Українські державні герби в Цюрихському гербовнику XIV ст.

За часів Київської Русі та Руського (Давньоукраїнського) Королівства в ІХ-ХIV ст. політичні, суспільні, культурні та інші процеси в Україні відбувались в цілковитій зв'язці з занальноевропейськими процесами.
Те саме стосується й розвитку української геральдики та герботворення.
З часів ХІІІ ст. збереглось не так вже й багато гербовників.
Хоча і в них є присутні українські державні герби.

В XIV ст. кількість збережених гербовників в Европі суттєво збільшилася. Відомо про понад 70 загальних і локальних збірників гербів; тоді як гербовників XIII ст. є не більше 30.

При цьому слід відмітити істотне збільшення застосування самих гербів. З'являються не лише державні та королівські герби, але й велика кількість лицарських та шляхетських гербів, які потребували унормування та реєстру. Регіонами активної кодифікації гербів стали Північна Франція, Англія, бельгійські, данські, німецькі землі.

Якщо в ХІІІ ст. гербовники видавались як описи щитів, геральдичні поеми, літописи чи хроніки лицарських турнірів;
то в XIV ст. більшість гербовників є мальованими, в яких розміщуються зображення різноманітних гербів, часто навіть без підпису кому вони належать.

Найбільш відомими з XIV ст. є загальноевропейські гербовники: Гельдернський, Цюрихський, Белленвільський збірник.

Цюрихський гербовник або Цюрихська гербова роля («Züricher Wappenrolle») є одним з найстаріших, збережених в оригіналі рукописів, що являє собою пергаментний гербовий сувій з трьох рулонів.

Перший сувій містить 28 гербів зображених на прапорах та 22 герби на щитах, на яких зображені герби майже всіх країн Европи, в тому числі й Давньоукраїнського королівства.
Другий сувій  має зображення з обох боків пергаменту й містить на лицьовому боці 140, а на зворотному 146 герба.
Третій сувій пергаменту містить 142 герба.

Багато з гербів Цюрихської ролі за походженням тяжіють до регіону Боденського озера (розташоване у Альпах, на кордоні Німеччини, Швейцарії та Австрії). На підставі чого робиться висновок про ймовірне місце створення Цюрихського гербовника.
А його назва походить від місця зберігання оригіналу цього рукопису - Цюрихська бібліотека, якій 1750 року подарував книгу її тодішній власник Йоганн Якоб Шейхцер.

Особливості створення й авторство Цюрихської гербової ролі  невідомі. Збереглись також декілька копій рукопису XVI та XVIII ст. Остання виконана в стилі й по змісту є ближче до оригіналу XIV ст., при цьому обидві копії містять зниклу частину з 108 гербами (якої бракує в оригіналі книги).

Руська (Давньоукраїнська) Держава також присутня на сторінках цього гербовника. При цьому даний рукопис наслідує традиції найдавніших відомих писемних джерел західно-европейського походження, які подають відомості про герб Короля Руси, як зображення "повстяного капелюха".

Так німецька латиномовна геральдична поема „Clipearium Teutonicorum”, написана Конрадом фон Муре приблизно 1260–1264р. розпочинається з опису гербів найбільших державних утворень тогочасної Европи.

В тому числі в поемі сказано й про герб Руського (Давньоукраїнського) Королівства:

Pileus in niveo clipeo rubet estque Rutheni 

Regis, gens cuius procul est a littore Reni. 

"Капелюх на щиті володаря Русі

Короля, чий народ живе далеко від Рейну"

Герб Русі-України, зображений в „Цюрихській гербовій ролі”, також являє собою червоний повстяний капелюх розміщений в срібному щиті готичної форми. Над щитом зображений лицарський шолом, на якому аналогічний капелюх.

Наступним в сувої йде герб Руського (Давньоукраїнського) Королівства в червоному щиті готичної форми, на якому зображено три срібних капелюха з чорними китицями, а над щитом шолом, в нашоломнику також є срібний капелюх під павичевим пір'ям.
Ці два давньоукраїнські герби розташовані, відповідно, на передостанньому й останньому місці в первому сувої гербової ролі, в якій знаходяться геральдичні символи найбільших держав Европи того часу.

