Про причини Голодомору

У дослідженнях Голодомору Володимир Косик виходив з реальних історичних основ. Визвольна війна українців в обороні Української держави закінчилася у 1920 році. Україна війну програла.

Якщо Україна війну програла, то хто ж її виграв? Відповідь дав російський полководець Муравйов, той, хто перший зайняв Україну в ім'я совєтської Росії і, здобувши Київ у 1918 р., повідомив Москву, що принесену з далекої півночі на вістрях багнетів його армії владу Совєтів він передав Совєтові України.

Це і є офіційне потвердження того, що совєтська влада в Україні була накинена російськими багнетами. Знаємо теж, хто були ці "Совєти України", які боролися проти національної влади, тобто проти рад України, зокрема проти Центральної Ради, та й взагалі проти всякої української влади, навіть соціалістичної, яку Москва називала "буржуазною".

Навіть окупаційні джерела подавали, що в 1920 році совєтська влада в Україні вступила в прямий конфлікт з масою українського селянства (див журнал "Комуніст", Харків, № 164, липень 1928).
А селянство тоді творило 80% всього населення України ("Голод-ґеноцид…", стор. 19). У дійсності у цей час Україна і Росія говорили двома різними мовами: одна говорила мовою метрополії, яка, на шляху відновлення імперії, дуже спритно використовувала марксизм-ленінізм, а друга говорила мовою колонії, яка бажала втримати чи відзискати свою незалежність і контролювати свої багатства ("Голод-ґеноцид…", стор. 20).

Керівники в Москві рішили приспішити глобальну відповідь на можливу загрозу. Вони скликали ХV-й конґрес компартії у грудні 1927 р., який постановив перейти до розбудови "індустріального соціалізму". Для цього він прийняв перший п’ятилітній плян (1928-1933), концентруючи свою увагу на розвиток "ключових галузей індустрії", які мали збільшити в якнайкоротшому часі економічну потужність і оборонну спроможність Москви. Цей плян мав гарантувати спосібність Союзу зменшити залежність від "капіталістичного світа" у випадку економічної блокади та допомогти у перетворенню сільського господарства "з допомогою кращої техніки та колективізації" ("Голод-ґеноцид…", стор. 64). При тому якраз це рішення говорило також про перетворення сільського господарства "з допомогою колективізації" і це має незвичайне значення! Отже – індустріалізація та колективізація.

Разом з виконанням п’ятирічного пляну прогресивно зростає число в’язнів у концтаборах. Згідно з деякими джерелами, число в’язнів було наступне: 200.000 у 1927 році, 2.500.000 у 1930 р., 4.500.000 у 1933 році.

Один совєтський автор подає, що тоді виселено "з півдня СССР" 240.757 родин, тобто біля 1,2 мільйонів осіб, у північні райони Союзу. За українськими джерелами депортовано від 1,2 до 2 мільйонів українців, а 300.000 до 500.000 вбито на місці ("Голод-ґеноцид…" стор 22).

Механізм самого Голодомору складався з наступних елементів: 1) перебільшені пляни хлібозаготівлі та надмірні і насильні реквізиції хліба і харчових продуктів; 2) заготівля і експорт українського хліба; 3) потрійна ізоляція українського села (від міст й станцій, від решти Союзу, від закордону); 4) відсутність допомоги від держави і першенство інтересів совєтської влади ("Голод-ґеноцид…", стор. 27-37).

Від осені 1931 р. у селян насильно забирали все, що могли. Наступної весни розпочався голод. Найбільший голод був у 1932-1933 роках. Впродовж цих років Москва експортувала українське зерно закордон. Існують совєтські цифри. Наприклад, в роках 1932-1933 Союз експортував кожного року 1,7 мільйонів тон українського збіжжя.

