Як Московія в України Русь позичила
Заснував "Російську Імперію" (Россію) Петро I, в ході реформи трансформувавши Московське царства в абсолютну монархію. Церква була перетворена з патріархату в синодальне міністерство імперського уряду. Були засновані регулярна армія і військовий флот. Завойований вихід до Балтійського моря, заснований Санкт-Петербург, підкорена й потоплена в крові Україна. Саме після розгрому військ гетьмана Івана Мазепи та запорізьких козаків кошового отамана Костя Гордієнка, та по закінченню Північної війни зі Швецією, 22 жовтня 1721 року Петро І оголошує себе імператором, а Московію - Російською імперією.
До цього ця держава іменувалась Велике князівство Московське, Московська держава, Московське царство або просто Московія. Саме так вона позначалась на більшості мап світу. Після створення імперії, Петро І витратив дуже багато коштів, засилаючи посольства та торгові місії по всьому світу, збираючи старі карти з назвою Московія, й видаючі нові - з написом "Россія".
Хоча претендувати на назву "Русь" Московські правителі почали ще раніше. Великий князь Московський Івана Грозний додав собі титул «Государь всєя Русі», та після одруження з племінницею останнього Візантійського імператора Костянтина XI Софією Палеолог, став іменувати себе ще й "самодержцем" (до цього, всю свою історію існування, Московська держава була улусом Золотої Орди й перебувала в залежності від монголо-татарських ханів). З набуттям незалежності від ханів Орди, Іван III починає вживати ці титули, щоб підкреслити зовнішній суверенітет від якого іншого володаря.
Слід підкреслити, що титул "всія Русі" був вперше використаний не Московськими князями, а правителями Литовсько-Руської держави, яка після занепаду Королівства Русі, стала прямим спадкоємцем українського державотворення.
Так, після смерті останнього короля Русі-України Юрія ІІ Болеслава, Великі князі Литовські вступили в боротьбу з королями Польщі та королями Угорщини за землі України та титул «Короля Русі».
Великий князь Ґедимін першим став титулувати себе «Королем литовців і Русі» та називався «собірателем земель руських (українських)». Його син Ольґерд також стає «збирач руських земель» й продовжив політику батька, прилучивши до Великого князівства більшість українських земель (1316—1341). Князь Скиргайло Ольгердович мав титули Великий князь Литовський та Великий князь Київський. А Вітовт розширив кордони держави до Криму, Лівобережжя, Хаджибею та інших міст Причорномор'я й отримав титул Великий князь Литовський, Руський та Жемантійський (тобто правитель Литовсько-Руської (Української) держави). До речі, ще королеву Ядвіґу назвали "матір'ю трьох народів" - литовського, польського й руського (українського).
Вже після смерті Вітовта Великого та поразки Великого князя Руського Свидригайла від поляків, московські князі переймають естафету "збирання Руських земель" та проголошують себе "князі всєя Русі".
Так, Іван III, завойовуючи прикордонні князівства, додає до себе в титул назви загарбаних країв. Іван IV вже іменуються государь: «Владимерский, Московский, Новгородский, царь Казанский, царь Астраханский, государь Псковский и великий князь Смоленский, Тверский, Югорский, Пермский, Вятцкий, Болгарский и иных государств и великий князь Новагорода Низовския земли, Черниговский» та починає іменувати себе «Царь».
Завдяки угоді, підписаній з Богданом Хмельницьким, з 1654—1655 рр. цар Алексій Михайлович додає собі титул «…Государь, Царь и Великий князь всея Великия и Малыя и Белыя России Самодержец» (до цього подібних згадок в титулі царя не було).
