Всі Церкви святкують Різдво 25 грудня

Різдво Христове всіма християнськими церквами святкується 25 грудня.
Просто РПЦ та декілька інших церков роблять це за "старим стилем".

На початках християнства Різдво Христове святкували в різні дні. Поступово це свято стало припадати на період після найкоротшого дня у році.
Вперше у історичних джерелах, що збереглися, 25 грудня як дата народження Христа вказана Діонісієм Філокалом у "Хронографі" 354 року, який у свою чергу спирається на джерела 336 року, що написані за рік до смерті імператора Констянтина Великого.

Офіційне рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було затверджено на Третьому Вселенському церковному соборі в 431 році (Ефеський Всецерковний Собор).

Проте існуюче та той час літочислення, прийняте за Римського імператора Юлія Цезаря (т.з. "Юліанський календар"), поступово пересуває астрономічний час. Різниця юліанського календаря з астрономічним в один день накопичується за 128 років. Розрахунки показують, що через 8 тисяч років Різдво буде приходитись на весну, а а через 20 тис. - на літо.

1582 року за ініціативи Папи Римського Григорія XIII було розроблено та затверджено новий календар, який більш точно відповідав астрономічному.
На честь його календар й було названо "Григоріанським".

Зараз не лише католики й протестанти, але й більшість православних церков світу (10 з 14) святкують Різдво та інші церковні свята також за новим стилем.

Ще 1923 року за ініціативи Вселенського Константинопольського патріарха відбулись збори православних церков, де було прийнято рішення про виправлення неточностей Юліанського календаря.

Хоча РПЦ в тій зустрічі участі не брало, проте московський патріарх Тихон також видав постанову про перехід на "Новоюліанський" календар (так православні назвали свій "Григоріанський календар").

Проте 8 листопада 1923 року патріарх Тихон розпорядився «повсеместное и обязательное введение нового стиля в церковное употребление временно отложить».

Таким чином, відповідно до церковних канонів, РПЦ також живе за новим календарем. Просто вони його "тимчасово відклали".

Російське православ'я та його сателіти до цього часу не може погодитися з очевидним, намагаючись жити за давньоримськими правилами, які кожні 128 років додають помилку в одну добу до астрономічного календаря.

Однак, незважаючи на ці чисто політичні, а не церковні негаразди,
всі християнські церкви святкують Різдво Христове в один день 25 грудня.
Просто одні церкви користуються більш точним календарем, відповідним астрономічному року, а інші продовжують притримуватись застарілого календаря.

Житомирська унія 1715 року

Житомирська унія 1715 року маловідома, але цікава сторінка української церковної історії.
Саме після цієї унії почалась розбудовуватись сучасно Українська греко-католицька церква.
Після Берестейської унії 1596 року в Україні розпочалось протистояння між православними (яких всіляко підтримувала та підштовхувала до протистояння Москва) та уніатами, що задекларували єдність з Римом.

Після смерті Богдана Хмельницького та розділу України на Правобережну й Лівобережну, московські війська, на зайнятій території, розпочались утиски уніатів. Ще у 1656 р. московські посли на переговорах з поляками зазначали: «Унія повинна бути скрізь і в найкоротшім часі винищена без ніякого огляду на грамоти й привілеї, що їх давали уніатам королі». Царський уряд силою ліквідував унію на Лівобережжі, щойно ця частина України увійшла до складу Московії. Активно знищував унійну церкву й Петро I, який, після поразки Івана Мазепи підпорядкував собі Гетьманщину. Проте залишалась велика частина тих православних (правобережних), які були у складі Речі Посполитої, і не захотіли підпорядковуватися Московській церкві, після того як Київська митрополія була насильно відірвана від Константинополя. Тому православні ієрархії на руських (українських) теренах Польщі визнали унію. Тобто підпорядкувалися Папі Римському, зберігши свій православний церковний обряд. Цей процес почався наприкінці ХVII ст., а за короткий час в унії з Римом вже були Перемишльська, Львівська, Луцька єпархії, а також Львівське братство. Як пише Наталя Яковенко, «враховуючи сумний досвід Берестейського собору, ієрархи цього разу дуже дипломатично, майже без ексцесів, зуміли навернути до унії величезні, традиційно православні українські терени. Сформованій тоді Київській унійній митрополії було підпорядковано вісім єпархій України та Білорусі. Резиденція унійного митрополита була спочатку у Вільно, а з середини ХVIII ст. — у Радомишлі на Житомирщині. На ті часи це була велика церква — 9,5 тис. парафій, 4,5 млн. мирян». Отже, Житомирська унія відбулася невдовзі після Батуринського погрому, програної Полтавської битви 1709 року та смерті гетьмана Івана Мазепи. 

Унійна Церква в мирний спосіб розповсюдилась на все Правобережжя: Канів, Черкаси, Чигирин. На теренах сучасної Одеської, Кіровоградської, Миколаївської, Вінницької, Київської, Черкаської, Житомирської областей більшість православних єпархій визнали верховенство Папи Римського, зберігши свою традицію.

На відміну від Берестейської унії 1596 р., Житомирська унія 1715 р. поширилася практично на всю територію України на правому березі Дніпра, без спротиву та цілком добровільно, як з боку священників, так і з боку вірян.

Столицею тодішньої Української Греко-Католицької церкву стало місто Радомишль.  Греко-католицькі священики і ченці зводили тут храми і монастирі.

Тодішня єпархіальна структура УГКЦ на Правобережній України налічувала десятки деканатів з кількістю парафій, число яких доходило до двох тисяч.

У пом'яниках деяких храмів на території Києво-Печерської лаври ми знаходимо численні записи про те, що на прощу до Лаври масово приходили українці-уніати.

Тодішнім предстоятелем УГКЦ був митрополит Київський та Галицький Лев Кишка. Саме завдяки його зусиллям у Житомирі українське духовенство з Правобережної України проголосило унію з Римом 1715 року й визнали унійного митрополита своїм пастирем. Митрополит Лев Кишка, був не лише творцем Житомирської унії, але й доклав багато зусиль, аби на Правобережжі постала велика і добре організована структура УГКЦ, яка охоплювала терени від берегів Дністра до берегів Дніпра, на півночі сягаючи околиць Києва й Вишгорода.

Проте, використовуючи невдоволення селян гнітом польських панів, російський уряд фактично підтримав матеріально й організаційно повстання народних мас, яке увійшло в історію як Коліївщина.

