Молдова: СССР був окупантами

Молдова назвала дії СССР в 1940 році окупацією й вимагає зараз виведення російських «окупаційних» військ

Виконувач обов`язків президента Молдови Міхай Гімпу підписав указ, яким оголосив 28 червня 1940 р. Днем радянській окупації, розпорядився проводити цього дня щорічно заходи з вшанування пам`яті жертв радянської окупації і тоталітарного комуністичного режиму, а також зажадав виведення з території республіки російських військ, назвавши їх окупаційними.

Згідно указу, щорічно 28 червня в Молдові проходитимуть заходи з вшанування пам`яті жертв радянської окупації.

Згідно указу в.о. президента Молдови, на центральній площі Кишинева, перед будівлею уряду республіки, мерія молдавської столиці встановить пам`ятник жертвам тоталітарного комуністичного режиму. Планується, що цього року відбудеться символічна закладка каменя.

В останньому пункті указу М.Гімпу міститься заклик до виведення з території Молдови російської армії, яка названа "окупаційною".

Планується, що 28 червня на спеціальному засіданні парламенту Молдови слухатиметься звіт спеціальної комісії з оцінкою тоталітарного комуністичного режиму, за підсумками якого може бути ухвалене рішення про заборону комуністичної символіки "Серп і Молот" і використання слова "комунізм" і його похідних в назвах партій.

Як наголошується в документі, 28 червня 1940 р. Радянська Армія увійшла в Бесарабію (нинішня Молдова). Нинішні власті Молдови розцінюють цю дату, як анексію Бесарабії з боку СРСР.

Джерело: УНІАН

Не дамо згасити свічу пам'яті

Прийди і помолись


Крізь страх репресій і замовчування тоталітарним режимом, крізь байдужість і небажання бачити істину вільним світом українці пронесли правду про Голодомор.

Незалежна українська держава назвала Голодомор геноцидом українського народу, добилася його міжнародного визнання.

Українці не лише зберегли пам'ять про мільйони невинних жертв, не дали приховати злочини їхніх катів, але й застерегли світ перед можливістю повторення цього жаху.

Сьогодні ми маємо захистити ці здобутки, не допустити реабілітації сталінізму та його злочинів. Українці в Україні та 25 країнах світу об'єднують зусилля на захист правди про наше минуле.

Остаточне і безповоротне засудження злочинів тоталітарного режиму в Україні, і найбільшого з них - геноциду 1932-1933 років, - запорука нашого незалежного демократичного майбутнього.


Не дамо згасити свічу пам'яті!

В Україні та 20 інших державах стартує кампанія «Не дамо згасити свічу пам'яті», присвячена Голодомору 1932-1933 років.

Мета кампанії - вшанування пам'яті мільйонів жертв Голодомору 1932-1933 років, недопущення замовчування справжніх причин, наслідків та організаторів геноциду.

19 червня у Києві пройде молитва за невинно вбитих, після якої Cвічки Пам'яті поїдуть у міста України та по всьому світу. У кожній країні, яка підтримала кампанію, - а це Велика Британія, Австралія, США, Іспанія, Канада, Аргентина, Бразилія, Греція, Росія та інші - участь у молитві візьмуть представники різних релігій та конфесій, політики, представники влади та української діаспори. Свічка моління також побуває у резиденціях Європарламенту та Організації об'єднаних націй.

Конституція Республіки Ужупіс

Республіка Ужупіс

До получения Литвой независимости в 1990 году Вильнюсский квартал Ужупис был одним из самых заброшенных мест в городе.

Позднее квартал стал пристанищем многих художников, творцов и людей искусства.

Район развивался и привлекал внимание состоятельных литовцев, которые стали покупать полуразрушенные дома и приводить их в нормальное состояние. Одним из первых здесь купил дом мэр Вильнюса Артурас Зуокас.

Вскоре была основана Республика Ужупис, у которой есть свои символы - герб и флаг (на них изображена открытая ладонь с отверстием - символ открытости и бескорыстности), конституция, президент и министры.

День независимости «празднуют» 1 апреля, который называют Днём Ужуписа.

Символом Ужуписа является ангел, с тех пор как на главной площади квартала был установлен монумент, изображающий трубящего ангела. Бронзовая скульптура установлена на колонне высотой 8,5 метров. Колонна была установлена в 2001 году. Ангел символизирует возрождение и художественную свободу квартала.



Конституція Республіки Ужупіс

The Užupis Constitution

Конституция Республики Ужупис

1. Людина має право мешкати поруч з річкою Вільна, а Вільна – протікати поруч з людиною.
2. Людина має право на гарячу воду, опалення взимку й дах з черепиці.
3. Кожен має право померти, але не є зобов’язаний.
4. Кожен має право помилятися.
5. Кожен має право на індивідуальність.
6. Кожен має право на любов.
7. Кожен має право не бути коханим, але це необов’язково.
8. Кожен має право бути невідомим й незнаним.
9. Кожен має право лінуватись й нічого не робити.
10. Кожен має право любити й піклуватись про кішку.
11. Кожен має право доглядати собаку до кінця днів одного з них.
12. Собака має право бути собакою.
13. Кішка не зобов’язана любити свого хазяїна, але в скрутну хвилину повинна прийти йому на допомогу.
14. Кожен має право іноді забути, що у нього є обов’язки.
15. Кожен має право на сумніви, але це – необов’язково.
16. Кожен має право бути щасливим.
17. Кожен має право бути нещасним.
18. Кожен має право мовчати.
19 Кожен має право вірити.
20. Кожен має право реалізувати свою нікчемність або свою велич.
21. Ніхто не має право на насильство.
22. Кожен має право зазіхнути на вічність.
23. Кожен має право розуміти.
24. Кожен має право нічого не розуміти.
25. Кожен має право бути будь-якої національності.
26. Кожен має право святкувати або не святкувати свій день народження.
27. Кожен зобов’язаний пам’ятати своє ім’я.
28. Кожен може ділити те, що він має.
29. Ніхто не може ділити те, чим він не володіє.
30. Кожен має право мати братів, сестер і батьків.
31. Кожен може бути незалежним.
32. Кожен несе відповідальність за свою свободу.
33. Кожен має право плакати.
34. Кожен має право бути незрозумілим.
35. Ніхто не має право перекладати свою провину на інших.
36. Кожен має право бути особистістю.
37. Кожен має право не мати жодних прав.
38. Кожен маж право не боятися.

Заповіді:

Не нападай.
Не захищайся.
Не здавайся .

ФК "Русь" - чемпіон Словаччини

Всі знають про перемоги столичного «Динамо» в чемпіонатах СССР, але мало хто чув, що в той час, як Закарпаття входило до складу Чехословаччини, ужгородський футбольний клуб «Русь» двічі ставав чемпіоном Словаччини.

Центром закарпатського футболу завжди був Ужгород. Найпопулярнішою командою краю в 1920-1930-х роках став Спортивний Клуб «Русь». Створена 15 серпня 1925 року, ця команда була постійним переможцем першості Закарпаття (Підкарпатської Русі) у 1929—1934 роках.

Іншим відомим українським клубом тих часів був - «УРТ». Створене на весні 1919 року Ужгородське робоче товариство, упродовж двох десятиліть (1921-1941 роки) посідало вагоме місце у спортивному житті Закарпаття. Команда Товариства не раз виборювала звання регіонального чемпіона, а в 1933 році стало чемпіоном Словаччини серед угорських команд. Після нього успіхів досягали команди «Спартак» (створений у 1929 році в Паланці) і команда БРСТ (Берегівське робоче спортивне товариство — створено у 1930 році).

Найбільш значні успіхи «УРТ»:

• Три титули чемпіона Закарпаття серед місцевих угорських команд (1921, 1932 і 1933 роки)
• У 1932 році вихід у фінал чемпіонату Словаччини
• Досягнення в 1933 році звання кращої команди Словаччини і Угорщини

Що ж стосується СК «Русь» то команда вигравала чемпіонати Словаччини у 1933 та 1936 роках і був одним з найвідоміших клубів країни.

1933 рік ще став знаменний й тим, що у фіналі за звання абсолютного чемпіона Словаччини потрапили дві ужгородські команди — СК «Русь» і «УРТ». Переможця закарпатської дуелі вирішував третій поєдинок (за сумою двох зустрічей – 3:2 і 0:1), який завершився перемогою СК «Русь» – 3:2. Ця перемога дала можливість клубу брати участь у фінальних іграх чемпіонату ЧСР (Чехословацької республіки).

У 1934 р. було реорганізовано усю систему загальнодержавного розіграшу, тобто чемпіонату ЧСР. Із кращих футбольних команд створювалися т.зв. "дивізії", яких було п'ять: середньо чеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська, дивізія німецького союзу. Система розіграшу футболу у ЧСР проводилася за національним принципом. Словацька дивізія була розділена на дві групи - Західну (команди західної і середньої Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття).

За звання чемпіона Словаччини 1936 р. «Русь» боролась з командою ФТЦ (Філяково). Перший матч закінчився з рахунком 1:1, а у матчі-відповіді ужгородці здобули перемогу 2:1 та й вдруге завоювали звання чемпіона Словаччини і право боротися у Чехословацькій державній лізі. Саме в 1936 р. футболісти СК "Русь" стали відомі всій футбольній Чехословаччині як "літаюча команда вчителів".

Команда першою в ЧСР , й одною з перших у світі, почала літати на виїзні ігри на літаку за що отримала назву «літаюча команда».

СК "Русь" була шестиразовим крайовим чемпіоном, мала 6 перемог у чемпіонатах Східної Словаччини (1929-1934 рр.), п'ять разів була фіналістом (1929, 1930, 1931, 1932 та 1934 рр.) і двічі - абсолютним чемпіоном усієї Словаччини. Це єдина футбольна команда Закарпаття, яка в сезоні 1936-1937 рр. була членом чехословацької державної ліги.

Проте кінець 1938 р. вніс повний безлад у життя краю. А протягом 15-18 березня 1939 р. угорські війська окупували територію Закарпаття почалося закриття багатьох культурно-національних установ, організацій, у т.ч. і спортивних. Припинила діяльність і Підкарпатська футбольна ліга.

Перші Королі Київської Руси-України

Перший король Руського Королівства (Київської Руси-України) був коронований Папою Римським та канонізований православною церквою.

Ізясла́в (Дмитро) Яросла́вич (*1024 — †3 жовтня 1078) — був Великим князем Київським (з 1054), сином Ярослава Мудрого. При ньому була прийнята «Правда Ярославичів» (1072) — перша кодифікація руського (давньоукраїнського) права, яка дійшла до нас.

У 1042 одружився з Гертрудою, дочкою польського короля Мєшка II й сестрою польського короля Казимира I. Проте, через постійні міжкнязівські чвари, не зумів утримати в своїх руках спадщину батька.

В результаті міжусобницьких він Ізяслав був вимушений поїхати з Києва, й звернувся до Польщі за допомогою. Польський король Болеслав, однак, не тільки не надав родичеві підтримки, але й відібрав більшість багатств, маючи намір скористатися ними у війні з чехами, і вигнав з країни Ізяслава, а з його суперниками — князями Святославом та Всеволодом — уклав античеський союз.1073 року Ізяслав, разом зі своїм сином Ярополком, був прийнятий Римським Папою Григорієм VII. Київські князі отримали Папську буллу, за якою влада в Києві повинна належати Ізяславові та його синові Ярополкові.Незабаром Ярополк Ізяславович був коронований Папою Римським на Королівство Руське (королем Київської Руси), про що свідчить і зображення на мініатюрах з Трірського псалтиря. На одній з них зображено апостола Петра з ключами, справа від нього дві фігури – жіноча і чоловіча, в багатих порфірних одежах з коронами на головах. Над чоловічою фігурою руський напис: "Ярополк", а жінка не названа по імені. Біля ніг Петра лежить похилена у мольбі друга жіноча фігура в княжій одежі, з написом: "Мати Ярополка".
На іншій стародавній іконі зображений Ісус, який вінчає коронами князя Ярополка з дружиною. Так, за чоловічою фігурою стоїть святий Петро, а за жіночою – свята Ірина (християнське ім'я князя Ярополка – Петро, а його дружини – Ірина).

Папа коронував у Римі короною Ярополка Ізяславовича і надав йому лен Святого престолу на Руське Королівство (булла папи від 17 квітня 1075), за якою влада в Києві повинна була належати Ізяславові та його синові Ярополкові. Через три дні після написання цієї булли папа звернувся з посланням до польського короля Болеслава, в якому картав того за пограбування Ізяслава. Нажаль, реалізувати цю спробу закріплення правління в давній Україні-Русі однією королівською династією не вдалося.

Влітку 1077 року за допомогою польських військ князь (король) Руси Ізяслав-Дмитро повернув собі Київ. Ярополк повернувся з батьком до Києва, діставши Вишгородський стіл. Але в жовтні 1078 р. Ізяслав загинув у битві на Нежатиній Ниві під Черніговом (тепер Ніжин), де спільні війська Ярославовичів (Ізяслава та Всеволода Ярославовича) розбили бунтівних племінників: тмутараканського князя Олега Святославича та Бориса Вячеславича. Битва на Нежатиній Ниві та загибель Ізяслава і Бориса згадані у «Слові о Полку Ігоревім».
Король Русі Ізяслав був похований у Десятинній церкві. Але влада в Києві перейшла не до коронованого короля Ярополка, а до брата Ізяслава - Всеволода. А Володимир-Волинське та Турівське князівства були виділені в окреме князівство, в яком за згодою Київського князя Всеволода став правити Ярополк.

Декілька разів організовував спроби посісти Київський престол, але зазнав поразки від Всеволода та його сина Володимира Мономаха. Якийсь час був вимушений перебувати у Польщі
1086 року - повертається з Польщі, мириться з Володимиром Мономахом та стає князем Володимирським. 22 листопада - у дорозі до Звенигороду Галицького, Ярополка було вбито одним з дружинників, який врятувався втечею у Перемишлі, де правив Рюрик Ростиславович.
Тіло князя-мученика перевезли спочатку до Володимира-Волинського, а 5 грудня честні останки прибули до Києва. Тіло князя зустрічали Великий князь Всеволод Ярославович та митрополит Київський та всієї Руси Іван ІІ з собором духовенства. Похований у церкві Св. Петра (Святодмитріївський монастир), яку він почав будувати.
Канонізований Руською (Українською) православною церквою майже одназу після смерті.

УГКЦ - спадкоємниця Володимирового Хрещення

ПАПІ РИМСЬКОМУ НЕ ПОТРІБНО ПРОСИТИ ДОЗВОЛУ У ПРАВОСЛАВНИХ, ЩОБ ВІДВІДАТИ УКРАЇНУ, – РОСІЙСЬКИЙ ІСТОРИК

Українська Греко-Католицька Церква є прямою правонаступницею староруської Київської митрополії. Митрополити уніатів до 18 століття включно носили титул "митрополит Київський, Галицький і всія Русі", – розповів Павло Парфентьєвросійський церковний історик, фахівець з канонічного церковного права.

На певний момент всі православні єрархи Київської митрополії були греко-католиками - два єпископи, які не прийняли Унію померли, не залишивши наступників - і знову створена через 24 роки після Брестської унії православна єрархія, фактично, стала паралельною по відношенню до канонічної єрархічної структури України-Русі.

Якщо слідувати логіці православних, то просити дозволу на відвідини України слід було б, перш за все, самому патріархові РПЦ Кирилу, причому звертатися з подібним проханням він повинен був би ні до кого іншого, як до верховного архиєпископа УКГЦ Любомира Гузара», - вважає російський історик.

«Але взагалі, поняття "Канонічна територія" в тому значенні, яке вкладають в цей термін православні, відсутнє в стародавній канонічній традиції і з'явилося зовсім недавно – коли православна сторона стала використовувати цей термін для обґрунтування своїх домагань, – відзначив російський богослов. – Свого часу, кардинал Вальтер Каспер справедливо піддав підхід, який стоїть за цим терміном, богословській критиці, вказавши на те, що він граничить з еклезіологічною єрессю».