А те чому герби України-Руси подані саме в такому вигляді має своє пояснення.
Багато дослідників геральдики вказують на те, що "Züricher Wappenrolle" зображує більш-менш адекватно зображення державних гербів в основному лише тих країн, що розташовані неподалік від місця створення рукопису.
Це в основному герби німецькомовних держав – Священої Римської імперії, Каринтії, Австрії, Баварії, Саксонії, Штирії, Бадена, Вюртемберга, Лотарингії та ін., або їхніх безпосередніх сусідів – Франції, Чехії, Сілезії, Данії та ін.

А всі інші европейські герби, в тому числі Королівства Кастилії та Арагона, Португалії, Навари, Норвегії, Єрусалимського королівства подані в доволі перекрученому вигляді, які далекі від оригіналу.

Очевидно, що в ситуації з руськими (давньоукраїнськими) державними гербами маємо також справу з певним перекручуванням реально існуючого геральдичного зображення.

Автори „Clipearium Teutonicorum” та „Züricher Wappenrolle” могли просто не розпізнати справжнього змісту зображення українського герба, який багато чеканився на вітчизняних печатках й монетах того часу.
Це легко побачити на зображеннях варіантів гербів князів й королів Київської Русі та Королівства України-Руси.

Ще однією згадкою про "Русь" в Цюрихському сувої є зображення герба з трьома кінськими копитами на ньому. Походження та історія цього герба невідома.

Цікавим є й той факт, що окрім державних та шляхетських гербів, які традиційно зображені в щитах,
в Цюрихському гербовнику є також зображення символів католицьких епископів, які намальовані у формі прапорів.
І останніми в ряду з 28 найбільших европейських католицьких кафедр й монастирів йдуть зображення гербів Польщі та Королівства Русі.

На той час католицька кафедра в Україні (як і столиця Українського Королівства) знаходились у Львові, тому на прапорі зображено Золотий Лев на чорному тлі, який пізніше зустрічається в багатьох европейських гербовниках, саме як герб Королівства Русі-України.

Таким чином Цюрихська гербова роля («Züricher Wappenrolle») є одним з перших, відомих нині, европейських гербовників, в якому зображено як Тризуб (герб Київської Русі) так й Золотий Лев (герб Давньоукраїнського Королівства, а пізніше герб Галичини).

Початки української геральдичної традиції, власне як і сама доба пізнього середньовіччя, у вітчизняній історії на жаль дуже мало вивчені й приховані від сучасного дослідника непроглядним туманом міфів радянської історіографії та маніпуляціями імперського "русского міра" за яким важко вловити навіть найзагальніші правдиві факти щодо справжньої історії Давньоукраїнського Королівства.



Читайте також:

* Українські герби в перших европейських гербовниках ХІІІ ст. * Синьо-жовтий прапор в европейських гербовниках ХІV-ХV ст.

* Перші Королі України-Русі. * Перші згадки про Тризуб в європейських гербовниках датується серединою XIII століття. * Список Королів України-Руси. * Герби української шляхти. * Синьо-жовтий прапор у слов'янських народів. * Історичні українські держави (від Куявії до України).

Українські національні архетипи в картинах Іллі Репіна

Картини Іллі Репіна, на рівні з віршами Тараса Шевченка, є одними з найвизначніших шедеврів української культури ХІХ ст..
Ті архетипи, які він відображує у своїх полотнах, та глибина образу й масштабний психоаналіз суспільних взаємовідносин, які зумів передати Ілля Репін своїми творами, ставить його в один ряд з такими геніями українського народу, як Григорій Сковорода або Володимир Вернадський. 

Видатний український художник Ілля Рєпін народився 24 липня (5 серпня) 1844 року в слобідці Осинівка, поблизу м. Чугуєва на Харківщині, в родині нащадків козацької старшини. Він був тим представником зросійщеного козацького роду, які зберегли свій зв'язок з батьківщиною та завжди пам'ятали про своє українське походження. 

