Мови не продають

Мови не продають - Євген Сверстюк 

Декому здається, що два підписи під антиконституційним законом про мови ставлять крапку. Але підписи Литвина і Януковича для народу важать не більше, ніж важить їхня честь. Згадаймо, що вони ховалися від людського ока і розуміли, що поставити підпис під документом національної ганьби, то поставити на собі крапку.

Однак у нас багатьом здається, що після останньої крапки можна далі продовжувати каламутити воду.

Чоловік, публічно викритий на брехні, має публічно вибачитись і назавжди зійти з політичної сцени. У нас такий стає міністром науки і освіти.

Чоловік, викритий на фальсифікації виборів очолює юридичну академію. Чоловік, засвічений у найтемніших гріхах, виховує монахів…

Мимоволі напрошується думка, що за усім цим стоїть сатана, мета якого — дискредитувати Божий світ. Але ж має протистояти йому хтось, щоб рятувати Божий світ!

Чиїми ж руками вчинено посягання на мову, закріплену Конституцією, як державна?

Тут пахне параноїдальним шовінізмом агентів "русского мира", яких обходить десятою дорогою нормальна людина. Але схоже на те, що нормальних людей меншає, безкультурне міщанство потягнулося до маркових, а байдужі перечікують лиху годину. І той шовінізм на повен голос заговорив від імені партії, яка представляє українську державу перед світом!

У нас нині нема трибуни для порядних людей. які могли б задавати тон толерантності і культури людських взаємин. Чомусь порядні люди не збираються разом, хоча б для того, щоб називати своїм іменем прояви отруйного насильства і деструктивної адміністративної пересічності.

Ми знаємо, що суспільство несе в собі задавнену хворобу століття брехні. Ніхто не приховує, що україноненависництво підтримується "за російські гроші", бо нині нема охочих безплатно підіймати шовіністичну вакханалію просто ні з того, ні з сього.

А от щось не чути про фінансування миротворців, цілителів чи просто людей культури.

В тім то й справа, що наступ на українство в Україні є проблемою моральною. Люди виступають в обороні зневаженої гідності народу. Це ж нечуване явище, щоб українська молодь голодівкою протестувала проти національної зневаги з боку "української держави" і з боку шовіністичного хамства, що стало ідеологією партії регіонів.

Що у них іде від малокультурності, що від "російських грошей", що від імперських рабських комплексів, що від моральної недорозвиненості — над цим мали б попрацювати соціальні психологи.

До тих правд, які треба сказати вголос про ворогування Росії з усіма сусідами і психологічна та інша війна проти народів, що здобули незалежність від неї. Кремлівський вождь нині і не приховує цього. Це дуже дивна війна, коли зважити, що сам він сидить на пороховій бочці. Минули ті часи, коли розчерком пера можна було кидати мільйони на війну, в концлагери і на маніякальні новобудови.

Але кримінальна шпана завжди обожнювала авторитет пахана. Вона живе негативними емоціями і мріє про рабів, що годують "маліну". А якщо її ще підкинути гру в політику, то Колісниченко вже може їх очолити як "правозащитное движение — русскоязычная Украина".

Для психіатра тут цілий заплутаній клубок, і то у кожному слові! Але гроші дають тільки на "движение", навіть коли то "движение" сліпих зі сліпим поводарем.

Оскільки їм Табачник сказав, що незалежність України випадково упала з неба, то вони вирішили, що вона впала їм у руки, доказом чого є те, що вони тепер депутати.

Хто знає кримінальну психологію, той зрозуміє їхнє прагнення обійти закон і "украсти і загнати" щось таке велике, від чого всі ахнуть. Лайка "в Бога і душу" — у них не випадкова. Вони люблять найвищі ставки.

Але існування кримінальної політичної сили є фактом, гра на випробування нервів також фактом, і то надовго. Нині, як ніколи потрібна мобілізація моральних сил українського народу. Всі найвищі цінності під загрозою. І то навіть не тому, що нинішня влада хоче їх знищити. Справа в тому, що і для регіоналів, і для комуністів духовні і моральні цінності не є високими цінностями. "Не розсипай перли перед свинями" — це Євангельське застереження сюди підходить.

Згадаймо, що в кримінальній зоні людина, особливо інтелігентна, нікого не цікавила, якщо на ній не було доброго одягу, який можна було здерти і програти в карти. Згадаймо, що большевики продавали за кордон награбовані картини і церковні скарби просто щоб за ті гроші утримувати свою агентуру для поширення комуністичних ідей із "русского мира".

Вони нищили і нищать вищі цінності в силу свого утробного матеріалізму. Вони просто розмінюють їх на щось корисне і споживне для даного моменту. Ви йому говоріть про святиню, про спадок предків, про національний скарб, про моральні вартості, а він перечікує, коли ви скінчите свою "пусту розмову".

І християнські, і національні вартості для комуніста чи екс-комуніста — то чужа мова. І не диво: вони цінували перемогу сили і хитрого обману, вони тим і жили "від перемоги до перемоги".

Наївно було думати, що Єфремов чи Мартинюк після колапсу їхньої партії в 1991 році зрозуміли, що впали в яму, яку копали іншим. Що замість ненависті у них засвітиться любов, замість ворогування з людьми інших поглядів з'явиться розуміння і толерантність. Церква їм стала потрібною лише як знаряддя агітації, а не як місце молитви і покаяння. Вони все життя змушували інших слухатися і мовчати, то як же вони вестимуть розумний діалог з людиною інших поглядів…

Захищену законом рідну мову продають, і далі думають, щоб ще продати задля передвиборної вигоди.

За їх спиною тихенько шепчуться про роздрібнення і приниження України Путін з Гундяєвим. Вони так азартно розігрують українську карту, що навіть не помічають, як тим часом розсипається карточна будова Російської Федерації, підкріплена газом і нафтою.

Особливість посткомуністичних лідерів у їх "невменяемости". Їм нічого втрачати, бо в них нема навіть імені.

Але нам, українцям, є що втрачати. Ми вперше зібралися в одній державі. Ми, народ працьовитий і щойно звільнений, якось порозуміємось і в господарстві і в культурі. Але, звичайно, кожна нормально держава має очиститись від одверто ворожої агентури. Наступ на українську мову не припинявся після проголошення незалежності. Український ринок був заповнений російськими книжками і газетами. Українських газет так і не допустили в східні регіони.. Кіоски заповнено російськомовною макулатурою. Багато українських газет зникли з продажу, як "нерентабельні".

Але з'явилася в Україні свобода політичної боротьби з політичним шахрайством. Зрештою, можливість опору і самозахисту. Це велика сила, якби була громадська консолідація і певний рівень національної самосвідомості. Вона сама не підіймається — її треба підіймати у всіх середовищах. Українство в Україні має бути активним і гідним свого історичного призначення.

Захист рідної мови — це той випадок, коли кожен громадянин, кожна сім'я може дати позитивний або негативний приклад.

Дехто каже, що у нас слабкі сили. Насправді, у нас слабко задіяні сили, а це породжує пасивність і байдужість — найважчу хворобу суспільства.

"Кожен думай, що на тобі мільйонів стан стоїть" — нагадував Франко своїм оспалим сучасникам.

Люди думають, що їм бракує сили. Насправді їм бракує любові і віри.