Історія правлячих династій Берестейського князівства
Коротка історія Берестейської землі та українських княжих і королівських династій Берестейського князівства.
На теренах Берестейщини з давніх-давен мешкали праукраїнські (т.з. праслов'янські) племена. Так, до V століття до н. е. на цих землях була поширена Тшинецько-Комарівська культура, у V-IV століттях до н. е. — Лужицька культура, в III-II століттях до н. е. — Зарубинецька культура, що мають безпосереднє відношення до етногенезу української нації.
Після короткого об'єднання давньоукраїнських та майже всіх центрально та західно-слов'янських племен в одній державі Аттіли (Гатила), що пролягала від Рейну й Альп до Дону і Кавказу, в IV-VI століттях н.е. на землях Берестейщини і Волині закріплюється дулібсько-волинянський племінний союз. Тут проживали племена дулібів, волинян, деревлян - прадавніх українців.
Берестя — одне з найдавніших західноукраїнських міст. Знаходиться на історичних етнічних українських теренах. Згадується в Лаврентіївському літописі як місто деревлян. Під час свого походу на Волинь Великий князь Київський Володимир І Святославич, 983 року "поставив город Берестя" та звів сторожову башту, що пізніше стала символом міста, й була зображена на його гербі.
Археологічні розкопки підтвердили, що на межі X-XI століть вже існував Берестейський дитинець (укріплення) трикутної форми, площею близько 1 га, обнесений ровом, земляним валом і частоколом, та навколишні поселення (посади). На дитинці розкопані вулиці, вимощені деревом, залишки понад 200 житлових та господарських споруд. Знахідки свідчать про розвиток ремесел, торговельних та культурних зв'язків з іншими містами Великого князівства Київського (Київської Руси) та з сусідніми країнами.
В XI столітті Берестя вже було важливим українським торговим центром та фортецею на порубіжжі з польськими, ядвязькими та литовськими племенами. Місце, де розміщувалося стародавнє Берестя, знаходилося на перетині двох найдавніших торгових шляхів. Один із них йшов Західним Бугом з Галичини та Волині до Польщі, Балтії та Західної Європи; а другий - річками Піною, Прип'яттю, Дніпром пов'язував Берестя з Києвом, Причорномор'ям, Візантією, Близьким Сходом.
Відомо, що Великий князь Володимир І Святославич, встановлюючи православну церковну Турівську епархію, в літо 6513 (1005) року, підпорядкував їй, разом з іншими містами, також й Берестя.
Під час першого поділу Великого князівства Київського на удільні князівства Володимиром І, Берестейська земля відійшла до Турівського (Турово-Пинського) князівства, першим удільним князем (988-1015) якого став Святополк І.
Першим удільним Володимирським князем (988-1013) вважається Всеволод Володимирович, син Володимира Великого. Після його смерті, Волинь (удільне Володимирське князівство) перейшла у володіння Турівського князя Святополка Володимировича (Святополка І Ярополковича), старшого сина князя Володимира, котрий до своєї загибелі 1019 року боровся з молодшим Ярославом Володимировичем за Київський престол.
Сівши на трон, Великий князь Київський Ярослав І Мудрий здійснював походи через Берестя на поляків у 1017, 1022 та 1031 роках. В «Повісті минулих літ» записано, що 1019 року розгромлений Ярославом князь Святополк через Берестя виїхав до Польщі.
Після походу Великого князя Київського Ярослава І Мудрого 1038 року на ятвягів, ці західні українські землі, разом з Берестям, остаточно увійшли до складу Київської держави.
До 1052 року Турівським князівством керував безпосередньо Великий князь Київський Ярослав І Володимирович.
З 1052 до 1054 року (смерті Ярослава Мудрого) Турівським удільним князем був його старший син Ізяслав Ярославич, а Володимирським удільним князем був його третій син Святослав Ярославич. За іншою версією Ізяслав Ярославич був князем Турівський у 1042-1052 рр., і Новгородським у 1052-1054 рр.
Володимирське удільне князівство 1054 року отримав, за заповітом батька, його п'ятий син Ігор Ярославич. Котрий 1057 року, після смерті в Смоленську князя В'ячеслава Ярославича був переведений Тріумвіратом (трьома старшими Ярославичами) до Смоленська.
Володимирське удільне князівство ненадовго посів найстарший з онуків Ярослава І (старший син старшого сина Ярослава Мудрого - Володимира Ярославича, який помер ще за життя батька 1052 р.), ізгой Ростислав Володимирович, котрий 1064 року втік у Тмутаракань, а Володимирське князівство перейшло у володіння Великого князя Київського Ізяслава І.
1073 року, двоє молодших братів Ярославичів з Триумвірату - Святослав ІІ та Всеволод, вступивши в змову проти свого старшого брата Великого князя Київського Ізяслава І, змусили його втікти до Європи й шукати допомоги в поляків, імператора Священної Римської імперії та Папи Римського. Святослав ІІ став князем Київським, Всеволод перемістився до Чернігова, поступившись Переяславом Давиду Святославичу.
Турівське князівство та Берестя стали підвладні Святославу ІІ Ярославичу.
А Володимирський уділ отримав (у 1074-1077 рр.) його син Олег Святославич, що пізніше стане засновником династії Чернігівських князів Ольговичів.
Завдяки зусиллям вигнаного Великого князя Київського Ізяслава І в європейських столицях, 1075 року Папа Римський Григорієм VII коронував на Короля Руси його сина Ярополка Ізяславовича і надав йому льон Святого престолу на Руське Королівство, за яким влада в Києві повинна була належати королю Руси Ізяславу та його синові королю Ярополку. Також Папа Римський звернувся з посланням до польського короля Болеслава, в якому картав того за пограбування Ізяслава та просив надати допомогу.
1076 року король Руси Ярополк повернувся, разом з батьком до Києва, діставши Вишгородське князівство (в системі удільних князівств Київської держави Вишгородське князівство посідав спадкоємець Київського трону).
До цього, напочатку 1076 року, Київським престолом, а разом з ним і Турівським удільним князівством ненадовго заволодів Всеволод Ярославич.
У 1076-1078 роках Великим князем Київським знову став Ізяслав І Ярославич, що також тримав й Турівське князівсто та Берестя. Після загибелі Ізяслава І Київський престол перейшов до його брата Всеволода, а син Ізяслава, коронований король Руси Ярополк Ізяславич став правити в Турівському та Володимирському князівствах й на Берестейщині.
Таким чином, у 1078-1087 роках об'єднаними Турівсько-Волинськими землями правив титулярний Король Руси Ярополк Ізяславич. За його князювання у Володимирі, при дворі Ярополка перебували брати Ростиславичі (діти князя-ізгоя Ростислава Володимировича): Рюрик, Володар та Василько.
1084 року на Великдень, під час від'їзду Ярополка до свого дядька Всеволода Ярославича до Києва, Ростиславичі втекли до Перемишля, де зібрали військо та зайняли Володимир. Великий князь Київський Всеволод Ярославич спрямував на Володимир каральний похід на чолі зі своїм сином Володимиром Мономахом, який повернув князівство Ярополку Ізяславичу.
Проте, князь Київський виділив з Володимирського (Волинського) князівства уділи для Ростиславичів: старший Рюрик отримав новостворене Перемишльське, середній Володар - Звенигородське, а молодший Василько - Теребовлянське удільне князівство.
Того ж 1084 року ізгой Давид Ігорович (син Ігора Ярославича) домігся від Великого князя Київського Всеволода виділення йому міста Дорогобужа та удільного Дорогобузького князівства з земель Володимирського, чим права Ярополка Ізяславича знову були порушені.
1085 року король Ярополк висунув свої законні претензії на Київський трон. Князь Всеволод послав проти нього свого сина Володимира Мономаха, що захопив Володимир і Луцьк, а у Володимирському князівстві посадили Давида Ігоровича.
1086 року Ярополк Ізяславич уклав мир із князем Всеволодом і знову посів Волинь і Турів. Проте наприкінці року під Звенигородом він був підступно вбитий. В організації вбивства звинувачували Ростиславичів, хоча цілком можливо, що в цьому були зацікавлені й Київський князь Всеволод та його син Володимир Мономах.
Після вбивства короля Руси Ярополка, князь Давид Ігорович знову отримав Володимирське князівство та намагався відібрати їхні уділи у князів Володаря та Василька Ростиславичів.
1087 року молодший син Великого князя Київського Ізяслава Ярославича та молодший брат короля Руси Ярополка Ізяславича - Святополк Ізяславич, який до цього був Новгородським князем, став князем Турівським.
Першим удільним князем Берестейським вважається Ростислав Мстиславич (з династії Ізяславичів), син старшого сина Великого князя Київського Ізяслава Ярославича - Новгородського князя Мстислава Ізяславича, котрого отруїли 1069 року, після придушення ним повстання в Києві проти влади Ізяслава.
Достеменно не відомо коли саме отримав свій Берестейський уділ Ростислав Мстиславич, але можна припустити, що до 1087 року він точно там був. Помер (або був вбитий) князь Ростислав 1 жовтня 1093 року.
В квітні 1093 року, після смерті князя Всеволода Ярославича, Великим князем Київським став Святополк ІІ Ізяславич, що залишив за собою Турівське князівство та Берестя, як батьківські землі.
З 1093 по 1097 року удільним Берестейським князем був старший син Святополка ІІ - Мстислав Святополкович.
Любецький з'їзд князів 1097 року закріпив за їх учасниками окремі удільні князівства, як належні їм постійні вотчини та спадкові володіння їхніх нащадків. Так, Святополку Ізяславичу, як старшому, постановили володіти Київською землею, Турівським і Пінськими князівством й підтвердити титул Великого князя;
Володимиру Мономаху - Переяславське князівство, Суздальсько-Ростовська земля, Смоленськ та Білоозеро;
Олегу та Давиду Святославичам — Чернігів та Сіверська земля, Рязань, Муром та Тмутаракань;
Давиду Ігоровичу - Володимирське князівство з Луцьком;
Василькові та Володарю Ростиславичам - Теребовль, Червень, Перемишль.
Проте, одразу після з'їзду почалась міжусобна війна за Волинь, Перемишля і Теребовля між Ростиславичами - та Давидом Ігоровичем (в союзі зі Святополком Ізяславичем). Не зацікавленні в посилені Великого князя Київського Святополка ІІ Ізяславича його двоюрідні брати: Володимир Мономах, Давид Святославич та Олег Святославич у 1098 році зібралися на з'їзд у Городці та під загрозою війни зажадали від Святополка вигнання Давида Ігоровича. Тоді Святополк відібрав у Давида Ігоровича Володимирський стіл, змусивши його втекти до Польщі, а на Володимирське князівство посадив свого сина Мстислава Святополковича.
Після цього Великий князь Святополк ІІ Ізяславич пішов війною на Ростиславичів, стверджуючи, що їхні уділи за династичним правом належать йому.
Вигнаний князь Давид Ігорович став на бік Ростиславичів, привів з собою половців, осадив Володимир та вбив 12.06.1099 князя Мстислава Святополковича. Після цього захопив Луцьк.
В серпні 1100 року відбувся Витичівський з'їзд удільних князів, на якому Святополк Ізяславич, Володимир Мономах, Давид та Олег Святославичі уклали мир та позбавили князя Давида Ігоровича Володимирського (Волинського) князівства. Натомість йому було надано у володіння Бузьк, Острог, Дубно, Чорторійськ, а невдовзі Дорогобуж та 4000 гривень срібла.
За рішенням з'їзду Володимирське князівство було надано сину Святополка ІІ - Ярославу Святополковичу.
Збереглись відомості й про іншого князя Луцького та Берестейського Ярослава Ярополковича. Син короля Руси, Турівського та Володимирського князя Ярополка Ізяславича - Ярослав при житті батька, бл. 1079 року, господарював у Луцьку.
