Friday, 14 November 2008

УАН - 90 років

Сьогодні виповнюється 90 років від дня створення Української Академії Наук.

14 листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський підписав Указ «Про заснування Української академії наук у Києві».

Саме цього дня утілилася давня мрія багатьох поколінь українських інтелектуалів. Українська наука нарешті отримала статус академічної — такий бажаний, але недосяжний у багатолітній період бездержавності. До того часу всі намагання українських учених, зокрема Львівського наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка, попри відповідність його вимогам європейських академій, не мали успіху.

Ініціатива заснування УАН вийшла від Українського Наукового Товариства в Києві в квітні 1917 р., одразу після створення Центральної Ради. Але здійснили її вже за Української Держави (1918): на пропозицію міністра освіти та мистецтва М.Василенка створили спеціальну комісію, яка від 9 липня до 17 вересня 1918 р. виробила законопроект про заснування УАН, затверджений гетьманом П.Скоропадським 14 листопада 1918 р. Згідно зі статутом Академія мала 3 відділи:

історико-філологічний,

фізико-математичний,

соціально-економічний.

Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукр. характер УАН: її дійсні члени могли бути не тільки громадяни Укр. Держави, але й українські вчені Західної України (що тоді входила до складу Австро-Угорщини). Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН.

Першими академіками були призначені (14 листопада 1918 р.) історики Д.Багалій та О.Левицький, економісти М.Туган-Барановський та В.Косинський, сходознавці А.Кримський та М.Петров, лінгвіст С.Смаль-Стоцький, геологи В.Вернадський та П. Тутковський, біолог М. Кащенко, механік С. Тимошенко, правознавець Ф.Тарановський.

27 листопада 1918 року академіка Володимира Вернадського було обрало президентом УАН, а секретарем — А.Кримського.

Володимир Вернадський — український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму. Академік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету. Один із засновників Української Академії наук, засновник першої наукової бібліотеки в Україні (нині названої його ім'ям).

Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та ін. установ академії. У перший рік діяльності Академія складалася з трьох наукових відділів — історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку.

Згодом президентами Академії обиралися М. П. Василенко (1921—1922), О.І.Левицький (1922), В.І.Липський (1922—1928), Д. К. Заболотний (1928—1929), О. О. Богомолець (1930—1946), О. В. Палладін (1946—1962), Б.Є.Патон (з 1962 року).

Отримавши нагоду дорівняти українську науку до науки інших європейських країн, засновники академії утворили її за кращими зразками тогочасної світової науки. Та й інновацій, доти невідомих європейськимим академіям, у новоствореній науковій установі не бракувало. Як згодом зауважить історик Дмитро Дорошенко, академія мала «широку програму»: вперше увійшли до академічної структури технічні установи, надзвичайно широко потрактовано українознавство (при відсутності традиційного для академій окремого відділу для вивчення вітчизняної культури). У розумінні членів–засновників академії, зокрема її першого президента Володимира Вернадського, українознавство — це не лише українська культура, а й демографія, географія, навіть геологія.

Та не всі плани наукових мрійників втілено у життя. Недовго тривав українське відродження початку ХХ століття. З приходом більшовиків воно змінилось терором та стало – Розстріляним Відродженням.

Деякі з ідей перших українських академіків, попри їх актуальність, не реалізовано і до 90–ї річниці від заснування Української, а нині — Національної академії наук.

Її засновники передбачали створення у Києві цілого академічного містечка. Ліквідацією наукових товариств при академії не обмежуються втрати української науки з початком централізації та творенням єдиного радянського наукового простору. Досі дається взнаки відсутність знищеного на початку 1930–х років могутнього наукового та творчого потенціалу нації. Зокрема - Інституту української наукової мови, що готував, зокрема, термінологічні словники з усіх галузей науки.

Проте сам факт, що українським вченим, попри всі жахи тоталітаризму, що нищив паростки української науки, попри всі складнощі пострадянського періоду вдалося вберегти найвищу установу, яка репрезентує у світі національну науку, заслуговує на повагу.



1 comment:

Тонкі грані часу said...
This comment has been removed by the author.