Перстень чи кайданки

http://www.ut.net.ua/art/166/0/3654/


В обіймах III Риму

Подарований Вікторові Януковичу перстень символізує перебування Києва
в політичному та ідеологічному просторі великого сусіда

На тлі урочистостей, по-в'язаних із інавгурацією новообраного
президен--та, сталася подія цілком другорядна, можна сказати навіть
приватна, але така, що набула певного розголосу.

Історія цього незвичайного подарунка викладена в промові прес-
секретаря митрополита Володимира протоієрея Георгія Коваленка та в
дипломі, що супроводжував цей надзвичайний історичний дар: Каблучку зроблено візантійськими майстрами на замовлення візантійського імператора Константина ІХ Мономаха й подаровано на честь примирення, підписання мирної угоди 1043 року між Візантією та Київською Руссю, скріпленої шлюбом між донькою Константина й сина Великого князя Київського Ярослава Мудрого та внука князя Володимира - Всеволода. Син Володимир, який народився від цього шлюбу 1053 року, отримав від батьків прізвище за дідом - Володимир Мономах.

Така докладна (хоча й історично малодостовірна) легенда, викладена в
дипломі, свідчить, що дарителям надзвичайно важливим здавався навіть
не так подарунок, як те, що він знаменує для них та нового президента.
Тому не має сенсу зациклюватися на факті, що ця каблучка є навіть не
копією, а бездарною з точки зору сфрагістики фальшивкою - на це
вказує, зокрема, археолог Максим Левада. Важить не річ - важить
символ, який вона несе - так можна стисло сформулювати один із законів
сфрагісти-
--ки та геральдики - наук, що вивчають такі речі, як знаки, герби,
печатки тощо.

Остання русько-візантійська війна

Війна 1043 року, про яку йдеться в дипломі, остання в двохсотрічній
історії походів руських князів на Візантію. Ці походи знаменували
собою вихід новопосталої держави Русь у світ тогочасної великої
політики - наслідком стало не лише укладання торговельних та
політичних угод між Руссю та Візантією, але й, врешті-решт, прилучення
Київської держави до християнства та поступове поширення здобутків
більш ніж тисячолітньої історії грецького світу на її терени. Похід
989 року Володимира Святославича на Корсунь (Херсонес) спричинив шлюб
між київським князем та пор-фирородною сестрою імператора - акт, який
в очах тогочасної Європи та в очах самого Володимира дозволяв руському
монархові наблизитися до імператорів Візантії та Священної Римської
імперії германської нації.

Та з Візантії статус нової християнської держави бачили трошки інакше
- Русь зараховували до низки напівзалежних від імперії держав, якими
були Болгарія, Угорщина, Сербія, Вір-менія чи Грузія. Київські та
головні удільні князі мали придворні візантійські ранги, які
відповідали статусу варварських царьків, що мали допомагати Імперії
військом. Та найголов-ніше, підлеглий статус таких держав гарантувала
церква: місцева верхівка церковної ієрархії - митрополит - призначався
з Константинополя, де предстоятель церкви - патріарх - за давньою
традицією політично залежав від імператора.

Саме ці два різних погляди на статус Русі в міжнародній політиці й
стали головною причиною міждержавного конфлікту 1043 року. По-різному
оповідають про цю війну руські та візантійські джерела. В останніх
ідеться про першопричину конфлікту. Виявилося, що імператор намагався
розпустити русько-варязький корпус найманців, аби позбутися військової
залежності від Києва та посилити політичний тиск на нього. З іншого
боку, відомо, що саме в ці роки митрополитом Русі без згоди
Константинополя призначено русина Іларіона - таким чином Ярослав хотів
позбутися церковної залежності від Візантії.

Вінцем цих суперечок і став військовий конфлікт 1043 року. Ярослав
зазнав у ньому поразки - варязький корпус розпустили, а коли князь
помер, Іларіона змістили, його місце посів митрополит-грек. Хоча син
Ярослава Всеволод отримав у дружини візантійку з імператорської сім'ї,
проте статус її незрозумілий - науковці так і не змогли відшукати
жодного історичного джерела, в якому б ішлося про те, що дружиною
Всеволода була саме порфирородна дочка імператора (доля кожної з них
добре відома). Тож дослідники дійшли згоди, що дружиною Всеволода
стала або непор-фирородна (що надзвичайно принижувало статус шлюбу),
або навіть побічна дочка імператора. Про передачу імператорської
печатки навіть і мови йти не могло - адже всі дипломатичні церемонії
імператорського двору детально описані в тогочасних політичних
трактатах.
Ч

Історія повторюється

Загальновідомо, що шапка Мономаха й досі зберігається в Москві.
Наукові дослідження вже давно спростували її візантійське походження,
проте вона й сьогодні належить до головних символів російської
державності. Важлива не річ - важливий символ, що вона несе.
Претендуючи на символізм, чужоземний носій (чи, може, власник)
імператорських інсигній (хай і сфальшованих) передає новопосталому
володарю київського столу (принаймні, він себе вважає за такого)
символ влади - каблучку-печатку. І знову ці символи влади, а також
спільна віра мають знаменувати наступні сторіччя перебування Києва в
політичному та ідеологічному просторі великого сусіда - цього разу вже
не Другого Риму, але Риму Третього.

І не важливо, чи справжній той перстень, так само як не важливо, чи
справжня та шапка Мономаха, - важливий той сенс, який вкладають
політики у, здавалося б, буденні речі - жести, ритуали або подарунки.
Така вже, мабуть, доля ментальності православного світу -
середньовічні символи та традиції тут і досі живі.