Після Любецького з‘їзду 1097 р., князь Ярослав Ярополкович був вимушений поступитися своїми володіннями на користь Давида Ігоровича. Після цього він став князем Берестя, яке, міг по праву залишити собі як законну батьківську вотчину. Проте 1100 року рідний дядько Ярослава Ярополковича - Великий князь Київський Святополк Ізяславич почав витісняти своїх племінників Ярополковичів з їх княжих столів. 1101 року Святополк захопив Берестя, у якому князював Ярослав, взяв племінника в полон та кинув у в'язницю в Києві, де він помер (або був вбитий) 11 серпня 1103 року.
Молодший син короля Руси Ярополка Ізяславича - Вячеслав Ярополкович 1097 року виступив на боці Святополка Ізяславича у війні проти Давида Ігоровича та Ростиславичів.
1103 року брав участь у поході на половців. Найбільш ймовірно, посів Берейстейське князівство після смерті брата Ярослава Ярополковича. Однак, Київський князь Святополк Ізяславич, що нещадно розправився зі старшим братом В'ячеслава за спробу закріпити за собою уділ у Бересті, зробив те саме й з молодшим братом. Вячеслав Ярополкович помер (або був убитий) 13 грудня 1104 року.
Узагальнюючи попереднє, бачимо, що витоки існування Берестейського князівства як окремої адміністративної одиниці сягають початку XII століття. Рішення Витичівського з'їзду позбавило будь-яких надій на свою законну спадщину нащадків короля Руси, князя Турівського і Володимирського Ярополка Ізяславича. Тому, користуючись підтримкою населення Берестя та отримавши обіцянку допомоги від короля Польщі Володислава І Германа, колишній Луцький князь Ярослав Ярополкович вирішив відновити справедливість. 1101 року Берестейське віче проголосило його князем. Однак, король Володислав І не надав йому обіцяну підтримку, й Ярослава Ярополковича сходили, відвезли до Києва, де він швидко загинув. Так само, як трохи згодом - загинув його молодший брат.
1113 року, після смерті Святополка Ізяславича, Великим князем Київським стає Володимир Всеволодович Мономах.
Ярослав Святополкович продовжував посідати Володимирське князівство. Проте вже 1117 року Володимир Мономах викликав з Новгорода свого старшого сина Мстислава Великого і посадив його у Білгороді-Київському. Ці дії викликали протистояння Ярослава Святополковича з Мономахом, оскільки, за законом саме Ярослав Святополкович був спадкоємцем Великокняжого Київського престолу, а подібні дії він (не без підстав) сприйняв, як те, що своїм спадкоємцем Володимир Мономах хоче зробити власного сина Мстислава.
1118 року Мономах, об'єднавшись із Ростиславичами, вигнав Ярослава Святополковича з Володимирського князівства і посадив туди свого четвертого сина Романа Володимировича. Але на початку 1119 року Роман помер, і Володимирський стіл зайняв його молодший брат - Андрій Володимирович Добрий.
У 1120-х роках на Берестейщині відбувалися бойові зіткнення між українськими дружинами Володимира Мономаха та ятвягами.
1123 року Ярослав Святополкович, що вступив у союз з Володарем і Васильком Ростиславичами, а також поляками і угорцями взяв в облогу Володимир. Під час якої його було підступно вбито двома польськими вояками.
Окрім нього, у колишнього Великого князя Київського Святополка Ізяславича та його третьої дружини (з 1104 року) Візантійської принцеси Ірини-Варвари Комнен було два сини, що мали всі права претендувати на Київський трон. Старший із синів від Варвари Комнен Брячислав Святополкович народився 1104 року. Згідно права успадкування бл. 1110 року отримав Турівське князівство. Помер (був вбитий) 28 березня 1123 року.
Ізяслав Святополкович, молодший син Великого князя Київського Святополка Ізяславича та Візантійської принцеси Варвари Комнен народився бл. 1107 року. Мав уділ у Турівській землі, можливо з центром у Клеческу, а після смерті брата Брячислава успадкував Турівське князівство. Ізяслав Святополкович помер (був втибий) 23 грудня 1123 (за іншими даними 1127) року.
Тим часом, 1125 року, після смерті Володимира Мономаха, його старший син Мстислав І або Мстислав Великий зайняв Київський трон.
Після смерті (вбивства) князів Святополковичів - молодший брат Мстислава І Мономаховича - Вячеслав Володимирович перейшов зі Смоленська до Турова, а Смоленське князівство посів син Мстислава - Ростислав, який згодом заснував місцеву династію Смоленський Ростиславичів.
Як вже згадувалось, князь Вячеслав Ярославич, син Ярослава Святополковича, онук Великого князя Київського Святополка Ізяславича, 1127 року був князем Клечеським, що отримав цей уділ 1123 р., коли Ізяслав Святополкович перейшов у Турів.
Отже, після вбивства Святополковичів, 1127 року, молодший син Володимира Мономанах Вячеслав Володимирович займає Турів, а саме князівство розпалося на дві уділи: Турівський і Клечеський де княжив онук Святополка Вячеслав Ярославович.
Великий князь Київський Мстислав І успішно протистояв нападам литовців та половців, але помер 14 квітня 1132 року, передавши Великокняжий престол молодшому братові Ярополку Володимировичу, який правив до 1139 року.
За його наступника Великого князя Київського (1139; 1150; 1151-1154) Вячеслава Володимировича, що також був Туровським князем (1127-1132, 1134-1142, 1143-1146) починається етап активних міжусобиць за Київський престол та період відділення удільних князівств від Великого князівства Київського (Київської Руси).
У 1135-1142 та 1146-1151 роках князем Володимирським був старший син Мстислава Великого Ізяслав Мстиславич, що протистояв у боротьбі за Київський трон засновнику Москви Юрію Долгорукому (молодшому сину Володимира Мономаха від третього шлюбу та доньки половецького хана) та Чернігівським Ольговичам.
У 1140-х роках гору ненадовго взяли Чернігівські Ольговичі. Так, Всеволод Ольгович, старший син Олега Святославича був Великим князем Київським(1139-1146). А його син Святослав Всеволодович був Турівським князем (1142, 1154-1155) та Володимирським князем (1142-1146).
