Амфілохій Почаївський допомагав воякам УПА

Амфілохій Почаївський - святий УПЦ МП, який допомагав підпіллю УПА

"Чого тільки люди не понавигадують! Звідки це в Почаївській Лаврі взятися святому, який лікував українських повстанців?" Однак житіє преподобного Амфілохія руйнує стереотипи і штампи про "московських попів" чи "бандерівців-розкольників".

2002 року Свято-Успенська Почаївська Лавра отримала другого (після Йова Залізо, подвижника XVII-го сторіччя) святого - преподобного Амфілохія.

Входження до лику святих - особлива подія в православному світі. За час незалежності в УПЦ МП таких праведників канонізували не більше десяти. Адже доказами святості є й зцілення людей на могилі святого, і його нетлінні мощі - поховане тіло дістається з землі за рішенням Священного Синоду.

Часто перед канонізацією не вгасають суперечки щодо її необхідності, а самі святі за життя зазнають гонінь та утисків з боку власного ж середовища - кліру, монахів та церковної пастви.

У такий спосіб їхні християнське смирення та Любов проходять випробування. Власне, таким був і життєвий шлях Амфілохія Почаївського.

Через заздрощі йому не давала спокою тодішня братія Почаївської Лаври, виганяючи мешкати то в каплиці на монастирському цвинтарі, то на скиту. Переслідувала радянська влада, намагаючись кинути за грати.

Одного разу за завданням "органів" його намагався вбити навіть рідний племінник, кинувши взимку напризволяще в лісі. Святого врятувала своїм диханням собака.

Утім, до Йосипа - так звали старця перед постригом у схиму - цілою вервечкою тягнулися прості миряни: за порадами та зціленням. На Волині й досі чимало старих людей пам'ятають, як їх особисто лікував Амфілохій.

Він виганяв радянських міліціонерів із Троїцької церкви Лаври (не давши перетворити її на склад), воскресав мертвих, втрпаляв у псхилікарню і неушкоджений виходив з неї... Його розстрілювали, хотіли скинути з монастирського парапету, не пускали в його село автобуси (щоб припинилися прощі)...

Але люди все одно ходили до старця, і серед цих людей були й чільні діячі КПРС - бо Йосип-Амфілохій був справжнім "експертом" того часу з вигнання бісів і зцілення хвороб тілесних.

Марія Григорівна Антонюк була повстанською розвідницею та секретаркою легендарного командира Енея, командувача військової округи «Богун» (УПА-"Північ"), потім пройшла енкаведистські тортури та воркутинські табори.

- Це тепер вони в лаврі роблять з Амфілохія "руського", а раніше його звідти заледве не витурили. Йому довелося жити отут, у каплиці на цвинтарі, де й лікував людей, - розповідає пані Марія.

- Я знала святого ще з дитинства. А в той скрутний час - я його називаю героїчний час - отець Йосип, як тоді його звали, нам неабияк допоміг. Якби Йосип жив у самій лаврі, то, може, повстанці й не мали б до нього такого доступу. Ви навіть не уявляєте, яка це була конспірація.

Колишня розвідниця й досі дивується, коли чує різноманітні фантастичні історії про УПА. Адже підпільники з різних бойових частин часто могли не знати не те що один одного, а й розташування криївок.

Кожна партизанська "трійка" мовчки виконувала свої завдання, тільки подумки здогадуючись, що хтось із їхніх друзів чи знайомих також задіяний у боротьбі.

Власне, однієї березневої ночі 1945-го "друкарці" Енея в отаких конспіративних умовах довелося привести старця Йосипа на допомогу пораненим бандерівцям.

- Що робив преподобний, як саме їх лікував, які приносив трави, цього я вже не знаю, - завершує свою розповідь про весну 1945-го секретарка Енея. - Але він їх урятував. Отака була поміч Амфілохія УПА. Згодом через наш зв'язок я довідалася, що хлопці піднялися на ноги та знову пішли воювати.

Амфілохій плакав, постійно повторюючи: "Ще наш цвіт є. Я думав, що його вже немає...Вони повернулися, вертаються з каторги".

"Чи не молитвами святого Амфілохія цій жінці вдалося отак вистояти в житті? - подумки запитав я себе, вислухавши цю розповідь. - Але невже в тому "всеруському" православ'ї - як нам звикли його підносити - і справді була людина, чи точніше святий з таким минулим? Це ж цілковито ламає всі світоглядні стереотипи, які втовкмачуються багатьом нашим вірянам через книжки та брошури відповідного змісту".

- Щодо політичних поглядів святого, то можу сказати одне: те, що винесла з розмов із ним. Він глибоко не вникав у ці питання, проте стверджував так: „Є нація українська, і повинна бути держава українська. Але ми безсилі, ми не маємо зброї".

Звісно, про такі речі він міг говорити не зі всіма, єдино з тими людьми з підпілля, які були з ним зв'язані та яким найдужче довіряв. Отець завжди молився за всіх нас та повторював:

"Я весь час молюся. І моя молитва сильна. Скільки я буду жити, стільки буду молитися за тих наших дітей, що полягли, і котрі вціліли, і за тих, які страждають на засланні. Я за всіх них молюся".

Ми живемо в полоні стереотипів і штампів. Історія дає нагоду нам ці штампи розбивати.

Повністю розвідку про Амфілохія Почаївського можна прочитати тут: