Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)

Велике князівство це форма правління яка виникла на теренах України й поширилась пізніше по всій Европі.

Велике князівство - це країна або суверенна територія, офіційним главою держави чи правителем якої є монарх, що має титул Великого князя або Великої княгині. 

Перші Великі князівства виникли на початку середньовіччя в Україні й були феодальними державами, до складу яких входили інші підконтрольні Великому князю князівства. 
Так, Велике князівство Київське було однією з найбільших держав тогочасної Европи на чолі з Великим князем Київським, васалами якого були інші удільні князі Київської Русі.

Пізніше, коли розгорілась міжусобна боротьба між князями, виникли Велике князівство Чернігівське, Велике князівство Волинське і т.п.

Великими князями в різні періоди іменувались правителі різних українських, литовсько-білоруських, польських князівств, а пізніше окремих складових Священної Римської імперії.

В період ранньо-феодальної роздробленості та існування багатьох невеликих удільних князівств, терміном Великий князь називали носіїв верховної влади на українських та інших східноєвропейських землях.

Вже в договорах із Візантією князі Олег, Ігор і Святослав носили цей титул. Хоча в інших документах вони йменувались також "каган".

Остаточно за правителями Києва титул Великий князь Київський закріпив Ярослав Мудрий.
В ХІ-ХІІІ ст. титул Великий князь, як правило, належав Київським князям, що були монархами Великого князівства Київського.

Син Ярослава Мудрого та принцеси Інгігерди (дочки шведського короля Улофа ІІІ) Ізяслав Ярославич, Великий князь Київський в 1054-1068, 1069-1073, 1077-1078 рр. був одружений на польській принцесі Гертруді, дочці короля Польщі Мешка II і принцеси Рихезі Лотаринзької (дочки імператора Священної Римської імперії).

У листі Григорія VII від 17 квітня 1075 року до Ізяслава, Папа іменує його «королем Русі» (regi Ruscorum), а його сина Ярополка Ізяславовича та дружину Ярополка Кунігунду фон Орламюнде Папа Римський Григорій VII урочисто коронував королем Русі-України і надав йому лен Святого престолу на Руське Королівство (булла Папи від 17 квітня 1075), за якою влада в Києві повинна була належати королю Ізяславу та його синові Ярополку.

Детальніше читайте тут:

* Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)

* Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)

Після розпаду Королівства Русі виникає титул Великий князь Руський. 
З часом титул Великий князь Руський став частиною титулу Великого князя Литовського, а згодом Короля Речі Посполитої.

Окрім Великого князівства Київського на теренах України існували Велике князівство Литовське, Руське та Жемантійське, а також невеликий проміжок часу Велике князівство Руське (1432—1435) та Велике князівство Руське (1658—1659). 

Під час т.з. "громадянської війни" у Великому князівстві Литовському (1432—1440) неофіційно було проголошено створення Великого князівства Руського (Великим князівством Українським), а Великий князь Литовський Свидригайло Ольгердович був проголошений Великим князем Руським.

До складу Великого князівства Руського (Давньоукраїнського) входила вся територія України у складі ВКЛ, а також Полоцька, Вітебська та Смоленська землі.

Українські, білоруські та частина литовських князів підтримала Свидригайла у його боротьбі з його суперником — князем Сигізмундом Кейстутовичем, якого підтримували литовці та поляки.   

Політична влада у державі переважно належала руським (українським та білоруським) православним магнатам та шляхті.
Фактично Велике князівство Руське перестало існувати після поразки українсько-білоруських військ Свидригайла від поляків та литовців у битві біля Вількомира 29-30 серпня 1435 р.

Наступним Великим князем Руським був король Казимир Ягеллончик, повний титул якого звучав: Божою Ласкою король Польщі, а також землі Краківської, Сандомирії, Сирадії, Лехії, Куявії, Великий князь Литовський, Руський, Прусії, земель Хелмна, Ельблонга, Помор'я та інших пан і володар.

Термін "Велике князівство"  або "Велике герцогство" ("Grand duchy") в Західній Європі з'явився значно пізніше. 
Одним з перших прикладів було неофіційне використання титулу для герцогів Бургундії, які майже досягли успіху у формуванні нового королівства в історичній області Лотарингія, що складається з сучасної Східної Франції (Бургундія, Франш-Коме, Ельзація, Лотарингія, Шампань), а також більшість нинішніх Бельгії, Нідерландів та Люксембургу. 

Першою монархією, офіційно названою "Великим герцогством", був суверенітет Медічі над Тосканою під сюзеренією Священних римських імператорів.  
1569 р правитель Великого герцогства Тосканського взяв собі цей титул для позначення особливої могутності свого герцогства.  
Тоскана залишалася Великим герцогством до 1860 року, коли її було приєднано Королівством Сардинія, якому вдалося створити єдине Королівство Італії.