Після успішних дій по загарбанню України та інших територій (до проголошення себе імператором), Петро І іменувався "великий государь и великий князь Петр Алексеевич всея Великия и Малыя и Белыя России самодержец: Московский, Киевский, Владимерский, Новгородский, царь Казанский, царь Астраханский и царь Сибирский, государь Псковский, великий князь Смоленский, Тверский, Югорский, Пермский, Вятцкий, Болгарский и иных, государь и великий князь Новагорода Низовския земли, Черниговский, Рязанский, Ростовский, Ярославский, Белозерский, Удорский, Обдорский, Кондийский и всея северныя страны повелитель, и государь Иверския земли, Карталинских и Грузинских царей, и Кабардинские земли, Черкасских и Горских князей и иных многих государств и земель Восточных и Западных и Северных Отчичь и Дедичь и наследник и государь и обладатель".
Повний титул Російського імператора на початку XX століття звучав так: Імператор и Самодержец Всероссийский, Московский, Киевский, Владимирский, Новгородский; Царь Казанский, Царь Астраханский, Царь Польский, Царь Сибирский, Царь Херсонеса Таврического, Царь Грузинский; Государь Псковский и Великий Князь Смоленский, Литовский, Волынский, Подольский и Финляндский; Князь Эстляндский, Лифляндский, Курляндский и Семигальский, Самогитский, Белостокский, Корельский, Тверский, Югорский, Пермский, Вятский, Болгарский и иных; Государь и Великий Князь Новагорода низовския земли, Черниговский, Рязанский, Полотский, Ростовский, Ярославский, Белозерский, Удорский, Обдорский, Кондийский, Витебский, Мстиславский и всея северныя страны Повелитель; и Государь Иверския, Карталинския и Кабардинския земли и области Арменския; Черкасских и Горских Князей и иных Наследный Государь и Обладатель; Государь Туркестанский; Наследник Норвежский, Герцог Шлезвиг-Голстинский, Стормарнский, Дитмарсенский и Ольденбургский и прочая, и прочая, и прочая.
При цьому слід відмітити, що на відміну від "царств" Польського, Грузинського або Великих князівств Литовського, Волинського, Подільського і т.д. - титул Київський, виділяється разом з Московським, Володимирським та Новгородським в окремий статус "самодержець".
Хоча претендувати на назву "Русь" Московські правителі почали ще раніше. Великий князь Московський Івана Грозний додав собі титул «Государь всєя Русі», та після одруження з племінницею останнього Візантійського імператора Костянтина XI Софією Палеолог, став іменувати себе ще й "самодержцем" (до цього, всю свою історію існування, Московська держава була улусом Золотої Орди й перебувала в залежності від монголо-татарських ханів). З набуттям незалежності від ханів Орди, Іван III починає вживати ці титули, щоб підкреслити зовнішній суверенітет від якого іншого володаря.
Слід підкреслити, що титул "всія Русі" був вперше використаний не Московськими князями, а правителями Литовсько-Руської держави, яка після занепаду Королівства Русі, стала прямим спадкоємцем українського державотворення.
Так, після смерті останнього короля Русі-України Юрія ІІ Болеслава, Великі князі Литовські вступили в боротьбу з королями Польщі та королями Угорщини за землі України та титул «Короля Русі».
Великий князь Ґедимін першим став титулувати себе «Королем литовців і Русі» та називався «собірателем земель руських (українських)». Його син Ольґерд також стає «збирач руських земель» й продовжив політику батька, прилучивши до Великого князівства більшість українських земель (1316—1341). Князь Скиргайло Ольгердович мав титули Великий князь Литовський та Великий князь Київський. А Вітовт розширив кордони держави до Криму, Лівобережжя, Хаджибею та інших міст Причорномор'я й отримав титул Великий князь Литовський, Руський та Жемантійський (тобто правитель Литовсько-Руської (Української) держави). До речі, ще королеву Ядвіґу назвали "матір'ю трьох народів" - литовського, польського й руського (українського).
Вже після смерті Вітовта Великого та поразки Великого князя Руського Свидригайла від поляків, московські князі переймають естафету "збирання Руських земель" та проголошують себе "князі всєя Русі".
Так, Іван III, завойовуючи прикордонні князівства, додає до себе в титул назви загарбаних країв. Іван IV вже іменуються государь: «Владимерский, Московский, Новгородский, царь Казанский, царь Астраханский, государь Псковский и великий князь Смоленский, Тверский, Югорский, Пермский, Вятцкий, Болгарский и иных государств и великий князь Новагорода Низовския земли, Черниговский» та починає іменувати себе «Царь».