Не зумівши вибити Мономаховичів з Переяслава, Всеволод Ольгович задумав позбавити їх впливу на Волинi. Першим таким кроком була передача Чарторийська i Клецька Святославовi Ольговичу. Так на межах Турівської i Волинської земель, зосереджених на той час в руках Мономаховичів, з’явилися удільні володiння Ольговичів.
За цих обставин син Мстислава І Великого Святополк Мстиславич (з династії Мономаховичів) стає у 1140 року князем Берестейський.
1141 року помер князь Всеволодко, а Городенське князівство успадкував його брат Борис. При цьому, Городенськi князi залишалися васалами Володимирських князів. Щоб відділити їх землi від Володимирського князівства, Київський князь Всеволод Ольгович виділив в окремий уділ Дорогичинське князівство.
29 січня 1142 року у Переяславi помер Андрiй Володимирович Добрий, князь Волинський (1119-1135), князь Переяславський (1135-1142). Тоді Всеволод Ольгович силою змушує Турівського князя Вячеслава Володимировича (Мономаховича) переїхати у Переяслав, пославши до Турова свого старшого сина Святослава Всеволодовича. Ці дії обурили не лише Мономаховичів, але i молодших братів Всеволода - Iгоря та Святослава Ольговичів.
Через це Великий князь Київський Святослав Ольгович запропонував Iгоревi Ольговичу Берестя, Дорогичин та Чарторийськ.
Врештi князя Iзяслава ІІ Мстиславича змусили погодитись на виділення на Волинi Дорогичинського уділу для Iгора Ольговича, який залишився васалом Великого князя. А Володимирське князівство отримав син Великого князя — Святослав Всеволодович, князь Турівський (1142, 1154-1155), князь Володимирський (1142-1146). Такими діями Всеволод Ольгович не лише зменшував володіння Мономаховичів, але й намагався підготувати перехід до Ольговичів Волинської, Турівської і Переяславської земель.
Отже, молодший син Олега Святославича - Ігор Ольгович, що до цього був князем Путивльським (1127-1142), у 1142-1146 роках стає князем Берестейським і Дорогичинський, хоча у 1144-1146 роках у його володіння входили також уділи з центрами у Юр'єві, Городці-Остерському та Рогачеві. В серпні 1146 року Ігор Ольгович займає Київський престол, проте був дуже швидко скинутий з трону й загинув 19.08.1147 року в Києві.
Коли ж представник Мономаховичів, старший брат Святополка Мстиславича - Ізяслав II Мстиславич стає Великим князем Київським (1146-1149), Святополк Мстиславич отримує Володимирське князівство (1149). Однак вже через рік поступився уділом брату Ізяславу, вигнаному з Києва Юрієм Довгоруким, сам ставши князем Луцьким (1150-1151). Проте після переможного повернення Ізяслава ІІ до Києва (1151-1154), знову посідає Волинський уділ (1151-1154).
До речі, Ізяслав ІІ Мстиславич став родоначальник Волинсько-Галицької старшої гілки династії Мономаховичів, дідом Володаря Руси Романа Великого та прадідом короля Руси Данила Романовича. А різні Волинські уділи довго утримували представники цієї гілки Волинських Мономаховичів — нащадків Ізяслава ІІ Мстиславича.
Ще один син Мстислава Великого Володимир Мстиславич був князем Остерським (1147 р.), Луцьким (1149 р.), Дорогобузьким (1152-1154, 1170-1171 рр.), Володимирським (Волинським) (1154-1158 рр.), Слуцьким (1161 р.) та Великим князем Київський (1167, 1171 рр.).
В той же час, коли князь Ізяслав ІІ Мстиславич опанував Волинню, Володимиром і Турівським князівством, в наступні роки змушений був протистояти зазіханням на Київ молодшого сина Володимира Мономаха від доньки половецького хана Юрія Долгорукого. Також Ізяслав ІІ намагався, користуючись підтримкою киян, зробити Київське князівство своїм родовим володінням.
Протягом цих подій, син князя Андрія Володимировича Доброго, онук Володимира Мономаха - Володимир Андрійович стає князем Дорогобузьким (1150-1152, 1156-1170), Пересопницьким (1150-1152) та Берестейським (1152-1156).
Наслідком великих внутрішньополітичних змін, що відбувались у Великому князівстві Київському стало, в тому числі й те, що в першій половині ХІІ століття Берестейщина остаточно виходіть з-під впливу Турівських удільних князів й стає безпосереднім леном Київського престолу, на який Великі князі Київські призначають князювати другорядних князів.
Поступово, коли з 1154 року Володимирське (Волинське) князівство стає все більш самостійним, Берестейщина продовжує вважатись волостю Великих Київських князів.
В той же час, Волинські князі, що мали прямі спадкові права на Київський Великокняжий престол, змушені були вступити в боротьбу за владу з суздальським князем Андрієм Юрійовичем "Боголюбським", сином Юрія Долгорукого та доньки половецького хана Аепи, яка завершилась варварським зруйнування та пограбуванням Києва 1169 року військом Андрія "Боголюбського" та подальшим вигнанням його об'єднаними зусиллями українських удільних князів.
Очолив цю боротьбу Мстислав II Ізяславич, син Великого князя Київського Ізяслава ІІ Мстиславича. Князь Луцький (1154-1157), Пересопницький (1155-1156), князь Володимирський (Волинський) (1157-1167), який об'єднав зусилля Волинських, Луцьких, Галицьких, Турівських, Городенських та інших удільних князів, успішно протистояв північно-східним загарбникам та був Великим князем Київським у 1167-1169 та 1170 роках. Існують припущення, що Мстислав ІІ Ізяславич був, деякий час, також й князем Берестейським. Двоє його синів були, згодом, також князями Берестейськими.
Перед своєю смертю у 1170 році Великий князь Мстислав ІІ Iзяславич переконав свого брата Ярослава Iзяславича, з метою уникнення можливих усобиць мiж Волинськими Мономаховичами, розділити Володимирське князівство мiж двома гілками династії, але сюзереном всіх земель ставав не Володимирський, а Луцький князь.
