Як Московія нищила пам'ять про Гетьмана і Князя України І. Мазепу

Гетьмана і Князя всієї України Івана Мазепу, Константинопольським та Єрусалимським патріархами, було дозволено поховати в Церкві Гробу Господнього в Єрусалимі.

Пам'ять про видатного християнина, Гетьмана і Великого князя всієї України Івана Мазепу шанують, як православні церкви Близького Сходу, так й Молдавська та Румунська православні церкви.


І тільки РПЦ, Кремль та КГБ докладають титанічних зусиль, щоб знищити саму світлу пам'ять про героїчного державного діяча України.


Відомо, що Гетьман і Великий князь всієї України Іван Мазепа побудував безліч церков не лише в Києві, а й по всій Україні - в Чернігові, Батурині, Лубнах, Полтаві, Полоцьку.

Меценатство І. Мазепа здійснював не тільки в в своїй державі, а й за її межами. Робилося це, в тому числі, й з метою зміцнення духовних та політичних зв’язків незалежної Козацької держави (офіційна назва Військо Запорізьке або Гетьманщина) зі заходом та сходом.

Прикладом цього служить фінансування побудови церкви у Варшаві або фундування гетьманом видання Євангелія арабською мовою, друкованого в Алеппо в Сирії (1708), про що свідчить передмова з присвятою гетьманові та гравюра із його гербом.

(Гетьман Іван Мазепа в оточені добрих справ. Гравюра 1705 р.)

Меценатство І. Мазепи сягало Палестини, Антіохії, Олександрії, грецького Афону та Царгорода.

На замовлення Гетьмана було зроблено безліч дарів Церкві Гробу Господнього. Так, було виготовлено срібну плиту для церкви в Єрусалимі.

Мазепа подарував срібну миску (тарелю) для церкви Гробу Господнього в Єрусалимі з написом: “Дар Його Високості Івана Мазепи, гетьмана Русі”. Збереглася дотепер у Єрусалимі Плащаниця, яку подарував для церкви Гробу Господнього гетьман. Плащаниця розміром один на півтора метри, кута у срібній блясі.

Окремо варто розповісти про спонсорування видання гетьманом Мазепою Євангелія на арабській мові.

На початку 18-го століття воно було видане за кошт гетьмана. Вдячним православним кліром Аравії воно було присвячене «козацькому Гетьману та князю України» Івану Мазепі.

Заслуги гетьмана перед Православною Церквою були настільки значними, що після смерті Івана Мазепи козацька старшина отримала дозвіл від Патріарха на поховання його тіла в самій Церкві Гробу Господнього в Єрусалимі.

1709 року спадкоємець гетьмана Андрій Войнаровський та українська козацька старшина отримали у Константинополі спеціальний дозвіл для перепоховання останків Івана Мазепи у церкві Святого Гробу в Єрусалимі.

Проте через неможливість транспортування тіла покійного гетьмана з Молдови, через всю Османську імперію до Палес ини, було прийнято рішення поховати Мазепу в Галаці.

Відомо, що церква Святого Георгія у місті Галац із самого початку свого існування була напряму підпорядкована Церкві Святого Гроба в Єрусалимі, звідки і поширена в народі паралельна назва – Єрусалимська церква. Вона була однією з шести церков середньовічної Молдови, яка мала такий статус, проте, на відміну від інших, користувалася певними привілеями.

 

Саме цей стабільний зв’язок з Церквою Святого Гроба й відіграв вирішальну роль у виборі місця похованння останків І.Мазепи.

Полтавський наказний полковник Г. Герцик, який пізніше був заарештований московськими таємними агентами у Варшаві та вивезений до Московії на допиті 1721 року зазначив: „Гетьман помер у Бендерах, та після його смерті Пилип Орлик наказав йому супроводити тіло покійника до Галаца, де тамошній митрополит відправив похорон”.

(Ікона з зображенням Гетьмана і Князя всієї України Івана Мазепи.)

Митрополитом Молдовським та місцевим православним священством систематично поминалося ім’я Івана Мазепи під час літургійних служб у церкві Святого Георгія.