Обманувши ватажків Коліївщини й схопивши їх, Російська імперія окуповує Правобережну Україну, й наприкінці XVIII століття знищує УГКЦ, насильно приєднавши всі унійні парафії до московського православ'я.

Читайте також:

• * З історії Київської митрополії XVIII ст. 
• * УГКЦ на Правобережжі в XVIII ст.
• * Батурин - слід пам'ятати

• * Іван Мазепа мав бути похований в Єрусалимі
• * Як гетьмани Петро ДОРОШЕНКО та Івіан МАЗЕПА Крехів...

• * Іван Мазепа - Князь Священної Римської Імперії

Джерело: http://news.ugcc.ua/articles/nev%D1%96doma_zhitomirska_un%D1%96ya_1715_roku_yak_ugkts_obiednala_u_xviii_stol%D1%96tt%D1%96_pravoberezhnu_ukrainu_76849.html

День Хрещення України-Руси історично святкується в серпні

Основні тези, що були озвучені на прес-конференції Патріарха УГКЦ Святослава (Шевчука), яка відбулась 4 червня 2013 року в Патріаршому Соборі, м. Київ.

1. Традиція святкувати дві події разом: пам’ять рівноапостольного князя Володимира і чергову річницю Хрещення Руси–України в один день є традицією Російської православної церкви. 

Об’єднання цих двох подій відбулось в Російській імперії лише на 900-річчя святкування Хрещення Русі (1888 року) та мало на меті підкреслити "державний" характер релігії Московського Православ’я та претензії Москви на спадщину Київської Русі. 

2. В Україні-Русі історично є древня Київська церковна традиція (що сягає часів Володимирового хрещення), згідно з якою Хрещення Русі з року в рік відзначається 14 серпня – у день Макавейських мучеників, коли розпочинається Успенський піст. Це день так званого "серпневого водосвяття". Саме цей день є традиційним, історичним, церковним Днем Хрещення України-Руси. 

3. Українська греко-католицька церква є прямою спадкоємницею православної Київської митрополії та (Української православної) церкви Володимирового Хрещення. І ми в нашій церкві намагаємось зберегти давню Київську традицію, в тому числі й щодо часу святкування Хрещення України-Руси. 

4. Церква древнього Константинополя (Вселенський Константинопольський патріархат) є "церквою-матір'ю" для УГКЦ та "церквою-матір'ю" для всіх інших православних церков України. 

5. Російська православна церква (Московський патріархат) є церквою-дочкою Київської церкви. Тому основні святкування Хрещення Русі, логічно, що повинні відбуватись в Києві, а не в Москві. 

Нерозуміння викликає те, що державні святкування в Україні проводяться за вказівками та планами святкування, які започатковуються в Москві. Отже, втілюється сценарій, який був розроблений ще в радянські часи, 25 років тому. Однак не слід забувати, що Московська Церква є дочірньою щодо Київської Церкви. Тому логічно було б усі центральні святкування проводити тут, де 1025 років тому відбулося Хрещення. 

6. УГКЦ "ексклюзивно" не підтримає жодну політичну партію або фракцію в ВР. Керівництво церкви не веде ніяких "таємних" перемовин з жодним політиком або партією. УГКЦ молить за всіх без виключення (людей доброї волі) й спілкується з всіма українськими політичними силами. 
УГКЦ не ініціює прийняття жодного закону через якісь кулуарні домовленості. Всі законодавчі ініціативи церкви виходять лише в рамках її роботи у Всеукраїнській раді церков. 

7. Територія навколо Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві (берегова лінія, що виходить до Дніпра) виділена місцевою владою та приватизована незрозумілими юридичними особами. На жаль, ця ситуація не вирішується, навіть після офіційного звернення до можновладців. 

8. Крім того,  владика Йосиф (Мілян), голова наглядової ради будівництва Патріаршого собору Воскресіння Христового розповів, що планується перенесення мощів Патріярха УГКЦ Йосифа (Сліпого) у приміщення Собору, де буде знаходиться крипта. Як відомо, у своєму «Заповіті» Блаженніший Йосиф побажав: якщо Україна буде вільною, його тіло належить помістити в підземеллях Софії Київської. А так як УГКЦ збудувала Патріарший Собор на Лівому березі Дніпра, то мощі Патріярха поки спочиватимуть у ньому.  


П.С. ці тези не завжди є прямими цитатами, але точно передають основний зміст тих висловлювань, що прозвучали на прес-конференції. 

З історії Київської митрополії XVIII ст.

Після неканонічного приєднання Київської митрополії до Московського патріархату 1685 року, ті православні єпархії та братства, які знаходились на території Речі Посполитої поступово приєдналися до Київської митрополії, що підпорядковувалась Папі Римському (предстоятель УГКЦ тоді мав титул - Митрополит Київський та всієї Русі).

Одночасно, на території, що її зайняли московські війська розпочались утиски уніатів. Ще у 1656 р. московські посли на переговорах з поляками зазначали: «Унія повинна бути скрізь і в найкоротшім часі винищена без ніякого покликування на дипломи і привілеї, що їх давали уніатам королі». І, не чекаючи відповіді, царський уряд без будь-яких соборів ліквідував унію на Лівобережжі, щойно ця частина України увійшла до складу Росії.

Рішучим противником унії був Петро I, який, використовуючи розхитане державне життя в Польщі, встрявав у внутрішні справи сусідньої країни і під приводом оборони православних намагався нищити уніатів. Його наступницею в цій боротьбі була Катерина II. До неї вже під час коронування в 1762 р. звернувся преосвященний Георгій Кониський, що у 1755-1795 рр. керував Білоруською православною єпархією, єдиною в Польщі, з проханням захистити одновірців. Це було приводом для початку російської експансії на Правобережну Україну.

Разом з російськими військами на Правобережжя йшла й православна церква прагнучи повернути свої землі, маєтки та монастирі. Так, переяславський єпископ Гервасій в серпні 1765р. здійснив православну місію до Брацлавщини. Народ потрапив під його вплив і жадав перейтиу православ'я. А в 1767 р. той самий преосвященний Гервасій видав нове послання, в якому підносив російську імператрицю Катерину II як захисницю православ'я й закликав український народ сміливо заявляти про сводавню віру. Внаслідок цього з кінця листопада 1767 р. по січень 1768 р. в самій тільки Брацлавщині було зібрано близько ста нових заяв про приєднання до православ'я.

