Українська Прага

На жаль, і українці, й самі мешканці Праги дуже мало знають про те, наскільки тісно пов’язані українська й чеська минувшина, скільки видатних українців жили та працювали у столиці Чехії.

Всім відомого, що центрі Праги знаходиться величний собор Св. Віта та старовинний палац. Але мало хто знає, що одним з перших дослідників-археологів Празького граду був видатний українець Іван Борковський. На Староместській площі розташований бароковий костел Св. Миколая, в якому 1926 року вінчалися Олена та Михайло Теліги. Місце вінчання було вибрано не випадково: з 1874 р. і аж до кінця Другої світової війни у цьому храмі відбувалися православні богослужіння, в тому числі й українською мовою.

В комплексі Клементинум, який з XVI ст. був важливим духовним та освітнім центром, знаходиться Чеська національна бібліотека. До її складу входить і Слов’янська бібліотека – найбільша славістична книгозбірня у Центральній Європі. Слов’янську бібліотеку одразу по її створенні у 1924 р. очолили українці Володимир Тукалевський та Микола Михальчук. Сьогодні тут діє Український відділ, у фондах якого є стародруки, художня та наукова література, періодика, видані у різних країнах світу. Пам’ятають стіни Клементинуму і українських спудеїв – у міжвоєнні часи окремі його приміщення використовувалися для занять Українського Вільного Університету.

Однією з перлин комплексу є катедральний собор Св. Климента, у якому від 1931 р. розташовується греко-католицька парафія. Богослужіння відбуваються тут і українською, і церковнослов’янською мовами. У інтер’єрі собору увагу привертає оригінальний іконостас, який гармонійно поєднується з багатим бароковим оздобленням старовинного храму. При вході до храму – вивіска шістьома мовами: чеською, українською, німецькою, англійською, грецькою та арабською.

Якщо у вашому розпорядженні буде трохи більше вільного часу, неодмінно відвідайте Ольшанський цвинтар (метро А, станція Zelivskeho), що розташувався по обидва боки від вул. Желівскего. Вийшовши з метро, побачите новий єврейський цвинтар, а за ним – місце спочинку наших співвітчизників – учасників національно-визвольних змагань, членів Директорії УНР та уряду Скоропадського, діячів науки і культури. Від головного входу алея веде до православної каплиці, зліва від неї можна знайти українські поховання, зокрема, могилу Олександра Олеся та його дружини Віри, бібліолога та громадського діяча Степана Сірополка, та символічний надгробок з написом «Моїм вірним дітям героям і жертвам терорів. Мати Україна».

У приміщенні І-го Медичного Факультету Карлового Університету багато літ пропрацював наш земляк, академік Іван Горбачевський. У фойє (вхід від вул. Катержінської) на меморіальній дошці напис: «Чесько-український учений, засновник чеської школи лікарської хімії, професор та ректор Іван Горбачевський». Працівники Інституту Біохімії вважають себе спадкоємцями славного вченого, переконані, що саме Горбачевський є genius loci їхнього закладу.

До найяскравіших сторінок українського життя у Празі належить діяльність Українського Вільного Університету та Музею української визвольної боротьби (МУВБ). У міжвоєнні роки, за умов відсутності власної державності, українська інтеліґенція зуміла створити у Празі потужні осередки формування національної еліти. Звичайно, це не було б можливе без активної і дієвої підтримки з боку тодішньої влади Чехословацької республіки, і, зокрема, президента Масарика. Це за його ініціативою у 1921 р. на урядовому рівні було розроблено план, що передбачав створення наукових, культурницьких, освітніх установ, закладів і товариств для емігрантів з колишньої Російської імперії. У той час, коли на радянській Україні сталінський режим безжалісно розправлявся з інтелігенцією, тут, у Празі могли вільно творити найкращі українські літератори та митці, відомі як представники «Празької школи»: Євген Маланюк, Олена Теліга, Юрій Дараган, Леонід Мосендз, Юрій Клен, Олег Ольжич, Наталія Лівицька-Холодна, Юрій Липа, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська.

Завдяки зусиллям українських політиків, діячів науки та культури восени 1921 р. у Празі розпочав свою діяльність Український Вільний Університет. Серед викладачів цього Університету були такі визначні українські вчені та громадські діячі як І. Горбачевський, Д. Антонович, Л. Білецький, С. Дністрянський, Д. Дорошенко, О. Колесса, С. Рудницький, С. Смаль-Стоцький. У першому семестрі навчання було прийнято близько 700 слухачів, які, попри всі труднощі емігрантського життя, прагнули здобути вищу освіту. Діяла у Празі і українська друкарня, яка забезпечувала потреби громади у виданнях рідною мовою. У 1926 р. кафедри українознавства були відкриті у Карловому університеті, завдяки чому студенти отримали змогу вивчати українську мову та літературу, історію України. У 1922 р. створено Українську Господарську Академію в Подєбрадах, а роком пізніше – Український педагогічний інститут М.Драгоманова.

На чужині поставало потужне українське інтелектуальне середовище, яке було органічно вписане у європейський науковий та культурний контекст. У цьому ж середовищі виникла ідея створення Музею визвольної боротьби України, - першого українського історичного музею за кордоном, яку було реалізовано 1925 року. До створення цього безпрецедентного науково-культурного закладу були причетні як представники української еліти, так і тисячі простих людей – українських емігрантів, розпорошених по всьому світу. У ситуації, коли українські національно-визвольні змагання зазнали поразки, ці люди не втратили віри і готовності боротися за свої ідеї. До музею надходили експонати та архівні матеріали з цілої діаспори українців. Станом на 1948 р. фонди нараховували понад 1 млн. одиниць письмових документів, творів українського образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, тисячі рідкісних фотографій. Кошти на утримання музею та на придбання нового приміщення МУВБ надходили від українців з усіх країн Європи та з США.

Із закінченням Другої світової війни довелося припинити діяльність українських інституцій у Празі. Рятуючись від репресій НКВД, були вимушені виїхати на Захід майже всі професори Українського Вільного Університету, Української Господарської Академії, Українського педагогічного інституту ім. Драгоманова та Української академії пластичного мистецтва.

Джерело: Український Тиждень