Showing posts with label Моніторинг. Show all posts
Showing posts with label Моніторинг. Show all posts

Tuesday, 9 July 2024

Базові українські національні чоловічі архетипи

Культурологічна наука займається вивченням доволі широкого спектру питань, починаючи від побуду, кулінарії, інших проявів культурного життя особистості й спільнот, та завершуючи дослідженнями парадигм, концепцій, ідеологій, світогляду. 


Сучасні медіа, соціальні мережі, інші канали суспільної комунікації не лише відображають, транслюють переконання, наративи, що поширені в соціумі, але й (при якісному професійному виконанні) — беруть участь у формуванні, структуруванні, розповсюдженні громадської думки та у створенні (підтримці, заперечені) сенсів, відношення до тих чи інших явищ, осіб, подій тощо. 

Світогляд народів, націй, що проходить становлення протягом багатьох століть, має однією зі своїх важливих складових архетипи, усталені ментальні форми, зразки для наслідування, що передаються з покоління в покоління за допомогою міфів, легенд, дум, історичних переказів, художніх і мистецьких творів.
Ці ж архетипи, що стають знаковими для відповідних суспільств, усвідомлено чи не усвідомлено присутні й у масовій культурі, в медіа, кіно, книгах, піснях, соціальних мережах.
Крім цього вони мають вплив й на безпосередню поведінку людини, на її вчинки, висновки, рішення, дії, як у професійній діяльності, так і під час відпочинку. 

Формування свідомої державотворчої політики, наповнення існуючих й нових об'єктів, символів, подій - автентичним, правдивим історичним сенсом, видобуття із забуття споконвічних українських архетипів й осмислене включення їх у концепції розвитку державної і регіональної культурної, у тому числі й туристичної, політики, безумовно, буде вагомим чинником у відбудові країни та формуванні українців як успішної, процвітаючої, цивілізованої європейської нації. 

Важливо відзначити, що ці суспільно-творчі та націєзберігаючі сенси й архетипи не треба штучно «відшуковувати» або «вигадувати».
Вони всі містяться в нашому світосприйнятті, свідомому та підсвідомому, у нашій класичній та сучасній культурі. Твори українських митців І. Котляревського чи М. Гоголя, картини І. Репіна чи К. Білокур, музика М. Лисенка чи М. Леонтовича, фільми О. Довженка чи І. Миколайчука наскрізь просякнуті споконвічними українськими архетипами.
Їх необхідно лише розпізнати, зібрати, осмислити та залучати до творення новітньої України, її культури, в тому числі й до формування культури відпочинку і відновлення сталих туристичних дестинацій. Якщо побіжно оглянути основні чоловічі українські архетипи, то можна виокремити з них ті, що мають особливе значення для нашого соціуму.

Умовні назви п'ятьох базових чоловічих архетипів:
Лицар (Характерник),
Патріарх (Кобзар),
Король (Гетьман),
Козак Мамай,
Купець (Чумак).


Спробуємо надати кожному з них стислу характеристику.
Перший архетип — Характерник — називають ще Святослав, Лицар, богатир.
І недарма, адже Великий князь Київський Святослав Хоробрий, якого також величають першим запорожцем і зображують з козацькими вусами та чубом, є наглядним зразком цього архетипу.
Він є уособленням традиційної української шляхетності й лицарської слави. Княжі дружинники часів Київської Руси, лицарі доби Королівства Руського (Давньоукраїнського), козаки Війська Запорізького, що сміливо (а не боягузливо підступно вночі, як окупанти), з попередження «іду на вас» вирушали на Царгород (Стамбул) чи Москву, характерники і химородники, що вміли зупиняти кулі й перетворюватись на вовків — усі вони є ілюстраціями до цього архетипу. 

Другий архетип — Кобзар — це не лише співець долі та хранитель історичної пам’яті народу. Ще має назву патріарх. Це духовний наставник, вчитель, старець- мудрець, моральний авторитет, який має знання віків, зв’язок з ноосферою, до якого звертаються за порадою. Сучасними кобзарями є й Сашко Лірник, на казках якого виростають свідомі громадяни вільної країни, й ним був патріарх Любомир Гузар, якого називали Кобзарем Незалежної України. 

Третій архетип — Гетьман — є найменш проявленим (репресованим, спотвореним імперською кремлівською ідеологією) й водночас найбільш актуальним і потрібним для сучасного поступу-розвитку народу та держави. Більш архаїчна й забута назва є Король. У різноманітних сучасних публічних тренінгах чи «психологічних» постах у блогосфері можна зустріти також назву архетипу «єзуїт». Це пов’язано з тим, що низка українських історичних діячів, як-то гетьмани всієї України Б. Хмельницький або І. Мазепа, що уособлюють цей архетип, були випускниками єзуїтських колегій. До зазначеного архетипу відносяться не лише видатні українські королі, гетьмани, керівники держави, а й також інші політичні чи релігійні діячі, як, наприклад, Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси П. Могила. Це славні особистості, які знали 4-5 сучасних і стародавніх мов, з аналітичним, раціональним складом розуму, масштабним державним мисленням. І те, що в сучасній «хейтовій» комунікації в соціальних мережах колишнього президента П. Порошенка «глузливо» також називали гетьман, свідчить, з одного боку, про те, що вороги України й досі ведуть активну інформаційну війну проти конструктивного становлення і розвитку цього архетипу в нашій політичній культурі, а з іншого — про те, що цей архетип є незнищенним та одним з базових у народному підсвідомому. 

Четвертий ключовий чоловічий архетип — Козак Мамай — є добре відомим українцям з численних народних картин і малюнків з його зображенням, а також був геніально продемонстрованим у фільмі «Пропала грамота». Цей архетип можна вивести ще з трипільських часів перших українських землепашців. До нього відноситься й Ілля Муровлянин (Муромець), що 30 років «сидів на печі» (займався хліборобством).
Гармонія з природою, зануреність у себе, певною мірою фаталізм, в архетипі, у дивовижних спосіб поєднується з внутрішньою силою, ясним розумом (навіть після чарки вина/горілки) й готовністю до миттєвої реакції для захисту рідних людей та рідної землі. 

П'ятим базовим чоловічим архетипом є Купець або Чумак. 
Це торговець, підприємець, продавець. Для нього характерні такі риси як комунікабельність, проактивність, пошук нових можливостей і місць, кмітливість і навіть хитрість.
Вони спокійно переносять далекі подорожі, але в той же час цінують власний час і особистий комфорт.

