Українці на Зимових Олімпійських іграх

Українські спортсмени брали участь в Зимових Олімпійських іграх починаючи з 1924 року, тобто з I Зимових Олімпійських ігр, які проходили у місті Шамоні (Франція). 

Спортсмени українського походження брали участь в спортивних змаганнях починаючи з І Олімпійських ігор 1896 року.
До 1940-х року українські спортсмени брали участь в Олімпіадах у складі команд Російської імперії, Польщі, Румунії, Чехословаччини та інших.

Киянин Микола Ріттер брав участь в І Олімпійських ігор 1896 року у кваліфікаційних змаганнях зі стрільби (де переміг) та боротьбі, але через втому й одночасність основного раунду змагань та низку інших причин від подальшої участі у І Афінській олімпіаді відмовився.

На ІІ Олімпійських іграх в Парижі 1900 року, в складі збірної Російської імперії, брав участь український фехтувальник Петро Заковорот, що посів 7-е місце.
В інших Літніх Олімпіадах також брали участь спортсмени українського походження.

Так на V Літніх Олімпійських іграх в Стокгольмі, Швеція, 1912 року у складі збірної Російської імперії були спортсмени українського походження. Зокрема, призери Олімпійських ігор Микола Мельницький та Григорій Пантелеймонов, шабліст Аполлон Грейфенфельс, учасники кінних змагань Олександр Родзянко та Сергій Загорський, змагань зі стрільби Борис Белинський, Григорій Шестеріков, Олександр Тілло, змагань з греко-римської боротьби – Терентій Корінь та інші.

Деякі змагання із зимових видів спорту проходили під час Літніх Олімпіад. Так з 1908 року, з IV Олімпіади у Лондоні, проводились змагання фігуристів. А 1920 року на VІІ Літніх Олімпійських іграх в Антверпені до фігурного катання додався хокей із шайбою.
Перші офіційні Зимові Олімпійські ігри відбулись 1924 у місті Шамоні (Франція) з 25 січня по 5 лютого.
Ігри проходили як “Тиждень зимового спорту”, в них взяло участь 258 спортсменів із 16 країн, із них – 247 чоловіків та 11 жінок. Було розіграно 16 комплектів нагород у 9 видах спорту.

У них взяв участь львівський спортсмен Степан Вітковський, який пробіг лижний марафон 50 км. На Ігри він приїхав у складі команди Польщі, посів 21 місце.

На цих же Іграх виступав американець українського походження Валентин Білас, що посів шосте місце на дистанції 5 000 метрів з швидкісного бігу на ковзанах.

На ІІ Олімпійських Іграх що проходили в Сент-Моріц (Швейцарія) 11—19 лютого 1928 року виступило 3 спортсмени українського походження: Валентин Білас (США) в бігу на ковзанах посів: 1500 м і 5000 м – 6 місце, 10000 м – 5 місце і 500 м – 17 місце.

Францішек Кава, народився у Львові, представляв Польщу в лижних перегонах на 50 км посів 27 місце. Кава закінчив Львівську політехніку і був інженером систем вентиляції та нагрівання. Улітку він бігав середні легкоатлетичні дистанції , а взимку — на лижах.

Володимир Крігер (народився у Дніпропетровську) представляв Польщу у грі в хокеї – 8 місце.

1932 року на Олімпіаді в Лейк-Плесіді (США) виступило четверо українців з Польщі. Вони представляли Польщу у хокеї на льоду: Адам Ковальський (народився в Івано-Франківську), Володимир Крігер (народився у Дніпропетровську), Роман Сабинський (народився у Львові), Казимир Соколовський (народився у Львові). Їх команда посіла 4 місце.

А також Валентин Білас: 5-е в бігу на ковзанах на дистанції 10000 м. 

