Thursday, 20 February 2025

Родовід панів Білявських - Лицарів Золотої Остроґи

Пани Білявські на інші Лицарі Золотої Остроґи 

Дослідження родоводу панів шляхтичів Білявських (Білевських) вже на своїх початках стикається з важливим питанням.
Рід, що походить з Західних Українських Земель, а точніше з історичних етнічних українських земель, що пізніше стали називатись «Малопольщею», від часів занепаду Королівства Руси-України та окупації цих теренів поляками, записувався в офіційних документах як Bielawski або Bilawski.
В українському ж прочитані існує декілька версій передачі цього прізвища, що робить значно складнішим архівні пошуки, вивчення та відтворення родоводу представників даного аристократичного будинку. 

Дослідник шляхетських гербів Речі Посполитої (Польщі, України, Литви, Білорусі) Т. Ґайл подає відомості, що шляхтичі з прізвищем Bielawski відносились до 9 різних родових гербових спільнот:
Білявські (власного герба), Дрия, Долеґа, Ґоздава, Еліта, Заруба (Заремба), Одровос (Одроваз), Телок (Цьолек) та Яструб (Яструбець).

Шляхтичі Bielewski належали до 3 різних родових гербових спільнот: Любич, Яніна та Яструб (Яструбець).

Шляхтичі Bilewski належали до 2 різних родових гербових спільнот: Заруба (Заремба) та Яструб (Яструбець).

Шляхтичі Bilawski належали до родової гербової спільноти Яструб (Яструбець).

В той же час, вітчизняний науковець, дослідник української родової геральдики О. Однороженко наводить інформацію, що до шляхти Львівської землі, яка користувалися гербом Яструб, належали такі місцеві родини як пани Білевські, Зборовські, Куропатницькі, Матчинські, Хойнацькі та інші.

А до українських шляхетських родів Галицької землі, що належали до гербової спільноти Драго-Сасів вчений відносить роди Білявських, Жураковських, Корчинських, Креховецьких, Угерницьких та інших.

Тут варто додати, що зі свого боку Т. Ґайл не згадує Білявських, як таких що відносяться до спільноти герба Сас.
В його переліку є роди Білинських (Bieliński та Biliński), Білавичів або Білявичів (Bilawicz) та Білевичів (Billewicz).

Більш детально про походження герба Драго-Сас (або Сас) та про історію представників цієї гербової спільноти ми розповідали в статті «Родовід панів Берестянських з Перемишльської землі».

З історії нам відомі також князі Білевські, що походили від Сіверських удільних князів Новосильських і Глухівських.
Князі Білевські вважаються представниками династії Ольговичів та нащадками князя Михайла II Всеволодовича Чернигівського, що також був князем Переяславським, Новгородським та Великим князем Київським.
Більше того, князі Білевські були споріднені з королівськими династіями Романовичів (нащадки Володаря Руси Романа Мстиславича Великого) та Ізяславичів (нащадки Великого князя Київського і короля Руси-України Ізяслава Ярославича).
Видатний історик М. Грушевський пише, що на Північній Сіверщині, близько 1425 року, Великому князю Литовському і Руському (Давньоукраїнському) Вітовту склали васальну присягу князі Новосильські, Одоєвські, Воротинські та Білевські.
А в реєстрі Свитригайлових міст від 1432 року – це землі що були під владою Великого князя Руського (Давньоукраїнського) Свидригайла, значаться й такі міста Північної Чернигівщини як: Трубчевськ, Брянськ, Любутськ, Мещовськ, Серпейськ, Мосальськ, Вязьма, Білев, Новосіль, Козельськ та інші.
Ще в 1480-х роках князі Білевські були союзниками Великого князя Литовського і Руського Казимира Яґелона.
Детальніше читайте: Білевське князівство та Білевські князі

Однак, питання чи мають відношення князі Білевські до шляхетських родів Білевських з теренів Речі Посполитої потребує окремого детального вивчення.

Таким чином бачимо, що відповідно до більшості джерел шляхетні роди Білявських або Білевських відносились до гербової спільноти Яструб (Яструбець).
Окрім цього, зі збережених архівних матеріалів відомо, що найбільшої міці, ваги та визнання в з’єднаній державі королівства Польського й Великого князівства Литовського та Руського (Давньоукраїнського) ця династія здобула наприкінці XV – на початку XVІ століть.

Дослідник А. Бонецький, подаючи відомості про родовід династії Білявських герба Яструбець (Bielawscy h. Jastrzębiec), зазначає, що родина відома з 1380-х, починаючи з Войцеха, Миколи та Станіслава Білявських.
Члени династичного будинку перебували на різноманітних високих урядових посадах, як в регіонах, так й при королівському дворі.
Зокрема Білявські герба Яструбець були: надворним королівським писарем (бл. 1469 р.), королівським урядником (бл. 1568 р.), королівським ротмістром (бл.1577 р.), економом Гродненським (бл.1582 р.), каноніком Луцьким та офіціалом Підляський (бл. 1628 р.), архідияконом Київським (бл. 1770 р.), а також воєводами, підстоліями, підкоморниками, земськими і повітовими писарями, войсковими, хоружими тощо.

Доля родини шляхтичів Білявських була тісно пов’язана з родом панів Зборовських герба Яструбець, з якими вони були ще й споріднені.
Мартин Зборовський (1492-1565) брав активну участь у війні Великого князівства Литовського і Руського проти Московії (1512-1522), зокрема прославився у битвах під Оршею (151 ) та Опочкою (1517) під проводом українського князя Костянтина Острозького. Пізніше М. Зборовський був Великим коронним чашником (1527-1542) та перебував на інших найвищих посадах при дворі королів Сигізмунда I та Сигізмунд II Яґелонів. Також він відомий своїм конфліктом з князем Дмитром Санґушком, бл. 1554 року, через боротьбу за спадщину князів Острозьких та за руку княгині Гальшки Острозької, з якою він хотів одружити одного зі своїх синів.

М. Зборовський був одних з найбагатших та найвпливовіших магнатів з’єднаної польсько-українсько-литовської держави та втручався в багато важливих справ у королівстві. Отже, формував навколо себе спільноту союзників-шляхтичів, до яких входили й пани Білявські. Таким чином бачимо, що протягом всього XVІ століття представники родини шляхтичів Білявських герба Яструбець брали активну участь в політичному та військовому житті з’єднаної держави королівства Польського та Великого князівства Литовського і Руського (Давньоукраїнського).

Про це свідчить і текст грамоти імператора Максиміліана І, що була передана за посередництва Великого писаря Литовського, королівського секретаря короля Сигізмунда І – Лаврентія Медзилеського герба Яструбець.

Імператор Священної Римської імперії, король Німеччини, Угорщини, Далмації, Хорватії, Галичини і Володимерії і пр., архикнязь Австрії, князь Бургундії, Лотарингії, Брабанту і пр. прагнучі поширити й закріпити свою владу в Центральній Європі, 1515 року уклав угоду між Габсбургами та Яґелонами, відповідно до якої онук Максиміліана Фердинанд брав за дружину доньку короля Богемії та Угорщини, спадкоємця короля Польщі Володислава Яґелона – Ганну.
Після чого Габсбурги почали активно претендувати й на трон правителів Речі Посполитої. 

Отже, в грамоті імператора Масиміліана І від 25 лютого 1518 року йшлося, що він через Преподобного і Вельможного Лаврентія Медзилеського (Laurentio Miedzileski) графа палатина (comiti palatino) уділяє свою імператорську милість знатним родам і оскільки Цесарській величності личить більшими почестями прикрашати тих, що сяють чеснотами і видатними вчинками, і які є заслуженими… Тому бажаючи додати ще трохи краси вашій сім’ї та спорідненим з вами родам, що користуються гербом Яструбець, надаю на благородний герб лицарський шолом та мантію… Крім того, імператор підтверджував нобілітацію (шляхетство) цих родів, і своєю владою і правом надавав їм повноваження на будь-яку владу, відтепер і триваючу на вічні майбутні часи, посвящати в лицарі зі свого ж роду представників в Польщі, в Литві (і Русі) та в Мазовії. Таким чином, у Польщі (та на Західній Україні) є два будинки: Мишковські (Miskowsczi) та Білявські (Bielawsci), у Мазовії є Медзилеські з Улатова (Miedzilesczi) та Дзерковські з Шумська (Dzierzkowsczi), а в Литві (і на Великій Україні) є Немировичі та Щити.

Підсумовуючи вищенаведене, бачимо, що своїм привілеєм від 1518 року імператор Максиміліан І надав главам шляхетних родів гербу Яструбець: Білявським, Дзерковським, Мишковським, Медзилеським, Немировичам і Щитам титул спадкових палатинів (графів) з правом передавати його та ранг Лицарів Золотої Остроґи своїм спадкоємцям, або обраним ними достойним представникам роду «на вічні майбутні часи». 