Голод появився в різних районах Союзу, але головною жертвою була Україна. Голод появився на півдні Білорусії, в районах надволзьких німців, донських козаків, на північному Кавказі, зокрема на Кубані, де українське населення тоді було переважаючим, частково в Казахстані. Треба підкреслити, що голод панував переважно на етнічно неросійських територіях, він практично не існував на російських етнічних територіях.Ніхто точно не знає, скільки людей померло з голоду в Україні. Існують різні свідчення та статистичні оцінки. Гаррі Лянґ, американський прокомуністичний соціаліст, повернувшись з Союзу, сказав, що довідався від одного високого совєтського чиновника, що з голоду згинуло щонайменше 6 мільйонів українців, при чому в деяких селах за кілька місяців померло з голоду 40% населення. Інший американець, Адам Дж. Тавдул, довідався від М. Скрипника, заступника ради народних комісарів УРСР, що в Україні і на Кубані з голоду згинуло щонайменше 8 мільйонів українців. Шеф ҐПУ в Україні, І. Балицький, ("славний чекіст…") присланий спеціально з Москви навести порядок в Україні, твердив, що в Україні згинуло з голоду 8-9 мільйонів осіб.

Дослідження офіційних совєтських даних між роками 1926 і 1939, виявляє величезний "недобір" сільського населення (20,1 мільйонів замість 30,5 мільйонів).
Демографічний дефіцит українського населення в Союзі від 1926 р. до січня 1939 р. спричинений не тільки Голодомором, але і розстрілами, депортаціями, переслідуваннями і, очевидно, великим зниженням народжень.

Москва використала "соціялістичне перетворення" для зросійщення та колонізації України. Хай говорять офіційні цифри: 3 мільйони росіян в Україні в 1926 р. і біля 5-6 мільйонів у 1939 р. ("Голод-ґеноцид…", стор. 70-71).

Численні сотні тисяч українців працювали для економічного розвитку районів північних і сибірських районів Росії, де багато з них загинуло. Коли і як Україна отримає відшкодування за таку грабіжницьку політику Росії?

Джерело.

Історія російсько-української дружби. Тільки факти.

1703 – 1720 рр. – Тисячі українських селян та козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга і загинули від хвороб в тамтешніх болотах.

1704 р. -Придушення посланими Московією військами антипольского повстання Семена Палія на правобережній Руси-Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.

1708 р. – Масове знищення українських сіл та міст московітами ще до переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ.

1708 р. – Зруйнування столиці Гетьманщини м. Батурина московськими військами, які вирізали усіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок та дітей, церкви та місто пограбували, потім спалили. “Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців”, – доповідавфранцузький посол у Париж (В. Сергійчик. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991, с. 59).

1709 р. – Петро І видав постійно діючий наказ страчувати кожного запорожця. початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі “…товариству нашому голови обдирали. шиї на плахах рубали, вішали й іншітиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося – не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців викопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали”, – писав самовидець, кошовий Стефаненко.

1713 р. – Московська держава наказом Петра І привласнює собі нашу назву Русь – Росія (в греческій транскрипції). У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як “Росія”). “У всіх курантах (газетах) друкують державу нашу Московською, а цього ради звольте застерегти, щоб друкували Російською, про що й іншим по всіх дворах писано” (з розпорядження послу Московії у Копенгагені, 1713 р.). З цією метою для підкупу журналістів та “дворів” була виділена значна сума грошей. Але будучи штучною по відношенню до Московії, назва “Росія” приживалася дуже довго і ще за Катерини ІІ не мала прикметника в національному значенні. Лише в кінці 18 ст. урядово запроваджена і національність “рускій”. Так отримали ми“старшого брата”, який вийшов на історичну арену на кілька тисячоліть пізніше від “молодших братів” (Ю. Липа, Розподіл Росії, Львів, 1995 р., стор. 27-28).

1718 р. – Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралася понад 700 років). яка витримала навали монголів, поляків, татар. “…численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині, …серед добробуту і тиші полум’ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов’янських племен та царів стосувались” (”Історія Русів”, ст… 303-304, вид. 1956 р.).

1720 р. – Указ Петра І про заборону друкувати в Руси-Україні будь-які книги, крім церковних, які необхідно “для повного узгодження з московськими, з такими ж церковними книгами справляти…, щоб ніякої різниці і ніякого окремого наріччя в них не було”.

1721 р. – Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книги “не во всем с велороссийскими сходные”. Знищення Чернігівської друкарні.

1722 – 1727 рр. – Перше скасування гетьманства і утворення Малоросійської колегії під керівництвом московського генерала.

1729 р. – Наказ Петра ІІ про переписання в Україні державних постанов та розпоряджень з української на московську мову.

1734 – 1740 рр. – Друге скасування гетьманства і утворення Гетьманського Уряду під керівництвом московського намісника.

1735 р. – Придушення московськими військами антипольского повстання Верлана на окуповані Польщею Правобережній Руси-Україні.

1737 р. – Московський намісник у Києві арештував Київський магістрат, забрав і відіслав до Петербургу грамоти з привілеями м. Києву, сподіваючись, що українці забудуть про свої права, бо “ссылаться им в вольностях будет не на что”.

1750 р. – Придушення московськими військами антипольського повстання гайдамаків на окупованій Польщею Правобережній Руси-України.

1752 р. – На землі запорізьких козаків між річками Дніпром та Синюхою Московія указом від 18 жовтня створює Новосербію і забороняє там селитися українцям. Українські селяни мусили покинути свої угіддя. В 1760 році українцям було заборонено також селитися у слободах за межами Новосербії.

1753 р. – Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1755, 1766, 1775, 1786 рр. – Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки.

1762 – 1763 рр. – Московська цариця Катерина ІІ, німкеня за походженням (її справжнє ім’я Софія Фредеріка Августа), видала два маніфести про іноземну колонізацію Руси-України: вербувалися серби, болгари, молдавани, німці з Пруссії, Австрії та інших кран. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов’язані були безплатно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків.
“Запорозька земля німіла від наруги, кривди і болю. Як чорні ненаситні круки зліталися сюди поміщики й генерали, сановники й німці-чужинці. На козацькії могили… На козацьку кров… (М. Киценко. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ, “Січ”, 1991, стор. 70).

1764 р. – Третє скасування гетьманства і утворення Малоросійської Колегії під керівництвом московського намісника.

1764 р. – Інструкція Катерини ІІ князю О. В’яземському про московщення України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини: “якщо розумні люди будуть поставлені начальниками цих провінцій. Коли ж в Україні не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникла…”

1765 р. – Ліквідація московською владою козацького устрою Слобожанщини.

1768 р. – Придушення московськими військами антипольского повстання на правобережній Руси-Україні під проводом Гонти і Залізняка, відомого під назвою “Коліївщина”, після підступного і зрадницького захоплення москалями, які воювали з поляками, його керівників: москаль полковник Гур’єв, виконуючи завдання старшого москаля Кречетнікова, з’явився до повстанців з полком донських козаків як спільник у боротьбі з ляхами, увійшов у дружбу з ватажками повстання, влаштував веселу пиятику, а темної ночі з шостого на сьоме липняпідступно перев’язав у своєму наметі старшину і захопив у табір 900 повстанців. Москалі та ляхи киями били українців до оголення кісток, з живих здирали шкіру, палили, саджали на палі, четвертували.
Ліквідація української Гетьманської держави на Правобережжі.

1769 р. – Указ московського “священного Синоду” про заборону друкування українських букварів, вилучення їх та українських церковних книг у населення.

1775 р. – Підступний напад московських військ на Запорізьку Січ і зруйнування її після допомоги запорожців москалям у московсько-турецькій війні 1768 – 1774 рр. Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох з них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип’ятирічне ув’язнення на Соловках кошового гетьмана Петра Калнишевського.
“… в травні 1775 р. рада “при височайшему Дворі” постановила: “истребить кошевых казаков как гнездо их своевольства”… Близько 40 полків загальною кількістю сто тисяч чоловік оточили Запорозьку Січ. І це тоді,коли за вказівкою того ж царського командування значна частина козаків перебувала далеко від коша…” (М. Киценко, стор. 64).

1777 р. – План виселення кримських татар з Криму, українців – з України, а на обжиті ними місця переселення московітів з Московії. На здійснення цього плану А. Суворов за лічені дні виселив з півдня України 32 тисячі душ чоловічої статі.

1780 р. – Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, щоб збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.

1781 р. – Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі та запровадження загальномосковської системи управління в 1783 р.

1780 – 1783 рр. – Перше закріпачення українських селян на окупованих Московією землях Руси-України (Порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство).

1784 р. Переведення викладання у Києво-Могилянській академії на московську мову.

1786 р. – За розпорядженням Синоду київський митрополит наказав, аби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу “голосом, свойственным российскому наречию”. Те ж саме було заведене і в школахРуси-України.

1793 р. – Москалі придушили повстання в селі Турбаї і жорстоко розправилися з селянами: понад два десятка селян померли, не витримавши катувань, або були розстріляні, решту після покарання батогами вислали до Сибіру або в інші губернії

Джерело: А.Куліш “Книга пам’яти українців”


(Далі буде..)

22 травня - День народження УАПЦ

Рівно девяносто років тому, далекого 1919-го року, саме 22 травня (5 травня за ст.ст.) у Києві, у Миколаївському соборі, в його храмове свято пройшло перше в історії богослужіння на українській літературній мові.

Майбутній митрополит Української Автокефальної Православної церкви Василь Липківській пізніше назве 9-те (22) травні 1919-гого «Днем народження УАПЦ».

До речі, цей Миколаївський собор був найбільший з двадцятишести соборів побудованих славним сином України гетьманом Іваном Мазепою. У 1934 році Свято-Миколаївський військовий собор був зруйнований. Згодом на його місці було збудовано палац дітей та юнацтва «Піонер».

На службу прийшли кілька тисяч чоловік - далеко не всі помістились у храмі. Багато хто, за спогадами очевидців, плакали. Більшість прийшли записалися в церковну громаду. Велика кількість тих, хто записався стала підставою для передачі Київською Радою для УАПЦ також Софійського Собору та Андріївської церкви. Звичайно, московська церква проти всього цього протестувала, і як тільки Київ у серпні захопили денікінці храми повернули РПЦ.

Урочисту музику для богослужіння написав Микола Леонтович, він же диригував церковним хором (хоча літургію Іоана Златоуста, Всеніщну і Панахиду УАПЦ буде використовувати на музику Кирила Стеценка).

У 1690-1696 роках за кошти гетьмана Івана Мазепи на сучасній площі Слави (м. Київ) було збудовано нову велику церкву - храм Святого Миколая. Його зводив талановитий архітектор Осип Дмитрович Старцев. У 1821 році храм було передано в розпорядження Військового відомства. Відтоді собор став храмом-символом військової слави, і за ним закріпилася назва «Свято-Миколаївський військовий собор». Тут правили молебні в пам’ять про загиблих воїнів та в дні військових перемог.

Джерело: сайт УАПЦ

Український клуб - переможець Кубка УЄФА

Донецький "Шахтар" у фіналі переміг бременський "Вердер" з рахунком 2:1 і став володарем Кубку УЄФА.

Голи забили Луіс Адріано ("Шахтар") на 25 хвилині, Налдо ("Вердер") на 35 хвилині та Жадсон ("Шахтар") на 97 хвилині.

У нагородженні фіналістів кубку брав участь президент Віктор Ющенко. Разом з переможцями нагороду отримав президент "Шахтаря", депутат від Партії регіонів Рінат Ахметов.

До цього часу, єдиним українським клубом, який вигравав єврокубки було київське "Динамо", яке двічі володіло Кубком Володарів Кубків (у 1975 та 1986 роках) та один раз - Суперкубком Європи (1975).

За часів відновлення незалежності України кращим досягненням "Шахратя" на євроарені була стадія 1/8 фіналу, до якої "гірники" доходили тричі. Востаннє, у 2007 році, "Шахтар" з 1/8-ї фіналу вибила іспанська "Севілья" завдяки голу свого воротаря Палопа вже в доданий арбітром час.

А найкращим показником українських клубів, за останній час, були виходи "Динамо" (Київ) до чвертьфіналу Ліги Чемпіонів (сезон 1997/1998) та півфіналу Ліги Чемпіонів у сезоні 1998/1999 років.

До нинішнього розіграшу Кубка УЄФА "гірники" та "Вердер" потрапили з Ліги чемпіонів, посівши у своїх групах треті місця. "Шахтар" У Кубку УЄФА в 1/16 фіналу за сумою двох зустрічей виграв у англійського "Тоттенгему" (2:0, 1:1), в 1/8-й - московський ЦСКА (0:1, 2:0), у чвертьфіналі - французький "Марсель" - (2:0, 2:1), а в 1/2 фіналу упевнено виглядав в українському "дербі" проти київського "Динамо" (1:1 і 2:1).

