9 доказів, що ми - європейці

9 причин знать, что Украина - это Европа

1. Античное достояние. Оно наше: как мистическое, духовное византийское, так и, в отличие от России, рациональное римское. Южные территории Украины входили в состав Римской империи, еще до сих пор сохранились Трояновы валы, которые строились по приказу римского импетора Трояна. Долгое время успешно существовало Боспорское царство, греческие полисы были разбросаны по всему Черноморскому побережью, вплоть до устья Днепра, Днестра и Дуная.

2. Католицизм и протестантство. Понятно, что эти ветви христианства имели и имеют большое влияние на нашу культуру. Греко-католическая церковь является прямым и непосредственным наследником церкви князя Володимира Великого. И незабываем, что до сих пор Украина остается христианской страной.

3. Европейские языки. Украинский язык лексически ближе к польскому с его латинским алфавитом и заимствованиями с романо-германских языков. Выдающийся ученый с мировым именем Юрий Шевельов доказал, что не существует доктрины о существовании восточнославянского единства, "братской колыбели трех языков: русского, белорусского и украинского". Он доказал, что украинский язык берет свое начало с VII века, а завершает свое формирование в XVI веке.

4. Разделение духовной и светской власти. Мы имели это всегда. В отличие от России, где деспот-царь мог и патриарха в темницу заточить, и вообще патриаршество ликвидировать.

5. Власть закона. Вспомним здесь «Руську Правду», «Литовские статуты», Магдебурское право, а также казацкую конституцию П. Орлика и неписанные, но действенные законы сечевиков.

6. Социальный плюрализм. В отличие от той же России, в Украине всегда существовало взаимопонимание между сословиями. Впрочем, а как иначе для страны, где возникла Запорожье – козацька республика.

7. Представительные органы. У нас не было с 13 века парламента и «Билля о правах», тем не менее, у нас было Вече, и что такое выборная власть нам известно еще с княжеских и гетманских времен.

8. Индивидуализм. Даже зашкаливает. «Где два украинца, там три гетмана»... Именно тот случай, когда коллективные инстинкты нам бы даже не помешали.

9. Ну и наконец – Генетика. Научно доказано, что генетически украинцы близки к беларусам, полякам и населению юго-западной России (Дон, Воронежчена, Курсчина, Кубань). А вот русские центра и севера европейской части России генетически близки к карело-финам и венграм (не говоря уже про азиатскую часть РФ).

Собственно, вот так лишь пробежав глазами по этим актуальным и существенным параграфам, станет ясно, что никакого «Русского мира» братских народов не существует.

А есть Украинцы – европейская нация.

Тему побачив тут:

Пам'яті Симона Петлюри

25 травня 1926 року у Парижі був убитий Симон Петлюра. Як тоді, так і зараз, навколо постаті нашого земляка та його ролі у єврейських погромах продовжуються політичні суперечки

Симон Петлюра був убитий анархістом С.-Ш. Шварцбардом, який, нібито, таким чином здійснив акт помсти за єврейські погроми в Україні. Утім, вважають, що Шварцбард був агентом НКВС, а помста була лише приводом для вбивства. Сам Шварцбард у перших свідченнях французькій поліції розповідав, ніби лише чув про погроми від одновірців, коли в 1917 році їздив спільно з французькою військовою місією з Петрограду до Одеси. Про це, зокрема, свідчать публікації тогочасної французької преси: «Еко де Парі», «Парі-Міді» та інших.

Шварцбард розстріляв Петлюру на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель. Була друга година дня. Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки. Пересвідчившись, що перед ним саме Симон Петлюра, Шварцбард розрядив у нього сім куль. Перехожі, які стали свідками убивства, заходилися бити вбивцю, доки не втрутився поліцейський та не відвів нападника до дільниці. Петлюру ж швидко переправили до найближчої лікарні «Шарите». Але врятувати не змогли.

