Походження давньоукраїнської шляхетської геральдики

Шляхетська геральдика Руси-України: періоду Великого князівства Київського (Київської Русі) та Королівства Русі (Королівства України) й досі залишається маловивченою.

Геральдика української шляхти часів Великого князівства Київського (Київської Русі),  Королівства Русі-України та часів Великого князівства Литовського і Руського (Давньоукраїнського) є яскравим історичним і культурологічним феноменом, який здавна притягував увагу дослідників.

У одного з найдавніших дослідників геральдики Речі Посполитої Бартоша Папроцького (Гербовник 1578 р.) є низка повідомлень про офіційне затвердження гербів старовинним українським родам, які переходили до них від “княжат руських”. Що напряму вказує на існування у нас гербів ще за часів Королівства Русі. 

На початку ХІХ ст. польські та російські історики, напрацьовуючи історію власної геральдики, включали до російської або польської геральдичної спадщини давньоукраїнські герби та давньоукраїнські шляхетські роди, як ніби-то такі, що відносяться до їх історичної спадщини.

Ще в 4-томному гербовнику «Korona polska przy złotej wolności starożytnemi rycerstwa polskiego i Wielkiego Księstwa Litewskiego klejnotami ozdobiona» (Корона польська в золотій вольності стародавнього лицарства польського і Великого князівства Литовського клейнодами оздоблена) - фундаментальній праці, присвяченій геральдиці Речі Посполитої, що була створена священиком-єзуїтом, істориком та дослідником генеалогії й геральдики Каспером Несецьким та видана у Львові в Друкарні Єзуїтів у  1728-1743 рр., 

багато місця та уваги було приділено не лише гербам українських княжих та шляхетських родів, а також й гербам українських земель, князівств, міст, митрополій, а також митрополитів та єпископів (як католицьких так і православних). 

Так само багато українських гербів та українських шляхетських родоводів описані й в інших книгах Каспара Несецького, наприклад в  «Herby y familie rycerskie: tak w Koronie jako y Wielkim Xięstwie Litewskim zebrane; przez Kaspra Niesieckiego» (Герби та лицарські родини: зібрані в Короні, як у Великому князівстві Литовському), що була видана у Львові 1740 р. 

Хоча навіть польські дослідники, які традиційно стверджували, що українська геральдика "походить" від польської, проте й вони не могли заперечувати той факт, що багато українських шляхетських гербів походить від давньоукраїнських рун, знаків та давньоукраїнських літер.  

Польський історик та політичний діяч Йоахим Лелевель, у своєму науковому нарисі, що був надрукований у другому виданні Гербовника Каспера Несецького, здійсненого 1839 р. у розділі Герби литовські і воєводств руських (українських) «Herby litewskie i województw ruskich, oraz roz rodzenie się Polskich (1413— 1600)»,
хоча й стверджує, що герби у Великому князівстві Литовському і Руському з'явились лише після Городельського привілею 1413 р. 
(насправді Городельська унія між королем Польщі Володиславом ІІ Яґайлом та Великим князем Литовським, Руським (Українським) та Жемантійським Вітовтом унормовувала багато юридичних питань між двома державами, уніфікувала шляхетські привілеї й зрівнювала в правах  шляхту обох країн - тобто це в Польщі офіційно визнали українські, литовські та білоруські герби лише після Городельської угоди 1413 року)
в той же час Йоахим Лелевель підтверджує існування окремої давньоукраїнської геральдичної традиції ще за часів Київської Русі та Королівства Русі (Королівства України). 

В своєму досліджені він описує велику групу давньоруських (українських) гербів місцевого - Галичина, Волинь, Київщина, Берестейщина, Віленщина - походження які, на його думку, утворились з печаток. 
Крім того, згідно його класифікації шляхетських гербів Великого князівства Литовського і Руського, багато місцевих гербів брали свій початок з давньослов'янських (давньоукраїнських) літер. 

Особливу увагу Йоахим Лелевель звертає на такі відмінності українських гербів від польських: відсутність гербових назв, мале (рідковживане) застосування клейнода (геральдичного нашоломника), занедбання геральдичних кольорів, мінливість та велика варіативність гербів. 

Науковець Станіслав Казимир Косаковський (1837-1905), польський геральдист, автор "Monògrafije historyczno-genealogiczne niektòrych rodzin polskich" та інших геральдичних досліджень, не лише підтримав твердження, що в основі багатьох давньоукраїнських, перших білоруських та литовських гербів лежать літери,
але й прийшов до висновку, що велика кількість місцевих шляхетських гербів безпідставно була зарахована до польських. 

Польський дослідник, письменник, історик та геральдист українського походження Олександр Верига-Даровський (1815-1874), що народився у с. Томашівка на Поділлі,
і довго мешкав та працював у Києві, а його дослідження були присвячені історії України: «Woyna chocimska» (ВІйна Хотинська), «Pan Samuel Maszkiewicz», «Samuel Łaszcz», «Jeremi Wiśniowiecki» (Ярема Вишневецький), «Do dziejów Ukrainy» (До історії України),
«Kresy Ruskie Rzeczypospolitej : (Województwa: Kijowskie, Wołyńskie, Bracławskie i Podolskie)»

У своїй фундаментальній геральдичній праці «Znaki pieczętne ruskie: noty heraldyczne» або «Знаки печатні давньоукраїнські: нотатки геральдичні» (Париж, 1862) Олександр Верига-Даровський докладно вивчає та обґрунтовує самобутність геральдики Великого князівства Литовського і Руського (Українського). 

Він систематизує та класифікуває давні українські шляхетські герби та доводить походження багатьох з них від давньоукраїнських літер. 

Він підтримує та розвиває тези Й. Лелевеля про походження частини шляхетських гербів Великого князівства Литовського і Руського (України, Білорусі, Литви) від печаток (печатних знаків) князів, вельмож та шляхти. 
Олександр Верига-Даровський також категорично розрізняє польські та давньоруські (давньоукраїнські) герби й вказує на помилковість "теорій" походження української геральдики від польської. 

Історик польського середньовічного права, видавець історичних джерел Францішек Пєкосінський (1844-1906) у своїй книзі «O źródłach heraldyki ruskiej» або «О витоках геральдики руської (української)» 1899 р., хоча й виводить початок геральдики в ВКЛ лише після 1413 р., 

але й він не зміг заперечити їхній зв'язок з давніми рунами та знаками.

Процес перетворення давніх рунічних знаків на герби Ф. Пєкосінський поділяє на три фази: "освячення", "означення", "огербовування". 

Дослідження українських науковців ХІХ-ХХ ст, аналіз історичних та літописних джерел, переконливо свідчать, що давні українці, на теренах сучасної України, ще з часів Трипільської культури використовували рунічні та символічні знаки для вирізнення родів, пізніше - знатних осіб та родин, та для означення приватної власності. 

Такими знаками були хрест, квадрат, ромб, коло, сонячні знаки, півмісяць, зірки, квіти, зброя, тотемні та оберегові символи, тощо.

Хоча класична середньвічна геральдика затвердилась на теренах України під впливом геральдичних процесів, що відбувались в Східній Римській імперії (Візантії);
а після Першого Хрестового походу (1096-1099), коли геральдика починає активно розвиватись в Західній Європі - й під впливом процесів унормування шляхетських гербів, які проходили в Чеському, Угорському та Польському королівствах,
герботворення у Великому князівстві Київському (Київській Русі) та Королівстві Русі (Королівстві України) ґрунтувалось, перш за все, на вже існуючі місцевих родових, релігійних та боярських знаках. 

Давньоукраїнська геральдика тісно пов'язана з давньоукраїнськими руноподібними символами та давніми літерами. Ця традиція відома ще з часів держави антів та використання ними символів на зброї, одязі, тощо.

Найбільша кількість гербів із руноподібними емблемами зберіглась у волинської та берестейської шляхти - нащадків дружинників і бояр часів Київської Русі. 

Родові емблеми (первісні герби), якими користуються українці в IX—XI століттях, мали рунічні форми або являли собою комбінацію ліній та літер й називалися знаками, різами чи мітами (мітками). 

Спочатку вони виконували роль особистої печатки або клейма, що підтверджували належність майна окремим родами. З часом вони перетворились у родові (спадкові) емблеми, герби. 

Як відзначав український історик, дослідник сфрагістичних (печаток, штампів) джерел Карл Болсуновський (походив зі Сквири) у праці “Сфрагистические й геральдические памятники юго-западного края” (Київ, 1899 р.). не лише шляхетські печатки, але й пломби купців, цехів, бортні знаки та інші - містять багатий історичний матеріал для дослідження раньоукраїнської геральдики. 

Літописи підтверджують, що вже в Х-му столітті існувала усталена традиція вирізували знаки (герби) на перстнях, котрими користувалися як особистими печатками. 

Після офіційного запровадження у Великому князівстві Київському християнства - поганські (язичницькі) знаки (руни, міти) почали “хрестити”, додаючи до вже існуючих прото-гербів знак хреста. 

Проти "теорії" щодо запозичення польських гербів українськими знатними родами виступали й добре обізнані з походженням української геральдики польські історики С. Лагуна, О. Яблоновський і А. Малецький. 

Так Олександр Яблоновський прямо вказував, що в печатках українських князів і бояр фігурували рунічні знаки, літери абетки, монограми та родові знаки. 

Як підкреслює Михайло Грушевський: вже в X ст. давньоукраїнські купці і княжі посланці мали золоті й срібні печатки, які служили для посвідчення їх осіб, і очевидно, — несли на собі певні знаки власності. 

Подібні печатки збереглись в староукраїнських перстнях в досить значній кількості. 

Коли йде мова про геральдичні знаки, то треба обов'язково згадати й  знаки на даньоукраїнських монетах часів Великого князівства Київського — з іменами Володимира Великого, Святополка, Ярослава, а також Київського князя Володимира Ольґердовича та монети Подільського князівства.

Український історик В'ячеслав Сенютович-Бережний пише: “У XIII і XIV століттях знаки, що були родовими, лягають в основу гербів князів і бояр уже як гербові титла”.

Якщо у Східній Римській імперії (Візантії), де геральдика та традиція застосування шляхетських гербів виникла трохи раніше,
та на Заході, де герби активно почали розвиватися з другої половини XII століття, тобто після Першого Хрестового походу, - проте і там, і там лицарські герби створювались на основі емблем з бойових щитів,
то у нас приклади використання гербів на щитах, хоча й відомі ще з ІХ-Х ст, однак їх збереглось та досліджено дуже мало,
а от приклади гербів, що створювались переважно з родових знаків та печаток збереглись та досліджені більш детально.

Крім того, якщо польська геральдична система будувалась на основі низки гербів (що мають окремі назви), навколо яких існувало багато різних родів та родин, 

то герби давньоукраїнських князів та боярства позначали одну певну родину, а то й були гербом окремого діяча; при цьому його нащадки могли видозмінювати свій герб.

Розвиненість та широке застосування шляхетської та лицарської геральдики за часів Великого князівства Руського чудово доводить гарно досліджені прапори та хоругви українських лицарських дружин під час Грюнвальдської битви 1410 року.

Детальніше про історію розвитку української геральдики можна прочитати тут:

*  Українські шляхетські герби в Гербовнику Беленвіль (1380)

*  Герби української шляхти в Гербовнику Гелре

* Українські державні герби в Цюрихському гербовнику XIV ст.

*  Українські герби в перших европейських гербовниках ХІІІ ст. * Синьо-жовтий прапор в европейських гербовниках ХІV-ХV ст

* Перші згадки про Тризуб в європейських гербовниках.ХІV.-ХV ст. * Герби української шляхти.

* Синьо-жовтий прапор у слов'янських народів.

*«Crux Ruthenorum» або «Давньоукраїнський хрест» - забутий герб української геральдики