Цей кубок УЄФА був видатним ще й тим, що вперше в спортивній історії всіх країн Східної Европи, три українські клуби вийшли до чвертьфіналу, та дві українські команди - до півфіналу Кубка.

Донецький "Шахтар" став останнім володарем Кубку УЄФА. З наступного року цей турнір трасформується у Лігу Европи.

Браво, "Шахтар"!

З перемогою, Україно!

Місця злочинів радянської влади

У Биківні під Києвом знаходиться найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій влади СРСР.

Тут був об'єкт спеціального призначення НКВД, де у кінці 30-х - в 40-х роках відбувалися масові захоронення розстріляних та закатованих. Встановлено, що в районі села Биківня закопували приречених до розстрілу в позасудовому порядку, вирок стосовно яких виконано у місті Києві. За даними науковців, у Биківнянському лісі покоїться близько 100 тис. репресованих комуністичною владою.

На сьогодні за виявленими і опрацьованими співробітниками СБУ документами встановлено прізвища 14191 особи.Ці могили було розкрито на огляд громадськості під час окупації німецькою владою з метою викриття злочинів більшовицького режиму. Однак після закінчення війни радянською владою всю інформацію було знову засекречено і проведено «власні розслідування»: три державні комісії 1945, 1971, 1987 рр. оголосили про те, що у Биківні поховані жертви фашизму. При цьому в ході діяльності останньої з них було виявлено та знищено багато документів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталінських репресій.Биківня є лише одним з багатьох поховань жертв комуністичного терору.

Криваву географію виявлених місць поховань описано 28 лютого 1989 р. у таємному листі Голови КДБ УРСР М. Голушка Першому секретареві ЦК Компартії України В. Щербицькому:
Бердичів - район єврейського цвинтаря;
Вінниця - парк культури і відпочинку, колишній міський цвинтар, сад по вулиці Підлісній;
Дніпропетровськ - 9-й кілометр Запорізького шосе;
Донецьк - район шахти №11 Кіровського району;
Івано-Франківськ - урочище «Дем'янів Лаз»;
Кам'янець-Подільський - русько-фільварочний цвинтар та поблизу села Кам'янка;
Луганськ - окраїна міста, урочище «Суча Балка»;
Одеса - другий християнський цвинтар;
Полтава - район піщаного кар'єру поблизу села Макухівка, урочище «Триби»;
Суми - центральне міське кладовище;
Умань - братська могила;
Харків - лісопаркова зона;
Хмельницький - один з об'єктів колишнього обласного управління НКВД, де наприкінці 1960-х років побудовано Центральний універмаг;
Черкаси - старий єврейський цвинтар по вулиці Т. Шевченка;
Чернігів - лісовий масив в районі села Холявіно.

Розстріли й масові безіменні поховання відбувалися в 30-40-х роках у Білій Церкві, Маріуполі Донецької області, Ніжині Чернігівської області, Золочеві та Стрию Львівської області, Чорткові, Бережанах, Кременці Тернопільської області, інших місцях.

Биківня - злочин СССР

Служба безпеки України на даний момент встановила прізвища 14 191 особи, яким було винесено вироки в Києві та які захоронені в Биківні, про що знайдено документальні архівні підтвердження.

Загальна кількість похованих у Биківні жертв радянської влади оцінюється у 100 - 150 тисяч. Пошук триває.

У 1936 році тут було створено спецоб’єкт, який суворо охоронявся НКВД, а вже 20 березня 1937 р.

Президією Київської міської ради о 2-й годині ночі було прийнято таємну постанову про відведення та відмежування землі для спеціальних потреб. Ця земля стала місцем поховань для розстріляних у Києві за рішенням судів та позасудових органів. Вироки виконувалися в підвалах приміщення Київського обласного управління НКВД (нині там знаходиться Український інститут національної пам’яті, вул. Липська, 16), звідки тіла вночі відвозили до Биківні. Перед радянсько-німецькою війною заарештованих знищували безпосередньо біля виритих у лісі ям.

Уже документально доведено, що Биківня стала останнім притулком для тисяч жертв, серед яких фундатор Академії мистецтв, професор Київського художнього інституту М. Бойчук, письменник Я. Савченко, поети М. Семенко й М. Скуба, художник, член Президії Академії наук УРСР, директор інституту економіки О. Асаткін.

