Monday 27 July 2009

Кремль відкрив новий фронт - церковний

Кремль відкрив новий фронт - церковний

В устах патріарха Кирила, як і в устах багатьох російських політиків, цей політичний проект може носити різні назви: «Свята Русь – Росія, Україна і Білорусь», «історична Русь», «східнослов’янська цивілізація», «єдність православних народів». Але під різними назвами криється одна сутність – позбавлення України її незалежності. «Не вважайте мене іноземцем», – з посмішкою пропонує Московський патріарх Україні, ніби його і наша держави – одне ціле.

Але доти, доки він не буде мати українського громадянства – він буде іноземцем. І це не образа для нього – це констатція факту. Бо Україна не є ані частиною Росії, ані «канонічною територією» Російської Церкви.

На підставі Апостольських правил та інших церковних канонів, історичних прецедентів та традицій Церкви кожен православний народ, що має політичну незалежність і власну державу, має право на свою Помісну, тобто автокефальну, адміністративно незалежну Церкву.

Сама Російська Церква є і Помісною, і автокефальною, проте вперто не визнає права на такий статус за Церквою Українською, хоча християнство прийшло в землі нинішньої Росії з Києва, а не навпаки. Ми бачимо, що автокефалію мають навіть ті Церкви, які несуть своє служіння серед народів, що переважно належать до інших конфесій чи навіть релігій. Прикладом цього є древні Патріархати Сходу й порівняно молоді Церкви у Польщі, Чехії й Словаччині, Албанії. Більшість жителів України сповідують православ’я, а сама вона стала незалежнною державою.

Саме тому Московський патріархат вживає всіх можливих заходів з метою підтримувати навколо нашої Церкви штучну зовнішню ізоляцію, лякаючи всіх «розколом» і «анафемами». Саме тому керівництво Російської Церкви відмовляється від будь-яких переговорів з нашою Церквою, хоча ми завжди відкриті до чесного і конструктивного діалогу.

Слід звернути увагу на те, що і за часів СРСР, і зараз кількість православних парафій в Україні і в Росії майже тотожна. Тобто, якщо Московський патріархат визнає незалежну Українську Церкву, то він втратить майже половину своєї структури.У Москві ніколи не приховували того факту, що єдність адміністративної структури РПЦ на території колишнього СРСР там розглядають, як важіль політичного впливу на пострадянський простір, в тому числі – на Україну. Важіль, який використовується з однією метою – повернути втрачену Кремлем у 1991 р. владу над нашим народом.

Важіль, який дозволить втілити середньовічну теорію про «Москву – Третій Рим» – духовний і, що головне, політичний центр для всіх слов’ян і всіх православних. Тому для Москви так важливо за будь-яку ціну і будь-якими методами зберігати владу Московського патріархату над Україною. Як бачимо, це бажання продиктоване не церковними, а суто політичними мотивами. Хочу підкреслити – ми не пропагуємо ненависті до росіян чи Російської держави, як нам це закидають опоненти. Ми лише критично ставимося до дій нинішньої російської політичної і церковної влади, що прагне позбавити Україну незалежності. Український і російський народи ми вважаємо братніми народами, які повинні жити в мирі, як добрі сусіди. Ми маємо багато спільних сторінок історії, ми є носіями схожих мов і близьких культур.

Між нами не повинно бути ворожнечі й протистояння. Але ми – різні народи. Різні, як різними є дорослі брати, що хоч і належать до однієї родини, але прагнуть мати кожен свою сім’ю і будувати своє життя згідно власного світогляду. Всім час нарешті усвідомити: Україна – не Росія!Можливо це не подобається російським політикам чи церковним діячам, але це – беззаперечний факт. Проте, на жаль, у ставленні до України вони часто поводять себе, як ревнива мати, яка ніяк не може відпустити з-під своєї опіки дорослого сина.

З милості Божої волею народу ми маємо незалежну Державу – те, чого не мали від часів падіння княжого Києва, що через чвари й розбрат не змогли зберегти за Гетьманщини і в роки революцій. Наша державна Незалежність була проголошена 24 серпня 1991 року, а 1 грудня 1991 року вона була затверджена на Всеукраїнському референдумі 92 відсотками голосів.

І хоча й зараз у нашому українському домі багато чого ще не до ладу, але бути хазяїном у своїй господі завжди краще, ніж жити у приймах або бути наймитом на чужій праці. Братньому російському народові, його політичним і церковним провідникам час визнати це. Час визнати наше право незалежно будувати власне майбутнє – як державне, так і церковне. Добросусідське, взаємокорисне, але – незалежне. Нам відомо, що всі ці думки і побажання українські громадські діячі письмово й усно хочуть донести до глави РПЦ. Вони хочуть висловити свій протест проти політичних планів керівництва Російської Церкви. Україна – демократична держава, тому громадськість має повне право зробити це у дозволених законом формах. Але, маючи достовірну інформацію про підготовку проросійськими силами і навіть спецслужбами силових провокацій, ми наполегливо закликаємо учасників акцій протесту зберігати витримку, пам’ятати про свою християнську відповідальність, поводитись у межах дозволеного законом, у жодному разі не застосовувати силу і не піддаватися на провокації. Вже зараз навколо візиту патріарха Кирила певні російські ЗМІ прагнуть розгорнути чергову антиукраїнську істерію. Ми не можемо вплинути на совість її організаторів, але закликаємо всіх українських патріотів не давати приводу для звинувачень. Як християни і гостинні господарі, ми повинні виявити належну стриманість навіть перед норовливими гостями.

ФІЛАРЕТ, Патріарх Київський і всієї Руси-України

No comments: