Чудотворна ікона Самбірської Богородиці

У місті Самбір, на Галичині, у церкві Різдва Пресвятої Богородиці знаходиться шанована й відома в давнину, але мало знана сьогодні – Чудотворна ікона Самбірської Мати Божої.

За переказами Самбірську ікону Богородиці намалював на дошці з кипарисового дерева сам євангелист Лука. Її принесли зі Сходу два грецькі купці у ХVІІ столітті. Подорожуючи через Самбір, вони зупинились у місцевого паламаря (колишнього купця,  за походженням грека)  Івана Стамовича, якому й залишили ікону.  Щоправда, інші дослідники зараховують святиню до найдавніших українських ікон, що походить з XII-XIII ст.  Ця ікона, намальована олійними фарбами на кипарисовій дошці товщиною до півтора сантиметра, має вгорі напис латинськими літерами Mater Deo (Мати Божа). В нижній частині пізніше було домальовано основних фундаторів храму в Самборі.

Цей образ став першою чудотворною іконою, що її було короновано золотою короною Папи Римського на Галичині. Пресвята Богородиця, ще іменується «Матір’ю Руського краю” (за аналогією з відомими чудотворними іконами «Угорською Королевою» або «Королевою Корони Польської»).  До цього в Україні (у візантійському обряді) було короновано тільки три чудотворні ікони Пречистої Діви Марії. 1730 року Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Атанасій Шептицький здійснив коронацію чудотворної ікони Богородиці в Жировицях (теперішня Білорусь) короною, присланою папою Бенедиктом ХІІІ. 1765 року було короновано чудотворну ікону Матері Божою у Холмі, а 1773 року папською короною було короновано чудотворну ікону Богородиці в Почаєві.

Підтверджений документально, самбірський період чудотворної ікони починається 1705 року, коли після епідемії чуми та холери, по смерті родини Стамовичів, усе майно разом з іконою Пресвятої Богородиці перейшло до Олени Добрянської. Саме в її домі 15 вересня 1727 року ікона почала мироточити. Дві церковні духовні комісії, оглянувши ікону і перепитавши під присягою очевидців див й оздоровлень, визнали ікону - Чудотворною. ЇЇ було вирішено перенести до церкви. 

Спочатку, 10 років  ікона знаходилася в дерев’яній церкві Різдва Пресвятої Богородиці, збудованій ще в 1554 р., замість ранішнього парафіяльного храму Святого апостола Филипа.  1737 року Богородицю було перенесено до мурованої новозбудованої церкви Різдва Пресвятої Богородиці, в якій ікона знаходиться й зараз. Шляхтич Ілля Комарницький власним коштом придбав для Самбірської Чудотворної ікони  Пресвятої Богородиці  золоті і срібні шати. 

Апостольська Столиця – Рим наділив самбірську церкву (в якій знаходилася чудотворна ікона) повним відпустом під час Марійських празників, а 9 червня 1908 р. проголосив головний престіл цієї церкви  упривілейованим престолом. 

У 1910 році в німецькому м. Дрездені було виготовлено достовірну копію ікони. Напередодні Першої Світової війни ікона знову «заплакала», її плач тривав 9 днів. З початком воєнних дій на території Галичини отець Франц Рабій вивіз оригінал ікони до Відня, а в церкві залишив її «дрезденську»  копію. 1915 року ікона повернулась до Самбора. А зважаючи на велику пошану в народі та постійні дива зцілення,  Святіший Отець Папа Римський Пій ХІ  дав свій дозвіл на коронацію Самбірської Чудотворної ікони  Пресвятої Богородиці,  яка відбулася 28 серпня 1928р.

1939 року, з початком ІІ Світової війни, ікону декілька разів переховували то від радянських, то від немецьких військ. 20 липня 1944 року дві сестри Згромадження Сестер Служебниць НДМ вивезли  оригінал ікони на Захід.  Іконою дуже цікавились у Москві, а  1955 року «дрезденську» копію ікони було вивезено з України й «подаровано» Патріархові РПЦ Алексію.

Після відродження державної незалежності України Самбірська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці повернулася на Батьківщину. В 1996 р. її реставрували в майстерні львівського музею Історії релігії, де фахівці визнали її автентичність і встановили, що це оригінальна Самбірська Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці.

23 лютого 1997 р.  Самбірська Божа Мати після тривалої вимушеної перерви повернулася на головний престіл церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Слід відмітити, що в цій же церкві у Самборі знаходяться також й мощі Святого Валентина, відомого покровителя подружжя та закоханих. До цих мощей 14 лютого прибувають тисячі паломників, щоб помолитися, й попросити заступництва у святого, а також у Пресвятої Діви Марії.