В різноманітних публікаціях присвячених українським архетипам, зокрема авторства К. Хоптинської (K. Khoptynska) можна зустріти інші назви для даних архетипів, в той же час, для більш об'єктивного розуміння, для збереження питомого українського історичного тла і запровадження саме національної символіки й державотворчого сенсовного наповнення пропонується користуватись саме означеними вище назвами, які найбільше підходять для ключових національних українських чоловічих архетипів.  

Ці перераховані та інші наявні в українському духовному просторі національні архетипи дуже важливо усвідомлено, професійно впроваджувати, якісно популяризувати в усіх складових української культури: літературі, мистецтві, кінофільмах, медіа, шоу, інших видах дозвілля, в тому числі й при реалізації концепції розвитку вітчизняного туризму та функціонування туристичних дестинацій.
Такі заходи, безперечно сприятимуть швидшому відновленню, успішному розвитку й утвердженню Україні в достойному переліку сильних цивілізованих європейських держав.

Якщо ж говорити про українську еліту. А точніше - чого не вистачає нашій еліти, то тут також не можна оминути тему архетипів. 

Україні зараз дуже потрібен носій артехипу Король та носій архетипу Патріарх.
В нашій державі є лицарі (волонтери, воїни, активісти, громадські діячі), є історики та науковці, є берегині та господині, але поки не проявить себе Король - організатор, діяч державотворчого масштабу, що здатен побудувати чітку структуру взаємодії та об'єднати разом всі здорові проукраїнські сили, незалежно від поглядів та переконань - конструктивної та позитивної динаміки розвитку країни сподіватись навряд чи можливо. 

Важливо також, щоб в тандемі з Королем діяв архетип Патріарха - духовного провідника, лідера думок, морального авторитета нації.
Який збалансує, підтримає, спрямує та підкоректує (в разі потреби) енергію та організаторські здібності Короля.

Так Переможемо! 


Дякую К. Хоптинській за структуризацію українських архетипів.

Картина "Благословення Феодосієм Святим князя Федора Острозького. Києво-Печерська лавра. 1443 рік." Художник А. Орльонов.

Про архетипи також можна прочитати:
Базові українські архетипи
* Український національний архетип
* Ще про Український національний архетип
* Важливість усвідомленого впровадження українських національних архетипів під час розробки концепцій розвитку


Saturday, 2 February 2013

Найдорожчі банківські бренди світу

Вийшов в світ рейтинг 500 найдорожчих банківських брендів - Banking 500. The most valuable banking brands of 2013 - за версією журналу The Banker і консалтингової компанії Brand Finance.

На першому та другому місці в цьому рейтингу знаходяться два американські банки "Wells Fargo" та "Chase", на третьому - англійський "HSBC", далі йдуть американські "Bank of America" й "Citi", на шостому - іспанський "Santander", далі: китайський "ICBC", American Express (США), французький "BNP Paribas" та "China Construction Bank" (КНР).
The most valuable banking brands of 2013
Взагалі в лонг-листі присутні банки з понад 60 країн світу. Проте жодного українського банку до цього реєстру не потрапило.
Зате в ТОП-500 є багато банків з наших країн-сусідів, а також банків, які мають свої представництва в Україні.
Так, Угорщина представлена "ОТП Bank", що займає 173 місце,
Польща представлена цілими шістьма банками, двоє з який "PKO Bank" (124 місце) та "Bank Pekao SA" (166 місце) діють також і в нашій країні,
Румунія - банк "BRD" (490 місце),
Росія - вісім банків в рейтингу: Sberbank (13 місце) , ВТБ (80 місце), Bank Moskvy (104 місце), Rosbank, Nomos-Bank, Ural-Siberian Bank, TransCreditBank, Vozrozhdenie Bank.
Словаччина - VÚB Banka (494 місце),
Туреччина представлена 10 банками: Akbank (86), Isbank (89), Garanti (110) та інші,
Австрія має 2 банки в рейтингу: Erste (75 місце) та Raiffeisen Bank (85),
Чехія - Komerční banka (271),
Кіпр - Bank of Cyprus (364).
Вітчизняних аналітиків можуть зацікавити такі банки, як UniCredit (46 місце), Crédit Agricole (61) та Intesa Sanpaolo (106), що в Україні володіє Правекс-банком.
Також в рейтингу присутні Казахстан: Halyk Savings Bank Kazakhstan (334 місце) та Kazkommertsbank (421), а ще такі країни як Нігерія, Порто-Ріко, Того, Вьетнам...
Враховуючи все вищесказане, виглядає дуже дивним, що жоден з українських банків не потрапив до цього рейтингу.


Wednesday, 9 January 2013

Підсумки кінопрокату 2012 року в Україні

Підсумки кінопрокату 2012 року в Україні підтвердили продовження засилля американського та російського кіно в Українській державі.  

За результатами данних сайту Box Officeдесятка найкасовіших фільмів 2012 року в Україні виглядала наступним чином:

1Madagascar 3: Europe's Most Wanted
$4,861,381
2Ice Age: Continental Drift
$4,513,729
3MIB 3
$3,811,177
4The Twilight Saga: Breaking Dawn Part 2
$3,346,807
5John Carter
$2,826,302
6Skyfall
$2,797,960
7Rzhevskiy protiv Napoleona
$2,506,634
8The Hobbit: An Unexpected Journey
$2,379,739
9The Avengers (2012)
$2,372,960
108 первих свіданій
$2,097,476

На 11 місці йде фільм "Battleship" з $1,994,042 касових зборів по всіх країні, 
на 12 - "Хмарний атлас", на 13 - брутальна комедія "Тед". 

Взагалі, 2012 року - 32 фільми зібрали від українських глядачів понад 1 млн. дол. 

Проте, ні в ТОП-10, ні в чільній двадцятці чи тридцятці немає жодного українського фільму. Якщо не враховувати "напівукраїнські" фільми від Студії 95 квартал, які деякі місцеві активісти схильні вважати "вітчизняним", хоча, звісно, це не так. 

Нагадаю, що цього року в український прокат з відносним успіхом та позитивним резонансом вийшов фільм "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", який став першим дійсно українським фільмом новітніх часів, який потрапив до світових рейтингів кінопрокату.