Завдяки угоді, підписаній з Богданом Хмельницьким, з 1654—1655 рр. цар Алексій Михайлович додає собі титул «…Государь, Царь и Великий князь всея Великия и Малыя и Белыя России Самодержец» (до цього подібних згадок в титулі царя не було).
Після успішних дій по загарбанню України та інших територій (до проголошення себе імператором), Петро І іменувався "великий государь и великий князь Петр Алексеевич всея Великия и Малыя и Белыя России самодержец: Московский, Киевский, Владимерский, Новгородский, царь Казанский, царь Астраханский и царь Сибирский, государь Псковский, великий князь Смоленский, Тверский, Югорский, Пермский, Вятцкий, Болгарский и иных, государь и великий князь Новагорода Низовския земли, Черниговский, Рязанский, Ростовский, Ярославский, Белозерский, Удорский, Обдорский, Кондийский и всея северныя страны повелитель, и государь Иверския земли, Карталинских и Грузинских царей, и Кабардинские земли, Черкасских и Горских князей и иных многих государств и земель Восточных и Западных и Северных Отчичь и Дедичь и наследник и государь и обладатель".
Повний титул Російського імператора на початку XX століття звучав так: Імператор и Самодержец Всероссийский, Московский, Киевский, Владимирский, Новгородский; Царь Казанский, Царь Астраханский, Царь Польский, Царь Сибирский, Царь Херсонеса Таврического, Царь Грузинский; Государь Псковский и Великий Князь Смоленский, Литовский, Волынский, Подольский и Финляндский; Князь Эстляндский, Лифляндский, Курляндский и Семигальский, Самогитский, Белостокский, Корельский, Тверский, Югорский, Пермский, Вятский, Болгарский и иных; Государь и Великий Князь Новагорода низовския земли, Черниговский, Рязанский, Полотский, Ростовский, Ярославский, Белозерский, Удорский, Обдорский, Кондийский, Витебский, Мстиславский и всея северныя страны Повелитель; и Государь Иверския, Карталинския и Кабардинския земли и области Арменския; Черкасских и Горских Князей и иных Наследный Государь и Обладатель; Государь Туркестанский; Наследник Норвежский, Герцог Шлезвиг-Голстинский, Стормарнский, Дитмарсенский и Ольденбургский и прочая, и прочая, и прочая.
При цьому слід відмітити, що на відміну від "царств" Польського, Грузинського або Великих князівств Литовського, Волинського, Подільського і т.д. - титул Київський, виділяється разом з Московським, Володимирським та Новгородським в окремий статус "самодержець".
Самодержавство (калька з грец Αυτοκρατορία від αὐτός (сам) + κρατέω (правити) - означає монархію як форму правління (абсолютизм). Отже, таким чином, навіть російська імперська історіографія визнавала за Києвом окремі права на самодержавність.
Слід відмітити, що титули та їх термінологія мають велике значення для міждержавних стосунків та геополітичних конфігурацій. Так, включно до ХVІІІ ст. польські королі носили титул "володарь і спадкоємець Русі" або "Великий князь Руський та Литовський" і цей титул російські імператори не могли використовувати, аж до розділів Речі Посполитої та окупації Правобережної України, Литви та частини Польщі.
Таким чином навіть титул "Імператор і Самодержец Всероссийский, Московский, Киевский..." говорить про те, що Київська держава були завойована й приєднана до російського царства, але при цьому зберігала всі права та титули для свого "самодержавія", тобто незалежного існування.
Таким чином навіть титул "Імператор і Самодержец Всероссийский, Московский, Киевский..." говорить про те, що Київська держава були завойована й приєднана до російського царства, але при цьому зберігала всі права та титули для свого "самодержавія", тобто незалежного існування.
Читайте також:
* Україна - це Русь. Середньовічні документи.
* Руська православна церква - це церква Українська
No comments:
Post a Comment