«Crux Ruthenorum» або «Давньоукраїнський хрест» - забутий герб української геральдики

Герб «Crux Ruthenorum» або «Хрест русинів» або «Давньоукраїнський хрест» був поширеним у давніх українців, а також ще за часів Великого князівства Київського (Київської Русі), Королівства Русі (Королівства України) та часів Великого князівства Литовського і Руського. 
Проте зараз він є забутим та майже невідомим, навіть серед знавців геральдики. 

Найбільш знаний нам сьогодні як герб князів Вишневецьких  -  знак у вигляді перехрещеного хреста або 12-раменний хрест - описувався в Середньовічних европейських гербовниках як “crucis huiusmodi quadruplicatae more Ruthenorum" або хрест русинів (давньоукраїнський).

Цей символ походить з давньоукраїнських рун та дохристиянських вірувань наших предків. 

Його ще називають «хрест хрестів». Зараз можна зустріти різні варіанти зображення цього хреста, що називається  "кросслет" (Cross crosslet): його можуть відносити до "тевтонського хреста", а косий хрест іменують "хрестом святого Юліана"; також чомусь існує назва "румунський хрест",
а латвійські новоязичники взяли його собі як свій символ...  

Всі ці хрести є похідними від давньоукраїнського, й з'явились набагато пізніше. 
А "румунським" він став взагалі лише в середині ХІХ ст, коли Російська імперія відвоювала Румунію в Османської імперії - і він з'явився на нагородах новоствореного Румунського князівства. 

Проте археологічні знахідки на теренах Київської Русі доводять, що цей символ відноситься саме до давньоукраїнського періоду дохристиянської історії. 
На валунах, кам'яних  межових знаках та хрестах (в тому числі могильних), на обрядових знахідках при розкопці курганів і городищ, починаючи з часів ранньої залізної доби (початок І тисячоліття до нашої ери) знайдено багато схожих зображень.

Містичний знак перехрещеного 12-раменного хреста вважався сильним оберегом та можливо був пов'язаний з культом богині Мари (Морени). Амулет або його зображення на межових каменях був захистом від зовнішніх впливів та сил. 
Більшість таких зображень було знайдено на території Полісся, Білоруських та Балтійських боліт, а також на верхньому Подніпров'ї.   

Вважається, що Мара була однією з трьох дочок Сварога. 

Дванадцяти-раменний хрест, з перекладиною на кожному з чотирьох сторін, знаходять також на виробах часів Великої Скіфії. 
Цікавим є той факт, що в ранньохристиянській традиції Римської та Східної Римської (Візантійської) імперії цей символ пов'язаний зі Святим Христофором.

 

Цього святого в ранній іконографії зображували кінокефалом (песоголовим). Найдавнішим відомим зображенням Св. Христофора є його зображення на керамічній іконі VI ст., знайденій у фортеці Виниця, Македонія. 

На цій іконі є зображення Св. Христофора та Св. Юрія (Георгія) Переможця, які списами вражають змій. Між святими знаходить круглий щит над яким зображений хрест.
Відомо, що пізніше Св. Юрій Змієборець був гербом Королів Русі, українських князів та Великих князів Руських (Давньоукраїнських), звідки, згодом, ця традиція поширилась й на Московське князівство. 

Інше візантійська ікона зображує Св. Христофора, в одязі патриція, який тримає «Crux Ruthenorum». 
Зважаючи на ці факти, варто більш детально вивчити інформацію про його походження.

Багато дослідників вказують на те, що голова звіра (хоча існують більш пізні легенди, які розповідають чому і як голова святого "справді" стала псячою) є метафорою, що вказує на дикунське (варварське) походження людини. 
Відомо багато ранньохристиянських та середньовічних зображень, де дикунів або недалеких людей (невігласів) зображують з головами псів або інших звірів.