Це тривало, аж до середини ХХ століття, коли відбулось встановлення в Румунії комуністичного режиму.

Так, ще 1946 року до церкви Святого Георгія завітав сам Митрополит Молдови. В його присутності, настоятель церкви під час своєї проповіді окремо пом’янув Івана Мазепу як «глибоковіруючого християнина, який з великими почестями був похований посередині цього культового приміщення».

28 жовтня 1962 року за активної участі московських агентів КГБ відбулось знищення церкви Святого Георгія у Галаці. Разом з нею було знищено й місце поховання гетьмана Мазепи.

Румунський професор М. Брудіу 1990 року опублікував дослідження, в якому детально описав рідкісний метод, застосований для знищення церкви: декілька ночей поспіль під великим тиском під фундамент церкви інжектовували солону морську воду, що, за два тижні, призвело до появи тріщин та осадки споруди. Але, як зазначає професор М.Брудіу, оскільки башти колишньої генуезької фортеці (на фундаменті якої була збудована церква) не здавалися, вони були прив’язані тросом до потужного корабля, який потягнув їх в бік Дунаю.

Цим самим, остаточно знищили церкву Святого Георгія, а з нею - і могилу І. Мазепи.

Ясно, що такі титанічні зусилля по знищенню «простої» церкви навряд чи приймались, якби радянське імперське керівництво не хотіло знищити навіть саму пам'ять про Мазепу.

Читайте також:
* Як Московія Кримський мир 1856 р. порушувала
* Російсько-українські війни: перелік.
* Належність Криму до Української держави.
* Кому належав Крим: Історична довідка. 
* Як Козацьку Україну на "Новоросію" перетворювали.

* Як Московія в України Русь позичила

У статті використано Дослідження «Радіо Румунії» - «Перепоховання тіла І.Мазепи у м. Галац та збереження в Румунії історичної пам’яті про українського гетьмана».

Як Московія Кримський мир 1856 р. порушувала

Кримська війна (1853—1856) залишається одним з незаслужено маловивчених українськими істориками епізодів. Хоча під час цієї війни вирішувалась доля не лише України, але й більшості країн Східної та Південної Европи.

18 (30 за н.ст.) березня 1856 року було підписано Паризький мирний договір за результатами Кримської війни 1853—1856 рр. Однак, більшість пунктів цією угоди були Росією дуже швидко порушені, або й ніколи не виконані.

Кримська війна увійшла в історію як найбільш масштабний і кривавий воєнний конфлікт у Європі в період між Наполеонівськими війнами і Першою світовою війною 1914—1918 років. Це була війна за домінування у Європі, на Кавказі, в Передній і Малій Азії й на Близькому Сході, яку вели, з одного боку, коаліція у складі Великобританії, Франції, Туреччини і Сардинії а, з іншого — Російська імперія.

Ця війна середини ХІХ ст. була не тільки військовим конфліктом Російської імперії проти коаліції держав у складі Великої Британії, Франції, Османської імперії та Сардинського королівства за панування в Східній Европі, на Балканах і Близькому Сході, а й цивілізаційним конфліктом двох світів.
Однак, в українських підручниках історії та наукових працях й досі ця війна висвітлюється з точки зору радянсько-російської історіографії.

Багато українських діячів того часу, як в Російській, так і Австро-Угорській імперії розглядали цю війну, як можливість визволення Україні з-під імперського гніту Московії.
Так нащадок гетьмана Івана Брюховецького, український політичний діяч Михайло Чайковський добився від Туреччини дозволу на формування козацького загону для визволення України. 

У жовтні 1853 року Михайло Чайковський домігся створення регулярних козацьких підрозділів у Турецькому війську. 23 січня 1854 року козаки склали присягу. З Константинополя їм привезли знамена й хоругви Запорозької Січі, а Садик-Паша (ім'я Михайла Чайковського в Туреччині) отримав від султана титул «міріан-паша» (кошовий отаман).

У лютому військо Садик-Паші ввійшло в Бухарест, а сам він став губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли позиції на річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Та уряд Австрії почав тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. На жаль, через недалекоглядну політику союзників Османської імперії, українські військові частини так і не прийняли активної участі в військових діях проти Московії.

