Наслідки Голодомору для України

Причиною Голодомору-геноциду була політична складова, а не економічна необхідність, як це трактувалося в радянській історіографії. Зумисна політика Кремля була спрямована на винищення українського етнічного ядра – селянства

Добре відомо, що за переписом 1926 року лише 10,4% українців проживали у містах, решта ж – у селі. Здійснення масштабної жорстокої акції знищення людей планувалося у Москві за чіткою схемою. По – перше, активізація в Україні у 1929 – 1930 роках так званого «розкуркулення», що означало руйнування заможних селянських господарств. У них забирали все: житло, одяг, знаряддя праці, худобу, а самих з родиною, дітьми вивозили до Сибіру, або ж просто у поле посеред зими без жодних засобів до існування. Тисячі господарств українських найкращих хліборобів було зліквідовано, а їхніх власників заарештовано або вислано за межі України.

У 1931 році продовжувалося знищення українців шляхом репресій, розстрілів усіх, хто гіпотетично міг би чинити супротив геноциду. Москва добре пам’ятала прагнення українців до створення Соборної незалежної України у 1920-тих роках. Тому ще з 1929 року арештам було піддано партійних діячів, письменників, вчених, учителів, господарників. Органи ДПУ ретельно вишукували у містечках і селах «контрреволюціонерів», людей «чужих поглядів», колишніх петлюрівців, махновців та й просто «неблагонадійних українців». Репресивна машина розгортала свої страшні потужності. У відповідь на нарікання партійних організацій про непомірні плани хлібозаготівель у 1931-1932 роках знову карали багатьох, хто висловлював незгоду з політикою Москви.

У 1931 році і в першій половині 1932 року в Україні було замінено 80% секретарів райкомів партії». На заміну їм прибували «керувати» в Україну помічники партії з Росії. Варто було комусь сказати, що плани хлібозаготівель непосильні, що колгоспники вже у 1931 році ходили пухлі від голоду на роботу, як його тут же заарештовували. Як правило, ніхто з них не повернувся додому.

Напередодні головного удару зі знищення мирних селян, уже переважно колгоспників, у листопаді 1932 р. ще було здійснене контрольне вишукування супротивників грабіжницькій політиці Москви, яке проводилася у 243 районах України. В результаті під арешт попали знову тисячі невинних селян. Жертвами терору стали колгоспні завгоспи, комірники, бригадири, бухгалтери, селяни з «антирадянським минулим». Тоді ж у листопаді 1932 року були створені «буксирні бригади» під керівництвом уповноважених з району, переважно присланих з міст. Їх за офіційними даними з Росії приїхало понад 20 тисяч. Вони почали щоденні обходи дворів селян. Ходили зі зброєю, залізними палицями-щупачами, за допомогою яких шукали заховане зерно і забирали у людей всі їстівні запаси, а не лише зернові. Тих, у яких знаходили хоч мізерну кількість зерна, били і заарештовували .

Отже механізм підготовки до здійснення геноциду українців був відпрацьований ретельно і характер втілення плану був в усіх голодуючих областях абсолютно ідентичний. Відшукані документи дають чітку структуру цього жахливого плану – змінити етнічний склад населення на території України. Саме про це писав безпосередній очевидець Голодомору італійський Консул С. Граденіго у м. Харкові, коли у травні 1933 року занотував про «Голод і українське питання». Ним було зазначено, що нема сумніву, що цей Голодомор зумовлений насамперед організованими і свідомими заходами. «Нині можна передбачити остаточну долю цього «етнографічного матеріалу», що його хочуть змінити... З цього я роблю висновок: теперішня катастрофа спричинить колонізацію України переважно російським населенням. Це змінить її етнографічну природу. Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ, а отже не буде й української проблеми, оскільки Україна фактично стане частиною Росії».

Про зумисність організованого вбивства українських хліборобів свідчать незаперечні факти: хліб був, його вивозили на експорт, часом він пропадав у кагатах під дощем, але його не давали голодним селянам. Тисячі свідків геноциду українців з різних областей тодішньої УСРР стверджують, не змовляючись, одне: влада забирала все, і не лише зерно, а й усі інші наявні запаси харчування (квасолю, горох, городину). Забирали й речі домашнього вжитку, одяг, щоб позбавити людей можливості обміняти їх на харчі. Представники влади розбивали та конфісковували жорна, ступи для подрібнювання кори, полови, облущених качанів кукурудзи, насіння бур´янів тощо. Нищили, випалювали стебла очерету, щоб люди не могли вживати в їжу прикореневу частину стовбура, обливали карболкою худобу, яка гинула в колгоспах, відстрілювали собак і котів, знищували все, що могло стати потенційним харчем. Лише кілька фактів із статистики жаху. У 1931 році виловили 731 254 собак та 670 450 котів, у 1932 році – 726 157 і 696 603, а за одинадцять місяців 1933 року – 647 260 собак та 938 027 котів».

Найбільше під час Голодомору 1932-1933 років постраждали українські діти. Не лише усна історія, а й документи підтверджують, що діти до 12 років масово вимирали, просячи хліба. Восени 1933 року до школи не прийшло від 50 до 70 % сільських школярів.

Отже у відповідь на боротьбу за волю і незалежність України влада Москви спланувала нечувано жорстокий терор – Голодомор мільйонів українських селян. Спочатку (1930–1931рр.) вона насильно відібрала («усуспільнила») у селян знаряддя обробітку грунту, тяглову силу, реманент, транспортні засоби, худобу, стягнувши величезні податки, конфіскувала всі запаси зерна, аж до насіння.

У 1932-1933 рр. на виснажених непосильними хлібозаготівлями людей був зроблений головний удар – масове знищення голодом. Суворо заборонили виїзд із сіл у пошуках їжі. Селяни не мали права на одержання паспорта, а без нього вони були позбавлені права на вільне пересування і працевлаштування у містах. Вдавалося вирватися із лещат смерті лише тим, кого набирали за організаційним набором на будівництво промислових підприємств. Голодомор, ізоляція селянства від можливих пошуків хоч би сурагатної їжі, насильство, обшуки, деморалізація через наклепи спричинили загибель мільйонів українців. Ця цифра становить понад 7 мільйонів українських селян.

Соціально-психологічними наслідками Голодомору стали деформація народних традицій господарювання, звичаїв, обрядів, девальвація родинних цінностей, культури, що негативно позначилося на морально-етичних засадах поведінки, призвело до збайдужіння, конформізму, посіяло страх, який і досі не подоланий.

На підставі вивчення джерел не може бути сумніву, що це був геноцид українського народу. Італійський професор Андреа Граціозі також аналізуючи перебіг і наслідки трагедії, вважає «...якщо врахуємо те, що внаслідок голодомору українське етнічне населення втратило 20-25%; якщо згадаємо, що ця втрата була зумовлена рішенням – яке, безсумнівно, було актом суб´єктивної волі – використати голод з антиукраїнською метою на основі «національної інтерпретації», обміркованої Сталіним в другій половині 1932 року; якщо не забуватимемо, що якби не це рішення, жертв було б щонайбільше порядку сотень тисяч, тобто менше, ніж під час голоду 1921- 1922 років; і якщо врешті візьмемо до уваги знищення великої частини політичної та інтелектуальної еліти республіки від сільських вчителів до національних лідерів, тоді відповідь на запитання про український геноцид не може не бути ствердною».