Справу рідного брата у боротьбі за Київський трон продовжив Ярослав ІІ Ізяславич - князь Турівський (1146-1148), Новгородський (1148-1154) та Луцький (1154-1180), що був Великим князем Київським у 1173-1174 роках.
Саме за часів братів Мстислава ІІ Ізяславича та Ярослава ІІ Ізяславича Луцьке князівство остаточно відділяється від Володимирського й стає окремим уділом.
Згодом, центри князівських уділів синів Мстислава ІІ перебували у Володимирі, Белзі, Червні та Бересті, а Ярослава ІІ — у Луцьку, Пересопниці, Дорогобужі та Шумську.
Варто зазначити, що сином Мстислава ІІ був Роман - Великий князь Київський та Володар Руси, засновник української королівської династії Романовичів, якому вдалось об'єднати майже всі українські землі в єдину державу, та батько Короля Руси Данила Романовича.
Не сходить з історичної сцени й династія Ізяславичів (Ізяслав І, син Ярослава Мудрого). Так Юрій Ярославич, онук Великого князя Київського Святополка Ізяславича, син Володимирського князя Ярослава Святополковича та його дружини доньки польського короля Володислава I П'яста, мав уділ у Турівській землі, напевно з центром у Пінську (бл.1142-1148, 1154-1157 рр.). 1144 року він одружився на Ганні Всеволодівні, доньці князя Городенського. Став князем Турівським (1148/1149-1150, 1151-1154, 1157-після 1166/до 1168 рр.). А вже з 1157 р. титулувався князем Турівським і Пінським. У важких умовах протистояння з іншими удільними та Великими Київськими князями, Юрій Ярославич зумів утримати Турівську землю для нащадків Святополка Ізяславича.
Його сини були князями Турівськими і Пінськими. При них колишнє велике Турівське князівство сильно роздробилось на маленькі удільні князівства. Хоча умовний старший сюзерен в особі Турівського князя (з їх гілки Ізяславичів) залишався об'єднуючим чинником для їх роду аж до монголо-татарської навали та занепаду Великого князівства Київського (Київської Руси).
Таким чином, східнi межi Волині з Київською землею пролягали вздовж правобережжя
Горинi, причому Корчеський вузол оборони з містами Корчеськ, Сапогинь, Семич,
Куниль i Гольско, був закріплений за Волинню у другiй половинi ХII ст. В межах
Пересопницької, Луцької та Володимирської волостей природнім північним кордоном були болотянi смуги на правобережжi Прип’ятi, що колись розмежовували Волинськi та Дреговицькi землi. Тут Дубровиця i Степань належали до Туровської
землi, а Чорторийськ — до Волинi. Далi кордон проходив десь в районi боліт у
середнiй течії рік Стохід i Тур’я. Крайньою північною точкою у цьому районi був
Кам’янець. У верхнiй течії Прип’ятi прикордонною фортецею було Ратне.
Берестейська волость межувала з Туровською землею у верхів’ях Лісної та Ясельди. Тут
були міста Здитов i Кам’янець на Ліснiй. Понімання з містами Городно, Новогрудок, Турiйськ на Німанi, Волковиськ i Слонім входило до складу Волинi аж до входження цих земель до складу Литовської держави у другiй половинi ХIII століття.
Тим часом, Володимирський князь Роман Мстиславич мусив погодитись на виділення окремих уділів для своїх братів. Спочатку Берестейське князівство отримав Володимир Мстиславич (1170), а потім Святослав Мстиславич (1170–1182), Белзьке князівство — Всеволод Мстиславич (бл. 1180–1195).
1180 року князь Шумський (1168-1180 рр.) Василько Ярополкович, син Ярополка ІІ, онук Володимира Мономаха, був переведений на Дорогичинське князівство. 1181-82 року він претендував на Берестя, проте зустрівши спротив від інших князів, змушений був виїхати до Польщі. Після цього у Дорогичині сидів його син, а пізніше Дорогичинська земля була повернута до Берестейського князівства.
Про певний період безкнязів'я на Берестейщині на початках 1180-х років свідчить й те, що на Берестейський уділ претендував також й Мінський князь Володимир Володаревич.
Цікаво, що ще його дід Гліб Всеславич, що був одружений з Анастасією Ярополківною, донькою короля Руси, Турівського і Волинського князя Ярополка Ізяславича, здійснював спроби позбутися Київського протекторату та розширити свої землі об'єднавши під своєю владою всіх кривичів та дреговичів.
Тож відомо, що 1182 року Мінський князь Володимир, син Володаря Глібовича, претендував на Берестя у суперництві з Дорогичинським князем Васильком Ярополковичем.
Отже, після усобицi 1183–1186 років, починається процес об'єднання українських земель. Iнгвар Ярославич, син князя Ярослава ІІ Ізяславича, вважався старшим серед Волинських Мономаховичів, і йому формально підпорядковувся князь Володимирський Роман Мстиславич. Інгвар ліквідував Дорогобузьке князівство, а 1195 року — Шумське князівство, приєднавши їх безпосередньо до Луцького.
1199 року Роман Мстиславич став князем Галицького князівства, а на Волинi за ним залишилися Володимирське, Берестейське та Дорогичинське князівства. Останнi два князівства вiн отримав у підпорядкування по смертi їх князів, якi не залишили нащадків. Удільним залишилось тільки Белзьке князівство, яким володів його брат Всеволод Мстиславич, а після його смерті 1195 року - його старший син Олександр Всеволодович.
За підтримки Романа Мстиславича, Інгвар Ярославич займає у 1201–1204 роках Великокняжий Київський престол.
1204 року Папа Римський Інокентій ІІІ вислав до Великого князя Київського Романа посольство й запропонував тому корону та титул Короля Руси. Однак, Роман Мстиславич трагічно загинув 1205 року, залишився після себе малолітніх княжичів Данила та Василька.