Проте Михайло Чайковський продовжував активно працювати задля визволення України від російської імперської окупації. Зокрема, ним був написаний лист до Кубанських козаків, в якому він писав:
"До Панів Отаманів, Полковників, Сотників, Старшин и Панів Молодців Козацького Чорноморского Народу.

В ім'я Святого Бога — в ім'я вільності та Свободи — в Ім'я Слави Козацької...

... Увесь світ Французи, Італійці, Німці, Слов'яни, всі Народи Заходу, стали вільними та незалежними так як Син Божий Ісус Христос сказав. Прийде моє Панство в прийшло. Бусурман Царгородський дає волю та свободу народам свого Царства. Тільки єдиний Московський Цар, пів Німця пів Татарина, хоче над рабами панувати і Християнські народи у Сибір гнати, батогом володіти. Не вами, не нами того Антихриста підтримувати....

... Ну те Панове Молодці на коні та швидко і жваво, як поб'ємо Москаля, хто схоче над Дніпром жити, дістане і землю і все що треба. Хто схоче над Кубань вертатися, то й так зробить, а й там і там буде вільний та незалежний, Пан для себе і Пан у себе..."

Є історичні свідчення, про те, що на Полтавщині, Причорномор'ї та інших регіонах України формувались "козацькі загони", які готові були виступити на боці союзників проти Російської імперії, в разі активної участі підрозділів українських козаків з-за Дунаю у війні. Проте, рішення союзників не дозволила Туреччині застосувати українських козаків в бойових діях на території України.

Хоча за підсумками Кримської війни Росія й зазнала нищівної поразки, проте европейські країни, через внутрішні чвари,  не змогли скористатись з цієї перемоги.

Поразка Росії у війні призвела до серйозного обмеження її прав й інтересів. Чорне море оголошувалося нейтральним із забороною Росії мати там власний флот й арсенали. Проголошувалась свобода плавання по Дунаю під контролем міжнародних комісій. Росія відмовлялася від протекторату над Валахією, Молдовою та Сербією
Водночас територіальні втрати Росії були мінімальні: вона передавала Молдові гирло Дунаю та частина Південної Бессарабії й таким чином, вона перестала безпосередньо межувати з Туреччиною в Європі. Також Росія повертала Туреччині Карс в обмін на Севастополь та інші кримські міста, зайняті союзниками. 

До договору додавалися також три конвенції. Одна з них встановлювала число легких військових суден Росії та Туреччини на Чорному морі для вартової служби, а друга зобов’язувала Росію не споруджувати військових укріплень на Аландських островах у Балтійському морі.

Проте дуже скоро, вміло використовуючи сепаратні дипломатичні перемовини й підкуп, Московія почала порушувати підписану угоду. В 1859—1862 роках Молдова й Валахія, за підтримки Росії та Франції, об’єдналися в одну державу. Це було першим відхиленням від умов миру, проте не викликало активних заперечень европейських держав.

У 1870—1871 роках Росія відмовилася визнавати статті договору, які забороняли їй мати на Чорному морі військовий флот і арсенали й почала будувати новий флот. Західні держави мовчки проковтнули й це порушення та змушені були визнати нове фактичне положення речей.
Після цього Російська імперія починає нову російсько-турецьку війну 1877—1878 років. Розхитавши ситуацію на Балканах та заручившись підтримкою Румунії Московія напала на Туреччину.  Російські війська готові були взяти штурмом Істамбул, проте позиція, зайнята Великою Британією та Австро-Угорщиною в останній момент, та введення англійської ескадри у Мармурове море змусили царський уряд утриматися від окупації Константинополя.

19 лютого (3 березня) був підписаний вигідний для Росії Сан-Стефанський мирний договір 1878.

Читайте також:
* Російсько-українські війни: перелік.
* Належність Криму до Української держави.
* Кому належав Крим: Історична довідка. 
* Як Козацьку Україну на "Новоросію" перетворювали.

Спільна декларація Папи Римського та Вселенського Патріарха

Спільна декларація Його Святості Папи Франциска та його Святості Вселенського Патріарха Варфоломія (30 листопада 2014).

Ми, Папа Римський Франциск та Вселенський Патріарх Варфоломій I, висловлюємо нашу глибоку подяку Богу за дар цієї нової зустрічі, що дозволяє нам, в присутності членів Священного Синоду, духовенства та віруючих Вселенського Патріархату (православної церкви), відсвяткувати разом Свято Святого Андрія Первозванного - брата апостола Петра. Наша пам'ять про апостолів, які проголосили благу звістку Євангелія світу через їх проповіді і їхні свідчення про мучеництво, зміцнює в нас прагненні продовжувати йти разом, щоб подолати, в любові і в істині, перешкоди, які (колись) розділити нас.
Ми підписали спільну декларацію й хотіли б знову підтвердити разом наші спільні наміри та проблем.

Ми висловлюємо наше щире і тверде рішення, підкоряючись волі Господа нашого Ісуса Христа, щоб активізувати наші зусилля щодо сприяння повної єдності всіх християн, і насамперед між католиками і православними. Крім того, ми маємо намір підтримувати богословський діалог, який здійснює Змішана міжнародна комісія, розпочатий рівно тридцять п'ять років тому Вселенським Патріаром Димитрієм і Папою Римським Іваном Павлом II тут, на Фанарі, й яка в даний час займається найскладнішими питаннями, які ознаменували історію нашого поділу і які вимагають ретельного і детального вивчення. Для цього, ми даємо гарантію нашої старанної молитви, як пастирі Церкви, просячи наших вірний приєднатися до нас в молитві "щоб були всі одно: щоб увірував світ.." (Івана 17:21).
Ми висловлюємо нашу спільну стурбованість у зв'язку з нинішньою ситуацією в Іраку, Сирії та на всьому Близькому Сході. Ми єдині у прагненні до миру і стабільності, а в бажанні сприяти вирішенню конфліктів шляхом діалогу і примирення.... Ми закликаємо всіх, хто несе відповідальність за долю народів, щоб посилити свою прихильність до страждаючих громад, і дати їм можливість, у тому числі і християнам, залишитися на їх рідній землі. Ми не можемо змиритись, що Близький Схід залишиться без християн, які сповідували ім'я Ісуса там протягом двох тисяч років. Багато хто з наших братів і сестер піддаються переслідуванням і змушені покинути свої будинки. Нам навіть здається, що цінність людського життя була втрачена, що людська особистість вже не має значення і може бути принесена в жертву для інших інтересів. І, на жаль, все це зустрічає байдужість багатьох.....
Жахлива ситуація християн і всіх тих, хто страждає на Близькому Сході потребує не тільки для нашої постійній молитві, а й адекватної відповіді з боку міжнародного співтовариства.

Серйозні проблеми, що стоять перед світом в нинішній ситуації вимагають солідарності всіх людей доброї волі, і тому ми також визнаємо важливість сприяння конструктивному діалогу з ісламом на основі взаємної поваги і дружби. Натхнені спільними цінностями й зміцненням справжніми братніх почуттів, мусульмани і християни покликані працювати разом заради справедливості, миру і поваги гідності і прав кожної людини, особливо в тих регіонах, де вони колись жили впродовж століть в умовах мирного співіснування і тепер трагічно страждають разом від жахів війни. Крім того, як християнські лідери, ми закликаємо всіх релігійних лідерів продовжувати і зміцнювати міжрелігійний діалог та докласти всіх зусиль для впровадження миру та солідарності між людьми і між народами.

Ми також пам'ятаємо про всіх людей, які відчувають страждання війни. Зокрема, ми молимося за мир в Україні, країні стародавньої християнської традиції. Ми закликаємо всі зацікавлені сторони слідувати по шляху діалогу та поваги міжнародного права з метою покласти край конфлікту і дати можливість всім українцям  жити в гармонії.

Наші думки звертаються до всіх віруючих наших церков по всьому світу... що вони можуть бути невтомними свідками любові до Бога. Ми підносимо нашу гарячу молитву, щоб Господь послав дар миру в любові та єдності до всієї людської сім'ї.

