Амазонки в Україні. Археологічні розкопки

Дослідження пам’яток Дніпровського Лісостепового Лівобережжя триває вже більше століття. У результаті цього накопичена значна база  археологічних джерел, що дають уявлення про спосіб життя, господарство, обряди, матеріальну культуру, характер зовнішніх контактів давнього населення України. 

Поховальні пам’ятки лісостепового населення є одним з найбільш інформативних джерел. Серед них виділяється невелика серія поховань жінок зі зброєю – амазонок. Так, у масиві розкопаних останніми десятиліттями пам’яток на теренах Харківщини виділяється два жіночих поховання із зброєю, відкриті в різні роки в складі двох різних курганних могильників.

Щодо комплектів супроводжуючого реманенту, то можна відмітити, що обидва містили сагайдачні набори (63 і 48 стріл відповідно в кожному), звичайні для 4 ст. до н.е. Крім стріл і ножа при м'ясній напутній їжі, входять прикраси – срібні сережки і перстень, типи яких широко побутували в 4 ст. до н.е. як у степовому, так і лісостеповому регіонах.

Розміри поховальних споруд і склад речових наборів свідчать про те, що жінки-воїни представляють рядове населення. Причому амазонка з Мерчика, безумовно, була пов'язана з головною небіжчицею, похованою в цьому кургані – представницею місцевої еліти. Місце могили амазонки – у західній частині, ближче до краю кургану, дозволяє бачити в ній озброєного охоронця. А наявність прикрас із дорогоцінного металу, очевидно, має вказувати на її особливий статус (вільного дружинника). Скромний набір наступальної зброї дає право віднести обох амазонок до числа легко озброєних піхотинців. 

Присутність у військовому середовищі озброєних жінок, очевидно, не є випадковим, якщо враховувати, що обидва могильники (і Гришківський, і Старо-Мерчецький) належать до дружинних і співвідносяться з лісостеповим відрізком Муравського шляху, який уже функціонував у т.з. скіфський час. Варто згадати, що на відстані одноденних переходів уздовж цього шляху розташовувалися багаті ресурсами місцевості. А з поліпшенням кліматичних умов, що сталося в 5-4 ст. до н.е., ця місцевість стає надзвичайно привабливою завдяки придатності для ведення кочового або напівкочового господарства. 

Саме в цей час спостерігається зростання ролі скотарства в Сіверськодонецькому регіоні. При цьому мобільних скотарів, що мешкали тут, співвідносять, як правило, зі скіфами або іншими кочовими племенами, що підкорили місцеве населення (яке жило тут до приходу кочовиків й залишилось жити після їх відходу). 
Поява в Сіверськодонецькому регіоні воїнів, які ховали своїх небіжчиків у курганах за скіфськими традиціями, пов'язується з міграцією на цю територію войовничих кочових скотарів з Посулля. Поштовхом для цих процесів стало просування в степові регіони Північного Причорномор'я в кінці 6 – на початку 5 ст. до н.е. хвилі войовничих кочовиків, які підкоряли все нові й нові території.

За рядом показників воїни басейну Сіверського Дінця, що були поховані в підкурганних склепах степової конструкції, найбільш близькі до представників правобережної Лісостеповій Медвінської та Посульської груп, які, у свою чергу, близькі з однією з груп скіфів Північного Причорномор'я, що свідчить про певні родинні зв'язки між ними. 
Не суперечить викладеному вище й гіпотеза про те, що серед переселенців могли бути й воєнізовані загони найманців, що були задіяними на службі в місцевої аристократії. Подібна ситуація могла скластися у зв'язку з припливом третьої хвилі скіфів на лісостепові території, що фіксується в 5 ст. до н.е. 

Посилення агресивних прагнень кочовиків відзначається і в 4 ст. до н.е. Свідчення нападів скіфів зафіксовані на ряді лісостепових городищ, зокрема на Книшівському й Коломацькому городищах. Цим часом датується й поява скіфських курганів з катакомбними могилами вздовж Сіверськодонецького відрізку Муравського шляху. 

У зв'язку із загостренням військово-політичної ситуації представники місцевої аристократії могли скористатися послугами воїнів-професіоналів для захисту своїх територій, у тому числі й Муравського шляху, що мав важливе стратегічне значення.

Судячи з усього, саме непроста політична ситуація, що склалася в басейні Сіверського Дінця в 4 ст. до н.е., змусила місцеве населення взятися за зброю не лише чоловіків, а й жінок. 
Підтвердженням цього припущення й можуть слугувати розглянуті нами поховання озброєних жінок. Подальші масштабні археологічні дослідження з використанням антропологічних визначень з часом допоможуть отримати чіткіше уявлення про роль жінок в історичних процесах на теренах Північного Причорномор’я України. 

Джерело: Нові поховання амазонок дніпровського лісостепового Лівобережжя

Читайте також:

* ДНК нації: українці прийшли сюди 45 тис. років тому

* Українці - це трипільці