Про причини Голодомору

У дослідженнях Голодомору Володимир Косик виходив з реальних історичних основ. Визвольна війна українців в обороні Української держави закінчилася у 1920 році. Україна війну програла.

Якщо Україна війну програла, то хто ж її виграв? Відповідь дав російський полководець Муравйов, той, хто перший зайняв Україну в ім'я совєтської Росії і, здобувши Київ у 1918 р., повідомив Москву, що принесену з далекої півночі на вістрях багнетів його армії владу Совєтів він передав Совєтові України.

Це і є офіційне потвердження того, що совєтська влада в Україні була накинена російськими багнетами. Знаємо теж, хто були ці "Совєти України", які боролися проти національної влади, тобто проти рад України, зокрема проти Центральної Ради, та й взагалі проти всякої української влади, навіть соціалістичної, яку Москва називала "буржуазною".

Навіть окупаційні джерела подавали, що в 1920 році совєтська влада в Україні вступила в прямий конфлікт з масою українського селянства (див журнал "Комуніст", Харків, № 164, липень 1928).
А селянство тоді творило 80% всього населення України ("Голод-ґеноцид…", стор. 19). У дійсності у цей час Україна і Росія говорили двома різними мовами: одна говорила мовою метрополії, яка, на шляху відновлення імперії, дуже спритно використовувала марксизм-ленінізм, а друга говорила мовою колонії, яка бажала втримати чи відзискати свою незалежність і контролювати свої багатства ("Голод-ґеноцид…", стор. 20).

Керівники в Москві рішили приспішити глобальну відповідь на можливу загрозу. Вони скликали ХV-й конґрес компартії у грудні 1927 р., який постановив перейти до розбудови "індустріального соціалізму". Для цього він прийняв перший п’ятилітній плян (1928-1933), концентруючи свою увагу на розвиток "ключових галузей індустрії", які мали збільшити в якнайкоротшому часі економічну потужність і оборонну спроможність Москви. Цей плян мав гарантувати спосібність Союзу зменшити залежність від "капіталістичного світа" у випадку економічної блокади та допомогти у перетворенню сільського господарства "з допомогою кращої техніки та колективізації" ("Голод-ґеноцид…", стор. 64). При тому якраз це рішення говорило також про перетворення сільського господарства "з допомогою колективізації" і це має незвичайне значення! Отже – індустріалізація та колективізація.

Разом з виконанням п’ятирічного пляну прогресивно зростає число в’язнів у концтаборах. Згідно з деякими джерелами, число в’язнів було наступне: 200.000 у 1927 році, 2.500.000 у 1930 р., 4.500.000 у 1933 році.

Один совєтський автор подає, що тоді виселено "з півдня СССР" 240.757 родин, тобто біля 1,2 мільйонів осіб, у північні райони Союзу. За українськими джерелами депортовано від 1,2 до 2 мільйонів українців, а 300.000 до 500.000 вбито на місці ("Голод-ґеноцид…" стор 22).

Механізм самого Голодомору складався з наступних елементів: 1) перебільшені пляни хлібозаготівлі та надмірні і насильні реквізиції хліба і харчових продуктів; 2) заготівля і експорт українського хліба; 3) потрійна ізоляція українського села (від міст й станцій, від решти Союзу, від закордону); 4) відсутність допомоги від держави і першенство інтересів совєтської влади ("Голод-ґеноцид…", стор. 27-37).

Від осені 1931 р. у селян насильно забирали все, що могли. Наступної весни розпочався голод. Найбільший голод був у 1932-1933 роках. Впродовж цих років Москва експортувала українське зерно закордон. Існують совєтські цифри. Наприклад, в роках 1932-1933 Союз експортував кожного року 1,7 мільйонів тон українського збіжжя.

Голод появився в різних районах Союзу, але головною жертвою була Україна. Голод появився на півдні Білорусії, в районах надволзьких німців, донських козаків, на північному Кавказі, зокрема на Кубані, де українське населення тоді було переважаючим, частково в Казахстані. Треба підкреслити, що голод панував переважно на етнічно неросійських територіях, він практично не існував на російських етнічних територіях.Ніхто точно не знає, скільки людей померло з голоду в Україні. Існують різні свідчення та статистичні оцінки. Гаррі Лянґ, американський прокомуністичний соціаліст, повернувшись з Союзу, сказав, що довідався від одного високого совєтського чиновника, що з голоду згинуло щонайменше 6 мільйонів українців, при чому в деяких селах за кілька місяців померло з голоду 40% населення. Інший американець, Адам Дж. Тавдул, довідався від М. Скрипника, заступника ради народних комісарів УРСР, що в Україні і на Кубані з голоду згинуло щонайменше 8 мільйонів українців. Шеф ҐПУ в Україні, І. Балицький, ("славний чекіст…") присланий спеціально з Москви навести порядок в Україні, твердив, що в Україні згинуло з голоду 8-9 мільйонів осіб.

Дослідження офіційних совєтських даних між роками 1926 і 1939, виявляє величезний "недобір" сільського населення (20,1 мільйонів замість 30,5 мільйонів).
Демографічний дефіцит українського населення в Союзі від 1926 р. до січня 1939 р. спричинений не тільки Голодомором, але і розстрілами, депортаціями, переслідуваннями і, очевидно, великим зниженням народжень.

Москва використала "соціялістичне перетворення" для зросійщення та колонізації України. Хай говорять офіційні цифри: 3 мільйони росіян в Україні в 1926 р. і біля 5-6 мільйонів у 1939 р. ("Голод-ґеноцид…", стор. 70-71).

Численні сотні тисяч українців працювали для економічного розвитку районів північних і сибірських районів Росії, де багато з них загинуло. Коли і як Україна отримає відшкодування за таку грабіжницьку політику Росії?

Джерело.