Повторення помилок

Культуролог Вадим Скуратівський про зацикленість українців на минулому, про нинішню владу, про загрози з боку Росії

Останнім часом ви досить радикально висловлюєтеся щодо нашого північно-східного сусіда.

- У мене завжди було радикальне ставлення до Росії як до політичного сусіда. А взагалі, я - русист, у мене сотні робіт, присвячених російській літературі. Десь із ХVIII століття з'являється високого класу російська культурна модель, яка проіснувала до кінця минулого. Тепер її немає. Залишилася тільки кремлівська банда. Зараз маємо східного сусіда як дуже кризову й небезпечну величину.

Чому кризову? Вони ж сильні. Принаймні сильніші за нас.

- Наприкінці ХVIII століття Державін писав: "На что тебе союз? - О Росс! Шагни - и вся твоя вселенна". Це справді світова потуга, але це не заважає їй бути кризовою величиною. Росія зараз на перехресті, її стрясають дуже важкі внутрішні процеси. Керівництво намагається йти шляхом відвертого і, на мій погляд, незграбного тоталітаризму. І це може скінчитися величезним скандалом. Нова російська революція може бути кінцем світу. Ця держава була й залишається нуклеарною силою. Ніхто ж не знає, у чиї руки попадуть ці боєголовки й водневі утворення.

У нас є шанс у протистоянні з північним сусідом?

- Зараз немає. А особливо в останній політичний сезон. Партія регіонів - уже не партія, а політичний монолог. Очевидно, наша країна буде інкорпорована до складу Росії. Має місце планетарний Мюнхен. Як колись 1938-го Захід здав Чехословаччину Третьому рейху, бо не хотів конфліктувати з ним, так тепер Київ - Москві.

Україна, Білорусь, Молдова та країни Закавказзя перебувають під загрозою кремлівської анексії. Спочатку я думав, що нашу державу як доволі велике утворення мине така доля. Але внаслідок відомих політичних колізій весни цього року маємо керівництво, яке хутко йде в напрямі авторитаризму. Зупинити це дуже важко. Демократична Україна вже програла.

Проте є ще одна небезпека. Естонський чи албанський авторитаризми обов'язково опиралися на свою патріотичну модель. А в нас авторитаризм, який відверто орієнтується на російський націоналізм у провінційному бездарному виконанні. Який-небудь Табачник мені нагадує реакціонера радянських часів, літературознавця Олександра Димшица. Про нього Еренбург одній німецькій колезі, яка хотіла з ним зустрітися, говорив прямо: "Ты что не видела фашиста?". Димшица називали "руководителем еврейской секции союза русского народа". Табачник саме звідти. Недалеко від нього пішов і наш президент.

Україна зараз у мішку російського імперіалізму.

У добрі наміри із боку Кремля я не вірю, особливо після ідіотизму довкола 1932-1933-х років. Україна, мовляв, не повинна називати голод геноцидом, бо в Росії теж помирали з голоду. Це аргумент позичений із вжитку якоїсь божевільні - і не політичної, а психіатричної. Якщо в Росії також помирали, то оголосіть ту епоху геноцидом російського народу! Це буде справедливо.

У нас є хоча б щось, чого ми маємо триматися, щоб не дійти до трагічної ситуації?

- Нічого, окрім минулого, від якого ми повинні відійти, а ми навпаки до нього повертаємося. Ми мали перегорнути своє минуле, як у Центральній Європі. А тут стоїть одоробло на півдні - пам'ятник Сталіну. Ідемо до епохи УПА. Це справді була єдина серйозна сила, яка воювала з міністерством державної безпеки, міністерством внутрішніх справ і навіть встигала повоювати із міністерством охорони громадського порядку. Проти деспотизму вели війну тільки упівці, шанувати б їх! Але ж ні.

Має місце планетарний Мюнхен. Як колись 1938-го Захід здав Чехословаччину Третьому Рейху, бо не хотів конфліктувати з ним, так тепер Україну - Росії

Інститут національної пам'яті зараз очолив комуніст (Валерій Солдатенко, у 1984-1988 роках завідував кафедрою історичного досвіду КПРС Київської вищої партійної школи. - "Країна"). Ця установа виникла спочатку в Польщі, для того щоб обраховувати всі втрати часів комунізму. За цією самою моделлю і в нас заснували інститут. А тепер мені згадується молодий дотепний письменник-гуморист середини минулого столітті в Києві, який писав оповідання в один рядок на зразок: "Едут, едут! - радостно закричал кладбищенский сторож".

Із пролетаріатом усе зрозуміло. Українське селянство? Так воно пройшло не одну Кампучію - сотні! І це назавжди визначило сутність цього стану.

Схоже на 1919 рік, тільки в більших параметрах і ще трагічніше. Спочатку видавалося, що Українська народна республіка всерйоз і надовго. А потім Олександр Олесь сказав: "Стоїть УНР, як корова дурна". От стоїть нинішня Україна відповідним чином.

1996 року я був у Букерівському журі в Москві. Присудили російському письменнику-перекладачеві Андрію Сергеєву премію зо 20 тисяч доларів. Він обнімає мене й каже: "Вадик, дорогой, спасибо тебе. Вот мы возвращаемся к прошлому. Ведь в XVIII веке во Львове говорили только по-русски!" Це першокласний перекладач англомовних поетів. Отаке в нього ставлення. Звідки все це? Солженіцин 1990-го в статті "Как нам обустроить Россию" написав: "Во Львове говорили же на русском". Не на русском, а на руському! Це справді був діалект української мови. Але пішла брехня по світу.

Джерело :