"А Сам Господь світу нехай завжди дасть вам мир усяким способом, в усі часи і в усіх відношеннях. Нехай Господь буде з усіма вами" (2 Сол 3:16).

Дано на Фанарі, 30 листопада 2014.

Скорочений переклад Pavlo Berest за текстом: http://www.patriarchate.org/uk/-/joint-declaration-of-his-holiness-pope-francis-and-his-all-holiness-ecumenical-patriarch-bartholomew-november-30-2014

День Хрещення України-Руси історично святкується в серпні

Основні тези, що були озвучені на прес-конференції Патріарха УГКЦ Святослава (Шевчука), яка відбулась 4 червня 2013 року в Патріаршому Соборі, м. Київ.

1. Традиція святкувати дві події разом: пам’ять рівноапостольного князя Володимира і чергову річницю Хрещення Руси–України в один день є традицією Російської православної церкви. 

Об’єднання цих двох подій відбулось в Російській імперії лише на 900-річчя святкування Хрещення Русі (1888 року) та мало на меті підкреслити "державний" характер релігії Московського Православ’я та претензії Москви на спадщину Київської Русі. 

2. В Україні-Русі історично є древня Київська церковна традиція (що сягає часів Володимирового хрещення), згідно з якою Хрещення Русі з року в рік відзначається 14 серпня – у день Макавейських мучеників, коли розпочинається Успенський піст. Це день так званого "серпневого водосвяття". Саме цей день є традиційним, історичним, церковним Днем Хрещення України-Руси. 

3. Українська греко-католицька церква є прямою спадкоємницею православної Київської митрополії та (Української православної) церкви Володимирового Хрещення. І ми в нашій церкві намагаємось зберегти давню Київську традицію, в тому числі й щодо часу святкування Хрещення України-Руси. 

4. Церква древнього Константинополя (Вселенський Константинопольський патріархат) є "церквою-матір'ю" для УГКЦ та "церквою-матір'ю" для всіх інших православних церков України. 

5. Російська православна церква (Московський патріархат) є церквою-дочкою Київської церкви. Тому основні святкування Хрещення Русі, логічно, що повинні відбуватись в Києві, а не в Москві. 

Нерозуміння викликає те, що державні святкування в Україні проводяться за вказівками та планами святкування, які започатковуються в Москві. Отже, втілюється сценарій, який був розроблений ще в радянські часи, 25 років тому. Однак не слід забувати, що Московська Церква є дочірньою щодо Київської Церкви. Тому логічно було б усі центральні святкування проводити тут, де 1025 років тому відбулося Хрещення. 

6. УГКЦ "ексклюзивно" не підтримає жодну політичну партію або фракцію в ВР. Керівництво церкви не веде ніяких "таємних" перемовин з жодним політиком або партією. УГКЦ молить за всіх без виключення (людей доброї волі) й спілкується з всіма українськими політичними силами. 
УГКЦ не ініціює прийняття жодного закону через якісь кулуарні домовленості. Всі законодавчі ініціативи церкви виходять лише в рамках її роботи у Всеукраїнській раді церков. 

7. Територія навколо Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві (берегова лінія, що виходить до Дніпра) виділена місцевою владою та приватизована незрозумілими юридичними особами. На жаль, ця ситуація не вирішується, навіть після офіційного звернення до можновладців. 

8. Крім того,  владика Йосиф (Мілян), голова наглядової ради будівництва Патріаршого собору Воскресіння Христового розповів, що планується перенесення мощів Патріярха УГКЦ Йосифа (Сліпого) у приміщення Собору, де буде знаходиться крипта. Як відомо, у своєму «Заповіті» Блаженніший Йосиф побажав: якщо Україна буде вільною, його тіло належить помістити в підземеллях Софії Київської. А так як УГКЦ збудувала Патріарший Собор на Лівому березі Дніпра, то мощі Патріярха поки спочиватимуть у ньому.  


П.С. ці тези не завжди є прямими цитатами, але точно передають основний зміст тих висловлювань, що прозвучали на прес-конференції. 

В України побував і легендарний Геракл

Ще десять років тому ми мали клуб беззаперечних глобальних лідерів - Велику вісімку. Тоді здавалось, що у світі практично не має кандидатів для включення у цей закритий «клуб» для обраних.

