Мазепа переміг !

Iсторія протистояння українців на чолі з Іваном Мазепою московському деспоту Петру I,  що закінчилась трагедією Батурина і кількасотрічним поневоленням України Московією, змушує пам’ятати причини і уроки цієї історичної події. Не сила московської зброї, а розбрат українців, зрада частини козацької старшини призвели до української поразки. За подачки з московського столу, за привілеї для себе ці «дядьки отєчєства чужого» здали Україну в кількасотрічне ярмо.

Як наслідок маємо, що і сьогодні в українському місті Полтаві, що дало Україні взірець літературної мови, міським головою є принципово російськомовний українофоб бютівець Матковський. Який в угоду своєму партійному керівництву з Києва та патронам з Кремля влаштовує антиукраїнську істерію, спрямовану проти правдивого висвітлення історії.

Однак не це зібрало нас у Полтаві. А дух свободи, пам'ять борців за волю України, за збереження української ідентичності згадуємо ми сьогодні. Мазепа переміг! Хто посміє сказати зворотне?! На зміну йому прийшли цілі покоління мазепинців.

Лише три людини в історії нашої нації дали самоназву народу. Мазепа. Петлюра. Бандера. Ми всі, всі хто хоче України української, хто пам’ятає заповіт дідів, хто готовий боротися і перемагати – мазепинці, петлюрівці та бандерівці.

Мазепа переміг! Бо українська держава є! Сьогодні ми повернули історичну справедливість і розмістили білборди із Мазепою у Полтаві. Ми віримо, що пам’ятник Мазепі та Петлюрі у Полтаві буде. Хоча найкращим пам’ятником нашим героїчним попередникам є продовження їхньої справи – побудова Великої Української України».

Прес-служба   Всеукраїнського об‘єднання «Свобода»

Річниця українського патріархату

Всеукраїнський Собор відновленої УАПЦ, який відбувся у Києві 5 – 6 червня 1990 р., постановив піднести УАПЦ до рівня патріархату і обрав Митрополита Мстислава першим Патріархом Київським і всієї України.

«Поклик Собору, - сказав новообраний Патріарх, - я зрозумів як Поклик Божого Промислу, що нелічене лікує, а недостаючи доповнює. З вірою за опіку Вседержителя та надією на братню у Христі допомогу призначених мені Промислом Божим архіпастирів і пастирів, розпочинаю черговий етап у моєму житті – етап нелегкої праці на руїнах колишньої у віках славної Київської митрополії, Церкві – Матері нашого народу».

Так, після однієї тисячі і двох років чекання українських християн, у них з’явився свій Патріарх Мстислав, який закликав вірних в Україні та поза нею розсіяних дати «всьому світові доказ, що український народ покликаний божим Промислом до апостольського служіння на Сході Європи, служіння всій церкві Христовій взагалі, а Вселенському Православ’ю зокрема».

Проте, хоч церква й стала вільною, незалежною, як душа України, але ця церква ще не була Інституйована. На заваді ще стояла імперська влада центру. Москва відмовила у візі на приїзд Мстиславу в Україну, бо боялася появи не тільки свідка, а й учасника усієї новітньої історії України. Ось чому прихильники Митрополита Мстислава були змушені вдатися до голодування перед Радою Міністрів УРСР на знак протесту.

Московський патріархат, як і всі інші інститути імперії, завжди найбільше турбувала небезпека втрати України. Саме тому він доклав багато зусиль для того, щоб ліквідувати все специфічне, набуте українським православ’ям за перші сім століть свого автономного існування в структурі Константинопольської церкви.

З 1990 р. від «братских вразумлений» Московська церква переходить до прямих погроз та шовіністично-церковних дій. Так, її найвищий орган — Помісний собор РПЦ, що відбувся 7—8 червня того року в Троїце-Сергіївській лаврі, заявив, що коли Україна не наступить сама собі на горло, то тоді «поборники українського національного відродження» мають «усвідомити всю серйозність загрози цього для цілісності української нації».

Гідний приклад для наслідування

Литовці пам'ятають своїх героїв.

Командир литовських партизан Йонас Жемайтіс-Вітаутас, який у першій половині 1950-х років організовував боротьбу проти радянської влади, проголошений четвертим президентом Литви. Таке рішення ухвалив парламент країни.

У прийнятій декларації наголошується, що з 1949 року і до своєї смерті в 1954 році Йонас Жемайтіс був главою литовської держави, яка боролася проти окупації, і фактично виконував обов`язки президента.


Довідка: Йонас Жемайтіс в 1949 році був обраний головою президії Руху боротьби за звільнення Литви. Протягом кількох років він керував партизанською боротьбою. У 1953 році арештований і відправлений до Москви, рік потому його розстріляли в Бутирській в`язниці.