Скористатись цим вирішили Новгород-Сіверські Ольговичі, які захопили землі Галицько-Волинського князівства. Вже 1206 року, за допомогою частини галицьких бояр, Ольговичам вдалося зайняти: Святослав Ігорович - Володимирське князівство, Володимир Ігорович - Галицьке князівство, а Роман Ігорович - Звенигородське князівство.
Між Ігоровичами одразу спалахнули суперечки. Роман Ігорович, наймолодший з братів, був онуком Галицького князя Ярослава Осмомисла (на відміну від своїх зведених братів) й вважав себе в праві претендувати на головний престол. Він установив контакт з угорським королем, та восени 1207 р. зайняв Галич. Одночасно, cкориставшись незгодою у таборі Ігоровичів, польський князь Лєшко Білий зайняв Володимир, взявши в полон Святослава Ігоровича.
Володимирський престол зайняв колишній князь Белзький, старший син Всеволода Мстиславича - Олександр Всеволодович.
В той же час, князь Лєшко поставив малолітнього Василька Романовича князем Берестейським.
Також Олександр Всеволодович, за наполяганням Лєшка Білого передав Васильковi Романовичу ще i Белзьке князівство,
але вивів з його складу Червенську волость, надавши її своєму
молодшому братовi Всеволоду Всеволодовичу.
Власну окупаційну політику проводили угорці. Король угрів Андрій ІІ титулував себе "королем Галичини і Володимирії" та ненадовго захопив Галич і Волинь.
До 1215 року король Андрiй II зайняв Галичину. Зі свого боку, князь Лєшко
Білий отримав Перемишль i силою зайняв Берестя, Угровеск, Верещин, Стовп’я i
Комов.
Щоб якось заспокоїти Романовичів князя Олександра Всеволодовича змусили піти з Володимира. Данило Романович став князем Володимирським (1215—1238). А угорці відібрали у польського князя Перемишль.
Скориставшись постійними територіальними конфліктами за українські землі між уграми і поляками, князь Мстислав Удатний, представник Смоленської молодшої гілки Мономаховичів, у серпнi 1219 року став Галицьким князем. І був ним до 1227 року.
1219 року Ганна Мстиславна, донька Мстислава Удатного вийшла заміж за князя Данила Романовича. Цей шлюб був результатом порозумінням Смоленських Мономаховичів із Волинськими, які вели боротьбу за Галицько-Волинську спадщину Володаря Руси Романа Мстиславича.
Після цього Волинськi вiйська повернули з-під влади поляків Берестя, Угровеськ, Верещин, Стовп’є, Комов i все порубiжжя. Поступово брати повернули під свій контроль всю Волинь та Галичину, а Данило Романович став Великим князем Київським (1239—1241).
1227 року волинські війська виступили до Луцька. Князь Ярослав Інґваревич зі сім'єю потрапили у полон. Луцьк та Пересопницю князь Данило передав братові Василькові, за яким залишилося і Берестейське князівство
Загалом Василько Романович був князем Берестейським (1208—1210,1219—1269), Белзьким (1208—1211), Перемиським (1209—1219), Пересопницьким (1225—1229), Луцьким (1229—1238) і Володимирський (1238—1269) та співправителем Великого князя Київського і Короля Руси Данила Романовича.
В білорусько-литовських літописах залишились згадки про протистояння сина короля Данила Великого князя Литовського (1267—1269) Шварна Даниловича та його старшого брата Лева Даниловича за прикордонні землі. При цьому згадується князь литовський Куковой, який допомагав Шварнові Даниловичу супроти Луцького князя Мстислава Даниловича під час боротьби за Берестя, Мельник, Городно та Новогрудок. Відомо точно, що після того, як 1269 року помер союзник і дядько Шварна, Волинський князь Василько Романович, то того ж або 1270 року й помер (був убитий) й сорокарічний Великий князь Литовський Шварно Данилович.
Після цього Володимирське князівство (1269—1288), в тому числі й Берестейський уділ успадкував Володимир Василькович. Про те що і Василько Романович і його син Володимир Василькович залишались Берестейськими князями свідчить заповіт бездітного князя Володимира Васильковича, що передавав Володимирське i Берестейське князівства молодшому з двоюрідних братів (синів Данила Романовича) Мстиславові Даниловичу.
Це не сподобалось Королю Руси та Великому князю Київському Льву Даниловичу, який хотів передати Волинські землі своєму старшому сину Юрію Львовичу. Князь Юрій навіть захопив Берестя, Кам'янець і Більськ, але Мстислав Данилович, посилаючись на волю й заповіт князя Володимира Васильковича, погрожує апеляцією до ординських ханів, які виступили гарантами виконання волі Володимира Васильковича, і Юрій покидає Берестейщину.
Король Руси та Великий князь Київський Лев Данилович, продовжував справу свого батька з об'єднання всіх українських земель в одну держави. За його правління кордони Королівства Руси досягли максимального розмаху, до них ввійшло все Правобережжя (Галичина, Волинь, Закарпаття, Буковина, Поділля, Молдова й західне Причорномор'я), Київ, Київщина, Турівщина, Переяславщина та частина Чернігівщини.
Король Руси Юрій І Львович намагався утримати єдність давньоукраїнської держави, проте сусіди почали потроху нападати на українські прикордонні терени. Після смерті князя Мстислава Даниловича - Юрій І Львович поєднав під своєю владою Галичину, Волинь, Берестейщину.
Після занепаду династії Даниловичів, та вбивства короля Руси Юрія ІІ Болеслава, розпочинається боротьба за спадщину Королівства Руси між поляками, угорцями та Великим князівством Литовським.
Ще деякий час самостійність Великого князівства Волинського, до якого входила й Берестейщина, підтримував Великий князь Дмитро Любарт та його син Федір Любартович, але спільними зусиллями поляки, угорці та литва розділили українські землі між собою.
У серпні 1513 року Іван Семенович Сапіга отримав від
Великого князя Литовського Сигізмунда I привілей на воєводство Підляське та Берестейське.