Сьогодні ситуація змінилась. 

До цього процесу формування порядку денного світу, визначення пріоритетів глобального розвитку залучається все більше країн. Формат Вісімки вже трансформувався у Велику двадцятку. І я переконаний, що це не остаточна цифра.

Величезну увагу міжнародних інвесторів привертають країни з «групи одинадцяти», країни з групи МІСТ - Мексика, Індонезія, Південна Корея, Туреччина.

Саме вони, на фоні глобального уповільнення і важкого процесу трансформацій традиційних лідерів, можуть стати найбільш потужними локомотивами світової економіки у двадцять першому столітті.

Україна має намір та реальний шанс долучитись до цієї конкуренції за майбутнє.

Сьогодні Україна докладає максимум зусиль для налагодження стабільних партнерських відносин із своїми сусідами - Росією, з усіма країнами Великої Європи.

Ми завершили роботу над створенням зони вільної торгівлі з країнами СНД.

Ми уважно аналізуємо досвід створення та функціонування таких інтеграційних об’єднань як Митний союз та Єдиний економічний простір.

Нинішнім часом Україна вибудовує модель співпраці з Митним союзом, вивчає шляхи співпраці та прийнятні форми інтеграції.

Особливу увагу ми приділяємо питанням трансформації цих об’єднань в Євразійський економічний союз, при якому Україна сьогодні вже має статус спостерігача.

Активно рухаємось до підписання Договору про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

У липні поточного року було парафовано угоду про створення Зони вільної торгівлі.

На даний час у наших партнерів з’явились певні додаткові питання до України. Але я переконаний, що після нинішніх парламентських виборів усі перестороги зникнуть і шлях до повноцінної Асоціації України і ЄС буде пройдений до кінця.

Поряд із розбудовою та поглибленням двосторонньої співпраці з провідними державами регіону, ми зацікавлені в посиленні взаємодії з регіональними інтеграційними об’єднаннями. Перш за все, з Шанхайською організацією співробітництва та з форумом «Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво».

Переконаний, що активна двостороння взаємодія з низкою учасників ШОС та АТЕС - це, насамперед, Росія, Китай та Індія - сприятиме успішній реалізації таких наших намірів.

Українська відповідь на глобальну кризу - це прискорена модернізація.

Сьогодні ситуація в Україні нормалізувалась. Не дивлячись на складність завдання ми зуміли вийти із кризової спіралі і подолати інерцію занепаду.

І в цьому процесі нам активно допомагали компанії із Туреччини, Італії, Німеччини. Сподіваюсь, що надалі наше співробітництво в цій сфері буде продовжено.

Одним із базових пріоритетів для нашої держави є розвиток співробітництва у Чорноморському регіоні. Адже у сучасному світі цей регіон стає геостратегічною ланкою, що поєднує країни Європи, Азії, Близького Сходу.

Тут створюється нова транспортна інфраструктура, прокладаються нові маршрути транзиту енергоносіїв. Йде активне вивчення і освоєння природних багатств Чорного моря, що має велике значення для всіх країн Євразії.

Чорноморський регіон, без перебільшення, стає великим комунікативним вузлом і не тільки в контексті торговельно-економічних відносин або постачання енергоносіїв.

Співробітництво між країнами створює своєрідний цивілізаційний міст, за допомогою якого між Європою і Азією йде обмін культурним продуктом, спільне вивчення історії і творення сучасності.

Саме тому Україна покладає великі надії на всебічну співпрацю із країнами регіону.

Як активний член Організації чорноморського економічного співробітництва ми будемо докладати зусиль для наповнення її діяльності практичним змістом.

Будемо сприяти практичній реалізації положень Декларації про Чорноморське економічне співробітництво.

Україна бачить великий потенціал у поглибленні взаємодії з ключовою країною регіону - Турецькою Республікою.

Сьогодні вже недостатньо лише економічно відкритись світу. Необхідно, щоб світ відкрив і зрозумів тебе. Це завдання сьогодні актуальне і для України, і для Туреччини.