Друга половина XVIII ст. була багата на визначні події в житті унійної церкви Правобережжя. На жаль, вони не були радісними. Під час антипольських повстань, гайдамаччини та Коліївщини загинуло багато уніатів. Знаною в історії є різня в Умані, коли було знищено дві василіянські школи й вирізано 400 їхніх учнів.

Повсталі гайдамаки, щоб виправдати свої дії, посилались на так звану «Золоту грамоту» Катерини II, яка нібито дала наказ нищити ляхів, уніатів і жидів. Але замість того, щоб боронити український народ від утисків поляків, вони спрямували свої сили проти греко-католиків. За допомогою Переяславського полку на Правобережжі у православ'я навернено 306 парафій.

Після поразки Коліївщини для УГКЦ настали важкі часи. Немало священиків вимушені були залишити свої парафії, сотні вбито повстанцями або заарештовано російськими військами. Спорожнілі уніатські парафії майже відразу обсаджувалися православними священиками від імені переяславського православного єпископа. Таким чином було відібрано близько 1 200 парафій і в унії залишилось тільки 600.

Б. Хіхлач "З ІСТОРІЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ НА ПОДІЛЛІ (XVII–XIX ст.)

Христос Воскрес! Воскресне й Україна!

У православній, греко-католицькій та інших східних церквах Великодньою іконою є "Зшестя в ад". Часто її підписують як "Воскресіння Христове". Але зображено на ній події не Великодня, а попереднього дня - Великої Суботи. Як усі померлі Ветхого завіту, Христос спускається в пекло.

Пройшовши людським шляхом в обитель смерті, Господь діє там своєю Божественною природою. Він знищує браму Пекла, відкриваючи з нього вихід. Первородний гріх Адама більше не прирікає людство.

Великодня молитва "Смертю смерть подолав" означає саме те, про що в ній говориться. "Історична Правда" вітає усіх християн з Найголовнішим святом і пропонує детальніше роздивитися, що ж зображено на Великодніх іконах.

Христос Воскрес!

ГЛАВИ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦЕРКОВ ВІТАЮТЬ УКРАЇНЦІВ ІЗ ВЕЛИКОДНЕМ .

У Великодньому посланні Вселенський Патріарх Варфоломій закликає до благодійності, до проповідування Христа та до наслідування Воскреслого Христа у всіх Його справах. 

«Брати мої і чада мої, возлюблені у Господі, будемо наслідувати Воскреслого Христа у всіх Його справах. Давайте будемо допомагати тим, хто позбавлений засобів до існування і не здатний захистити себе. Розповімо всім тим, хто не знає про Христове Воскресіння, що відтепер смерть скасована, і вони можуть брати участь в Його Воскресінні, віруючи в Христа і слідуючи за Його стопами. Наше воскресіння в силі лише тоді, коли ми несемо його і нашим невіруючим братам заради їх воскресіння. Тільки тоді переможне «Христос Воскрес!" буде спасенно впливати на все людство. Хай буде так".

У Великодньому посланні Постійної конференцій українських православних єпископів поза межами України (Константинопольський Патріархат) говориться: "Всечесному  Духовенству, у Христі Дияконству, Преподобному Монашеству і Побожним Мирянам Української Православної Церкви Поза Межами України  і на Рідних Землях. З цією новою радістю ми вітаємо всіх Вас розсіяних по цілому світі й в Україні. Нехай Воскреслий Христос завжди буде з вами. Нехай же ж Він буде постійним джерелом нашого єднання і нехай Він провадить нами в нашому спільному майбутті тут на землі й на шляху до вічного життя на небесах". Послання підписала група митрополитів і архиєпископів УПЦ у США, Канаді, Південній Америці і діаспорі.

«У цьогорічному святкуванні Пасхи Господньої ми, вірні Української Греко-Католицької Церкви, покликані ще і ще раз відкрити для себе воскреслого Христа як непорушного каменя єдності нашого народу. 

Воскреслий Христос у своєму тілі подолав протистояння, незгоди і суперечності, які загрожують людині, окремим народам і всьому людству. Він і нашому українському народові прагне принести мир і поєднання. Однак ми мусимо відкрити свої руки, щоб прийняти цей дар із рук воскреслого Спасителя. Відкрити руки означає: позбутися власних амбіцій, самолюбства, користолюбства; поставити добро народу понад власні інтереси чи інтереси політичних партій; бути готовим вийти назустріч ближньому там, де йдеться про загальне благо.

Осяяна світлом Христового воскресіння, віруюча людина не може дивитися на іншу людину через призму ненависті чи помсти, вона готова пробачити навіть ворогові і примиритися з ним. Хто не здатний до прощення, той не зрозумів того великого послання, яке приносить нам Спаситель із гробу – послання єдності та миру», - зазначив у Великодньому привітанні Патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук).

Нехай оновить воскреслий Господь Ісус Христос наші духовні й тілесні сили на добрі діла для блага нашої Української держави та українського народу.

Нехай Христос Спаситель приведе Українське Православ’я до єдиної Помісної Української Православної Церкви. Йому слава і поклоніння на віки віків», - наголосив Патріарх УПЦ КП Філарет.

Святкуючи Світле Христове Воскресіння, ми маємо пам’ятати, що те торжество духу, яке ми отримали, проходячи Великий піст, не повинно закінчитися з приходом Пасхи, але навпаки — ще посилитися і зрости. «Будьмо уважні, — закликає нас преподобний Феодор Студит, — щоб нам провести це свято світло і боголіпно, бо це Пасха — перший і найбільший дар Божого Домобудівництва. За допомогою благоговіння приборкаємо своє тіло так, щоб, хоч і зміниться їжа, не змінився наш духовний стан. У цьому полягає для нас сенс таїнства: померти для світу (тобто гріха) і жити тільки для Бога», - йдеться у Великодньому посланні Митрополита УПЦ (МП) Володимира.

На фото: Великодні листівки часів боротьби ОУН-УПА за незалежність України

Патріарх УГКЦ зустрівся з Папою Римським

Папа Римський Бенедикт XVI 16 березня в Апостольському палаці прийняв на приватній аудієнції Главу УГКЦ Святослава (Шевчука). 

У п’ятницю, 16 березня, в Апостольському палаці Ватикану Святіший Отець Венедикт XVI прийняв на аудієнції Главу Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава (Шевчука). Під час зустрічі Блаженніший Святослав представив Святішому Отцеві динаміку розвитку УГКЦ за останній рік.

