Новий Переклад Біблії

Вийшов у світ новий четвертий (за всю історію) повний переклад Біблії українською мовою. Текст Святого Письма було перекладено з грецької мови. Старий Завіт ґрунтується на текстах Олександрійського Кодексу (т.з. Септуаґінта), Новий Завіт перекладали за загальновизнаним в християнському світі текстом, підготовленим науковцями Міжнародного Біблійного Товариства (МБТ).

До цього часу, всього було зроблено тільки три

повні переклади Біблії українською мовою. Перший переклад був здійснений Пантелеймоном Кулішем, але виданий вже після його смерті – 1903 році у Відні. Деякі книги з цього видання (які не були перекладені П. Кулішем) були доопрацьовані Іваном Нечуй-Левицьким та Іваном Пулюєм. Другий переклад Біблії було зроблено професором Іваном Огієнком (пізн. Митрополит УПЦ Іларіон) у 1930-х роках. Третій переклад було видано 1963 року в Римі за редакції священника-монаха василіянського чину о. Івана Хоменка.

Окрім цих перекладів, було декілька спроб перекладу окремих частин Біблії. У 1860-х роках Пилип Морачевський здійснив переклад книг Нового Завіту та «Псалтир». Хоча Російська академія наук визнала його переклад найкращим серед усіх аналогічних слов'янських перекладів, проте через антиукраїнську мовну політику в Росії, Синод заборонив друкувати книги. Лише 1906 р. почали друкувати чотирикнижжя Нового Заповіту окремими випусками. Відомі також переклади проф. Михайла Кобрина та інш.

Слід відзначити, що всі три повні переклади Старого Заповіту були зроблені з давньоєврейського оригіналу, але мали різний канон книг (та їх кількість). У виданнях П. Куліша та І. Огієнка, що були зробленні за сприяння Біблійного Товариства, відсутні другоканонічні книги. А Біблія о. І. Хоменка має книги, які приймаються в Римо-Католицькій Церкві (Vulgata). Список книг Нового Завіту в усіх виданнях однаковий.

Проте, старослов’янська та українська традиція мала інший канон (кількість) книг. Ще з часів початку християнства в Україні-Руси у нас почались поширюватись грецькі тексти Старого Завіту, які поступово були перекладені на давньоукраїнську та церковнослов’янську мову. Саме в Україні 1581 року вийшов перший повний текст Святого Письма – Острозька Біблія, який ліг в основу слов’янського канону.

Оскільки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Біблійне Товариство (яке видавало перші два переклади українською мовою) дотримувалось думки, що оригінальним є текст єврейською мовою, а грецький – вторинний текст, то обидва переклади були здійснені з єврейської й видаий без «неканонічних» книг. Таке негативне ставлення до старовинного грецького тексту Сімдесятьох (Септуаґінти) було змінено лише після знахідки старовинних сувоїв єврейських текстів у Кумрані, які в багатьох випадках надавали перевагу саме грецьким, а не єврейським варіантам. Тому останнім часом МБТ вирішило, у випадках де грецький текст упродовж багатьох століть вважався основним текстом, використовувати текст Олександрійського Канону для перекладу Старого Завіту. Таким чином, після церковнослов’янських перекладів, Біблія архімандрита Рафаїла Турконяка є першим повним перекладом з грецької.

Як відзначено в передмові щойно виданої Біблії, думка про необхідність нового перекладу сучасною українською мовою виникла відразу після заснування Українського Біблійного Товариства — 1991 року. За ініціативою Правління, УБТ звернулося до очільників усіх християнських Церков, що на той час входили до складу УБТ, за благословенням на переклад — першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника), глави Церкви Євангельських Християн-Баптистів України, доктора богослов'я Якова Духонченка, старшого єпископа Церкви Християн Віри Євангельської України, почесного доктора богослов'я Миколи Мельника, та президента Церкви Християн Адвентистів Сьомого Дня в Україні Миколи Жукалюка.

Четвертий повний переклад Святого Письма українською мовою з давньогрецької мови (Септуагінти) зробив архімандрит Рафаїл Турконяк (УГКЦ). Як він розповів порталу «Релігія в Україні» - розпочав свою роботу на прохання й з благословення Йосипа Сліпого. «Він сказав: ти знаєш мови, ти і роби, – згадує архімандрит Рафаїл. – Хоча я пояснював, що я не є біблеїст, та нічого не допомогло. Так розпочалася моя праця над Святим Письмом. То була, я вважаю, воля Божа. Українська мова останні 50 років втратила всю релігійну термінологію, так що довелося частину відтворювати і багато творити нової. Треба було зробити так, щоб воно звучало по-українськи та було зрозумілим кожному. Я особисто читаю Біблію в оригіналі і всім кажу – вивчіть грецьку та єврейську мову, бо оригінал ніякий переклад не заступить».

Отже, після перегляду кандидатур можливих перекладачів, Центральне правління УБТ затвердило перекладачем священика, доктора богослов'я, професора Рафаїла Турконяка. У червні 1995 року ним було повністю завершено дослівний переклад Нового Завіту, а в липні 1997 року — Старого Завіту. Однак попереду була ще величезна робота з перевірки, редагування та удосконалення тексту нового перекладу Біблії.

З 1994 до 2003 року перекладацький напрямок діяльності УБТ очолював другий віце-президент УБТ, доктор філософії і богослов'я, професор Дмитро Степовик, який за дорученням Центрального правління і тодішнього президента УБТ Миколи Мельника залучив до перевірки і редагування нового перекладу знавця давніх класичних мов, зокрема давньогрецької, доктора філологічних наук, професора Лесю Звонську-Денисюк, а також фахівців з Національної Академії наук та університетів України. З 2000 року і до останнього подиху цій справі присвятив своє життя головний редактор перекладу д-р Богдан Качмар (1949-2010), який самовіддано й безупинно працював над тим, аби кожне перекладене слово якнайкраще передавало оригінальне значення. Вагомий внесок у редагування вніс помічник головного редактора Павло Смук. Активну участь у редагуванні брали професор Роджер Ковасіні та почесний член Правління УБТ Микола Жукалюк. А д-р Давид Кларк, д-р Ентоні Абела і д-р Кіс де Блуа доклали значних зусиль до того, аби переклад був схвалений світовою спільнотою і відповідав міжнародним стандартам з перекладу Біблії.

Як уже було сказано, у Новому Перекладі використано слов’янський канон, який включає книги, які раніше не були поширені українською: Товита, Юдити, 1 Маккавеїв, 2 Маккавеїв, Мудрість Соломона, Сираха, Варуха, Лист Єремії (виходили у Хоменка) та 3 Книга Ездри, 3 Книга Маккавеїв (не були присутні в жодному з попередніх видань Старого Завіту). Від канону грецького тексту Септуаґінти слов’янський канон Острозької Біблії відрізняється тим, що в ньому відсутні 4 Книга Маккавеїв та Псалми Соломона (їх також нема і в Новому Перекладі).