«Насправді, канонічне ділення на "території" може існувати лише всередині певної Церкви, але ніяк не між Церквами, що не перебувають в повному спілкуванні, - а значить, безглуздо говорити про посягання на чужу канонічну територію. Погоджувати свої пастирські подорожі повинні один з одним лише єпископи однієї і тієї ж Церкви, католицькі ж церковні структури не мають нічого спільного із структурою православних церков, а тому просити дозволу один у одного на відвідини тієї або іншої країни немає абсолютно жодної необхідності», – вважає Павло Парфентьєв.

«Скажімо, православних на Заході, серед яких дуже багато і віруючих, і священиків місцевого походження, коли вони опікуються вірними, засновують парафії, коли їхні єрархи наносять візити один одному, Католицька Церква в порушенні канонічних територій ніколи не докоряє», – підкреслив Павло Парфентьєв.

Довідка

Українська Греко-католицька Церква бере початок з часу Хрещення Русі святим рівноапостольним князем Володимиром, коли в Києві була заснована Київська митрополія.

У 1596 році на соборі в Бресті єпископи на чолі з Київським митрополитом прийняли рішення перейти в юрисдикцію патріарха Риму, ставши з того часу частиною Католицької Церкви. Через 24 роки після підписання Унії православні, порушуючи всі канони, поставили нових єпископів і митрополита, створивши тим самим неканонічну паралельну єрархію на території Русі-України. Проте після приєднання України до Московської держави навіть ця єрархія була замінена московськими єпископами.

Таким чином, Українська Греко-Католицька Церква залишилася на сьогоднішній день єдиною прямою спадкоємицею староруської Київської митрополії, – відповідно Україна і Білорусь є законною історичною територією греко-католиків.

Відбувся Мediabarcamp 2010

Неформальний кемп медіа фахівців


3-5 червня в Литві відбулась третя щорічна неформальна конференція для фахівців нових медіа - Мediabarcamp 2010.


Вже традиційно напочатку червня в Литві відбулась "антиконференція" для спеціалістів нових медіа, активістів НГО, журналістів. "Атниконференцією" данний захід називається тому, що організатори відійшли від традиційних методів проведення конференцій й організували великий кемп, де люди можуть вільно спілкуватися, презентувати свої проекти, обмінюватись досвідом чи напрацьовувати нові плани дій.

Цього року Мediabarcamp був проведений в передмісті міста Паланга - Шветойі (лит. Švetoji) на узбережі Балтійського моря. Близько 150 учасників з Білорусі, України, Литви, Швеції, Ірану перезентували власні проекти в сфері нових медіа, інтернету.
Багато часу на Медіабаркемпі було приділено питанням захисту інформації, й взагалі - безпечному існуванню в інтернеті, особливо в блогах, соціальних мережах і т.п.

Розглядались питання з використання соціальних мереж для правозахисної діяльності, відстоювані прав людини, боротьбі з беззаконними діями владі. Ці питання залишаються актуальними в Білорусі, й (нажаль) знову стають нагальними для України.
Були презентовані й конкретні проекти, як то регіональні портали, обєднання молоді, які презентують "іншу культуру" власних країн, обговорювались питання спроб контролю й цензури в Інтернеті, як і Білорусі (сумновідомий наказ № 60), так і в Україні й як громадськість може протидіяти спробам влади поставити Інтернет під свій контроль.

Також цього року організатори пішли на цікавий експеремент. Особливістю цьогорічної конференції було те, що "медіакепмери" активно використовували мережу Твіттер не лише для повідомлень про те, що відбувається в режимі реального часу, але навіть для спілкування один з одним .

Медіабаркемп був і залишається чудовою можливістю молодим (душою) людям з активною громадською позицією обмінятися досвідом, поспілкуватися й завязати контакти для праці на благо своїх країн.


Довідка.

Міжнародна неформальна конференція МедиаБарКемп присвячена проблемам використання нових медіа та розвитку медіа активізму. Захід організований за сприяння Swedish International Liberal Centre, Green Forum, Centerpartiets Internationella Stiftelse, Olof Palme Internattional Center.
MediaBarCamp — це не політичний, а мультикультурний захід, який дозволяє опинитися в одному місці всім тим, хто є реалістом, а тому вимагає неможливого.