Мартин Зборовський мав п’ятеро дорослих синів, кожен з яких брав активну участь у політичних та військових справах країни. Сини Зборовські, разом зі шляхтичами Білявськими гербу Яструбець, підтримали кандидатуру Генрика Валуа під час виборів 1573 року короля Польщі, Великого князя Литовського і Руського, Мазовецького, Жемантійського, Київського, Волинського, Підляського, Холмського, Подільського, Чернігівського, Сіверського і пр.
А після повернення Генрика Валуа до Франції, коаліція Зборовських, Білявських та інших їх союзників, 1575 року, підтримала обрання на короля Польщі, на Великого князя Литовського і Руського, Мазовецького, Жемантійського, Київського, Волинського, Підляського, Холмського, Подільського, Чернігівського, Сіверського і пр. – кандидату князя Семигородського Степана Баторія. 

Хоча спочатку на елекційному сеймі переміг імператор, титулярний король Галичини і Володимерії Максиміліан II Габсбург, якого підтримували й наші досліджувані роди. Примас Якуб Уханський та папський нунцій Вінченцо Лауро навіть офіційно оголосили про обрання його королем Польщі та Великим князем Литовським, Руським, Київським і пр. Проте частина шляхти домоглись проведення перевиборів, на яких переміг С. Баторій.

Пізніше, один з синів М. Зборовського – Самійло Зборовський був козацьким Гетьманом України (1581-1584), здійснив походи на Молдавію та Причорномор’я. Разом з братами Андрієм, Іваном та іншими шляхтичами брав участь у війні з Московією (бл. 1580 р.). 
Через свій великий вплив у державі проти цієї коаліції виступив новий королівський канцлер Ян Замойський. Тож, в останні роки правління С. Баторія влада була сконцентрована у Замойських, Любомирських, Радзивилів, а Зборовські та інша шляхта були усунуті від урядів. 

Елекційний сейм 1587 року також відзначився боротьбою двох кандидатів на престол: імператора, титулярного короля Галичини і Володимерії Максиміліана ІІІ Габсбурга, якого підтримували брати Зборовські та їх союзники й Сигізмунда ІІІ Вази, якого просував Ян Замойський. Більшість шляхти обрали королем та Великим князем Литовським, Руським, Київським і пр. Максиміліана ІІІ Габсбурга.
Після вступу на престол його армія та близько 1500 шляхтичів Речі Посполитої вирушили на Краків. Однак, 24 січня 1588 року загони Яна Замойського у битві під Бичиною перемогли Максиміліана Габсбурга, який разом зі своїми союзниками був захоплений у полон.
Після звільнення, Максиміліан ІІІ повернувся до Австрії, проте не відмовився від претензії на трон Речі Посполитої та продовжував підтримувати активні міжнародні зв’язки зі своїми союзниками. 

Представники роду Білявських зберігали свій вплив та високий статус й надалі. 
Так, двоє його членів династії були делегатами виборчого сейму короля, Великого князя Литовського, Руського, Київського і пр. Августа II. 

Після розділів Речі Посполитої та входження Західної України до складу Австро-Угорщини представники роду Білявських офіційно підтвердили своє шляхетське походження і статус. 

На землях окупованих Російською імперією Білявські були включені до книг дворянства Волинської, Гродненської, Київської, Полтавської, Чернігівської та інших губерній. 
Автор: Zoreslav B.

Список використаних джерел:
Берестович З. П. Родовід панів Берестянських з Перемишльської землі. 
Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. 
Грушевський М. С. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. Том 4.
Однороженко О. А. Родова геральдика Руського королівства та Руських земель Корони Польської XIV–XVI ст.
Boniecki A. Herbarz polski: Wiadomosći historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. T. 1.
Gajl T. Herbarz. Lista Herbów.
Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r. p. 1584.
Wikipedia та інші ресурси.

Tuesday, 18 February 2025

Білевське князівство та Білевські князі

Білевське князівство це одне з удільних князівств Великого князівства Київського (Київської Руси-України), а пізніше Чернівського князівства (Чернігово-Сіверської землі) з центром у місті Білев (нині Бельов).
Утворилося внаслідок розділу Новосильського князівства. 
Відносилося до Верховських князівств Великого князівства Київського.
Обіймало терени у верхів'ях річки Оки (нині територія Тульської області).
Після 1558 року було приєднано до Московії.

Верховські князівства це удільні князівства у верхів'ях річки Ока, що знаходились у верхів'ї (північному-сході) території Великого князівства Київського (Київської Руси України).
В XII–XIII століттях це були уділи Чернігівського князівства.
А з кінця XIV ст. підпали під владу Великого князівства Литовського і Руського (Давньоукраїнського), зберігаючи фактичну самостійність. Бл. 1500-х років, під натиском московських військ, спочатку перейшли під зверхність Московії, а у 1560-х р. були ліквідовані. 

