Вільгельм Габсбурґ та Українське королівство ХХ ст.

Вільгельм Габсбурґ (Василь Вишиваний) - був австрійським крон-принцем з походження, але міг стати королем України в дуже важливий та епохальний час для держави й українського народу. Від був українським військовим, поетом, політичним діячем, був претендентом на трон Королівства Україна, але загинув в застінках НКВД, замучений радянською владою.

Напочатку ХХ ст, поки найвидатніші політичні та культурні діячі Великої України ломали голови над питанням, якою краще має бути конфедерація з Росією, на Західній Україні формувалась та міцніла ідея Королівства України. 

До традиційних для того часу вимог поділу Галичини на польську й українську частини, все виразніше додавались плани утворення з української частини Галичини, додавши Буковину та Закарпаття - Українського коронного краю з широкою національною автономією в межах Австро-Угорської імперії. Цю позицію відстоювала Головна Руська Рада, Український парляментський клюб в австрійському парламенті.

Саме завдяки контактам української політичної еліти з австрійськими можновладцями, й виникла ідея висунення ерц-герцоґа Вільгельма Габсбурґа як претендента на український трон. З часом  загальна зацікавленість «українською справою» Вільгельма Габсбурґа переходить у практичну роботу на користь українського руху та наповнюється конкретним національно-політичним змістом. Вільгельм Габсбурґ робить перші серйозні кроки, пов’язані з проблемою конституційного оформлення українських земель у межах Австро-Угорщини. У листопаді 1916 p., зокрема, він звертається до свого дядька — ерцгерцога Фрідріха, командувача австрійської армії для з’ясування "української перспективи", що було особливо важливим, з огляду на відверто виявлену пропольську позицію імператора Франца-Йосифа І.

Після смерті Франца-Йосифа (21 листопада 1916) виникли підстави до нових сподівань на позитивне розв’язання українського питання в імперії. 26 грудня В. Габсбурґ зауважує у листі до К. Гужковського: «Наша справа зараз у доброму стані і дуже втішає те, що польська справа зовсім не рухається. Таким чином, сміливіше та побільше впевненості. Я вже докладаю зусиль до відомого поділу, справа якого почала добре просуватися». Планувалось перетворити Австро-угорську монархію на федеративну державу, до складу якої як окремі королівства мали увійти Австрія, Угорщина, Чехія (Богемія), Польща, федерація об’єднаних південних слов’ян (Хорватія, Сербія, Словенія) та Велике князівство Україна.

"І тоді, — пише він К. Гужковському, — кожне королівство мало б свого короля. Король Угорщини, Богемії, України, південних слов’ян і т. д. І у кожній з цих держав федерації виступатиме як регент один з ерцгерцогів — це одна з найкращих ідей.... Дай Боже, щоб мир, на який, здається, вже дійсно є сильна надія, приніс би нам таке довгоочікуване здійснення наших планів, принаймні ми повинні над цим старанно працювати, щоб створити нову, сильну Австрію на чолі з молодим монархом та велику і сильну Україну із столицею містом Києвом». В той час надзвичайно актуальними стають намагання створити єдиний коронний край з Галичини й Буковини та зусилля, спрямовані до утворення незалежної держави на теренах підросійської України. 

14 січня 1917 р. ерцгерцог пише: «Після війни (але я наполягаю вже впродовж війни) Східна Галичина та Буковина будуть реорганізовані у єдину провінцію у складі Австрії". Однак конкретна справа поділу Галичини не могла бути реалізована у цей час. Попри прихильне в цілому ставлення імператора Карла І до цієї проблеми, подолати спротив австро-угорської бюрократії та дуже впливового польського лобі не вдавалося. 

Вільгельма Габсбурґа підтримував й одним з ідеологів "наддніпрянського" монархізму В. Липинським. Це перед Першою світовою війною Липинський виявляв себе як монархіст, правда тоді, через об'єктивні історичні обставини він ще був прихильником традиційного гетьманства. Але пізніше В. Липинський пише «про українське королівство з конституційно-демократичною формою правління. На Київський королівський трон, внаслідок воєнної поразки Російської імперії, мав би бути запрошений член котроїсь із старих європейських династій…». 

Серед питань, якими активно опікувався та реалізацією яких займався Вільгем Габсбурґ були: сприяння розбудові легіону Українських січових стрільців, звільнення з російського полону митрополита Андрія Шептицького, фінансування Наукового товариства ім. Т. Шевченка та ін.

Після створення УНР, напочатку 1918 року, офіційні делегації українського уряду та Австро-Угорщини підписали Берестейським мир, а разом з ним таємний додаток до мирної угоди про утворення Українського коронного краю, на теренах Галичини та Буковини.
Завдяки персональним контактам Вільгельма з австрійським міністром іноземних справ графом Черніним було домовлено, що до складу української частини Галичини включать також Холмщину. Цим планам, однак, не судилося здійснитися — польський вплив на уряд Австро-Угорщини виявився надто сильним і під його тиском ці статті протоколу в липні 1918 були денонсовані, й австрійський парламент договір не ратифікував.

Вільгельм Габсбурґ не лише підтримував діяльність Українських Січових Стрільців, але й воював в їх лавах. А 1 квітня 1918 він перейняв командування УСС в Херсоні. Прихильність місцевого населення до архікнязя Вільгельма зросла до такої міри, що це викликало занепокоєння гетьмана Павла Скоропадського — ставленика Німеччини в Україні. Він відчував конкуренцію з боку Габсбурґа і навіть мав агентурні дані, що навколо нього гуртується опозиція владі гетьмана. 

Після поваленням гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбурґ-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії. Він отримав звання полковника армії УНР, і у вересні 1919 був призначений головою відділу закордонних зв'язків Головного Управління Генерального Штабу УНР. Він віднісся вкрай негативно до укладеної Петлюрою в квітні 1920 року Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалась приналежність Галичини, до Польщі. На знак протесту Вільгельм пішов у відставку і виїхав через Румунію до Чехословаччини. 

У різні часи він зустрічався з представниками української еміграції — Павлом Скоропадським, Євгеном Коновальцем, Євгеном Петрушевичем, В'ячеславом Липинським, Віктором Андрієвським та іншими.

Під час Другої світової війни він, як і всі Габсбургґ, рішуче відмовився від співпраці з нацистами і знаходився під наглядом Гестапо. Під час окупації Відня в 1944–1947 рр. радянськими військами, сталінська розвідка вела таємне стеження за ним. 26 серпня 1947 Вільгельма Габсбурґа було заарештовано радянською секретною службою СМЕРШ. Наприкінці листопада 1947 Вільгельма Габсбурґа перевели до Лук'янівської тюрми Києва, протягом півроку його щоденно допитували, переважно вночі, вимагаючи зізнатися в контактах з оунівським підпіллям та західними розвідками. Однак Вільгельм заперечував свою причетність до будь-яких політичних рухів чи партій за останні 20 років, наголошуючи, що всі зустрічі і контакти були окремими подіями і не мали постійний характер. 

Помер 18 серпня 1948 в тюремній лікарні. Не збереглося навіть відомостей про місце його захоронення — ймовірно, його поховали десь біля огорожі Лук'янівського цвинтаря Києва без будь-яких позначень місцезнаходження тіла. 


Джерела:  
Вільгельм Франц фон Габсбурґ-Лотрінґен (Василь Вишиваний)
Вільгельм Габсбурґ у намаганнях реалізувати плани галицького проводу