У нас є для цього всі можливості. Наші країни знаходяться там, де колись була колиска Середземноморської цивілізації. Де народжувалась культура еллінізму, яка стала предтечею і духовним витоком для європейської Епохи Відродження.

У стародавній Смирні - сучасному Ізмірі за однією із версій дослідників творив свою «Іліаду» і «Одіссею» Гомер. В Туреччині знаходиться і увічнена сліпим поетом Троя.

На теренах сучасної України побував і легендарний Геракл. Тут у величному Херсонесі сходились торгівельні шляхи від скіфів до еллінів, і далі до Риму.

Я навожу ці приклади для того, щоб показати наш геокультурний потенціал. Ми можемо запропонувати свою історію творення сучасної Європи, своє розуміння витоків і коріння європейської цивілізації. Своє уявлення про її історичні центри.

Для наших країн буде і практичний результат - розвиток туризму, індустрії послуг, транспорту. Головне - ми дамо світу новий ключ до розуміння нинішніх України і Туреччини.

Ми пояснимо наше прагнення і історичне право стати нерозривною частиною Великої Європи.


Уривки з виступу В.Ф. Януковича.

Прес-служба Президента України Віктора Януковича.
Виступ Глави держави під час 9-ї Ялтинської щорічної зустрічі.

Різдвяні послання Папи Римського та Вселенського Патріарха

Більшість християн світу, в тому числі й більшість помістних православних церков (окрім Сербської, Єрусалимської, Української, РПЦ та деяких інших) святкують Різдво Христове 25 грудня. До цієї дати Папа Римський Бенедикт XVI та Константинопольський патріарх Варфоломій І оприлюднили свої Різдвяні звернення. За традицією такі послання містять загальні роздуми цих церковних лідерів про сучасний стан людства та про ті проблеми, які хвилюють жителів нашої планети.

Veni ad salvandum nos!

Звернення папи Бенедикта “Urbi et Orbi” за своєю структурою виглядає цілком традиційним. Перша частина тексту містить богословські роздуми над темою Різдва, друга присвячена сучасним проблемам людства.

В першій частині послання за відправний пункт своїх роздумів папа бере один з латинських церковних гімнів: «Еммануїле, наш царю та законодавче, надія та спасіння народів: прийди спасти нас, Господи, наш Боже». Зокрема папа каже:

«Прийди спасти нас! (лат. - Veni ad salvandum nos!) Це – волання людини кожного часу, яка відчуває, що не спроможна сама подолати труднощі і небезпеки. Вона потребує вкласти свою руку в руку більшу та сильнішу, руку, яка з висот простягається до неї. Дорогі брати й сестри, ця рука – це Христос, що народився у Вифлеємі з Пречистої Діви Марії. Він – рука, яку Бог простягнув людству, щоб допомогти йому вийти з рухомих пісків гріха та поставити його на ноги на скелі, на міцній скелі Своєї Істини та Своєї Любові».

Отже, прихід у цей світ Спасителя є відповіддю на численні волання людства. Почувши наше прохання, Бог «не міг залишатися Сам у Собі, … вийшов із Себе Самого та увійшов в нас, розділяючи до кінця нашу людську природу». І цим шляхом Бог врятував нас від гріха та прокляття.

Однак і сьогодні людство продовжує волати: «Прийди, спаси нас!» І Церква, єднаючись з усіма, хто потерпає від недолі, просить Віфлеємське Дитя допомогти всім знедоленим.

Після цього папа за традицією перерахував ті країни та регіони, які в минулому році переживали найскладніші випробування, і звернувся до Христа з молитвою про допомогу їм. Разом з присутніми на площі Святого Петра папа помолився за народи «Африканського Рогу, які страждають від голоду та нестачі продовольства», за народи «Південного Сходу Азії, особливо – Таїланду й Філіппін, які досі зазнають серйозних труднощів з причин нещодавніх повеней», за відновлення діалогу між ізраїльтянами та палестинцями, за припинення насильства в Сирії, за примирення та стабільность в Іраку та Афганістані, за «перспективи діалогу та співпраці для пошуку погоджених розв’язок у М’янмі», політичну стабільність країн африканського регіону Великих Озер та дотримання зобов’язань мешканцями Південного Судану «для забезпечення прав усіх громадян».