10 липня 1520 року Сигізмунд І призначив Януша Костевича
новим Підляським воєводою, ще раз оголосивши про створення воєводства та уточнивши його територію, яка мала включати Дорогочин, Більськ, Мельник,
Берест, Кам'янець та Кобрин з навколишніми землями.
1566 року було створене окреме Берестейське воєводство Великого
князівства Литовського зі столицею в Бересті та з повітами Берестейським і Пінським, що дозволило виділити ці історичні українські землі в окрему
адміністративну одиницю.
Список Берестейських князів
Перелік українських князів та королів, що були суверенами над Берестейщиною, а також список удільних Берестейських князів:
Династія Святославичів
* Володимир І Святославич (983-988) Великий князь Київський
** Святополк І (988-1019) Турівський князь, Великий князь Київський
** Болеслав Хоробрий (1020-1022) князь Польський
* Ярослав І Володимирович (1022-1054) Великий князь Київський
** Ігор Ярославич (1054-1057) князь Володимирський
* Ізяслав І Ярославич (1042-1052) Турівський князь, (1054-1073) Великий князь Київський
* Святослав ІІ Ярославич (1073-1076) Великий князь Київський
* Ізяслав І Ярославич (1077-1078) Великий князь Київський
Династія Ізяславичів
* Ярополк Ізяславич (1078-1086) король Руси, Турівський і Володимирський князь,
Ростислав Мстиславич (до 1087-1093) удільний Берестейський князь, син Мстислава Ізяславича
* Святополк ІІ Ізяславич (1088-1093) Турівський князь, Великий князь Київський (1093-1113)
Мстислав Святополкович (1093-1097) удільний Берестейський князь
Ярослав Ярополкович (1099-1102) удільний Берестейський князь, до цього з 1079 –Луцький князь
Вячеслав Ярополкович (1102-1104) удільний Берестейський князь.
** Гліб Всеславич – Мінський князь (1101-1119) прагнув об'єднати під своєю владою навколишні землі, в тому числі Турівщину й Берестейщину. Був одружений на Анастасії Ярополківні, доньці Короля Руси, князя Турівського і Володимирського Ярополка Ізяславича.
** Брячислав Святополкович (1110-1123) Турівський князь
** Ізяслав Святополкович (1123) Турівський князь
** Юрій Ярославич (1148-1150, 1151-1154, 1157-1168) Турівський і Пінський князь, син Волинського князя Ярослава Святополковича, онук Святополка ІІ Ізяславича.
Династія Мономаховичів
* Володимир II Всеволодович (1113-1125) Великий князь Київський, син Великого князя Київського (1078-1093) Всеволода Ярославича і візантійської принцеси з імператорської династії Мономах
* Мстислав IВолодимирович (1125-1132) Великий князь Київський
* Ярополк ІІ Володимирович (1132-1139) Великий князь Київський
** В'ячеслав Володимирович (1125-1132, 1132-1142, 1142-1147) Турівський князь, Великий князь Київський (1139, 1150, 1151-1154)
Святополк Мстиславович (1140) удільний Берестейський князь, (1150-1151) Луцький і (1149, 1151-1154) Володимирський князь , син Мстислава І.
Династія Ольговичів
Ігор Ольгович (1142-1146) Берестейсько-Дорогичинський князь, Великий князь Київський (1146).
** Святослав Всеволодович (1142, 1154-1155) Турівський князь, (1141-1146) Володимирський (Волинський) князь.
Династія Мономаховичів
* Ізяслав II Мстиславич – Мінський князь (1132), Володимирський (Волинський) князь (1135-1142, 1149-1152), Великий князь Київський (1146 -1149, 1150-1154), син Мстислава І Великого
* Ярослав II Ізяславич (1146-1148) Турівський князь, Луцький князь (1154-1180), Великий князь Київський (1173-1174), син Ізяслава ІІ Мстиславича
Володимир Андрійович (1154-1156) удільний Берестейський князь, син князя Володимирського (1119-1135) Андрія Доброго, онук Володимира Мономаха
** Ярополк ІІ Ізяславич – князь Буський і Шумський (1157-1168), син Ізяслава ІІ Мстиславича.
Близько 1157 року Берестейський уділ остаточно переходить від Турівського князівства, в якому закріпились представники роду Ізяславичів, до Володимирського князівства в якому правила старша Волинська гілка Мономаховичів – Мстиславичі.
* Мстислав II Ізяславич (1156-1170) князь Володимирський (Волинський), деякий час був князем Берестейським. князь, Великий князь Київський (1167-1170), син Ізяслава ІІ, онук Мстислава І; батько Володаря Русі Романа Великого, засновника королівської династії Романовичів.
Володимир Мстиславич (1170) удільний Берестейський князь, син Мстислава ІІ.
Святослав Мстиславич (1170-1173) удільний Берестейський князь, син Мстислава ІІ
Василько Ярополкович (?-1182) удільний Берестейський князь, також князь Шумський (1168-1180) і Дорогичинський (1180-1182), син Ярополка ІІ, онук Володимира Мономаха.
** Всеволод Мстиславич – Белзький князь (1170-1195), Володимирський (Волинський) князь (1187-1188), молодший брат Володаря Руси Романа Мстиславича.
Династія Ізяславичів Полоцьких
* Володимир Володаревич (1177-1182) претендував на Берестя, князь Полоцький, син Володаря Глібовича, онук Анастасії Ярополківни, доньки короля Руси Ярополка Ізяславича
* Святополк Юрійович – князь Турівський (1170-1190), син князя Турівський і Пінський Юрія Ярославича, онук князя Володимирського Ярослава Святополковича, правнук Великого князя Святополка ІІ Ізяславича.
Династія Романовичів
Близько 1188 року починається процес консолідації Волинських, Галицький, Київських та інших українських земель під проводом князя Романа Мстиславича, що фіналізувався 1199 року об'єднанням Галицько-Волинського князівства, та 1201 року, коли Роман Мстиславич став Великим князем Київським.
Роман Мстиславич – Володимирський (Волинський) князь (1170-1205), Галицький князь (1187-1188, 1199-1205), Великий князь Київський (1201, 1204), титулувався Володарем і Самодержцем Руси.
