Чорний день календаря

Людям старшого покоління ця подія відома як Велика Жовтнева соціалістична революція, насправді це був Більшовицький переворот 1917 року.

25 жовтня 1917 року (за новим стилем 7 листопада) у Петрограді військові сили, прихильні до Російської партії більшовиків, захопили всі ключові пункти столиці та резиденцію Тимчасового уряду – Зимовий палац, і взяли владу у свої руки.

На II з’їзді Рад, який у цей час проходив, Ленін оголосив про перехід влади в Росії у руки Рад. Вони одразу проголосили “Декрет про мир”, в якому пообіцяли укласти сепаратний мир з німцями, та “Декрет про землю”, за яким поміщицька земля мала бути націоналізована без будь-якого викупу і розділена між селянами. Ставлення більшовиків до національного питання було відображено у “Декларації прав народів Росії”, яка проголосила ліквідацію всіх національних привілеїв і обмежень. Але головним було не національне самовизначення, не створення незалежних демократичних держав, а об’єднання трудящих різних національностей для спільної боротьби проти “експлуататорів” за побудову комуністичного суспільства. Історія вже показала, що всім ці гасла використовувались тільки для захоплення влади та побудови тоталітарної системи.

Враховуючи величезне стратегічне значення України, більшовики прагнули якомога швидше встановити контроль над її територією. Але зробити це було не так просто. Адже навіть у радах великих міст вони не мали переваги або більшості. Більшовицька партія на той час складалася з російської та єврейської інтелігенції і робітників, та не відображала настрої корінного населення. B Україні більшовики мали незначний вплив. Адже, навіть наступного, 1918 року, їх тут налічувалося тільки 4-5 тисяч.

Якщо в Москві та Пітері більшовики швидко здобули всю повноту влади, то в Україні, Kубані й на Дону зазнали поразки.

Українська Центральна Рада не визнала більшовицького перевороту й засудила його. На момент Жовтневого перевороту ситуація в Києві була надзвичайно складною. Тут одночасно існувало три сили: Центральна Рада, Рада робітничих і селянських депутатів та штаб Київського військового округу, що залишився вірним Тимчасовому уряду. Першими на виступ наважилися більшовики, і вже 10 листопада 1917 року робітники київського заводу “Арсенал” підняли повстання проти військового штабу. Центральна Рада спочатку зайняла очікувальну позицію, але у вирішальний момент наказала 8 тисячам своїх бійців прийти на допомогу більшовикам. Це змусило війська Тимчасового уряду евакуюватися з Києва.

А 9 листопада було проголошено Третій Універсал Центральної Ради (прийнято 7 листопада), чим було зроблено важливий крок до незалежності України. Універсал проголосив ліквідацію поміщицького землеволодіння, встановлення 8-годинного робочого дня, державний контроль на підприємствах. Згідно з ним була проголошена Українська Народна Республіка (УНР) у складі дев’яти губерній, де українці становили переважну більшість. Але проголошення УНР не відповідало меті більшовиків, для яких Україна виступала цінним джерелом матеріально-технічних і людських ресурсів.

Вже 4 грудня у Києві отримали телеграму за підписом Леніна та Троцького, яка називалася “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Центральної Ради”. Цей грубий ультиматум українською стороною було відкинуто, і відповідь не забарилася – 8 грудня 1917 року з Бєлгорода на Україну напали більшовицькі війська, очолювані Антоновим-Овсієнком.

З цього часу розпочався більшовицький терор проти нашого народу.

Історик Олександр Музичко виділяє найголовніші злочини комуністичного режиму проти України:
придушення Української національно-демократичної революції 1918 року;
терор проти українського селянства у 1919-1921 роках (“військовий комунізм”);
знищення української інтелігенції у 1920-1930-х роках;
масовий терор проти науковців, інтелігенції, пересічних громадян у 1930-ті роки;
Голодомори проти українського селянства 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років;
вбивства радянськими спецслужбами провідних діячів української еміграції (Петлюри, Коновальця, Бандери, Ребета та інших), що є проявом міжнародного тероризму;
терор проти населення Східної України у 1944-1945 роках;
терор проти населення Західної України у 1939-1941 та 1944-1950-х роках;
ліквідація Української повстанської армії;
гоніння на українську інтелігенцію протягом 1950-1980-х років;
приречення на загибель багатьох українців в Афганістані;
гоніння на українську церкву протягом майже всіх років існування СРСР.

Слід зазначити, що цей далеко не повний перелік злочинів комунізму в Україні. Головним злочинним проявом комунізму була його ідеологія та пропагандистська машина, яка її створювала. Саме вона пустила найглибші коріння, призвела до найтрагічнішого наслідку — створила радянську людину, “совка”. Процес її створення в СРСР тривав протягом всього часу його існування. Саме комуністичний режим винен у дискредитації ідеї українського націоналізму.

У 60-80-ті роки радянська влада намагалася знищити духовний цвіт нації. У мордовських таборах морили дисидентів-інтелектуалів: Василя Стуса, Івана Світличного, Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола та багато інших.

Вчений Мирослав Попович цей радянський період нашої історії назвав “червоним століттям”. На превеликий жаль, воно для України ще не закінчилося, яскраве підтвердження цьому – сьогоднішня ситуація в країні. Тільки Україна робить перші несміливі і незграбні кроки в Європу, як активно почитає діяти не лише офіційна Москва, але й наші місцеві яничари та безбатьківці.

«Революція» 1917 року змінила світ і наслідки цих змін були і залишаються вагомими, але чи варто назвати Російську революцію, за зразком Французької, Великою? Вона була Великим, але – Горем для всього цивілізованого Людства.

Джерело