До 20 років І. Репін мешкав в Україні, працював іконописцем, займався в Малювальній школі під керівництвом І. М. Крамського. Пізніше переїхав до столиці Російської імперії, навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. Підтримував тісні зв'язки з українською діаспорою, був близьким другом видатного українського історика Дмитра Яворницького. 

Найкращі картини Іллі Репіна на українську тематику чудово передають дух української нації, нашу ментальність та дуже образно змальовують українські національні архетипи. Подивіться на його картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Чорноморська вольниця», «Гопак».

На них надзвичайно точно подані українські характери, в них є глибокий аналіз того, якою є і якою буде з Україна. 
На них передана, нехай незріла, початкова але справжня демократія - форма колективного публічного управління. Не хтось один, не цар, деспот чи месія, а всі разом, кожен на своєму місці робить те, що вміє і знає для досягнення загальної мети, спільної цілі. Це є чудове аналітичне бачення митцем майбуття українського народу. 

Ілля Репін геніальний портретист, це український Рембрандт. Якщо придивитися до змальованих ним облич, то відкривається цілий світ, він передає не лише настрій чи характер, він передає ту енергію, ті фундаментальні основи, які стоять за тим чи іншим образом. 

Як й інший видатний син українського народу Микола Гоголь, Ілля Репін дуже точно передав не лише національних характер українців, але й зробив порівняння та детально описав відмінності менталітету українців та росіян. З одного боку він зображує нескорений дух, свободу, «зухвалість» українців; з іншого покору та безнадію рабства на картинах з російською історичною тематикою. 

Так на полотні "Іван Грозний вбиває свого сина" відображена безнадійна та самознищуюча перспектива самодержавства. Це психоаналітична проекція осмислення державності Російської Імперії. Деспот, який вбиває своє майбутнє. Вираз обличчя, очі сповнені люті й жаху, дуже точно підкреслюють необачність і недалекоглядність тирана. А царський син, який покірно й без спротиву сприймає будь-який вчинок свого володаря, доповнює всю безнадію. 

Другий найвідоміший шедевр Рєпіна «Бурлаки на Волзі». Подивіться композицію та розташування осіб, тут важлива кожна деталь. Вдивіться в обличчя бурлаків. Вони дуже різні, але ні в одному нема майбутнього. Особливо вражає юнак, якого зображено в центрі композиції. Він ще думає, що вирветься з цього ярма, він дивить в перспективу. Але він не вирветься, хоча на його обличчі ще є спротив, проте всім зрозуміло, що це безнадійно, і він це розуміє також. 

Безвихідь. Загальне й всеохоплююче рабство як наслідок самодержавства. Цей твір дуже наочного демонструє складову російського самодержавства – рабство, глибоко вкорінене у свідомості російського народу. 

А з іншого боку є «українські» картини Репіна. Козаки, що пишуть листа турецькому султану це суспільна геополітика, це народна, незріла й «дика», але форма демократії. Це народовладдя, колективне мислення - основа управління країною. 

1880 року, в розпал роботи над картиною «Запорожці, що пишуть листа турецькому султану», Рєпін писав: «Недарма про них Гоголь так писав, все це правда! Завзятий народ! ... Ніхто на всьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності і братерства, як вони! Всю свою історію Запоріжжя залишалося вільним, нікому не підкорилося ... »

Слід також додати, що на картині «Запорожці…..», Ілля Репін (який дуже досконально вивчав історію України, і консультантом якого був історик козаччини Д. Яворницький) зобразив два національні, державні прапори українців: жовто-синій та червоно-чорний.

Не деспотія, не диктатура, а як в успішній державі - колективна відповідальність, спільна праця, об’єднані зусилля кожного на своєму місці чудово візуалізовані на картині «Чорноморська вольниця». Тут Ілля Репін не деталізує обличчя, тут передані образи, типи людей, які спільно успішно долаються життєві перешкоди. Україна успішно реалізується, бо вона здатна до публічного управління. 