Відповідно до церковного декрету УГКЦ, було встановлено день почитання Чудотворної Самбірської ікони Пресвятої Богородиці, який відзначається щорічно 3 грудня (з можливим перенесенням на неділю), а 15 лютого – відзначається день віднайдення ікони.

Довідка:

У Римо-Католицькій та Греко-Католицькій Церкві коронування ікон є особливим актом відзначення найшанованіших чудотворних ікон Богородиці. Літургійний акт коронування здійснює Папа або делегований єпископ. Освячені корони називаються папськими або римськими. В окремих випадах можливі коронації на єпископському праві.  

Вперше 732 року Папа Григорій ІІІ коронував золотими коронами з діамантами ікону Богородиці для ораторії собору св. Петра. 843 року Папа Григорій ІV дарував дві срібні корони іконі Божої Матері для церкви свв. Каліста і Корнелія.

1630 року граф Олександр Сфорца Паллавічіні, декан Ватиканської капітули, заснував спеціальний фонд для виготовлення дорогоцінних корон, а Папа Урбан VІІІ (1623–1644) доручив капітулі розглядати подання та надавати дозвіл на коронування чудотворних ікон і статуй Христа й Богородиці. Перше коронування за новими правилами відбулося 25 серпня 1631 року. 

Перша коронація української ікони відбулась 8 вересня 1717 року в Речі Посполитій за доручення Папи Климента ХІ.  Ікона Белзької (пізніше Ченстоховської) Богородиці писана євангелистом Лукою. За переказом, вона перебувала у Царгороді, звідти король Русі Лев Данилович привіз її та помістив у церкві на Княжому дворі у Белзі. 1382 року князь Володислав Опільський, володар та титулярний король Русі (1372–1378, 1385–1387), зафундував монастир паулінів на Ясній Горі у Ченстохові та переніс туди Белзьку Богородицю. 

Інформаційна залежність України в Інтернеті

7 липня Google оприлюднив результати дослідження мов світу в Інтернеті. Використовуючи статистику по сайтам і лінкам станом на 2008 рік, дослідники компанії намалювали карту найбільш популярних мов світу і те, яким способом вони між собою пов'язані.

Цікаво, що дані отримані стосовно сайтів, можуть багато розказати про реальні країни і спільноти, та взаємозв'язки між ними. Увага! - клікайте на кожну з картинок нижче, щоб збільшити її розмір.

На першій ілюстрації ви бачите різні мови - кожна представлена у вигляді кола з розміром, який пропорційний її популярності (тобто кількість сайтів, що використовують її у якості головної). На ілюстрації не врахована найбільш популярна в інтернеті англійська мова (про неї трохи нижче)

Стрілки, що поєднують кола, з'являються лише у випадку, якщо сайти на першій мові (звідки виходить стрілка) посилаються на сайти іншою мовою (куди вона приходить) частіше ніж в одному відсотку своїх лінків.

Українська мова поставила за цим показником не дуже веселий світовий рекорд: 42% усіх лінків ведуть на сайти з іншою мовою, російською.

(До речі, зверніть увагу на дивний зв'язок між білоруськими та вірменськими сайтами)

Загалом якщо розташувати мови в порядку зменшення кількості сайтів що їх викоритовують, то буде експоненційний графік (тобто, кількість сайтів на декількох найбільш поширених мовах значно більше, ніж на всіх інших, і їх число стрімко зменшується в залежності від місця мови у рейтингу ). На малюнку №2 показаний саме такий графік (в логарифмічному масштабі, тому залежність здається нам прямою лінією). Проте, із допису про дослідженняне зрозуміло, на якій позиції на цьому графіку знаходиться українська мова.

Мал. 2

Найбільш популярна мова в інтерннеті - англійська. Наступний малюнок показує кількість лінків (коричневий та червоний колір), які ведуть з сайтів усіх інших мов на англійську ( лінії зеленого кольору - навпаки, переходи з "англійських" сайтів на інші: найбільше таких лінків йде на сайти японською, 11%). Українські сайти посилаються на сторінки англійською мовою у 10% всіх своїх зовнішніх лінків. Таким чином, більше половини усіх зовнішніх лінків на україномовних сайтах ведуть на сайти іншими мовами.

Мал. 3

Також, фахівці Google вирішили перевірити, сайти з якими мовами пов'язані між собою більше, ніж можна було б очікувати. Для цього вони підрахували для кожної мови теоретичну кількість переходів на сайти іншої мови, якщо б вони відбувалися випадково та з однаковою ймовірністю (умовно кажучи, якщо у вас є 1000 зовнішніх лінків з сайтів якоїсь мови, а сайтів другої мови - 20% від усіх наявних сайтів, то приблизно маємо очікувати, що буде двісті переходів на сайти другої мови з сайтів першої: 1000 х 0.2 = 200 ).

На мал. 4 зеленими лініями показані переходи між мовами, які в 50 разів перевищують теоретичну кількість лінків, підрахованих описаним вище способом.
Червоними лініями - ті що перевищують в 100 разів очікувану кількість лінків.

Для нас тут найбільш цікавим є аномально велика кількість лінків на українські сайти з сайтів на мові хінді - це дуже несподіваний результат. Також цікавими, але більш логічними для нас є переходи з білоруської та латвійської.

Отже, згідно цих результатів можна зробити дві рекомендації для підтримки української мови в інтернеті:

1. Недостатньо створювати ресурси українською мовою. Необхідно також за можливості ставити лінки на зовнішні сторінки, що також використовують українську (наприклад, на сторінки української вікіпедії або на україномовні новинні ресурси ). Це буде покращувати пошук інформації українською, збільшувати рейтинг таких сайтів в Google, та створювати єдиний україномовний інформаційний простір.

2. Результати дослідження також підтверджують нашу давню рекомендацію вчити англійську та використовувати англомовні джерела замість російських - це дозволить вам отримувати первинну інформацію з джерел, що за інформаційним потенціалом переважають "російський інтернет" в сотні разів.

Сайт Тексти.

Святі покровителі України

Історичні покровителі

Історичними покровителями України є:

• Покрова Пресвятої Богородиці - під Покровом Божої Матері перебували Запорізька Січ, козаки, українське військо.
• Св. Володимир та Св. Ольга - хрестителі України-Руси

Католицькі святі:

• Св. Ядвіґа - прославлена як мати трьох народів, була королевою Польщі, Литви, Русі-України.

Офіційні покровителі

Серед покровителів України називають:

• Св. Андрія Первозванного - апостол-хреститель України-Руси, покровитель України, Шотландії, Греції, Вселенського Константинопольського патріархату.
• Св. Архистратига Михаїла - покровитель України та міста Києва.
• Св. Юрія Переможця - був покровителем Великих князів Київських, багатьох знаних руських (українських) та литовських князівських родів, покровитель Болгарії, Грузії, Литви, України

Сучасні покровителі

Св. Йосафат Кунцевич - святий Української греко-католицької церкви, вшановується також, як покровитель України.

Джерело: Вікі

Св. Королева Ядвіґа - мати трьох народів

Оригінал статті тут: Św. Jadwiga Królowa - matka trzech narodów

Католицька свята, польська королева Ядвіґа Анжуйська (18 лютого 1374 - 17 липня 1399),  що мала також титул "Королева Русі", була однією з величніших постатей Европи  у чотирнадцятому столітті, як в політичній, так і в соціальній, релігійній та культурній сферах, а зараз вважається покровительною Об'єднаної Европи . 

Протягом шістьох століть королева Ядвіґа почиталась в народі як покровителька Речі Посполитої, держави в яку входили Польські, Литовські та Українські (Руські) землі. Багатовікове християнське почитання та культ святої Ядвіґи набув логічного завершення в офіційній канонізації блаженної королеви, який був проголошений вперше в історії польською мовою. "Радуйся, Краків! То власне,завдяки великому її розуму і серцю, королівська столиця, ти стала значним осередком думки в Європі, колискою Польської культури та мостом між християнським Заходом і Сходом, в результаті чого зробила невід'ємний внесок у формування європейського духу "- сказав Папа Римський Іван Павло II під час канонізації 8 червня 1999 року.

Ядвіґа - дочка Людовіка І, короля Угорщини, Польщі та короля Галичини і Володимерії ("Король Руси"), була вихована при королівських дворах Будапешта й Відня.

1378 (у віці 4 роки) була заручена з Вільгельмом — сином і спадкоємцем австрійського герцога Леопольда III Ґабсбурга і після досягнення 12-річного віку мала стати його дружиною. Після смерті Людвіка І (1382) королевою Угорщини стала середня сестра Ядвіґи Марія I Угорська. Незабаром польська шляхта, розчарована у персональній унії з Угорщиною, домоглася згоди на передачу Ядвізі польського престолу (угорська королева Марія І була титулярною королевою Польщі та титулярною королевою Русі). 

Польську корону прийняла 16 жовтня в 1384 в Кракові, маючи всього десять років. У 1386 році, завдяки Дмитру з Гораю було розірване заручення з Вільгельмом і 18 лютого 1386 Ядвіга одружилася з Великим князем Литовським Ягайлом (коронований королем Польщі 3 березня 1386 під ім'ям Владислава II), що оформило Кревську унію 1385. 

Внаслідок укладення унії в Польщі встановилася система співправління Ядвіґи та Владислава II Ягайла. На Ядвіґу покладався обов'язок забезпечити спадковий характер польської корони. Ядвіґа мала свою державну канцелярію, брала участь у вирішенні зовнішньополітичних питань. Її шлюб з литовським князем Ягайлом призвів до остаточної  християнізації Литви.

За роки свого правління Ядвіґа спричинилась до значного культурного підйому в Польщі та  Великому князівстві Литовському. Заклала основу для Вавельського кафедрального собору, надавала допомогу для лікарень та монастирів домініканців у Львові і інших містах. Запросила кармелітів до Кракова, а також слов'янських бенедиктинців з Праги.

Вела активну політичну діяльність, в тому числі переговори з Великим Магістром Ордена Тевтонського. За 15 років правління активно об'єднувала країни і народи, особливо Польщі, Литви і Русі. Саме за її правління була закладена основа багатонаціональної держави Речі Посполитої, заснованої на "Ягеллонської терпимості" і мирному співіснуванні різних культур і релігій.

Для того, щоб пришвидшити й закріпити євангелізацію Польщі, Литви та Русі, спільно з королем Ягайлом, за папського згоди, було засновано факультет теології в Краковській академії.  Королевою були запрошені видатних богослови та юристи з Карлова університету в Празі.

Ядвіга дбала про убогих і хворих, заснувала кілька лікарень, дбала про побудову нових церков, підтримувала поширення християнства на всіх теренах держави. Для діяльності Краківського Академії свята Ядвіґа заповіла всі свої коштовності.

Св. Ядвіґа зробила свій внесок й в політичну історію України-Русі. Після смерті останнього короля Русі Юрія-Болеслава II (1340 р.) галицькі бояри проголосили князя Любарта володарем Галицько-Волинської держави, королем Русі. Але польський король Казимир III Великий негайно зайняв Перемишльску землю, а потім опанував і Львовом. Зі свого боку на королівство Руське претендувала Угорщина. Розпочалися півстолітні війни за Галицьку Русь між Польщею, Литвою і Угорщиною. 

У 1350 році угорський король Людвік І Великий уклав угоду з королем Польщі, згідно з якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство Казимирові, який після цього став титулярним королем Русі. Після його смерті Польща разом з Галичиною, Холмською та Волзькою землями і Крем'янцем перейшла до Людвіка. 1370 року Людвік І став королем Польщі та королем Руси.  Зі смертю Людвіка І — угорська королева Марія  стала титулярною Королевою Галичини і Володимерії (1382—1387). У 1387 Руське королівство та право на трон перейшло до Польської держави.

У 1387 році Ядвіґа очолила похід польської шляхти у Галицьку Русь, що призвело до остаточного включення цих частин земель Руського королівства до складу Польщі, а сама володарка, до свого титулу додала ще й королева Русі. Володислав Ягайло після її смерті, окрім титулу короля Польщі й Великого князя Литовського, мав титул  Володар і спадкоємець Русі.

Померла Ядвіга під час пологів 1399 р., коли їй було всього 25 років. У народів  Речі Посполитої протягом віків береглася переконаність у її святості і любов до неї. Люди з самого початку були переконані, що вона свята. Майже одразу після її смерті розпочались зусилля щодо її канонізації, але протягом століть вони зіткнулися з численними труднощами. 

І лише 1997 року Ядвіґа була канонізована Папою Іваном Павлом II. Історично була покровителькою Речі Посполитої та є покровителькою Польщі.  Також католицька свята вважається покровителькою королев та Об'єднаної Европи. 

За великий та визначний внесок в історію всієї Східної та Центральної Европи, святу Ядвіґу називаються також "матір'ю трьох народів" - Польщі, Литви та Руси-України (в оригіналі matką trzech narodów - Litwy, Rusi i Polski). 

На основі статті:  Św. Jadwiga Królowa - matka trzech narodów
та при використанні матеріалів Вікіпедії. 
ілюстрація тут. 

УГКЦ на Правобережжі в XVIII ст.

Ліквідація УГКЦ на Правобережній Україні в кінці XVIII ст.

Після неканонічного приєднання Київської митрополії до Московського патріархату 1685 року, ті православні єпархії та братства, які знаходились на території Речі Посполитої поступово приєдналися до Київської унійної митрополії (предстоятель УГКЦ тоді мав титул - Митрополит Київський та всієї Русі).

Одночасно, на території, що її зайняли московські війська розпочались утиски уніатів. Ще у 1656 р. московські посли на переговорах з поляками зазначали: «Унія повинна бути скрізь і в найкоротшім часі винищена без ніякого покликування на дипломи і привілеї, що їх давали уніатам королі». І, не чекаючи відповіді, царський уряд без будь-яких соборів ліквідував унію на Лівобережжі, щойно ця частина України увійшла до складу Росії.

Активно знищував унійну церкву й Петро I, який, після поразки Мазепи остаточно підпорядкував Гетьманщину, й через свого ставленика в Польщі, встрявав у внутрішні справи сусідньої країни і під приводом оборони православних намагався нищити уніатів.

Його наступницею в розбудові імперії й нищенні України стала Катерина II. Російська імперія, включивши до свого складу всю Правобережну і значну частину Західної України, відразу впритул зіткнулася з "проблемою" Української Греко-католицької церкви. Чимало православних українців приєдналося до Греко-католицької церкви після 1686 року. Велика частина тих православних (правобережних), які були у складі Речі Посполитої, не захотіли підпорядковуватися Московській церкві, після того як Київська митрополія була відлучена від Константинополя. Тому православні ієрархії на руських (українських) теренах Польщі визнали унію.

Тобто підпорядкувалися Римському папі, зберігши східний церковний обряд.

Цей процес почався наприкінці ХVII ст., а за короткий час в унії з Римом вже були Перемиська, Львівська, Луцька єпархії, а також Львівське братство. Як пише Наталя Яковенко, «враховуючи сумний досвід Берестейського собору, ієрархи цього разу дуже дипломатично, майже без ексцесів, зуміли навернути до унії величезні, традиційно православні українські терени. Сформованій тоді Київській унійній митрополії було підпорядковано вісім єпархій України та Білорусі. Резиденція унійного митрополита була спочатку у Вільно, а з середини ХVIII ст. — у Радомишлі на Житомирщині. На ті часи це була велика церква — 9,5 тис. парафій, 4,5 млн. мирян».

Катерина II майже негайно після включення українських земель Речі Посполитої до Російської імперії розпочалися енергійні (читай — силові) заходи уряду, спрямовані на "навернення" населення цих земель до православ’я. Ще до смерті імператриці (померла 1796 року) було видано кілька указів, які сприяли передачі унійних храмів православним, а також примушували деякі категорії населення повертатися в православ’я. Були визначені мінімальні розміри унійних парафій — «не менше, ніж 100 хат і родин», нижче яких парафія заборонялася й примусово приєднувалася до православної громади. Вже через два роки в Україні та Білорусі майже 2300 громад перейшли — за повідомленнями царських указів — до православ’я. Ще більш рішучою мірою було скасування (1795 р.) всіх унійних єпархій за винятком Полоцької. Позбавлені кафедр унійні єпископи отримали наказ виїхати за кордон або оселитися десь подалi від своїх єпархій. Їхнє майно було конфісковано і роздано губернаторам, якi активно сприяли «оправославлеванию». Як бачимо, російські царі не дарма вважали себе помазаниками Божими.

Немало священиків вимушені були залишити свої парафії. Ще під час Коліївщини (за сприяння царського уряду) сотні уніатів вбито повстанцями або заарештовано російськими військами. Спорожнілі уніатські парафії майже відразу обсаджувалися православними священиками від імені переяславського православного єпископа. Таким чином було відібрано близько 1 200 парафій і в унії залишилось тільки 600. Які згодом також були ліквідовані.

Згідно історичного дослідження о. Дмитра Блажейовського, станом на 1772 рік до Київської уніатської (так тоді вона називалася – ред.) єпархії входило два воєводства: Київське та Брацлавське, в яких разом було 33 деканати та 1847 громад.

Історична довідка:

Деканати Київськоїх єпархії у 1772 році

Воєводство Київське:

• Бараше (32 парохії)
• Бердичів (55 парохій)
• Богуслав (50 парохій)
• Брагін (Чорнобиль) (31 парохія)
• Димір (40 парохій)
• Чигирин (40 парохій)
• Животів (100 парохій)
• Житомир (55 парохій)
• Канів (55 парохій)
• Корсунь (55 парохій)
• Любар (50 парохій)
• Мошни (40 парохій)
• Овруч (42 парохії)
• Паволоч (75 парохій)
• Погребище (60 парохій)
• Радомисль (53 парохії)
• Сміла (50 парохій)
• Тетіїв (65 парохій)
• Фастів (42 парохії)
• Чуднів (55 парохій)

Разом: 20 деканатів, 1045 парохій

Воєводство Брацлавське:

• Браїлів (55 парохій)
• Брацлав (70 парохій)
• Винниця (60 парохій)
• Гранів (52 парохії)
• Животів (100 парохій)
• Кальник (70 парохій)
• Комаргород (60 парохій)
• Красне (40 парохій)
• Немирів (56 парохій)
• Рашків (44 парохії)
• Умань (70 парохій)
• Чечельник (70 парохій)
• Ямпіль (55 парохій)

Разом: 13 деканатів, 802 парохії

Новий Переклад Біблії

Вийшов у світ новий четвертий (за всю історію) повний переклад Біблії українською мовою. Текст Святого Письма було перекладено з грецької мови. Старий Завіт ґрунтується на текстах Олександрійського Кодексу (т.з. Септуаґінта), Новий Завіт перекладали за загальновизнаним в християнському світі текстом, підготовленим науковцями Міжнародного Біблійного Товариства (МБТ).

До цього часу, всього було зроблено тільки три

повні переклади Біблії українською мовою. Перший переклад був здійснений Пантелеймоном Кулішем, але виданий вже після його смерті – 1903 році у Відні. Деякі книги з цього видання (які не були перекладені П. Кулішем) були доопрацьовані Іваном Нечуй-Левицьким та Іваном Пулюєм. Другий переклад Біблії було зроблено професором Іваном Огієнком (пізн. Митрополит УПЦ Іларіон) у 1930-х роках. Третій переклад було видано 1963 року в Римі за редакції священника-монаха василіянського чину о. Івана Хоменка.

Окрім цих перекладів, було декілька спроб перекладу окремих частин Біблії. У 1860-х роках Пилип Морачевський здійснив переклад книг Нового Завіту та «Псалтир». Хоча Російська академія наук визнала його переклад найкращим серед усіх аналогічних слов'янських перекладів, проте через антиукраїнську мовну політику в Росії, Синод заборонив друкувати книги. Лише 1906 р. почали друкувати чотирикнижжя Нового Заповіту окремими випусками. Відомі також переклади проф. Михайла Кобрина та інш.

Слід відзначити, що всі три повні переклади Старого Заповіту були зроблені з давньоєврейського оригіналу, але мали різний канон книг (та їх кількість). У виданнях П. Куліша та І. Огієнка, що були зробленні за сприяння Біблійного Товариства, відсутні другоканонічні книги. А Біблія о. І. Хоменка має книги, які приймаються в Римо-Католицькій Церкві (Vulgata). Список книг Нового Завіту в усіх виданнях однаковий.

Проте, старослов’янська та українська традиція мала інший канон (кількість) книг. Ще з часів початку християнства в Україні-Руси у нас почались поширюватись грецькі тексти Старого Завіту, які поступово були перекладені на давньоукраїнську та церковнослов’янську мову. Саме в Україні 1581 року вийшов перший повний текст Святого Письма – Острозька Біблія, який ліг в основу слов’янського канону.

Оскільки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Біблійне Товариство (яке видавало перші два переклади українською мовою) дотримувалось думки, що оригінальним є текст єврейською мовою, а грецький – вторинний текст, то обидва переклади були здійснені з єврейської й видаий без «неканонічних» книг. Таке негативне ставлення до старовинного грецького тексту Сімдесятьох (Септуаґінти) було змінено лише після знахідки старовинних сувоїв єврейських текстів у Кумрані, які в багатьох випадках надавали перевагу саме грецьким, а не єврейським варіантам. Тому останнім часом МБТ вирішило, у випадках де грецький текст упродовж багатьох століть вважався основним текстом, використовувати текст Олександрійського Канону для перекладу Старого Завіту. Таким чином, після церковнослов’янських перекладів, Біблія архімандрита Рафаїла Турконяка є першим повним перекладом з грецької.

Як відзначено в передмові щойно виданої Біблії, думка про необхідність нового перекладу сучасною українською мовою виникла відразу після заснування Українського Біблійного Товариства — 1991 року. За ініціативою Правління, УБТ звернулося до очільників усіх християнських Церков, що на той час входили до складу УБТ, за благословенням на переклад — першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника), глави Церкви Євангельських Християн-Баптистів України, доктора богослов'я Якова Духонченка, старшого єпископа Церкви Християн Віри Євангельської України, почесного доктора богослов'я Миколи Мельника, та президента Церкви Християн Адвентистів Сьомого Дня в Україні Миколи Жукалюка.

Четвертий повний переклад Святого Письма українською мовою з давньогрецької мови (Септуагінти) зробив архімандрит Рафаїл Турконяк (УГКЦ). Як він розповів порталу «Релігія в Україні» - розпочав свою роботу на прохання й з благословення Йосипа Сліпого. «Він сказав: ти знаєш мови, ти і роби, – згадує архімандрит Рафаїл. – Хоча я пояснював, що я не є біблеїст, та нічого не допомогло. Так розпочалася моя праця над Святим Письмом. То була, я вважаю, воля Божа. Українська мова останні 50 років втратила всю релігійну термінологію, так що довелося частину відтворювати і багато творити нової. Треба було зробити так, щоб воно звучало по-українськи та було зрозумілим кожному. Я особисто читаю Біблію в оригіналі і всім кажу – вивчіть грецьку та єврейську мову, бо оригінал ніякий переклад не заступить».

Отже, після перегляду кандидатур можливих перекладачів, Центральне правління УБТ затвердило перекладачем священика, доктора богослов'я, професора Рафаїла Турконяка. У червні 1995 року ним було повністю завершено дослівний переклад Нового Завіту, а в липні 1997 року — Старого Завіту. Однак попереду була ще величезна робота з перевірки, редагування та удосконалення тексту нового перекладу Біблії.

З 1994 до 2003 року перекладацький напрямок діяльності УБТ очолював другий віце-президент УБТ, доктор філософії і богослов'я, професор Дмитро Степовик, який за дорученням Центрального правління і тодішнього президента УБТ Миколи Мельника залучив до перевірки і редагування нового перекладу знавця давніх класичних мов, зокрема давньогрецької, доктора філологічних наук, професора Лесю Звонську-Денисюк, а також фахівців з Національної Академії наук та університетів України. З 2000 року і до останнього подиху цій справі присвятив своє життя головний редактор перекладу д-р Богдан Качмар (1949-2010), який самовіддано й безупинно працював над тим, аби кожне перекладене слово якнайкраще передавало оригінальне значення. Вагомий внесок у редагування вніс помічник головного редактора Павло Смук. Активну участь у редагуванні брали професор Роджер Ковасіні та почесний член Правління УБТ Микола Жукалюк. А д-р Давид Кларк, д-р Ентоні Абела і д-р Кіс де Блуа доклали значних зусиль до того, аби переклад був схвалений світовою спільнотою і відповідав міжнародним стандартам з перекладу Біблії.

Як уже було сказано, у Новому Перекладі використано слов’янський канон, який включає книги, які раніше не були поширені українською: Товита, Юдити, 1 Маккавеїв, 2 Маккавеїв, Мудрість Соломона, Сираха, Варуха, Лист Єремії (виходили у Хоменка) та 3 Книга Ездри, 3 Книга Маккавеїв (не були присутні в жодному з попередніх видань Старого Завіту). Від канону грецького тексту Септуаґінти слов’янський канон Острозької Біблії відрізняється тим, що в ньому відсутні 4 Книга Маккавеїв та Псалми Соломона (їх також нема і в Новому Перекладі).

Собор УПЦ: кому й для чого?

В последнее время в православном мире только и разговоров, что о Соборе. Одни его боятся, произносят грозные речи и готовят тексты анафемы каждому "оранжевому" участнику собора. Другие - смотрят с надеждой, как на последний шанс отстоять и оставить в лоне УПЦ хоть что-то украинское (кроме названия церкви). Похоже, преувеличивают и те, и другие.

Но тот накал страстей и методы, которыми Москва противостоит данному мероприятию говорит об одном – они серьезно обеспокоены поведением "некоторых товарищей на местах".

Атака пошла по всем фронтам: умеренные собираются отстаивать честь и достоинство Москвы «детально и вдумчиво» на самом Соборе УПЦ. Те кто играет роль непримиримых собираются проводить свой альтернативный собор, чтобы если что пойдет совсем не так на официальном соборе - провозгласить себя "единоправильным и каноничным" собранием. Разные "уполномоченные заявить" среднего калибра из Московской патриархии намекают на то, что вообще подобные соборы пережиток прошлого, и они присутствовали в документах церкви лишь потому, что никому не приходило в голову реально исполнять данные постановления...

Да, много еще в канонах РПЦ есть такого, что нужно будет подчистить. Ведь когда 20 лет назад давалась "самостоятельность с широкими правами автономии", в Кремле выбирали из двух зол меньшую, а не собирались реально позволять какое-то самоуправство. Правда, пока против канонов не попрешь, как бы не хотелось. Поэтому Патриарх Московский и всея Руси Кирилл был вынужден благословить Собор, но с очень четкой инструкцией - чтобы он прошел на благо "укрепления единства Русской Православной Церкви".

Вряд ли теми же самыми мотивами руководствовались и инициаторы собора. Ведь для "укрепления единства" Русской (то бишь Российской, не путать с Руськой тобто Давньоукраинской) церкви не надо созывать Соборы Украинской православной церкви. А нужно просто расслабиться и получать удовольствие от визитов Патриарха в Украину, которые проходят чаще, чем его визиты по России-Матушке, от того, что он везде сеет "русский мир" и называет епархии УПЦ - русскими. Для укрепления единства не надо ничего делать, все сделают за вас. Надо только во время соглашаться, и особо не сопротивляться, а то будет больнее.

Для чего же тогда созывается этот Собор. Вряд ли и для того, чтобы (как этого очень боятся в Кремле) "сделать шаг от Москвы" или "провести поправки, изменения устава УПЦ, который и ранее за некоторые автокефальные положения вызывал справедливую критику многих верующих и экспертов". Все это можно было сделать при оранжевых или при непосредственной и активной поддержке власти. Теперь это вряд ли возможно.

Скорее всего, данный Собор лишь попытка показать, что у УПЦ есть действительно какие-то "права широкой автономии", что она действительно может созывать Соборы, а патриарх (согласно канонов) должен их просто благословить. Это демонстрация того, чем могла бы быть Украинская православна церковь, даже пользуясь теми правами, которые сейчас имеет - на фоне того, как из нее напористо хотят сделать Русскую православную церковь без отличий и границ.

В очередной раз прав Митрополит Киевский и всея Украины Владимир, который спокойно заявил, что "Собор пройдет так, как угодно Богу". Действительно, у Бога свои планы, часто неподвластные людскому уму или сознанию.

Апологетам же российского православия в Украине пока боятся нечего. Они скорее испугались своей реальной слабости, чем мнимой силы "украинских раскольников" внутри УПЦ МП. Ведь шанс "сделать шаг от Москвы" был до выборов патриарха Кирилла, когда украинская делегация формулировала свою позицию на всероссийский собор. Если тогда, данное решение не удалось принять, то сейчас и подавно.

Тем более и тематика Собора, и план его проведения уже предрешены. Согласно сайту Киево-Печерской Лавры: Собор созывается "поскольку в прошедшем году Украинская Православная Церковь отметила 20-летие независимости и самостоятельности в своем управлении, в нынешнем году отмечается 20-летие государственной независимости Украины, а следующий год будет отмечен 20-летним юбилеем Предстоятельского служения Блаженнейшего Митрополита Киевского и всея Украины Владимира. Кроме того, 9 июля исполняется 45 лет архиерейской хиротонии Блаженнейшего Владыки, соборно избранного Предстоятелем в 1992 году на последнем Соборе Украинской Православной Церкви." Так что темы планируются мирные и праздничные.

А заседанию Собора УПЦ будет предшествовать Собрание руководителей монастырей Украинской Православной Церкви, возглавляемое митрополитом Вышгородским и Чернобыльским Павлом. Похоже, именно всем известный деятель русского мира задаст на «собрании монастырей» тот тон и решения, которые затем и будут озвучены на Соборе.

Остается только хорошо задуматься, почему все-таки Собор УПЦ, проводимый согласно всем канонам и правилам РПЦ, вызвал чуть ли не больше протестов (со стороны сторонников Москвы), чем визиты Папы Римского или Вселенского патриарха Константинопольского в Украину.

Цитати "Зоряні війни"

Цитати "Зоряні війни".

Star Wars

- Ваш брак віри мене турбує.


- Хай прибуде з тобою Сила.

- Якщо ти їй допоможеш, тебе чекає винагорода.
- Винагорода? Скільки?
- Більше, ніж ти можеш собі уявити.
- Я багато чого можу собі уявити.


- З цього моменту всі роблять так, як скажу я.
- Дозвольте мені дещо прояснити Вам, Ваша Милосте: Я підкоряюся наказам тільки однієї людини - себе.

- Дивно, що ви ще живі.


- Ви прилетіли на цьому? Так ви хоробріше, ніж я думала...

- Варто перетворити віру в демократію, як вона зникає.

- Твоя слабкість у твоїй самовпевненості.
- А твоя слабкість - у твоїй вірі в друзів.

- Добре, я спробую.

- Ні! Не пробуй. Роби. Або не роби. Не пробуй.

- Обережність дотримуватися, дивлячись у майбутнє, треба. Страх втрати - до темної сторони привести може.


"... It is such a quiet thing - to fall. Far more terrible - is to admit it."
"... Впасти дуже просто. Куди більше важче - визнати це."

"... Choose a right moment ... Create a right echo. And then all shall be destroyed."
"... Вибери правильний момент. Створи правильний фон (луну). І тоді все буде знищено."

"Запам'ятай - жодна з твоїх здібностей не є темною або світлою за своєю природою - все залежить від того, як ти їх використовуєш".

"... Beneath the surface there is the Force ..."
"... Всередині знаходиться Сила.."

Дарт Сіон: Поки Тьма струмує в моїх венах і б'ється в моєму серці, я не можу померти.
Вигнанець: Говори це собі сотню разів, і сотню раз я буду збивати тебе з ніг.

Ти можеш тримати зброю в руці, але в своїй я тримаю відповіді про твоє минуле і майбутнє.

"Я створив Ваапад, щоб приховати від самого себе свою слабкість. Це направляє мою власну темряву в зброю світла"

Страх породжує гнів, гнів породжує ненависть, ненависть - запорука страждань ...

Я не повинен боятися. Адже в страху ... Лежить смерть ...