Наприклад у «Київському Псалтирі» (збереглось видання 1397 р.) намальовані 4 кінокефали, в одязі римських воїнів, зі списами, що спілкуються з Ісусом Христом.
Відомі схожі зображення, окрім слов'янської, у коптській та ефіопській традиції. 
А у середньовічному "Синаксарі" (збірці оповідань про святих) XII-XIII ст.,мовиться про те, що песоголовий образ Христофора пов'язаний з його походженням з країни "кінокефалів".

З життєпису св. Христофора відомо, що за часів Римського імператора 

Гая Траяна Деція, що правив у 249-251 рр, мав спеціальні переможні титули «Великий переможець Дакії» та «Відновлювач Дакії», тобто той, хто вів успішні військові кампанії проти племен, що мешкали на кордонах Дакії (Північне Причорномор'я), 

могутній богатир на ім'я Вепрев (Bεπρεβος) потрапляє до римського полону, wе була людина величезного зросту та жахливої поведінки. Пізніше стає легіонером та приймає християнство. 

Нове ім'я святого означає "той що носить Христа" (в своєму серці). Хоча пізніше виникла католицька легенда, що великан Вепрев хотів поступити на службу до могутнього владики, проте зустрівшись з монахом-відлюдником, який порадив йому працювати на переправі й переносити людей через річку. Одного разу до нього прийшов хлопчик, проте посадивши дитину на плечі, посередині річки від відчув величезний тягар й злякався, що потоне. Але хлопчик сказав йому, що він Христос й несе на собі всі тягарі світу. Після цього Ісус охрестив його в річці й він отримав нове ім'я "той що несе Христа". Після цього Ісус сказав Христофору втикнути палку в землі й з неї проросло плодородне дерево. 

Що ж до розповідей про давні племена "кінокефалів", то середньовічний літописець Павло Диякон стверджував, що плем'я лангобарів, що мешкало в на півночі Центральної Европи, мало дружні відносини зі своїми сусідами "кінокефалами". 

Адам Бременський писав, що "кінокефали" це діти амазонок (мешкали на півночі Азовського моря та південно-східному Подніпров'ї) та чоловіків з північних племен. 

При цьому слід підкреслити, що початок цієї традиції поклав ще Геродот та Симий Родоський (кін. IV - поч. III в. до н.е..), який стверджував, що "кінокефали" живуть в Гіпербореї. Побідних людей описували у «Романі про Олександре» Псевдо-Каллісфена, яких Олександр Македонський зустрів до свого походу в Індію, це були дикі племена, що мешкали на північно-східному кордоні Ойкумени (на кінці світу). 

В своєму описі Геродот, на північ від скіфів помістив племена неврів: «ці люди, мабуть, чаклуни. Скити й елліни, що мешкають серед них, стверджують, що кожен невр щороку на кілька днів перевертається на вовка, а потім знову набуває людського вигляду».

Науково довенено, що неври це пра-слов'янські племена Полісся.  

Відомо також, що ромеї часто скаржились на набіги задунайських слов'ян, які нападали на них у вовчих шкурах. 

За описом Геродота неври мешкали після (вище) скіфів-орачів на північ від Дністра, вздовж Південного Бугу на захід від Бористену (Дніпро)

Землі неврів на заході межували з агафірсами, на півдні — зі скитами, на сході — з андрофагами (людожерами), на північ від неврів Геродот каже про безлюдну пустелю. 

Геродот також повідомляє, що неври за одне покоління до походу перського правителя Дарія I (в середині VI століття до н.е.) були змушені переселитися зі своїх земель на сусідні через «змій», що напали на них. 

Отже, далі на північний-захід, за скіфами-орачами, які вирощували пшеницю не лише для їжи, а й на продаж, жили неври, що вміли перетворюватись на вовків. 

Виходячи з цих історичних данних - старовинні християнські ікони, що зображують песоголового святого з диких племен, в руці у якого хрест, зображення якого було здавна поширене на теренах Полісся, набуває нового сенсу. 
З давньоруських легенд відомий також богатир Полкан, що описується в билинах, як той що мав голову пса. 

