USSR + Nazi Germany = World War II

Сім десятиліть тому СРСР вступив у війну як головний "поплічник гітлеризму".


Показовий так званий "пакт Молотова-Ріббентропа" – факт не приватно-індивідуального, а державного колабораціонізму СРСР з фашистською Німеччиною. Протягом десятиліть на уроках історії в СРСР війна починалася 22 червня 1941. Хоча реально СРСР вступив у війну як союзник фашистської Німеччини 17 вересня 1939.

Москва допомагала Німеччині у відновленні та навчанні німецьких збройних сил, постачала сировину для виробництва озброєнь. В СРСР навчалися тисячі німецьких військових.

І Німеччина, і СРСР були зацікавлені в початку великої війни в Європі.Радянське керівництво вважало, що суперечності між Німеччиною та державами, які перемогли її в Першій світовій війні, дадуть змогу СРСР загарбати максимальну кількість територій.

Мета фашистської Німеччини полягала в завоюванні "життєвого простору" для німців.

19 серпня 1939 Сталін скликав Політбюро ЦК ВКП(б), де заявив, що в мирний час "успішний комуністичний рух у Європі неможливий". 23 серпня 1939 німецький і радянський міністри закордонних справ Ріббентроп і Молотов підписали німецько-радянську угоду про ненапад і додатковий секретний протокол до нього, відомий як "Пакт Молотова–Ріббентропа".

Цей протокол визначив зони впливу двох держав у Східній Європі в разі "територіальних і політичних змін", тобто в умовах спланованої обома державами війни. Німеччина відмовлялася від будь-якого впливу на Фінляндію і Балтійські держави (Латвію й Естонію), а східні території Польщі, тобто Західна Україна і Західна Білорусь мали відійти до Радянського Союзу.

Решта територій у Східній Європі відходили під вплив фашистської Німеччини. По суті, цей пакт між двома тоталітарними режимами зробив можливою Другу світову війну та низку супутніх агресій з боку СРСР і Німеччини проти низки країн.

1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу, наступного дня після того, як одночасно Верховна Рада СРСР і Рейхстаг Німеччини ратифікували Договір про ненапад між Німеччиною і СРСР.

17 вересня 1939, порушивши радянсько-польський договір про ненапад, радянська армія вдерлася на територію Польщі. Відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа німецька армія залишила територію Західної України. Того ж дня у Брест-Литовському (нині Брест у Білорусі) на честь успішної перемоги над Польщею відбувся спільний парад радянських і німецько-фашистських військ.

Сталін прагнув використати союз із Німеччиною, щоб повернути під контроль Кремля всі землі, які колись входили до складу Російської імперії. 26 листопада 1939 радянське командування інсценувало напад Фінляндії на СРСР.

Практика СРСР у національному питанні була такою ж геноцидною, як і фашистської Німеччини. Хоча, вона й виявилася суттєво хитрішою, оскільки прикривалася риторикою "інтернаціоналізму" і "дружби народів".

Німецькі документи свідчать, що німецький уряд розглядав українських повстанців як своїх ворогів – силу, що перешкоджала встановленню міцної німецької влади на значних територіях України.

Тисячі українських повстанців, в тому числі й рідних братів Степана Бандери Василя та Олексу, Олену Телігу, Олега Ольжича було вбито у фашистських концтаборах, Бабиному Яру тощо. Саме через це в матеріалах Нюрнберзького процесу УПА ніяк не згадана поряд з колаборантськими формуваннями, що діяли в Європі.

Водночас, без участі 7 мільйонів українців у Другій Світовій війні перемога СРСР навряд чи могла б відбутися. В історії радянсько-німецької війни були періоди, коли долю перемоги вирішували кількадесят тисяч бійців.

Загалом унаслідок Другої світової війни загинуло понад 7 мільйонів мешканців України. Близько половини українських втрат у війні становило цивільне населення. Україна, яка не мала жодного відношення до початку війни, зазнала втрат більше, ніж за час війни окремо втратили Росія і Німеччина. Відповідальність за ці колосальні втрати українського народу несли не лише Німеччина, але й СРСР.

Спровокувавши своєю політикою Другу світову війну, керівництво СРСР не змогло захистити територію України від німецької окупації, що коштувало мільйонів людських життів. Нам невідомо, чи відбулася б світова війна, чи ні, і коли, якби не було радянсько-фашистського союзу. Фактом є лише те, що відбувся цей союз, і через тиждень почалася війна.

Українські повстанці відчайдушно протистояли одній з наймогутніших країн світу утричі довше, ніж тривала Друга Світова війна, практично без будь-якої зовнішньої підтримки.

Це відбувалося в той час, коли боролася лише частина українців, а інші народи СРСР і Європи, починаючи від східних німців і закінчуючи чехами й угорцями, аж до початку лібералізації в СРСР у середині 1950-тих роківне наважувалися на найменший опір.

Завдяки діям УПА український народ виявив силу духу та волю до свободи. Ця "поза системність" українських повстанців, відчайдушність їхнього опору імперії на пікові її могутності, в той час як на це майже ніхто більше не наважувався, значною мірою зумовлює нинішні інформаційні атаки на УПА.

Українським повстанцям в надзвичайно складних умовах протистояння з багатократно сильнішим ворогом вдалося сформувати боєздатну структуру, яка протрималася десятиліття. Причому її дух пережив ту імперію, проти якої боровся.

Ані СРСР, ані фашистській Німеччині не потрібна була незалежна Україна. Їм були потрібні українські землі, "звільнені" від українського народу.