Державу творять національна ідея та міцна родина
Сьогодні в Україні утворився світоглядний та ідеологічний вакуум. Держава вже 20 років не має світоглядної концепції, ідеї, яка б стала основою державотворчого процесу.
Навпаки, зустрічаємо діаметрально протилежні погляди на мораль, реформи, ринок, розвиток держави та навіть мову спілкування в цій державі.
Різноманітний спектр думок, який нормально функціонує в демократичних суспільствах, не може, в умовах відсутності загальнонародної, державотворчої і світоглядної концепції, забезпечити єдність народу, без якої неможлива загальнонаціональна, політична і державна єдність.
Негативний досвід існування в СРСР, де, керуючись ідеологією комунізму, прагнули створити новий світ і новий тип людини − ідейної, національно байдужої, відданої вождям і готової для них на все, впливає на наше сьогодення. Продовжуючи культивувати людину черству і байдужу, нинішня влада остаточно відкинула моральний бар’єр.
Тому доктрини, які нехтують ідеалами добра, правди, справедливості, а також ідеології антидержавні, деструктивного характеру, які зазіхають на цілісність та незалежність Української держави, та її мову та культуру - не мають права на виправдання плюралізмом і повинні бути засуджені з позиції християнського гуманізму та громадянського патріотизму.
Життя кожної суспільної істоти вирішальною мірою залежить від надійних моральних засад. Але побудована на засадах свободи, правова держава живиться моральними, культурними та духовними вартостями, які традиційно і систематично культивуються церквою. Запроваджені державою регулятори (навіть якщо вони діють), не можуть компенсувати брак цінностей.
Часто наші політики говорять про державу, про народ, а не бачать, що держава − це не щось абстрактне, а ті люди, що живе тут повсякчас, які або виховані на справжніх людських вартостях, або не вихований на них.
Власне здоровий патріотизм дає здорове національне життя і творить здорові державні органи. Стати без застережень в обороні Батьківщини і її прав − це здорове і природне явище у житті кожного добропорядного громадянина.
Байдужість до справ свого народу, Батьківщини − це “брак шляхетних національних почуттів, це брак християнської любові”.
Патріотизм − це християнська і загальнолюдська чеснота, важливий щабель у шкалі духовних вартостей, і коли цього щабля немає, тоді людина часто не може подолати прірви, щоб осягнути найвищий ідеал, яким є Бог. У такому випадку людина губиться, потрапляє у порожнечу і стає далеким від життя утопістом або безідейним нігелістом. Як зазначає В. Краус, коли в суспільстві панують міцні державні структури, проявів нігілізму майже не спостерігається. Нігілізм у політичній сфері проявляється лише тоді, коли суспільні інституції втрачають силу.
Більш чи менш чіткі етичні уявлення, що виражаються у формі норм (заповідей), присутні у кожній релігії. Митрополит Андрій Шептицький в посланні “Як будувати рідну хату” писав: “Що Церква чи церкви відіграватимуть важну ролю в будівництві Батьківщини, про це не можна сумніватися. В народах немає більше виховної сили, ніж сила церкви. То вона виховує народи, вона вщіплює вже в душу дитини ті християнські чесноти, які зроблять із неї доброго патріота і мудрого громадянина”.
Проте визначальним проявом цих остнов є життя сім’ї, культурне і духовне, що передається з покоління в покоління. Саме в сім’ї відбувається не тільки передача культурних і моральних цінностей, а й творча взаємодія одного покоління з іншим, вплив особистості на особистість.
Сім’я є основою суспільства. Адже в ній народжуються громадяни, і в ній формують ті суспільні чесноти, які є вирішальними для життя і розвитку цілого суспільства. Досвід сімейної спільноти є першим і фундаментальним внеском на благо суспільства. Той же Андрій Шептицький у своєму пастирському листі “Родина як основа всякого ладу” писав: “...слаба та нещасна така суспільність, що складається з нещасних родин! Тому даремним було б зусилля забезпечити народові добробут, силу й щастя, а не подбати насамперед про те, що є першою умовою щастя й сили кожного зокрема. А тією основою людського життя є саме родина”.
Можемо стверджувати, що суттю сучасної кризи сім’ї є втрата душевної рівноваги, перевага матеріального над духовним. Політика тоталітарного режиму, яка проникає у всі сфери життєдіяльності суспільства, а отже, і в сім’ю, руйнує її духовні та морально-релігійні засади.
Тоді родина, яка не має моралі, не може зберегти традиції народу, його культуру, не виховає патріотизму і не дасть суспільству свідомого, активного громадянина.
Виховна функція сім’ї має своє джерело у природному зв’язку батьків і дітей. Кожен народ витворює свою виховну систему, а разом з нею і свій національно-християнський виховний ідеал. Свій традиційний виховний ідеал має й український народ. Цей ідеал носить триєдиний характер і включає в себе: християнський світогляд, національну самосвідомість та активну громадянську позицію, тобто патріотизм. Міцна, суцільна особистість може сформуватись лише на основі високих ідеалів. Отже, коли ми прагнемо виховати в українській молоді міцну волю та суцільність характеру, то необхідно прищепити їй прагнення до високої мети, що об’єднала б весь український народ.
Держава повинна шанувати сім’ю, поважати її права та зважати на потреби, видаючи для цього відповідні закони та орієнтуючи на сім’ю свою соціальну, економічно-фінансову, господарську та культурну політику.
Держава творить сім'ю, а сім'я, виховуючи дітей - творить громадян і саму державу. Тому, допоки самі громадяни не візьмуть відповідальність за побудову власної родини та держави, ніяка влада не зробить це за них.
За матеріалами: О. Волинець "РЕЛІГІЯ В СИСТЕМІ СВІТОГЛЯДНО-МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА".
Posts