Слідство і обвинувачення не висунули жодних переконливих доказів особистої причетності Петлюри до погромів. Жоден факт не підтвердив антисемітських нахилів Петлюри, не вказав на його будь-яку причетність до організації погромів. Утім, слідство, яке тривало понад 16 місяців, виправдало вбивцю.

На процесі було представлено понад 200 документів, які свідчили про намагання Петлюри та його уряду зупинити погроми. Однак вони не були взяті до уваги. Не вплинуло на рішення суду і те, що на сесії суду 20 жовтня зачитувалась 20 сторінкова заява Елії Добковського, який особисто знав убивцю Петлюри, до прокурора. У цій заяві пан Добковський твердив, що особою пана Петлюри активно цікавився дехто Володін, який є агентом ГПУ, розпоряджався значними сумами грошей і що він сам признався Добковському, що безпосередньо допомагав цьому вбивству.

Українські джерела, і зокрема книга А. Яковліва «Паризька трагедія», надає чимало свідчень проти московського агента Міхаїла Володіна. Він приїхав до Парижа в 1925 році, багато спілкувався не лише з Шварцбардом, але й з опонентами Петлюри в колах української імміграції, збираючи інформацію про отамана.

Поза тим слідство виправдало вбивцю. Адвокат Шварцбарда, комуніст з молодих років Анрі Торес, зумів уникнути детального обговорення організації вбивства. Натомість, за попереднього слідства, він спільно з майбутнім засновником Ліги проти антисемітизму Бернаром Лекашем, подався до Москви (а не до України) шукати свідчень на підтвердження петлюрівських погромів.

З цього суперечливого процесу народилася впливова нині Ліга боротьби проти антисемітизму та расизму (LICRA). Міф про душогуба-Петлюру є одною з складових того підсвідомого негативного іміджу, який досі шкодить Україні на французькій землі. Симонові Петлюрі судилося стати жертвою не лише зухвалого вбивства, але й посмертної політичної дискредитації.

Похований С. Петлюра на кладовищі Монпарнас у Парижі.

Україна - найбагатша країна у світі

Украина заняла 4-е место среди самых богатых рудным сырьем стран.

Только воруют много. Тому що - проффесионалы ...

Залежи руды на Украине оценены в $510 млрд, по данным Citigroup.

При этом ЮАР, Гвинея, Украина, Индия и Казахстан располагают значительными запасами полезных ископаемых (без учета топливно-энергетических), стоимость которых превышает $200 млрд и которых хватит более чем на 100 лет при текущих темпах разработки месторождений. Вместе с тем, например, Китаю его разведанных запасов хватит примерно на 17 лет.

Как утверждает аналитик Citigroup Крейг Сейнсбери, огромные запасы сырья при низких темпах разработки в таких странах, как Казахстан и Гвинея, привлекают иностранных инвесторов, включая транснациональные добывающие компании и госфонды.

"По стоимости резервов в долларовом выражении Гвинея, ЮАР, Индия, Украина и Казахстан являются регионами с максимальным недопроизводством в сравнении с объемом их запасов, - отметил К.Сейнсбери. - Индии необходимо повысить темпы добычи внутри страны, особенно с учетом ее экономического бума, но бюрократия и протекционизм, скорее всего, будут препятствовать иностранным инвестициям".


Джерело: Інтерфакс

День пам'яті жертв CCCР

Сьогодні - День пам'яті жертв радянських політичних репресій в Україні

Лісова зона поблизу с. Биківня є найбільшим в Україні похованням жертв комуністичних політичних репресій. Протягом 30-40-их років ХХ століття в Биківні здійснювалося масове захоронення людей, страчених в СССР органами НКВС у Києві. За даними науковців тут поховано понад 100 тисяч осіб.

Радянська влада цілковито замовчувала те, що відбувалось у Биківні. Вперше інформацію про масштабні поховання жертв комуністичних репресій у Биківнянському лісі оприлюднили представники німецької окупаційної влади у 1941 році. Радянський Союз у свою чергу проголосив, що знайдені останки належать жертвам німецьких окупантів, які цинічно використовують результати власного злочину для проведення антирадянської пропаганди.

