Як імперія Південну Україну колонізувала

Південній Україні випало зіграти особливу роль в економічному та політичному становленні Російської імперії. О. Безбородько як голова зовнішньополітичного відомства уряду Катерини II був одним із авторів т. зв. грецького проекту (про який ми писали минулого разу), що передбачав розподіл Оттоманської держави та створення греко-православної монархії (під протекторатом Петербурга). Претендентом на трон вважався онук Катерини II, якому і дали ім'я візантійських кесарів - Костянтин. Про поширення грекофільських настроїв в імперії свідчить топографія Південної України, де в назвах населених пунктів та новоутворених міст використовувалося грецьке "поліс" - Маріуполь (на честь дружини Павла І і матері Костянтина - Марії Федорівни), Сімферополь, Севастополь, Тирасполь, Ставрополь, Нікополь, тошо.

За Кучук-Кайнарджирським миром до Росії відійшли території між Бугом і Дністром, Крим став формально незалежним від Турецької держави. З метою підірвати економіку Криму, за ініціативою намісника Малоросії П.О.Румянцева О.Суворов здійснив операцію з виведення 31 тис. християнського населення з території Криму в район Маріуполя - греків, вірмен, грузинів. А у 1783 р. Кримське ханство було прилучено до Російської імперії.

Відбувалось перекроювання й величезних земель зруйнованої імперією Запорозькою Січі. Спочатку, після ліквідації автономної Гетьманьщини 1764 р., на південноукраїнських землях було створено Новоросійську губернію на землях окупованих у Війська Запорозького. Трохи згодом, після зруйнування Запорозької Січі у 1775 р., територія була поділена по лінії р. Дніпра на Новоросійську та Азовську губернії. У 1782 р. в ході чергової адміністративної реформи Новоросійську та Азовську губернії об'єднали в Катеринославське намісництво, адміністративним центром якого спочатку був Кременчук, а з 1784 р. - Катеринослав. У 1795 р. було створено Вознесенське намісництво з центром у Вознесенську. У роки правління Павла І замість Новоросійського, Вознесенського намісництв та Таврійської області утворена Новоросійська губернія, центром якої став Новоросійськ (колишній Катеринослав). З 90-х рр. XVIII ст. до вжитку увійшла назва "Новоросія", яка поширювалася на всю Південну Україну. Термін в адміністративному сенсі зберігався до 1874 р. У 1802 р. нова Новоросійська губернія була поділена на три губернії: Миколаївську (з 1804 р. перейменовану на Херсонську), Катеринославську та Таврійську. У 1812 р. на їх місці постали Новоросійське та Бессарабське генерал-губернаторства.

Вирішальним чинником соціально-економічного життя Південної України кінця XVIII - початку XIX ст. був процес колонізації, тобто господарчого і культурного освоєння краю, який мав цілеспрямований державно-адміністративний характер. Загалом колонізаційний процес на Півдні України розвивався кількома напрямами: поміщицька, іноземна та народна колонізація.

У 1764 р. уряд уклав план роздачі земель в Новоросійській губернії, за яким передбачалося виділення поміщикам наділів від 1,5 тис. до 12 тис. дес. землі. Найбільші земельні наділи за цим планом одержали впливові царські вельможі, фаворити, високі посадові особи - Безбородько, Румянцев, Потоцький, Панін, Ганнібал. Землі отримували також вищі і середні офіцерські чини, козацькі старшини, іноземці, які несли службу в російському війську.

Окремі програми російського уряду були скеровані на організацію заселення південних територій іноземними колоністами. У багатьох європейських країнах створювалися спеціальні представництва, які рекрутували з міщан, ремісників, селян бажаючих переселитися на нові землі. У вигляді заохочення їм пропонували певні пільги: кожній родині надавалося по 60 дес. землі, на термін від 5 до 10 років вона звільнялася від сплати податків, отримувала державні позики. Крім того, колоністам гарантувалася релігійна терпимість.

