Амазонки в Україні. Археологічні розкопки

Дослідження пам’яток Дніпровського Лісостепового Лівобережжя триває вже більше століття. У результаті цього накопичена значна база  археологічних джерел, що дають уявлення про спосіб життя, господарство, обряди, матеріальну культуру, характер зовнішніх контактів давнього населення України. 

Поховальні пам’ятки лісостепового населення є одним з найбільш інформативних джерел. Серед них виділяється невелика серія поховань жінок зі зброєю – амазонок. Так, у масиві розкопаних останніми десятиліттями пам’яток на теренах Харківщини виділяється два жіночих поховання із зброєю, відкриті в різні роки в складі двох різних курганних могильників.

Щодо комплектів супроводжуючого реманенту, то можна відмітити, що обидва містили сагайдачні набори (63 і 48 стріл відповідно в кожному), звичайні для 4 ст. до н.е. Крім стріл і ножа при м'ясній напутній їжі, входять прикраси – срібні сережки і перстень, типи яких широко побутували в 4 ст. до н.е. як у степовому, так і лісостеповому регіонах.

Розміри поховальних споруд і склад речових наборів свідчать про те, що жінки-воїни представляють рядове населення. Причому амазонка з Мерчика, безумовно, була пов'язана з головною небіжчицею, похованою в цьому кургані – представницею місцевої еліти. Місце могили амазонки – у західній частині, ближче до краю кургану, дозволяє бачити в ній озброєного охоронця. А наявність прикрас із дорогоцінного металу, очевидно, має вказувати на її особливий статус (вільного дружинника). Скромний набір наступальної зброї дає право віднести обох амазонок до числа легко озброєних піхотинців. 

Присутність у військовому середовищі озброєних жінок, очевидно, не є випадковим, якщо враховувати, що обидва могильники (і Гришківський, і Старо-Мерчецький) належать до дружинних і співвідносяться з лісостеповим відрізком Муравського шляху, який уже функціонував у т.з. скіфський час. Варто згадати, що на відстані одноденних переходів уздовж цього шляху розташовувалися багаті ресурсами місцевості. А з поліпшенням кліматичних умов, що сталося в 5-4 ст. до н.е., ця місцевість стає надзвичайно привабливою завдяки придатності для ведення кочового або напівкочового господарства. 

Саме в цей час спостерігається зростання ролі скотарства в Сіверськодонецькому регіоні. При цьому мобільних скотарів, що мешкали тут, співвідносять, як правило, зі скіфами або іншими кочовими племенами, що підкорили місцеве населення (яке жило тут до приходу кочовиків й залишилось жити після їх відходу). 
Поява в Сіверськодонецькому регіоні воїнів, які ховали своїх небіжчиків у курганах за скіфськими традиціями, пов'язується з міграцією на цю територію войовничих кочових скотарів з Посулля. Поштовхом для цих процесів стало просування в степові регіони Північного Причорномор'я в кінці 6 – на початку 5 ст. до н.е. хвилі войовничих кочовиків, які підкоряли все нові й нові території.

За рядом показників воїни басейну Сіверського Дінця, що були поховані в підкурганних склепах степової конструкції, найбільш близькі до представників правобережної Лісостеповій Медвінської та Посульської груп, які, у свою чергу, близькі з однією з груп скіфів Північного Причорномор'я, що свідчить про певні родинні зв'язки між ними. 
Не суперечить викладеному вище й гіпотеза про те, що серед переселенців могли бути й воєнізовані загони найманців, що були задіяними на службі в місцевої аристократії. Подібна ситуація могла скластися у зв'язку з припливом третьої хвилі скіфів на лісостепові території, що фіксується в 5 ст. до н.е. 

Посилення агресивних прагнень кочовиків відзначається і в 4 ст. до н.е. Свідчення нападів скіфів зафіксовані на ряді лісостепових городищ, зокрема на Книшівському й Коломацькому городищах. Цим часом датується й поява скіфських курганів з катакомбними могилами вздовж Сіверськодонецького відрізку Муравського шляху. 