Служба безпеки України розсекречує та оприлюднює для широкого загалу документи про інші місця по всій Україні, де системно і цілеспрямовано знищували учасників визвольного руху та неугодних комуністичній владі. Як свідчать архівні документи, за тоталітарного режиму ці місця свідомо і ретельно маскували, імена жертв засекречували, виконавців репресій, аби приховати масштаби злочинів, часто знищували “в наступній партії”.

Сьогодні виявлено 18 таких місць захоронень жертв масових політичних репресій 1937–1941рр. зокрема: місце, де згодом збудовано Центральний універмаг в Хмельницькому, парк культури і відпочинку у Вінниці, 9-й кілометр Запорізького шосе, центральне міське кладовище в Сумах. Биківнянський архіпелаг розкинувся по всій Україні.

“Ці місця ретельно приховували: там зводили режимні об’єкти КГБ, розгортали будівельні майданчики, на глибині 2,5м поховання заливали бетоном або ж місцевість розрівнювали бульдозерами і висаджували дерева. У Харкові таке місце охоронялося і значилося як поховання німецьких дезертирів та хворих на інфекційні хвороби (тиф), щоб люди боялися навіть наближатися туди”, – розповів Василь Даниленко.

“Для встановлення справжніх масштабів репресій необхідно, крім документів ГДА СБУ, розсекретити й оприлюднити також матеріали роботи кількох урядових комісій та слідчої групи прокуратури УРСР, які займалися розслідування Биківнянської трагедії в 70-80-ті роки минулого століття”, – вважає старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, к.і.н. Олег Бажан.

Сьогодні Биківня стала символом тоталітарного режиму для мільонів українців. Розкриття усієї правди про цю трагедію стане ще однією важливою віхою з тих, які дозволять в повній мірі усвідомити глибину жахливої суті комуністичного тоталітаризму СРСР.

Документи свідчать: Як СРСР намагався приховати свої злочини.

Росія залишилась Совєтським Союзом

Найбільш кричущими нацистськими колаборантами були Сталін та офіційний Совєтський Союз, які підписали пакт Молотова-Ріббентропа з Гітлером 70 років назад, а потім розділили Європу. Цей союз був не дивним оскільки він нагадував диявольський пакт двох агресорів, котрі в кінцевому підсумку обидва записали літанію жорстокості і залишили спадщину жертв. Я не старався переконати двох основних промовців про те, що вони були неправі у своїй оцінці згаданих українських оформлень та осіб, оскільки пани Рогачев та Брод мали свою місію. Радше я представив глядачам те, що радянські прокурори при Нюрнберзькім трибуналі, Роман Руденко і Лев Смирнов не висували звинувачення проти вищезгаданих утворень та осіб, і Нюрнберзькі висновки не згадують ці імена зовсім.

Деякі глибоко жалкують про те, що сьогодні українсько-російські відносини знаходяться на найнижчому рівні за ввесь час. До речі, Прем'єр-міністр Тимошенко критикувала Президента Ющенка, що нібито він є причиною цього стану. Пані Тимошенко помиляється. Вперше за дуже довгий час, Україна є законним компонентом в співтоваристві націй. Вона має право на відносини з Росією на рівноправній основі, а не як залежна жертва. Мені здається, що агресивність в українсько-російських відносинах це доза реальності і можливість виявити світові правдиве обличчя Росії, показати такою як вона є. Визначений арсенал царської російської імперії було жорстоке гноблення. Грубою силою змусили замовчати своїх жертв. Її наступник СССР в однаковій мірі ворожо і злочинно відносився зокрема до не-російських народів, які опинилися в межах людо-ненависницької імперії. Великий Голод, гулаги і інші репресії складали совєтський арсенал гноблення.

Сьогоднішня Російська Федерації є підходящим наступником на те, що Президент Рейган одного разу назвав «імперією зла», і відповідним чином перейняла совєтське місце в ООН. Той факт, що представнки РФ нахабно захищають совєтську злочинність повинно відкрити очі світу. А ми українці маємо нагоду дати відсіч.

12 травня 2009 Аскольд С. Лозинський