З 20 топ-стрічок в українському прокаті - три були в 2012 році російськими. В 2011 році їх було 4, в 2010 також 3.


Що ж до самої Росії та підконтрольних (в сфері кінопрокату) їй територій (Russia - CIS), то за даними Yearly Box Office, перша десятка 2012 року має такий вигляд:

1Ice Age: Continental Drift


2Madagascar 3: Europe's Most Wanted


3The Avengers (2012)


4The Twilight Saga: Breaking Dawn Part 2


5MIB 3


6John Carter


7Skyfall


8Wrath of the Titans


9Battleship


10The Amazing Spider-Man
Цікаво, що, як і минулого року, тут зберіглась деяка особливість та відмінність. Якщо уподобання по голівудським фільмам у нас з росіянами майже співпадають, то щодо російських - то тут є суттєві відмінності. 

Навіть натяк на те, що якийсь (дуже посередній) фільм є "українським" призвів до того, що у вітчизняному прокаті він зайняв 7 та 10 місце. 

Доволі примітивні комедії від Зеленського та партнерів в самій Росії зайняли далекі 43 та 45 місця, тоді як в Україні зібрали досить непогану касу. 

Що було б, яки в Україні знімались, розкручувались та демонстувались справжні українські фільми - можна лише здогадуватись.


Хоча, слід підкреслити, що в самій Росії вітчизняні фільми не дуже популярні. Найкращий російський фільм "Dukhless" знаходиться на 25 позиції. 


Трохи інша ситуація спостерігається в Польщі. Там вітчизняне кіно не лише знімається, але й користується популярністю. Присутні польські фільми й в ТОП-10, й ТОП-20 кінопрокату наших західних сусідів. Крім того збори в кінотеатрах в Польщі є суттєво вищими ніж в Україні. Якщо Мадагаскар-ІІІ зібрав у нас 5,8 млн, то в Польщі цей же мульт взяв понад 10 млн.$ 

1Madagascar 3: Europe's Most Wanted
$10,870,584
2Skyfall
$9,805,653
3Ice Age: Continental Drift
$9,607,277
4Jestes Bogiem (You Are God)
$7,823,358
5In Darkness
$6,485,596
6Puss in Boots
$6,335,147
7The Hobbit: An Unexpected Journey
$5,960,330
8The Twilight Saga: Breaking Dawn Part 2
$5,583,367
9Intouchables     $4,086,895


А понад 1 млн. доларів США зібрало в Польші аж 62 фільми. 

Хоча, деякі спеціалісти та аналітики кажуть про дуже непрозору та тіньову систему підрахунку прибутку в українському кінопрокаті... 
Проте це вже тема для іншої статті. 

Нагадаємо, що Топ-5 українського кінопрокату 2011 року була наступною:

1Pirates of the Caribbean: On Stranger Tides (3D)
$5,268,571
2Puss in Boots
$4,107,338
3Transformers 3
$4,085,682
4Harry Potter and the Deathly Hallows (Part Two)
$3,558,720
5Sluzhebnyy roman - Nashe vremya (Office Romance)
$2,795,748

А понад 1 млн. дол. (за офіційною статистикою) позаминулого року, в Україні зібрали 28 фільмів.


Читайте також: Голівудські кіноновинки 2013 року

Thursday, 13 December 2012

Голівудські кіноновинки 2013 року

Дистриб’юторська компанія «B&H», що послідовно відстоює український дубляж на вітчизняному кіноринку, презентувала фільми, які вийдуть в прокат протягом першого півріччя 2013, повідомляє maidan.org.ua.

Голівуд повертається до класики. Так можна охарактеризувати новий тренд в американському кінематографі. Після екранізації «Милий друг» де Мопасана, світового глядача очікує ще дві класичні історії на новий лад – це фільми «Анна Кареніна» та «Знедолені». Так що, хто не читав або забув про що йдеться в цих творах шкільної програми зможуть заповнити пробіли своєї освіти. Хто ж читав – будуть порівнювати, наскільки режисерам та сценаристам вдалось зберегти близькість до оригіналу.

Окрім екранізації класичної літератури, вирішили американські фахівці маскультури поексплуатувати й розкручені кіно-бренди. Так в наступному році вийде перероблений у 3D фільм «Парк Юрського Періоду», а також продовження епопеї «Стартрек», «Корпорація монстрів» «Форсаж 6», «Нікчемний Я 2» та сіквел попсової комедії «Однокласники» («Grown ups 2»).

Ще одним переспівом класики можна назвати фільм «Оз: Великий та могутній», який розповідає на новий лад історію Чарівника з Смарагдової Країни.

Буде в 2013 році й багато фантастики. Окрім вже згаданого «Стартрека», на екрани вийдуть «Залізна людина 3», «Земля після нашої ери» (з Вілл Смітом), «Всесвітня війна Z» (з Бред Піттом), «Забуття» (з Томом Крузом).

Тим хто шанує вестерни або якісну гру акторів в нових образах, може сподобатись «Джанґо вільний» з Леонардо Ді Капріо та Семюелем Л. Джексоном або «Самотній ренджер» з Джоні Деппом.

Ну й звісно, куди ж без милих, добрих мелодрам. Про кризу середнього віку, не тільки в чоловіків, але й в жінок, нам в наступному році розповість фільм «This is 40», а про всепереможне почуття крізь віки та епохи – кінострічка «Кохання поза часом».

Єдине що шкода, що хоча український фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» й показав непоганий результат у вітчизняному прокаті, компанія «B&H» не анонсувала жодного українського фільму на перше півріччя 2012 року. Сподіваємось – поки що.


Читайте також:  Кращі українські фільми усіх часів


Saturday, 10 November 2012

Партійні підсумки виборів


За два тижні ЦВК нарешті спромоглась "обробити" всі сто відсотків бюлетенів, тому вже можна підводити попередні підсумки "свята" під назвою Волевиявлення громадян 2012.

Цьогорічні вибори можна розділити на дві (не завжди пов'язані між собою) складові: партійну та мажоритарну. Й якщо по партійній складовій підрахунок голосів було проведенно більш-менш цивілізовано й в межах похибок екзіт-полів, то вибори в одномандатних округах показали не тільки всю свої шкідливість в просякнутій корупцією державі, але також сильні й слабкі сторони як влади та адмінресурсу, так і опозиції та тих, хто себе так називає.

Проте аналіз виборів, висновки з процесу підрахунку та захисту їх чесних результатів по мажоритарних округах - заслуговують більш ґрунтовного й детального аналізу, тому розглянемо поки підсумки волевиявлення українців в загальнодержавному багатомандатному окрузі.

1. Партія Регіонів – 30% 
В якусь мить Регіони перетнули 30% позначку й набрали 29,9%, проте дуже скоро мобілізувались, й нарахували собі знову омріяну цифру.
Тому тут більше довіряю тим показникам, які дали соціологічні дослідження, а не офіційний сайт ЦВК. Хоча й 28 % (відповідно до екзіт-полів) це забагато. Звісно є люди, які за будь-яких умов будуть пітримувати "стабільність" й "пакращення".
Є й такі, кого цілком влаштовує беззаконня, корупція, бюрократія та кримінал при владі. Так легше робити бізнес, так простіше домовлятись й "рішать вопроси".. Проте дуже сумніваюсь, що таких людей в Україні набереться навіть 25 %. 
Тому тридцять відсотків ПР це - адмінресурс, фальшування, тиск на виборців, а також (що саме головне) - організаційна слабкість опозиції, несформованість громадянського суспільства та відсутність незалежних спостерігачів в переважній більшості ДВК східної, центральної та південної України. 

2. "Батьківщина" – 25,54%
Непоганий результат, особливо при тому, що він міг бути меньшим. Проте відсутність сильної альтернативи в центрі політичного спектру, а також тактичні й стратегічні помилки Кличка, дозволили БЮТу показати непоганий результат. Завдяки іміджу "єдиної" об'єднаної опозиції, Батьківщині та її союзнам вдалось не тільни набрати 25 % голосів, але й провести дуже багато мажоритарників, навіть в тих округах, які вони відверто злили "незалежним" кандидатам або самовисуванцям, й в яких нічого не робили для своєї перемоги.
Великий відсоток в БЮТ це не їх заслуга, а вибір українського народу, який не хоче миритися з цією владою беспредельщиків. 

3. Партія УДАР Віталія Кличка – 13,96%
Найбільша надія й найдільше розчарування політичного року 2012. Стартуючи з гарних позицій, маючи (деякий час) рейтинг на рівні з рейтингом Батьківщини, Кличко умудрився втратити більше ніж знайти, при цьому не тільки в кількості депутатів, але й в іміджі партії та своєму власному. Через "зіркову хворобу" та зневажливе ставлення до колег з майбутньої  теоретичної демократичної коаліції Кличко почав в останній тиждень втрачати рейтинги, запанікував, й почав робити ще більше помилок.
Його публічні напади як на ОО, так й на Свободу, неспроможність не виносити сміття з хати, й домовитись зі спірних питань за столом переговорів, намагання зіграти на публіку та неоднозначні звернення до Батьківщини через ЗМІ, замість прямого діалогу - все це відштовхнуло від УДАРу потенційних виборців, які визначаються з тим за кого голосувати в останній момент. 
Частина цих голосів відійшла до Батьківщини, частина (як це не парадоксально) до Свободи й комуністів. Тому у підсумку Кличко має 13,9% й купу програних мажоритарних округів не лише його партією, але й опозиційними силами в цілому. А цього виборець йому ніколи не простить. 

4. Комуністична партія України – 13,18% 
Власники заводів, бізнесмени, володарі шикарних авто, дорогих дач й молодих коханок, що на своїх рекламних бордах попереджали "буржуїв", що приходить їх останній день, зуміли мобілізувати весь червоний електорат країни й показати доволі прийтойни результат. Звісно в цих тринадцяти відсотках присутні пару пунктів адмінресурсу, приписок та зацікавленності влади у надійних союзникав в ВР. Проте таке фальшування було не більше 2%, тому все інше - "чесно" зароблене комуністами в бабусек та дідусек, які ще пам'ятають, що колись колбаса була дешева, а заводи належали робітника. 
Також КПУ взяла на себе частину російськомовного електорати сходу та півдня, які вже не хочуть голосувати за ПР, але не можуть голосувати за БЮТ. За Кличка вони також не проголосували, бо він "продався бандерівцям".
Тому, високий результат КПУ ще раз продемонстрував важливість та нагальність створення сильної та демократичної проукраїнської партії, яка б орієнтувалась на т.з. "російськомовних" виборців. Раніше (але недовго) таку функцію виконувала "Сильна Україна" - звідси й її високий результат на попередніх виборах. Але Тігіпко розчинився в Партії Регіонів, в той же час цей електорах, що голосовав за нього, нікуди не дівся й чекає на свою партію. 

5. ВО "Свобода" – 10,44% 
Головна сенсація та головні герої цих виборів. Й не тому, що за партію, яка (за думкою експертів й політологів) знаходилась на межі подолання прохідного бар'єру, проголосувало вдвічі більше громадян, ніж це прогнозували соціологи. А тому, як ВО "Свобода" змогла підійти до проведення виборів. Як працювали її спостерігачі на дільницях, як вони захищали свою перемогу та протистояли фальсифікаціям. Саме "Свобода" показала українцям, що з цією владою можна не тільки боротись, але й перемагати. 

6.Партія Наталії Королевської "Україна - Вперед!" – 1,58% 
Хотів би тут додати, що ця політична сила мала шанс стати новою "Сильною Україною", повторити їх успіх й пройти в парламент. Проте, завдання у них було інше - відібрати голоси в БЮТ. А в центрі й на заході країни такі "політики, спортивні та культурні діячі" не котуються. 
Окремо хотів би виділити відпочатку невдалу назву партії. Коли УСДП перейменувалась люди жартували, що до фабрик Королевської, мерседесів Королевської, палаців Королевської, ще додалась й "партія Королевської". 
Ну а "Україна - Вперде" породила масу фотожаб та інтернет приколів...
Не тим "фахівцям" з виборних технологій платила Королевська гроші... Розвели її. 

7. "Наша Україна" – 1,11%
Наш шанований екс-президент, котрий завжди вірив в свою харизму та непомильність, й звинувачував в своїх помилках та проколах всіх, окрім власної персони, в чергове довів, що тепер він сприймається народом України на одному рівні з Олегом Ляшком (партія якого набрала 1,08%).
Сподіваюсь Ющенко на правду не образиться. 

8. "Зелені" 
На цих виборах змагались за голоса виборців цілих три зелені партії, але набрали вони в сумі не більше одного відсотка. Й заговорив я про них лише тому, що в принципі справжній зелений рух та зелена ідеологія в Україні абсолютно не розвинуна (на відміну від цивілізованого світу). Зараз "зелену" політичну тематику юзають всім, кому тільки заманеться. Хоча, на щастя, після злету й провалу "зелених" Кононова, виборці вже отримали імунітет на подібних діячів, тому залишається чекати появи справжніх активістів, які піднімуть зелений рух на новий політичний рівень. 

9. Українська національна асамблея – 0,08%
УНА зайняла передостаннє місце й змогла забрати в "Батьківщини" та "Свободи" лише 16900 голосів. Впевнений, що колишній політв'язень та справді видатний громадський діяч Юрій Шухевич не зовсім розумів всі особливості політичного життя сьогодення, але наближені до нього люди могли б пояснити йому, яку роль він виконує... Проте, напевно, цього не зробили. 

10. Українська платформа "Собор" - вибули
Особливо хотів би відмітити дії та позицію УП "Собор" в цій передвиборчій кампанії. Цілком достойні люди, що проявили себе справжніми громадянами цієї країни, чесно вийшли до людей, чесно провели виборчу кампанії, зрозуміли, що не проходять, й не стали розпорошувати опозиційні голоси.
Вони знялись, але перемогли, тому хочу їм сказати щире - дякую!
Звісно, дуже шкода мажоритарних кандидатів від УП "Собор". Особливо шкода Лауреата премії ім. Т. Шевченка Василя Шкляра, який програв Лідії Котеляк, директору ТОВ "Ліда". Львів'яни, ну чим ви керувались??. 
Ну й Жебрівський був би набагато корисніший для парламенту ніж нардепша-перебіжчиця з БЮТ Анжеліка Лабунська... житомиряни, навіщо?

Загалом же можна сказати, що партійні вибори в Україні відбулись. Треба робити висновки, й готуватись до наступних "вже зараз". 


Читайте також:


Tuesday, 30 October 2012

Як (не) проспати своє майбутнє

Вибори 2012 як ніколи реально показали, що не лише наша власна особиста доля, але й майбутнє цілої країни залежить тільки й виключно від кожного з нас.

Розуміючи важливість цих виборів та їх результатів, я вирішив не просипати своє майбутнє в ніч виборів, а піти спостерігачем й більше доби слідкувати за тим, щоб на конкретній дільниці, в моєму місті, не було фальсицікацій, і щоб вибори відбулись честно. Не думаю, що вибори на окремо взятій дільниці Голосівського району чимось принциповим відрязнялись від виборів на інших дільницях стабільної й квітучої України - ті ж самі люди, ті ж самі інтереси, однакові прагнення й бажання. Звісно, всюди були свої особливості та специфіка, але це не тільки не заважає, але й підкреслює важливість підведення попередніх підсумків виборчої ночі, щоб, як то кажуть - не наступати постійно на одні й ті самі граблі.
Основне, що хотілося б (знову й знову) підкреслювати, це те, що вибори виграють задовго до дня їх проведення. І це добре було помітно під час голосування. Ті партії (а особливо кандидати-мажоритарники), які витратили купу грошей, сил та ресурсу на рекламу, на агітаторів, прапори та роздаточний матеріал, але які не мають ґрунтовної команди, не мають професійно підготовлених та ідейно мобілізованих людей на кожній дільниці, біля кожної скриньки - можуть легко втратити перемогу, навіть якщо люди їх й оберуть.
Дивно було дивитись, як на фоні постійної ТВ-риторики про те, що "ми здатні протистояти фальсифікації", про те як "важливо зберегти кожен голос" і т.п. на одній з дільниць столиці була помітна праця й присутність тільки спостерігачів від "Удару" та "Демократичного альянсу". Щоправда на сусідній дільниці дуже активно честність й прозорість виборів захищав представник "Свободи", а "Удар" був вже не так помітний.
В той же час близько десятка спостерігачів від Батьківщини, НУ, Королевської та інших партій, як сіли зранку неділі в куточку на стільчик, так і встали під ранок наступного дня з нього, щоб отримати протокол з результатами голосування. Тому реально зі спробами запуску каруселей, виносу чистих бюлетенів з дільниці, проведення "косинок" та системного голосування одних людей за інших, якби не було на дільниці цих декількох реальних спостерігачів-активістів, нікому було б й боротися.
Ще один висновок, теж давно добре відомий - риба (як і виборча комісія) гниє з голови. Якщо голова комісії більш-менш адекватний, якщо з ним можна говорити про дотримання закону й належного виконання службових обов'язків, сам хід голосування та підрахунок голосів буде проходити в межах допустимого. Якщо ж голова (заступник голоси, секретар) поставленні на свої посади з цілком конкретною метою та завданнями, то дуже важко прийдеться в цій ситуації. Важко, але можливо, якщо, знову ж таки, на дільниці присутні дві-три людини, які здатні чітко й вмотивовано фіксувати та протистояти фальшуванням.
Тому формування виборчих комісій, питання вибору (або призначення) їх керівного складу - це не риторичне питання, яке можна оминути. Це той момент, який треба вирішувати завчасно, щоб не витрачати набагато більше сил потім в боротьбі з беспределом на дільницях.
Іншим фактором, який добре спрацьовує може стати присутність на дільниці міжнародних спостерігачів, камер, журналістів. Не лише під час виборчого процесу, але й під час підрахунку голосів. Відеокамера, що фіксує правопорушення змушує або припини його, або викликає агресію та намагання позбутися тих, хто "заважає працювати". В будь-якому разі це дозволяє гранично викрісталізувати проблему, щоб зрозуміти як її краще вирішити.
Важлива також злагоджена дія всієї команди на чолі зі штабом. Якщо оперативна інформація передається з місць в центр й назад, якщо є постійний контакт, можливість викликати групи швидкого реагування, якщо кожен на своєму місці знає що робити, куди звонити й як реагувати, яка б ситуація не скалась, це додає не тільки впевренності, але й ефективності й результату.
Неприємно вразила не дуже висока явка виборців. Особливо по Києву. Столиця могла б сказати своє вагоме слово щодо вирішення майбутньої долі держави. Могла, але нажаль не сказала. Жодна з партій не працювала на мобілізацію виборців, не закликала громадян цілеспрямовано прийти й змінити цю "зарвавшуюся та зажравшуюся" владу. Люди не почули й не задумались над тим, що в їх силах було змінити все. В тому числі й свою власну долю.
Ну й головне, що хотілося б сказати після того, як поспілкувався з людьми, як бачив з якими очікуваннями та сподіваннями (ті хто прийшов) робили свій вибір: опозиція могла перемогти. Маєтся на увазі не ОО, а саме всі здорові опозиційні сили. Вони могли перемогти. Якби не торгували мажоритарними округами представникам влади й "тушкам", якби сідали за стіл переговорів й домовлялись, а не вели дискусії в кого більший рейтинг через ЗМІ, якби проводили серйозну організаційну роботу на місцях, а не дерибанили передвиборчі бюджети....
Опозиція могла перемогли (в більшості регіонів країни, а не лише в Києві та на заході), суспільство могло перемогти, країна могла б перемогти. Люди були готові - вони йшли на вибори, вони записувались в спостерігачі, вони хотіли змінити владу, вони проголосували...
Результат того, як підрахували їх голоси та що політики з цим волевиявленням зробили, ми взнаємо дуже скоро. Проте, яка б не була відповідь на це питання, важливо знати одне: й на цих виборах, й на майбутніх, й кожен день - все залежить тільки від нас. Якщо ми, громадяни України, зможемо організуватись й спільно захищати свої законні права: у власному будинку, у власному районі, у власному місті та у власній державі, то жодна влада або опозиція не завадить або не заборонить нам це робити. Тоді ніхто не зможе завадити нам не проспати своє майбутнє.

Friday, 26 October 2012

Чому не пройде "партія Королевської"


Збирався написати цей пост вже після виборів, але останні події та істерика, яку закатала людина «що має мрію» на всіх телеканалах, остаточно довели, що діло в них труба, й можна писати прямо.

Отже, декілька основних причин, чому проект «Україна вперед» не спрацював.

1) «Задовбу всю країну»
Кількість реклами не завжди переходить в якість. А часто – зовсім навпаки: чим більше ти пиляєш мозги обивателю, тим більше він від тебе закривається.
Величезні фінансові ресурси, які мав цей проект треба було ще грамотно використати. Масована реклама в стилі «родіни матері» та фраза «в мене є мрія» дуже швидка перейшла в анекдоти та фото-приколи, й грала не за, а проти зростання рейтингу партії.

2) «Ряжені, напомаджені»
Якщо до залучення в рекламну кампанію футболіста Шевченка та сина Ступки партія «Україна вперед» ще могла якось сприйматись як «нова партія» «молодих фахівців», політиків, якім не давали стати на перші ролі в заскорузлих від бюрократії старих опозиційних партіях і блоках; то після приходу цих двох персонажів, які мали зіграти в плюс, адекватна частина населення зрозуміла, що це лише чергова політ-ширма для просування чиїхось бізнес інтересів.
Навіть заядлі футбольні вболівальники та патріоти збірної, після такого кроку Шевченка, підтверджували, що незважаючи на всю повагу до нього, як до спортсмена та багаторічного лідера головної команди країни, вони не сприймають його як політика, тим більше в такій компанії «особистостей».

3) Шоу маст гоу он
Вже від самого початку, як пані Наталія заявила про бажання йти на вибори окремим списком, її гасла до болі нагатували вже добре добре відомі виборцю лозунги, заяви та посили провальних (проте дуже коштовних проектів) «Команди озимого покоління» 2002 року та партії «Віче» 2006 року.
З тою лише різницею, що за двома попередніми передвиборчими мильними бульками стояли гроші (як тоді писали ЗМІ) олігарха Пінчука, а за найновішим (як пишуть ЗМІ) стоять інтереси донецького олігарха.

4) Все тайне стає явним
Продовжуючи попередній пункт, треба відзначити, що після оприлюднення виборчого списку, всезнаючі ЗМІ дуже швидко з’ясували, що цьому списку, на прохідних місцях, знаходиться цілий ряд менеджерів з різних підприємств підконтрольних Рінату Ахметову. Зрозуміло, що даний факт також не додав голосів партії Королевської.

5) Здесь русский дух, Москвой здесь пахнет
З року в рік, з передвиборчої кампанії до кампанії українські політики та кандидати переконуються, в прописній істинні, що Україна – не Росія, й те що працює там - не працює тут. Проте все одно, з року в рік, знаходяться вперті й завзятті кандидати, які думають, що в них таки все вийде, й знову платять багато-багато зелених доларів за зовсім непотрібні їм послуги російських «супер-спеціалістів». Так, за повідомленням інтернет-видань, партія «Україна - Вперед!» співпрацює з росіянами фахівцями Миколою Гастелло і Миколою Дороніним, які раніше, на президентських виборах, працювали над іміджем Сергія Тігіпко. Що це дало й Тігіпку й Королевській всі добре знають.

6) Нема, так намалюємо
Якщо на початку виборчої кампанії в партії Королевської рейтинг дійсно впритул наближався до прохідного 5% бар’єру, то вже з середини літа він почав (в силу описаних вище причин) поступово падати. Замість того, щоб швидко зробити роботу над помилками, й спробувати вирулити ситуацію, в партії не знайшли нічого кращого, як плодити власні рейтинги, які показували, як впевнено зростає любов населення до «України вперед».
Картинку то намалювали, але реальність не змінили. Що, у підсумку, призвело до зриву нервів в лідерів партії, які пригрозили засудити всіх соціологів, які проти того, що блок Королевської набирає більш ніж 5 % голосів.
Хоча, окрім того, що лідери партії як ніколи реально зрозумілі, що перед спонсором прийдеться тримати звіт за витрачені гроші й отриманий результат – ця їх емоційна реакція більше нікому нічого не сказала.


П.С. Ну й як підсумок, хотілося б по Фрейду закінчити цей аналіз тим, що як кажуть в народі: що на умі, те й на язиці. Останні рекламні постери та біг-борди «України вперед» закликають народ не до світлого майбутнього, обіцяють не великі зарплати і пенсії, чи (як в інших партії) не закликають до «боротьби з ними» або люстрації корупціонерів… Гасло Королевської просте й зрозуміле «Голосуйте за Україну вперед». Більше від народу їм нічого й не потрібно. Все інше вони збирались зробити самі. Але для себе.