Вперше про те, що биківнянські жертви – це злочин НКВС було заявлено лише у 1989 році. Четверта Державна комісія під тиском фактів і свідчень очевидців визнала, що у Биківні поховані жертви радянських комуністичних репресій. Як мовилося в одному з офіційних документів, «у квітні 1989 року під час слідства виявлені й вилучені предмети з особистими ознаками, написами, гравіруванням та іншими особливостями, по яких вдалося встановити конкретних розстріляних осіб, знайти і вивчити сотні архівно-кримінальних справ відносно жертв масових репресій довоєнних років, які у той час були розстріляні у м. Києві та захоронені в 19—20 кварталах Дніпровського лісництва поблизу с. Биківня».

У 1995 році на виконання розпорядження Президента України від 11 серпня 1994 року “Про заходи щодо вшанування пам’яті жертв політичних репресій, похованих у селищі Биківня” було засновано Меморіальний комплекс жертвам політичних репресій 1930-х років. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 року на його основі було створено Державний історико-меморіальний заповідник “Биківнянські могили”. У травні 2006 року Указом Президента України Заповіднику було надано статус національного. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 року "Про невідкладні заходи щодо подальшого розвитку Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" Заповідник було передано до сфери управління Українського інституту національної пам’яті, який здійснює організаційне та науково-методичне управління Заповідником дотепер.

Найближче майбутнє

Вперше за 20 років можна припустити зникнення України як держави. З того часу як Україна стала центральною державою і має величезне геополітичне значення в забезпеченні стабільності обох регіонів – Європи та Азії, її зникнення може мати істотні геополітичні наслідки.

Катастрофічні наслідки бездарного президентства Віктора Ющенка

протягом 2005 – 2009 рр. До «здобутків» правління Ющенко належать занепад економіки, подальше процвітання корупції, деморалізація населення, поляризація країни й руйнування єдності у прозахідно налаштованих елітах.

Злочинна байдужість Європи до української стратегічної безвиході і спроб демократизації після Помаранчевої революції у 2004 році. Європа, а особливо Німеччина, улеслюючи авторитарну Росію, повернулася спиною до прохань України про допомогу, саме в той час, коли навіть примарна обіцянка про перспективу майбутнього членства в ЄС могла б стати поштовхом для об’єднання прозахідно налаштованих політиків навколо програми здійснення демократичних реформ.

Віктор Янукович з перших днів свого президентства поспішає прибрати демократію та намагається знищити українську національну ідентичність. Протягом двох місяців при владі, Янукович зі своїми сподвижниками з Партії регіонів почали всесторонній відхід від демократичних інститутів та повномасштабний наступ на українську мову та культуру, і поліфункціональне зміщення у бік Росії.

Продовження присутності ЧФ у Севастополі до 2042 року у поєднанні з очевидним бажанням Януковича налагодити якомога тісніші економічні, культурні, політичні та військові зв’язки з Росією може втягнути Україну у сферу російського впливу і, з часом, в процесі повільної реімперіалізації Україна може потрапити у повний протекторат Росії.

За президентства Януковича Україна швидко перетвориться на відсталу країну з «султанським» режимом, де процвітатиме авторитаризм та корупція і буде постійний застій економіки.

Якщо Європейський союз не бажає або не в змозі захистити демократію на своєму «задньому дворі», та зможе допустити трансформацію України в другу Югославії, то для ЄС стверджувати про свою прихильність гуманних європейський цінностей буде безглуздо та пустослівно.

Принаймні, Центральна Азія, Кавказ та Близький Схід будуть приречені на нестабільність наступні кілька десятків років.

Чи є такі зміни неминучими? Європа могла б дуже швидко підкоректувати траєкторію України шляхом сприяння інтеграції України до НАТО, але така схема буде неможлива доти, доки преред Європою стоятиме дилема вибору між українською демократією та російським газом. США могли б переконати Януковича тримати свої «султанські» амбіції під контролем – але не робитимуть цього доти, доки США вважатимуть за необхідність рахуватися з Росією при геополітичному плануванні.