У своєму слові Предстоятель УГКЦ підсумував свої пастирські візити до українських єпархій та екзархатів у Північній та Південній Америці, Західній Європі та Україні. У своїй презентації він наголосив на глобальному характері УГКЦ як Церкви, що сьогодні проповідує Боже Слово в різних культурних контекстах, проінформував Його Святість про прийняту Стратегію розвитку УГКЦ на період до 2020 року «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом».

Особливе зацікавлення у Венедикта XVI викликав подарований йому Блаженнішим Святославом новий Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», який, за словами Святішого Отця, є надзвичайно важливим надбанням УГКЦ і необхідним інструментом для реалізації вищезгаданої стратегії.

Папа Римський цікавився також суспільно-політичною ситуацією в Україні, станом суддівства та свободи слова, розвитком екуменічного діалогу та міжцерковних стосунків в Україні. Багато уваги було присвячено розвитку душпастирства серед українських емігрантів у країнах Західної Європи та греко-католиків Росії.

На завершення зустрічі Святіший Отець висловив своє задоволення динамікою розвитку Української Греко-Католицької Церкви, підтримав спільні зусилля УГКЦ та РКЦ в Україні в їхньому змаганні щодо захисту життя ненароджених дітей і гідності сім’ї та засвідчив про свою повагу і молитву про український народ та його державу.

УГКЦ молиться за Володимира

Коли мова йде про передавання у власність культових споруд тій чи іншій конфесії, то це не можна робити фаворизуючи тільки одній церкві, заявив Патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук).

Тому що і католицька церква, і православна церква, обидві були покривджена в часи комуністичного режиму, додав глава УГКЦ, передає "Католицький вісник".

"Однозначно я висловлююсь проти того, щоб такі культурні пам'ятники (Києво-Печерська й Почаївська Лаври) можна було передавати комусь у власність, не слухаючи голосу інших, зокрема Всеукраїнської ради церков. Бо інакше це створює дуже нездоровий образ церкви у суспільстві", - стверджує Святослав.

"Зокрема, (недопустимо) коли хтось хоче використовувати певні адміністративні засоби або ресурси тиску на суспільство, і таким чином створює дуже нездорову дискусію з цього питання. Очевидно реституція церковного майна має відбутися, але у відкритому діалозі між церквами, щоб не створювати міжконфесійної напруги", впевнений очільник УГКЦ. 

Що стосується питання внутрішньої ситуації в УПЦ (МП), то Святослав (Шевчук) зазначив, що "коли мова йде про здоров'я владики Володимира, то це особисте питання. Але ми намагаємося підтримати митрополита, якого я особисто знаю. Й ми справді молимося за його здоров'я. А також молимось за те, щоб Українська православна церква, разом зі своїм предстоятелем, мужньо пережила цей період".

Декларація Асоціації католиків-медійників* України

Декларація Асоціації католиків-медійників* України

Ми, католики, які діють у засобах суспільної комунікації (внутрішньо-церковних та світських), прагнучи

-       вдосконалювати внутрішню комунікацію,

-       підвищувати свій професійний та духовний рівень,

-       спільно реагувати на виклики, які стоять перед Церквою, суспільством та медіа,

об’єднуємося в Асоціацію католиків-медійників України.

Місія

Допомогти учасникам Асоціації та іншим католикам, які працюють у засобах суспільної комунікації, ефективніше працювати й співпрацювати, зростати професійно та духовно, зберігати католицьку ідентичність у світлі Євангелія і вчення Католицької Церкви та, дотримуючись принципів журналістського фаху, служити Церкві й суспільству.

Цінності:

-       правда;

-       відкритість;

-       гідність;

-       свобода;

-       відповідальність;

-       второпність.

Завдання Асоціації

Не беручи на себе функцій церковних прес-служб, ми діємо, базуючись на стандартах журналістської етики, заради

- об’єднання тих, хто працює в українських медіа та належить до Католицької Церкви;

- сприяння професійному та духовному розвитку членів Асоціації;

- захисту їхніх прав та інтересів;

- поглиблення внутрішньої комунікації та співпраці;

- підсилення голосу Вселенської Церкви в суспільстві та поширення християнських цінностей.

У майбутньому Асоціація католиків-медійників України має намір увійти у світову мережу католицьких професійних журналістських об’єднань.

___________

*Медійники – працівники засобів суспільної комунікації

Довідка: 17 грудня 2011 року в Києві, в монастирі Святого Василія Великого (УГКЦ), відбулася зустріч спільноти журналістів-католиків. У ній взяли участь представники католицьких та світських ЗМІ, блоґери та видавці, які є вірними Української Греко-Католицької та Римо-Католицької Церков. Учасники зустрічі прийняли рішення про заснування Асоціації католиків-медійників України. На сьогодні спільнота журналістів католиків налічує понад 80 членів з усієї Україні.

В Римі відбулась зустріч представників УПЦ МП та УГКЦ

Верховний Архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав та керівник делегації УПЦ МП архиєпископ Полтавський і Миргородський Филип провели зустріч у Римі. Про деталі зустрічі не повідомляється, проте відомо, що вона пройшла в дусі християнства та братерства.

Про це, 19 грудня, розповів Блаженніший Любомир Гузар, під час презентації своєї нової аудіо-книги "Суспільство і бізнес". 

Коментар архиєпископа УПЦ МП Филипа для Радіо Ватикану можна послухати тут.

Як підкреслив о. Ігор Яців: було важливо, щоб головна ялинка, на площі Святого Петра в Римі, представляла не просто - УГКЦ або Закарпатську область. Ця ялинка мала стати Різвядим дарунком від всієї країни, й презентувати всю Україну. Тому ми дуже раді, що на запалення ялинки прибула офіційна делегація від УПЦ МП.

Нагадаємо, що під час візиту до Ватикану, відбулась аудієнція зі Святішим Отцем, в якій взяли участь глава УГКЦ Блаженніший Святослав ШЕВЧУК; голова Конференції Римо-Католицьких єпископів України Високопреосвященний Мечислав МОКШИЦЬКИЙ;  єпарх Мукачівський (УГКЦ) преосвященний Мілан ШАШІК; представники Православної Церкви на чолі з архиєпископом Полтавським і Миргородським Филипом, Головою Місіонерського відділу та Відділу релігійної освіти і катехизації при Священному Синоді УПЦ МП. Урядову делегацію очолював віце-прем’єр-міністр України Борис Колесников, а також міністр культури, голови Закарпатської та Львівської ОДА, міський голова Львова та інші.