В Київській Русі святого Христофора також малювали як молодого воїна-лицаря. Найдавніша ікона Св. Христофора (кін. XII ст.) збереглась в кам'яній каплиці Святого Георгія на Ладозі. 

Ця пам'ятка архітектури часів Великого князівства Київського, безперечно відноситься саме до київської (давньоукраїнської) традиції як архітектурної, так й іконографічної.
Збудована у 1165-1166 роках церква, окрім зображення Св. Христофора, мала також ікони Св. Папи Римського Климента, св. Миколи Чудотворця, архистратига Михайла та Святителя Василя Великого. 

За часів Київської Русі та часів існування Королівства Русі (кордони якого поширювались від Холма й Перемишля до Києва, Чернігова і Переяслава,
від Волині, Берестейщини і Червленських міст до Закарпаття, Буковини, Придністров'я, Хортиці та Північного Причорномор'я),

а також за часів Великого князівства Литовського та Руського (Давньоукраїнського) 

знак «Давньоукраїнського хреста» продовжував бути доволі поширеним в побуті, а також він став одним з варіантів натільних хрестів, які носили українців.

Читайте детальніше:

*Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)  
*Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)
* Про Велике князівство Київське та Велике князівство Руське (Українське)

* Українські королівські та шляхетські титули

Перші державні герби України (Х - ХІІІ ст.)

Також цей знак зустрічається на печатках та гербах. 
Так, удільні Турово-Пінські князі, що були нащадками Ізяславичів - потомків короля Русі Ізяслава Ярославича (сина Ярослава Мудрого, якого Папа Римський проголосив королем у 1075 році)

з яких виводить свій рід князь Несвіцький (Несвицький), що використовував символ «Crux Ruthenorum» на своєму гербі (XIII-XIV ст.).

Його нащадки князі Збаразькі, Вишневецькі, Порицькі видозмінили герб: 

замість нижнього рамена взяли півколо й шестикутну  зірку. 

У пізніших гербовниках Речі Посполитої XVI-XVII ст. цей герб отримав назву "Корибут". Це було пов'язано з генеологічним твердженням молодних князів Вишневецьких та Збаразьких, що вони походять від князя  Дмитра-Корибута.

Українсько-литовський князь Корибут-Дмитро Ольгердович (1350-1404), будучи поганином, лише 1386 р. охрестився за православним обрядом, і став удільним князем Сіверським, а також князем Новгород-Сіверським, Збаразьким, Брацлавським, Вінницьким, Брянський.. Проводив незалежну політику та карбував власну монету.

Хоча князі Несвіцькі й правили на землях, що належали Дмитру-Корибуту, проте багато дослідників вважають їх все-таки династично спорідненими з Великими князями Київськими та Королями Русі.   

Пд назвою «Korybuth» видозмінений  «crucis huiusmodi quadruplicatae more Ruthenorum» або давньоукраїнських хрест фігурує в багатьох европейських гербовниках  XVII -XVIIІ ст., як герб українських князів Збаразьких, Вишневецьких, Порицьких, Воронецьких.

Символіка, історія використання та геральдичного застосування «Давньоукраїнського хреста» потребує ще детального вивчення, проте завжди необхідно пам'ятати, що 12-раменний знак у вигляді перехрещеного хреста був давнім народним символом, який пізніше увійшов в українську та европейську геральдинку й має давньоукраїнське походження.  

Детальніше про історію розвитку української геральдики можна прочитати тут:

*  Українські шляхетські герби в Гербовнику Беленвіль (1380)

*  Герби української шляхти в Гербовнику Гелре

* Українські державні герби в Цюрихському гербовнику XIV ст.

*  Українські герби в перших европейських гербовниках ХІІІ ст. * Синьо-жовтий прапор в европейських гербовниках ХІV-ХV ст

* Перші згадки про Тризуб в європейських гербовниках.ХІV.-ХV ст. * Герби української шляхти.

* Синьо-жовтий прапор у слов'янських народів.