Отже, це означає, що українцям самотужки доведеться боротися з намаганнями знищити українську державність. Шанси для здійснення такого сценарію набагато більші, ніж Янукович може собі уявити. Результатом дій діючого президента стало відчуження від третини до половини країни та отримання запеклих ворогів в обличчі інтелектуальної та культурної української еліти.

Неважливо, який буде сценарій – перетворення України на васальну державу, вибух народних заворушень чи громадянські конфлікти, ситуація в Україні буде нестабільною, а Янукович потрапить до історії як ще більш неефективний управлінець ніж нещасний Ющенко.

Автор - Олександр Мотиль, професор політичних наук Рутгерського університету, Ньюарк

Джерело: KyivPost

9 травня - День Европи

Заява Кетрін Ештон, Високого представника ЄС та Віце-президента Європейської Комісії, з нагоди святкування 9 травня - Дня Європи

60 років тому, 9 травня 1950 року, декларація великого європейця Робера Шумана заклала підвалини для об’єднаної, стабільної та мирної Європи, що повстала з попелу двох руйнівних світових воєн.

Ця історична декларація та її величезне значення продовжують спрямовувати інтеграційний проект на європейському континенті та надихати партнерські стосунки, які ми розвиваємо з країнами поза межами Європи.
День Європи став символом нового початку, вільного та успішного шляху мирної співпраці між суверенними націями, що ґрунтується на спільних цінностях та спільних інтересах, – миру, солідарності, демократії, добробуту людей та верховенства права.
З нагоди святкування Дня Європи 2010 року я хотіла би наголосити на тому, якими надзвичайно важливими для Європи є її партнери в усьому світі. Лише разом ми будемо здатними заснувати політики та ініціативи, що допоможуть впоратися з глобальними викликами ХХІ століття.
Ми маємо знайти ефективні відповіді на широкий спектр ризиків та загроз: на крихкість держав, тероризм, організовану злочинність. Йдеться також про низку інших питань, що стосуються наших громадян: про енергетику, зміни клімату, конкуренцію за природні ресурси, пандемію, нелегальну міграцію та торгівлю людьми, про фінансові та економічні питання, торгівлю, здоров’я та демографію.

Європейці єдині в своєму сприйнятті міжнародної політики та зовнішньої діяльності ЄС. У ЄС існує консенсус щодо підвищення рівня співпраці, послідовності, помітності та спільних дій у закордонних справах. Нині Європейський Союз реформує свої інституційні потужності, аби адекватно відповісти на нові виклики.
У центрі цих інституційних змін перебуває Європейська служба зовнішньої дії (ЄСЗД): вона стала однією з центральних новацій Лісабонського договору, що набув чинності 1 грудня 2009 року. Наприкінці березня 2010 року я презентувала пропозицію щодо створення цієї служби і я хотіла би, аби вона почала працювати не пізніше кінця цього року.
ЄСЗД посилить вплив цінностей та інтересів ЄС в усьому світі. Вона дозволить Європейському Союзові мати більш амбітну, ефективну, послідовну та помітну зовнішню політику.
Європейська служба зовнішньої дії буде нашою головною ланкою взаємодії з міжнародними партнерами, «очима, вухами та обличчям» Європи у наших щоденних зовнішніх стосунках. Вона сприятиме стратегічному проведенню зрозумілої зовнішньої політики.
Я цілком свідома того, що за нашими нинішніми інституційними змінами уважно слідкують наші партнери з усього світу. Я певна, що ЄСЗД принесе новий рівень розуміння та співпраці в наші партнерські стосунки, на користь нам усім.

Європейську службу зовнішньої дії буде створено через 60 років після ухвалення Шуманової декларації, але великою мірою вона дотримуватиметься її духу.

Бажаю Вам щасливого Дня Європи!

Міфи про "День Перемоги"

Друга Світова війна закінчилась не в травні, а у серпні.

В Європі опір закінчився 2 травня, а капітуляцію підписали 8 травня. Отже, 9 травня – це фетиш. Бо капітуляція Німеччині де-юре відбулася саме 8 травня 1945 року.

Братерство, яке Червона армія наочно засвідчила, скажімо, "зачепивши" у своєму марші на Захід наприкінці 1944 року частину Сербії та зґвалтувавши там тисячі сербок і вбивши просто так, для розваги сотні сербів. Ну, а одночасно зі штурмом Берліна тривало справжнє полювання на тих вояків польської Армії Крайової, які не склали зброю перед маріонетковим комуністичним урядом.

Визволення, яке дуже швидко обернулося відновленням роботи концтабору Бухенвальд. Щоправда, у дещо менших масштабах, але ж і народу у "визволеній" Європі залишилося куди менше. Туди потрапили не тільки колишні нацистські функціонери, а й діячі "неправильних" партій - усілякі там соціал-демократи, ліберали, християнські демократи. Причому дехто з них уже сидів у тому ж самому, або таких самих таборах при Гітлері.

Мир, який товариш Сталін особисто перетворив на "холодну війну". Це перетворення ознаменувалось програмною промовою перед виборцями Сталінського виборчого округу міста Москви 9 лютого 1946 року.

Потім совєтська пропаганда успішно перекинула всю провину на Черчілля, який мав сміливість відповісти належним чином Сталіну у Фултоні. І сотні мільйонів ідіотів у всьому світі повірили, що саме паскуда Черчілль - на той момент відставний діяч, без жодних посад, лідер розгромленої на виборах партії - мав таку вагу в політиці, що вільно розпоряджався долею планети...

Міф, тим більше соціальний міф, сформований цілеспрямовано, за допомогою потужних пропагандистських служб для значної кількості людей, в тому числі наших співгромадян, - це те, в що ці люди занурені по самі вуха.

Адже міф для них - не доважок до реального повсякденного життя, а призма, крізь яку вони дивляться на це життя, сприймають і переживають його. Ба більше: соціальний міф для них нерідко є чимось істотнішим і вагомішим, ніж питома соціальна реальність.

А тому соціальні міфи, що пов'язані з воєнною добою, - це не просто виграшки, не просто оповідання про досить давню історію. Це те, що формує живу реальність нашого сьогодення. Реальність, у якої понад 50% українських громадян прагнуть до сильної - авторитарної чи тоталітарної - руки. Реальність, у якій встановлюють пам'ятники товаришу Сталіну.

Проте з погляду тієї історії, яку слід не "переписувати", а просто вивчити, бо вона вже написана, ці міфи - нісенітниця й брехня.

Ось лише деякі з них:

Совєтський Союз - жертва віроломного нападу нацистів.

Насправді СРСР спільно з нацистами планував і розпочинав Другу світову війну, а потім активно готувався до нападу на Німеччину.

"Другий фронт" був на Заході, отже, перший - на Сході Європи.

Насправді першим на момент початку совєтьсько-німецької війни був саме "другий". Перед цим Британія рік на самоті, за підтримки заокеанських домініонів, відбивала атаки держав Вісі, яких економічно та політично підтримував СРСР.

Нацистські війська були розбиті Червоною армією.

Насправді на Східному фронті втрати Вермахту становили 2/3 від загальних втрат. Втрати Люфтваффе - 1/3 від загальних, а втрати Кріґсмаріне там були мізерними. Іншими словами, на совєтські війська припадає десь половина воєнного успіху, не більше.

Совєтська економіка забезпечила війська всім необхідним, а допомога союзників становила лише 4% від потреб армії.

Насправді без допомоги союзників Червона армія змушена була б здати Москву та відступити в заволзькі степи й ліси. Натомість із Заходу СРСР одержував алюміній для побудови танкових двигунів і літаків, високооктановий авіаційний бензин, засоби зв'язку, "студебекери" та воєнні технології. Скажімо, танковий перископ польського інженера Гундляха, переданий британцями тощо.