Цього року вперше, за всю історію виникнення традиції встановлювати на головній площі Риму ялинки з різних країн, наша держава буде представлена там зеленою красунею з Карпат. Головну ялинку для Ватикана було доставлено в дарунок Папі Римському Бенедиктові XVI із Закарпаття, а ялинки для Апостольського палацу привезли з Львівщини.

Створена Львівська Митрополія

Під час Архиєрейської Божественної Літургії, яка відбулась у Архикатедральному соборі св. Юрія, з нагоди урочистого проголошення Львівської митрополії Української Греко-Католицької Церкви та інтронізації Митрополита Львівського, проповідь виголосив Блаженніший Сятослав (Шевчук).

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні у княжому граді Льва  велике свято. Сьогоднішнім днем тішаться минулі, теперішні та тішитимуться майбутні покоління. ...

Подібної події мабуть давно не було у Львові. Ми можемо сказати, що подібною подією двісті років тому тішився Львів, коли тут створювалася Галицька Митрополія, але радше з відчуттям смутку, оскільки наші єпископи, наші єпархії були від’єднані від свого отця і глави у стольному граді Києві. Але сьогоднішня подія є особливою, оскільки новостворена Львівська Митрополія у своїй природі і своїй структурі продовжує традицію, спадкоємство і правонаступництво цього славного княжого града.  

Я пригадую, як тоді, коли Блаженніший Любомир, згідно з історичною справедливістю, повернувся до Києва як отець і глава УГКЦ, княжий Львів почувався трохи осиротілим. Здавалося, що Львів перетворився на якусь віддалену церковну провінцію. З колишнього центру нашої Церкви він перетворився на звичайне єпископство. Я пригадую, як я читав цей декрет, в якому було написано, що задля того, що Львів довгі роки був осідком Глави Церкви, то цьому єпископству надається особливу почесть – його піднесено було до рівня Архиєпархії, але влада цього єпископа, Архиєпископа цього осідку обмежувалась тільки межами Архиєпархії.

Але Господь не хоче, щоб ми почувалися осиротілими навіть у нашому княжому Львові. І сьогодні цей єпископський осідок отримує надєпископську власть. Саме для того, щоби наші владики, які служать в межах Львівської області, не почували себе далекими від Глави Церкви, сьогодні мені Господь посилає особливого помічника – митрополита, який буде чувати над церковним життям у цих єпархіях. Тому сьогодні ми радіємо і кажемо: «Господи, дійсно, ти покликав, вірного, віруючого і мудрого управителя, ми з радістю ввіряємо наше життя – дочасне і вічне – і наше спасіння у руки цього душпастиря, бо знаємо, що він кожному з вас, мені в тому числі, дасть денну мірку поживи у свій час.

Високопреосвященний Архиєпископе і митрополите, ми сьогодні особливо вітаємо Вас і  молимось за Вас, ми сьогодні прикликаємо благодать Духа Святого, щоби спочила на Вашій особі , який має попровадити другий за гідністю і честю єпископський осідок після стольного града Києва.

Нехай Всемилостивий Господь у день, коли прийде, щоби спитати з Вас, побачити наскільки повно Ви давали поживу своїм вірним, міг Вам сказати: «Мій добрий слуго і вірний, в малому був ти мені вірний, над великим тебе поставлю, увійди у радість Господа твого». Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Скорочено. 

Повністю розшифрування у "Католицького Оглядача"

Гідність людини можлива лише з Богом

За участі представників різних Церков в Києві, в приміщенні Києво-Могилянської академії, відбулася науково-практична конференція «Гідність людини у вченні Івана Павла ІІ». Захід організований в рамках V Суспільних Днів, що проводяться за сприяння Української Греко-Католицької Церкви.

На конференції, за участю науковців та студентів з усієї України, представників УПЦ (МП), УПЦ КП, РКЦ, УГКЦ, були підняті теми гідності людини, її особистого вибору та місця Бога в житті сучасного суспільства, не лише в розрізі вчення Івана Павла ІІ, але й в сенсі загальнолюдських цінностей.

Виступаючи на відкритті конференції, колишній глава УГКЦ Блаженніший Любомир (Гузар) підкреслив, що всі події, що відбуваються у нашому житті треба розглядати комплексно. Так, ХІХ століття історично вважається «золотим віком» в Європі – епоха Просвітництва, розквіту культури, літератури, мистецтва. Але саме в цей період починаються перші державні гоніння на Церкву, починається активне заперечення Бога й пропаганда свободи вибору, яка в підсумку призвела до вседозволеності.

ХХ століття всі називають віком наукового прогресу. Вважається, що в цей час на Землі було стільки вчених, скільки не було до цього за всі віки. Але до чого це призвело? – запитав Любомир (Гузар). Століття, яке відзначилось поступом науки та технічним прогресом, стало століттям двох світових війн, геноцидів, концтаборів та найкривавіших диктаторів.

Але й посеред такої страшної дійсності були постаті та групи людей, які несли слово й правду Божу народам. Які прагнули врятувати найвище Боже творіння – людину, з її неповторною гідністю, він неї ж самої та власної самовпевненості. Такою особою, яка ставила гідність людини, як найвищу цінність, був й Папа Римський Іван Павло ІІ.

Він ніс в усі країни світу, в тому числі й в Україну, добру новину. Власним прикладом показував, що Божа любов до Свого найкращого твору – людини перемагає попри все. Завдяки життю та праці Папи та іншим йому подібним, людина не перестала бути собою, – зазначив Блаженніший Любомир.

Єпископ-помічник Києво-Житомирський (РКЦ) Станіслав Широкорадюк, у своєму привітальному слові підкреслив, що можна сказати, що саме зараз Церква в Україні переживає свій «золотий вік». Якщо порівнювати з тим, що було раніше, не лише в ХХ ст., але й протягом всього розвитку Католицької Церкви в Україні, то тепер вона має достатню свободу для свого розвитку й всі можливості, щоб нести Слово Боже людям.

