критику та дії «Заходу», й те саме вперте нерозуміння власних дій та їх наслідків. За час свого правління Лукашенко багато чого наробив, навіть хизувався тим, що його називають «останнім диктатором Європи» й був впевненний, що всі світові лідери просто мріють, щоб мати честь зустритіся з ним. Тепер, коли його нікуди, окрім Москви, не кличуть, а в Москву запрошують тільки для того, щоб він остаточно здав все те, що залишилось у Білорусі від її державності – Олександр Лукашенко вирішив апелювати до Папи Римського. Бо ж ображають де його несправедливо. А в кого ж ще шукати справедливості..

«Все-таки, в цьому несправедливому, бездонному світі самим справедливим світовим органом є Церква. Хотілось би, щоб Церква стала на захист справедливості» - підкреслив Президент Білорусі. Ось тільки цікаво, й він, й наші чиновники, й наш президент - дійсно вважають, що вони чинять справедливо й правильно? А «недалекий» народ, ЄС, міжнародні громадські та правозахистні організації на них несправедливо наговорюють та вимагають незрозуміло що?

Вони дійсно вірять в те, що кажуть? Чи вже так загрались на своїх посадах, так зациклені на збережені влади й продовжені беспределу, що до мозку кісток впевені у своїй правоті.

Так впевені, що можуть вимагати від Папи Римського справедливості, або ставити свічу в церкві й просити у Бога якомога довшого тривання власного правління.

Просити-то можуть. Але буде кожному дано – за ділами їхніми.

"Тиждень". Павло Берест