Російський народ вирізнявся серед інших народів СРСР своїм незвичайним патріотизмом.

Насправді українці становили біля 50% населення окупованих нацистами совєтських територій, але дали тільки близько 12-15% чисельності колаборантських збройних формувань. Тоді як росіяни становили 25% населення, і близько 60% учасників колаборантських формувань.

Під час війни існувала непорушна єдність партії, армії й народу.

Насправді сформована 1992 року комісія при президенті Росії з реабілітації жертв політичних репресій, на чолі з "архітектором перебудови" й офіцером-фронтовиком Олександром Яковлевим, назвала страхітливу цифру: 954 тисячі бійців Червоної армії були розстріляні за наказом свого ж командування - за реальні, а найчастіше уявні провини. Це дещо більше ніж сумарні втрати Вермахту на всіх фронтах у 1941-42 роках.

Ось так досягалася ця "непорушна єдність". І, до речі: навіть у квітні 1945 року сотні червоноармійців переходили на німецький бік - тільки для того, щоб померти зі зброєю в руках, б'ючись проти Сталіна.

Совєтський народ утратив на війні 26 мільйонів людей, тоді як Червона армія - 8 мільйонів. 668 тисяч 400 одиниць бойового складу, з них українців близько 1,5 мільйони.

"Прогресивні дослідники" ведуть мову про 11 мільйонів незворотних втрат на фронтах бойових дій - загинули, пропали безвісти, померли від ран. Отже, вояків-українців буде серед них десь близько 2 мільйонів.

Тим часом у Книзі пам'яті України названі прізвища близько 6 мільйонів вояків-українців, які загинули в різних арміях; на 5 мільйонів із них зібрані біографічні дані. Ясна річ, не всі вони були у Червоній армії, але більшість.

І з "СРСР загалом" непорядок. Уже в середині 1990-х у базі даних московського меморіального комплексу на Поклінній горі в Москві було зафіксовано дані про 19,5 мільйонів убитих, померлих і зниклих безвісти учасників бойових дій.

Так що справжні цифри втрат, і цивільного населення, і людей зі зброєю, мають бути значно більшими. А відтак правда про війну - значно страшнішою.

Можна продовжувати й далі, але головне, думаю, зрозуміло.

Система совєтських та неосовєтських воєнних і навколовоєнних соціальних міфів служить дуже актуальній політичній меті. А саме - ствердженню у масовій свідомості настанови, що існував і буде існувати "хороший", "правильний", "наш" тоталітаризм.

Вкотре для впливу на масову свідомість застосовується технологія, суть якої афористично висловлена свого часу Джорджем Орвелом: "Хто контролює минуле - той контролює майбутнє".

І, ясна річ, у ролі "хорошого", ледь не взірцевого, тоталітарного ладу виступає сталінізм. Хоча насправді Гітлер забезпечив німцям до війни незрівнянно більш стабільне й заможне життя, ніж Сталін. Щоправда, в обмін на найвищий у Європі показник добробут для середньостатистичної людини, перепрошую, середньостатистичного "істинного арійця", Гітлер забрав свободу...

...Та що залишиться нам, якщо міфи розвіються?

Чи не втратимо ми всі святині? Чи буде нам, ким пишатися? - Певен, що буде. Ми будемо пишатися тими мільйонами українців, хто пройшов війну й усупереч усьому зберіг у собі людське. Це і є справжні переможці - ті, хто не пустив у свої душі отруєні випари обох червонопрапорних режимів.

Один із цих режимів здох у травні 1945 року. Жаль, що не обидва.

Я би це сприймав цей день, як "День перемоги". Це день пам’яті за жертвами.
І дуже сподіваюсь, що це колись буде день порозуміння, якого досі бракувало Україні.