Спеціально для "Демократичного альянсу"

Thursday, 13 September 2012

"Скіфський мір" як варіація "русского міра"

Нещодавно будійський монах Дзюнсей Терасава, виступаючи в Бішкеку, перед студентами Американського Університету Центральної Азії, розповів багато цікавого, в тому числі й того, що стосується минулого (а може й сьогодення) України та українців. 

Спочатку наведу деякі цитати (повний текст тут):
"Сьогодні Центральна Азія розділена на сучасні національні держави, які називаються: Киргизька Республіка, Республіка Казахстан, Республіка Таджикистан, Республіка Узбекистан, Республіка Туркменістан. Всі вони є побічним продуктом Радянського Союзу. 

Вони не дають своїм громадянам істинного самосвідомості, відповідального на запитання: хто такі люди, що живуть в Центральній Азії? Я хочу запитати вас, що живуть тут: чому ви не бачите всієї історичної картини?

Перед громадянами всіх країн Центральної Азії гостро стоять такі питання: хто ми, в чому сенс існування наших країн, яке наше майбутнє і в чому наша відповідальність перед людством? Але ключ до відповіді на всі ці питання є відповідь на питання: хто ми? Таджики, киргизи, узбеки, казахи, туркмени? Що взагалі значить "ми"?

Задовго до появи Радянського Союзу, в Центральній Азії було здійснено велике досягнення в створенні моделі правління, що поширювало єдину колективну самосвідомість на всю Євразію, так широко, наскільки це тільки можливо. Всі народи, що існували на цих величезних просторах, були об'єднані в єдине "ми". Був такий час в історії.

Найбільшою імперією у світі, за розмірами території, був Радянський Союз. Але й до нього навколо Центральної Азії виникали і розпадалися багато імперії. Найбільшою з них була монгольська імперія Чінгісхана, що доходила до Москви і Києва; поменше була імперія Тамерлана, що зародилася в Узбекистані; імперія Олександра Великого існувала набагато раніше, і займала величезну територію від Греції до Індії, включаючи Близький Схід, Персію, Ірак і Центральну Азію. В створенні всіх цих імперій завжди вирішальну роль відігравала Центральна Азія.

Але перш ніж з'явилися всі ці імперії, існувала інша модель правління, заснована на спільності єдиної колективної свідомості, яка називалась "саки". Це був народ, який створив союз абсолютно незалежних родів, племен і країн Євразії. Цей союз включав:Східну Європу, Україну, південь середньої смуги Росії, Північний Кавказ, всю Центральну Азію, Сибір, Алтай, Східний Туркестан, Північний Китай, Корею. Люди, що жили тоді на всій цій території, поділяли єдину колективну самосвідомість. Їх називали: скіфами, скитами, саками, шакьямі, се. Характерним для всіх цих назв є присутність звуку "с" і "к".

Вражаюче, як без урядів, і збройних завоювань колективна самосвідомість, оформлена єдиною духовною культурою, поширилася на всій цій величезній території. Самосвідомість народжується культурою. Не громадянством і національністю, не мовою та релігією, а духовною культурою визначається те, яка у нас самосвідомість. Основоположна творча сила - це культура. Як тільки культура стає всеосяжною, самосвідомість теж стає всеосяжною.

Курган - це центральний символ космології духовної культури древніх кочівників - скіфів, що поширилася по всій Євразії (багато їх і в Україні). Скіфи сформували колективну самосвідомість, що дозволила всім хто жив на цій території усвідомлювати себе як одну спільність.

В давнину люди, що жили тут, не ділилися на киргизів, узбеків, казахів, таджиків, туркменів. За часів скіфів так само не було прірви між Європою та Азією, не було расових відмінностей, поділу на європеоїдів і монголоїдів. У всіх було спільна самосвідомість єдиної великої мудрості і космології.

... Грецька філософія своїм корінням сягає в духовну мудрість скіфів. Олександр Македонський хотів уподібнитися великим скіфським героям і створити, таке ж як і у скіфів, вселенське царство, засноване на загальному братерстві і духовній мудрості. Такі були мотиви, що спонукали Олександра Великого здійснити довгу подорож до Індії. І більшість його солдатів були не греки і македонці, а скіфи з Причорномор'я(українські степи) і Кавказу.

.. Завдяки зустрічі македонського і індійського царів, три століття по тому в Азії виникло Кушанська Царство. Чи знаєте ви про Кушанском Царстві? Східний Туркестан, Алтай, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан були його первісними центрами. Потім Кушанська Царство розширилося і об'єднало всю Центральну Азію, Афганістан, Пакистан, Північну і Центральну Індію. Це був золотий вік цивілізації Центральної Азії, основою якого стали героїчні ідеали древніх кочівників, перетворені вченням Будди в махаянский рух бодхисаттв. Цей героїзм був поширений на величезній території, що  включала Україну, південь Росії, Центральну Азію, Сибір, Синцзянь уйгурів, північ Китаю. Кушанська Царство поширювало свій вплив на всю цю територію і було конфедерацією цивілізації ненасильства.

.. Важливо відзначити, що саме в часи розквіту Кушанского Царства, Ісус Христос прийшов до Індії по шляху Олександра Македонського і, вивчивши тут духовну мудрість, приніс її послання до Єрусалиму, і це стало початком християнства. Те ж і з Ісламом ....

Заради майбутнього Центральної Азії і всього світу вам необхідно згадати прекрасні приклади історичних досягнень ваших предків, яких звали саками або скіфами і знову відродити колективну самосвідомість, засновану на такому широкому баченні."


П.С. Нічого не нагадує?  Там "скіфський мір", тут "русскій мір"; там велика духовна єдність народів, і тут те саме...

А  ще "скіфський мір" - це колиска всіх релігій, ну і звісно Україна є частиною цього великого світу, в якому має щиро й радо розчинитись...

От тільки цікаво - той Терасава, він на Китай працює, який в останній час розщедрився на кредити для України (та Білорусі), й зрозуміло з часом спитає й за гроші, й буде диктувати свої умови.  

Чи це одна з варіацій того ж "русского міра", й не "миттьйом так катаньєм", Москва хоче таки створити на пострадянському просторі нову імперію, а як вона буде називатись - це вже й не так і суттєво.


Monday, 13 August 2012

Українські медалісти Олімпіади 2012, які виступали не за Україну

Поки ми всі чекаємо, коли настане "покращення" не тільки в чиновників та депутатів, але й в 46,5 мільйонів українців, наші спортсмени приносят Олімпійські медалі іншим країнам, й виступають під чужими прапорами.

