Saturday, 27 April 2013

ПанЕвропа та український вимір

Вивчаючі теоретичні питання Европейської інтеграції, натрапив на цікаву постать, т.з. "ідеолога та основоположника" Европейської Унії (European Union) - Ріхарда Ніколаса Куденгофе-Калерґі.


Саме він був автором ідеї, яку пізніше розвинув Ж. Моне і оприлюднив Р. Шуман, про об’єднання вугільних і сталеливарних ресурсів Франції та Німеччини. Завдяки його зусиллям 1926 року у Відні відбувся перший Конгрес ПанЕвропейського руху, що зібрав 2000 учасників з 24 країн...
Але мова зараз не про цю непересічну постать, а про ті ідеї, які він ніс у маси.

В своїй книзі «Пан-Европа» (1923 р.) він зазначав: "Сполучені Штати Європи повинні стати шостим (демократичним) проектом европейського об'єднання -  після імперій Олександра Македонського (еллінської), Юлія Цезаря (римської), Карла Великого (німецької), Інокентія II (папської) і Наполеона I (французької).

Про кордони нової Европи Калерґі писав, що до паневропейської спілки входить й Росія, що "тимчасово відокремилася від європейської демократії", і що в майбутньому культурні кордони між Європою та Азією проходитимуть не по Уралу, а по Алтайським горам. "Шоста Європа простягається так далеко на Схід, наскільки далеко поширюється демократична система".
Отже, і це ми бачимо зараз наочно, Европа - це европейські цінності, демократична система правління - саме те, що ставить ЕС як вимогу до всіх країн-кандидатів.

Але хотілося б більш детально зупинитись не на цьому, а на історичному екскурсі розвитку паневропейських об'єднань та тому місці, яке займала Україна в п'яти попередніх загальноевропейських імперіях. 

В античні часи Україна була тісно пов'язані з еллінським світом та еллінською цивілізацією. Держави-поліси Ольвія (Південнобузький лиман), Тір, Ніконій (Дністровський лиман), Херсонес та інші міста на узбережжі Криму, а пізніше Боспорська держава - тісно пов'язували еллінську цивілізацію з місцевими племенами, що мешкали на території Північного Причорномор'я. Пшениця, мед, деревина, хутро - це те, чим давньоукраїнські племена торгували з греками.

Проте, коли Олександр Македонський вирішив створити свою імперію, т.з. перший "паневропейський проект", він наштовхнувся на сильний спротив на теренах України. 
До 331 р. до н.е. Олександр Македонський завоював Фінікію, Сирію, та підкорив усю Малу Азію й Єгипет. Македонські війська форсували ріки Тигр і Євфрат, щоб вторгнутися в Мідію та йти на Індію. В цей час намісник Олександра Македонського у Фракії отримує наказ виступити в похід на допомогу Олександрові Македонському іншим шляхом – Північним узбережжям Чорного моря.  Заразом македонці планували підкорити скіфів, а першею твердинею на їх шляху стало місто Ольвію (нині в Миколаївській обл.), яка не визнала влади Олександра, а зберегла союз зі скіфами.  

Македонська армія взяла місто в облогу. Щоб відбити напад македонців, влада Ольвії пішла на екстраординарні заходи – відпустила на волю всіх рабів та скасувала мешканцям міста усі борги. Облога затягнулась, й її довелося зняти через наскоки загонів скіфів в тилу. Під час відступу поблизу Дністровського лиману македонське військо було вщент розбите, загинув і сам намісник. 

Історія взаємодії України та Римської імперії не має таких героїчних епізодів, проте така ж тривала й багатогранна. Боспорське царство стало васалом Риму, майже все причорноморське та кримське узбережжя було рубежами славетної Ойкумени. 
Імператор Траян збудував на заході та півдні Україні легендарні Траянові вали для захисту від набігів місцевих непокорних племен. А Папа Римський Кліментій І, якого, під час гонінь на християн, було заслано до Криму, знайшов там громаду християн, в тому числі й місцевих.

До речі, в Київській Русі з найдавніших часів папа Климент почитався як один з найбільших Святих. Мощі Климента зберігалися у Десятинній церкві у Києві, а його правицею висвячувались Київські митрополити за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Але, повертаючись до "Римської паневропи" - місцеві племена здебільшого були відомі або торгівлею, або збройними нападами, хоча з уривчастих джерел відомого, що й мистецтво, й філософія, й інші науки на теренах Великої Скифії були також доволі добре розвинуті.

Паневропейські проекти імператора Карла та папи Інокентія, хоча й мали солідний вплив на подальшу історію континенту, в ті часи пройшли майже непоміченими в Україні-Русі. Київська держава тоді проходила процес становлення й розквіту, й більше орієнтувалась (економічно, політично, війського) на Візантію, ніж на Західну Европу.

Ну й нарешті Наполеонівські плани про новий устрій Европи. Вони знаходили гарний відгук в світлих умах української шляхти, але Наполеон спрямував свою армію на Москву в обхід України, й в підсумку зазнав поразки. Тому все, що залишилось нам від тієї епохи - це легенди про те, як видатний масон Іван Котляревський формував козацькі полки в надії, що Бонапарт таки прийде й звільнить Україну...

Отже, як бачимо, що в минулих ПанЕвропейських проектах, що зараз - Україна тільки дотично залучається до цього процесу. Хоча можливо це й була основна помилка всіх минулих провідників паневропейських проектів. Тому зараз ми маємо всі шанси бути представлені в цьому процесу, як ніколи раніше широко й потужно.

Що ж стосується майбутнього, то в книзі "Пан-Европа" воно описано наступним чином: політичне та економічне об'єднання можливе лише на основі загальної «європейської культури», яка дає право говорити про єдину «європейську націю», яку Калерґі розумів як духовну спільність. Не вимагаючи ліквідації мовних і культурних відмінностей, він пропонував відокремити нації від держави, з тим щоб питання національності стало для кожного питанням особистим. Оскільки питання про громадянство стане другорядним, це призведе до вирішення проблеми державних кордонів, які будуть ліквідовані. «Европеєць ... повинен направити всю свою енергію на ліквідацію кордонів, національних та економічних ... Державні кордони скоротяться до регіональних і втратять своє значення», - писав автор.

Керівництво ЕС всі ці принципи успішно втілює в життя, а чи підпише Україна угоду про Асоціацію ми з вами взнаємо вже цього року.




No comments: