Александр Невський - справжня історія

Князь Александр Невский, якого російська (русская) православна церква проголосила святим, й якого дуже шанують в Московії, як "захисника Росії" - був сатрапом й прислужником хана Золотої Орди й захищав окраїни монголо-татарської імперії й її інтереси.

Монгольський сатрап Олександр „Невський” - лютий ворог слов’ян
Народився Олександр в Переяславлі-Заліському, тобто в Залешанській землі, серед мері. Відразу відзначимо, що в роки навали Батия на землю Суздальську в 1237-1238 роки, ні Олександр, ні його батько Ярослав Всеволодович, ні молодші брати Ярослава зовсім опір не чинили, тому і не були знищені монголами. Здавшись Хану Батию „на капітуляцію”, князь Ярослав з родичами в тому ж році поступив на службу до монголів.
Першу, так звану „велику перемогу” Олександр, згідно російських писань, отримав 15 липня 1240 року. Того дня на чолі власної дружини він напав на шведів, що висадилися на берег Неви, і „розбив їх в пух і прах”. З обох боків в тій бійці взяло участь не більше 300 чоловік. І Олександр в тій сутичці не переміг з тим блиском, як нам казали. „Битва припинилася, мабуть, з наступом темноти. Під покривом ночі залишки ворожого війська завантажилися на кораблі й відплили геть. Втрати з російського (??) боку були невеликими - всього 20 чоловік”. /Журнал „Батьківщина” №11, Москва,1993 рік, стр.27./
У тому і полягає секрет російської державної казки, що нам ніколи не дозволяли знати письмові джерела протилежної сторони. Навіщо підносити матеріал для роздумів. Хай людина вірить брехливим державним „оповідям”.
За старих часів в Московії траплялися бійки і більше Невської, коли на святках йшло битися село на село. Таких „битв” за сотні років проведено десятки тисяч, у тому числі і з інородцями, але жодному російському історикові не спало на думку назвати ці бійки битвами. Та ще - доленосними.
Майже такого ж рівня була і „битва” Олександра з німцями і естами 5 квітня 1242 року на Чудському озері. До речі, Іпат’євський літопис просто не підтверджує її „буття”. „В лето 6750 не бысть ничтоже”, - свідчить літопис. Тим часом, 6750 - це 1242 рік.
За даними Ордена, Чудська сутичка все ж мала місце і втрати Ордена склали 20 лицарів убитих і 6 лицарів полонених. Проте про розгром не йдеться. Такий масштаб „Чудської битви”.
Здавалося б, навіщо ця брехня російської історії? І тут скринечка відкривається просто. Олександр, так званий Невський, в реальності що народився десь в 1230 році, в 1238 році був забраний ханом Батиєм в аманати (тобто в заручники), інакше його батько Ярослав Всеволодович не отримав би великокняжий стіл. Князь же Ярослав, після повернення Батия з Європи в 1242 році, був відправлений до Каракоруму на коронацію Гуюка.
Так от, пробувши в Орді у Батия з 1238 по 1249 рік, а можливо і по 1252 рік, коли був посланий на великокняжий стіл до Владимира, Олександр не приймав участі ні в одній з серйозних битв. Але так вже склалося, що саме він став родоначальником московських князів. Чому і довелося шукати „перемоги”, інакше предок російських государів опинявся зовсім в негожому світлі.
Після викладених вище фактів, нам повинно стати зрозумілим бажання московської еліти приховати теперішній час появи Москви і Московського князівства, а також бажання „ушляхетнити” родоначальника московії - Олександра Ярославовича, тим більше, що поруч в Київській Русі в ті роки воістину блищав Данило Галицький, що було зафіксовано істориками і літописами Європи.
Історія Російської держави почала письмово викладатися, по суті, з XVIII століття під строгим „оком” і по велінню государів (Формування її було завершене при Катерині ІІ). Московські царі навіть думки не допускали розповісти світу про монгольське походження своєї державності. У тому і полягав секрет, який велено було приховати і заховати у вигадках і фантазіях.
До речі саме Хан Золотої Орди, внук Батия, Менгу-Тімур дозволив заснувати поселення Москва під час третього перепису населення Суздальського, зробленого в 1272 році. А в 1277 році по досягненню Данилом (сином Олександра Невського) повноліття (за монгольськими законами в 16 років) посадив сього князя на „московський стіл”.
У чому дійсно досяг успіху князь Олександр, так це в інтригах і підступах проти своїх рідних братів і сусідніх князів. „Андрій Ярославович (брат Олександра. - В.Б.), ставши князем володимирським (Великим князем. - В.Б.), уклав союз з сильним князем Південної Русі (Київській Русі; такими хитрощами нас намагаються переконати, що існувала і інша Русь. - В.Б.) Данилом Романовичем Галицьким, одружившись на його дочці, і спробувавши вести незалежну від Золотої Орди політику. Але в 1251 році великим ханом став друг і ставленець Батия - Мунке. Це розв’язало руки золотоординському ханові, і наступного року він організував військові акції проти Андрія і Данила. На галицького князя Батий послав рать Куремси, що не добилася успіху, а на Андрія - рать під командуванням Неврюя, що розорила околиці Переяславля. Володимирський князь втік, знайшовши притулок в Швеції (пізніше він повернувся на Русь (?!) і [з дозволу Хана] княжив у Суздалі). У тому ж році ще до походу Неврюя (зверніть на цей факт особливу увагу! - В.Б.) Олександр поїхав до Батия, отримав ярлик на володимирське велике княжіння і після повернення… сів у Володимирі. З 1252 року до своєї смерті в 1263 році Олександр (Невський. - В.Б.) був великим князем володимирським”. / Журнал „Батьківщина” №11, 1993 рік, стр.29./ Олександр відкинув союз з рідним братом і став на сторону татаро-монголів. Це безперечний факт.
Значить, дійсно, князь Олександр отримав перед Золотою Ордою великі заслуги. У чому ж ці заслуги полягали? Одна з них: Олександр ніколи, як і його батько, не піднімав меч проти татаро-монголів.
Не зуміли монголи мечем і силою підкорити великої гордості Київської Русі - Новгород і Псков. Слов’янські святині підніс монголам „на блюдечке с каемочкой” Олександр Невський своєю зрадою. Навіть старшого сина Василя, що відмовився покорятися батьку-зраднику, віддав на розтерзання Хану, аби задобрити своїх панів.
Настав 1262 рік. Олександр Невський виконав всі вимоги Золотої Орди і відправився в Сарай востаннє.
У історії Московії-Росії дійсно немає князя, що більш попрацював на Орду, як князь Олександр. Як виявилось, „дарунки” Олександру Невському були гідні його вчинків. З найбільшого веління Хана з 1272 року і стала заселятися Москва, цей глухий тайговий кут. А з 1277 року тут засів перший московський князь - Данило, син Олександра Невського.
Існує декілька точок зору на діяльність Олександра Невського. Практично вся європейська історична думка зводиться до того, що „…саме колабораціонізм Олександра по відношенню до монголів, зрада ним братів Андрія і Ярослава в 1252 році стали причиною встановлення на Русі іга Золотої Орди”. /Журнал „Батьківщина” № 11, 1993 рік, стр.30./
Послухай, читачу: „…Александр сделал судьбоносный выбор между Востоком и Западом в пользу Востока. Пойдя на союз с Ордой (як незрозуміло сказано, адже пішов-то до Орди в рабство, ставши Золотоординським Улусом. - В.Б.), он предотвратил поглощение Северной Руси (майбутній московії. - В.Б.) католической Европой и тем… спас русское православие”. / Журнал „Батьківщина” №11, 1993 рік, стр.30./
Ці думки є священним постулатом Російського православ’я. Жодні людські якості або їх відсутність не приймалися Російською церквою до уваги, коли сього князя зводили в сан „святаго Русской Православной церкви”. Всі малодушні підлості князя Олександра пробачили і забули, а з часом - збочені і виправдані всього лише за послуги перед Російським православ’ям.
Не слід забувати, що сама Російська церква в ті часи йшла до інородців з мечем і вогнем. А перед татаро-монголами стала разом з князем на коліна і преклонила голову - за що була винагороджена Ханом.