Громадськість ґуртується

ВІДОЗВА
до українського громадянства та до всіх політичних партій, що стоять на позиції збереження Української держави

Події останнього часу увійдуть чорною сторінкою в історію України. Всупереч Конституції Верховна Рада України схвалила підписану Януковичем антидержавну угоду про фактично вічне перебування Чорноморського флоту Росії в Севастополі. За пільги для купки олігархів, які прагнуть зберегти свої надприбутки, здано територію України. Розпочався неприхований процес зради національних інтересів.

Режим Януковича перетворився на ліквідаційну комісію нашої держави. Щоб забезпечити прихильність кремлівських начальників, нова влада, після торгівлі українською територією, вже готова віддати авіабудівну галузь та атомну енергетику, а Нафтогаз подарувати Газпрому. Вони продають Україну та народ оптом і вроздріб.

На догоду московським покровителям антиукраїнський режим Януковича веде наступ на українську мову, свободу слова, перекреслює перспективи європейського розвитку, фальсифікує історію України. Ганьбою та блюзнірством є заперечення геноциду українського народу 1932–33 років.

Усього за п’ятдесят днів перебування при владі, Янукович із компанією встигли витерти ноги об усе, що є дорогим кожному українцеві. Такого зрадництва наш народ не знав із часів сумної слави гетьманів Івана Брюховецького та Івана Самойловича. «Раби, подножки, грязь Москви», – саме про таких писав великий Тарас. Все це відбувається за кремлівським планом перетворення України з незалежної держави на російську губернію.

Тепер, коли над Україною як незалежною та демократичною державою нависла смертельна небезпека, ми, відчуваючи відповідальність за долю майбутніх поколінь, закликаємо створити Народний Комітет Порятунку України.

Мета Комітету:
– відстоювання територіальної цілісності й суверенітету України;
– захист свобод і гідності громадян, їхніх політичних, соціально-економічних, і національно-культурних прав;
– боротьба за збереження євроатлантичного вибору України.

Такі комітети мають бути створені у Києві, кожній області, у кожному місті, районі та селі.

Ми, ініціатори створення Комітету, вимагаємо від усіх без винятку керівників патріотичних політичних сил: припинити суперечку за лідерство та зусиллями Комітету забезпечити координацію дій як в центрі, так і на місцях, щодо захисту України та її громадян. Всі політичні структури та громадяни України мають об’єднатися в міцний опозиційний рух. Кожен громадянин має стати на захист своєї свободи й Батьківщини.

Закликаємо громадські, молодіжні, екологічні, профспілкові, правозахисні та інші організації увійти в таке об’єднання. Закликаємо світове українство підтримати нашу відозву. Звертаємося до міжнародної спільноти підтримати український народ в боротьбі за збереження своєї держави. Звертаємося до патріотичних сил України організувати всенародний "круглий стіл" для обговорення трагічної ситуації та прийняття доленосних рішень.

Ми маємо стати на захист державного суверенітету України, демократії, європейського цивілізаційного вибору нашого народу. Таке право надає нам і такий обов’язок покладає на нас Конституція України, стаття 17 якої передбачає, що “захист суверенітету і державної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу”.

Будьмо пильними, відповідальними і рішучими!

Від нашої волі залежить наша спільна доля!

Слава Україні!

Іван ДЗЮБА
Левко ЛУК’ЯНЕНКО
Дмитро ПАВЛИЧКО
Валерій ШЕВЧУК
Мирослав ПОПОВИЧ
Юрій МУШКЕТИК
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ
Володимир ПИЛИПЧУК
Володимир СЕРГІЙЧУК
Роланд ФРАНКО
Богдан ГОРИНЬ
Юрій ЩЕРБАК
Олег ЧОРНОГУЗ
Дмитро ПИЛИПЧУК
Василь ОВСІЄНКО
Наталія ОСЬМАК
Михайло РАТУШНИЙ
Володимир ЦИБУЛЬКО
Костянтин МОРОЗОВ
Юрій АНДРУХОВИЧ
Тарас ВОЗНЯК
Тарас КИЯК
Микола РЯБЧУК
Галина ЯБЛОНСЬКА
Галина ДЕНИСЕНКО
Ірина МАГРИЦЬКА