Слід окремо розповісти про ковзаняра Валентина Біласа (Бяласа). Цей американець українського походження народився 1903 року Бостоні. Він переміг у міжнародних змаганнях у Детройті в 1926 р., а у 1929 р. встановив світовий рекорд на дистанції у дві милі з часом 5:35:5.
На Олімпіаді 1924 року він посів 6-е місце на дистанції 5000 м та 8-е – на дистанції 10000 м;
на Олімпіаді 1928 р. – 17-е на дистанції 500 м і 6-е – на дистанціях 1500 та 5000 м;
на Олімпіаді 1932 р. – 5-е на дистанції 10000 м.
В Олімпіаді 1936 р. В. Білас не зміг узяти участь через те, що втратив в автокатастрофі ногу. Але спортсмен не втратив сили духу – з протезом він продовжував кататися на льоду, а також успішно виступав у міських тенісних змаганнях, тренував молодих спортсменів. Його ім’я сьогодні носить Val Bialas Ski Center в Утіці (Нью-Йорк). 

IV Зимові Олімпійські ігри відбулися у баварському місті Гарміш-Партенкірхен з 6 по 16 лютого 1936 року.
Участь в зимовій Олімпіаді узяли 646 учасників з 28 країн світу, між якими було розіграні 17 комплектів медалей у 7 видах спорту.

Вихідці з України виступали за Польщу: Адам Ковальський (народився в Івано-Франківську), Казимир Соколовський (народився у Львові), Едмунд Зелінський (народився в Києві), Роман Ступницький та Владислав Лемішко (Львів) у складі хокейної команди посіли 9 місце.

Студент юридичного факультету Чернівецького університету Роман Турушанко був учасником зимової Олімпіади 1936 р., представляючи Румунію в змаганнях з фігурного катання, ставши при цьому першим українцем, що брав участь в Олімпійських змаганнях в цьому виді спорту. Роман Турушанко – вихованець Українського спортивного клубу «Довбуш», який діяв у Чернівцях в 1920-40 рр. 

Крім Романа Турушанка Румунію на цій Олімпіаді захищали ще двоє представників Буковини – Альфред Айзенбайсер-Ферару та Ірина Тімчіч, які зайняли 13-е місце серед пар у змаганнях з фігурного катання. 

До Другої Світової війни українці брали участь у всіх Зимових Олімпійських іграх, що проводились, у складах олімпійських збірних Польщі, США, Румунії та інших країн, проте не здобули нагород. 

Першими Олімпійськими призерами на Літніх Іграх були американець українського походження Юрко Кояк (Коцай) на Іграх 1928 р. в Амстердамі з олімпійським та світовим рекордами переміг на 100-метровій дистанції в плаванні горілиць. 

Срібну нагороду на цій Олімпіаді здобув син українських селян-емігрантів з Галичини Стефан Галайко, виступаючи за американську команду з боксу.

1936 року на Літній Олімпіаді в Берліні в складі команди Чехословаччини золоту медаль завоював спортсмен українського походження Володимир Сироватка, що переміг у змаганнях на каное-двійці на 1000 метрів спільно з Яном Брзаком-Феліксом. 

Під час існування незалежної Карпатської України активно реалізовувалась ідея про самостійну участь українців в Олімпіаді, що призвело до переїзду чи намірі переїхати декого з львівських спортсменів до Хусту (столиці Карпатської України) в 1939 р. 

Спортсмени сподівались взяти участь в Олімпіаді 1940 р. У тодішній українській пресі зустрічаємо заголовки «Чи проспимо і XII Олімпіаду?», «До побачення в Токіо!». 
Утім, військова агресія Угорщина проти Карпатської України та початок ІІ Світової війни не дали змогу реалізуватись цим намірам. 

V Зимові Ігри відбулись Сент-Моріц (Швейцарія), проходили з 30 січня по 8 лютого 1948 року.
Після ІІ Світової війни більшість українських земель було включено до складу СРСР.
У цих змаганнях взяв участь лише колишній львів'янин та гравець львівських команд «Погонь» і «Спартак» Мєчислав Палюс у складі хокейної збірної Польщі. 

Найбільша частина українських спортсменів у ХХ ст. здобули медалі та виступали на Зимових Олімпіадах у складі збірної Радянського Союзу (на Олімпійських іграх з 1952 року до 1988 року) та у складі Об'єднаної команди в 1992 році. 