Розвінчання міфу про Олександра Невського.
Російська історіографія ретельно приховує рік його народження. Але якщо елементарно проаналізувати біографію князя в контексті історичних подій, пов’язаних із його життям, то виходить, що під час битви на Чудському озері та Неві йому було не більше як 6–8 років!
Як свідчать історичні факти, Олександр був кревним братом прямого нащадка Чингізхана – Сартака. Брататися на крові з ним князя не примушував ніхто і ніщо, окрім його рабської ментальності. Олександр жив заручником у столиці Золотої Орди Сараї кільканадцять років після того, як монголо-татари завоювали Володимиро-Суздальське князівство та залишили після цього князювати в ньому його батька Ярослава.
Потім Олександр сам був там князем і служив своїм хазяям-завойовникам вірою та правдою, придушуючи всі повстання проти татар не тільки у своєму, але й у сусідніх князівствах (улусах) та чітко і своєчасно збираючи при цьому десятину зі своїх співвітчизників для Орди.
Неодноразово для отримання та підтвердження свого ярлика на княже правління Олександр Ярославович повзав у ярмі перед сарайськими ханами та підступно вбивав інших князів, які були до тих ханів не настільки лояльні, як національний герой сучасної Росії.
Висновок із цього очевидний: раб може бути в героях тільки для ментальних рабів, які не знають і не бажають знати своєї правдивої історії, яким для імперської пихи достатньо замість неї цинічної брехні, яка завжди вела їх і поведе в разі необхідності на нові завоювання тих земель, на які вкаже «родіна-мать».
У тій же радянській шкільній історії Куликовська битва трактувалася як вирішальна перемога Русі в її визвольній боротьбі з монголо-татарами. Як з’ясувалося, насправді це була лише сутичка за владу двох ханів, на боці одного з яких був князь-васал.
Подібних прикладів відвертої брехні в радянській та російській історіографії забагато, щоб вважати їх правдивими. Ось за що у першу чергу слід було б вибачатися сьогодні російському керівництву. І не перед поляками, а в першу чергу перед власним народом –за те, що цілі його покоління були виховані й виховуються досі на суцільній історичній брехні.



За матеріалами: h.ua та RISU