Чудотворна ікона Самбірської Богородиці

У місті Самбір, на Галичині, у церкві Різдва Пресвятої Богородиці знаходиться шанована й відома в давнину, але мало знана сьогодні – Чудотворна ікона Самбірської Мати Божої.

За переказами Самбірську ікону Богородиці намалював на дошці з кипарисового дерева сам євангелист Лука. Її принесли зі Сходу два грецькі купці у ХVІІ столітті. Подорожуючи через Самбір, вони зупинились у місцевого паламаря (колишнього купця,  за походженням грека)  Івана Стамовича, якому й залишили ікону.  Щоправда, інші дослідники зараховують святиню до найдавніших українських ікон, що походить з XII-XIII ст.  Ця ікона, намальована олійними фарбами на кипарисовій дошці товщиною до півтора сантиметра, має вгорі напис латинськими літерами Mater Deo (Мати Божа). В нижній частині пізніше було домальовано основних фундаторів храму в Самборі.

Цей образ став першою чудотворною іконою, що її було короновано золотою короною Папи Римського на Галичині. Пресвята Богородиця, ще іменується «Матір’ю Руського краю” (за аналогією з відомими чудотворними іконами «Угорською Королевою» або «Королевою Корони Польської»).  До цього в Україні (у візантійському обряді) було короновано тільки три чудотворні ікони Пречистої Діви Марії. 1730 року Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Атанасій Шептицький здійснив коронацію чудотворної ікони Богородиці в Жировицях (теперішня Білорусь) короною, присланою папою Бенедиктом ХІІІ. 1765 року було короновано чудотворну ікону Матері Божою у Холмі, а 1773 року папською короною було короновано чудотворну ікону Богородиці в Почаєві.

Підтверджений документально, самбірський період чудотворної ікони починається 1705 року, коли після епідемії чуми та холери, по смерті родини Стамовичів, усе майно разом з іконою Пресвятої Богородиці перейшло до Олени Добрянської. Саме в її домі 15 вересня 1727 року ікона почала мироточити. Дві церковні духовні комісії, оглянувши ікону і перепитавши під присягою очевидців див й оздоровлень, визнали ікону - Чудотворною. ЇЇ було вирішено перенести до церкви. 

Спочатку, 10 років  ікона знаходилася в дерев’яній церкві Різдва Пресвятої Богородиці, збудованій ще в 1554 р., замість ранішнього парафіяльного храму Святого апостола Филипа.  1737 року Богородицю було перенесено до мурованої новозбудованої церкви Різдва Пресвятої Богородиці, в якій ікона знаходиться й зараз. Шляхтич Ілля Комарницький власним коштом придбав для Самбірської Чудотворної ікони  Пресвятої Богородиці  золоті і срібні шати. 

Апостольська Столиця – Рим наділив самбірську церкву (в якій знаходилася чудотворна ікона) повним відпустом під час Марійських празників, а 9 червня 1908 р. проголосив головний престіл цієї церкви  упривілейованим престолом. 

У 1910 році в німецькому м. Дрездені було виготовлено достовірну копію ікони. Напередодні Першої Світової війни ікона знову «заплакала», її плач тривав 9 днів. З початком воєнних дій на території Галичини отець Франц Рабій вивіз оригінал ікони до Відня, а в церкві залишив її «дрезденську»  копію. 1915 року ікона повернулась до Самбора. А зважаючи на велику пошану в народі та постійні дива зцілення,  Святіший Отець Папа Римський Пій ХІ  дав свій дозвіл на коронацію Самбірської Чудотворної ікони  Пресвятої Богородиці,  яка відбулася 28 серпня 1928р.

1939 року, з початком ІІ Світової війни, ікону декілька разів переховували то від радянських, то від немецьких військ. 20 липня 1944 року дві сестри Згромадження Сестер Служебниць НДМ вивезли  оригінал ікони на Захід.  Іконою дуже цікавились у Москві, а  1955 року «дрезденську» копію ікони було вивезено з України й «подаровано» Патріархові РПЦ Алексію.

Після відродження державної незалежності України Самбірська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці повернулася на Батьківщину. В 1996 р. її реставрували в майстерні львівського музею Історії релігії, де фахівці визнали її автентичність і встановили, що це оригінальна Самбірська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці.

23 лютого 1997 р.  Самбірська Божа Мати після тривалої вимушеної перерви повернулася на головний престіл церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Слід відмітити, що в цій же церкві у Самборі знаходяться також й мощі Святого Валентина, відомого покровителя подружжя та закоханих. До цих мощей 14 лютого прибувають тисячі паломників, щоб помолитися, й попросити заступництва у святого, а також у Пресвятої Діви Марії.

Відповідно до церковного декрету УГКЦ, було встановлено день почитання Чудотворної Самбірської ікони Пресвятої Богородиці, який відзначається щорічно 3 грудня (з можливим перенесенням на неділю), а 15 лютого – відзначається день віднайдення ікони.

Довідка:

У Римо-Католицькій та Греко-Католицькій Церкві коронування ікон є особливим актом відзначення найшанованіших чудотворних ікон Богородиці. Літургійний акт коронування здійснює Папа або делегований єпископ. Освячені корони називаються папськими або римськими. В окремих випадах можливі коронації на єпископському праві.  

Вперше 732 року Папа Григорій ІІІ коронував золотими коронами з діамантами ікону Богородиці для ораторії собору св. Петра. 843 року Папа Григорій ІV дарував дві срібні корони іконі Божої Матері для церкви свв. Каліста і Корнелія.

1630 року граф Олександр Сфорца Паллавічіні, декан Ватиканської капітули, заснував спеціальний фонд для виготовлення дорогоцінних корон, а Папа Урбан VІІІ (1623–1644) доручив капітулі розглядати подання та надавати дозвіл на коронування чудотворних ікон і статуй Христа й Богородиці. Перше коронування за новими правилами відбулося 25 серпня 1631 року. 

Перша коронація української ікони відбулась 8 вересня 1717 року в Речі Посполитій за доручення Папи Климента ХІ.  Ікона Белзької (пізніше Ченстоховської) Богородиці писана євангелистом Лукою. За переказом, вона перебувала у Царгороді, звідти король Русі Лев Данилович привіз її та помістив у церкві на Княжому дворі у Белзі. 1382 року князь Володислав Опільський, володар та титулярний король Русі (1372–1378, 1385–1387), зафундував монастир паулінів на Ясній Горі у Ченстохові та переніс туди Белзьку Богородицю.