Саме сьогодні Церква може дуже багато зробити, в тому числі й для становлення й розуміння вчення про гідність людини, як Божого творіння. Важливість теми гідності людини, як одного з ключових моментів пізнання Бога, пізнання питання: «хто я є і для чого я живу», підкреслив й єпископ УПЦ КП, голова Інформаційного управління Київської Патріархії Євстратій (Зоря). Людина покликана до найвищого – стати богоподібною. Але існує два шляхи: або ставати такою разом з Богом, виконуючи Божі заповіді, або заперечуючи Бога, намагаючись власними силами та людськими здобутками заперечити існування Всевишнього й стверджувати, що людина сама здатна «пізнати добро й зло, та стати як боги». Проте така самозамкнена гідність, намагання стати як боги без Бога й приводить до того, що здобуваючи тимчасові матеріальні блага, будуючи прогрес, людина відвертається від Бога, а значить прирікає себе на страждання. Тільки в єдності з Богом можливе дійсне усвідомлення й розуміння справжньої гідності людини, – підкреслив єпископ Евстратій.

В рамках конференції були зроблені доповіді «Гідність людини у вченні Івана Павла ІІ» о. Теодозія Янківа, доктора богослов’я, голови оргкомітету візиту Папи у Київ 2001 року; “Гідність та права людини» професора Володимира Буреги, помічника ректора Київської Духовної Академії; «Кароль Войтила – людина діалогу» професора Людмили Филипович, заввідділом Інституту філософії НАН України, та інші доповіді відомих науковців та богословів. Після виступів основних спікерів відбулись тематичні дискусії в робочих групах.

Завданням Суспільних Днів, які щороку ініціює Українська Греко-Католицька Церква, є пробудити в українському суспільстві відчуття відповідальності за себе, за свою спільноту, за конкретну людину, яка потребує нашої допомоги. «Наголос цьогорічних Суспільних Днів зроблено на гідності людини, оскільки сама людина є цінністю. Людина має право на гідність і пошану. Особливу увагу на гідність людини звертав Папа Іван Павло ІІ, якого цього року проголосили блаженним», – розповів Голова Комісії УГКЦ для сприяння єдності між християнами о. Ігор Шабан.

Також активну участь в організації конференції взяла Федерація Українських католицьких академічних і студентських товариств «Обнова», що об’єднує молодіжні товариства з різних регіонів України.

На Різдво у Ватикані буде стояти українська ялинка

Цього року до Різдва на площі Святого Петра та в Апостольському палаці Папи Римського будуть встановлені святкові ялинки з України.

Вперше, за всю історію виникнення традиції встановлювати на головній площі Риму ялинки з різних країн, наша держава буде представлена там зеленою красунею з Карпат. Як повідомляє офіційний сайт УГКЦ,  головну ялинку для Ватикана буде доставлено в дарунок Папі Римському Венедиктові XVI із Закарпаття, а ялинки для Апостольського палацу привезуть з Львівщини.

Також, ще однією особливістю офіційної церемонії відкриття цьогорічної Рідзвянної ялинки на площі Святого Петра у Римі буде те, що окрім єпископів католицької церкви латинського обряду, в ній запланована участь українських єпископів візантійського обрядку: представників УПЦ МП та УГКЦ.

Нагадаємо, можливість більш тісної співпраці в гуманітарній та культурній сферах обговорювалась ще на офіційній зустрічі глав двох церков – Святослава (Шевчука) та Володимира (Сабодана), що відбулася 23 серпня 2011 року у Києво-Печерській Лаврі. А 19 жовтня, за ініціативи Патріарха Святослава, відбулась його зустріч з Головою відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП архиєпископом Олександром (Драбинко). На ній обговорювались деталі спільної участі представників двох українських церков візантійської традиції у відкритті Різдвяної ялинки з України в Римі у грудні цього року.

Традиція встановлювати на Різдво ялини з різних країн світу виникла у Ватикані 1982 року, за  понтифікату Івана Павла II. Першою, на площі Святого Петра, була встановлена ялинка з Італії. Пізніше, в різні роки у Ватикані головними святковими ялинками були дерева з Австрії, Німеччини, Словенії, Польщі, Чехії, Хорватії. А 2001 року до Оиму прибула ялинка з переважно православної Румунії.

Ще однією християнською традицією є встановлювати біля ялинки різдвяни ясла, які 24 грудня урочисто освячує Папа Римський. Планується, що цьогорічний вертеп на площі Св. Петра також буде оформленний в українському стилі. В святковому відкритті, зазвичай, беруть участь високопосадовці, державні та громадські діячі та інші представники країни, з якої походить головна Ватиканська ялинка. Торік 94-річне різдвяне дерево, заввишки 34 метри і масою 5 тонн, було доставлено з північноіталійської провінції Больцано-Альто-Адідже. Підбір цьогорічної ялинки ще триває у Карпатах, але вона не буде поступатися своїм попередницям. 

Чим є церква в українському суспільстві

В світлі останніх євроінтеграційних спотикань та союзно-снговських «проривів», залишились в тіні інформаційних повідомлень декілька ключових меседжів представників українських традиційних церков. Хоча, вони є доволі таки важливими для суспільства, особливо враховуючи той вектор розвитку, який обрала для себе сучасна українська влада.

Після судового вироку Ю. Тимошенко, негативної реакції всього цивілізованого світу на недемократичні дії вітчизняних гілок влади (які з трьох: законодавчої, виконавчої та судової, все більше перетворюються на одну – «конкретно проффесійну»), у думаючої частини суспільства та ЗМІ виникло питання, а як ще українські церкви ставляться до цих подій.

Адже церква, якщо й не є совістю нації, то користується чи не найбільшою довірою населення, серед усіх суспільних та державних інституцій. Крім того, як показують приклади націй, що довгий час були бездержавними або окупованими, саме сильна й авторитетна церква та спільна віра в Бога допомогала народам не лише вижити, але й піднятися на новий, більш досконалий, етап розвитку.
Коли владоможці або «державні» діячи стають далекими від народу й починають використовувати його на свою власну користь, саме духовні лідери нації або загальновизнані інтелектуали ставали тими провідниками, що очолювали та спрямовували продуктивні сили нації на її користь та поступ.

Отже, реагуючи на суспільні запити, провідні релігійні діячи українських традиційних церков також висловили своє ставлення до останніх подій в державі. При цьому, найбільш неприємною для влади можна назвати заяви Патріарха Української греко-католицької церкви Святослава (Шевчука), що охарактеризував сьогоднішній стан судочинства, як одну з найглибших реальних виразок нашої держави. «На жаль, в Україні довгі роки як під слідством, так і в тюрмах дуже часто перебувають ні в чому не винні люди, які потребують наших молитов та підтримки», − сказав предстоятель УГКЦ. А Україна, за його словами, «ще живе в радянському стереотипі, де є використання правосуддя як засобу, щоб утвердити ту чи іншу панівну силу чи ідеологію, виправдати винних і засудити невинних».

