Стан української діаспори - відзеркалення справ в Україні

Вихідців з України знаходимо нині всюди: в урядах і парламентах провідних держав світу, науці, бізнесі, мистецтві, культурі та спорті.

Про участь українців у формуванні та розбудові Московського царства, а пізніше Російської імперії, яку проголосив 1721 року Пьотр І, СРСР і нинішньої РФ, очевидно, докладно говорити немає сенсу, бо та розповідь фактично не має кінця.

А відкривають російський список видатних українців канцлер Російської імперії князь Олександр Безбородько, народжений у Глухові, що на Чернігівщині, Віктор Кочубей – глава кабінету міністрів (1827), Микола Бунге – реформатор Росії доби Алєксандра ІІІ...

Серед сучасних американських урядовців і конгресменів знаходимо нащадків українських емігрантів до Америки Павлину Добрянську (заступник державного секретаря США), Девіда Боніора, Йосипа Лібермана, Барта Ступака, Арлена Спектора, Марка Сінгела (віце-губернатор Пенсільванії), Петра Терпелюка (посол США в Люксембурзі), Богдана Футея (суддя Верховного суду США) тощо.

Членом британського парламенту, радником прем’єр-міністра Маргарет Тетчер тривалий час працював Стефан Терлецький з Івано-Франківщини.

Прем’єр-міністром Франції в 1991-1992 роках, а до того багаторічним міністром фінансів був П’єр Береґовуа – син вихідців з Ізюма, що на Харківщині, Берегових.

Цей перелік видатних вихідців з України (дуже часто людей неймовірної долі) можна продовжувати й продовжувати, адже він налічує понад дві тисячі постатей.

Але запитаймо себе: чи бодай раз офіційний Київ привітав видатних представників діаспори, чи звернувся до них із пропозицією тісної співпраці?

Щоб завершити тему “Кого дала Україна світу?”, назвемо ще засновника фірми “Давідофф” – народженого в Новгород-Сіверську, що на Чернігівщині, Зіно Давидова, відкривача стрептоміцину (антибіотика для лікування туберкульозу) лауреата Нобелівської премії Зельмана Васкмана (з Вінниччини), авіаконструктора Ігоря Сікорського (з Києва), учасника американського атомного проекту Юрія Кістяківського (киянин), засновника французької автомобільної фірми “Сітроен” Андре Сітроена – сина одесита Лева Цитрона.

Отже, поки ми не усвідомимо, що діаспора – це жива невід’ємна частина українського національного організму, наш шлях до цивілізованого життя буде тяжким і хаотичним. Філософія “моя хата скраю” не приведе до добра, лише може повернути в колоніальне минуле.

Польська інституція “Полонія” географічно поширена в усьому світі. Особливо активно вона діє на Американському континенті. Наслідком тієї роботи стало стрімке просування Польщі, зокрема, до Європи, вступ до НАТО, інтеграція до європейських структур тощо.

Плідною й ефективною є французька політика франкофонії, яка не лише поширює всім світом мову, культуру та духовність цієї країни, а й пропагує та відстоює інтереси одного з європейських лідерів – Франції.

Українська діаспора – це досі мало використовуваний інтелектуальний потенціал закордонних українців. Адже багато вихідців із нашого краю щиро прагнуть взаєморозуміння та співпраці з батьківщиною своїх предків. А багато й працюють для України.

І знову запитання: “А що ми зробили, щоб відповісти на прагнення наших співвітчизників співпрацювати?” Брати слухають нас, а чи ми гукаємо їх?

Зрозуміло, що співпраця з діаспорою залежить від загального стану українських справ. І поки не буде порядку на українській національній території, не буде його й у світовому українстві. Тож швидше позбуваймося не лише філософії “а ля” “моя хата скраю”, а й псевдосвітоглядного гасла “а ля” “я нічого не знаю”.