Якщо індивідуальні види спорту ще так-сяк животіють за рахунок ентузіазму одиниць, командні види спорта, без належного фінансування і фахового, професійного менеджменту -  вже давно сконав на радість братам-сусідам.

Нагадаємо, що за часів СРСР в командних видах спорту було багато представників України. Так, протягом 1970-1980 роках в жіночій Олімпійській збірній з гандболу з 14 спортсменок 10-12 було з України, до половини збірної СРСРскладали наші волейболісти, баскетболісти.. Про футболістів взагалі все ясно.

Сьогодні - жодна українська збірна в командних змаганнях не змогла пробитись на Олімпіаду. В той же час українці приносять славу іншим країнам.

Так, за чоловічу гандбольну команду Росії виступають запорожці Євген Бутко та Сергій Шельменко.За волейбольну збірні Азербайджану- донеччанка Наталія Маммадова (Сказка) й запоріжанка Лідія Максименко, за збірну Казахстану - представниці Запоріжжя Ольга Дробишевська й Олеся Сафронова. З різних причин не увійшли до заявки російської волейбольної команди харків’янка Катерина Кривець, одеситка Марина Манюк, запоріжанка Анна Макарова та Валерія Гончарова з Запоріжжя. Зрештою, розбазарювання талантів на українській волейбольній ниві – то тема окремої розмови, а бездіяльність керівництва українських спортивних федерацій потребує дуже прискіпливої уваги та серьйозних оргвисновків.
За Азербайджан виступають призерка чемпіонату Європи у важкій атлетиці одеситка Юлія Довгаль, а також дворазова чемпіонка континенту з боротьти Надія Семенцова з Донецька.
Втім, перейдемо безпосередньо до олімпійців 2012. Надаємо, що навіть на офіційному сайті Олімпіади в Лондоні українці в Олімпійській збірній Росії зазначені без України, як місця народження.
Отже - українці, які виступал за інші країни (або здобули медалі) на Олімпіаді 2012:
Марія Стадник (боротьба) - Львів’янка залишила Україну в 2007-му. 
Наталія Гончарова (волейбол) - народилися в Сколе Львівської області. Певний час дівчата ще приїздили грати за Україну в олімпійській кваліфікації-2008, але згодом прийняли російське громадянство. На початку 2010-го Наталія дебютувала за російську збірну, а через три місяці стала у складі цієї команди чемпіонкою світу.
Валентин Дем’яненко (веслування на каное) - 28-річний спортсмен поїхав до Азербайджану в якості чемпіона світу-2005 року на каное-одиночці (200 м). Під азербайджанським прапором Валентин на тій же дистанції став чемпіоном світу і Європи в 2009-му й 2011-му роках. Крім того, на Євро-2011 виграв золото на 500-метрівці. Тепер, виходить, на 200-метрівці Дем'яненко буде суперником українця Юрія Чебана.
Віктор Хряпа (баскетбол) - Киянин виїхав до Росії в 16-річному віці. Він – чемпіон Європи-2007, бронзовий призер Євробаскету-2011 в складі збірної Росії, чемпіон Євроліги-2007/08, шестиразовий чемпіон Росії в складі московського ЦСКА. В сезоні-2009/10 Віктора називали кращим гравцем Євроліги й вводили до складу символічної збірної цього турніру. В останньому чемпіонаті Росії Хряпа з середнім показником 7,0 став кращим за підборами. 
Кароліна Севастьянова (художня гімнастика) -  17-річна уродженка Києва, виїхавши до Москви, встигла стати чемпіонкою Першої юнацької Олімпіади в Сінгапурі й виграла в групових вправах золото чемпіонату Європи. Власне, в групі Кароліна виступить й на Іграх в Лондоні. Малоймовірно, що хтось зможе посунути Росію з першої сходинки.
Сергій Безуглий/Максим Прокопенко (веслування на каное)
Ці спортсмени, ставши азербайджанцями, на каное-двійці на дистанції 1000 метрів незмінно поверталися з медалями всіх трьох чемпіонатів світу міжолімпійского періоду. У 2010-му вони стали чемпіонами Європи. З Україною ці хлопці виступали в якості фіналістів Олімпіади в Пекіні.
Чемпіон Олімпіади 2012  - Тарас Хтей (волейбол) - Уродженець села Забужжя Сокальського району Львівської області виїхав до Росії в 16 років й одразу, одружившись на москвичці, прийняв російське громадянство. В збірній своєї нової "родіни" Тарас в 20-річному році став віце-чемпіоном світу-2002, а через два роки виграв бронзу Олімпіади-2004. В 2005-му Хтей разом зі збірною Росії став стрібним призером чемпіонату Європи, а в 2011-му виграв Кубок світу. 
Чемпіон Олімпіади 2012  - Дмитро Мусерський (волейбол) з рідної Макіївки на Донеччині Дмитро в 14-річному віці, аби осягати спортивні премудрості, перебрався до основного волейбольного центру України – Харкова. Позаймавшись у школі місцевої "Юракадемії", Мусурський, як і десятки інших вихованців харківського волейболу, подався до сусіднього російського Белгорода. Втім, мова зараз не про відлагоджену бізнес-схему від слобожанських тренерів. Вже в 2006-му році Мусерського почали підпускати до основи команди "Бєлогор’є". 
Звісно, є й інші українці, що виступають не за рідну країну. Останнім часом процес зміни українськими спортсменами громадянства набув тотального характеру. І причини тут варто шукати не лише в бездарному фінансуванні атлетів-олімпійців впродовж останнього олімпійського циклу. Однак майже всі ці випадки єднає один спільний знаменник – чи не кожен зі спортсменів прийняв громадянство чужої країни, не втрачаючи свого, українського. І то при умові, що законодавством України подвійне громадянство заборонене. Іншими словами, відтік перспективних атлетів за кордон можна зупинити доволі просто – почавши прискіпливо виконувати існуючі закони. Тоді б 90 відсотків бажаючих прийняти чиєсь підданство сильно задумалися. То ж не жарт – їздити додому, щоразу оформляючи візу й бути в себе в дома гостем. Але наразі таких рішучих кроків ніхто робити не збирається. 
А спортивні чиновники та "відповідальні за спорт" часто ще й непогано наживаються на таких "трансферах".