Колективна відповідальність, вміння обрати достойного лідера, допомога та вплив на прийняття рішення кожного, а з іншого боку чітка дисципліна та злагоджені дії – ось що зображено на «Чорноморській вольниці». 

Форму державного, публічного, демократичного управління Ілля Рєпін, як геніальний психоаналітик пензля, надзвичайно якісно передав на своїх картинах. І нам треба дуже уважно вивчати його спадщину, яка дозволить викристалізувати сьогодні нашу національну самосвідомість, наші провідні й сильні якості.

Джерелом національної самосвідомості та духу України є й остання (незавершена) картина "Гопак". На жаль оригінал картини викупив «приватний російський колекціонер» і зараз невідомо де саме вона знаходиться. На полотні намальований український бойової танець. Це квінтесенція радісного пориву, творчої реалізації, сили духу, волі, краси людської! 

 Головним персонажем твору є козак, що танцює, шаленіє в своїй свободі, у супроводі музики-бандуриста. «Дух, що рве до бою». Щастя, майбутнє незавершене, воно твориться тут і зараз, кожним з тих хто є на полотні. 

Картина «Гопак» дуже цікава також з мистецької точки зору. Рєпін був реалістом, але наприкінці свого життя почав наближатися до імпресіонізму. Це експресивне, глибоко духовне й фундаментальне джерело української самоідентифікації. 

Всі ці картини необхідно споглядати, вивчати, зрозуміти й черпати з них силу й натхнення. 

Дивіться на ці три картини, і ви все зрозумієте! Управління державою - це високе мистецтво. І все залежить від того, яку мету поставити: бути деспотом і власником людських доль або зробити так, щоб люди були вільними й щасливими. 

Україна буде успішною та зреалізованою тому, що вона здатна до публічного управління. Люди мають захотіти вивчити й зрозуміти все це. 

Українська доля це воля, демократія, сила духу, майбутнє. Бо ми пам’ятаємо, у нас закладено в генах, що люди, які живуть на своїй, власній території, й ми не терпимо деспотії. 

Ми вільні, ми творчі, ми наполегливі, ми заповзяті, ми сильні й щасливі!

(За мотивами лекцій О. Березюка)

Читайте також:

* Український національний архетип
* Справжня сутність Москви 
* ДНК українців.
* Синьо-жовтий прапор у слов'янських народів
* Про походження червоно-чорного прапора

Українські герби в перших европейських гербовниках ХІІІ ст.

Описи та зображення українських державних гербів й гербів українських князів і шляхти з'являються вже в перших европейських гербовниках XIII століття.

Перші европейські гербовники починають виходити в середині XIII ст. Спочатку це були геральдичні поеми, хроніки лицарських турнірів чи простий реєстр гербів різних країн або династій. В середньовічній термінології розрізняли переліки й кодекси гербів (Аrmorial, Wappenbuch, Stemmario) та гербові свитки (Roll of arms, Rôle d’armes, Wappenrolle). Пізніше гербовниками починають називати структуровані книги з малюнками й описом гербів.

Давньоукраїнська геральдика розвивалася в контексті й відповідно до загальноевропейських тенденцій герботворення, але при цьому не втрачала своїх самобутніх рис. 

Сама геральдика, як наука, виникла в середині ХІІ ст. в північній Франції та Фландрії. Й дуже швидко стала загальноевропейським явищем, поширившись від Британських островів до Іспанії й держав Близького Сходу, від Скандинавії до Піренеїв, Балкан, Чорного моря, Кавказу й Візантійської імперії. 

Головними чинниками блискавичного поширення геральдики та активного розповсюдження гербів були: виникнення важкого озброєння, важких залізних шоломів та закутої в крицю кінноти, що додало труднощів в ідентифікації особи вояків. Та проголошення Папами Римськими Хрестових походів на Єрусалим, завдяки яким з'явилась велика кількість лицарів з різних країн, які утворювали об'єднані загони, що потребували уніфікованої системи позначок для ідентифікації союзників й супротивників в бою. 

Найбільш зручнішим місцем для розміщення розпізнавальних знаків на обладунках лицарів були щити. Саме різноманітні малюнки, давні тотемні знаки, руни, букви або ініціали стали найдавнішими лицарськими гербами.

Українська геральдика бере свої витоки ще з орнаментів Трипільської культури, давньоукраїнських рун й інших магічних та ведичних символів. Давні герби українських земель, князів, родові герби української шляхти дуже тісно переплітаються з символікою Трипілля, тотемами та знаками, які знаходять археологи на стародавньому посуді, амулетах-оберігах, зброї та інших предметах побуду, починаючи з доісторичних часів. 
Трипільська символіка має сакральний характер і увібрала в себе пам'ять про велику цивілізацію праукраїнців. Багато родин української шляхти мали в своїх гербах елементи стародавніх священних знаків Сонця, Місяця, зірок, ведмедя, тура, дерев, квітів, підкови, стріл і т.п. 

Заслуговує уваги і той факт, що у більшості гербів українських князівств, української шляхти переважають блакитні, жовті, сині, золотаві кольори, себто наші національні, державні. Найдавніші українські герби (саме як зображення державних гербів) зберігла кераміка VIII ст., на якій зображені князівські печатки. 
Князівські та боярські знаки X ст. описані в "Руській Правді", "Повісті временних літ" та інших літописах того часу. Князівські монети також чудовий історичний інструмент для вивчення тогочасних державних гербів Руси-України.

Найстаріший герб державний княжої України Тризуб. Він в різних варіаціях зображений на печатках й монетах Святослава, Володимира, Ярослава Мудрого та інших Великих князів Київських, починаючи з X ст., і аж до утворення Давньоукраїнського (Руського) Королівства. Також давньоукраїнські державні герби й національні кольори зустрічаються на князівських знаках і хоругвах, під якими княжі дружини ходили у воєнні походи. Середньовічна Русь-Україна в ХІІ ст., до монгольської навали, була тісно пов'язана з усіма історичними, політичними, культурними процесами, які творилися на теренах цілої Европи. Знали українці й використовували всі форми та звичаї, що були пов’язані з інститутом лицарства – ордени, турніри, лицарські обряди та герботворення. Так, у наших стародавніх літописах читаємо згадки про лицарські турніри в Києві, Галичі, Ярославі та інших містах, а також про надання лицарської гідності через обряд покладання меча. 7 квітня 1075 року Папа Римський Григорій VII, за згоди імператора Священної Римської імперії Генріха ІV, видав буллу, якою надавав титули "Короля Русі" сину Ярослава Мудрого Ізяславу та онуку Ярослава - Ярополку Ізяславичу. При цьому Ярополка, який на той час перебував з делегацією у Рими, Папа Григорій особисто коронував на Короля Руського (Давньукраїнського). Гербами у перших королів Русі-України також були варіації Тризуба. В цей час західноевропейські джерела згадують про участь лицарів-українців у турнірах, які влаштовували різні європейські во­лодарі. Поема ХІІ ст. «Сад троянд» повідомляє про «Гартніта і Гартунга з Русі» на турнірі у Вормсі. Про звичай руських (давньоукраїнських) дружинників прикрашати бойові щити геральдичними кольорами або гербами повідомляє «Слово о полку Ігоревім», Іпатівський літопис, Радзивіллівський літопис та багато інших історичних писемних джерел. Зображення геральдичного характеру знайдені й на великій кількості археологічних пам’яток домонгольського періоду (монетах, посуді, скринях, шоломах, мечах). А на кам’яній іконці першої половини XIII ст. з Кам’ян­ця-Подiльського зображено святого Дмитра в обладунках давньоукраїнського дружинника, котрий спирається на щит із зображенням Сонця (герб Подільської землі). В европейській епічній поемі ХІІІ ст. «Ортніт» одним із головних героїв виступає Ілля з Русі («Iliaz von Reuzzen»), чорний стяг якого прикрашало зображення Золотого Лева. Таке ж зображення з підписом Герб Королівства Русі-України зустрічаємо в більшості европейських гербовників починаючи з ХІІІ ст. Золотий лев на чорному або синьому полі витісняє різноманітні варіації зображення Тризуба, як герба Королівства Русі, починаючи з правління Короля Данила. Королівський титул, наданий 1253 року Великому князю Київському та Галицькому Папою Римським Інокентієм ІV, вплинув на ще більше зміцнення авторитету України-Руси, що призводить до частого з'явлення в европейських гербовниках того часу державних символів Руського (Давньоукраїнського) королівства, а також гербів більшості українських земель (князівств) та українських шляхетських гербів. Слід додати, що окрім різних варіацій Тризуба та Золотого Лева, як герби українських земель, в західноевропейських гербовниках присутні також Озброєні вершники (різні варіанти герба "Погоня") та озброєні лицарі-піхотинці. Ці знаки можна також побачити на багатьох печатках та монетах Київських князів та Давньоукраїнських королів, звідки вони й перейшли на сторінки перших европейських гербовників ХІІІ ст.

Ще одним гербом, який вказується в давньоевропейських гербовниках як герб "Королівства Русі" є також зображення хреста або трьох хрестів (герб Волинсько-Володимирського князівства) та Двоголового орла (герб Перемишльського та Чернігівського князівства). Цей герб пов'язаний з батьком короля ­Данила Романом Мстиславичем, що був одружений із візантійською принцесою й використовував герб Східної Римської імперії. А також з князем Мстиславом Хоробрим (сином Володимира Великого та братом Ярослава Мудрого), що правив величезними теренами від Чернігова до Азова, від Кубані до Каспійського моря, і також використовував герб Східної Римської імперії, який пізніше став гербом Чернігівського князівства. Отже хронологія присутності в европейських гербовниках українських державних гербів є тотожною до їх застосування володарями нашої держави. В найдавніших західноевропейських гербовниках: Конрада фон Муре "Clipearium Teutonicorum" та Цюрихському гербовому "Zürich armorial" знаходимо опис варіацій Тризуба, як герба Короля Русі.

В «Codex Bergshammar», гербовнику Золотого Руна «Armorial de la Toison d'Or», гербовнику Конрада Ґрюненберґа зустрічаються вже Золотий лев, двоголовий орел, а також Вершник на коні та Піший лицар, як герби Королівства Русі або окремих його земель Зображення червоного хреста (герба Волині) подає «Книга знань» кастильського ченця-фран­цис­канця першої половини XIV ст. також як герб Руського (Давньоукраїнського) королівства. Таким чином українська геральдика доби середньовіччя багатством форм, кількістю варіантів, масштабами поширення не поступалася аналогічним геральдичним традиціям інших країн Европи. Водночас, завдяки власній багатовіковій традиції, що уходить в долітописні часи, українське герботворення розвинулося в самобутню систему, яка стала однією з найбільш оригінальних складових геральдичного мистецтва всього континенту. Про українські державні та шляхетські герби знали й писали більшість тогочасних европейських гербовників.  І лише втрата власної державності та пізніші утиски зі сторони Польщі й Московської імперії призвели до того, що українці частково втратили власну історичну (в тому числі й геральдичну) память.
Настав час її відновлювати.

Читайте також:
* Синьо-жовтий прапор в европейських гербовниках ХІV-ХV ст.
* Перші Королі України-Русі.
* Перші згадки про Тризуб в європейських гербовниках датується серединою XIII століття.
* Список Королів України-Руси.
* Герби української шляхти.
* Синьо-жовтий прапор у слов'янських народів.
* Історичні українські держави (від Куявії до України).

Синьо-жовтий прапор в европейських гербовниках ХІV-ХV ст.

Синьо-жовті кольори національного прапору України та герб Тризуб використовувались українцями ще задовго до виникнення Київської Русі.