Першими переселенцями з Європи стали датчани, які оселилися в Херсонській губернії. Найчисельнішу ж групу склали німецькі колоністи, здебільшого представники т. зв. лагідного баптизму - меноніти, яких лише 1803 р. прибуло близько 3 тис. осіб. Серед перших поселенців Півдня були також швейцарці, іспанці, французи, італійці, корсиканці, які займалися переважно ремеслами і торгівлею. Велику групу іноземних переселенців репрезентувала християнська община Отаманської імперії - греки, молдовани, серби, вірмени, болгари, які в такий спосіб позбувалися релігійного гніту. На початку XIX ст. розпочалася активна єврейська колонізація Півдня вихідцями з Білорусії та Галичини. У 1809 р. в Херсонській губернії було вже 9 єврейських колоній.

Однак найпотужніший потік південноукраїнської колонізації випадав на українську народну колонізацію. Першими поселенцями Півдня з цієї соціальної групи стали рядові козаки, які мешкали тут ще за часів Запоріжжя, та котрі осідали на вільних землях на правах займанщини. Згодом сюди стали прибувати ветерани та інваліди російсько-турецьких війн, дрібні торговці, ремісники, міщани, селяни. Селянська колонізація була найчисельніша і водночас найбільш строката - державні (скарбові) селяни, поміщицькі, яких власники перевозили з центральних губерній, військові і морські поселенці, політв'язні, каторжани. Найчисленнішу групу селянських прибульців становили втікачі. Неабиякою мірою цьому сприяв виданий 1776 р. наказ Г.Потьомкіна "втікачів не повертати", який, незважаючи на незадоволення поміщиків з центральних губерній, діяв аж до смерті намісника краю у 1791 р.

Завдячуючи впровадженим заходам, населення краю зростало досить швидкими темпами. Зокрема, за часів військового генерал-губернатора Новоросії А.Е.Рішельє (1803-1814) чисельність населення збільшилася до 1 млн осіб.

У 1778 р. був заснований Херсон з суднобудівною верф'ю, торговельною пристанню і фортецею. У планах Катерини II йому відводилася роль "південного Санкт-Петербурга". У 1789 р. в гирлі р. Інгул було закладено місто на ім'я святого чудотворця Миколая - Миколаїв, основою існування якого стали судно-будівництво і торгівля. У 1779 р. на узбережжі Азовського моря виник Маріуполь, куди була переселена більша частина кримських греків.

У 1794 р. на місці давнього українсько-литовського та татарського містечка Хаджибей була заснована Одеса (назва походила від давньогрецького Одессос - "торговий шлях", яке в античні часи існувало на цій території). 

Динаміка росту міського населення в Російській імперії свідчить, що найбільшою вона була в Таврійській і Херсонській губерніях. Якщо середній відсоток зростання міського населення в Україні становив 8,7 %, то в містах Півдня - 15 %. У 1840 р. в Одесі проживало 60 тис. осіб, Севастополі - 41 тис, Миколаєві - 28,7 тис, Херсоні - 22 тис. осіб.

Основним видом господарської діяльності південноукраїнського населення було землеробство. Успіхи хліборобства зумовлювалися сприятливими природними умовами та родючими чорноземами. Вирощений на південноукраїнських землях надлишок пшениці давав можливість експортувати її до Англії, Франції, Іспанії, країн Північної Європи, Туреччини.

Важливе місце в економіці Півдня посідало також тваринництво, особливо вівчарство. Високоякісна вовна була продуктом імпорту американських торговців з Південної України. Вовна знаходилася на другому місці за обсягом експорту. Лише у 1825 р. через порти Південної України було експортовано 40 тис. пудів вовни.

Свої особливості мав і соціальний устрій південноукраїнських земель, обумовлений формуванням у цьому регіоні нової моделі соціально-економічних відносин, заснованої не на примусовій, а на вільнонайманій праці. Кріпосництва в Південній Україні в таких формах і масштабах, як в Лівобережній або Правобережній Україні, не було. 

Читайте також:

* Як Козацьку Україну на "Новоросію" перетворювали

* Україна - це Русь