До Верховських князівств відносять:
* Барятинське князівство (нині Калузька обл.)
* Білевське (Бельовське) князівство
* Воротинське князівство
* Звенигородське князівство з центром Звенигород-на-Оці

* Карачевське князівство
*
* Мосальське князівство
** Болховське князівство
** Хотетівське князівство
* Козельське князівство
* Мосальське князівство
* Мишегодське князівство
* Новосільське князівство
* Одоєвське князівство
* Перемишльське князівство з центром Перемишль на оці
* Таруське князівство з центром Таруса
** Вовконське (Волконське) князівство
** Конинське князівство
*
* Мезецьке князівство 
** Оболенське князівство
** Спашське князівство.
 
Сусідніми з (іноді їх відносять до них) Верховськими князівствами були:
* Єлецьке князівство - у ХІІІ столітті відносилось до Чернігівського, пізніше до Курського, а у XIV столітті знову до Київського князівства.
* Пронське князівство - входило до складу Великого князівства Київського, пізніше Чернігівського та Муромського князівства. В Х
IV столітті деякий час було самостійним, вело боротьбу з Московією. З 1430-х років входило до складу Великого князівства Литовського і Руського (Давньоукраїнського). 

Новосільське князівство утворилось 1246 року, після вбивства монголо-татарами в Орді Великого князя Київського Михайла Всеволодовича з династії Чернігівських Ольговичів.
Чернігівське князівство було розділене між його синами. Третій син Великого князя Михайла 
Всеволодовича - Семен Михайлович, отримав удільне Глухівське князівство.
Після смерті князя Семена Михайловича його сини розділили спадок, й Новосільський уділ дістався його другому сину - князю Олександру Семеновичу.

На початку XV століття Новосільське князівство розділилося на більш дрібні удільні князівства: Одоєвське, Білевське та Воротинське.

Список Білевських князів:
* Великий князь Михайло Всеволодович (1224-1246)
* князь Глухівський і Новосільський Семен Михайлович (1246-друга половина XIII ст.)
* князь Глухівський Михайло Семенович (друга половина XIII - початок XIV ст.)
* к
нязь Новосільський Олександр Семенович (друга половина XIII - 1326), вбитий монголо-татарами в Орді 15.08.1326.
* князь Новосильський Семен Олександрович (початок початок XIV ст.), вбитий монголо-татарами в Орді. Не мав нащадків, і Новосільське князівство перейшло до дітей Глухівського князя Семена Михайловича. 
князь Глухівський Семен Михайлович (середина XIV - 1375) 

* князь Глухівський і Новосильський Роман Семенович (1375 – поч. XV ст.) 
* князь Білевський Василь Романович (початок XV ст.)
* князь Білевський Михайло Васильович (перша половина XV ст.)
* князі Білевські Федір Михайлович і Василь Михайлович († після 1459), були союзниками Великого князя Литовського і Руського Казиміра Яґелончика
* князі Білевські Іван Васильович († 1523), Андрій Васильович, Василь Васильович – бл. 1490 р. під натиском московський окупаційних військ змушені були перейти на московську службу. 
князі Білевські Семен Іванович та Іван Іванович.
Іван Іванович Білевський княжив у 1523-1555 роках. Був ув'язнений московською владою та засланий у Вологду, де і помер.

Білевське князівство було приєднане до Москви.
У 1557-1559 рр. ним володів князь Дмитро Байда Вишневецький. 

Окрім князів Одоєвських та Воротинських, князі Білевські були споріднені з князями Телепень-Оболенськими, Глинськими та іншими родами. 

Деякі молодші представники династії князів Білевських, після потрапляння князівства під владу Московії, виїхали до Великого князі князівства Литовського і Руського та до королівства Польщі. 

Зображення герба князів Білевських не збереглось.
Відомо, що на печатках різних князів Новосильського династичного будинку зображувався однойменний князю покровитель святий або архангел, що було традиційним для печаток та монет князів Великого князівства Київського домонгольських часів. 
В той же час, була традиція зображувати архистратига Михайла – покровителя Великого князівства Київського та герб Чернігівського князівства - орла в короні.
А на грамоті князя Івана Одоєвського було зображено гусака (лебідя) із загнутою назад шиєю.
Ці зображення зустрічаємо на пізніших гербах князів, що походили від князів Новосільських - Воротинських, Одоєвських, Оболенських та інших.

Джерела: Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича, 2000. 649 с.
а також Вікіпедія та інші відкриті джерела з мережі інтернет.