Перші Королі Київської Руси-України

Перший король Руського Королівства (Київської Руси-України) був коронований Папою Римським та канонізований православною церквою.

Ізясла́в (Дмитро) Яросла́вич (*1024 — †3 жовтня 1078) — був Великим князем Київським (з 1054), сином Ярослава Мудрого. При ньому була прийнята «Правда Ярославичів» (1072) — перша кодифікація руського (давньоукраїнського) права, яка дійшла до нас.

У 1042 одружився з Гертрудою, дочкою польського короля Мєшка II й сестрою польського короля Казимира I. Проте, через постійні міжкнязівські чвари, не зумів утримати в своїх руках спадщину батька.

В результаті міжусобницьких він Ізяслав був вимушений поїхати з Києва, й звернувся до Польщі за допомогою. Польський король Болеслав, однак, не тільки не надав родичеві підтримки, але й відібрав більшість багатств, маючи намір скористатися ними у війні з чехами, і вигнав з країни Ізяслава, а з його суперниками — князями Святославом та Всеволодом — уклав античеський союз.1073 року Ізяслав, разом зі своїм сином Ярополком, був прийнятий Римським Папою Григорієм VII. Київські князі отримали Папську буллу, за якою влада в Києві повинна належати Ізяславові та його синові Ярополкові.Незабаром Ярополк Ізяславович був коронований Папою Римським на Королівство Руське (королем Київської Руси), про що свідчить і зображення на мініатюрах з Трірського псалтиря. На одній з них зображено апостола Петра з ключами, справа від нього дві фігури – жіноча і чоловіча, в багатих порфірних одежах з коронами на головах. Над чоловічою фігурою руський напис: "Ярополк", а жінка не названа по імені. Біля ніг Петра лежить похилена у мольбі друга жіноча фігура в княжій одежі, з написом: "Мати Ярополка".
На іншій стародавній іконі зображений Ісус, який вінчає коронами князя Ярополка з дружиною. Так, за чоловічою фігурою стоїть святий Петро, а за жіночою – свята Ірина (християнське ім'я князя Ярополка – Петро, а його дружини – Ірина).

Папа коронував у Римі короною Ярополка Ізяславовича і надав йому лен Святого престолу на Руське Королівство (булла папи від 17 квітня 1075), за якою влада в Києві повинна була належати Ізяславові та його синові Ярополкові. Через три дні після написання цієї булли папа звернувся з посланням до польського короля Болеслава, в якому картав того за пограбування Ізяслава. Нажаль, реалізувати цю спробу закріплення правління в давній Україні-Русі однією королівською династією не вдалося.

Влітку 1077 року за допомогою польських військ князь (король) Руси Ізяслав-Дмитро повернув собі Київ. Ярополк повернувся з батьком до Києва, діставши Вишгородський стіл. Але в жовтні 1078 р. Ізяслав загинув у битві на Нежатиній Ниві під Черніговом (тепер Ніжин), де спільні війська Ярославовичів (Ізяслава та Всеволода Ярославовича) розбили бунтівних племінників: тмутараканського князя Олега Святославича та Бориса Вячеславича. Битва на Нежатиній Ниві та загибель Ізяслава і Бориса згадані у «Слові о Полку Ігоревім».
Король Русі Ізяслав був похований у Десятинній церкві. Але влада в Києві перейшла не до коронованого короля Ярополка, а до брата Ізяслава - Всеволода. А Володимир-Волинське та Турівське князівства були виділені в окреме князівство, в яком за згодою Київського князя Всеволода став правити Ярополк.

Декілька разів організовував спроби посісти Київський престол, але зазнав поразки від Всеволода та його сина Володимира Мономаха. Якийсь час був вимушений перебувати у Польщі
1086 року - повертається з Польщі, мириться з Володимиром Мономахом та стає князем Володимирським. 22 листопада - у дорозі до Звенигороду Галицького, Ярополка було вбито одним з дружинників, який врятувався втечею у Перемишлі, де правив Рюрик Ростиславович.
Тіло князя-мученика перевезли спочатку до Володимира-Волинського, а 5 грудня честні останки прибули до Києва. Тіло князя зустрічали Великий князь Всеволод Ярославович та митрополит Київський та всієї Руси Іван ІІ з собором духовенства. Похований у церкві Св. Петра (Святодмитріївський монастир), яку він почав будувати.
Канонізований Руською (Українською) православною церквою майже одназу після смерті.