Такий опис ситуації може явно не сподобатись нашим керманичам, які й до закордонних високопосадових «критиків» їх дій відносяться з ледь стримуванним незадоволенням. А українські фігури дещо меншої політичної ваги, явно з подачи своїх паханів, розповідають, що Європа нам не указ, й ми самі розберемось що в своїй країні робити. Й як би потім представники УГКЦ не уточнювали, що їх критика конструктивна й спрямована лише на благо, й тому вони «просто не могли не висловити своєї стурбованості тими процесами, які відбуваються в Україні. З вуст нашого Президента ми не раз чули аналогічну з нашою стурбованість. Наприклад, він не раз жорстко критикував судову систему в Україні» - це їм навряд чи допоможе. Адже, ще з античних часів відомо, що те що дозволено імператору – не дозволено більше нікому. Тому, одна справа, самому себе покритикувати, покаятись, й піти далі займатися «державними справами», а зовсім інша – чути критику з вуст тих, хто (за розумінням сучасних можновладців) повинен допомагати їм в «служінні народу» й відпускати всі гріхи, які вони під час цього служіння накоїли та ще накоять.

За класичним уявленням нашої політичної еліти, церква повинна просити в них допомоги в побудові чергового храму, видачі дозволу на виділення землі, в крайньому випадку – лобіювати збереження пільг та зниження комунальних тарифів для церковних організацій.. Але аж ніяк не вимагати звільнення політв’язнів або дотримання демократичних свобод. Й наші чиновники, в принципі, в цьому не винні. Їх так привчили, так було прийнято.

Так і залишається дотепер у відношеннях влади з неофіційною державною церквою – УПЦ МП. Це підтверджує й недавня заява прес-секретаря УПЦ МП Георгія Коваленко: «церква не оцінює дії влади й судів, якщо вони не пов’язані напряму з релігійною діяльністю». Чудове credo.

Якщо треба на весь голос заявити про збереження низьких тарифів або пільг для церкви, УПЦ МП мовчати не буде; якщо треба закликати до «захисту і розвитку російської мови» в Україні, то православні митрополити попереду; якщо треба висловитись за передачу Софіївського собору або відбудову Десятинної церкви на користь однієї з конфесій, то цю конфесію чують в усіх коридорах влади.

Коли ж йдеться про порушення загальнолюдських цінностей, цивілізаційних прав та свобод, в тому числі й порушення законів Божих, то тут УПЦ МП «не дає оцінку діям влади». Звісно, вони ж собі не вороги, а інші хай самі за себе турбуються.

Або ж – хай їх Бог рятує, якщо почує…

Глава УГКЦ розповів про майбутнє церкви та критично оцінив дії влади

5 жовтня Патріарх Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук) презентував столичним журналістам стратегію розвитку церкви на період до 2020 року. Основний акцент планується зробити на розвиток парафій, соціальну, місійну діяльність та роботу з молоддю. Також очільник УГКЦ розповів про сучасні проблеми з якими стикається український нарід, зважаючи на ту політику, яку проводить влада.

Повернувшись після майже місячної відсутності в України – предстоятель УГКЦ головував на Соборі та Синоді церкви в Бразилії, перебував з візитом у США та брав участь в конференції католицьких єпископів Европи  в Албанії – Святослав (Шевчук) провів прес-конференцію в УНІАН, щоб розповісти про плани церкви на майбутнє. Він наголосив, що основним видом діяльності, для будь-якої християнської церкви, є «проголошення Доброї Новини» - тобто євангелізація. А Українська греко-католицька церква, як невід’ємна частина Вселенської Церкви, повина брати найактивнішу участь в цій місії. Нагадаєм, що Стратегія розвитку УГКЦ до 2020 року була прийнята на Соборі цієї церкви, що проходив в середині вересня в Бразилії.

Відомо, що маючи велику кількість приходів на західній Україні, греко-католики стикаються з проблемою отримання землі під побудову храмів в багатьох містах східних та південних регіонів країни. Тому, головним у питанні розбудові Церкви на найближчі роки є саме питання парафій, на становлення й розвиток яких планується звернути особливу увагу. Водночас, як наголосив патріарх Святослав, для ефективного функціонування парафій потрібні також й «християнські лідери» - добре подготовленні священики та активні парафіяни, які сприймають один одного, як єдину сім’ю. Ще одним напрямком роботи, яку в УГКЦ називають надзвичано важливою, є праця з молоддю та дітьми. І тут церква має ті ж самі проблеми - є кваліфіковані кадри, є діти та підлітки, що хочуть навчатись у недільних школах, але нема приміщень в яких це можна зробити. При цьому місцева влада всіляко затягує вирішення данних питань.

Ще одним документом, який був прийнятий на Соборі церкви, і який прокоментував Святослав (Шевчук), стало звернення до президента України єпископів УГКЦ. Зважаючи, з одного боку на заяви Януковича, про те, що «до всіх конфесій в нас однакове ставлення», а з іншого – на оцінки українських експертів та міжнародних організацій, про те, що українська влада надає явні преференції тільки одній церкві, у зверненні єпископів сказано: «відносини між Церквами та державою повинні будуватися на принципах рівності усіх конфесій перед законом, дотримання автономії в діяльності держави і Церков». Також владики наголосили на важливості недопущення спекуляцій на мовному питанні, адже на порозі парламентських виборів в Україні «знову ставиться розмінною монетою питання української мови». Також викликає стурбованість в єпископів УГКЦ стан справ в країні щодо соціально-економічної політики, застосування вибіркового правосуддя, утиски української мови, зокрема про звуження її застосування, масове закриття шкіл з українською мовою навчання. «Ми  переконані, що ця вкрай недалекоглядна і безвідповідальна політика не служить утвердженню української державності» – мовиться у звернені до Януковича.

Коментуючи сучасний стан справ в України, патріарх Святослав процитував недавнє висловлювання Папи Римського Бенедикта: «Уряд без закону перетворюється на шайку розбійників». Глава УГКЦ наголосив, що Церква не може стояти осторонь всіх цих питань, адже йдеться про саме існування української нації та держави. На переконання Святослава (Шевчука) - найкращі умови для розвитку українців повинні бути в Україні, але наразі, нажаль, ми цього не спостерігаємо. Тому дуже важливо, щоб Україна, все-таки, відбулася як європейська держава.