Перші документальні згадки про геральдику тогочасної Української держави: Руського (Давньоукраїнського) Королівства з'являються в перших европейських гербовниках ХІІІ-ХІV ст. 
Так в геральдичній поемі 1260 року „Clipearium Teutonicorum” описується Тризуб, як герб Короля Русі ("Rutheni Regis").
В европейських гербовниках "Zurich Roll" (1340 р.) "Grand Armorial équestre de la Toison d'or" (Великий Гербовник лицарів Золотого Руна, 1429 р.), "Bergshammar Armorial" (1441 р.) та інших гербовниках того часу є як опис Тризуба, так і зображення іншого герба Королівства Русі (Герб Галицько-Волинської держави жовтий лев на синьому фоні), герб Поділля (сонце на синьому фоні), герби українсько-литовських князів "Погоня", а також подано багато гербів української шляхти, якими користувались як князівські роди, так пізніше й козацька старшина.

Слід відзначити, що герб "Погоня" в різних його варіантах використовувало більшість українських, білоруських, литовських князів ХІV-ХV ст. Відрізнявся він тільки дрібними деталями та зображенням на щиті лицаря, куди кожен князь поміщав свій особистий герб.

Цікаво, що сучасні історики приписують Великому князю Литовському, Руському та Жемантійському Вітовту (тогочасна Українсько-білорусько-литовська держава) герб "Погоня" на щиті якого зображені т.з. "Ґедимінові стовпи" - варіація Тризуба але білого кольору на червоному фоні. 
Проте в оригіналі гербовника Конрада Ґрюненберґа (Konrad Grünenberg) 1480 року герб Великого князя Вітовта зображений з жовтим тризубом на синьому фоні.

А в Гербовнику Георга Ортенбурга 1602 року на щиті герба Вітовта зображений сучасний український прапор (зверху синій, знизу жовтий колір). Крім того поруч з гербом Вітовта в цьому ж гербовнику зображений жовтий Галицький лев.

Слід додати, що до Великого князівства Литовського, Руського (Давньоукраїнського) та Жемантійського за часів князя Вітовта входило більшість українських земель.

Читайте також:* Перші Королі України-Русі
* Перші згадки про Тризуб в європейських гербовниках датується серединою XIII століття.

* Список Королів України-Руси
* Герби української шляхти.
* Синьо-жовтий прапор у слов'янських народів
* Історичні українські держави (від Куявії до України).

Ода до Радості

"Ode an die Freude" Фрідріх фон Шиллер

Переклад українською: Павло Берест

Радість, ясна іскро Божа,

Ти ведеш в Елізіум!

На Небесну зірку схожа,
Освяти Наш Соціум.

Твоя Магія чарівна
Об’єднає всіх Людей,
Всі Шляхетні, Вільні, Рівні
Під крилом Твоїх Ідей.

Хор
Обійміться, Мільйони!

Огорніть Добром весь Світ!

Браття, в Небі нам творить
Люблячий Отець закони!

Кого Доля наділила
Другом вірним; хто сам Друг,
Кого Жінка полюбила,
Всяк хай йде до Нас у круг.

Так, той, хто живе з Душею:
Тому рада вся Земля!
В кого ж серденько з іржею:
Ґурт не твій, йди звідсіля!
 

Хор
Небагатий чи в короні

Всяк Симпатію шануй!
До Зірок з нею прямуй,
Де Непізнаний на троні.

Радість живить всі Створіння:
Від Природи цей Нектар;
І Добро, і зло людині:
ЇЇ справедливий Дар.

Поцілунки, вина сладість,

Друг, що з нами до кінця;

І хробак пізнає Радість,

Й Херувим біля Отця.

Хор

Ви вклонилися, Мільйони?

Чи відчули Бога, Світ?

Що над зорями Творить

Досконалі нам закони.

Переклад українською мовою славня Европейської Унії (гімну Євросоюзу) "Ода Радості" на музику Людвіґа Ван Бетховена.

Перші згадки українських гербів в Европейських Гербовниках XIII ст.

Перші згадки про Тризуб в європейських гербовниках датується серединою XIII століття.

