Дєнь пабєди VS епоха Европи

Поки в Україні на офіційному рівні буде відзначатися як свято "Дєнь Пабєди в Вєлікой отєчєственной войнє" доти наша країна ментально буде залишатись частиною російсько-радянського імперського простору, й не зможе відчути себе ні частиною об'єднаної Европи, ні державотворчою нацією взагалі.

Що таке День Перемоги в нас час? Пам'ять про мільйонів загиблих і десятків мільйонів невинних жертв ІІ Світової війни? Можливо.

Але кому він зараз потрібен - в тому форматі, й у тому вигляді, в якому він відзначається офіційною владою країни?

Справжнім ветеранам? Так наймолодшому з них, яким в 1945 році було 16 - зараз вже 84 роки. Їх залишилось одиниці, й їм не потрібні гучні показушні балагани. Їм треба забезпечена старість та можливість гідно дожити свої роки. В них це є? Державні мужі про це думають? Явно що ні!

Хто зараз виходить під маркою "ветеран ВОВ", хто браво сотрясає медалями на парадах, отримує пільги (як для себе, так і для свої "організацій ветеранів"), кого шанує офіційна влада, нагороджує та виділяє бюджетні кошти - військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, а також колишні бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР ............ під час виконання службових обов'язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року" (це з Закону про статус ветерана війни). Також до ветеранів відносяться - ті хто подавляв демократичні повстання проти радянського режиму в Угощині 1956 та Чехословаччині 1968, ветерани МГБ, НКВД, КГБ, ті хто арештовував, переслідував, сажав до в'язниць мільйони "ворогів народу", дисидентів, інакомислячих.... Звісно, для них "День Победи" - істинне свято.

А чи є це святом для Українського народу, для Української держави, та взагалі для будь-якого нормально мислячої та обізнаної з фактами історії людини?

В 1944-1945 рокі на терені Східної Европи замість одного тоталітарно режиму (гітлерівського) прийшов інших (сталінський). З розстрілами, репресіями, голодомором.. Спитайте в тих, хто вижив після німецької окупації, що робили "визволителі" з НКВД, коли прийшли за спинами бійців  Червоної Армії на терени України. 

Почитайте висловлювання Сталіна, Жукова та інших "героїчних" полководців,  якою ціною вони здобули перемогу - мільйонами життів солдат, яких вони вважали за гарматне м'ясо, за бидло, якого у величезній країни їм вистачить ще..  То чию "перемогу" ми святкуємо?

Звісно, подібні "дні пабєди" потрібні нинішній владі. Так само, як і чемпіонати з футболу, хокею, баскетболу, підготовка до Олімпіади, лагодження доріг та багато іншого... Під побідні свята чудово списують кошти, відмиваються бюджетні гроші та набиваються кармани наближених до чиновників фірмочок..

Але в цивілізованому світі, до якого всі ми прагнемо дожити - все зовсім інакше. Там сумують й пам'ятають про жертви й злочини, але там не роблять шоу на кістках, й не святкують того, що роз'єднує, а не ЄДНАЄ  КРАЇНУ.

Невже в Іспанії, Франції, Голандії - де половина країни боролась з союзниками Гітлера, а половина захищала його - було легше примирити нащадків ворогуючи сторін? 

Ні, не легше. Але розумні й далекоглядні істинні державні мужі, які думають не лише про власне збагачення, але й про долю країни й народу розуміють - що в данному випадку дуже небезпечно хапатися за привиди минулого. Зараз потрібно створювати майбутнє.

Саме тому - 9 травня є Днем Европи. Саме тому, пом'янувши 8 травня всіх жертв страшної війни, 9 травня Европа відзначає свій день: єдності, взаєморозуміння та примирення.

Коли в Україні, на державному рівні, перестануть прославляти один тоталітарний режим, що переміг інших, а почнуть пам'ятати свою історію та будувати свою державу - тоді в нас і почнуться справжні, дійсні перемоги. 

Читайте також:

* Замість правди - "Дєнь пабєди"

* Міфи про "День Перемоги"
* Місця злочинів радянської влади