Данило Романович – Галицький князь (1205-1206, ...., 1230-1264), Волинський князь (1205-1208, 1215-1238), Великий князь Київський (1239-1241), король Руси (1253-1264).
Василько Романович (1208-1210, 1219-1228) князь Берестейський, Луцький князь (1229-1238 рр.), Волинський князь (1238-1269), співправитель Королівства Руси.
1210 року Берестя захопили Конрад Мазовецький і Лешек Краківський, але вже 1213 року війська Данила Романовича виганяють поляків з Берестя.
Володимир (Святополкович або Володимирович) – близько 1227-1229 років князі Данило й Василько, йдучи в похід, залишили в Бересті Пінського князя Володимира.
Близько 1265-х років згадується
* Едивіл (Ердзивіл) литовський князь, що володів Берестейським та іншими сусідніми уділами та
* Куковой литовський князь, що допомагав Шварну Даниловичу – Великому князю Литовського (1267-1269), що вів боротьбу з Мстиславом Даниловичем за Берестя, Мельник, Городно та Новогрудок.
Володимир Василькович (1269-1288) князь Волинський, якому належав й Берестейський уділ.
Мстислав Данилович (1289 -після 1292) князь Берестейський, князь Луцький і Володимирський.
Лев Данилович (1292-1301) Володимирський (Волинський) князь, Король Руси (1269-1301), Великий князь Київський (1271-1301).
Юрій І Львович (1301-1308) Король Руси, Галицький і Володимирський князь
Андрій ІІ Юрійович (1308-1323) співправитель Королівства Руси, князь Галицький і Володимирський.
Лев ІІ Юрійович (1308-1323) співправитель Королівства Руси, князь Луцький.
Володимир Львович (1323-1325) правитель Королівства Руси, син співправителя Королівства Руси Лева ІІ.
Юрій ІІ Болеслав (1325-1340) правитель Королівства Руси, син Марії Юріївни, доньки короля Руси Юрія Львовича.
** Януш Мазовецкий (1382-1390) князь Підляський, претендував на
Берестя, Дорогочин, Мельник та інші сусідні землі. Рідний племінник короля Руси Юрія ІІ Болеслава, онук Марії Юріївни (доньки короля Руси Юрія
Львовича).
Після занепаду української королівської династії (по чоловічій гілці)
Романовичів починається окупація етнічних українських земель Королівства
Руси сусідніми польськими, угорськими та литовськими військами.
На
Берестейщині та Волині закріплюється влада представників
династії
Ґедеминовичів
Дмитро Любарт (1340-1383) претендент на трон Королівства Руси,
Великий князь Волинський, князь Галицький, чоловік Агрипини-Буші (доньки
Лева ІІ Юрійовича), син Великого князя Литовського Ґедимина.
Кейстук Ґедиминович (бл. 1352-1382) князь Берестейський; князь
Троцький, Гродненський; Великий князь Литовський (1381-1382)
Федір Любартович (1383-1385) князь Берестейський, Великий князь
Волинський (1383-1390).
Вітовт Кейстутович (1385-1389, 1392-1430) князь Берестейський,
Великий князь Литовський і Руський (1398-1430)
* Свидригайло Ольгердович – Великий князь Литовський (1430-1435),
Великий князь Руський (1430-1445) та Великий князь Волинський (1440-1452).
інші пов’язані династії, що володіли Берестейським князівством
** Болеслав IV Мазовецький (1440-1444) – князь Підляський, претендував
та Берестейщину, онук Януша Мазовецкого
** Василь Ярославич (1446-1456) отримав землі на Берестейщині поки
перебував у Великому князівстві Литовському і Руському; син князя Ярослава
Володимировича, онук Серпуховсько-Боровського та Углицького князя
Володимира Андрійовича та княгині Олени, доньки Великого князя Литовського
Ольгерда Ґедиміновича.
Удільних князів Берестейських більше не було з 1456 року.
Після цього Берестейщина увійшла до складу Великого князівства Литовського і Руського як староство чи воєводство.
На українських землях в складі Речі Посполитої були Бельське, Берестейське, Брацлавське, Волинське, Київське, Підляське, Подільське, Руське (Львівське) і Чернігівське воєводства.
Старости Берестейські у складі Великого князівства Литовського і Руського:
Начко Гинивилович 1434–1446
Олехно Довойнович 1452
Богдан Сакович 1472–1474
Іван (Ян) Насутич 1475
Яків Немирович 1483–1487
Іван Боянович Немирович 1489
Сенько Олізарович 1488–1496
Ключники Берестейські:
Лев Боговитинович 1487–1496
князь Василь Львович Глинський 1506–1507
Лісничі Берестейські:
Андрій Лозка 1512
Підстарости (намісники) Берестейські:
Карач (Karacz) 1507
Князь Михайло Марцинович Свирський 1526
Іван Яцинич 1545
Остафій Волович 1550–1552.
Воєводи Троцькі (куди входила Берестейщина):
Андрій Сакович 1459–1463
Радзивіл Остикович 1463–1477
Станко Судивоєвич 1477–1478
Мартин Гаштольд 1481–1483
Богдан Сакович 1486–1490
Петро Монтигердович Білий 1491–1497
Іван Юрійович Заберезинський 1498–1505
Микола Радзивіл 1505–1510
Григорій Остикович 1510–1513
Воєводи Підляські і Берестейські:
Іван Семенович Сапіга 1513–1517
Януш Костевич 1520–1527
Іван Богданович Сапіга 1529–1541
Микола Пац 1543–1551
Микола Нарбут 1551–1555
Павло Іванович Сапіга 1555–1558
Василь Тишкевич 1558–1569.
Воєводи Берестейські:
Юрій Васильввич Тишкевич 1566-1576
Гаврило Горностай 1576-1587
Микола Павлович Сапіга 1588
Іван Кішка 1589–1592
Христоф Зенович 1592–1614
Євстахій Іван Тишкевич 1615-1631
князь Олександр Людвік Радзивіл 1631-1635.
Posts