Перші європейські гербовники, що збереглись до наших часів, створювались з XIII ст.
Гербовник - це книга з малюнками або описом гербів. У західноєвропейській термінології, в залежності від виду гербовника вони називались: Аrmorial, Wappenbuch, Stemmario, або "гербовими свитками" (Roll of arms, Rôle d’armes, Wappenrolle). 

На початку XIII століття  гербовники являли собою не реєстр малюнків, а описи так званих блазонів (зображення на щитах герба). Крім того, до середини XIII ст. значна частина ранніх гербовників існували не як окремі книги, а як вкраплення в літературні, історичні та релігійні твори. Тому сучасні дослідники черпають відомості про герби того часу не з зображень, і навіть не з їх описів гербів, а з інкорпорованих в оповіді та сказання уривків.

Rutheni Regis

Така ситуація була найбільш поширена в XII-XIII ст., але продовжувала існувати в художніх, генеалогічних, хронікальних текстах і в XIV-XV ст., вже поряд з «класичними» гербовниками.
На жаль не тільки українських гербовників того часу, але й іншої літератури, в якій би описувались державні або шляхетські символи України-Руси не збереглось.
Тому письмові відомості про українські герби доводиться знаходити в поодиноких уривках західноевропейських творів.

Найдавнішим відомим джерелом европейського походження, яке подає відомості з української державної геральдики, є німецька латиномовна геральдична поема „Clipearium Teutonicorum”, що була написана Конрадом фон Муре приблизно в 1260–1264 рр.

Поема розпочинається з опису гербів найбільших державних утворень тогочасної Європи, в тому числі й герба Руського королівства, який мав вигляд "червоного повстяного капелюха на срібному щиті". "Pileus in niveo clipeo rubet estque Rutheni Regis,
gens cuius procul est a littore Reni".  Тут слід підкреслити, що назва "Короліство Русі" (Regnum Rutheni), відносно українських земель, виникла після того, як Папи Римські коронували спочатку Великих Князів Київських Ізяслава Ярославича (сина Ярослава Мудрого) та його сина Ярополка Ізяславича, а пізніше Великого князя Київського та Галицького Данила Романовича та його нащадків на Королів Русі. Саме Королівством Русі називалась тодішня українська держава в усіх міжнародних документах. Назва "Галицько-Волинське князівство" є штучним й виникло спочатку в імперській російській, а потім залишилось в радянській історіографії.

Повертаючись до опису руського (давньоукраїнського) герба, що містяться в поемі „Clipearium Teutonicorum”, то сучасні дослідники довели, що тут має місце помилковий опис Тризуба, як головного убору. Всі Великі князі Київські, починаючи з Святослава й Володимира, а пізніше всі Королі Русі з династії Романовичів використовували як герб той чи інший варіант Тризуба. При цьому їх варіації та виконання були досить різноманітними. Відомий опис печатки Короля Русі та Великого князя Київського Льва І Даниловича, яка в усіх геральничних описах XІV–XVII ст. незмінно фігурує під назвою “Zub” (“pieczęci z zubem”, “signum ad modum dentis”, “sigillum dentale”). Археологічні знахідки князівських та королівських печаток також вказують на побутування на теренах Київської Русі тризубоподібних знаків в різних формах.

Власне, подібний спрощений опис державного символу українських князів та королів ми й зустрічаємо в строках поеми „Clipearium Teutonicorum”. А контури пізніших зображень в европейських гербовниках руських (давньоукраїнських) державних гербів це лише підтверджують. Тому цілком очевидно, що нехарактерний для Західної Европи геральдичний символ (Тризуб) був описаний саме як зображення своєрідного головного убору.

Джерело: Олег Однороженко. „CLIPEARIUM TEUTONICORUM” І „ZÜRICHER WAPPENROLLE” ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ РУСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ГЕРАЛЬДИКИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІІІ – ПОЧАТКУ ХІV ст.


Читайте також: 

* Перші Королі України-Русі * Список Королів України-Руси
* Герби української шляхти.
* Синьо-жовтий прапор у слов'янських народів
* Історичні українські держави (від Куявії до України).