Незважаючи на те, що найгучнішою подією минулого року стала громадянська війна в Лівії, папа безпосередньо не згадав цю країни в своєму зверненні. Він лише просив Христа дарувати «всім складовим частинам суспільства північноафриканських та близькосхідних країн оновлені сили для будування спільного блага».

Закінчуючи своє невеличке послання, папа Бенедикт ще раз закликав усіх звернути погляд на Віфлеємську печеру та просити Божественне Немовля принести у світ «всеохоплююче послання примирення і миру! Відкриймо Йому наші серця, приймімо Його у наше життя. З довірою та надією повторюймо: “Veni ad salvandum nos!”»

Після цього Бенедикт XVI звернувся з різдвяним привітанням 65-ма мовами. Серед них було і українське вітання: «Веселих Свят з Різдвом Христовим і Новим роком!»

Потрійна ангельська звістка

Патріарх Варфоломій побудував своє послання за іншою структурою. В основу його звернення покладено Різдвяну ангельську звістку (патріарх зве її «потрійною звісткою»): «Слава Богу на висоті, і на землі мир, в людях добра воля!» (Лк 2, 14). Відповідно до цього Євангельського вірша, патріарше послання після короткого вступу містить три невеличкі частини.

Спочатку патріарх Варфоломій констатує, що більшість людства, хоча і святкує Різдво, все ж не відчуває значення ангельської звістки, «замість цього запитуючи: а чи дійсно Бог є сьогодні прославленим та взагалі чи має Бог бути прославленим? Де можна побачити на землі мир, який було обіцяно, і чому сучасне людство має жити з доброю волею?»

Патріарх пише, що більшість людей планети не прославляють Бога ані в своїх словах, ані у вчинках. Більш того, ці люди вважають Бога винуватцем своїх негараздів. Однак це помилка. «Навпаки, втілення Божественного Сина і Слова, разом з подіями Його Розп’яття на хресті та Воскресіння, повертає людську природу до її первозданної краси, роблячи людей спадкоємцями небесного царства». Отже, хоча чимало людей не прославляють Бога в своїх серцях, все ж Його слава відбилася в усьому творінні.

Сучасне людство піддає сумніву і другу ангельську звістку: «На землі – мир». Як можна казати про мир, коли більшість людства або вже воює, або збирається воювати? Дійсно, чимало хто сьогодні намагається перетворити мирну конкуренцію на силові конфлікти, намагаючись придушити будь яку опозицію. Війна є, нажаль, звичайним засобом вирішення різноманітних проблем: расових, політичних, фінансових, ідеологічних, релігійних… «Однак, — пише патріарх Варфоломій, — це не спростовує істину, яку звістили Ангели, що через Різдво Христа та прийняття Його вчення мир буде дійсно панувати на землі. Христос приніс мир, і якщо Його мир не панує в світі, то відповідальність за це лягає на тих, хто нездатен прийняти та зберегти цей мир».

Оскільки таким є ставлення більшості людства до Божественного миру, то не слід дивуватися й тому, що «добра воля є рідкістю серед людей». Благовоління Бога до людей є очевидним для всіх, хто приймає ангельську звістку в своєму житті. Однак, коли людина її відкидає та вдається до експлуатації та насильств, це призводить до кризи: і психологічної, і економічної. Отже, усі соціальні потрясіння, як підкреслює предстоятель Константинопольської Церкви, є наслідком нехтування Благої Звістки про прихід в цей світ Спасителя.

Завершуючи своє послання, патріарх Варфоломій, закликає вірних разом з ангелами прославляти Бога на висоті та провіщати, що Його мир істино перебуває в наших серцях. «Отже, будемо радіти Різдву Ісуса Христа та передчувати ті блага, що обіцяні нам в потрійній звістці ангелів. Амінь».

Таким чином, цього року патріарх Варфоломій в своєму Різдвяному звернені утримався від обговорення конкретних проблем сучасного людства, зосередившись лише на загальному викритті сучасної безрелігійної свідомості, яка є фактичною причиною усіх можливих криз.

Джерело: http://www.religion.in.ua