VII Зимові Олімпійські ігри проходили з 26 січня по 5 лютого 1956 року в місті Кopтінa-д’Aмпeццo (Італія). В іграх брали участь 924 спортсмени, зокрема 146 жінок з 33 країн світу. 
Це були перші Зимові ігри в яких взяв участь СРСР. П’ятдесят три спортсмени Радянського Союзу брали участь в змаганнях з лижного спорту, швидкісного бігу на ковзанах та хокею. 

Першим радянським прапороносцем став український ковзаняр Олег Гончаренко. Він народився у Харкові та був першим радянський чемпіон світу в класичному ковзанярському багатоборстві, чемпіоном Европи. 

На Зимових Олімпійських іграх 1956 в Кортіна-д'Ампеццо Олег Гончаренко завоював дві "перші українські зимові" бронзові медалі на дистанціях 5000 і 10000 метрів. 

О. Гончаренко брав також участь в Зимових Олімпійських іграх 1960 в Скво-Веллі (США), де посів шосте місце на дистанції 5000 метрів. 

VIII Зимові Ігри в Скво-Веллі проходили 18 — 28 лютого 1960 року. 
А у хокейній команди Канади виступав українець Юрій (Джордж) Самойленко, який став одним з найкращих на турнірі, закинувши 7 шайб та завоював срібні нагороди Олімпіади. 

ІХ Зимові Олімпійські Ігри в Інсбрук (Австрія), проходили з 29 січня по 9 лютого 1964 року.
Вперше пройшли змагання із санного спорту, в яких на одиночних санках перемогли німці. 
8-м серед чоловіків був представник Польщі Єжи Войнар, народжений 1930 року у Львові, чемпіон світу. 

В 1960-х роках українських спортсменів на Олімпіадах майже не було представлено. 
Тому на початку 1970-х років в Україні було здійснено низку комплексних заходів для розвитку зимових видів спорту: реконструкція й будівництво спортивних баз, залучення відомих фахівців, створення відділень у спортивних школах центрів підготовки із зимових видів спорту. 

ХІ Зимові Ігри в Саппоро (Японія), проходили 3 — 13 лютого 1972 року. Це були перші Зимові Ігри в Азії. 
На Олімпіадах у Саппоро Іван Бяков (український радянський спортсмен) виграв першу "українську" зимову олімпійську золоту медаль у складі естафетної команди Радянського Союзу в естафеті 4 х 7,5 км. 

Іван Бяков закінчив Київський інститут фізичної культури. Був чемпіоном СРСР у гонці на 20 км у 1973 році. З 1992 до 1998 роки був президентом Федерації біатлону України та членом Національного олімпійського комітету України, до 2009 року був членом президії Федерації біатлону України. 

ХІІ Олімпійські Ігри в Інсбруку (Австрія), проходили 4 — 15 лютого 1976 року. Інсбрук вдруге за 12 років став столицею змагань. 
Ще одне зимове олімпійське “золото” здобув представник України Іван Бяков. Він переміг в естафеті біатлоністів (4х10 км). 

Іншим представником України на Олімпіаді 1976 в Інсбруку була Тетяна Шелехова, яка виступала у змаганнях зі швидкісного бігу на ковзанах. 

На ХІІІ зимових Олімпійських іграх у Лейк-Плесіді (США) у 1980 р. представниками України були п’ять спортсменів (два чоловіки та три жінки) зі швидкісного бігу на ковзанах, що не здобули медалів. 

А Віра Зозуля, українка за походженням, стала Олімпійською чемпіонкою на одномісних санках. 

XIV Зимові Олімпійські ігри проходили з 8 по 23 лютого 1984 року в Сараєво (Югославія). 
Від України до складу збірної команди СРСР потрапили чотири спортсмени (три чоловіки та одна жінка), які виступали у змаганнях із лижних гонок, стрибків з трампліна, лижного двоборства, швидкісного бігу на ковзанах. Львів'янин Валерій Савін брав участь у стрибках з 70 м. трампліна і посів 31-е місце. 
Срібну медаль для України приніс Олександр Батюк (Чернігів) у лижній естафеті 4х10 км. 