Так само стали виникати інші Великі князівства (герцогства), що претендували на важливе значення в політичних, економічних чи військових питаннях, але які не мали достатньо великих розмірів або впливовості, щоб досягти міжнародного визнання як королівство.  

Кількість Великих князівств (герцогств) зросла до кінця середньовіччя настільки, що ними стали називатись міста середнього розміру або відносно невеликі феодальні володіння. 

Після остаточного входження Великого князівства Руського до складу Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського, титул Великий князь Руський носив не лише Великий князь Литовський.

Неофіційно титулом Великий князь Руський в України називали:
* Костянтина Острозького (1460 — 1530) - Волинський князь, старосту Брацлавського, Звенигородського і Вінницького, Великого гетьмана литовського, маршалка Волинський і старости Луцького, що вважався світським главою всього православного населення України.

* Василя-Костянтина Костянтиновича Острозького (1526 — 1608) - українського князя, одного з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої, воєводи Київського, маршалка Волинського, сенатора Речі Посполитої, якого також називали "некоронований король Русі-України".

* Михайла Вишневецького (1529 — 1584) — українського князя, каштеляна Брацлавського, каштеляна і воєводи Київський, староста Черкаського, Канівського, Любецького та Лойовського. Старшого (гетьмана) Війська Запорозького реєстрового, Гетьмана українського козацтва, сенатора Речі Посполитої.

Велике князівство Литовське, Руське та Жемантійське після Люблінської унії 1569 року об'єдналось із польською короною й на чолі великої держави став король, в титулатурі якого були титули: Великий князь Руський, Великий князь Київський, Чернігівський, Волинський, Подільський, Сіверський і т.д.  

В Козацькій державі також не забували про плани створення Великого князівства.
Цим питанням активно займались Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа.
Богдана і Юрія Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Мазепу в різних офіційних документах називали як "Князь Русі", "Князь Сарматії", "Князь України".

Відповідно до Гадяцького договору, 16 вересня 1658 р., мало бути створено Велике князівство Руське, яке б увійшло як суб'єкт федерації до складу Речі Посполитої Трьох Народів. Титул Великого князя Руського тоді було надано гетьману України Івану Виговському.

Король Речі Посполитої, що мав також титули Великий князь Руський, Великий князь Київський, Чернігівський, Волинський, Подільський, Сіверський і т.д. був виборним монархом, поки ця держава не була ліквідована у 1795 р. спільною окупацією Російської імперії, Пруссії та Австрії.

Під час Наполеонівських воєн існував план створити на теренах України, Білорусі та Литви Велике князівство Литовське, Велике князівство Руське та незалежну Козацьку державу. Проте через протидію цим планам поляків, а потім через поразку Наполеона в Московії - це плани не були реалізовані.
Наполеон встиг лише не надовго (1812 р.) створити Велике князівство Литовське в кордонах Литви і Білорусі.

Детальніше читайте тут:  * Плани Наполеона щодо України

Ідею Великого Князівства Руського пропонували та розробляли також учасники Січневого польського повстання у 1863 році. 

Протягом ХІХ століття в Європі існувало 14 держав із назвою Великих князівств або герцогств. Декілька з них були створені спочатку як частини Наполеонівської імперії, але пізніше відновлені, як правило, з різними кордонами й під правлінням інших династій. Деякі з них були суверенними та номінально незалежними (Баден, Гессен і Рейн, Мекленбург-Шверин, Мекленбург-Стріліц, Ольденбург, Сакс-Веймар і Тоскана), деякі були автономні, але перебували в особистому союзі з більшими королівствами іншого монарха, у якого Великий князь був допоміжним титулом (Фінляндія, Люксембург, Трансільванія), частина з яких була частиною іншої держави  (Велике князівство Берг), а частина, територіальні межі якої були номінальною, а положення суто титульним (Франкфурт).

У ХХІ столітті Великим князівством (герцогством) залишається лише Люксембург.

Таким чином титули Великий князь Київський, Великий князь Руський (Давньоукраїнський), Князь України є невід'ємною частиною історії державотворення та становлення України та існували протягом всього середньовіччя, як символи й докази безперервності існування Української державності від Київської Руси (Великого князівства Київського), через Королівство Русі, Велике князівство Руське, Козацьку державу (Гетьманщину) аж до нових часів. 

Читайте також:
* Як Московія Кримський мир 1856 р. порушувала
* Російсько-українські війни: перелік.
* Належність Криму до Української держави.
* Кому належав Крим: Історична довідка. 
* Як Козацьку Україну на "Новоросію" перетворювали.  
     
* Як Московія в України Русь позичила