Чудотворна ікона Самбірської Богородиці

У місті Самбір, на Галичині, у церкві Різдва Пресвятої Богородиці знаходиться шанована й відома в давнину, але мало знана сьогодні – Чудотворна ікона Самбірської Мати Божої.

За переказами Самбірську ікону Богородиці намалював на дошці з кипарисового дерева сам євангелист Лука. Її принесли зі Сходу два грецькі купці у ХVІІ столітті. Подорожуючи через Самбір, вони зупинились у місцевого паламаря (колишнього купця,  за походженням грека)  Івана Стамовича, якому й залишили ікону.  Щоправда, інші дослідники зараховують святиню до найдавніших українських ікон, що походить з XII-XIII ст.  Ця ікона, намальована олійними фарбами на кипарисовій дошці товщиною до півтора сантиметра, має вгорі напис латинськими літерами Mater Deo (Мати Божа). В нижній частині пізніше було домальовано основних фундаторів храму в Самборі.

Цей образ став першою чудотворною іконою, що її було короновано золотою короною Папи Римського на Галичині. Пресвята Богородиця, ще іменується «Матір’ю Руського краю” (за аналогією з відомими чудотворними іконами «Угорською Королевою» або «Королевою Корони Польської»).  До цього в Україні (у візантійському обряді) було короновано тільки три чудотворні ікони Пречистої Діви Марії. 1730 року Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Атанасій Шептицький здійснив коронацію чудотворної ікони Богородиці в Жировицях (теперішня Білорусь) короною, присланою папою Бенедиктом ХІІІ. 1765 року було короновано чудотворну ікону Матері Божою у Холмі, а 1773 року папською короною було короновано чудотворну ікону Богородиці в Почаєві.

Підтверджений документально, самбірський період чудотворної ікони починається 1705 року, коли після епідемії чуми та холери, по смерті родини Стамовичів, усе майно разом з іконою Пресвятої Богородиці перейшло до Олени Добрянської. Саме в її домі 15 вересня 1727 року ікона почала мироточити. Дві церковні духовні комісії, оглянувши ікону і перепитавши під присягою очевидців див й оздоровлень, визнали ікону - Чудотворною. ЇЇ було вирішено перенести до церкви. 

Спочатку, 10 років  ікона знаходилася в дерев’яній церкві Різдва Пресвятої Богородиці, збудованій ще в 1554 р., замість ранішнього парафіяльного храму Святого апостола Филипа.  1737 року Богородицю було перенесено до мурованої новозбудованої церкви Різдва Пресвятої Богородиці, в якій ікона знаходиться й зараз. Шляхтич Ілля Комарницький власним коштом придбав для Самбірської Чудотворної ікони  Пресвятої Богородиці  золоті і срібні шати. 

Апостольська Столиця – Рим наділив самбірську церкву (в якій знаходилася чудотворна ікона) повним відпустом під час Марійських празників, а 9 червня 1908 р. проголосив головний престіл цієї церкви  упривілейованим престолом. 

У 1910 році в німецькому м. Дрездені було виготовлено достовірну копію ікони. Напередодні Першої Світової війни ікона знову «заплакала», її плач тривав 9 днів. З початком воєнних дій на території Галичини отець Франц Рабій вивіз оригінал ікони до Відня, а в церкві залишив її «дрезденську»  копію. 1915 року ікона повернулась до Самбора. А зважаючи на велику пошану в народі та постійні дива зцілення,  Святіший Отець Папа Римський Пій ХІ  дав свій дозвіл на коронацію Самбірської Чудотворної ікони  Пресвятої Богородиці,  яка відбулася 28 серпня 1928р.

1939 року, з початком ІІ Світової війни, ікону декілька разів переховували то від радянських, то від немецьких військ. 20 липня 1944 року дві сестри Згромадження Сестер Служебниць НДМ вивезли  оригінал ікони на Захід.  Іконою дуже цікавились у Москві, а  1955 року «дрезденську» копію ікони було вивезено з України й «подаровано» Патріархові РПЦ Алексію.

Після відродження державної незалежності України Самбірська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці повернулася на Батьківщину. В 1996 р. її реставрували в майстерні львівського музею Історії релігії, де фахівці визнали її автентичність і встановили, що це оригінальна Самбірська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці.

23 лютого 1997 р.  Самбірська Божа Мати після тривалої вимушеної перерви повернулася на головний престіл церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Слід відмітити, що в цій же церкві у Самборі знаходяться також й мощі Святого Валентина, відомого покровителя подружжя та закоханих. До цих мощей 14 лютого прибувають тисячі паломників, щоб помолитися, й попросити заступництва у святого, а також у Пресвятої Діви Марії.

Відповідно до церковного декрету УГКЦ, було встановлено день почитання Чудотворної Самбірської ікони Пресвятої Богородиці, який відзначається щорічно 3 грудня (з можливим перенесенням на неділю), а 15 лютого – відзначається день віднайдення ікони.

Довідка:

У Римо-Католицькій та Греко-Католицькій Церкві коронування ікон є особливим актом відзначення найшанованіших чудотворних ікон Богородиці. Літургійний акт коронування здійснює Папа або делегований єпископ. Освячені корони називаються папськими або римськими. В окремих випадах можливі коронації на єпископському праві.  

Вперше 732 року Папа Григорій ІІІ коронував золотими коронами з діамантами ікону Богородиці для ораторії собору св. Петра. 843 року Папа Григорій ІV дарував дві срібні корони іконі Божої Матері для церкви свв. Каліста і Корнелія.

1630 року граф Олександр Сфорца Паллавічіні, декан Ватиканської капітули, заснував спеціальний фонд для виготовлення дорогоцінних корон, а Папа Урбан VІІІ (1623–1644) доручив капітулі розглядати подання та надавати дозвіл на коронування чудотворних ікон і статуй Христа й Богородиці. Перше коронування за новими правилами відбулося 25 серпня 1631 року. 

Перша коронація української ікони відбулась 8 вересня 1717 року в Речі Посполитій за доручення Папи Климента ХІ.  Ікона Белзької (пізніше Ченстоховської) Богородиці писана євангелистом Лукою. За переказом, вона перебувала у Царгороді, звідти король Русі Лев Данилович привіз її та помістив у церкві на Княжому дворі у Белзі. 1382 року князь Володислав Опільський, володар та титулярний король Русі (1372–1378, 1385–1387), зафундував монастир паулінів на Ясній Горі у Ченстохові та переніс туди Белзьку Богородицю.