XV Зимові Олімпійські ігри проходили з 13 по 28 лютого 1988 року в місті Калгарі (Канада). 
На них виступали три спортсмени з України у змаганнях із фігурного катання на ковзанах, швидкісного бігу на ковзанах та лижних гонок. 

18-річний одеський фігурист Віктор Петренко у дебютному виступі на Олімпіаді завоював бронзову нагороду. 

У Альбервілі (Франція) у 1992 р. пройшли ХѴІ зимові Олімпійські ігри, на яких спортсмени України виступали у складі Об’єднаної команди СНД. 

Вісім українських спортсменів (п’ять чоловіків та три жінки) взяли участь у змаганнях із шести видів спорту. 

Два представники України стали олімпійськими чемпіонами: В. Петренко у змаганнях з одиночного фігурного катання на ковзанах та О. Житник у складі хокейної команди. 

Львів’янка Світлана Гладишева виступала на гірськолижних трасах і була 8-ю у швидкісному спуску та 27-ю — у супергіганті. 

Починаючи з 1994 року українські спортсмени почали виступи в Олімпійські команді Незалежної України. 

XVIІ Ігри в Ліллехаммері (Норвегія) проходили 12 — 27 лютого 1994 року, через два роки після попередніх. Міжнародний Олімпійських Комітет розвести між собою Зимові та Літні Олімпіади. 

В Лілллехаммер поїхали 37 українських спортсменів, що виступали у десяти видах спорту. 

Україна здобула золоту й бронзову медалі. Олімпійською чемпіонкою стала Оксана Баюл. 
Бронзову медаль завоювала Валентина Цербе за змагання біатлоністок на дистанції 7,5 км. 

Декілька спортсменів України увійшли в шістку найкращих. Фігурист В.Петренко (4 місце), Н.Шерстньова, яка у змаганнях з фрістайлу (5 місце), п'яте місце посіла й команда біатлоністок (Є.Петрова, М.Склота, Є.Огурцова, В.Цербе) в естафеті 4х7,5 км.


Читайте також:
* Українець на І Олімпійських іграх 1896 року

2 лютого українці святкують Стрітення

Свято Стрітення всі християнські церкви відзначають 2 лютого, тобто на 40 день після Різдва та на 32 день після Водохреща. Але за різними календарями.

Свято Стрітення Господнього – велике, одне за дванадцяти найбільших свят церковного року. 
Католицька церква, а також більшість православних церков світу, в тому числі Вселенський Константинопольський патріархат, Антіохійський, Олександрійський патріархати, Румунська, Грецька, Болгарська, Чесько-Словацька, Фінська та інші православні відзначають це свято за удосконаленим Григоріанським календарем, який співпадає з астрологічним.

Лише 4 православні церкви (Російська, Сербська, Грузинська та Єрусалимський патріархат) користуються неточним староримським Юліанським календарем, в якому за 2 тис. років накопичилась похибка в 14 днів між правильним астрологічним календарем та календарем, який був прийнятий в той час в Римській імперії, коли канонізувались християнські обряди й свята.

Тому РПЦ та інші церкви які діють в пострадянських країнах продовжуються відзначати Стрітення 2 лютого (за старим стилем), але зараз цей день відповідає 15 лютого астрологічного календаря.

Давні українці святкували Свято Стрітення, яке ще називали Громиця (Громниця) або Зимобор, в день перехідної чверті в сонячному календарі, посередині між зимовим сонцестоянням 21 грудня (найкоротшим днем у році) та весняним рівноденням (20 березня). Тобто знову ж таки 2 лютого.

Наші пращури вважали, що на Стрітення зима з літом зустрічаються.
Зима іде туди, де було літо, а літо - де була зима.
Дорогою вони зустрічаються і говорять між собою:
- Боже, поможи тобі, зимо! - каже літо.
- Дай, Боже, здоров'я! - відповідає зима.
- Бач, зимо, - дорікає літо, - що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!

На Стрітення Зима лютує (звідси й назва місяця "лютий") бо відчуває, що слабне.
Отже, саме на Стрітення припадає середина астрономічної зими.
І це час початку приходу Літа.
До прильоту птахів ще далеко, а саме вони мають принести тепло з Вирію на своїх крилах, але перші подихи теплого вітерцю та лучики Сонця починають гріти землю.