У зв'язку із загостренням військово-політичної ситуації представники місцевої аристократії могли скористатися послугами воїнів-професіоналів для захисту своїх територій, у тому числі й Муравського шляху, що мав важливе стратегічне значення.

Судячи з усього, саме непроста політична ситуація, що склалася в басейні Сіверського Дінця в 4 ст. до н.е., змусила місцеве населення взятися за зброю не лише чоловіків, а й жінок. 
Підтвердженням цього припущення й можуть слугувати розглянуті нами поховання озброєних жінок. Подальші масштабні археологічні дослідження з використанням антропологічних визначень з часом допоможуть отримати чіткіше уявлення про роль жінок в історичних процесах на теренах Північного Причорномор’я України. 

Джерело: Нові поховання амазонок дніпровського лісостепового Лівобережжя

Читайте також:

* ДНК нації: українці прийшли сюди 45 тис. років тому

* Українці - це трипільці

ДНК нації: українці прийшли сюди 45 тис. років тому

Предки прадавніх українців (принаймні українських жінок) з'явилася на теренах сучасної України понад 45 тисяч років тому. При цьому, науково доведено, що по чоловічій лінії корні українців сягають поки що"тільки" 7,5 тисяч років, й походять від давніх аріїв та трипільців.

ДНК-експертиза, проведена (для телеканалу "Україна") професором Кембриджського університету і вченим-генетиком зі світовим ім'ям Пітером Форстером, довела, що 21,8% українок, за своїм походженням, належать до генетичному типу U, причому 17% - древній тип U4 і U5 епохи палеоліту. Саме цей тип виявляли у більшості людей епохи перших поселенців Європи (45 000-40 000 років тому).

Цей генотип належав мисливцям-збирачам, які першими прийшли до Європи. Їх ДНК-маркер носить в собі 1/5 частина українців. 

"Інша ймовірність полягає в тому, що, швидше за все, Україна, як і Північна Європа була заселена типом U на 100 %. А в часи Бронзового віку сюди прийшли інші типи: H і V, які ми досі знаходимо на території України", - говорить Пітер Форстер.

H і V - два споріднених генетичних типи, що мають одне походження. Тип V поширений в Україні всього на кілька відсотків. А ось населення з другим типом - H - більше 40%.

Таким чином, приблизно 50% досліджуваних українців мають однакове генетичне походження. Пітер Форстер називає їх "група HV".

У ході дослідження експерти з'ясували: генетичні типи H і U носять в собі корінні жителі цих територій. Предки українців з генетичним типом H і U прийшли сюди практично одночасно, приблизно 45 000 років тому і залишилися на цих територіях.

Україна була однією з областей первинного заселення 45000 років до нашої ери. Центр походження українців знаходиться на території розташування села Піщанка, у Вінницькій області. Тобто прабатьківщиною українців, так чи інакше, є... Україна! Більшість етнічних українців ведуть свій рід від перших поселенців цієї землі.

Люди з  генетичним H-типом не прийшли на ці землі. Генетичний тип H виник на цій землі.

Таким чином, з Африки, через Близький Схід і далі через Босфорський перешийок (тоді він ще не був протокою) люди потрапили в Румунію, Молдову та Україну. Вчені впевнені, результати досліджень говорять про те, що перші європейці жили на території сучасної України. І тільки потім звідси вони заселили всі інші землі. Коли Льодовиковий період знищив майже все населення, життя збереглося в Іспанії, на півдні Франції і на території України. За результатами дослідження експертів проекту виходить, що європейці здебільшого генетичних типів по жіночій лінії - нащадки не вихідців з Іспанії, як вважалося раніше, а вихідців з України.

Український льодовиковий "притулок" був тим місцем з якого Європа була заселена 11 000 років тому, після того як закінчився Льодовиковий період. ​​Якщо ми подивимося на зразки ДНК, то зрозуміємо, що в Північній Європі існував тоді тип U4 і U5, і цілком можливо, що вони прийшли з України, щоб заселити Європу. Це частина предків європейців, але водночас це і найстаріша частина населення, яка цілком імовірно, могла походити саме з України.

Читайте також:

* ДНК українців. Чоловіча лінія

* Українці - це трипільці