Стародавні слов'яни, так само як і кельти, поділяли рік на дві великі пори: зима і літо.
В той же час давньогерманські племена ділили рік на три частини: зима, весна й літо. Пізніше у всіх народів прижився поділ року на чотири пори.

На Стрітення головним дійством була зустріч двох стихій та освячення вогню і води.
Наші пращури палили смолоскипи, що пізніше трансформувались у свічки, які символізували Сонце, що відроджується, та обходили з ними свої оселі. Християни також перейняли цей звичай запалювати й освячувати в церкві свічки та нести їх додому, як обереги.

Стрітення це свято очищення від усього гріховного й непотрібного. Це був час початку нового землеробського сезону.
В народі з Зимобором пов’язували надії на тепло.
З цього приводу казали:
«Зима йде туди, де було літо, а літо йде туди, де була зима»,
«Прийшла громниця – зимі половиця»,
«В цей день лютий до березня приїхав»,
«Якщо на Громницю півень нап’ється водиці, то на Юрія кінь напасеться травиці»,
«Як на Стрітення капає зі стріх, так капатиме з вуликів»,
«Прийшла Громниця – скидай рукавиці»,
«На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб – до плуга».

Стрітення є одним з великих християнських свят. В цей день, як правило, не працювали.
На честь Стрітення в церквах робили святкові служби, святили воду й свічки.
Побутувало повір’я, що «громниці» (посвячені свічки) допомагають від грому. Їх спеціально тримали в господарствах і, коли надходила гроза, запалювали, щоб «грім хату не підпалив», а також давали в руки тим, хто помирав, коли читали відхідну. Це, на думку віруючих, значно полегшувало передсмертні муки і очищало людину від гріхів.

Також свічки-громниці захищають від пожеж і нечистої сили у будинку. Після повернення зі церкви господар запалював свічку "щоб весняна повінь не зашкодила посівам і щоб мороз дерев не побив".
Хазяїн обходив з запаленою свічкою всю хату й малював хрести на сволоках.
Протягом року зберігали свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи.
Такі свічки, за повір'ями, мають виняткову силу і оберігають оселю від бурі, зливи чи смерчу, ниву — від бурелому чи граду, а членів родини — від «злого ока» та хвороб.
В деяких регіонах виготовляли символічний хрест або інший оберіг, який прикріпляли над дверима. Цілий рік він захищав оселю, а перед самим святом його знімали й спалювали. На його місці вішався новий хрест. 

Стрітенська чи громнична свічка оздоровлює тілесно й духовно. У своєму відомому «Требнику» для української Церкви 1646 року Митрополит Київський і всієї Русі-України Св. Петро Могила описав також «Чин благословення та освячення свічок на Стрітення Господнє», який і досі користуються православні.

На Стрітення також освячували воду, яка вважалась дуже цілющою та сильною. Було прийнято набирати свячену воду в нову, ще не вживану посудину, приносили додому і пильно берегли. 
Цій воді приписувалась магічна сила.
Коли козак або чумак збирався у дорогу, йому давали хліб, сіль і кропили стрітенською водою волів, воза і саму людину, примовляючи: "Боже тебе збережи!".

В цей день також ворожили на врожай, виставляючи на ніч тарілку з зерном на двір. Якщо ранком є роса - врожай, нема роси - немає врожаю.
Стрітенські морози вважаються останніми, і після них селяни вже не наважувалися пускатися в далеку дорогу на санях.
Особливо піклувалися в цей день про домашню птицю, худобу, зерно і плодові дерева. Не потрібно цього дня збиратися в далеку дорогу в цей день - можна загрузнути на першому перехресті.

Як у стародавніх українців, так і в християнській традиції Стрітення є одним з найбільших свят річного циклу з яким повязано дуже багато прикмет, та який є одним з важливих днів для планування й побудови свого життя на весь наступний рік.

Читайте також:

• Всі християнські Церкви святкують Різдво 25 грудня